Піхно Дмитро Іванович

Піхно Дмитро Іванович

(1 (13) січня 1853 – 29 липня (11 серпня) 1913) –
український та російський фінансист, економіст
та державний діяч кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Життя та діяльність

Дмитро Іванович Піхно народився на хуторі Нестерівка Чигиринського повіту Київської губернії у селянській родині. Його батько утримував млин на хуторі у місцині, яку впродовж багатьох десятиліть місцеві жителі називали «Піхнов хутір». Вже на схилі віку Іван Піхно почав працювати управителем маєтку одного з «піонерів» цукрового виробництва в Україні Яхненка. Ця своєрідна зміна соціального статусу дозволила колишньому селянину приписатися до чигиринського міщанського товариства, а його дітям в анкетах у графі «походження» писати «з міщан».

Сім’я Івана Піхна була багатодітною: з дружиною Євдокією Ігнатівною він виховував сімох дітей. Змалку Іван Піхно привчав дітей до важкої селянської праці та разом з цим вважав за необхідне давати й уроки з азів грамотності. Дмитро ріс кмітливим хлопчиком, досить рано навчився читати і писати, виконувати нескладну облікову роботу на млині. Зважаючи на здібності сина, батько не пожалкував коштів і в 1862 році направив вчитися до другої Київської гімназії. Тут у шостому класі вже успішно навчався його старший син, який допоміг Дмитру написати заяву про вступ на ім’я директора гімназії. Проте сімейних статків вистачило тільки на оплату першого семестру навчання Дмитра, а з другого він вже навчався за рахунок опікунського фонду як здібний, але неплатоспроможний гімназист. У той час «в городе существовала спасительная Сулимовка. Когда-то богатый помещик Сулима оставил капитал для помощи бедным гимназистам. Там было общежитие, где их кормили и одевали. Сверх того, перейдя в старшие классы, будущий Дмитрий Иванович стал давать уроки младшим сулимовцам, или, как тогда говорилось – репетировал их, за что платили особо. От платы за учение Дмитрий Иванович был освобожден и в гимназии, и в университете (бедных, если они успевали в учебе, освобождали от платы). Впоследствии он не раз повторял: «Мое образование стоило мне шесть рублей, которые я заплатил за первое полугодие в гимназии»», – зазначається у мемуарах пасинка Д. Піхна В. В. Шульгіна – відомого громадського та політичного діяча (Шульгин В. В. Тени, которые проходят / В. В. Шульгин. – Санкт-Петербург : Нестор-История, 2012. – С. 89).

Дмитро виправдав сподівання родини: у 1869 році з відзнакою закінчив гімназію. Проте йому було лише шістнадцять років, а до вищих навчальних закладів брали з сімнадцяти. Тому юнак рік пропрацював домашнім вчителем в сім’ї відомого педагога Костянтина Дмитровича Ушинського.

У 1870 році Дмитро Піхно вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира, де почав спеціалізуватися по цивільному праву. Але вже в останні роки навчання під впливом професора М. Х. Бунге (див.: Бунге Микола Християнович) захопився проблемами політекономії та поліцейського права. Студентське життя у губернському місті було нелегким. Щоб виглядати більш-менш пристойно серед сокурсників, переважно дітей дворян та багатих підприємців, син мельника вимушений був у вільний від занять час працювати: давати приватні уроки та писати статті у київські газети і журнали. Та це аж ніяк не вплинуло на результати навчання. Авторитет Піхна серед студентів був настільки великим, що ті довірили першокурснику ще у 1871 році очолити юридичний гурток. На відміну від багатьох подібних гуртків університету, на юридичному розглядали виключно спеціальні фахові та наукові питання та майже зовсім оминали політику. Концентрація Піхна на здобутті знань та науковій творчості принесла свої плоди. Так, за твір «Исторический очерк мер гражданских взысканий по русскому праву» він отримав золоту медаль, а після закінчення у 1874 році університету був залишений стипендіатом на кафедрі державного права (в кінці 1874 року був переведений на кафедру поліцейського права) для підготовки дисертації. Треба зазначити, що під час навчання в університеті Д. І. Піхно працював у початковій школі, заснованій сім’єю Шатових у передмісті Києва Деміївці. Ця діяльність значно вплинула на його подальшу долю. Пізніше, ставши викладачем в університеті, а згодом і членом Державної ради, він завжди пам’ятав про потреби та проблеми початкової і середньої освіти. Ним була розроблена і затверджена низка законопроектів, спрямованих на підтримку початкової та середньої шкіл. Окрім того, він до смерті був попечителем Ставецької сільськогосподарської школи Київської губернії (Див.: Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. Пихно / А. Б. Мухин // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 8, Менеджмент. – 2002. – Вып. 2 (№ 16). – С. 148–149).

Під впливом професора київського університету М. Х. Бунге молодий науковець захопився економічною теорію, примкнув до лав ліберально налаштованих «бунгістів» та став одним з найулюбленіших учнів свого вчителя. У 1876 році, склавши магістерський екзамен з політичної економії і поліцейського права, Піхно захистив дисертацію на тему «Коммерческие операции Государственного банка» та отримав звання магістра поліцейського права. Як зазначають професори М. В. та А. М. Лушнікови, «Н. Х. Бунге, представляя его, подчеркнул, что это замечательное сочинение в ряду не только русских, но и иностранных. В этой магистерской диссертации сказывалась общность научных интересов ученика и учителя. Н. Х. Бунге посвятил теории кредита докторскую диссертацию, его ученик магистерскую диссертацию посвящает анализу деятельности главного кредитного учреждения России. Эта магистерская диссертация была первой работой, в которой анализировались операции государственного банка. После краткой характеристики дореформенных кредитных учреждений и описания причин, вызвавших реформу, автор дал детальный анализ операций банка со времени его основания (1860 г.) по 1875 г.» (Лушникова М. В. Российская школа финансового права: портреты на фоне времени : монография / М. В. Лушникова, А. М. Лушников ; М-во образования и науки Рос. Федерации, Ярослав. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. – Ярославль : ИНДИГО, 2013. – С. 613). З 1877 року він як приват-доцент почав читати лекції на кафедрі політичної економії і статистики Київського університету.

