Відмінності між версіями «Подолинський Сергій Андрійович»

Матеріал з Економічна думка України
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 199: Рядок 199:
  
 
Цей висновок Енгельса став на тривалий час своєрідним вироком відкриттю Подолинського. Ф. Енгельс назвав справжнім відкриттям Подолинського його ідеї щодо сільського господарства. Тим часом Подолинський корисною працею, тобто такою, що сприяє нагромадженню сонячної енергії, вважає різні її види: будівництво, приручення тварин, виготовлення знарядь виробництва та ін. Працю ж у землеробстві він розглядає як таку, що безпосередньо слугує нагромадженню і збереженню енергії.
 
Цей висновок Енгельса став на тривалий час своєрідним вироком відкриттю Подолинського. Ф. Енгельс назвав справжнім відкриттям Подолинського його ідеї щодо сільського господарства. Тим часом Подолинський корисною працею, тобто такою, що сприяє нагромадженню сонячної енергії, вважає різні її види: будівництво, приручення тварин, виготовлення знарядь виробництва та ін. Працю ж у землеробстві він розглядає як таку, що безпосередньо слугує нагромадженню і збереженню енергії.
 +
 
Заслуга Подолинського полягає в тому, що він заклав основи нового підходу до аналізу розвитку людства, пов’язавши його зі збереженням і нагромадженням енергії. Енергетичні проблеми життя розглядалися вже в працях засновників термодинаміки Р. Майєра, В. Томпсона (лорда Кельвіна), Г. Гельмгольця, але вони не були сприйняті й оцінені сучасниками. Ці ідеї самостійно розвиває С. А. Подолинський і намагається прикласти їх до вивчення економічних явищ.
 
Заслуга Подолинського полягає в тому, що він заклав основи нового підходу до аналізу розвитку людства, пов’язавши його зі збереженням і нагромадженням енергії. Енергетичні проблеми життя розглядалися вже в працях засновників термодинаміки Р. Майєра, В. Томпсона (лорда Кельвіна), Г. Гельмгольця, але вони не були сприйняті й оцінені сучасниками. Ці ідеї самостійно розвиває С. А. Подолинський і намагається прикласти їх до вивчення економічних явищ.
 +
 
Подолинський розв’язує складну проблему – проблему різноманітності перебігу енергетичних процесів у живій і неживій природі. Справа в тому, що застосування другого закону термодинаміки до явищ життя не спрацьовувало. Подолинський визначив недостатність другого закону термодинаміки. Він не лише наголосив на наявності у природі процесів, що протидіють розсіюванню енергії, а й показав, завдяки чому це відбувається.
 
Подолинський розв’язує складну проблему – проблему різноманітності перебігу енергетичних процесів у живій і неживій природі. Справа в тому, що застосування другого закону термодинаміки до явищ життя не спрацьовувало. Подолинський визначив недостатність другого закону термодинаміки. Він не лише наголосив на наявності у природі процесів, що протидіють розсіюванню енергії, а й показав, завдяки чому це відбувається.
 +
 
Ще під час співробітництва в журналі «Вперед» Подолинський мріяв про створення українського революційного журналу. Схвалюючи поширення на Україні російської революційної літератури, і зокрема журналу «Вперед», він наголошував на необхідності організації за кордоном українського революційного видання. В листах до Смирнова (1875 р.) Подолинський писав, що найближчим завданням українофілів і, зокрема, тих, що не будуть безпосередньо діяти в народі, є видання за кордоном народних книг і журналу на зразок «Вперед».
 
Ще під час співробітництва в журналі «Вперед» Подолинський мріяв про створення українського революційного журналу. Схвалюючи поширення на Україні російської революційної літератури, і зокрема журналу «Вперед», він наголошував на необхідності організації за кордоном українського революційного видання. В листах до Смирнова (1875 р.) Подолинський писав, що найближчим завданням українофілів і, зокрема, тих, що не будуть безпосередньо діяти в народі, є видання за кордоном народних книг і журналу на зразок «Вперед».
 +
 
У середині 70-х років ця ідея жваво обговорювалася серед київських «громадівців». На початку 1875 р. «громадівцями» був обраний так званий «Комітет дванадцяти на Подолі», який обговорював питання організації закордонного журналу. До складу комітету увійшов і Подолинський.
 
У середині 70-х років ця ідея жваво обговорювалася серед київських «громадівців». На початку 1875 р. «громадівцями» був обраний так званий «Комітет дванадцяти на Подолі», який обговорював питання організації закордонного журналу. До складу комітету увійшов і Подолинський.
 +
 
Позиції «громадівців» бракувало єдності. Драгоманов, як лідер «Старої громади», виступав проти видання бунтарсько-революційного журналу. Він був прихильником видання українського журналу демократично-радикального спрямування. Після тривалих дискусій «громадівці» виробили напрям журналу. Редактором вирішили призначити М. Драгоманова, звільненого 1875 р. з посади доцента Університету як неблагонадійного. Журнал передбачалося видавати у Відні на кошти киян. Несприятливі цензурні умови змусили Драгоманова перенести видання до Женеви. Саме тут він почав видавати «Громаду» – неперіодичне видання.
 
Позиції «громадівців» бракувало єдності. Драгоманов, як лідер «Старої громади», виступав проти видання бунтарсько-революційного журналу. Він був прихильником видання українського журналу демократично-радикального спрямування. Після тривалих дискусій «громадівці» виробили напрям журналу. Редактором вирішили призначити М. Драгоманова, звільненого 1875 р. з посади доцента Університету як неблагонадійного. Журнал передбачалося видавати у Відні на кошти киян. Несприятливі цензурні умови змусили Драгоманова перенести видання до Женеви. Саме тут він почав видавати «Громаду» – неперіодичне видання.
 +
 
Це видання Подолинський підтримує матеріально. Але за своїм напрямом воно не відповідало його поглядам. Він не міг друкувати тут свої праці і почав видавати їх «на власний рахунок» (Див.: Пашук А. І. Соціологічні та суспільно-політичні погляди С. А. Подолинського / А. І. Пашук. – Львів, 1865. – С. 23). Свої революційні плани він частково реалізує, як уже зазначалося, виданням соціалістичних брошур-метеликів і не полишає думки щодо організації журналу. Він шукає різні можливості щодо видання, підтримує ідею організації революційного часопису в Румунії, автором якої (ідеї) був член «Старої громади» Ф. Вовк. Цей план не здійснився.
 
