Терлецький Остап Степанович

Терлецький Остап Степанович

(псевдоніми – В. Кістка, Ів. Заневич, В. Мак; криптоніми – О. Т., О. Т-кий)
(5 лютого 1850 – 22 липня 1902) –
український громадський діяч, публіцист, правознавець ХІХ століття.

Життя та діяльність

5 лютого 1850 року в родині парафіяльного священника с. Назірне (Назірна) Коломийського повіту на Станіславщині (тепер Городенківський район Івано-Франківської області) Степана Миколайовича Терлецького, що походив з давнього великого роду Терлецьких, котрі належали до дрібної підкарпатської шляхти гербу Сас, народився син, якого охрестили Станіславом. У родині Терлецьких, окрім Станіслава, було ще п’ятеро дітей. Мати, Елеонора Терлецька (дівоче прізвище – Цурковська) померла у 1862 році, і клопіт про дітей повністю ліг на плечі батька. Він, як міг, намагався дати їм можливість отримати пристойну освіту та виховання.

Станіслав початкове навчання проходив у Коломийській гімназії. У 1859 році він вступив до Першої вищої Станіславівської гімназії. Одночасно з ним навчалися: Володимир Навроцький (1847–1882), майбутній економіст, громадський діяч і публіцист, Мелітон Бучинський (1847–1912) та Леонід Заклинський (1850–1890) – обидва пізніше громадські народовські діячі. Цих підлітків єднала щира дружба. Іван Франко (1856–1916) так писав про той період життя свого товариша Остапа Терлецького: «…його побут у гімназії був добою широкого розцвіту так званих громад серед українсько-руської молодежі. Ті громади, зав’язувані потаємно з метою самоосвіти піддержування патріотичного духу, мали між собою тісні, дружні зв’язки, видавали рукописні газети, збиралися на спільні засідання, де відчитувано та … обговорювано справи народовецьких видань, збирано складки на літературні та просвітні цілі … Серед такої ентузіастичної атмосфери виростав і Остап Терлецький, і сам був одним із найгарячіших серед неї … У громадській рукописній газетці «Зірка», яку почали видавати молоді ентузіасти в р. 1865, Навроцький обняв роль громадського критика; Терлецький, що задля своєї прегарної каліграфії та невичерпаної пильності мав задачу переписувати кожний нумер, писав і вірші, й повісті, й публіцистику і був найплодовитішим громадським письменником. Правда, те його письменство мало вповні ученицький характер – багато гарячих слів, але дуже мало дійсного знання, живих фактів та обсервації» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький : спомини і матеріали / І. Я. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1982. – Т. 33. – С. 306–307). Окрім своєї діяльності в газеті, Остап Терлецький також створив молодіжний гурток, в якому став писарем. У гуртку гімназисти обговорювали власні літературні твори, вивчали і популяризували твори Т. Шевченка та Ю. Федьковича. Із навчанням у Станіславівській гімназії повязують початок громадсько-політичної діяльності О. Терлецького (Див.: Романів Т. Б. Остап Терлецький (штрихи до портрета інтелігента) / Т. Б. Романів // Інтелігенція і влада. – 2010. – Вип. 19. – С. 31–32.)

На початку 60-х років Терлецький, по-юнацькому протестуючи проти «полонізації» Галичини, міняє своє метричне ім’я Станіслав на Євстафій – Остап. Домагаючись офіційного визнання свого нового імені, він мав з цим багато клопоту – це видно по класним журналам Станіславівської гімназії. Вже учнем 3-го класу Терлецький у класному журналі значиться як Ойстах, наступного року – Ойстаф. Але вчителям-німцям було байдуже до примх гімназиста, та й саме написання маловідомого українського імені було для них, мабуть, граматично складним і тому з п’ятого до сьомого класу його пишуть Станіславом. Лише у випускному, восьмому, класі він домігся, щоб його було записано Остафієм (Див.: Пронюк Є. Остап Терлецький в ідейній боротьбі в Галичині 70-х років XIX століття / Є. Пронюк ; Національна академія наук України, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ. – Київ : Український центр духовної культури, 2006. – С. 24–25).