У цей же період розкрилися і неабиякі журналістські здібності Дмитра Івановича. Свої гострі, редакційно майже бездоганні, проте далеко неоднозначні з наукової точки зору політичні та економічні статті він публікував переважно в газеті «Киевлянин» як штатний експерт з економічних та юридичних питань. Головним редактором газети на той час був київський професор В. Я. Шульгін (1822–1878). Піхно повністю поділяв редакційну політику газети і вважав, що вирішення «національного питання» в Україні є одним з пріоритетів у подоланні фінансово-економічної кризи, яка охопила імперію. «Киевлянин» на той час вважався прогресивним виданням, яке на своїх шпальтах закликало до проведення негайних економічних реформ. Саме з цим виданням пов’язані головні моменти в житті Д. І. Піхна. Як високоосвіченого економіста та людину здравомислячу, його поступово почали залучати до практичної роботи громадських та урядових установах (Див.: Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. – С. 149).

У 1878 році В. Я. Шульгін помер і головним редактором газети «Киевлянин» був призначений Д. І. Піхно. У той же рік він одружився з вдовою Шульгіна, яка була значно молодшою за свого померлого чоловіка та мала доньку і сина.

У 1879–1880 роках Піхно залучався до роботи Київської підкомісії з дослідження залізничної справи в Росії. Тодішній керуючий Південно-Західною залізницею граф С. Ю. Вітте так писав про Піхна: «Этот Дмитрий Иванович Пихно, в сущности говоря, человек недурной, мало образованный в заграничном смысле: за границей мало бывал, совсем не знает языков, не знает заграничную науку, совсем не знает культуру заграничную, но по природе он человек умный; долго был профессором (кажется, статистики, во всяком случае какой-то экономической науки) в Киеве; был редактором «Киевлянина»; вообще он представляет собою человека, довольно выдающегося в общественной деятельности России» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания, 1849–1911 гг. / С. Ю. Витте. – Москва : Мысль, 1991. – С. 109).

Мабуть Дмитро Іванович на той час і сам відчував, що йому бракує теоретичного та практичного іноземного досвіду. Він домігся дозволу керівництва університету і у 1883–1884 роках перебував у тривалому закордонному науковому відрядженні, метою якого була підготовка докторської дисертації.

З 1884 р. Д. І. Піхно обіймав посаду екстраординарного професора Київського університету. У 1885 р. вчений, за запрошенням міністра фінансів М, Х. Бунге, перейшов на службу до його міністерства на посаду урядовця з особливих доручень, а з 1886 р. став членом новозапровадженної Ради у залізничних справах. У 1887 р., у зв’язку з переміщенням М. Х. Бунге на посаду голови Комітету міністрів, Дмитро Іванович пішов з міністерства фінансів через розбіжності з новим міністром і повернувся до Києва. «Однако, – як зазначав В. Шульгін, – его успели уже произвести в чин действительного статского советника. Он сделался особой IV класса – «его превосходительством». Вместе с тем он стал наследственным дворянином, то есть и дети его стали дворянами» (Шульгин В. Годы. Дни. 1920 / В. Шульгин. – Москва : Новости, 1990. – С. 109). У 1888 р. Д. І. Піхно здобув науковий ступень за дослідження «Железнодорожные тарифы : Опыт исследования цены железнодорожной перевозки» та отримав посаду ординарного професора кафедри політичної економії у Київському університеті.

Цікаво, що С. Ю. Вітте почав свою наукову діяльність у галузі фінансів з тієї ж тематики, але дещо раніше, і став деякою мірою опонентом Д. І. Піхна. Більш того, вони вели постійну полеміку на сторінках періодичних видань з питань фінансування залізниць. Піхно займав у цій полеміці більш ліберальну позицію, однак і він не був категоричним противником державної експлуатації залізниць, хоча і не підтримував зайвого державного втручання у справи приватних товариств. С. Ю. Вітте писав: «Полемика наша с Пихно по поводу тарифов дала ему материал для составления докторской диссертации, которую он написал через 1–2 года после издания моей книги «Принципы железнодорожных тарифов». Эта диссертация была представлена в Киевский университет для получения учёной степени доктора финансового права. Таким образом, благодаря полемике, которую я вёл с Пихно, он сделался доктором финансового права и ординарным профессором в университете» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания. – С. 113).

Професор Піхно присвятив викладацькій та науковій роботі в Київському університеті майже 25 років. Як згадував В. Ф. Романов, «Д. И. Пихно был внешне плохой лектор; глухой голос, манера тянуть «е-е», пока найдется подходящее выражение мысли, повторение за подлежащим соответственного местоимения, например: «наука „е-е“ она» и т. д. Но все окупалось серьезностью и, главное, искренней любовью к науке профессора. Поэтому, несмотря на «левое» настроение большинства студентов, консерватор Пихно пользовался должным уважением. На первой своей лекции он дал нам понять значение Университета – Universitas litterarum, по сравнению с различными специальными учебными заведениями; здесь, говорил он, читаются все науки; студенты в стенах Университета имеют возможность слушать лекции по любому, интересующему их предмету, а не только по своей специальности, а главное, путем постоянного обмена сведениями и мнениями с товарищами-студентами различных факультетов, расширять свой умственный кругозор. Пихно был прав: ни одно учебное заведение, кроме Университета, не дает больших возможностей к широкому гуманитарному образованию, к выработке цельного миросозерцания; специалисты – технологи, путейцы, электротехники и проч. работают гораздо усерднее и больше, но лучшие из них – обычно проходили раньше через Университет» (Романов В. Ф. Старорежимный чиновник. Из личных воспоминаний от школы до эмиграции, 1874–1920 гг. / В. Ф. Романов. – Санкт-Петербург : Нестор-Историк, 2012. – С. 49–50). Д. І. Піхно підготував багато талановитих науковців, опублікував чимало наукових праць з юриспруденції та політичної економії. Вчений виконав великий обсяг дослідницької статистичної роботи. Так, у 1897 році він взяв участь в організації та проведенні Всеросійського перепису населення.

