Подолинський Сергій Андрійович

Подолинський Сергій Андрійович

(19 (31) липня 1850 – 30 червня (12 липня) 1891) –
вчений, мислитель, громадський та політичний діяч.

Життя та діяльність

Сергій Андрійович Подолинський народився 19 (31) липня 1850 р. у селі Ярославка Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Шполянський район Черкаської області), в багатій дворянській родині. Батько Сергія, Андрій Іванович Подолинський, народився в Києві (1806 p.), тут здобув початкову освіту. У 1821 р. вступив до Благородного Пансіону при Петербурзькому університеті. Він був сучасником Пушкіна, писав вірші, про які схвально відгукувався поет.

Високу оцінку дістали вірші Андрія Івановича, написані до 50-річчя заснування Санкт-Петербурзького університету. На пам’ятній медалі з приводу цієї дати були вміщені заключні рядки з його вірша:

«Где высоко стоит наука,
стоит высоко человек».

За літературні заслуги Андрію Івановичу було пожалуване звання камергера. По закінченні університету він певний час працював у Петербурзі, а згодом переїхав до Одеси, де посів посаду помічника начальника VII поштової округи, до складу якої входив весь Новоросійський край. Тут він познайомився з родиною херсонського предводителя дворянства князя С. Д. Кудашева і згодом одружився з його дочкою Марією Сергіївною (майбутньою матір’ю Сергія Подолинського). Її сестра Олександра Сергіївна, у заміжжі Бердяева, була матір’ю поета Сергія та філософа Миколи Бердяєвих.

Залишивши службу в кінці 50-х років, Андрій Іванович з дружиною оселилися в родовому маєтку Подолинських – Ярославці, де й народився Сергій.

Дитячі та юнацькі роки Сергія Андрійовича пройшли переважно в маєтку батьків. Здобувши домашню освіту і склавши атестаційні іспити при першій Київській гімназії, він у 1867 р. вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Імператорського університету Св. Володимира в Києві. Навчаючись в університеті, Подолинський зблизився з революційно налаштованою молоддю. Слухав лекції з політичної економії і статистики відомого економіста, професора М. І. Зібера, відвідував його гурток, в якому той читав реферати про «Капітал» К. Маркса, «Маніфест комуністичної партії» та інші праці К. Маркса та Ф. Енгельса.

Успішно закінчивши університет, Подолинський разом з М. І. Зібером (див.: Зібер Микола Іванович) їде за кордон. Зібер їхав у наукове відрядження. Виїзд Подолинського в офіційних документах мотивувався необхідністю лікування. Фактично він їхав за кордон для ознайомлення з політичним і економічним життям Західної Європи, а також з наміром вивчати медицину. Біограф батька Подолинського С. Київський писав: «Закінчивши курс кандидатом природничих наук, Сергій Андрійович, в надії дійсно послужити рідному народу, вирішив спеціалізуватися на медичному факультеті і стати сільським лікарем. Але його вабила до себе тодішня Мекка російських недоуків, Цюріх, куди він і відрядився на початку 70-х років» (Бердяев С. Последний из пушкинской плеяды / С. Киевский (псевдоним) // Русский вестник. – 1886. – Январь. – С. 301–302).

У Цюріху на початку 70-х років утворилася ціла колонія революційної молоді з Росії, яка, готуючись до «походу в народ», намагалася набути спеціальностей, що найбільше сприяли зближенню з народом, – сільського вчителя, лікаря. Більшість революційної молоді, що перебувала в Цюріху, навчалася на медичному факультеті.

По дорозі до Цюріху С. Подолинський зупинявся у Львові і Відні, де познайомився зі студентською молоддю, що сприяло зміцненню його зв’язків з галицькими соціалістами. У Парижі відбулося його знайомство з П. Л. Лавровим, який готував видання журналу «Вперед». Подолинський стає його активним помічником, підтримує видання матеріально.

За свідченням самого Лаврова, Подолинський відіграв велику роль у підготовці і виданні журналу. Ось як про це писав Лавров: «Двоє молодих українців (один з них С. Подолинський), які були в той час у Парижі, запропонували своє енергійне сприяння щодо переговорів у Росії і організації матеріальних засобів для видання. (Подолинський виявився найдіяльнішим і найенергійнішим помічником у ці важкі місяці)» (Лавров П. Народники-пропагандисты, 1873–1878 гг. / П. Лавров. – 2-е изд. – Ленинград, 1925. – С. 51).

Енергійний і талановитий, він захопився ідеєю видання журналу і його розповсюдження в Росії. Подолинський встановлював зв’язки з російськими й українськими суспільно-політичними діячами і революційною молодцю для підтримки журналу й одержання інформації, налагоджував канали для пересилки часопису в Росію.

Віддавшись справі видання журналу з усім запалом душі, він, на прохання Лаврова, їздить нелегально до Росії, відвідує Галичину, Швейцарію, Німеччину. Восени 1872 р. Сергій Андрійович привіз Лаврову в Лондон відповідну інформацію. Вона свідчила про те, що ліберальні кола, на які розраховував Лавров, не збиралися підтримувати нелегальне видання, що орієнтуватися треба на революційну молодь, яка, проте, погано організована.

«Коли восени 1872 p., – писав Лавров, – Подолинський привіз мені до Лондона відомості про одержані результати, то мої припущення виявилися зовсім фантастичними: літературні радикали зовсім не збирались організуватися для боротьби на ґрунті підпільної преси. Проте були найсприятливіші відомості про збудження серед молоді, про «зростаючу силу» серед неї, про відсутність єдності в цім русі внаслідок відсутності впливового органу, нарешті, про існування живих і енергійних молодих груп вже не тільки серед еміграції, а й у самій Росії» (Лавров П. Народники-пропагандисты. – С. 52).

До речі, саме тут, у Лондоні, 1872 р. Подолинський за посередництвом Лаврова познайомився з К. Марксом і Ф. Енгельсом.

Готуючи видання журналу, Лавров приїздить до Цюріха, щоб ближче познайомитися з революційною молоддю з Росії.Розробляючи програму журналу, він, хоч і був прихильником Маркса, проте, орієнтуючись на революційну молодь, робить поступку бунтарям-бакуністам, намагається віднайти спільну платформу між прихильниками І Інтернаціоналу і бакуністами. Про позицію Лаврова з цього приводу один із прихильників бакунізму М. Сажин писав: «Щодо бакуністів він збирається оголосити війну «не на життя, а на смерть», а потім раптом сам же пропонує згоду, йдучи на поступки. Дає згоду на спільне редагування журналу, але потім змінює своє рішення. Гадаю, що в останньому випадку дався взнаки вплив Смирнова й Подолинського» (Сажин М. П. Воспоминания, 1860–1880 гг. / М. П. Сажин ; с предисл. В. Полонского. – Москва, 1925. – С. 52).

Після виходу першого номера журналу «Вперед» (1873 р.) в цюріхській колонії посилилися суперечності між бакуністами і лавристами. Подолинський був гарячим прихильником Лаврова. Відома учасниця революційного народницького руху Ольга Любатович писала, що «С. Подолинський був вірним другом і прихильником П. Л. Лаврова…» (Любатович О. Воспоминания / О. Любатович // Былое. – 1906. – № 6. – С. 131). Лавров, у свою чергу, високо цінував Подолинського. Очевидно, саме він запропонував Подолинському написати статтю про історію Інтернаціоналу. Стаття була написана і вміщена в першому і другому номерах журналу «Вперед» під назвою «Нарис розвитку Міжнародної асоціації робітників». Стаття надзвичайно цікава. Вона присвячена розвитку робітничого руху в Англії і ролі І Інтернаціоналу в цьому русі. Ця праця, на жаль, лишилася незакінченою. В опублікованих розділах виклад доведено лише до часу створення І Інтернаціоналу. Подолинський цікавився цією проблемою. Готуючись до написання статті, він відвідував засідання Цюріхської секції Міжнародного Товариства Робітників, був присутнім на засіданні V конгресу Інтернаціоналу, що відбувався в Гаазі в серпні 1872 р.

Подолинський був свідком упертої боротьби, що точилася між бакуністами та марксистами. Про перебіг подій і свої враження від конгресу він систематично повідомляв Лаврову та P. X. Ідельсон (співробітниці журналу «Вперед»). Так, у листі до Ідельсон від 5 вересня 1872 р. він писав: «Мої симпатії на боці анархістів, тим більше, що в даному разі вони всі люди дійсно обрані робітничими секціями, що можна дійсно довести, між тим як з боку Ради чимало якобінців і надто сумнівних осіб політично, щоправда, зате, що вони політично добре організовані і всі подають голоси, як прусські солдати, за висловлюванням бельгійців, за наказом Маркса» (Цит. за: Чесноков В. С. «Забытый научный новатор» / В. С. Чесноков // Бюллетень комиссии по разработке научного наследия академика В. И. Вернадского. – Москва, 1994. – № 12. – С. 29).

У Цюріху Подолинський, як один з видавців журналу «Вперед», бере активну участь у громадському житті російсько-української колонії, пише статті до журналу, відвідує засідання гуртків і загальні збори колонії, проголошує на них промови (Див.: Кулябко-Корецкий Н. Г. Из давних лет (воспоминания лавриста) / Н. Г. Кулебяко-Корецкий. – Москва, 1931. – С. 39). Так, за його ініціативою в лютому 1873 р. були проведені збори, присвячені пам’яті Т. Г. Шевченка, на яких він виступав з доповіддю.

Кулябко-Корецький так описував Подолинського за часів його перебування у Цюріху: «Серед чоловіків найвидатнішою особою був С. А. Подолинський... Середнього зросту … рухливий, досить темний блондин, з легким пушком на бороді і щоках, з відкритими світлими й розумними очима, він приваблював до себе увагу людей вже однією своєю привітною зовнішністю і жвавим темпераментом» (Кулябко-Корецкий Н. Г. Из давних лет. – С. 39).

Згодом Подолинський розходиться з Лавровим. Він не сприймає лібералізму «впередівців», схиляється до бунтарства і разом з тим засуджує тактику індивідуального терору. З Цюріха він переїздить до Парижа, де продовжує займатися медициною, а редакція «Вперед» на початку 1874 р. переїхала до Лондона. Царський уряд, стурбований діяльністю цюріхського осередку революційної молоді, видав наказ про необхідність залишення нею Цюріха і повернення до Росії під загрозою позбавити її права складати відповідні іспити на батьківщині. Частина студентів підкорилася наказу, перевівшись на навчання до інших міст Швейцарії або до Парижа. Найактивніша частина повернулася до Росії, щоб узяти безпосередню участь у народницькому русі.

1874–1875 роки були роками наймасовішого походу революційної інтелігенції «в народ». У цьому поході бере участь і Подолинський. У травні 1874 р. він повертається на Україну, живе в Києві і в рідному селі, де засновує лікарню, працює, за його словами, «одночасно лікарем і аптекарем». Він також навчає дітей та дорослих. Його київська квартира була сховищем революційної літератури, в ній також переховувалися революційні народники, зокрема революціонер-українофіл С. Топчаєвський після втечі з ув’язнення (Див.: Корнійчук Л. Я. Економічні погляди С. А. Подолинського / Л. Я. Корнійчук, І. М. Мешко. – Київ, 1958. – С. 41).

Перебуваючи в Україні, Подолинський значно зближується з українськими революційними і ліберальними колами, проводить роботу зі створення української соціально-демократичної партії, бере активну участь у роботі Київської громади.

Разом з тим, посилюються його розходження з впередівцями, що дотримувались поміркованих поглядів й, до того ж, не приділяли належної уваги національно-визвольному руху народів Російської імперії. Подолинський дедалі більше захоплюється українським національним рухом і фактично відходить від співпраці з Лавровим, хоч у листі до нього в Лондон, де в цей час перебувала редакція журналу, наголошує на тому, що не відмовляється від участі в роботі журналу, але вважає кориснішою безпосередню роботу серед російського пролетаріату.

Цей період діяльності Подолинського, його погляди знайшли глибоке відображення в епістолярній спадщині вченого, і зокрема в листах до співробітника журналу «Вперед» Смирнова. В цих листах Сергій Андрійович викладає своє бачення національних і соціальних питань в Україні, проблем революційного руху, революційної пропаганди і її певних особливостей порівняно з іншими регіонами Росії.