У 1867 році родину Терлецьких спіткала ще одна важка втрата – помер батько, який був для Остапа і взірцем чесності, і духовним наставником. Шестеро осиротілих дітей розійшлися по родичах. Опікуном Остапа став дядько – священик Порфир Білинкевич.

Смерть батька була у цей час не єдиною драмою в житті юнака. Попри душевну тугу за батьком, Остап палко закохався у просту сільську дівчину Марцю. Їй він присвячував вірші, болісно переживав майбутню розлуку, відбуваючи до гімназії на передостанню студію (курс). «Вернувши на вакації 1867 р. додому й бачачи свою милу замужем, Остап тяжко занедужав і дістав епілептичних нападів, що в довших або коротших відступах мучили його цілих 20 літ і назавсігди зломили його енергію, розстроїли нерви і звихнули ціле життя» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький : спомини і матеріали. – С. 311–312). Хвороба настільки прогресувала, що не дозволила йому відвідувати гімназію, і Остап вимушений був зробити річну перерву у навчанні.

«В р. 1869 він записався на університет у Львові і рівночасно вступив до однорічної військової служби, – писав Франко. – На його нервову хворобу лікарі дивилися скептично; щоб переконатися, чи він не вдає хворого, його держали пару місяців у службі і він разом з компанією інших «добровольців» пройшов усі початкові стадії вояцької муштри, починаючи від «кроків», «гвергрифів» аж до стріляння острими набоями. Сю службу він відбував у Львові і в компанії був признаний цілковитою «офермою», себто нездарою» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький : спомини і матеріали. – С. 315).

Після першого навчального семестру Остап перевівся на філософський факультет оскільки вважав, що філософія стоїть ближче до вирішення суспільних проблем, ніж юриспруденція. Окрім обов’язкових філософських дисциплін університетського курсу навчання Терлецький захопився вивченням історії, зокрема староруської, та зарубіжної економічної літератури. «Часи студентства його, – писав у некрологічній замітці «Д-р Остап Терлецький» Михайло Грушевський, – припадали на кінець німецьких часів львів¬ського університету, коли він в історичнім відділі мав такі визначні сили, як Реслєр і Цайсберґ. Під впливом їх Терлецький заохотився до історичних студій і, скільки пригадую собі з його оповідань, його пізніший перехід до Відня стояв у зв'язку з переходом проф. Цайсберґа, у котрого він працю¬вав у семінарі, зі Львова до Відня. Слабовитий, скуплений в собі, Терлець¬кий мав багато шансів вийти на кабінетового наукового робітника» (Грушевський М. Д-р Остап Терлецький : некрологічна замітка / М. Грушевський // Твори : у 50 т. – Львів : Свiт, 2005. – Т. 7. – С. 564).

В студентські роки Терлецький познайомився з молодим галицьким громадським діячем, головою товариства «Просвіта» Володиславом Федоровичем (1845–1917), сином дідича-народника Івана Федоровича. Як відзначав І. Франко, Остап швидко зробився не лише секретарем, а й приятелем Володислава, допоміг йому упорядкувати велику домашню бібліотеку, підготувати до друку рукописи філософських творів батька. По закінченні навчання в університеті Терлецький не без допомоги професора університету і директора цісарської бібліотеки у Відні Генріха Цайсберга отримав посаду у цісарсько-королівській університетській бібліотеці Відня. «Посада була скромна, та все-таки запевнювала молодому студентові удержання і давала йому можність попри обов’язкових заняттях засісти до наукової праці…» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький. – С. 321). Цьому сприяли добрі знання іноземних мов (англійської, французької, польської та німецької) та належна професійна підготовка.