Прослуживши на посаді професора кафедри економічних наук до 1902 р., Д. І. Піхно вийшов у відставку за станом здоров’я, але не полишив наукової та публіцистичної діяльності. Також він займався проблемами розвитку сільського господарства. За його ініціативою у Києві були організовані Товариство взаємного страхування землеробів Південно-Західного краю, Курси для сільськогосподарських службовців при Київському політехнічному інституті і Пенсійно-ощадна каса для сільськогосподарських службовців та робітників. Остання установа не знайшла підтримки серед землевласників і її діяльність була припинена. За його ж ініціативою у Києві виникло Товариство боротьби з заразними хворобами, яке заснувало Київський бактеріологічний інститут.

Революційні події 1905–1907 років Піхно зустрів досить негативно. Він очолив реакційне Київське відділення так званого Союзу Російського Народу. У 1905 р. Д. І. Піхно пише ряд політичних статей, які були видані окремою книгою під назвою «В осаде». С. Ю. Вітте писав: «…Когда в 1905 г. вспыхнула так называемая наша революция, то Пихно сразу, как сумасшедший, ринулся на правую сторону и, сделавшись адептом «Союза русского народа», начал проповедовать самые крайние реакционные мысли в «Киевлянине»… Вследствие такого крайнего черносотенного направления, конечно, Пихно был сделан членом Государственного совета и теперь там отличается своими черносотенными взглядами» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания. – С. 113).

5 березня 1906 р. Д. І. Піхно було призначено членом Державної ради з річним утримуванням у розмірі 10 тисяч рублів та з пенсією за 25-літню службу у 2 тисячі 400 рублів. 4 квітня 1907 р. прізвище Д. І. Піхно знову було внесено до списку присутніх членів Державної ради. Він увійшов до правої групи і став членом її бюро. З цього часу Д. І. Піхно обирався до фінансової комісії і багаторазово до особливих комісій та узгоджувальних комісій для обговорення багатьох законопроектів. Д. І. Піхно був одним з кращих ораторів Державної ради.

Відносно цього призначення «…Император Николай ІІ сказал: «Я нахожу необходимым назначать членами Гос. Совета людей русских и крепких. Таковым первым моим кандидатом является проф. Пихно – редактор «Киевлянина». Уведомьте его об этом и передайте ему вместе с тем мою надежду, что он будет продолжать свое полезное издание и по назначению членом Гос. Совета»» (Цит. за: Черная сотня : историческая энциклопедия / [сост. А. Д. Степанов, А. А. Иванов ; отв. ред. О. А. Платонов]. – Москва : Институт русской цивилизации, 2008. – С. 397).

Одночасно з виконанням обов’язків члена Державної ради, з 1908 р. Д. І. Піхно працював мировим суддею Ковельського округу, а з 1911 р. – Ковельського та Острозького округів.

Прибічник тотальної русифікації України і Білорусії, Піхно був обраний ще й почесним членом Київського Клубу Руських Націоналістів, членом Руських Зборів, Всеросійського Національного Союзу. У 1908 році він став ініціатором створення та одним із співзасновників Руського Окраїнного Товариства, метою якого було зміцнення російської державності в західних губерніях імперії.

Проте, не зважаючи на офіційну позицію своєї партії з економічних питань, Піхно наукову істину ставив вище політичної доцільності. Так він, разом з іншим київським професором А. Я. Антоновичем, був чи не єдиним політиком у стані чорносотенців, який розумів необхідність проведення реформ П. А. Столипіна і відкрито виступив на їх підтримку.

29 липня 1913 року, перебуваючи на злеті своєї політичної кар’єри, Дмитро Іванович Піхно несподівано помер від серцевого нападу. Похований на хуторі Агатовка Острозького повіту Волинської губернії.

Найбільш відомими науковими творами з творчої спадщини вченого стали: «Исторический очерк мер гражданского взыскания по русскому праву» (1874 р.), «Коммерческие операции Государственного банка» (1876 р.), «О чиншевом владении» (1877 р.), «Торгово-промышленные стачки» (1885 р.), «Закон спроса и предложения. (К теории ценности)» (1886 р.), «Политическая экономия» (1887 р.), «Железнодорожные тарифы. (Опыт исследования цены железнодорожной перевозки)» (1888 р.), «Основания политической экономии» (1890 р., 2-ге вид. – 1899 р.), «Значение для России хлебных цен (По поводу кн. „Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства“)» (1897 р.), «Финансовые заметки» (1909 р.).

Найбільш ґрунтовно питання політичної економії викладені Піхном у праці «Основания политической экономии». Автор дає визначення предмета і метода політичної економії, показує її зв’язок з іншими науками та роль в практичній діяльності.

«Политическая экономия или наука о народном хозяйстве, – пише Піхно, – изучает хозяйственные явления в народной жизни и внутренние законы, которым подчинены эти явления» (Пихно Д. И. Основания политической экономии / Д. И. Пихно. – Киев, 1890. – Вып. 1. – С. 1). Автор деталізує це визначення через аналіз таких категорій, як господарство, корисність, потреби, цінність, багатство. «Предмет этой науки, – пише він, – изучение общественной стороны хозяйственной деятельности». «Политическая экономия ставит себе целью исследование … экономических законов» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 8).

Цікавою є постановка вченим питання про метод дослідження політичної економії. Політична економія, за його висловом, має справу зі складними явищами, тому в дослідженні не можна користуватись штучно поставленим дослідом, за допомогою якого виділяються для аналізу окремі сторони явищ. Піхно називає чотири методи дослідження: 1) метод одиничних, або конкретних спостережень; 2) метод масових спостережень, або статистичний; 3) історичний; 4) дедуктивний. Він застерігає щодо захоплення дедуктивним методом і разом з тим наголошує, що в теоретичних науках він є необхідним. Піхно заперечує застосування чисто математичного методу, яке перетворило б «экономические вопросы в математические теоремы» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 12).