На звинувачення Подолинського в українофільстві з боку Смирнова він відповідає (в листі від 4.05.1875 p.), що став «запеклим українофілом», і роз’яснює йому суть українофільства. «Знайте передовсім, що тепер українофільство означає – українська соціально-демократична партія... Але разом з тим ми, українофіли, настільки націоналісти, наскільки націоналісти – серби-соціалісти, англійці-соціалісти та інші соціалісти, і, певна річ, не більше націоналісти як Ви, росіяни. Не забувайте, що ми інший народ і різниця між нами і Вами така ж, як між Вами і поляками, сербами та іншими.

Якщо незважаючи на це Ви тільки задумаєте заперечувати справедливість необхідності всієї культурно-літературної діяльності української інтелігенції, то Ви цим відразу ж виявите себе найвужчим російським націоналістом» (Цит. за: Подолинський С. Вибрані твори / Сергій Подолинський ; упорядкування матеріалів та бібліографія Романа Сербина. – Монреаль, 1990. – С. 52–53).

Подолинський пише, що найближчою метою українофілів є видання за кордоном народних книжок, згодом журналу, на зразок «Вперед».

Ще чіткіше позиція Подолинського у цьому питанні знайшла висвітлення в другому листі (від 17.05.1875 p.), в якому він відповідає на поставлені Смирновим запитання. Смирнова цікавили, зокрема: програма Української Соціально-Демократичної партії; час її виникнення; її відношення до соціально-революційної партії Росії, Німеччини, Австрії та ін.; наскільки вона відображає позицію української молоді; як розуміти культурно-літературну діяльність партії (про що йшлося в попередньому листі Подолинського); кого розуміти під українською інтелігенцією та ін.

У своєму листі Подолинський докладно відповідає на ці запитання. Щодо У.С.Д.П., то вона, пише він, як і російська, не становить цілковито і гармонійно організованого цілого і тому не має попередньої програми, як якась західноєвропейська партія. Але разом з тим мова може йти про певні теоретичні засади, якими вона керується. Так, економічні питання вирішуються в дусі Брюссельського і Базельського конгресів 1868–1869 pp. (які прийняли рішення про колективну земельну власність. – Л. K.), з умовою ліквідації капіталізму, продажу праці, переходу землі до селянських общин, а заводів – до робітничих громад.

Щодо політичного устрою, то У.С.Д.П., за словами Подолинського, найбільш подібна до анархістів Західної Європи, проте не крайніх, а поміркованих. Найближчим ідеалом передбачалася федерація з якнайбільшим громадським самоврядуванням.

Щодо ставлення У.С.Д.П. до російських радикалів, то, за словами Подолинського, стосунки «раніш напружені, тепер з кожним днем стають кращими», хоч повного порозуміння немає. «.. .Якщо відношення між українофілами і радикалами-росіянами бувають або, точніше сказати, бували дуже напружені, то майже одинока причина тому була – невизнання росіянами українців за окремий народ» (Подолинський С. Вибрані твори. – С. 65). Це невизнання, продовжує він, або прямо висловлювалось, або проявлялося в спробах російських радикалів вести пропаганду серед українського народу російською мовою.

Що ж до стосунків між українськими соціалістами і західноєвропейськими, то вони ще лише налагоджуються, а по суті такі ж, як і з російськими радикалами. Відносно терміну виникнення У.С.Д.П., то, на думку Подолинського, вона є продовженням «хлопоманії». На питання Смирнова щодо думки Подолинського про необхідність культурно-літературної діяльності української інтелігенції, він дає досить різку відповідь. «Я уважаю, – писав він, – що треба бути вузьким націоналістом, щоби не признати за кожною національністю права і необхідності певної літературної та культурної роботи. Під цим я розумію народну мову, етнографію країни, звичаї, а також справді необхідні підручники. Без цих речей, як-то, без словників, підручників і знання етнографії народу і т. п. речей, неможливі не тільки видання революційних книжок і журналів, але навіть достатньо розумна усна пропаганда. Під українською інтелігенцією треба розуміти людей, які уміють і хочуть виконувати подібні завдання» (Подолинський С. Вибрані твори. – С. 74).

І далі Подолинський продовжує: «Взагалі щодо важливості культурно-літературної роботи і національних форм не раджу Вам покладатися на Ваші власні московські погляди, бо вони явно помилкові, а звернутися до соціалістичних представників різних національностей» (Подолинський С. Вибрані твори. – С. 75).

Чому це питання викликало таку реакцію з боку Подолинського? Справа в тому, що Україна, перебуваючи у напівколоніальному стані у складі Російської імперії, зазнавала значних національних утисків. У 60-х pp. в різних містах України виникли так звані «Громади», у яких згуртовувались широкі кола ліберальної та демократичної інтелігенції. Громадівці («українофіли») вели помірковану, переважно культурницьку діяльність: видавали книжки українською мовою, організовували недільні школи, проводили дослідження з питань історії України, етнографії тощо. Проте й така поміркована діяльність громадівців зазнала численних нападів як з боку реакційної преси, так і урядових кіл. Уживання української мови, друкування й поширення українських книжок стали підставою для звинувачення їх у революційності та сепаратизмі. Після поразки польського повстання діяльність «Громад» була заборонена. Певного мірою вона поновилася після відкриття у Києві (1873 р.) «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства», в роботу якого включилися громадівці. Проте ця легалізація діяльності тривала недовго. Ганебним царським «Емським указом» (1876 р.) заборонялось друкування та ввезення з-за кордону книжок українською мовою, заборонялись театральні вистави, було закрито «Південно-Західний відділ...», припинено видання газети «Киевский телеграф», де друкувалися громадівці.

А ці всі події безпосередньо торкалися Подолинського. Він спілкувався з громадівцями, друкував статті в «Киевском телеграфе», був членом «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства».

Віддаючись українській справі, він не пориває остаточно з Лавровим, про що свідчить, зокрема, надіслана ним до журналу кореспонденція про Чигиринські заворушення, що була опублікована 19 листопада (1 грудня) 1875 р. (Див.: Рудько М. П. Видатний український революціонер-демократ і вчений / М. П. Рудько // Український історичний журнал. – 1970. – № 7. – С. 124).

До 1877 р. Подолинський живе переважно в Україні і лише на короткий строк виїздить за кордон. У травні 1875 р. він їде за кордон лікуватись, а також відвідати Сербію і Галичину з метою, як він сам писав, навчитися сільськогосподарським роботам, щоб, оселившись на селі, вести активну революційну пропаганду.

У цьому ж році Подолинський разом з галичанином О. Терлецьким організовує у Відні в друкарні болгарина Я. Ковачева видання перших соціалістичних брошур українською мовою і сподівається організувати видання «народного журналу». Тут були видані брошури Подолинського «Парова машина», «Про бідність». «Парова машина» була першою брошурою українською мовою утопічного характеру про соціалістичне суспільство. Другу працю автор називав «першим розділом народної політичної економії», спробою викласти в популярній формі теорію додаткової вартості і механізм капіталістичної експлуатації з допомогою прикладів, взятих з хліборобства і цукрової промисловості України.

Ці брошури, як і інші, що видавались у Відні, а згодом у Женеві, як-то: «Правда» переробка Подолинським брошури В. Варзара «Хитрая механика», «Правдиве слово хлібороба до своїх земляків» Ф. Волховського, «Про багатство та бідність» Подолинського та ін., відіграли велику роль у поширенні соціалістичної пропаганди в Україні. Вони були заборонені в Росії й Австрії. Терлецького було притягнуто до суду, за Подолинським під час його перебування в Галичині був встановлений таємний поліцейський нагляд.

Брошури широко використовувалися народниками в пропагандистській діяльності. їх знаходили і вилучали під час обшуків у найрізноманітніших верств населення. Сам Подолинський надавав великого значення виданню і розповсюдженню цих брошур (як їх називали – «метеликів»), У листах до секретаря редакції журналу «Вперед» В. Смирнова і до Лаврова він викладав свою думку щодо змісту брошур, що розповсюджувалися в Україні, і наголошував на необхідності більше уваги в них приділяти висвітленню ідеалу майбутнього життя порівняно з критикою існуючого порядку, що набула ніби вже значного поширення.

Цікавою є оцінка брошур прихильниками і сучасниками Подолинського. Так, О. Терлецький вважав, що брошури «і ті, що переведені з великоруського, і оригінальні, писані на підставі Марксових ізслідовань» (Студинський К. Галичина і Україна в листуванні 1862–1884 pp. / К. Студинський. – Xарків ; Київ, 1931. – С. 344). А М. Драгоманов оцінював їх інакше. «Названі брошури, – писав він, – написані були в духу (як думаю) не стільки новішого Європейського соціалізму, скільки т.зв. «українофільської хлопоманії» 60-х років і великоруського «народничества» 70-х років» (Драгоманов М. Листи до Ів. Франка і інших. [Ч. 2]. 1887–1895 / М. Драгоманов ; видав Іван Франко. – Львів, 1908. – С. 88).

П. Лавров у праці «Паризька комуна 18 березня 1871 року» (1879) високо оцінював і брошури, і їх авторів, яких називав молодими талановитими письменниками соціалістичної преси. Він писав: «.. .автори оглядів робітничого руху у «Вперед», «Перехідного моменту» і «Підсумків соціально-демократичної партії» в «Общині», автори «Хитрої механіки»..., автори «Записок південно-російського соціаліста» і української «Парової машини» завоювали собі видне місце в російській публіцистичній літературі незалежно від поглядів, які вони проводять…» (Утопический социализм в России  : хрестоматия. – Москва : Политиздат, 1985. – С. 438).

Діяльність Подолинського була надзвичайно багатогранною. Як член «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» він подорожує Балканськими країнами, зокрема Чорногорією, де в цей час спалахнуло повстання проти турецького поневолення, відвідує Галичину, Закарпаття. Свої враження від подорожі він публікує на сторінках газети «Киевский телеграф», яка вважалась органом громадівців. Загалом Подолинський опублікував у газеті 11 кореспонденцій.

Віддаючи багато сил і часу революційній і громадській діяльності, Сергій Андрійович не залишає наукової праці. Медицину він вивчав у Парижі, Цюріху, Бреслау. 1876 р. він захистив у Бреслау докторську дисертацію з медицини на тему «Розщеплення білків ферментами підшлункової залози». На наукові результати досліджень Подолинського посилався І. П. Павлов, який згодом теж працював у лабораторіях Бреслау. Дисертація Сергія Андрійовича була опублікована німецькою мовою і мала значний резонанс у Європейських фахових виданнях. У лютому цього ж року він склав відповідний іспит на медичному факультеті Імператорського університету Св. Володимира в Києві й одержав «ступінь лікаря з усіма правами і перевагами, що надаються цьому ступеню...».

У цей час Подолинський працює в Києві в денному притулку для дітей робітників і викладає на курсах медсестер. Тут він познайомився зі слухачкою курсів Н. Я. Андреєвою, донькою небагатого полтавського поміщика, активною учасницею народницького руху. Незважаючи на опір батьків Подолинського вони одружилися в червні 1877 р. і виїхали до Франції. Подружжя оселилося на півдні Франції у м. Монпельє.

Попри погіршання стану здоров’я, Сергій Андрійович надзвичайно багато і плідно працює. 1879 р. в Женеві вийшла його велика праця «Життя і здоров’я людей на Україні». Це перша в українській літературі наукова праця з особистої та громадської гігієни. В ній викладені умови життя, праці, побуту різних категорій українського населення, зокрема селянства та робітників, що працювали на бурякових плантаціях, цукроварнях тощо.

«Здоров’я, – писав Подолинський, – найцінніше добро на світі». Особливо треба, наголошував він, цінувати здоров’я дітей, бо це сила нашого народу, а для бідного здоров’я і сила – це все його багатство.

Вчений розглядав життя і здоров’я людей України крізь призму економічних, соціальних, культурних відносин і цінностей, визначав вплив усіх елементів природного середовища на здоров’я українських людей.

Ця праця дістала високу оцінку на Заході. Скажімо, в німецькому журналі «Jahrbuch fur Sozialwissenschaft und Sozialpolitik» наголошувалося, що автор «радикальне поліпшення народної гігієни пов’язує з радикальною перебудовою соціальних умов» і разом з тим ставить вимоги максимального поліпшення життя та гігієнічних умов у межах, що є можливими в експлуататорському суспільстві.