Це видання Подолинський підтримує матеріально. Але за своїм напрямом воно не відповідало його поглядам. Він не міг друкувати тут свої праці і почав видавати їх «на власний рахунок» (Див.: Пашук А. І. Соціологічні та суспільно-політичні погляди С. А. Подолинського / А. І. Пашук. – Львів, 1865. – С. 23). Свої революційні плани він частково реалізує, як уже зазначалося, виданням соціалістичних брошур-метеликів і не полишає думки щодо організації журналу. Він шукає різні можливості щодо видання, підтримує ідею організації революційного часопису в Румунії, автором якої (ідеї) був член «Старої громади» Ф. Вовк. Цей план не здійснився.
 +
 
Тоді Подолинський переключається на «Громаду». Її видання за браком коштів відбувалося нерегулярно. Ускладнювалися стосунки між Драгомановим і «старогромадівцями». Зазнаючи переслідувань з боку царського уряду, вони щораз більше спрямовують свою діяльність на шлях культурництва і відмежовуються навіть від поміркованого радикального напряму «Громади», фактично припиняють її фінансування.
 
Тоді Подолинський переключається на «Громаду». Її видання за браком коштів відбувалося нерегулярно. Ускладнювалися стосунки між Драгомановим і «старогромадівцями». Зазнаючи переслідувань з боку царського уряду, вони щораз більше спрямовують свою діяльність на шлях культурництва і відмежовуються навіть від поміркованого радикального напряму «Громади», фактично припиняють її фінансування.
 +
 
За цих обставин Подолинський запропонував Драгоманову видавати «Громаду» на свої кошти. Це означало практично зміну напряму видання. Подолинський хотів перетворити «Громаду» в революційний, соціалістичний орган. Драгоманов спочатку не погоджувався. «…В 1879 p., – пише Драгоманов, – С. Подолинський зачав видавати своїм коштом періодичну «Громаду» (проект, котрому я довго протививсь, – покликаюсь на Павлика)...» (Драгоманов М. Австро-руські спомини, (1867–1877) / М. Драгоманов // Літературно-публіцистичні праці : у 2 т. / М. П. Драгоманов. – Київ : Наук. думка, 1970. – С. 204). Але під тиском матеріальних обставин він змушений був піти на угоду, щоправда, за умови, що і він, і Подолинський, і Павлик викладатимуть у журналі кожен свої погляди (Див.: Переписка М. Драгоманова з М. Павликом, (1876–1895) / зладив Михайло Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 3 : (1879–1881). – С. 362).
 
За цих обставин Подолинський запропонував Драгоманову видавати «Громаду» на свої кошти. Це означало практично зміну напряму видання. Подолинський хотів перетворити «Громаду» в революційний, соціалістичний орган. Драгоманов спочатку не погоджувався. «…В 1879 p., – пише Драгоманов, – С. Подолинський зачав видавати своїм коштом періодичну «Громаду» (проект, котрому я довго протививсь, – покликаюсь на Павлика)...» (Драгоманов М. Австро-руські спомини, (1867–1877) / М. Драгоманов // Літературно-публіцистичні праці : у 2 т. / М. П. Драгоманов. – Київ : Наук. думка, 1970. – С. 204). Але під тиском матеріальних обставин він змушений був піти на угоду, щоправда, за умови, що і він, і Подолинський, і Павлик викладатимуть у журналі кожен свої погляди (Див.: Переписка М. Драгоманова з М. Павликом, (1876–1895) / зладив Михайло Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 3 : (1879–1881). – С. 362).
 +
 
Видання «Громади» передбачалося за редакцією Драгоманова, Павлика і Подолинського. Програму нової «Громади» склав, за словами Павлика, в основному Подолинський. Вона суттєво відрізнялась від програми, розробленої Драгомановим для неперіодичного збірника.
 
Видання «Громади» передбачалося за редакцією Драгоманова, Павлика і Подолинського. Програму нової «Громади» склав, за словами Павлика, в основному Подолинський. Вона суттєво відрізнялась від програми, розробленої Драгомановим для неперіодичного збірника.
 +
 
У передмові автори програми передусім викладають мотиви, що зумовили необхідність українського закордонного видання. «…В теперішній час, – зазначено в програмі, – нам нема іншого виходу, як закордонне видання, – бо троїсте ярмо порядків царства Російського й Австро-Угорського над нашою країною, котре не дає їй волі політичної, господарської і освітньої, неволить слово й пресу українську настільки, що прихильникам якої-небудь волі українського народу, а надто громадівцям, ніяк не можна просто й одверто висловлювати в себе вдома свої думки й бажання про управу людського життя» (Програма / упорядники: М. Драгоманов, М. Павлик, С. Подолинський // Громада : український часопис. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 1. – На обкладинці рік видання 1881).
 
У передмові автори програми передусім викладають мотиви, що зумовили необхідність українського закордонного видання. «…В теперішній час, – зазначено в програмі, – нам нема іншого виходу, як закордонне видання, – бо троїсте ярмо порядків царства Російського й Австро-Угорського над нашою країною, котре не дає їй волі політичної, господарської і освітньої, неволить слово й пресу українську настільки, що прихильникам якої-небудь волі українського народу, а надто громадівцям, ніяк не можна просто й одверто висловлювати в себе вдома свої думки й бажання про управу людського життя» (Програма / упорядники: М. Драгоманов, М. Павлик, С. Подолинський // Громада : український часопис. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 1. – На обкладинці рік видання 1881).
 +
 
У програмі виділені три розділи. В першому йшлося про політичні проблеми. В справах політичних передбачалися: надання рівних прав усім незалежно від статі і національності; свобода слова, преси, науки, зборів, товариств; безперешкодна автономія для кожної громади в її справах; повна самостійність для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні.
 
У програмі виділені три розділи. В першому йшлося про політичні проблеми. В справах політичних передбачалися: надання рівних прав усім незалежно від статі і національності; свобода слова, преси, науки, зборів, товариств; безперешкодна автономія для кожної громади в її справах; повна самостійність для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні.
 +
 
У другому розділі визначалися господарські, економічні завдання. Автори програми виходили насамперед з того, що «спільна, або гуртова власність і спільна, гуртова праця доконче корисніша для людей, ніж осібна». Усі сили природи й засоби необхідні для виготовлення речей, а саме: земля, вода, машини, фабрики повинні належати народові, організованому в хліборобські й робітничі громади. «…Щоб люди не мусили продавати свою працю в найми панам та багатирям, а працювали б просто на себе». Шляхи здійснення цих перетворень будуть «залежати від доброї волі кожного товариства, кожної громади».
 