Систему політичної економії Піхно будує за схемою: потреби, виробництво, розподіл, споживання. «Производство, распределение и потребление хозяйственных благ, – пише автор, – составляют три главных процесса, из которых слагается хозяйственная жизнь; а потребности служат руководящей силою, направляющею эти процессы» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 14).

Дослідження політичної економії Піхно починає з аналізу потреб, розкриває їхню сутність, джерела, розробляє їх детальну класифікацію. На основі цього аналізу автор робить висновок про те, що потреби служать і початковим стимулом господарської діяльності, викликаючи цю діяльність, і постійним її керівником саме тому, що від «направления в развитии потребностей и изменения их зависит направление и изменения хозяйственной жизни» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 38). Варте уваги зауваження Піхна про те, що йдеться не про якісь непевні і мрійні побажання, а лише про такі потреби, які дійсно збуджують господарську діяльність і мають засоби для їх задоволення.

Д. Піхно розуміє і з’ясовує значення потреб в житті суспільства. Їх розвиток забезпечує гармонійний розвиток як окремих осіб, так і суспільства в цілому. І що важливо, необхідно, щоб мала місце «соответствие между потребностями частных лиц и общественных союзов, из которых слагается народ» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 39).

Аналіз виробництва вчений починає з його визначення: «Производством называется хозяйственная деятельность, направленная на добывание полезностей и приспособление их к человеческим потребностям» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 40).

Аналізуючи продуктивні сили, або «фактори виробництва», вчений, керуючись «загальноприйнятою класифікацією», виділяє три фактори: 1) природу, 2) працю і 3) капітал. Але до них він додає четверту категорію – 4) культурно-історичні сили народу.

Д. Піхно дає досить детальну характеристику кожного фактора і визначає їх роль у господарській діяльності. Праця з економічного погляду у Піхна – це зусилля людини, спрямоване на досягнення якоїсь мети. «Труд, достигающий известной полезной цели, будет трудом производительным» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 46). Капітал – це результати минулої господарської діяльності, що служать для полегшення і посилення подальшої діяльності. Важливим є висновок Піхна про роль четвертого фактора виробництва. «Производительность трёх основных факторов – природы, труда и капитала оказывается весьма различной в зависимости от культурно-исторических условий народного хозяйства или, говоря иначе, от культурно-исторических сил народа» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 67–68). Вчений підкреслює, що народ не лише нагромаджує речовий капітал, а й створює духовні блага і сили, які переходять із покоління в покоління. Ці сили, що оточують людину, можуть або сприяти зміцненню народного господарства, або відігравати негативну роль. Їх вплив, зазначає Піхно, не можна визначити чітко, але на нього необхідно зважати. «Важнейшие из этих сил, постоянно воздействующих на хозяйственную деятельность как отдельных лиц, так и всего народа, следующие: нравы и обычаи, мораль, образованность, энергия, дух предприимчивости, законодательство и общественный строй жизни» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 68). Він не лише називає ці фактори, а й чітко розкриває роль кожного з них у суспільному виробництві. Отже Піхно, по суті, аналізує позаекономічні фактори суспільного розвитку, які становлять основу інституціоналізму. Інституціоналізм, як напрям суспільно-економічної думки, на той час ще не склався. Мова могла йти лише про його джерела, пов’язані з історичною школою, представники якої підкреслювали значення етичних, психологічних і особливо правових факторів у господарському розвитку. Піхно, як і Бунге, – прихильник історичної школи. Він сприймає її інституційно-емпіричні традиції. В «Основаниях политической экономии» Піхно, зокрема, посилається на В. Рошера і запозичує у нього класифікацію видів праці. Вчений високо оцінює Кніса. Разом з тим у Піхна інституціональний елемент посідає важливіше місце. «Культурно-історичні сили народу» автор виділив в окремий фактор, впливу якого він надавав великого значення. А це дає підстави твердити, що Піхна слід вважати одним із засновників інституціоналізму.

Теорію розподілу Піхно поділяє на дві частини: 1) теорію обміну, або обігу господарських благ, і 2) теорію доходів. У теорію обміну він відповідно включає вчення про цінність, ринок, про засоби сполучення і торгівлю.

Безумовно центральне місце в теорії обміну відводиться категорії цінності. Піхно, як і Бунге, – прихильник теорії попиту і пропонування. І якщо Бунге накреслив лише її загальні контури, то Піхно присвячує їй спеціальну працю: «Закон спроса и предложения. (К теории ценности)» (1886). Цю працю, або, як пише Піхно, «этюд», він називає вступною главою до іншого спеціального дослідження про цінність. І дійсно це – фактично глава його праці «Основания политической экономии». Вже у вступі до праці Піхно пише, що в основу дослідження «положено учение о спросе и предложении Мальтуса и Германа» (Пихно Д. И. Закон спроса и предложения / Д. И. Пихно. – Киев, 1886. – С. 2).

Але більш ґрунтовно і послідовно Д. Піхно досліджує категорію цінності у праці «Основания политической экономии». Він, як і Бунге, заявляє про важливість і складність дослідження цієї категорії і підкреслює її велике значення в системі економічних наук. Д. Піхно висловив цікаву думку про зв’язок цієї категорії з усіма господарськими процесами. «Ценность возникает из производства, как его результат; она окончательно определяется в обмене, как меновая ценность и цена, и в то же время в значительной мере зависит от условий потребления» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 130).

Отже, перш за все, цінність виникає з виробництва, як його результат. Але це твердження абсолютно не збігається з наступним визначенням цінності автором. Піхно починає з того, що ототожнює цінність і придатність, які служать для задоволення людських потреб і або надаються природою як готовий дар, або є результатом певних труднощів, зусиль, пов’язаних з їх придбанням.