І. Франко, називаючи Подолинського талановитим науковцем, писав, що такою працею, як «Життя і здоров’я людей на Україні», «могла б повеличатися кожна європейська література» (Франко І. Огляд української літератури за 1880 рік / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1980. – Т. 26. – С. 108). Цього ж року вчений виступив на конгресі лікарів у Монпельє з доповіддю (французькою мовою) про санітарний стан населення Київської губернії. Доповідь була опублікована в матеріалах конгресу. Про конгрес у Монпельє він надсилає кореспонденції до газети «Одесский вестник».

Цікаву роботу написав Подолинський про життя і діяльність відомого французького фізіолога і патолога Клода Бернара (1813–1878), лекції якого він слухав взимку 1872 р. (Подолинський С. Клод Бернар / С. Подолинський // Дело. – 1879. – № 2. – С. 242–272). Бернару, зокрема, належить класичне дослідження підшлункової залози і її ролі в травленні. Цією проблемою, як уже зазначалося, зацікавився Подолинський. Крім того, Бернар велику увагу приділив дослідженню визначення життя. Простеживши його тлумачення різними вченими, він характеризує життя як зв’язок між організмом і зовнішнім середовищем. Ці ідеї теж не залишилися поза увагою Подолинського.

Сергій Андрійович був енциклопедично освіченою людиною. Крім праць з природознавства і, зокрема, медицини, він публікує дослідження з різних галузей суспільствознавства. Вже йшлося про його статті в журналі «Вперед» та кореспонденції до газет. 1879–1881 pp. були надзвичайно продуктивними в його творчій діяльності. Він друкує ряд статей філософського, економічного та суспільно-політичного спрямування. Як сучасник революційної боротьби, Подолинський аналізує та висвітлює ці проблеми в своїх працях. Він публікує такі роботи, як «Нігілізм в Росії», «Соціалізм, нігілізм та тероризм», «Соціалісти українці в Австрії» та ін.

Стаття «Нігілізм в Росії» мала на меті ознайомити західноєвропейського читача з розвитком революційних ідей у Росії (Див.: Корнійчук Л. Я. Економічні погляди С. А. Подолинського. – С. 186). В ній Подолинський виявив глибоке розуміння розвитку соціалістичних ідей у російському суспільстві, проаналізував еволюцію революційного демократизму в особі Герцена, Добролюбова, Чернишевського, Шевченка і зробив висновок про зростання справжньої опори соціалістичного руху – фабричних робітників та селян. «Протягом останніх років, – писав він, – соціалістичний рух у Росії почав завойовувати свою справжню опору – фабричних робітників і селян» (Podolinsky S. Le Nihilisme en Russie / S. Podolinsky // Reforme. – 1879. – 15 octobre. – P. 362).

Праця Подолинського викликала негативну реакцію з боку Лаврова, який у статтях про соціалізм, надрукованих за підписом «старого російського соціаліста» в паризькій соціалістичній газеті, виступив з гострою критикою Подолинського.

У відповідь Подолинський написав нову статтю «Соціалізм, нігілізм та тероризм: відповідь старому російському соціалістові». В ній він підкреслює цінність і правильність статті Лаврова щодо принципів, але називає її хибною щодо критики статей інших слов’янських письменників і, зокрема, своєї статті. Подолинський пише, що хоч Лавров і називає його українським соціалістом, проте намагається представити ворогом революційного руху в Росії. Спростовуючи це твердження, він пише: ««Старий російський соціаліст» хоч називає мене українським соціалістом, старається представити мене ворогом революційного руху в Росії. Це буде дуже дивним кожному, хто знає, що соціалістичний рух український не тільки не менше революційний від російського, але Україна якраз більше, ніж інші російські провінції, поповнювала кадри великої російської революційної партії. Московський і казанський університети з революційного погляду стоять значно позаду університетів київського, харківського і одеського; окрім того, загально відомо, який переважаючий вплив мають в Росії південні елементи також і в складі радикальної молоді Петербурга» (Подолинський С. Соціалізм, нігілізм та тероризм : відповідь «старому російському соціалістові» / С. Подолинський // З починів українського соціалістичного руху. Михайло Драгоманов і женевський соціалістичний гурток / М. Грушевський. – Відень, 1922. – С. 184).

Сам Подолинський теж був активним учасником революційного руху. Він звинувачує також Лаврова у навмисно спотвореному цитуванні своєї статті і ще раз викладає своє розуміння понять нігіліст і соціаліст, протиставляючи нігілізм, як деструктивне начало, соціалізму, як началу творчому.

Значний інтерес, щодо характеристики світогляду Подолинського, становить викладена в статті його позиція стосовно нової тактики народників – тероризму Він засуджує тактику індивідуального терору, вважає її аморальною. «Хоч я й сумніваюся в моральності й корисності потайних політичних вбивств, як Мезенцева, Кропоткіна, Гейкінга, і секретних атентатів, як московський і Зимнього Дворця, але на всі інші терористичні виступи, як збройний опір жандармам, повстання, викликання забурень в армії в цілях революції, я дивлюсь не лише як на право оборони, а як на святий обов’язок кожного революціонера в Росії, доки в ній існує деспотично-автократичний режим» (Подолинський С. Соціалізм, нігілізм та тероризм. – С. 185). Разом з тим він наголошує на підступному і разом з тим жорстокому, сказати б азіатському, характері деяких терористичних актів, здійснених революціонерами в Росії.

Закінчуючи статтю, Подолинський пише, що не може дорікати «старому російському соціалістові», «чоловікові великих заслуг, якого я вважаю своїм учителем, коли він трохи натягає правду, щоб видатися більш радикальним» (Подолинський С. Соціалізм, нігілізм та тероризм. – С. 185).

Подолинський неодноразово підкреслював свою глибоку повагу до Лаврова, зокрема в листах до Смирнова, і разом з тим ніколи не поступався своїми переконаннями.

Щодо Лаврова, то він, високо цінуючи Подолинського як напрочуд ерудовану людину, блискучого організатора (зокрема в справі видання і розповсюдження журналу «Вперед»), припускається критичних і навіть зневажливих оцінок останнього, що найімовірніше було зумовлено тим, що Подолинський фактично припинив співробітництво в журналі. Так, у листі до Лопатіна від 16 квітня 1878 р. Лавров писав: «Як Вам подобається, що один відомий Вам хохол-соціаліст дійшов погляду, що коли перемога соціалізму вимагала б неодмінно вбити 400 чоловік, то краще почекати і підготовляти мирним шляхом, обходячись без цих жертв» (Цит. за: Чесноков В. С. «Забытый научный новатор» / В. С. Чесноков // Бюллетень комиссии по разработке научного наследия академика В. И. Вернадского. – Москва, 1994. – № 12. – С. 31). Отже, позиція Подолинського щодо тактики індивідуального терору була безкомпромісною.

Негативне ставлення до тактики індивідуального терору він висловив і в численних листах, зокрема до Ф. Вовка (березень 1880 р.), до тітки К. С. Кудашевої (березень, 1880 р.). Так, у листі до неї він писав: «...Я не визнаю убивства одним із дозволених засобів. І я навіть гадаю, що успіх, досягнутий цим засобом, зробив більше зла, ніж добра» (Цит. за: Слюдикова Т. Б. Джерела до біографії С. А. Подолинського / Т. Б. Слюдикова // Архіви України. – 1991. – № 5–6. – С. 46).

Подолинський, пов’язуючи майбутнє суспільства з соціалізмом, надзвичайно цікавився цією проблемою. Він був добре обізнаний з соціалістичним рухом на Заході, в Росії, Україні. Не обійшов увагою і Галичину. 1880 р. він опублікував працю «Соціалісти-українці в Австрії», в якій висвітлює особливості соціалістичного руху в австрійській Україні. Про що йдеться? Як відомо це були роки панування народницької ідеології. Народники пояснювали і відносну легкість пропаганди соціалістичних ідей, і можливості їх реалізації в Росії «общинним началом», тим, що російський мужик «революціонер за інстинктом». Подолинський висловлює іншу думку. В Галичині соціалістичні ідеї знаходили сприятливий ґрунт, незважаючи на те, що тут не було сільської общини. В австрійській Україні панувала безроздільна система західноєвропейської приватної власності.

«Причини соціалістичного руху серед селян, – писав він, – насправді лежать значно глибше. Вони ті ж, що і для міських робітників, тобто експлуатація праці великою капіталістичною власністю, а не коливаннями в способі розподілу тих дрібних земельних ділянок, які урядові і поміщикам завгодно було залишити у селян. В такому розумінні селяни австрійської України, живучи в країні більш цивілізованій у капіталістичному відношенні, вже більше встигли і постраждати» (Подолинский С. Социалисты-украинцы в Австрии / С. Подолинский. – Женева, 1881. – С. 1–2). Розвиток капіталістичних відносин, посилення процесу розшарування і в місті і на селі, на думку Подолинського, свідчили про те, – «що серед українського населення Галичини пропаганда соціалістичних учень вже зовсім своєчасна» (Подолинский С. Социалисты-украинцы в Австрии. – С. 3).

У цій праці йдеться головним чином про події на Косівщині та Коломийщині, де активну соціалістичну пропаганду з допомогою брошур-метеликів проводила сестра Михайла Павлика Анна Павлик. Подолинський у висвітленні подій у Галичині користувався переважно інформацією М. Павлика, «який, правда, дещо перебільшував соціалістичний характер селянського руху і агітації А. Павлик на Покутті» (Злупко С. М. Сергій Подолинський – вчений, мислитель, революціонер / С. М. Злупко. – Львів, 1990. – С. 95). Це позначилось і на праці Подолинського.

У 1880 р. він опублікував ґрунтовну працю з економічних проблем – «Ремесла і фабрики на Україні». Це – «перша економічна історія України й одночасно перший український підручник політичної економії (Чесноков В. С. «Забытый научный новатор» / В. С. Чесноков // Бюллетень комиссии по разработке на¬учного наследия академика В. И. Вернадского. – Москва, 1994. – № 12. – С. 36). Основним питанням, яке стояло перед суспільною думкою пореформеної Росії і навколо якого точилася запекла теоретична боротьба, було питання про історичну «долю капіталізму в Росії». Воно ще більше загострилося з появою в Росії «Капіталу» К. Маркса. Народники, як відомо, заперечували неминучість розвитку капіталізму в Росії і проповідували ідеї про особливий шлях російської економіки. В зв’язку з цим особливо цікавим є розв’язання цього питання Подолинським. На перших його працях позначились народницькі ілюзії щодо розв’язання цієї проблеми. Так, у статті «Нарис розвитку Міжнародної асоціації робітників», опублікованій у журналі «Вперед», він говорить про необхідність докласти всіх зусиль, щоб не допустити появи капіталізму в країні, а в праці «Ремесла і фабрики на Україні» аналізує економічну історію України в контексті світової історії.

Вивчаючи економічний стан України і Росії, а також економічний розвиток західноєвропейських країн, Подолинський робить висновок, що Україна вступила на шлях капіталістичного розвитку. В основу аналізу процесу економічного розвитку України він поклав працю, простеживши процес праці, форми її організації від найдавніших часів. У цьому аналізі він посилається на археологічні, етнографічні та статистичні дослідження.

Подолинський аналізує процеси, що відбувались у пореформеному селі і втягували його у сферу капіталістичних відносин, а також відповідні процеси у промисловості. В економічному розвитку Росії та України він вбачає такі самі етапи, що й в економічному розвитку Західної Європи, щоправда, зі своїми характерними особливостями. Економічний розвиток України, пише він, «хоч взагалі подібний до усюдного в Європі, та все ж дечим од нього і одрізняється» (Подолинський С. Ремесла і фабрики на Україні / С. Подолинський. – Женева, 1880. – С. 34).

Ця праця Подолинського, як і його перші пропагандистські брошури, написана під впливом «Капіталу» К. Маркса. Саме ґрунтуючись на вченні Маркса про три стадії розвитку капіталізму у промисловості, він показує, що капіталізм на Україні, гак само як і в інших країнах, проходить у своєму розвитку ремесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток. «Форми ці звичайно виростають одна із одної, але нерідко живуть і поруч в одну добу…» (Подолинський С. Ремесла і фабрики на Україні. – С. 64). Для пореформеної промисловості Росії характерним було саме таке переплетіння всіх цих форм. Поряд з великим машинним виробництвом у промисловості Росії тривалий час зберігалося не лише мануфактурне, а й дрібне товарне виробництво.