У другому розділі визначалися господарські, економічні завдання. Автори програми виходили насамперед з того, що «спільна, або гуртова власність і спільна, гуртова праця доконче корисніша для людей, ніж осібна». Усі сили природи й засоби необхідні для виготовлення речей, а саме: земля, вода, машини, фабрики повинні належати народові, організованому в хліборобські й робітничі громади. «…Щоб люди не мусили продавати свою працю в найми панам та багатирям, а працювали б просто на себе». Шляхи здійснення цих перетворень будуть «залежати від доброї волі кожного товариства, кожної громади».
 +
 
У третьому розділі йшлося про справи освітні, культурні. В програмі проголошувалась необхідність розвитку «випробуваної (позитивної) науки про природні й громадські речі, а також її практичного застосування». Наголошувалося також на необхідності свободи віросповідання.
 
У третьому розділі йшлося про справи освітні, культурні. В програмі проголошувалась необхідність розвитку «випробуваної (позитивної) науки про природні й громадські речі, а також її практичного застосування». Наголошувалося також на необхідності свободи віросповідання.
 +
 
І знову, повертаючись до вирішення питання про шляхи досягнення поставленої мети, автори програми (і, безумовно, передовсім Подолинський), не заперечуючи мирного шляху, мирної праці «для громадського поступу вперед (прогресу)», вважали його нездійсненним. «Тим часом, – читаємо в програмі, – ми не маємо марних надій. Ніде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тільки мирним поступом. На Україні ще, може, менше ніж деінде, можна сподіватись, щоб начальство й панство по волі зреклися свого панування й через те простому народу на Україні не обійтись без збройного бою й повстання (революції)» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 3).
 
І знову, повертаючись до вирішення питання про шляхи досягнення поставленої мети, автори програми (і, безумовно, передовсім Подолинський), не заперечуючи мирного шляху, мирної праці «для громадського поступу вперед (прогресу)», вважали його нездійсненним. «Тим часом, – читаємо в програмі, – ми не маємо марних надій. Ніде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тільки мирним поступом. На Україні ще, може, менше ніж деінде, можна сподіватись, щоб начальство й панство по волі зреклися свого панування й через те простому народу на Україні не обійтись без збройного бою й повстання (революції)» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 3).
 +
 
Подолинський, як людина талановита і надзвичайно активна, а також віддана українській справі, робив усе, щоб ознайомити світову громадськість з українськими проблемами і, відповідно, інформувати українську громадськість про розвиток суспільно-економічних ідей на Заході, про відгуки на українські події в західній пресі.
 
Подолинський, як людина талановита і надзвичайно активна, а також віддана українській справі, робив усе, щоб ознайомити світову громадськість з українськими проблемами і, відповідно, інформувати українську громадськість про розвиток суспільно-економічних ідей на Заході, про відгуки на українські події в західній пресі.
 +
 
Автори програми закликають до співпраці в «Громаді» широкі кола громадськості України незалежно від національності. «Для більшої користі неукраїнським товариствам і громадам, – читаємо в програмі, – ми згоджуємось друкувати прислане від них тією мовою, якою воно буде написане: московською, польською, німець кою, волоською і т. і. Для громадян української мови ми будемо окремо розказувати про те, що буде в нас надруковано чужими мовами»  (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 4).
 
Автори програми закликають до співпраці в «Громаді» широкі кола громадськості України незалежно від національності. «Для більшої користі неукраїнським товариствам і громадам, – читаємо в програмі, – ми згоджуємось друкувати прислане від них тією мовою, якою воно буде написане: московською, польською, німець кою, волоською і т. і. Для громадян української мови ми будемо окремо розказувати про те, що буде в нас надруковано чужими мовами»  (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 4).
 +
 
Програма «Громади» була видана французькою мовою Бенуа Малоном в третьому томі його «Історії соціалізму» (1884 р.) і англійською в Анналах Української Вільної Академії Наук (США). В «Громаді» Подолинський надрукував ряд статей суспільно-політичного характеру: «Громадівський рух в Англії та Ірландії», «Перегляд громадівського руху в Західній Європі», «Соціалізм і теорія Дарвіна». Ці праці свідчать, з одного боку, про зацікавленість Подолинського теорією та практикою соціалістичного руху, а з другого – про його обізнаність з цими проблемами. Багато питань, викладених у названих статтях, як і в статті «Нарис розвитку Міжнародної асоціації робітників», що була вміщена у «Вперед», написані під впливом праць К. Маркса і Ф. Енгельса, а інколи становлять стислий переказ з цих праць, зокрема праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії».
 
Програма «Громади» була видана французькою мовою Бенуа Малоном в третьому томі його «Історії соціалізму» (1884 р.) і англійською в Анналах Української Вільної Академії Наук (США). В «Громаді» Подолинський надрукував ряд статей суспільно-політичного характеру: «Громадівський рух в Англії та Ірландії», «Перегляд громадівського руху в Західній Європі», «Соціалізм і теорія Дарвіна». Ці праці свідчать, з одного боку, про зацікавленість Подолинського теорією та практикою соціалістичного руху, а з другого – про його обізнаність з цими проблемами. Багато питань, викладених у названих статтях, як і в статті «Нарис розвитку Міжнародної асоціації робітників», що була вміщена у «Вперед», написані під впливом праць К. Маркса і Ф. Енгельса, а інколи становлять стислий переказ з цих праць, зокрема праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії».
 +
 
У статті «Громадівський рух в Англії та Ірландії» Подолинський викладає історію англійського робітничого руху, критикує дворушництво буржуазії і обмеженість тред-юніонізму, дає високу оцінку діяльності І Інтернаціоналу. Він простежує історію англійського робітничого руху від простіших форм до організованих виступів робітничого класу. Характеризуючи стихійні виступи робітників, автор пише про випадки, коли робітники «боролись з машинами», вбачаючи в них основне зло. «Не знаючи правдивої причини своєї біди, – пише він, – і думаючи, що це справді машини, а не продажа праці і несправедливий поділ власності, відбирають у їх заробіток, робітники з ненавистю накинулись на нові машини і фабрики і почали їх розбивати і палити, де тілько могли» (Подолинський С. Громадівський рух в Англії та Ірландії / С. Подолинський // Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 48).
 