Саме уявлення про труднощі придбання «годности» надає останній нову якість, що зветься «ценностью». Таким чином цінність – це суб’єктивна оцінка «годности» і визнання труднощів її добування. «Момент этого сознания, – пише Піхно, – есть, следовательно, момент возникновения ценности, который внешним образом выражается в стремлении к фактическому или юридическому присвоению ценности частным лицом или обществом» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 131).

Отже йдеться про усвідомлення цінності. Якщо вона виникає в окремих осіб, які оцінюють придатність речі і труднощі її придбання, то така індивідуальна оцінка створює «индивидуальную ценность». Якщо придатність речі і труднощі її придбання визнаються суспільством, «то ценность превращается в общественную». Залежно від мети придбання цінності Д. Піхно виділяє суб’єктивну й об’єктивну цінність.

Аналізує автор і таку категорію, як «меновая ценность». Мінова цінність – це «способность потребностей к обмену», це їхня купівельна сила (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 132). Визначення однієї цінності з допомогою певної кількості іншої цінності Піхно називає ціною. Кожна мінова угода передбачає двох контрагентів, що відчужують одні цінності і набувають інші, або їх грошовий еквівалент.

Д. Піхно визначає «меновою ценность или цену», а часом ототожнює їх, коли пише про «меновою ценность или цену» і ставить питання про її величину. «Меновая ценность или цена» встановлюється в залежності від двох складових, що визначають цінність, а саме: придатності речі і трудності її придбання. Саме ці елементи оцінюються учасниками угоди. «Эта двусторонняя оценка, со всеми входящими в неё субъективными и объективными моментами, побуждениями, силами и внешними условиями, носит техническое название спроса и предложения» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 133).

Д. Піхно дає визначення попиту і пропозиції і підкреслює, що йдеться про платоспроможний попит, тобто забезпеченість угоди коштами. Мінова угода відбудеться тоді, коли оцінки учасників угоди співпадуть, тобто коли співпадуть попит і пропозиція.

Вчений ставить цікаве питання: за яких умов попит і пропозиція співпадуть, зрівняються, адже мова не може йти про однаковість бажань. Бажання представників попиту і представників пропозиції – протилежні. Визначення мінової цінності відбувається через поєднання, врівноваження економічних факторів. Їх визначення вимагає дослідження елементів попиту і пропозиції. Піхно проводить відповідний їх детальний аналіз і робить висновок, що визначальним елементом попиту є платоспроможність покупця, а пропозиції – витрати виробництва.

«Совокупность элементов спроса и предложения в их взаимодействии вообще и в каждом данном случае, – робить висновок автор, – оправдывают цену продукта или услуги» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 153). Вчений детально і послідовно, що притаманно йому, як досліднику, прослідковує взаємодію елементів попиту і пропозиції та визначає їх роль в ціноутворенні. Він виділяє різні форми ціноутворення: 1) встановлення ціни індивідуальною оцінкою; 2) встановлення ціни ринком; 3) встановлення ціни законом і звичаєм. Панівною формою є процес ринкового ціноутворення. Вчений висловив цікаві думки з приводу процесів ціноутворення, розглянув вплив різних факторів на формування ринкових цін, зокрема, показав роль конкуренції і монополії.

Як бачимо, Піхно проблемі цінності приділяє велику увагу. У її визначенні він стоїть на суб’єктивно-психологічних позиціях. Цінність у нього – це суб’єктивна оцінка придатності (корисності) суб’єкта. Основна увага в дослідженні приділяється міновій цінності та ціні.

У класиків основна проблема теж – мінова цінність. Своє завдання її представники бачили в тому, щоб виявити об’єктивну основу ціни товарів, «природну ціну». Таку основу вони пов’язували з працею. Фактична, або ринкова ціна коливається навколо природної ціни під впливом попиту і пропозиції. Отже, у класиків не попит і пропозиція визначають мінову цінність і ціну. Останні формуються незалежно від співвідношення попиту і пропозиції, які впливають лише на ринкову ціну. У Піхна вони її визначають.

Варте уваги розуміння Піхном ролі держави в економічному житті суспільства. Перш за все, він високо оцінює цю роль, проте зазначає, що мова «может быть не о том, уместно ли вмешательство государства в хозяйственную деятельность, а о целесообразных границах такого вмешательства» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме / Д. И. Пихно. – Киев, 1889. – С. 4). Різні погляди на роль держави ускладнюють розуміння цього питання. Піхно робить, на наш погляд, правильний висновок, що «вопрос не может быть решен по одному какому-либо принципу раз и навсегда и для всех случаев, он решается по совокупности данных обстоятельств и условий исторических» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. – С. 4).

Д. І. Піхно, аналізуючи конкретно питання зовнішньої торгівлі, схиляється до свободи торгівлі, але «не виключає опікування держави». Загальний його висновок полягає в тому, що держава повинна спрямувати «свои усилия и заботы на создание общих благоприятных для народного хозяйства условий и на воспитание и укрепление производительных сил народа общими положительными мерами, служащими всем отраслям промышленности» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. – С. 25).

Одним із важливих питань, яке стояло в центрі уваги представників різних напрямів економічної думки в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., було аграрно-селянське питання і шляхи його вирішення. Цього питання торкається Піхно, обговорюється воно на сторінках редагованого ним «Киевлянина». Білімович у своїх спогадах зазначає, що це питання завжди турбувало Піхна, може тому, що він сам селянського роду і сільському господарству надавав першорядного значення в економічному розвитку країни. Ще 1882 р. він відгукнувся на проблему переселення селянства, опублікувавши брошуру «К переселенческому вопросу», в якій дав оцінку цьому процесові, яка розходилась з офіційною.

У 90-х роках у літературі жваво обговорювалось питання про ціни на хліб, викликане їх зниженням на світових ринках. Група московських економістів і, зокрема, Чупров та Посніков опублікували працю «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства» (1897), в якій доводили, що для Росії низькі ціни вигідні, тому що селянин не продавець, а покупець хліба. Блискучу критику цієї позиції московських авторів дав Піхно у праці «Значение для России хлебных цен (По поводу книги «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства)» (1897). Думку московських авторів він назвав неправильною і тенденційною та висловився на підтримку «заможної верстви селянства» як «здорового ферменту і соціальної опори для покращення становища й усієї іншої маси».