У Відні Терлецький вступає до народовського академічного товариства «Січ» і веде боротьбу проти консервативних тенденцій у його діяльності. Зокрема, у доповіді, проголошеній у товаристві у 1873 році, він гостро критикує як діяльність товариства, так і всю галицьку дійсність. І. Франко зберіг частину тексту цієї доповіді і навів її у праці «Д-р Остап Терлецький». Наголошуючи на необхідності науково обґрунтовувати кожен крок, кожен заклик та гасло товариства у боротьбі за соціальну справедливість, Терлецький дорікав товаришам: «Мабуть, і сама опозиція почувала, що говорить нісенітниці, і для того всі діри свойого резонування закрила плащиком патріотизму. Се ж у нас і здавна так: де логіки не стає, там патріотизмом діри затикають» (Цит. за: Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький. – С. 324). Промова Терлецького справила сильне враження на передову галицьку молодь та викликала певний суспільний резонанс. У листопаді 1874 року організує диспут на тему: «Яких книжок нам потреба для простого народу» тощо.

31 жовтня 1874 року Остапа Терлецького обрали головою товариства. За два роки «Січ» змінилася. ЇЇ діяльність набула наукового характеру: на вечорницях слухали відчит (доповідь) з наукової або політичної тематики, а потім тривали запальні дебати. Терлецький був взірцем для товаришів у науковій роботі. У «Січі» всі горнулися до нього, він був «найповажнішою особою», «Ученим в європейськім дусі, щирого серця і гарячого патріотизму», «був ментором і щирим товаришем».

Перебуваючи у Відні, Терлецький знайомиться і близько сходиться з відомими українськими громадськими діячами Сергієм Подолинським (1850–1891) і Михайлом Драгомановим (1841–1895). Завдячуючи цьому знайомству, молодий демократ стає людиною відомою у колах прогресивно налаштованої інтелігенції країни. У 1874 році він виступає з резонансною доповіддю на археологічному з’їзді у Києві. Його промова отримує схвальні відгуки не тільки делегатів з’їзду, а й просвітників «Київської (Старої) Громади», серед яких були такі видатні особистості як Володимир Антонович, Павло Житецький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Павло Чубинський та інші.

Повернувшись з Києва до Відня, Терлецький друкує в народовському науково-літературному журналі «Правда» твір «Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці» (1874 р.) (Передруковано І. Франком під назвою «Москвофіли й народовці в 70-х рр.», Львів, 1902). Він гостро критикує партії москвофілів і народовців, які нібито борються за покращення життя простих людей, а насправді перетворилися в аморфну структуру, що «…зашкарупившися у свій тісний світогляд виключного націоналізму і не давши навіть у тих вузьких границях силам духовним відповідного простору, сама собі заперла дорогу до дальшого життя і розвою». А у краї гостро стоїть нагальна проблема «…переміни потреби людей, котрі б її уміли перепровадити, а для людей потреба зрозуміння положення народного, потреба наукової праці, великого знання. А тим часом понад нашими головами без сліду переминають усі придбання найновішої європейської науки; і коли в Західній Європі і навіть в Росії – краю без свободи печаті і слова – на всіх кінцях і у всіх галузях науки і життя ведеться завзята боротьба нового реалістичного напрямку політики і науки із давнім, метафізичним, у нас у Галичині тихо як в гробі» (Терлецький О. Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці / О. Терлецький // Історія української літературної критики та літературознавства : хрестоматія : у 3 кн. / упоряд. П. М. Федченко. – Київ : Либідь, 1998. – Кн. 2. – С. 177).

У 1875 році Остап Терлецький, намагаючись пробудити сонливі галицькі «мари», разом з Сергієм Подолинським організовує у Відні видання популярних брошур: «Парова машина», «Про багатство та бідність» С. Подолинського, «Правдиве слово хлібороба до своїх земляків» Ф. Волховського (останню було конфісковано віденською прокуратурою). На жодній з них не було зазначено автора, лише під заголовком кожної був напис «Коштом і заходом В. Кістки», тобто О. Терлецького (Пронюк Є. Остап Терлецький в ідейній боротьбі ... – С. 45).

Соціалістичні за змістом, в’їдливі, влучно бичуючі суспільні пороки ці твори страшенно дратували владу та широко використовувались народниками у їх революційній пропаганді. За видання брошур Терлецького як редактора-видавця було притягнуто до суду. Це, за словами І. Франка, «…був перший у Австрії руський і загалом другий слов’янський процес виразно соціалістичного характеру…» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький. – С. 333).