Цікавим і ґрунтовним є аналіз цих форм економічного розвитку, а саме: кооперації, мануфактури і машинного виробництва та їх еволюції. Даючи аналіз цих форм, Подолинський показує їх прогресивні сторони та негативні риси. Так, мануфактура, за його словами, завдяки поділу праці забезпечує підвищення її продуктивності. Крім того, наголошує він, тут відбувається усуспільнення праці. Поділ праці і її усуспільнення він називає історичним прогресом і необхідним моментом економічного розвитку суспільства. Разом з тим, поділ праці в мануфактурі, пов’язаний з виконанням будь-якої окремої операції, нівечить робітника фізично й духовно, а також веде до його декваліфікації.

Розділ про машинну стадію розвитку капіталізму на Україні, як і вся праця, написаний під впливом «Капіталу» К. Маркса. Починає цей розділ Подолинський майже так само, як Маркс, – розділ «Машини і велика промисловість». Він проаналізував вплив застосування машин на становище робітничого класу, посилення його експлуатації, неминучість утворення резервної армії праці, втягнення у виробництво жінок і дітей та ін. Аналізуючи машинну стадію розвитку капіталізму на Україні, Подолинський використовує значний фактичний матеріал, численні статистичні дані і робить висновок про низький рівень промислового розвитку України.

Довівши наявність на Україні капіталізму, Подолинський критикує цей спосіб виробництва. Виявивши цілий ряд негативних рис капіталізму, він розуміє, що не вони становлять його основне зло. Він намагається проникнути в саму суть капіталістичних відносин, розкрити корінні суперечності капіталізму, відшукати «корінь лиха». З’ясуванню саме цього питання присвячена його праця «Ремесла і фабрики на Україні». «Корінь лиха», на думку Подолинського, полягає у привласненні експлуататорами продукту неоплаченої праці робітників – «додаточної вартості». Знищити «корінь лиха» можна лише знищенням капіталізму, громадським упорядкуванням праці. Земля повинна належати громадам людей, що її обробляють, а машини, фабрики – громадам робітників, що на них працюють (Подолинський С. Ремесла і фабрики на Україні. – С. 146).

Ця праця Подолинського дістала високу оцінку з боку революційної молоді в Україні, і зокрема в Галичині. Високо оцінював її І. Франко, який мав намір видати її, «переладивши на лад галицької бесіди». М. Павлик переклав працю польською мовою, доповнивши її матеріалами з економічної історії Галичини. Але, на жаль, цей варіант праці не був опублікований.

А тим часом праця Подолинського «Ремесла і фабрики на Україні» була заборонена царською цензурою для обігу в Росії. Голова Санкт-Петербурзького цензурного комітету в доповіді міністру внутрішніх справ повідомляв, що цензор, який розглядав брошуру, зробив висновок, що більша частина її присвячена висвітленню «надзвичайно безвідрадного становища робітничого класу в усіх галузях промисловості». Такий стан є наслідком недоодержання робітником дійсної вартості його праці. Надлишок заробітку йде даром його хазяїну. Змінити становище автор брошури пропонує шляхом передачі землі селянським громадам, а фабрик і заводів – робітничим громадам. Отже, завершує доповідь голова цензурного комітету, – «...цензор визнав, що твір, проводячи думку про легку наживу окремих осіб за рахунок справжніх трудівників, які залишаються бідними, тим самим дає привід до збудження ненависті робітників до своїх хазяїв, і також він направлений проти основ права власності. Згідно з викладеними міркуваннями комітет, на основі думки цензора, визнав, що брошура Подолинського «Ремесла і фабрики на Україні» не може бути дозволена до обігу в Росії» (Цит. за: Корнійчук Л. Я. Економічні погляди С. А. Подолинського. – С. 49–50).

Цього ж року Подолинський опублікував у журналі «Слово» один з найсерйозніших за своїм науковим задумом творів – «Праця людини і її відношення до розподілу енергії». Варіанти цієї праці протягом 1880–1883 pp. були також опубліковані у двох періодичних французьких, двох німецьких і одному італійському виданнях (Див.: Подолинський С. Вибрані твори. – С. 152).

Задум і мету свого дослідження Подолинський виклав у листах до К. Маркса. Так, у березні 1880 р. він інформував Маркса про те, що надіслав йому «маленьку працю», до написання якої дав першу спонуку «Капітал» і повідомляв, що готує більшу роботу, проте ще не певен, яку для неї обрати мову: французьку чи німецьку. З другого листа від 8 квітня 1880 р. видно, що Маркс зразу відповів Подолинському і цікавився його здоров’ям.

Дякуючи за таку турботу, Подолинський, разом з тим, просив Маркса якомога швидше відгукнутися на надіслану працю. «З особливим нетерпінням, – писав він, – чекаю я Вашої думки щодо моєї спроби погодити додаткову працю з пануючими фізичними теоріями» (Сергій Подолинський. Листи та документи / упоряд.: Р. Сербин, Т. Слюдикова. – Київ, 2002. – С. 138). Цією працею Подолинський заявив себе не лише як енциклопедично освічений вчений, талановитий дослідник, а і як геній, який набагато випередив час своїм відкриттям.

Подолинський називав свою працю лише вступом до більш детального розгляду поставленого ним питання, а саме: аналізу співвідношення, що існує між працею людини і розподілом енергії на поверхні землі. Відповідно вчений дає нове, оригінальне визначення праці як одного з численних видів прояву загальносвітової енергії, розвиває «вчення про енергію, її види, їх взаємне перетворення і про світове розсіювання». «Нашою метою, – писав Подолинський, – буде спроба, виходячи з цього загального положення, з’ясувати значення умов, що супроводжують походження праці, представити найголовніші прояви її в житті організмів і вказати на наслідки споживання праці, тобто на наслідки впливу трудящих людей і тварин на навколишню природу» (Подолинський С. Труд человека и его отношение к распределению энергии / С. Подолинский. – Санкт-Петербург, 1880. – С. 135).

Посилаючись на такі авторитети в досліджуваній галузі, як Секкі, Гюйгенс, Лейбніц, Лагранж, Лесаж, Тет та ін., Подолинський робить висновок, що тогочасна наука під словом «енергія» якоїсь системи тіл розуміє суму властивостей тіл цієї системи до яких би то не було дій. Розрізнюючи різні види енергії, він, разом з тим, визначає, посилаючись на Тета, що їх можна зрештою визнати кінетичними, тобто такими, що являють собою рух. Суму енергії всесвіту Подолинський вважає величиною незмінною, чого не можна сказати про окремі частини всесвіту. Але поступово відбувається урівноваження енергії всесвіту, яке супроводжується переходом енергії одного роду в енергію іншого роду, більш стійку, тобто менш здатну до перетворень. Це стремління світової енергії до повсюдного урівноваження, пише Подолинський, називається розсіюванням енергії, або, за Клаузіусом, – ентропією.

Закон розсіювання енергії, на думку вченого, можна вважати на той час доведеним, як і закон збереження енергії. Що ж до її перетворення в більш стійку форму, нездатну підтримувати життя організмів, то воно, за твердженням Подолинського, не набуло ще значного розміру і відповідно запас перетворюваної енергії, необхідної для життя людей, ще досить значний. Що ж до її розповсюдження на поверхні землі, то його не можна вважати цілком задовільним. Сама людина здатна забезпечити вигідніший для життя розподіл енергії.

Проаналізувавши різні види перетворюваної енергії, що розподілені на землі (енергія обертання Землі навколо Сонця, внутрішня теплова енергія Землі, енергія вітру, падаючої води, енергія, що міститься в рослинах, тваринах, людях), Подолинський розглядає їх як основу для вивчення ролі праці у світовому розподілі енергії.

В умовах, коли в енергетичному бюджеті земної поверхні все меншу роль відіграє внутрішня енергія Землі і поступово зменшується кількість сонячної енергії, необхідно, щоб відбувався процес збереження енергії, або перетворення сталої енергії (тепла) у вищу форму, здатну перетворитись у механічний рух. Цей процес відбувається завдяки людській праці.

Посилаючись на аграрну статистику Франції (де автор тоді мешкав), Подолинський наводить порівняння щодо продуктивності природних і оброблених земельних ділянок і показує, як завдяки праці відбувається нагромадження енергії, необхідної для виготовлення поживних речовин. Саме праця «людини і домашніх тварин», підкреслює вчений, сприяє нагромадженню енергії.

Якщо і відбувається зменшення загальної кількості енергії, яку одержує земна поверхня від сонця і з її надр, то загальна кількість енергії, що нагромаджується на Землі і перебуває у розпорядженні людства, поступово збільшується. Це збільшення енергії зумовлене саме зростанням корисної праці і її продуктивності.

Щоб зрозуміти вплив корисної праці на зростання енергії, він аналізує суть праці та її різні види і їх вплив на розподіл енергії. Пославшись на визначення праці такими економістами, як Кене, Сміт, Сісмонді, Сей, Подолинський показує його розбіжність та суперечливість і наголошує на необхідності застосування природознавства для розкриття її суті. Він підкреслює необхідність врахування енергетичних властивостей праці.

Відповідно Подолинський був першим, хто дав нове природничо-наукове визначення праці.

«Праця, – пише він, – є таке споживання механічної та психічної роботи, що нагромаджена в організмі, яка має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні» (Подолинский С. Труд человека и его отношение к распределению энергии / С. Подолинский. – С. 160).

Простеживши еволюцію життя на землі, Подолинський чітко відрізняє працю від будь-якої механічної роботи. Мускульну працю не слід ототожнювати з корисною працею. Праця, наголошує він, це процес, результатом якого є «збільшення перетворюваної енергії, або збереження від розсіювання такої енергії, яка при своєму споживанні матиме наслідком збільшення запасів енергії» (Подолинский С. Труд человека и его отношение к распределению энергии. – С. 162). Саме це додаткове нагромадження сонячної енергії виступає як додатковий продукт.

Найкращим видом корисної праці, яка зберігає сонячну енергію на земній поверхні, Подолинський називає землеробство.

Виходячи з такого визначення праці, вчений глибоко аналізує походження здатності до праці у людському організмі, визначає джерело енергії в організмі, необхідної для дій, що називаються працею. Цей аналіз ґрунтується у нього на дослідженнях науковців з багатьох галузей знань – механіки, фізики, хімії, біології, енергетики, психології, економіки тощо.

На основі проведених приблизних розрахунків він робить висновок, що праця при своєму застосуванні зберігає енергії десь у десять разів більше, ніж сама містить. А якщо так, то всі потреби всіх людей повинні були б бути задоволені. Але цього не сталось. Автор наголошує, що задоволення людських потреб залежить від ряду факторів: запасу перетворюваної енергії на землі (кам’яне вугілля, торф), кількості людей і величини їхніх потреб, продуктивності праці.

Безпосередня мета всякої праці – задоволення потреб. І чим далі розвивається людство, тим більшу роль у задоволенні людських потреб відіграє праця. Зростають потреби, але зростає і продуктивність праці, отже й енергетичний бюджет. Подолинський, на відміну від Мальтуса, наголошує, що зростання людства веде до нагромадження енергії. Посилаючись на статистику Англії та Франції, вчений показує, що продуктивність праці тут зростає швидше, ніж народонаселення.

Прогрес людства Подолинський пов’язує зі збільшенням енергетичного бюджету кожної людини. І тому лише суспільство, яке здатне швидко нагромаджувати енергію, може впевнено рухатись уперед. Одночасно вчений звертає увагу на процес, протилежний нагромадженню енергії, – її розкрадання, зумовлене нерозумними діями людей. Розкрадання енергії він пов’язує з війнами, зменшенням народонаселення. Посилаючись на працю М. Чернишевського «Примітки до “Основ політичної економії” Мілля», Подолинський відносить до розкрадання енергії також непродуктивне споживання та виготовлення предметів розкоші. Всі ці процеси, підкреслює він, збільшують розсіювання енергії, отже призводять до зменшення енергетичного бюджету.

Простежуючи розвиток людства, Подолинський робить висновок, що розкрадання енергії значно зростає в умовах капіталізму, незважаючи на те, що цей лад веде до значного підвищення продуктивності праці. У французькому варіанті праці він зробив висновок, що позбавити людство від марнотратства щодо природних ресурсів і найбільше акумулювати енергії зможе лише соціалізм.