Д. Піхно виступає прихильником великого господарства, упорядкованого і процвітаючого, як сили «высшего технического знания и капитала, а в связи с этим – арены более смелой и широкой предприимчивости и прогресса» (Пихно Д. И. Влияние некоторых экономических условий на сельское хозяйство / Д. И. Пихно. – Киев, 1901. – С. 17). Разом з тим він наголошує на необхідності розвитку середніх і дрібних господарств, на мирному їх співіснуванні.

Д. І. Піхно – противник общини. Він – прихильник приватної селянської власності на землю. В рецензії на працю О. Поснікова «Общинное землевладение» (1875) Піхно пише, що «автору не вдалося довести переваги общинного землеволодіння над приватною селянською власністю». Та й для цього немає жодних підстав. На противагу общині він віддає перевагу розвиткові селянського господарства, заснованого на приватній власності на землю. «Тільки право власності, – пише Піхно, – може дати землеробу ту енергію, яка вимагається від нього для переходу господарства від хижацьких форм експлуатації ґрунту до господарства, основаного на внесенні в землю значної підготовчої праці та капіталу і на ретельному догляді за землею» (Пихно Д. И. Главнейшие нужды русского сельского хозяйства / Д. И. Пихно. – Киев, 1902. – С. 15). Ліквідація общини дасть «землі господаря-власника» (Пихно Д. И. Главнейшие нужды русского сельского хозяйства. – С. 62). Цю думку і докази на користь вільних дрібних селянських господарств Піхно висловив і у праці «Раскрепощение крестьянской земли» (1908), написаній з нагоди закону 9 листопада 1906 року. Видання закону й інші заходи по звільненню надільної землі з общинної неволі, а селянського господарства з кайданів черезсмужжя і примусової сівозміни – все це створить умови появи здорових і вільних дрібних господарств замість хворих і кволих, що занепали в общинній неволі, опікуванні і в павутинні всіляких утисків (Див.: Пихно Д. И. Раскрепощение крестьянской земли / Д. И. Пихно. – Киев, 1908. – С. 44–45).

М. Цитович у спогадах про Д. Піхна, висвітлюючи його діяльність, робить висновок про відмінність його поглядів від поглядів московських економістів, які дотримувались народницьких поглядів і бачили Росію як країну, що не має сприятливих умов для розвитку капіталізму. Піхно, навпаки, «…в фактах русской экономической жизни не усматривает никаких доказательств того, что наше отечество … должно идти другими путями, нежели те, какими до настоящего времени шел весь мир» (Цитович Н. М. Воззрения Д. И. Пихно в области экономической политики / Н. М. Цитович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цитовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 30). Цей погляд, притаманний представнику Київської школи, зазначає Цитович, не має нічого спільного як із народництвом, так і з марксизмом, який з’явився в Росії у 90-х роках ХІХ ст. на противагу народництву.

Відомі вчені та авторитетні джерела про Дмитра Івановича Піхна

Володимир Карпович Дмитрієв (1868–1913) – російський економіст, математик і статистик

«…все теории спроса и предложения, начиная с первых попыток и кончая такими «последними словами» науки, как, например, работа Пихно (Пихно Д. И. Закон спроса и предложения. Киев, 1886), представляющая в некотором роде сводку всего, что высказывалось по этому вопросу различными представителями этой теории, грешат одним общим им всем недостатком – давая подробное (даже иногда слишком подробное) описание явления, они совершенно не делают того, на что претендуют – объяснения анализируемого явления. В этом отношении работа Пихно является типичной для данного направления: перечислив с изумительной подробностью все факторы, могущие влиять на высоту цен, он заключает: «Перечисленные факторы цены... входят в действительной жизни в самые разнообразные комбинации, создающие видимое разнообразие цен и их колебания» (Пихно Д. И. Указ. соч. С. 85).

Но по каким законам совершается взаимодействие этих факторов между собой, и какова функциональная зависимость между ними (или их равнодействующей) и ценой, –остается совершенно без рассмотрения».
     Дмитриев В. К. Экономические очерки / В. К. Дмитриев. – Москва : Высш. шк. экономики, 2001. – С. 249–250.

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«…теоретичні викладки Д. Піхна доволі чіткі й однозначні, доведені до високого рівня конкретизації, придатної для математичної формалізації. Однак Д. Піхно не надто захоплювався математичними методами, вважаючи їх недостатніми для розкриття складних господарських процесів і їх закономірностей. Водночас увесь характер роздумування, вся система теоретичних побудов, потреба у науковій доказовості сприяла адаптації економічної теорії до методів математичної формалізації».
     Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – Київ : Знання, 2005. – С. 382.

Микола Сергійович Шухов (1936–2007) – російський економіст, доктор економічних наук

«…наиболее глубокий анализ механизма спроса и предложения как факторов, определяющих высоту меновой ценности, дал Д. И. Пихно, которого высоко ценил В. К. Дмитриев, указывая что автор дал наиболее ценную сводку всего, что высказывалось по данному вопросу различными представителями этой теории. Перечислив с изумительной подробностью все факторы, могущие влиять на высоту цен, Д. И. Пихно заключает: «Перечисленные факторы входят в действительной жизни в самые разные комбинации, создающие видимое разнообразие цен и их колебания». Но по каким законам совершается взаимодействие между собой и какова функциональная зависимость между ними (или их равнодействующей) и ценой, Д. И. Пихно подробно не освещает, предоставив это делу будущего. Именно это, как известно, и установил В. К. Дмитриев.