У статті «Громадівський рух в Англії та Ірландії» Подолинський викладає історію англійського робітничого руху, критикує дворушництво буржуазії і обмеженість тред-юніонізму, дає високу оцінку діяльності І Інтернаціоналу. Він простежує історію англійського робітничого руху від простіших форм до організованих виступів робітничого класу. Характеризуючи стихійні виступи робітників, автор пише про випадки, коли робітники «боролись з машинами», вбачаючи в них основне зло. «Не знаючи правдивої причини своєї біди, – пише він, – і думаючи, що це справді машини, а не продажа праці і несправедливий поділ власності, відбирають у їх заробіток, робітники з ненавистю накинулись на нові машини і фабрики і почали їх розбивати і палити, де тілько могли» (Подолинський С. Громадівський рух в Англії та Ірландії / С. Подолинський // Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 48).
 +
 
З розвитком політичної свідомості робітничого класу його боротьба ставала дедалі організованішою і привела до створення тред-юніонів. Відзначаючи позитивні результати діяльності тред-юніонів, спрямованої на боротьбу за поліпшення життєвих умов робітничого класу, Подолинський, разом з тим, указував на однобічність тред-юніоністського руху, на його обмеженість. Він відзначав, що тред-юніони своєю боротьбою за підвищення заробітної плати і скорочення робочого дня домоглися певних успіхів і тим самим сприяли певному полегшенню становища робітників. Але він засуджує їхню діяльність, спрямовану лише на боротьбу за дрібні реформи в рамках капіталістичного ладу. Діяльність тред-юніонів, писав він, – «ніколи не була щиро і виразно бунтарською або революційною, але повсігда повертала найбільш уваги тільки на місцеві і хвильові справи і потреби. Через те і не дивно, що упорядкування змов, щоб зразу перестати робити і боротьба з хазяїнами за робочу плату і за скорочення робочої доби звертали і досі звертають на себе майже всю увагу аншійських одборонних товариств (trades unions)» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 51).
 
З розвитком політичної свідомості робітничого класу його боротьба ставала дедалі організованішою і привела до створення тред-юніонів. Відзначаючи позитивні результати діяльності тред-юніонів, спрямованої на боротьбу за поліпшення життєвих умов робітничого класу, Подолинський, разом з тим, указував на однобічність тред-юніоністського руху, на його обмеженість. Він відзначав, що тред-юніони своєю боротьбою за підвищення заробітної плати і скорочення робочого дня домоглися певних успіхів і тим самим сприяли певному полегшенню становища робітників. Але він засуджує їхню діяльність, спрямовану лише на боротьбу за дрібні реформи в рамках капіталістичного ладу. Діяльність тред-юніонів, писав він, – «ніколи не була щиро і виразно бунтарською або революційною, але повсігда повертала найбільш уваги тільки на місцеві і хвильові справи і потреби. Через те і не дивно, що упорядкування змов, щоб зразу перестати робити і боротьба з хазяїнами за робочу плату і за скорочення робочої доби звертали і досі звертають на себе майже всю увагу аншійських одборонних товариств (trades unions)» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 51).
 +
 
Тред-юніони, наголошував Подолинський, відмежовувались від політичної боротьби і кінцевою метою ставили поліпшення умов продажу праці, а не її скасування. А тим часом, писав він, «про докорінний перероб усіх порядків господарських таким робом нема чого і думати, бо він може наступити тілько після конечного скасування усякої продажі праці» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – 54).
 
Тред-юніони, наголошував Подолинський, відмежовувались від політичної боротьби і кінцевою метою ставили поліпшення умов продажу праці, а не її скасування. А тим часом, писав він, «про докорінний перероб усіх порядків господарських таким робом нема чого і думати, бо він може наступити тілько після конечного скасування усякої продажі праці» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – 54).
 +
 
Важливим етапом у розвитку англійського робітничого руху був чартизм. Вивчаючи чартистський рух, Подолинський відзначає, що він становив вищий етап у розвитку англійського робітничого руху, тому що ставив на порядок денний не лише економічні, а й політичні вимоги. Велику увагу він приділяє висвітленню діяльності І Інтернаціоналу та показу його ролі в розвитку як англійського, так і міжнародного робітничого руху. Появу й існування І Інтернаціоналу Подолинський називає «знаменням часу». Водночас він висловлює і критичні зауваження щодо його діяльності. Зокрема, Подолинський писав про послаблення впливу І Інтернаціоналу на подальший розвиток англійського робітничого руху і фактичне припинення його діяльності і пояснював це «централізмом» Маркса, його небажанням рахуватися з особливостями робітничого руху в окремих регіонах і з «певною самостійністю» тред-юніонів.
 
Важливим етапом у розвитку англійського робітничого руху був чартизм. Вивчаючи чартистський рух, Подолинський відзначає, що він становив вищий етап у розвитку англійського робітничого руху, тому що ставив на порядок денний не лише економічні, а й політичні вимоги. Велику увагу він приділяє висвітленню діяльності І Інтернаціоналу та показу його ролі в розвитку як англійського, так і міжнародного робітничого руху. Появу й існування І Інтернаціоналу Подолинський називає «знаменням часу». Водночас він висловлює і критичні зауваження щодо його діяльності. Зокрема, Подолинський писав про послаблення впливу І Інтернаціоналу на подальший розвиток англійського робітничого руху і фактичне припинення його діяльності і пояснював це «централізмом» Маркса, його небажанням рахуватися з особливостями робітничого руху в окремих регіонах і з «певною самостійністю» тред-юніонів.
 +
 
Який же висновок робить Подолинський з аналізу робітничого руху в Англії? Ставлячи завданням зробити досвід революційної боротьби робітничого класу Англії надбанням робітничого класу інших країн, і зокрема Росії та України, він, разом з тим, застерігає робітників, щоб вони не витрачали часу на реформістські методи боротьби і ставали на шлях революційної боротьби за знищення капіталістичного класу.
 