Результати свого дослідження Подолинський сформулював у десяти тезах. На яких же моментах він акцентує увагу? Насамперед, він наголошує на тому, що загальна кількість енергії, яка нагромаджена на поверхні землі і знаходиться у розпорядженні людства, поступово збільшується. Це збільшення відбувається за рахунок людської праці і праці тварин.

Подолинський дає нове, науково-природниче визначення праці, яке сучасні російські науковці назвали «видатним відкриттям для науки всього людства» (Кузнецов П. Г. «Его действительное открытие…» : [предисловие] / П. Г. Кузнецов // Труд человека и его отношение к распределению энергии / С. А. Подолинский. – Москва : Ноосфера, 1991. – С. 9). В заключних висновках він висловлює також сподівання про можливість «застосування сонячної енергії, як безпосереднього двигуна і приготування поживних речовин із неорганічних матеріалів» і заявляє, що це основне питання, яке стоїть на черзі для розв’язання проблеми найвигіднішого нагромадження енергії на Землі.

Свою працю Подолинський, як уже зазначалося, надіслав К. Марксу з проханням висловити свою думку про неї. К. Маркс прихильно відгукнувся на лист Подолинського і звернувся з відповідним проханням до Ф. Енгельса, якого вважав компетентнішим у порушеному питанні. Це прохання Енгельс задовольнив у листах до Маркса від 19 листопада і 22 грудня 1882 р.

Енгельс високо оцінив працю Подолинського, відзначив цінність його відкриття і, разом з тим, вказав на помилковість зроблених ним висновків. «Його справжнє відкриття, – писав Енгельс, – полягає в тому, що людська праця може вдержати на поверхні землі і примусити діяти сонячну енергію довший час, ніж без неї. Всі виведені ним звідси економічні наслідки помилкові». «Подолинський, – писав далі Енгельс, – відхилився вбік від свого дуже цінного відкриття, бо хотів знайти новий природничий доказ правильності соціалізму і тому поплутав фізичне з економічним» (Маркс К. Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Київ : Держполітвидав УРСР, 1967. – Т. 35. – С. 104, 106).

Цей висновок Енгельса став на тривалий час своєрідним вироком відкриттю Подолинського. Ф. Енгельс назвав справжнім відкриттям Подолинського його ідеї щодо сільського господарства. Тим часом Подолинський корисною працею, тобто такою, що сприяє нагромадженню сонячної енергії, вважає різні її види: будівництво, приручення тварин, виготовлення знарядь виробництва та ін. Працю ж у землеробстві він розглядає як таку, що безпосередньо слугує нагромадженню і збереженню енергії.

Заслуга Подолинського полягає в тому, що він заклав основи нового підходу до аналізу розвитку людства, пов’язавши його зі збереженням і нагромадженням енергії. Енергетичні проблеми життя розглядалися вже в працях засновників термодинаміки Р. Майєра, В. Томпсона (лорда Кельвіна), Г. Гельмгольця, але вони не були сприйняті й оцінені сучасниками. Ці ідеї самостійно розвиває С. А. Подолинський і намагається прикласти їх до вивчення економічних явищ.

Подолинський розв’язує складну проблему – проблему різноманітності перебігу енергетичних процесів у живій і неживій природі. Справа в тому, що застосування другого закону термодинаміки до явищ життя не спрацьовувало. Подолинський визначив недостатність другого закону термодинаміки. Він не лише наголосив на наявності у природі процесів, що протидіють розсіюванню енергії, а й показав, завдяки чому це відбувається.

Ще під час співробітництва в журналі «Вперед» Подолинський мріяв про створення українського революційного журналу. Схвалюючи поширення на Україні російської революційної літератури, і зокрема журналу «Вперед», він наголошував на необхідності організації за кордоном українського революційного видання. В листах до Смирнова (1875 р.) Подолинський писав, що найближчим завданням українофілів і, зокрема, тих, що не будуть безпосередньо діяти в народі, є видання за кордоном народних книг і журналу на зразок «Вперед».

У середині 70-х років ця ідея жваво обговорювалася серед київських «громадівців». На початку 1875 р. «громадівцями» був обраний так званий «Комітет дванадцяти на Подолі», який обговорював питання організації закордонного журналу. До складу комітету увійшов і Подолинський.

Позиції «громадівців» бракувало єдності. Драгоманов, як лідер «Старої громади», виступав проти видання бунтарсько-революційного журналу. Він був прихильником видання українського журналу демократично-радикального спрямування. Після тривалих дискусій «громадівці» виробили напрям журналу. Редактором вирішили призначити М. Драгоманова, звільненого 1875 р. з посади доцента Університету як неблагонадійного. Журнал передбачалося видавати у Відні на кошти киян. Несприятливі цензурні умови змусили Драгоманова перенести видання до Женеви. Саме тут він почав видавати «Громаду» – неперіодичне видання.

Це видання Подолинський підтримує матеріально. Але за своїм напрямом воно не відповідало його поглядам. Він не міг друкувати тут свої праці і почав видавати їх «на власний рахунок» (Див.: Пашук А. І. Соціологічні та суспільно-політичні погляди С. А. Подолинського / А. І. Пашук. – Львів, 1865. – С. 23). Свої революційні плани він частково реалізує, як уже зазначалося, виданням соціалістичних брошур-метеликів і не полишає думки щодо організації журналу. Він шукає різні можливості щодо видання, підтримує ідею організації революційного часопису в Румунії, автором якої (ідеї) був член «Старої громади» Ф. Вовк. Цей план не здійснився.

Тоді Подолинський переключається на «Громаду». Її видання за браком коштів відбувалося нерегулярно. Ускладнювалися стосунки між Драгомановим і «старогромадівцями». Зазнаючи переслідувань з боку царського уряду, вони щораз більше спрямовують свою діяльність на шлях культурництва і відмежовуються навіть від поміркованого радикального напряму «Громади», фактично припиняють її фінансування.

За цих обставин Подолинський запропонував Драгоманову видавати «Громаду» на свої кошти. Це означало практично зміну напряму видання. Подолинський хотів перетворити «Громаду» в революційний, соціалістичний орган. Драгоманов спочатку не погоджувався. «…В 1879 p., – пише Драгоманов, – С. Подолинський зачав видавати своїм коштом періодичну «Громаду» (проект, котрому я довго протививсь, – покликаюсь на Павлика)...» (Драгоманов М. Австро-руські спомини, (1867–1877) / М. Драгоманов // Літературно-публіцистичні праці : у 2 т. / М. П. Драгоманов. – Київ : Наук. думка, 1970. – С. 204). Але під тиском матеріальних обставин він змушений був піти на угоду, щоправда, за умови, що і він, і Подолинський, і Павлик викладатимуть у журналі кожен свої погляди (Див.: Переписка М. Драгоманова з М. Павликом, (1876–1895) / зладив Михайло Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 3 : (1879–1881). – С. 362).

Видання «Громади» передбачалося за редакцією Драгоманова, Павлика і Подолинського. Програму нової «Громади» склав, за словами Павлика, в основному Подолинський. Вона суттєво відрізнялась від програми, розробленої Драгомановим для неперіодичного збірника.

У передмові автори програми передусім викладають мотиви, що зумовили необхідність українського закордонного видання. «…В теперішній час, – зазначено в програмі, – нам нема іншого виходу, як закордонне видання, – бо троїсте ярмо порядків царства Російського й Австро-Угорського над нашою країною, котре не дає їй волі політичної, господарської і освітньої, неволить слово й пресу українську настільки, що прихильникам якої-небудь волі українського народу, а надто громадівцям, ніяк не можна просто й одверто висловлювати в себе вдома свої думки й бажання про управу людського життя» (Програма / упорядники: М. Драгоманов, М. Павлик, С. Подолинський // Громада : український часопис. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 1. – На обкладинці рік видання 1881).

У програмі виділені три розділи. В першому йшлося про політичні проблеми. В справах політичних передбачалися: надання рівних прав усім незалежно від статі і національності; свобода слова, преси, науки, зборів, товариств; безперешкодна автономія для кожної громади в її справах; повна самостійність для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні.

У другому розділі визначалися господарські, економічні завдання. Автори програми виходили насамперед з того, що «спільна, або гуртова власність і спільна, гуртова праця доконче корисніша для людей, ніж осібна». Усі сили природи й засоби необхідні для виготовлення речей, а саме: земля, вода, машини, фабрики повинні належати народові, організованому в хліборобські й робітничі громади. «…Щоб люди не мусили продавати свою працю в найми панам та багатирям, а працювали б просто на себе». Шляхи здійснення цих перетворень будуть «залежати від доброї волі кожного товариства, кожної громади».

У третьому розділі йшлося про справи освітні, культурні. В програмі проголошувалась необхідність розвитку «випробуваної (позитивної) науки про природні й громадські речі, а також її практичного застосування». Наголошувалося також на необхідності свободи віросповідання.

І знову, повертаючись до вирішення питання про шляхи досягнення поставленої мети, автори програми (і, безумовно, передовсім Подолинський), не заперечуючи мирного шляху, мирної праці «для громадського поступу вперед (прогресу)», вважали його нездійсненним. «Тим часом, – читаємо в програмі, – ми не маємо марних надій. Ніде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тільки мирним поступом. На Україні ще, може, менше ніж деінде, можна сподіватись, щоб начальство й панство по волі зреклися свого панування й через те простому народу на Україні не обійтись без збройного бою й повстання (революції)» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 3).

Подолинський, як людина талановита і надзвичайно активна, а також віддана українській справі, робив усе, щоб ознайомити світову громадськість з українськими проблемами і, відповідно, інформувати українську громадськість про розвиток суспільно-економічних ідей на Заході, про відгуки на українські події в західній пресі.

Автори програми закликають до співпраці в «Громаді» широкі кола громадськості України незалежно від національності. «Для більшої користі неукраїнським товариствам і громадам, – читаємо в програмі, – ми згоджуємось друкувати прислане від них тією мовою, якою воно буде написане: московською, польською, німець кою, волоською і т. і. Для громадян української мови ми будемо окремо розказувати про те, що буде в нас надруковано чужими мовами» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 4).

Програма «Громади» була видана французькою мовою Бенуа Малоном в третьому томі його «Історії соціалізму» (1884 р.) і англійською в Анналах Української Вільної Академії Наук (США). В «Громаді» Подолинський надрукував ряд статей суспільно-політичного характеру: «Громадівський рух в Англії та Ірландії», «Перегляд громадівського руху в Західній Європі», «Соціалізм і теорія Дарвіна». Ці праці свідчать, з одного боку, про зацікавленість Подолинського теорією та практикою соціалістичного руху, а з другого – про його обізнаність з цими проблемами. Багато питань, викладених у названих статтях, як і в статті «Нарис розвитку Міжнародної асоціації робітників», що була вміщена у «Вперед», написані під впливом праць К. Маркса і Ф. Енгельса, а інколи становлять стислий переказ з цих праць, зокрема праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії».

У статті «Громадівський рух в Англії та Ірландії» Подолинський викладає історію англійського робітничого руху, критикує дворушництво буржуазії і обмеженість тред-юніонізму, дає високу оцінку діяльності І Інтернаціоналу. Він простежує історію англійського робітничого руху від простіших форм до організованих виступів робітничого класу. Характеризуючи стихійні виступи робітників, автор пише про випадки, коли робітники «боролись з машинами», вбачаючи в них основне зло. «Не знаючи правдивої причини своєї біди, – пише він, – і думаючи, що це справді машини, а не продажа праці і несправедливий поділ власності, відбирають у їх заробіток, робітники з ненавистю накинулись на нові машини і фабрики і почали їх розбивати і палити, де тілько могли» (Подолинський С. Громадівський рух в Англії та Ірландії / С. Подолинський // Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 48).