Погляди Терлецького збігалися з ідеями, викладеними у брошурах. І не випадково у листі до М. Бучинського він писав: «Та я не тільки голову свою, …але цілого себе із усею своєю душею і кар’єрою покладу «під обух власті», коли того вимагатиме інтерес справи, котру я бороню» (Студинський К. Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр. : матеріали до історії української культури в Галичині та її звязків з Україною / К. Студинський. – Харків ; Київ : Пролетар, 1931. – Т. 1. – С. 344). Суд виправдав Терлецького, хоча конфіскація брошури залишилася в силі, а над виправданими австрійська поліція встановила «пильну увагу» (Див.: Пронюк Є. Остап Терлецький в ідейній боротьбі ... – С. 45).

Наприкінці 1876–1877 року Терлецький найбільше працював над перекладами творів європейських вчених рідною мовою. Серед перекладів, які здійснив Терлецький, є частина праці бельгійського соціолога, історика й економіста Е. Лавельє «Про власність та її найпростіші форми», реферати праць англійського захисника дарвінізму І. Люббока, французького філософа Л. Карро. Також Терлецький переклав статтю «Про ціну праці» німецького статистика, критика мальтузіанства Ернста Енгеля (Див.: Пронюк Є. Остап Терлецький в ідейній боротьбі ... – С. 51).

У 1877 році йшла війна між Росією і Туреччиною. Почалися переслідування і арешти галицької прогресивної молоді. Терлецького знову заарештували та у кайданах з Відня привезли у Львів в якості звинувачуваного у розпочавшомуся судовому процесі над галицькими соціалістами. На лаві підсудних він опинився поруч з І. Франком, М. Павликом, І. Мандичевським та ін. Представлені слідством у якості доказу листи підсудних соціалістів свідчили не тільки про те, «…що Терлецький, … контактуючи з Драгомановим, не лише пройнявся згубними ідеями комуністів, але також і про те, що він задумувався про їхнє розповсюдження в народі» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький. – С. 346). На звинувачення у цьому «кримінальному» злочині Терлецький сміливо відповів, що є соціалістом за переконанням і не зрікся своїх поглядів. Він відзначав: «Я ще в слідстві сказав був, що я з переконання соціаліст, і коротенькими словами дав йем дефініцію соціалізму, як я його розумію.

...я мушу передовсім відповісти, що теорія соціалізму як теорія ніяким способом не може бути предметом урядово-судових анатемізацій. Як теорія економічна вона передовсім належить перед учену критику економістів, а в дальшій дорозі вона може бути предметом публічної дискусії в газетах, учених розправах, політичних кружках і т. д.» (Переслухання Остапа Терлецького в середу 16-того січня 1878 // Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр. : матеріали до історії української культури в Галичині та її звязків з Україною / К. Студинський. – Харків ; Київ : Пролетар, 1931. – Т. 1. – С. 287). Взявши заключне слово перед винесенням вироку, він наголошував: «...я думаю, що згода між Поляками і Русинами можлива тільки на підставі соціалізму і на підставі тих реформ, котрих соціалізм домагається. З погляду галицьких національних стосунків се одна із найважливіших користей, котрі соціалізм принести може Галичині» (Терлецький О. Моя остатна промова оборонна / О. Терлецький // Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр. : матеріали до історії української культури в Галичині та її звязків з Україною / К. Студинський. – Харків ; Київ : Пролетар, 1931. – Т. 1. – С. 294).