Який же висновок робить Подолинський з аналізу робітничого руху в Англії? Ставлячи завданням зробити досвід революційної боротьби робітничого класу Англії надбанням робітничого класу інших країн, і зокрема Росії та України, він, разом з тим, застерігає робітників, щоб вони не витрачали часу на реформістські методи боротьби і ставали на шлях революційної боротьби за знищення капіталістичного класу.
 +
 
Цікавою і досить ґрунтовною є його характеристика кооперативного руху, оцінка ним ідей Р. Оуена і його послідовника Джона Брея та аналізу причин, чому цей рух, «котрий зразу мав велику силу, нарешті звівся майже ні на що» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 55). Таких причин Подолинський називає кілька: незнання законів розвитку суспільства, перетворення окремих кооперативів на звичайні капіталістичні підприємства, орієнтація на уряд і панівні верстви.
 
Цікавою і досить ґрунтовною є його характеристика кооперативного руху, оцінка ним ідей Р. Оуена і його послідовника Джона Брея та аналізу причин, чому цей рух, «котрий зразу мав велику силу, нарешті звівся майже ні на що» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 55). Таких причин Подолинський називає кілька: незнання законів розвитку суспільства, перетворення окремих кооперативів на звичайні капіталістичні підприємства, орієнтація на уряд і панівні верстви.
 +
 
У праці «Перегляд громадівського руху в Західній Європі» йдеться про особливості соціалістичного руху у Франції, де переважало селянство, та інших країнах Західної Європи. Проте висновок Подолинського однозначний. Розвиток капіталізму веде до розшарування селянства, а дрібні хлібороби пристануть «до громадівського руху, започаткованого міськими й фабричними робітниками» (Подолинський С. Перегляд громадівського руху в Західній Європі / С. Подолинський // Громада. – 1881. – Рік 5, № 2. – С. 233).
 
У праці «Перегляд громадівського руху в Західній Європі» йдеться про особливості соціалістичного руху у Франції, де переважало селянство, та інших країнах Західної Європи. Проте висновок Подолинського однозначний. Розвиток капіталізму веде до розшарування селянства, а дрібні хлібороби пристануть «до громадівського руху, започаткованого міськими й фабричними робітниками» (Подолинський С. Перегляд громадівського руху в Західній Європі / С. Подолинський // Громада. – 1881. – Рік 5, № 2. – С. 233).
 +
 
Про різнобічність інтересів Подолинського, його ерудицію свідчить його стаття «Громадівство і теорія Дарвіна», що була опублікована в «Громаді». В цій праці вчений виклав своє ставлення до поширеної в кінці XIX ст. теорії соціального дарвінізму, а також проаналізував генезу співвідношення біологічного і соціального в тваринному середовищі і людському суспільстві. Він ставить завданням захистити соціалізм (громадівство), показати неспроможність соціал-дарвіністів, посиланням на дарвінізм довести неможливість соціалізму.
 
Про різнобічність інтересів Подолинського, його ерудицію свідчить його стаття «Громадівство і теорія Дарвіна», що була опублікована в «Громаді». В цій праці вчений виклав своє ставлення до поширеної в кінці XIX ст. теорії соціального дарвінізму, а також проаналізував генезу співвідношення біологічного і соціального в тваринному середовищі і людському суспільстві. Він ставить завданням захистити соціалізм (громадівство), показати неспроможність соціал-дарвіністів, посиланням на дарвінізм довести неможливість соціалізму.
 +
 
Подолинський, зокрема, піддає критиці погляди Е. Геккеля і О. Шмідта. Він критикує їхню тезу про неминучість нерівності в людському суспільстві, яку вони проголошували, посилаючись на Дарвіна. Подолинський аналізує поняття рівності й нерівності і доводить, що нерівність у людському суспільстві і тваринному світі є різною. Тварини одного виду, писав він, рідко боряться між собою, а в людей ця боротьба точиться постійно — наприклад, у капіталістичному суспільстві.
 
Подолинський, зокрема, піддає критиці погляди Е. Геккеля і О. Шмідта. Він критикує їхню тезу про неминучість нерівності в людському суспільстві, яку вони проголошували, посилаючись на Дарвіна. Подолинський аналізує поняття рівності й нерівності і доводить, що нерівність у людському суспільстві і тваринному світі є різною. Тварини одного виду, писав він, рідко боряться між собою, а в людей ця боротьба точиться постійно — наприклад, у капіталістичному суспільстві.
Якщо розвиток у тваринному світі призводить до того, що в боротьбі виживають найсильніші, найздатніші до боротьби з природою, то в людському суспільстві ці процеси — складніші. Людям для того, щоб пережити боротьбу, «треба не тілько витримувати її з останнім світом, але в більшій часті случаїв теж і з подібними собі, т. є. з людьми» (Подолинський С. Громадівство і теорія Дарвіна / С. Подолинський // Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 21). Подолинський показує й іншу різницю між вищими угрупованнями у тварин і в людському суспільстві. Вона полягає в тому, що, наприклад, складні органи кожної комахи є її невід’ємною власністю, яку ніхто не може привласнити. Тим самим вони не стають предметом боротьби між комахами. У людському суспільстві, наприклад, «машини й інші інструменти здобування» привласнюються більш сильними, які використовують їх «на дві різні мети». «Перша, це здобування, т.є. боротьба з природою – правдива мета кожної праці. Але є й друга мета у захопивших: щоб удержати невеликому числу своє вільне й корисне становисько для боротьби не з природою вже, а з людьми, для мети, котра має послідком не розвиток або поліпшення, але погибель і виродження цілих громад робітників, котрі зостались непотрібними й без праці через те, що особисто користується машинами й іншими інструментами здобування невеличке число захопивших їх вродливців» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 25).
+
 
 +
Якщо розвиток у тваринному світі призводить до того, що в боротьбі виживають найсильніші, найздатніші до боротьби з природою, то в людському суспільстві ці процеси — складніші. Людям для того, щоб пережити боротьбу, «треба не тілько витримувати її з останнім світом, але в більшій часті случаїв теж і з подібними собі, т. є. з людьми» (Подолинський С. Громадівство і теорія Дарвіна / С. Подолинський // Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 21). Подолинський показує й іншу різницю між вищими угрупованнями у тварин і в людському суспільстві. Вона полягає в тому, що, наприклад, складні органи кожної комахи є її невід’ємною власністю, яку ніхто не може привласнити. Тим самим вони не стають предметом боротьби між комахами.
 +
 