З розвитком політичної свідомості робітничого класу його боротьба ставала дедалі організованішою і привела до створення тред-юніонів. Відзначаючи позитивні результати діяльності тред-юніонів, спрямованої на боротьбу за поліпшення життєвих умов робітничого класу, Подолинський, разом з тим, указував на однобічність тред-юніоністського руху, на його обмеженість. Він відзначав, що тред-юніони своєю боротьбою за підвищення заробітної плати і скорочення робочого дня домоглися певних успіхів і тим самим сприяли певному полегшенню становища робітників. Але він засуджує їхню діяльність, спрямовану лише на боротьбу за дрібні реформи в рамках капіталістичного ладу. Діяльність тред-юніонів, писав він, – «ніколи не була щиро і виразно бунтарською або революційною, але повсігда повертала найбільш уваги тільки на місцеві і хвильові справи і потреби. Через те і не дивно, що упорядкування змов, щоб зразу перестати робити і боротьба з хазяїнами за робочу плату і за скорочення робочої доби звертали і досі звертають на себе майже всю увагу аншійських одборонних товариств (trades unions)» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 51).

Тред-юніони, наголошував Подолинський, відмежовувались від політичної боротьби і кінцевою метою ставили поліпшення умов продажу праці, а не її скасування. А тим часом, писав він, «про докорінний перероб усіх порядків господарських таким робом нема чого і думати, бо він може наступити тілько після конечного скасування усякої продажі праці» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – 54).

Важливим етапом у розвитку англійського робітничого руху був чартизм. Вивчаючи чартистський рух, Подолинський відзначає, що він становив вищий етап у розвитку англійського робітничого руху, тому що ставив на порядок денний не лише економічні, а й політичні вимоги. Велику увагу він приділяє висвітленню діяльності І Інтернаціоналу та показу його ролі в розвитку як англійського, так і міжнародного робітничого руху. Появу й існування І Інтернаціоналу Подолинський називає «знаменням часу». Водночас він висловлює і критичні зауваження щодо його діяльності. Зокрема, Подолинський писав про послаблення впливу І Інтернаціоналу на подальший розвиток англійського робітничого руху і фактичне припинення його діяльності і пояснював це «централізмом» Маркса, його небажанням рахуватися з особливостями робітничого руху в окремих регіонах і з «певною самостійністю» тред-юніонів.

Який же висновок робить Подолинський з аналізу робітничого руху в Англії? Ставлячи завданням зробити досвід революційної боротьби робітничого класу Англії надбанням робітничого класу інших країн, і зокрема Росії та України, він, разом з тим, застерігає робітників, щоб вони не витрачали часу на реформістські методи боротьби і ставали на шлях революційної боротьби за знищення капіталістичного класу.

Цікавою і досить ґрунтовною є його характеристика кооперативного руху, оцінка ним ідей Р. Оуена і його послідовника Джона Брея та аналізу причин, чому цей рух, «котрий зразу мав велику силу, нарешті звівся майже ні на що» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 55). Таких причин Подолинський називає кілька: незнання законів розвитку суспільства, перетворення окремих кооперативів на звичайні капіталістичні підприємства, орієнтація на уряд і панівні верстви.

У праці «Перегляд громадівського руху в Західній Європі» йдеться про особливості соціалістичного руху у Франції, де переважало селянство, та інших країнах Західної Європи. Проте висновок Подолинського однозначний. Розвиток капіталізму веде до розшарування селянства, а дрібні хлібороби пристануть «до громадівського руху, започаткованого міськими й фабричними робітниками» (Подолинський С. Перегляд громадівського руху в Західній Європі / С. Подолинський // Громада. – 1881. – Рік 5, № 2. – С. 233).

Про різнобічність інтересів Подолинського, його ерудицію свідчить його стаття «Громадівство і теорія Дарвіна», що була опублікована в «Громаді». В цій праці вчений виклав своє ставлення до поширеної в кінці XIX ст. теорії соціального дарвінізму, а також проаналізував генезу співвідношення біологічного і соціального в тваринному середовищі і людському суспільстві. Він ставить завданням захистити соціалізм (громадівство), показати неспроможність соціал-дарвіністів, посиланням на дарвінізм довести неможливість соціалізму.

Подолинський, зокрема, піддає критиці погляди Е. Геккеля і О. Шмідта. Він критикує їхню тезу про неминучість нерівності в людському суспільстві, яку вони проголошували, посилаючись на Дарвіна. Подолинський аналізує поняття рівності й нерівності і доводить, що нерівність у людському суспільстві і тваринному світі є різною. Тварини одного виду, писав він, рідко боряться між собою, а в людей ця боротьба точиться постійно — наприклад, у капіталістичному суспільстві.

Якщо розвиток у тваринному світі призводить до того, що в боротьбі виживають найсильніші, найздатніші до боротьби з природою, то в людському суспільстві ці процеси — складніші. Людям для того, щоб пережити боротьбу, «треба не тілько витримувати її з останнім світом, але в більшій часті случаїв теж і з подібними собі, т. є. з людьми» (Подолинський С. Громадівство і теорія Дарвіна / С. Подолинський // Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 21). Подолинський показує й іншу різницю між вищими угрупованнями у тварин і в людському суспільстві. Вона полягає в тому, що, наприклад, складні органи кожної комахи є її невід’ємною власністю, яку ніхто не може привласнити. Тим самим вони не стають предметом боротьби між комахами.

У людському суспільстві, наприклад, «машини й інші інструменти здобування» привласнюються більш сильними, які використовують їх «на дві різні мети». «Перша, це здобування, т.є. боротьба з природою – правдива мета кожної праці. Але є й друга мета у захопивших: щоб удержати невеликому числу своє вільне й корисне становисько для боротьби не з природою вже, а з людьми, для мети, котра має послідком не розвиток або поліпшення, але погибель і виродження цілих громад робітників, котрі зостались непотрібними й без праці через те, що особисто користується машинами й іншими інструментами здобування невеличке число захопивших їх вродливців» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 25).

Людство повинно домагатися, щоб ніхто не міг використовувати машини для цієї другої мети. Така можливість настане за умов соціалізму, коли буде ліквідована соціально-економічна, політична та інша нерівність між людьми. Посилаючись на працю Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг» і, зокрема, викладене ним розуміння соціалістами поняття рівності, Подолинський наголошує на тому, що соціалістична організація суспільства забезпечить всебічний розвиток індивідуальних здібностей людей. Тоді, пише він, «нерівність буде йти не на низ, бо найменший природно потрібний розвиток буде всякому забезпечений, але вгору в тих порядках, котрі тепер доступні тільки малому числу особливо вродливих» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 24).

Драгомановим, Павликом і Подолинським було видано всього два номери «Громади». Розбіжності в поглядах, що існували між Драгомановим і Подолинським, посилювалися й призвели до остаточного розриву.

Ці роки були занадто складними у житті Подолинського. Він жив на кошти, що їх надсилали йому батьки. Революційна діяльність Подолинського була мало відома урядовим колам Росії. До 1878 р. він опублікував лише одну працю під своїм ім’ям, це – його докторська дисертація. Решта праць друкувалась анонімно чи під ініціалами П. С. (Див.: Подолинський С. Вибрані твори. – С. 197).

Виїхавши за кордон після одруження і, очевидно, не збираючись повертатися до Росії, він не дотримується конспірації і підписує свої статті повним ім’ям. Поява «Громади», підписаної Подолинським, і вміщених у ній статей соціалістичного характеру викликали істерію з боку реакційних великодержавно-шовіністичних кіл у Києві. В їхньому рупорі, газеті «Киевлянин» у березні і квітні

1881 р. з’явилися статті за підписом «Южнорусс», в яких гостро критикувалася програма «Громади». Одночасно розпочалася кампанія проти батьків Подолинського, які утримували сина матеріально. Під тиском уряду вони припиняють надсилати синові кошти. Про це рішення Андрій Іванович повідомляє сину в листі за березень 1881 р. і пише, що «.. .становище наше стало тут нестерпним» (Пашук А. Лист А. І. Подолинського С. А. Подолинському / А. Пашук // Архіви України. – 1966. – № 1).

Подолинський лишився без засобів до існування, а також з певними матеріальними зобов’язаннями, позаяк допомагав багатьом політичним емігрантам і підтримував матеріально різні революційні видання. До матеріальних нестатків додалися сімейні негаразди. Дружина Сергія Андрійовича була активною учасницею революційного народницького руху і неодноразово залишала його з малолітніми дітьми, виїжджаючи до Росії. Про це, зокрема, Подолинський писав у листі до матері (2 березня 1880 p.). «...Уяви собі, що Наталія покинула у мене на руках дітей і втекла на другий день після свого приїзду до Монпельє, залишивши нас без влаштування в двох мебльованих кімнатах, серед жахливого розгардіяшу, який я мало-помалу привів у належний порядок» (Цит. за: Слюдикова Т. Б. Джерела до біографії С. А. Подолинського / Т. Б. Слюдикова // Архіви України. – 1991. – № 5–6. – С. 47–48). У Подолинських було три сини і виховувалася донька народоволки О. Любатович, учасниці замаху на Олександра II. 1881 р. помер найменший син Подолинських. Епідемічний менінгіт, що лютував у той час на півдні Франції, згодом спричинився до смерті старшого сина і доньки Любатович. У Подолинського не було навіть коштів, щоб поховати дітей і він змушений був звернутися по допомогу до Драгоманова. Драгоманов, який сам був у матеріальній скруті, надіслав гроші Подолинському. Все це не могло не позначитися на здоров’ї Сергія Андрійовича. У нього почалося запалення мозку. У січні 1882 р. дружина змушена була помістити чоловіка до психіатричної лікарні у Монпельє. Погане лікування і жорстоке поводження погіршили стан Сергія Андрійовича. Мати, Марія Сергіївна, яка приїхала до Монпельє, перевезла хворого сина до однієї з найкращих клінік поблизу Парижа і робила все можливе для його одужання. Проте всі зусилля лишались марними. І мати вирішує перевезти сина до Києва. Але для цього потрібно було дістати дозвіл царя. Батьки подають монархові відповідне клопотання. У березні 1885 р. такий дозвіл було одержано. Завідуючий поліцією міністерства внутрішніх справ писав з цього приводу Київському генерал-губернатору Дрентельну: «Государ імператор у 24-й день цього березня наймилостивіше зволив на задоволення цього клопотання з попередженням при цьому Подолинської, що в разі одужання згаданого її сина він може підлягати відповідальності за здійснені ним до хвороби злочини» (Див.: Корнійчук Л. Я. Економічні погляди С. А. Подолинського. – С. 55). Відповідати не довелось. 30 червня (12 липня) 1891 р. Сергій Андрійович Подолинський помер і був похований на Аскольдовій могилі коло батька (якого не стало 1886 p.). Мати Сергія Андрійовича померла в Парижі в квітні 1901 р. і похована в Києві.

Так закінчив свій життєвий шлях видатний громадсько-політичний діяч, талановитий вчений-лікар, натурфілософ, економіст.

Таку оцінку його діяльності можна назвати занадто загальною і поверховою. Адже він як лікар «в галузі наукової медицини... був попередником знаменитих праць І. П. Павлова. В галузі практичної медицини і суспільної гігієни він – один із перших провісників сучасних проблем екології людини» (Яншин А. Л. Предисловие / А. Л. Яншин // Бюллетень комиссии по разработке научного наследия академика В. И. Вернадского. – Москва, 1994. – № 12. – С. 4). Він першим дав науково-природниче визначення праці, як засобу, що збільшує енергетичний бюджет людства. Одним із перших намагався розкрити термодинамічні особливості органічного життя. Одним із перших у світовій науці Подолинський поставив перед людством проблему безпосереднього синтезу продуктів харчування із неорганічних елементів.

Ідеї Подолинського про енергетику життя, застосування їх до економічних процесів, його ідеї про автотрофність людства дістали розвиток у працях вітчизняних і зарубіжних учених. Проте безпосередніх посилань на його праці було небагато. Одним із перших, хто високо оцінив заслуги в цій галузі С. А. Подолинського і використав їх у своїх теоретичних дослідженнях і, зокрема, у вченні про ноосферу, був В. І. Вернадський. Він писав, що історія ідей щодо енергетики життя, взятої в рамках космосу, розвивалася багатьма мислителями, науковцями, філософами. «Ми, – писав він, – знаходимо стислі, проте абсолютно чіткі вказівки, думки і факти на енергетичну відмінність живого від мертвого – вже в працях засновників термодинаміки – у Р. Майєра, В. Томсона (лорда Кельвіна), Г. Гельмгольця. Ці вказівки не зрозуміли і не оцінили. Вже пізніше і самостійно, рано померлий С. А. Подолинський зрозумів усе значення цих ідей і намагався застосувати їх до вивчення економічних явищ» (Вернадский В. И. Избранные сочинения / В. И. Вернадский. – Москва : Изд-во АН СССР, 1954. – С. 218).