Суд відбувався 14–19 січня 1878 року, але вирок оголошено було тільки 21 січня. Терлецькому було ухвалено один місяць позбавлення волі. Ув`язнення він відбував з 14 серпня до 14 вересня 1878 р. «Та катастрофа, що спала на Терлецького й інших галицьких поступовців в 1877 p., – відзначав М. Грушевський, – перервала його роботу й розбила його життя. В безглуздій тодішній нагінці за соціалістами Терлецького арештовано, протримано більше як півроку в слідчій в'язниці, без всякої підстави, і засуджено ще потім на коротке в'язнення. Се було одно з тих моральних убивств, що не перестануть вопіяти по пімсту до неба. З в'язниці Терлецький вийшов фі¬зично розбитий, без всяких засобів життя – посаду амануенса Віденської університетської бібліотеки, яку він мав перед арештом, йому відібрано по тім засуді, – і навіть без всяких виглядів, бо з дипломом філософічного факультету і з репутацією політичного злочинця не міг знайти собі ніякого хліба» (Грушевський М. Д-р Остап Терлецький. – С. 565). Так описує цей період у житті О. Терлецького І. Франко: «…він виїхав до своєї родини в Назірну, відки вернув аж десь у цвітні або в маї. Побут його між рідними був важкий, нестерпний; усі надіялися від нього підмоги, а тепер він був найбідніший із них усіх – круглий пролетарій. Ми жили пару місяців разом: Павлик, його сестра Анна, Терлецький і я. Часто бувало так, що одного дня ми не знали, що їстимемо другого; з платою за помешкання опізнювалися часто; та найгірше боліло нас те, що вся руська суспільність з виїмком купки молодежі уникала нас як зачумлених. Ми опинилися в положенні банітів, викинених із суспільності…» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький. – С. 351).

Проте, незважаючи на скруту, Терлецький знайшов у собі сили восени 1879 року вступити на перший курс юридичного факуль¬тету Віденського університету. За порадою І. Франка він написав критичний твір «Лихва на Буковині» (1878 р.) на працю професора Чернівецького, а згодом і Цюріхського університетів Ю. Пляттера про лихварство. Твір отримав схвальні відгуки від польських економістів насамперед за те, що Терлецький аргументовано довів – причиною тяжкого становища трудівників є не їх особисті вади (пияцтво, лінощі тощо), а ганебна економічна політика можновладців. Він запропонував рецепти морального виховання народу, наголошуючи на тому, що саме економічні злидні штовхають людей до морального та духовного занепаду. С. Злупко підкреслював, що «австрійська цензура конфіскувала працю «Лихва на Буковині», пояснюючи це тим, що її автор вважає причиною зубожіння працюючого населення не тільки лихварство і пияцтво, але «найбільше уряд, який, наклавши на нього конституційний хомут, обтяжив його різного роду здирствами»» (Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 161).

У 1881 році в журналі «Світ» було надруковано вже «чисто економічний» твір Терлецького «Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах». Протягом 1882–1883 рр. виходять з друку (у тому числі і в російських газетах) декілька статей про робітничі страйки і селянські бунти, на замовлення І. Франка – біографічний твір про талановитого галицького економіста, статистика, публіциста В. Навроцького. У 1883–1885 рр. він пише най головнішу свою працю про суспільний рух на Галичині «Літературні стремління галицьких русинів від р. 1772–1872» (опубліковано у 1894–1895 рр., частина цього твору вийшла окремою книгою – Ів. Заневич «Знесенє панщини в Галичині : Причинок до історії суспільного життя і суспільних поглядів 1830–1848 рр.» (1895 р.)).

Закінчивши 1883 року Віденський університет, Остап Терлецький за тогочасними вимогами відбуває тривалу адвокатську практику спочатку у Самборі, потім у Львові. Захищаючи переважно пересічних громадян, новоспечений приватний адвокат ніколи не поділяв справи на «вигідні» та «не прибуткові», не ганявся за високими гонорарами, «…се була натура високочесна і щира, глибоко пройнята почуттям своєї людської гідності та при тім повна симпатії для всіх слабих, покривджених та гноблених людей» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький. – С. 367). Жив він доволі скромно. «До того привчила його тяжка нужда, яку він переходив довгі роки, та не відучили його від сього й останні роки, коли він фінансово станув сяк-так на ноги. У нього ніколи не було зайвого гроша… Більшу часть своїх заробітків він повертав на удержання двох своїх сестринців у гімназії, а коли з того, що йому лишалося, здужав ощадити який крейцар, то позволяв собі на одинокий люксус – купити яку нову цікаву книжку, та й то на те, щоб по прочитанні післати її своїм своякам» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький. – С. 368–369).