 +
У людському суспільстві, наприклад, «машини й інші інструменти здобування» привласнюються більш сильними, які використовують їх «на дві різні мети». «Перша, це здобування, т.є. боротьба з природою – правдива мета кожної праці. Але є й друга мета у захопивших: щоб удержати невеликому числу своє вільне й корисне становисько для боротьби не з природою вже, а з людьми, для мети, котра має послідком не розвиток або поліпшення, але погибель і виродження цілих громад робітників, котрі зостались непотрібними й без праці через те, що особисто користується машинами й іншими інструментами здобування невеличке число захопивших їх вродливців» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 25).
 +
 
 
Людство повинно домагатися, щоб ніхто не міг використовувати машини для цієї другої мети. Така можливість настане за умов соціалізму, коли буде ліквідована соціально-економічна, політична та інша нерівність між людьми. Посилаючись на працю Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг» і, зокрема, викладене ним розуміння соціалістами поняття рівності, Подолинський наголошує на тому, що соціалістична організація суспільства забезпечить всебічний розвиток індивідуальних здібностей людей. Тоді, пише він, «нерівність буде йти не на низ, бо найменший природно потрібний розвиток буде всякому забезпечений, але вгору в тих порядках, котрі тепер доступні тільки малому числу особливо вродливих» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 24).
 
Людство повинно домагатися, щоб ніхто не міг використовувати машини для цієї другої мети. Така можливість настане за умов соціалізму, коли буде ліквідована соціально-економічна, політична та інша нерівність між людьми. Посилаючись на працю Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг» і, зокрема, викладене ним розуміння соціалістами поняття рівності, Подолинський наголошує на тому, що соціалістична організація суспільства забезпечить всебічний розвиток індивідуальних здібностей людей. Тоді, пише він, «нерівність буде йти не на низ, бо найменший природно потрібний розвиток буде всякому забезпечений, але вгору в тих порядках, котрі тепер доступні тільки малому числу особливо вродливих» (Громада. – 1880. – Рік 5, № 1. – С. 24).
 +
 
Драгомановим, Павликом і Подолинським було видано всього два номери «Громади». Розбіжності в поглядах, що існували між Драгомановим і Подолинським, посилювалися й призвели до остаточного розриву.
 
Драгомановим, Павликом і Подолинським було видано всього два номери «Громади». Розбіжності в поглядах, що існували між Драгомановим і Подолинським, посилювалися й призвели до остаточного розриву.
 +
 
Ці роки були занадто складними у житті Подолинського. Він жив на кошти, що їх надсилали йому батьки. Революційна діяльність Подолинського була мало відома урядовим колам Росії. До 1878 р. він опублікував лише одну працю під своїм ім’ям, це – його докторська дисертація. Решта праць друкувалась анонімно чи під ініціалами П. С. (Див.: Подолинський С. Вибрані твори. – С. 197).
 
Ці роки були занадто складними у житті Подолинського. Він жив на кошти, що їх надсилали йому батьки. Революційна діяльність Подолинського була мало відома урядовим колам Росії. До 1878 р. він опублікував лише одну працю під своїм ім’ям, це – його докторська дисертація. Решта праць друкувалась анонімно чи під ініціалами П. С. (Див.: Подолинський С. Вибрані твори. – С. 197).
 +
 
Виїхавши за кордон після одруження і, очевидно, не збираючись повертатися до Росії, він не дотримується конспірації і підписує свої статті повним ім’ям. Поява «Громади», підписаної Подолинським, і вміщених у ній статей соціалістичного характеру викликали істерію з боку реакційних великодержавно-шовіністичних кіл у Києві. В їхньому рупорі, газеті «Киевлянин» у березні і квітні
 
Виїхавши за кордон після одруження і, очевидно, не збираючись повертатися до Росії, він не дотримується конспірації і підписує свої статті повним ім’ям. Поява «Громади», підписаної Подолинським, і вміщених у ній статей соціалістичного характеру викликали істерію з боку реакційних великодержавно-шовіністичних кіл у Києві. В їхньому рупорі, газеті «Киевлянин» у березні і квітні
 
1881 р. з’явилися статті за підписом «Южнорусс», в яких гостро критикувалася програма «Громади». Одночасно розпочалася кампанія проти батьків Подолинського, які утримували сина матеріально. Під тиском уряду вони припиняють надсилати синові кошти. Про це рішення Андрій Іванович повідомляє сину в листі за березень 1881 р. і пише, що «.. .становище наше стало тут нестерпним» (Пашук А. Лист А. І. Подолинського С. А. Подолинському / А. Пашук // Архіви України. – 1966. – № 1).
 
1881 р. з’явилися статті за підписом «Южнорусс», в яких гостро критикувалася програма «Громади». Одночасно розпочалася кампанія проти батьків Подолинського, які утримували сина матеріально. Під тиском уряду вони припиняють надсилати синові кошти. Про це рішення Андрій Іванович повідомляє сину в листі за березень 1881 р. і пише, що «.. .становище наше стало тут нестерпним» (Пашук А. Лист А. І. Подолинського С. А. Подолинському / А. Пашук // Архіви України. – 1966. – № 1).
 +
 