Зараз ідеї щодо проблем людського життя, енергетичного бюджету людства, екології, автотрофності та ін., що їх розробляв Подолинський, є не просто актуальними, вони — надактуальні.

І тому не випадково окремі сторони специфічного характеру енергетичних процесів життя починають щораз більше цікавити вчених. З енергетичних позицій вивчаються і соціально-економічні проблеми: енергетичне співвідношення між природними ресурсами і працею, стан продуктивних сил, і насамперед природних. Вчені використовують енергетичний підхід до економічних проблем, фокусують увагу на питанні виживання людства залежно від запасів енергії і ефективності її використання. Особливо посилився інтерес до цих ідей в останні роки. Ці проблеми, зокрема, аналізує і розвиває відомий український дослідник, мислитель Микола Руденко у праці «Енергія прогресу: Нариси фізичної економії».

У результаті тривалої і наполегливої праці багатьох поколінь науковців було створено новий підхід до вивчення і розуміння різних форм життя. Основи такого підходу заклав талановитий український учений С. А. Подолинський. І лише сучасні дослідники, високо оцінивши відкриття науковця, назвали його «Законом Подолинського» (Кузнецов П. Г. «Его действительное открытие…» : [предисловие] / П. Г. Кузнецов // Труд человека и его отношение к распределению энергии / С. А. Подолинский. – Москва : Ноосфера, 1991. – С. 10). Коли Подолинський писав свою працю, йому було лише тридцять років.

І очевидно, Україна, яка зважаючи на багато причин не мала або розгубила відомості про свою наукову спадщину, повинна віддати шану своєму геніальному синові, який любив Україну понад усе, не лише згадками про нього, а й повним виданням його творів і відповідним розвитком його ідей.

Відомі вчені та авторитетні джерела про Сергія Андрійовича Подолинського

Іван Якович Франко (1856–1916) – український письменник, учений, громадсько-політичний діяч

«Протягом цього року в Женеві вийшли дві українські книжки, дуже важливі і для кожного, хто займається суспільними питаннями і долею робітників у нашім краї. Перша з них – це праця молодого вченого Сергія Подолинського «Ремесла і фабрики на Україні». Виклавши дуже популярно найновіші теорії про початок, поділ і розумну організацію людської праці, автор малює картину життя робітників різних фахів на Україні і в Галичині на основі найновіших матеріалів (між іншим наводить також статтю, вміщену в минулому річнику «Pracy», про життя і витратити львівських друкарів). Праця п. Подолинського, написана ясно, доступно, з повним володінням предмета, заслуговує на якнайбільше поширення…».
     Франко І. [Про нові українські видання в Женеві] / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 43.

Михайло Сергійович Грушевський (1866–1934) – історик, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, академік НАН України

«…С. Подолинський, – без сумніву, найбільш послідовний, найбільш «чистий» соціаліст сеї доби, який так багато зробив для українського соціалістичного руху… Він заслужив собі одно з найбільш почесних місць в історії нашого духовного життя».
     Грушевський М. С. З починів українського соціалістичного руху. Начерки і фрагменти / М. С. Грушевський // Твори : у 50 т. – Л : Світ, 2009. – Т. 9. – С. 99.

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«С. А. Подолинський був людиною енциклопедичної вченості, в якій вдало поєднувалися різнобічна європейська освіченість, щемливий український патріотизм і справжній, реально наповнений інтернаціоналізм та гуманізм. Його багатогранна наукова, публіцистична і організаційно-революційна діяльність викликає подив і захоплення. С. А. Подолинський був справді новатором у різних сферах наукової та суспільної діяльності. Він має особливі заслуги перед економічною наукою, відкривши для неї нові, до того невідомі, шляхи розвитку».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 114.

«Завдяки С. А. Подолинському українська наука має пріоритет у розробці ентропійно-екологічної парадигми з економічних проблем сучасності»
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 130.

Валерій Олександрович Шевчук (нар. 1955 р.) – український економіст, доктор економічних наук, професор, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського

«Рух у пізнанні природно-енергетичної сутності економічних процесів розпочав Сергій Андрійович Подолинський (1850–1891 рр.), наш співвітчизник, якого правомірно називають «економічним генієм світу». Понад століття тому існуючу парадигму мислення і господарювання він змінив на фізико-економічну».
     Шевчук В. О. Соціально-економічні ідеї Сергія Андрійовича Подолинського (1850–1891 рр.) і глобальна місія України: засідання круглого столу / В. О. Шевчук, О. Ю. Гулевич // Науковий вісник Національної академії статистики, обліку та аудиту. – 2013. – № 4. – С. 119.

«Суттєвим внеском С. А. Подолинського у національну та світову науку стало створення ним нової парадигми цивілізаційного розвитку. Здійснюючи своє дослідження у цьому контексті, вчений використав новаторський підхід, концептуальна сміливість якого навіть у наш час викликає захоплення».
     Шевчук В. Українська наукова школа фізичної економії: світовий вимір та цивілізаційна перспектива / Володимир Шевчук // Енергія прогресу / Микола Руденко ; [передм. Б. Юлійника]. – Київ : Журналiст України, 2008. – С. 691.

«… Українець С. А. Подолинський є тим подвижником у світовій науці, який продовжив «естафету» фізичної економії, розвинувши та піднісши її на принципово новий рівень. І якщо Кене та його однодумці доводили, що одержуваний людьми додатковий продукт породжується лише землею, то С. А. Подолинський пішов значно далі фізіократів у своїх висновках, залучаючи сучасні йому наукові результати. Він виводив ці висновки із досліджень фотосинтезу – природного процесу, завдяки якому досягається приріст органічної речовини на поверхні Землі.

Водночас С. А. Подолинського слід вважати фундатором новітньої національної наукової школи фізичної економії. Розробки українського вченого суттєво розвинули ідеї його зарубіжних попередників, а пізніше знайшли продовження у працях наших співвітчизників».
     Шевчук В. Українська наукова школа фізичної економії: світовий вимір та цивілізаційна перспектива / Володимир Шевчук // Енергія прогресу / Микола Руденко ; [передм. Б. Юлійника]. – Київ : Журналiст України, 2008. – С. 694.

Твори

• Вибрані твори / Сергій Подолинський ; упорядкування матері¬алів та бібліографія Романа Сербина. – Монреаль, 1990. – 209 с. – Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/ideologiya/953-podolinskiy-s-vibrani-tvori/
  Шифр зберігання книги в НБУВ: 4437 укр.
• Вибрані твори : збірник / С. А. Подолинський ; [упоряд. Л. Я. Корнійчук]. – Київ : КНЕУ, 2000. – 328 с.
  Шифр зберігання книги: 33(09) П44
• Вибрані праці / С. Подолинський ; упоряд. М. Кратко. – Луцьк, 2004. – 152 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА647561
• Листи та документи / С. А. Подолинський ; упоряд. Р. Сербин, Т. Слюдикова ; Центр. держ. істор. архів України, м. Київ. – Київ, 2002. – 422 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА627024
• Лист С. Подолинського до В. Смірнова 17 травня [1875 р.] // Україна. Антологія пам’яток державотворення X–XX ст. : у 10 т. / [редкол.: І. М. Дзюба та ін.]. – Київ : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2008. – Т. 6. – С. 333–346.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) У45
• Людська праця і її роля у розподілі енергії / С. А. Подолинський ; [ред. І. А. Черненко]. – Київ, 1997. – 104 с. – (Бібліотечка аспіранта ; вип. 3).
  Шифр зберігання книги: 33(09) П44 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Людська праця та її відношення до розподілу енергії / С. Подолинський // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 194–207.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Парова машина / С. Подолинський // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 189–193.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Ремесла і фабрики на Україні / зложив С. Подолинський. – Женева, 1880. – 148 с. – Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/ideologiya/8753-podolinskiy-s-remesla-i-fabriki-na-ukrayini/
  Шифр зберігання книги: 33С1 П44 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Социалисты украинцы в Австрии / С. А. Подолинский. – Женева, [1880]. – 16 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 084676
• Соціалізм, нігілізм та тероризм: відповідь старому російському соціалістові / Сергій Подолинський // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 5, кн. 2. – C. 238–240.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93
• Соціалізм, нігілізм та тероризм : відповідь старому російському соціалістові / Сергій Подолинський // Україна. Антологія пам’яток державотворення X–XX ст. : у 10 т. / [редкол.: І. М. Дзюба та ін.]. – Київ : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2008. – Т. 6. – С. 330–333.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) У45
• Труд человека и его отношение к распределению энергии / С. А. Подолинский // Физиократы. Избранные экономические произведения / Ф. Кенэ, А. Р. Ж. Тюрго, П. С. Дюпон де Немур ; [пер. с фр. А. В. Горбунова и др. ; пер. с англ. и нем. П. Н. Клюкина ; науч. ред. и сост. П. Н. Клюкин]. – Москва : ЭКСМО, 2008. – С. 1095–1169. – (Антология экономической мысли / отв. ред. Л. А. Амелёхин).
  Шифр зберігання книги: 33(09) К35