Д. И. Пихно резко выделяется среди современников как сторонник теории спроса и предложения. Хотя труды этого эконо¬миста относятся к 80-м и даже 90-м годам, на его теории спроса и предложения вовсе не отразилось влияние учения о предельной полезности. Элементами спроса, согласно этой теории, являются желания покупщика, которые определяются: 1) потребностью, 2) степенью годности, 3) трудностью приобретения. Элементы предложения основаны на желании отчуждения. Эти желания зависят: 1) от цели производства, 2) физических и экономических свойств отчуждаемого продукта, 3)организации производства, 4) трудности сбыта. В этой капитальной книге автор много внимания уделил установлению понятий индивидуальная ценность, общественная ценность, субъективная, объективная и меновая цен¬ность и цена, которую он анализирует с помощью закона спроса и предложения. По нашему мнению, Д. И. Пихно во многом предвосхитил теорию спроса – предложения А. Маршалла, книга которого «Принципы экономики» вышла в том же 1890 г.».
     Шухов Н. С. Ценность и стоимость (опыт системного анализа) : [монография] / Н. С. Шухов. – Москва : Изд-во стандартов, 1994. – Вып. 1, ч. 2 : Теории ценности и стоимости в отечественной экономической науке. – С. 77. – (Экономическая мысль России: единство теории полезности и трудовой теории стоимости).

Лариса Павлівна Горкіна ( 1941–2013 ) – доктор економічних наук, академік Академії економічних наук України

«Питання про роль держави у розвитку економіки країни, яке Д. Піхно вважав «одним з найбільш важких питань в теорії і практиці, у державотворенні та економічній науці ...», залишалося в центрі його уваги і надалі. Критичний аналіз різних точок зору на цю проблему в її історичному розвитку привів ученого до висновку, що кореспондується з сучасним баченням проблеми. За умов достатньо розвинутої ринкової економіки, коли взаємозв'язок і взаємозалежність приватних господарств з народним господарством перетворює їх на органічну складову останнього, питання полягає «не в тому, чи доречне втручання держави у господарську діяльність, а в доцільних межах такого втручання. Це загальне питання, – підкреслював учений, – не може бути вирішене за одним якимось принципом раз і назавжди і для всіх випадків; воно розв'язується за сукупністю даних обставин і умов історичних»».
     Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / ДУ "Ін-т екон. та прогнозування НАНУ" ; [відп. ред. Т. І. Дерев’янкін]. – Київ, 2005. – Вип. 37–38. – С. 269.

Енциклопедія «Фінансова думка України»

«Свої політекономічні погляди найповніше виклав у підручнику «Основи політичної економії» (1899), який присвятив своєму вчителеві М. X. Бунге, засвідчивши цим ідентичність розуміння політекономічних проблем. Щоправда, порівняно зі своїм учителем Д. Піхно повніше і конкретніше сформулював політекономічні категорії, чіткіше окреслив їх систему. Зокрема, аналізуючи процес розподілу, учений розробив «систему розподілу» і дав характеристику елементам цієї системи (розглядаються поняття: «цінність», «ринок», «форми і засоби обміну», «торгівля» і т. п.)».
     Фінансова думка України : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 316.

«Д. Піхно зробив перший крок в українській економічній думці щодо ви¬ділення з економічної науки трьох таких її частин: політична економія (загальна або теоретична частина, яка викладає загальні принципи); економічна політика і наука державного упорядкування, яка включає в себе більш детальний аналіз різних галузей господарської діяльності із вказівкою державних заходів, які сприяють народному добробуту; державні фінанси (тобто наука про господарство власне держави та її органів)».
     Фінансова думка України : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 339–340.

Твори

• В осаде : политические статьи / Д. И. Пихно. – Киев, 1905. – 399, 128 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В016277
• Влияние некоторых экономических условий на сельское хозяйство. Речь в собрании членов Киевского общества сельского хозяйства по случаю его двадцатипятилетия 14 февраля 1901 г. / Д. И. Пихно. – Киев, 1901. – 22 с. – Отт. из № 47 «Киевлянина» за 1901.
  Шифр зберігання книги в: НБУВ, відділ газетних фондів
• Железнодорожные тарифы : Опыт исследования цены железнодорожной перевозки [Электронный ресурс] / Д. И. Пихно. – Киев : Типолитогр. И. Н. Кушнерева и К°, 1888. – VIII, 255 с. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076470
• Закон спроса и предложения. К теории ценности / Д. И. Пихно. – Киев, 1886. – [4], ІІ, 3–132 с. – Отд. отт. из "Унив. известий" 1885 г. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076666
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 085313
• Значение для России хлебных цен : (По поводу книги «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства») / Д. И. Пихно. – Киев, 1897. – 144 с. – Из "Киевлянина", №№ 69, 72 и 74. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076395
  Шифр зберігання книги в НБУВ: А 84677
• Коммерческие операции Государственного банка [Электронный ресурс]. Вып. 1. I. Учреждение Государственного банка. II. Общий обзор операций. III. Средства Государственного банка / Дмитрий Пихно. – Киев : Унив. тип., 1876. – [2], II, 121 с. – Из "Унив. известий" 1876 г. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076471
• Основания политической экономии / Д. И. Пихно. – Киев, 1890. – Вып. 1. – [2], IV, [2], 168 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 152611/1
• Основания политической экономии / Д. И. Пихно. – 2-е изд. – Киев, 1899. – Вып. 1. – [2], IV, 176 с. ; Вып. 2. – 260 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 94804
• Основи політичної економії / Д. Піхно // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 274–283.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Про свободу міжнародної торгівлі та протекціонізм / Д. І. Піхно // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Екон. думка, 2010. – Т. 3, ч. 1 : Хрестоматія. – С. 357–367.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Торгово-промышленные стачки [Электронный ресурс] : [Доклад, читанный в заседании Киевского юридического общества 13 апреля 1885 года] / Д. Пихно. – Киев : Унив. тип., 1885. – [2], 100 с. – Отд. отт. из "Университетских известий" 1885 г. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076665
• Финансовые заметки [Электронный ресурс] / Д. И. Пихно – Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, [1909]. – 48 с. – Извлеч. из "Киевлянина", 1909. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076472