Подолинський лишився без засобів до існування, а також з певними матеріальними зобов’язаннями, позаяк допомагав багатьом політичним емігрантам і підтримував матеріально різні революційні видання. До матеріальних нестатків додалися сімейні негаразди. Дружина Сергія Андрійовича була активною учасницею революційного народницького руху і неодноразово залишала його з малолітніми дітьми, виїжджаючи до Росії. Про це, зокрема, Подолинський писав у листі до матері (2 березня 1880 p.). «...Уяви собі, що Наталія покинула у мене на руках дітей і втекла на другий день після свого приїзду до Монпельє, залишивши нас без влаштування в двох мебльованих кімнатах, серед жахливого розгардіяшу, який я мало-помалу привів у належний порядок» (Цит. за: Слюдикова Т. Б. Джерела до біографії С. А. Подолинського / Т. Б. Слюдикова // Архіви України. – 1991. – № 5–6. – С. 47–48). У Подолинських було три сини і виховувалася донька народоволки О. Любатович, учасниці замаху на Олександра II. 1881 р. помер найменший син Подолинських. Епідемічний менінгіт, що лютував у той час на півдні Франції, згодом спричинився до смерті старшого сина і доньки Любатович. У Подолинського не було навіть коштів, щоб поховати дітей і він змушений був звернутися по допомогу до Драгоманова. Драгоманов, який сам був у матеріальній скруті, надіслав гроші Подолинському. Все це не могло не позначитися на здоров’ї Сергія Андрійовича. У нього почалося запалення мозку. У січні 1882 р. дружина змушена була помістити чоловіка до психіатричної лікарні у Монпельє. Погане лікування і жорстоке поводження погіршили стан Сергія Андрійовича. Мати, Марія Сергіївна, яка приїхала до Монпельє, перевезла хворого сина до однієї з найкращих клінік поблизу Парижа і робила все можливе для його одужання. Проте всі зусилля лишались марними. І мати вирішує перевезти сина до Києва. Але для цього потрібно було дістати дозвіл царя. Батьки подають монархові відповідне клопотання. У березні 1885 р. такий дозвіл було одержано. Завідуючий поліцією міністерства внутрішніх справ писав з цього приводу Київському генерал-губернатору Дрентельну: «Государ імператор у 24-й день цього березня наймилостивіше зволив на задоволення цього клопотання з попередженням при цьому Подолинської, що в разі одужання згаданого її сина він може підлягати відповідальності за здійснені ним до хвороби злочини» (Див.: Корнійчук Л. Я. Економічні погляди С. А. Подолинського. – С. 55). Відповідати не довелось. 30 червня (12 липня) 1891 р. Сергій Андрійович Подолинський помер і був похований на Аскольдовій могилі коло батька (якого не стало 1886 p.). Мати Сергія Андрійовича померла в Парижі в квітні 1901 р. і похована в Києві.
 
Подолинський лишився без засобів до існування, а також з певними матеріальними зобов’язаннями, позаяк допомагав багатьом політичним емігрантам і підтримував матеріально різні революційні видання. До матеріальних нестатків додалися сімейні негаразди. Дружина Сергія Андрійовича була активною учасницею революційного народницького руху і неодноразово залишала його з малолітніми дітьми, виїжджаючи до Росії. Про це, зокрема, Подолинський писав у листі до матері (2 березня 1880 p.). «...Уяви собі, що Наталія покинула у мене на руках дітей і втекла на другий день після свого приїзду до Монпельє, залишивши нас без влаштування в двох мебльованих кімнатах, серед жахливого розгардіяшу, який я мало-помалу привів у належний порядок» (Цит. за: Слюдикова Т. Б. Джерела до біографії С. А. Подолинського / Т. Б. Слюдикова // Архіви України. – 1991. – № 5–6. – С. 47–48). У Подолинських було три сини і виховувалася донька народоволки О. Любатович, учасниці замаху на Олександра II. 1881 р. помер найменший син Подолинських. Епідемічний менінгіт, що лютував у той час на півдні Франції, згодом спричинився до смерті старшого сина і доньки Любатович. У Подолинського не було навіть коштів, щоб поховати дітей і він змушений був звернутися по допомогу до Драгоманова. Драгоманов, який сам був у матеріальній скруті, надіслав гроші Подолинському. Все це не могло не позначитися на здоров’ї Сергія Андрійовича. У нього почалося запалення мозку. У січні 1882 р. дружина змушена була помістити чоловіка до психіатричної лікарні у Монпельє. Погане лікування і жорстоке поводження погіршили стан Сергія Андрійовича. Мати, Марія Сергіївна, яка приїхала до Монпельє, перевезла хворого сина до однієї з найкращих клінік поблизу Парижа і робила все можливе для його одужання. Проте всі зусилля лишались марними. І мати вирішує перевезти сина до Києва. Але для цього потрібно було дістати дозвіл царя. Батьки подають монархові відповідне клопотання. У березні 1885 р. такий дозвіл було одержано. Завідуючий поліцією міністерства внутрішніх справ писав з цього приводу Київському генерал-губернатору Дрентельну: «Государ імператор у 24-й день цього березня наймилостивіше зволив на задоволення цього клопотання з попередженням при цьому Подолинської, що в разі одужання згаданого її сина він може підлягати відповідальності за здійснені ним до хвороби злочини» (Див.: Корнійчук Л. Я. Економічні погляди С. А. Подолинського. – С. 55). Відповідати не довелось. 30 червня (12 липня) 1891 р. Сергій Андрійович Подолинський помер і був похований на Аскольдовій могилі коло батька (якого не стало 1886 p.). Мати Сергія Андрійовича померла в Парижі в квітні 1901 р. і похована в Києві.
 +
 
Так закінчив свій життєвий шлях видатний громадсько-політичний діяч, талановитий вчений-лікар, натурфілософ, економіст.
 
Так закінчив свій життєвий шлях видатний громадсько-політичний діяч, талановитий вчений-лікар, натурфілософ, економіст.
 +
 
Таку оцінку його діяльності можна назвати занадто загальною і поверховою. Адже він як лікар «в галузі наукової медицини... був попередником знаменитих праць І. П. Павлова. В галузі практичної медицини і суспільної гігієни він – один із перших провісників сучасних проблем екології людини» (Яншин А. Л. Предисловие / А. Л. Яншин // Бюллетень комиссии по разработке научного наследия академика В. И. Вернадского. – Москва, 1994. – № 12. – С. 4). Він першим дав науково-природниче визначення праці, як засобу, що збільшує енергетичний бюджет людства. Одним із перших намагався розкрити термодинамічні особливості органічного життя. Одним із перших у світовій науці Подолинський поставив перед людством проблему безпосереднього синтезу продуктів харчування із неорганічних елементів.
 