Література

• Економічна енциклопедія : у 3 т. / ред. рада: Б. Д. Гаврилишин [та ін.]. – Київ : Академія ; Тернопіль : Акад. народного госп-ва, 2001. – Т. 2. – С. 781–782.
  Шифр зберігання книги: 33 Е40
• Енциклопедія історії України : [в 10 т.] / НАН України, Ін-т історії України ; голова редкол. В. А. Смолій. – Київ : Наук. думка, 2011. – Т. 8. – С. 308–309. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?libid=7074
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68
• Українська Радянська Енциклопедія / голов. ред. М. П. Бажан. – Київ : Голов. ред. Укр. рад. енцикл., 1963. – Т. 11. – С. 295–296.
  Шифр зберігання книги: 03 У45
• Экономическая энциклопедия. Политическая экономия : [в 4 т.] / науч.-ред. совет изд-ва "Советская энциклопедия", Отд-ние экономики АН СССР ; гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1979. – Т. 3. – С. 270–271.
  Шифр зберігання книги: 03 Э40
• Юридична енциклопедія / ред. Ю. С. Шемшученко. – Київ : Укр. Енцикл, 2002. – Т. 4. – С. 609–610. Аліман М. В. Видатні діячі кооперативного руху та їх ідеї / М. В. Аліман, Ю. М. Гавриленко. – 2-е вид., перероб. і допов. – Донецьк : Проект, 2000. – С. 166–167.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: А600792
• Антонюк С. Н. С. Подолинський про закон народонаселення Т. Р. Мальтуса / С. Н. Антонюк // Фізична економія: методологія дослідження та глобальна місія України : зб. матеріалів Міжнар. наук. конф., 8–10 квіт. 2009 р., м. Київ / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана», Громад. орг. «Наук. тов-во ім. Сергія Подолинського» ; редкол.: С. В. Степаненко (голова) [та ін.]. – Київ : КНЕУ, 2009. – С. 200–203. – Режим доступу з мережі Інтернет: http://ir.kneu.edu.ua:8080/bitstream/2010/11214/1/200-203.pdf
  Режим доступу з мережі КНЕУ: http://10.1.1.100:8080/bitstream/2010/11214/1/200-203.pdf
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ф50
• Апанович О. М. За плугом господь іде: агрокультура українського селянства й козацтва в контексті ідей Сергія Подолинського та Володимира Вернадського / О. М. Апанович. – [Б. м.], 1999. – 26 с. – (Бібліотека часопису «Дзвін Севастополя»).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Р86395
• Буда С. До біографії С. А. Подолинського / Сергій Буда // За сто літ : матеріали з громадського й літературного життя України, ХІХ – початок ХХ ст. / під ред. Грушевського. – Харків : Держвидав України, 1930. – Кн. 5. – С. 192–207.
  Шифр зберігання книги в НІБ України: Пр 202 ЗІ-5
• Ващишин А. Сергій Подолинський / А. Ващишин // Українські кооператори : (іст. нариси) / Укоопспілка, Львів. комерц. акад. – Львів : Коопосвіта, 1999. – Кн. 1. – С. 97–101.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: Б307099-1
• Воробйова Л. В. Енергетична теорія Сергія Подолинського і фізична економіка Ліндона Ларуша / Л. В. Воробйова // Фізична економія: методологія дослідження та глобальна місія України : зб. матеріалів Міжнар. наук. конф., 8–10 квіт. 2009 р., м. Київ / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана», Громад. орг. «Наук. тов-во ім. Сергія Подолинського» ; редкол.: С. В. Степаненко (голова) [та ін.]. – Київ : КНЕУ, 2009. – С. 122–132. – Режим доступу з мережі Інтернет: http://ir.kneu.edu.ua:8080/bitstream/2010/11198/1/122-132.pdf
  Режим доступу з мережі КНЕУ: http://10.1.1.100:8080/bitstream/2010/11198/1/122-132.pdf
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ф50
• Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економіки в Україні : Остання третина XIX – перша третина XX ст. : Іван Вернадський, Микола Бунге, Микола Зібер та ін. / Л. П. Горкіна ; НАН України, Ін-т економіки. – Київ : Наук. думка, 1994. – С. 124–126.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Г69
• Грушевський М. С. З починів українського соціалістичного руху. Начерки і фрагменти / М. С. Грушевський // Твори : у 50 т. – Львів : Світ, 2009. – Т. 9. – С. 96–97, 98, 99–107, 111–113, 120–129, 133, 146–147, 172, 174–184.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Г91
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посіб. / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 299–311.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 482–496.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. М. Наукова спадщина С. А. Подолинського і розвиток екогомологічної науки у XX ст. / С. М. Злупко // Наукові записки : [зб. наук. статей] / Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія" ; [голова редкол. О. І. Ястремський]. – Київ : Педагогіка, 1999. – Т. 15 : Економіка. – С. 3–8.
  Шифр зберігання книги: 33 Н34
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 114–130.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. М. Сергій Подолинський – вчений, мислитель, революціонер / С. М. Злупко. – Львів : Каменяр, 1990. – 192 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: А0253246
• Історія економіки та економічної думки : навч. посіб. / С. В. Степаненко, В. М. Лавриненко, Н. О. Тимочко, С. Б. Погорєлов [та ін.] ; за заг. ред. С. В. Степаненка ; М-во освіти і науки України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана". – Київ : КНЕУ, 2010. – С. 391–392.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 2. – С. 117–118.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [авт.-упоряд. О. Матвійчук, Н. Струк ; редкол.: В. В. Скопенко, О. В. Третяк, Л. В. Губерський, О. К. Закусило, В. І. Андрейцев, В. Ф. Колесник, В. В. Різун та ін.]. – Київ : Світ Успіху, 2005. – С. 40–41. – (Незабутні постаті).
  Шифр зберігання журналу в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: СФ 1574811
• Корнійчук Л. Я. Економічні погляди С. А. Подолинського : [монографія] / Л. Я. Корнійчук, І. М. Мешко ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник] ; АН УРСР, Ін-т економіки. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1958. – 192 с.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Корнійчук Л. Я. Ідеї С. А. Подолинського і сучасність (до 150-річчя від дня народження) / Л. Я. Корнійчук // Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання ) : матеріали міжнар. наук.-метод. конф. 26–27 квітня 2000 р. – Київ : КНЕУ, 2000. – С. 87–89.
  Шифр зберігання книги: 33 Е15
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посіб. / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 247–258. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Корнійчук Л. Я. Про економічні погляди С. А. Подолинського / Л. Я. Корнійчук // Нариси з історії економічної думки на Україні / Академія наук УРСР ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 204–236.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Н28
• Корнійчук Л. Я. Сергій Подолинський – засновник української школи фізичної економії / Л. Я Корнійчук // Фізична економія: методологія дослідження та глобальна місія України : зб. матеріалів Міжнар. наук. конф., 8–10 квіт. 2009 р., м. Київ / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана», Громад. орг. «Наук. тов-во ім. Сергія Подолинського» ; редкол.: С. В. Степаненко (голова) [та ін.]. – Київ : КНЕУ, 2009. – С. 90–95. – Режим доступу з мережі Інтернет: http://ir.kneu.edu.ua:8080/bitstream/2010/11194/1/90-95.pdf
  Режим доступу з мережі КНЕУ: http://10.1.1.100:8080/bitstream/2010/11194/1/90-95.pdf
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ф50
• Корнійчук Л. Сергій Подолинський та його космопланетарна теорія суспільно-економічного розвитку / Л. Корнійчук // Наука і суспільство. – 2008. – № 9–10. – С. 6–10.
• Корнійчук Л. Сергій Подолинський – видатний український вчений, громадський діяч / Л. Корнійчук // Економіка України. – 2000. – № 7. – С. 70–76.
• Корнійчук Л. Фізична економія. Українська школа / Л. Корнійчук, В. Шевчук, Л. Воробйова // Економіка України. – 2006. – № 9. – С. 55–63.
• Маслюченко С. П. Постать Сергія Подолинського в історіографії [Електронний ресурс] / С. П. Маслюченко // Інтелігенція і влада. – 2012. – Вип. 24. – С. 209–218. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/iiv_2012_24_24.pdf
• Маслюченко С. П. Сергій Подолинський в культурно-науковому житті України / С. П. Маслюченко // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті : зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України, Дніпропетровський нац. ун-т ім. Олеся Гончара, Кафедра історії України ; ред. С. І. Світленко. – Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2008. – Вип. 6. – С. 171–181.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Н17
• Маслюченко С. П. Сергій Подолинський і українське інтелектуальне середовище / С. П. Маслюченко // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження. – 2011. – Вип. 9. – С. 72–81. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Prikd_2011_9_11.pdf
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Ж72862
• Мешко М. І. Критика С. А. Подолинським вульгарної буржуазної політичної економії / М. І. Мешко // Нариси з історії економічної думки на Україні / Академія наук УРСР ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 237–249.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Н28
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 348–349. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ. мовами.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30
• Пашук А. І. Соціологічні та суспільно-політичні погляди С. А. Подолинського / А. І. Пашук. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1965. – 219 с.
  Шифр зберігання книги: 33(09) П22 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 84–85.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П78
• Рудько М. П. С. А. Подолинський у революційно-народницькому русі 70-х ХІХ ст. (З неопублікованого листування С. А. Подолинського а секретарем редакції журналу "Вперед!" В.М.Смирновим) / М. П. Рудько // Український історичний журнал. – 1966. – № 7. – C. 120–130.
• Світленко С. І. С. А. Подолинський: історіософські грані творчої спадщини / С. І. Світленко // Світ модерної України кінця XVIII – початку XX століття: зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Герда, 2007. – С. 260–265.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) С24
• Світова та вітчизняна етнодержавницька думка : (у персоналіях) : [монограф. дослідження] / НАН України, Ін-т держ. і права ім. В. М. Корецького, Донецький ін-т внутрішніх справ МВС України ; [відп. ред. Ю. І. Римаренко]. – Донецьк : Донеччина, 1997. – С. 202–204.
  Шифр зберігання книги: 902 С24
• Сокуренко В. Г. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века [М. Драгоманов, С. Подолинский, О. Терлецкий] / В. Г. Сокуренко. – Львів : Изд-во ун-та, 1966. – 265 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Айзеншток 1600
• Учення Сергія Подолинського і цивілізаційна еколого-економічна перспектива : Матеріали Міжнародної наук. конф., присвяченої 150-річчю від дня народження С.А. Подолинського. Київ, 7 грудня 2000 року / ред. Л. Я. Корнійчук. – Київ : КНЕУ, 2001. – 160 с.
  Шифр зберігання книги: 33 У91
• Ущаповський Ю. В. Ідеї інституціоналізму в економічній думці України XIX – початку XX ст. [Електронний ресурс] : монографія / Ю. В. Ущаповський ; Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана . – Київ : КНЕУ, 2012. – С. 164–170.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
• Фещенко В. М. Видатний вчений-мислитель,економіст-природознавець. До 150-річчя від народження С. А. Подолинського / В. М. Фещенко // Історія народного господарства та економічної думки України : міжвід. зб. наук. праць / Ін-т екон. НАНУ ; відп. ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ, 2000. – Вип. 31–32. – С. 151–155.
  Шифр зберігання книги: 33С1 І-90
• Фізична економія: методологія дослідження та глобальна місія України : зб. матер. Міжнар. наук. конф. [присвяченої 150-річчю від дня народження С. А. Подолинського] 8–10 квітня 2009 р., м. Київ / М-во освіти і науки України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана", Громадська орг. "Наук. т-во ім. Сергія Подолинського". – Київ : КНЕУ, 2009. – 531, [5] с.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ф50
• Чесноков В. С. К 160-летию со дня рождения «забытого научного новатора» – Сергея Андреевича Подолинского / В. С. Чесноков // Перспективы науки. – 2009. – № 1. – С. 26–32.
• Чесноков В. С. С. А. Подолинский: концепция социальной энергетики [Электронный ресурс] / В. С. Чесноков // Век глобализации. – 2010. – № 2. – С. 181–187.
• Чесноков В. С. Энергетическая трактовка эволюции природы и человека предшественником В. И. Вернадского С. А. Подолинским / В. С. Чесноков // Бюллетень комиссии по разработке научного наследия академика В. И. Вернадского / Рос. акад. наук ; редкол.: Э. М. Галимов (пред.) [и др.]. – Москва : Наука, 2001. – № 16. – С. 65–78.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Ж70359
• Шевчук В. О. Вчення Сергія Подолинського як фундаментальна основа новітньої української та світової економічної школи / В. О. Шевчук // Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання ) : матеріали міжнар. наук.-метод. конф. 26–27 квітня 2000 р. – Київ : КНЕУ, 2000. – C. 101–102.
  Шифр зберігання книги: 33 Е15
• Шевчук В. Українська наукова школа фізичної економії: світовий вимір та цивілізаційна перспектива / Володимир Шевчук // Енергія прогресу / Микола Руденко ; [передм. Б. Юлійника]. – Київ : Журналiст України, 2008. – С. 684–710.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Р83
• Шудря М. Від "хлорофілових зерен" Федора Вовка – до "Історії Подолинського" / М. Шудря // Науковий світ. – 2009. – № 7. – С. 8–12.
• Шульський М. Г. Сергій Подолинський у листах і творах Івана Франка / М. Г. Шульський // Фізична економія: методологія дослідження та глобальна місія України : зб. матеріалів Міжнар. наук. конф., 8–10 квіт. 2009 р., м. Київ / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана», Громад. орг. «Наук. тов-во ім. Сергія Подолинського» ; редкол.: С. В. Степаненко (голова) [та ін.]. – Київ : КНЕУ, 2009. – С. 279–285. – Режим доступу з мережі Інтернет: http://ir.kneu.edu.ua:8080/bitstream/2010/11228/1/279-285.pdf
  Режим доступу з мережі КНЕУ: http://10.1.1.100:8080/bitstream/2010/11228/1/279-285.pdf
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ф50

Фотогалерея

<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>

Файл:Podolynskuj EncukIstUkr308.jpg|Енциклопедія історії України : [в 10 т.] / НАН України, Ін-т історії України ; голова редкол. В. А. Смолій. – Київ : Наук. думка, 2011. – Т. 8. – С. 308. Файл:Podolynskyj S.JPG|Подолинский С. А. Труд человека и его отношение к распределению энергии / Сергей Андреевич Подолинский ; [предисл. П. Г. Кузнецова]. – Москва : Ноосфера, 1991. – С. 3. – (Мыслители Отечества). Файл:rukopys.jpg|Подолинський С. Вибрані твори / Сергій Подолинський ; упорядкування матеріалів та бібліографія Романа Сербина. – Монреаль, 1990. – С. 77. Файл:Memorialna doshka.jpg|Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Подолинський_Сергій_Андрійович#/media/File:Меморіальна_дошка_Подолинський.jpg Файл:Mogyla S. Podolynskogo.jpg|Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Подолинський_Сергій_Андрійович#/media/File:Могила_Сергія_Подолинського.jpg Файл:Batko Podolyskogo.jpeg|Русские деятели в портретах, гравированных академиком Лаврентием Серяковым : [с краткими биографическими заметками и перечнем статей о русских деятелях, помещенных в журнале "Русская старина"]. – 2-е собрание. – Санкт-Петербург, 1886. – С. 96. Файл:Mogyla A. Podolynskogp.jpg|Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Могила_Андрія_Подолинського.jpg