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1898. – Т. 23а (полутом 46). – С. 748. – Режим доступу: https://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Пихно,_Дмитрий_Иванович
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 46. – С. 748.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Экономическая энциклопедия. Политическая экономия : в 4 т. / гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1979. – Т. 3. – С. 241.
  Шифр зберігання книги: 03 Э40
• Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2002. – Т. 4. – С. 524.
  Шифр зберігання книги: 34 Ю70
• Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 37. – С. 10.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г. : энциклопедия : в 2 т. / рук. проекта, отв. ред. Ю. А. Петров. – Москва : РОССПЭН, 2009. – Т. 2. – С. 283–284.
  Шифр зберігання книги: 33С1 Э40
• Фінансова думка України : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 315–340.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2011. – Т. 8. – С. 263–264. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?libid=7074
• Амет В. Преодоление себя и времени / В. Амет. – Ярославль, 2003. – С. 89–91.
  Шифр зберігання книги: 33(09) А61
• Билимович А. Д. Памяти Д. И. Пихно / А. Д. Билимович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цытовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 3–17.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В0306135
• Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1834–1884) / сост. и изд. под ред. В. С. Иконникова. – Киев, 1884. – С. 553. – Режим доступу: http://www.rare.univ.kiev.ua/ukr/showbook/showbook.php3?0477576
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 199254
  Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 378(К.ун-т)
• Витте С. Ю. Избранные воспоминания, 1849–1911 гг. / С. Ю. Витте. – Москва : Мысль, 1991. – С. 109–111, 112–113.
  Шифр зберігання книги: 9(С)1 В54
• Горкіна Л. П. Піхно Дмитро Іванович / Л. П. Горкіна // Фінанси. Бюджет. Податки : національна та міжнародна термінологія : у 3 т. / Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, Держ. навч.-наук. установа «Акад. фін. упр.» ; за ред. Т. І. Єфименко. – Київ, 2010. – Т. 1. – С. 394–400.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: В62064
• Горкіна Л. П. Погляди Д. І. Піхна на основні аспекти економічної політики держави / Л. П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / ДУ "Ін-т екон. та прогнозування НАНУ" ; [відп. ред. Т. І. Дерев’янкін]. – Київ, 2005. – Вип. 37–38. – С. 264–276.
  Шифр зберігання книги: 33С1 І-90
• Зінченко О. В. Представники України в Державній раді Російської імперії : монографія / Олена Зінченко. – Харків : НТМТ, 2013. – С. 66–75. – Режим доступу: http://dspace.nulau.edu.ua/bitstream/123456789/1853/1/Zinchenko_1906-1917_2013.pdf
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА759376
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посіб. / С. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 207–210.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – Київ : Знання, 2005. – С. 379–382.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 171–175.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; под ред. А. И. Пашкова, Н. А. Цаголова. – Москва : Соцэкгиз, 1959. – Т. 2, ч. 1. – С. 52–53.
  Шифр зберігання книги: 33(09) И90
• Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., виправл. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 2. – С. 150–151.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Незабутні постаті : довідково-біографічне вид. / [редкол.: Скопенко В. В. (голова), авт.-упоряд. О. Матвійчук, Н. Струк]. – Київ : Світ успіху, 2005. – С. 129.
  Шифр зберігання книги: 37 К38
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київський нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 191–198. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Коцюбинский Д. А. Русский национализм в начале ХХ столетия : Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза / Д. А. Коцюбинский. – Москва : РОССПЭН, 2001. – С. 347–348, 351–354.
  Шифр зберігання книги: 1ФС К75
• Кришталь В. В. Дмитрий Иванович Пихно – ученый с активной общественной позицией [Электронный ресурс] / В. В. Кришталь // Экономическое возрождение России. – 2010. – № 2 (24). – С. 144–148.
• Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. Пихно [Электронный ресурс] / А. Б. Мухин // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 8, Менеджмент. – 2002. – Вып. 2 (№16). – С. 147–166. – Режим доступа: http://www.vestnikmanagement.spbu.ru/archive/pdf/28.pdf. – 05.04.2013.
• Д. И. Пихно / сост. А. Е. Кауфман. – СПб. [и др.] : Правда, 1907. – 32 с. – (Друзья и враги евреев ; № 17).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: АО262496
• Професори Київського університету : біогр. довідник / Міністерство освіти і науки України, Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка ; упоряд. С. Ю. Алтухова та ін. – Київ, 2014. – С. 376 – 377.
  Шифр зберігання книги: 37 П84
• Ущаповський Ю. В. Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : [монографія] / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомирський інж.-технол. ін-т. – Житомир : ЖІТІ, 2002. – С. 106–112.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
• Ущаповський Ю. В. Ідеї інституціоналізму в економічній думці України XIX - початку XX ст. [Електронний ресурс] : монографія / Ю. В. Ущаповський ; Київський нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана. – Київ : КНЕУ, 2012. – С. 150–152, 212–218. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
• Фещенко В. М. Деякі питання еволюції капіталізму в наукових працях економістів України на рубежі ХІХ – ХХ ст. / В. М. Фещенко // Дослідження з історії економічної думки в Україні (кінець XIX-XX ст.) / ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ : Наук. думка, 1996. – С. 38, 39, 43–44, 45, 46.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Д70
• Фещенко В. М. Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини XIX-початку XX ст. : монографія / В. М. Фещенко. – Київ : КНЕУ, 2003. – С. 62–63, 67–70, 80–81, 95–97.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ф47
• Цитович Н. М. Воззрения Д. И. Пихно в области экономической политики / Н. М. Цитович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цытовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 18–34.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В0306135
• Цитович М. М. Погляди Д. І. Піхна у сфері економічної політики [Електронний ресурс] : пер. з рос. / М. М. Цитович // Економічні праці викладачів КНЕУ (перша третина XX ст.): хрестоматія / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана" ; упоряд. С. Н. Антонюк. – Київ : КНЕУ, 2013. – С. 278–286. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33 Е45

Фотогалерея

<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>

Файл:V osade.jpg|Пихно Д. И. В осаде : политические статьи / Д. И. Пихно. – Киев, 1905. – 128 с.