Таку оцінку його діяльності можна назвати занадто загальною і поверховою. Адже він як лікар «в галузі наукової медицини... був попередником знаменитих праць І. П. Павлова. В галузі практичної медицини і суспільної гігієни він – один із перших провісників сучасних проблем екології людини» (Яншин А. Л. Предисловие / А. Л. Яншин // Бюллетень комиссии по разработке научного наследия академика В. И. Вернадского. – Москва, 1994. – № 12. – С. 4). Він першим дав науково-природниче визначення праці, як засобу, що збільшує енергетичний бюджет людства. Одним із перших намагався розкрити термодинамічні особливості органічного життя. Одним із перших у світовій науці Подолинський поставив перед людством проблему безпосереднього синтезу продуктів харчування із неорганічних елементів.
 +
 
Ідеї Подолинського про енергетику життя, застосування їх до економічних процесів, його ідеї про автотрофність людства дістали розвиток у працях вітчизняних і зарубіжних учених. Проте безпосередніх посилань на його праці було небагато. Одним із перших, хто високо оцінив заслуги в цій галузі С. А. Подолинського і використав їх у своїх теоретичних дослідженнях і, зокрема, у вченні про ноосферу, був В. І. Вернадський. Він писав, що історія ідей щодо енергетики життя, взятої в рамках космосу, розвивалася багатьма мислителями, науковцями, філософами. «Ми, – писав він, – знаходимо стислі, проте абсолютно чіткі вказівки, думки і факти на енергетичну відмінність живого від мертвого – вже в працях засновників термодинаміки – у Р. Майєра, В. Томсона (лорда Кельвіна), Г. Гельмгольця. Ці вказівки не зрозуміли і не оцінили. Вже пізніше і самостійно, рано померлий С. А. Подолинський зрозумів усе значення цих ідей і намагався застосувати їх до вивчення економічних явищ» (Вернадский В. И. Избранные сочинения / В. И. Вернадский. – Москва : Изд-во АН СССР, 1954. – С. 218).
 
Ідеї Подолинського про енергетику життя, застосування їх до економічних процесів, його ідеї про автотрофність людства дістали розвиток у працях вітчизняних і зарубіжних учених. Проте безпосередніх посилань на його праці було небагато. Одним із перших, хто високо оцінив заслуги в цій галузі С. А. Подолинського і використав їх у своїх теоретичних дослідженнях і, зокрема, у вченні про ноосферу, був В. І. Вернадський. Він писав, що історія ідей щодо енергетики життя, взятої в рамках космосу, розвивалася багатьма мислителями, науковцями, філософами. «Ми, – писав він, – знаходимо стислі, проте абсолютно чіткі вказівки, думки і факти на енергетичну відмінність живого від мертвого – вже в працях засновників термодинаміки – у Р. Майєра, В. Томсона (лорда Кельвіна), Г. Гельмгольця. Ці вказівки не зрозуміли і не оцінили. Вже пізніше і самостійно, рано померлий С. А. Подолинський зрозумів усе значення цих ідей і намагався застосувати їх до вивчення економічних явищ» (Вернадский В. И. Избранные сочинения / В. И. Вернадский. – Москва : Изд-во АН СССР, 1954. – С. 218).
 +
 
Зараз ідеї щодо проблем людського життя, енергетичного бюджету людства, екології, автотрофності та ін., що їх розробляв Подолинський, є не просто актуальними, вони — надактуальні.
 
Зараз ідеї щодо проблем людського життя, енергетичного бюджету людства, екології, автотрофності та ін., що їх розробляв Подолинський, є не просто актуальними, вони — надактуальні.
 +
 
І тому не випадково окремі сторони специфічного характеру енергетичних процесів життя починають щораз більше цікавити вчених. З енергетичних позицій вивчаються і соціально-економічні проблеми: енергетичне співвідношення між природними ресурсами і працею, стан продуктивних сил, і насамперед природних. Вчені використовують енергетичний підхід до економічних проблем, фокусують увагу на питанні виживання людства залежно від запасів енергії і ефективності її використання. Особливо посилився інтерес до цих ідей в останні роки. Ці проблеми, зокрема, аналізує і розвиває відомий український дослідник, мислитель Микола Руденко у праці «Енергія прогресу: Нариси фізичної економії».
 
І тому не випадково окремі сторони специфічного характеру енергетичних процесів життя починають щораз більше цікавити вчених. З енергетичних позицій вивчаються і соціально-економічні проблеми: енергетичне співвідношення між природними ресурсами і працею, стан продуктивних сил, і насамперед природних. Вчені використовують енергетичний підхід до економічних проблем, фокусують увагу на питанні виживання людства залежно від запасів енергії і ефективності її використання. Особливо посилився інтерес до цих ідей в останні роки. Ці проблеми, зокрема, аналізує і розвиває відомий український дослідник, мислитель Микола Руденко у праці «Енергія прогресу: Нариси фізичної економії».
 +
 
У результаті тривалої і наполегливої праці багатьох поколінь науковців було створено новий підхід до вивчення і розуміння різних форм життя. Основи такого підходу заклав талановитий український учений С. А. Подолинський. І лише сучасні дослідники, високо оцінивши відкриття науковця, назвали його «Законом Подолинського» (Кузнецов П. Г. «Его действительное открытие…» : [предисловие] / П. Г. Кузнецов // Труд человека и его отношение к распределению энергии / С. А. Подолинский. – Москва : Ноосфера, 1991. – С. 10). Коли Подолинський писав свою працю, йому було лише тридцять років.
 
У результаті тривалої і наполегливої праці багатьох поколінь науковців було створено новий підхід до вивчення і розуміння різних форм життя. Основи такого підходу заклав талановитий український учений С. А. Подолинський. І лише сучасні дослідники, високо оцінивши відкриття науковця, назвали його «Законом Подолинського» (Кузнецов П. Г. «Его действительное открытие…» : [предисловие] / П. Г. Кузнецов // Труд человека и его отношение к распределению энергии / С. А. Подолинский. – Москва : Ноосфера, 1991. – С. 10). Коли Подолинський писав свою працю, йому було лише тридцять років.
 +
 
І очевидно, Україна, яка зважаючи на багато причин не мала або розгубила відомості про свою наукову спадщину, повинна віддати шану своєму геніальному синові, який любив Україну понад усе, не лише згадками про нього, а й повним виданням його творів і відповідним розвитком його ідей.
 
І очевидно, Україна, яка зважаючи на багато причин не мала або розгубила відомості про свою наукову спадщину, повинна віддати шану своєму геніальному синові, який любив Україну понад усе, не лише згадками про нього, а й повним виданням його творів і відповідним розвитком його ідей.
  

Версія за 13:09, 3 грудня 2015

Podoliskij.jpg

Подолинський Сергій Андрійович

(19 (31) липня 1850 – 30 червня (12 липня) 1891) –
вчений, мислитель, громадський та політичний діяч.






Життя та діяльність


Відомі вчені та авторитетні джерела про Сергія Андрійовича Подолинського


Твори


Література


Фотогалерея