У 1899 році Терлецький здобув у Львівському університеті ступінь доктора права. 1 червня 1899 року його було іменовано дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Він був членом історично-філософічної секції і правничої комісії цього товариства. Остап Степанович активно займався науковою дослідницькою роботою, просвітництвом. Він мріяв відкрити власну адвокатську контору у містечку Заболотові на Станіславщині або Збаражі на Тернопільщині. Та не судилося. Вчений захворів, і прикра лікарська помилка не дала послабленому організму жодного шансу. Вжитий під час операції для наркозу хлороформ призвів до запалення легень. Виснажений багатолітнім напівголодним існуванням організм не витримав і 9 (22) липня 1902 р. Терлецький помер. Поховано видатного українця на Личаківському цвинтарі у Львові. На кошти молодіжних організацій і Наукового товариства ім. Шевченка на могилі було споруджено пам’ятник, на відкритті якого зі словом про друга-однодумця виступив Іван Франко.

Наукова спадщина Терлецького незначна. Але, як писав І. Франко, це були праці дуже цінні для галицької молоді, в яких висловлювались нові думки і сміливі узагальнення. У теоретичних розробках Терлецького можна виділити кілька напрямів. Перш за все – це аналіз суспільно-економічного стану тодішнього суспільства, становища робітничого класу. Значне місце в його працях посідає розгляд аграрного питання і становища селянства і, зрештою, – це питання щодо майбутнього суспільства.

О. Терлецький не був теоретиком в прямому розумінні цього слова, проте його аналіз складних соціально-економічних процесів галицького суспільства кінця ХІХ ст. є надзвичайно важливим джерелом історії економічної думки цього періоду.

У своїх працях, виступах, листуванні Терлецький критично оцінює «існуючий лад економічний», що заснований на приватній власності на засоби виробництва і експлуатації найманих робітників. «… Теперішній соціально-економічний устрій державний…, – заявляв він, – оснований на експлуатації усього робочого народу через меншість багату і непродуктивну» (Студинський К. Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр. – Т. 1. – С. 288). Терлецький бачив і розумів поділ суспільства на: працюючих – робітників, селян і дрібних ремісників; і капіталістів, що володіють засобами виробництва. Характер економічних відносин між ними Терлецький називав конкуренцією, яка, за його висловом, є основною рисою капіталістичного виробництва.

В цій конкуренції перевага на боці капіталістів, а працюючі не можуть з ними зрівнятись, бо позбавлені засобів виробництва і перебувають у совершенній економічній неволі великого капіталу. Велику увагу приділяє Терлецький безпосередньо робітничому питанню. Він пише про нещадну експлуатацію робітників, низьку заробітну плату, безробіття. Заробітна плата не забезпечувала навіть мінімальних потреб робітника.

О. Терлецький проаналізував сутність та вплив безробіття на становище робітників. Він розумів, що безробіття позначається не лише на становищі самих безробітних, а й негативно впливає на робітників «з роботою». Капіталіст, в умовах наявності резервної армії безробітних, посилює експлуатацію працюючих, знижує їм заробітну плату. «Так діється, – пише він у праці «Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах», – з «резервою робітницькою». Вона не лиш мусить бути довольна якою-небудь платою, але напливом своїм у фабричні місця держить і плату тих робітників, котрі мають роботу, на як найнизшій степені. Конкуренція робітника без роботи з робітником з роботою робить неможливою конкуренцію робітника з фабрикантом і піднесення робітницької плати» (Терлецький О. Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах / О. Т. // Світ. – 1881. – № 3. – С. 59).

Отже, Терлецький звертає увагу на те, що «конкуренція», котра точиться між працюючими і безробітними, робить неможливою боротьбу робітників з фабрикантами. Спостерігаючи посилення робітничого руху, зокрема в Австрії, він не лише схвалює його, а й закликає галицьких робітників стежити за боротьбою робітників австрійських і робити відповідні висновки.

Наголошує Терлецький на необхідності розв’язання найзлободеннішого питання для Галичини, а саме аграрного. Він критикує тих економістів, які причину тяжкого становища селянства вбачали в його особистих вадах – пияцтві, лінивстві тощо і пропонували рецепти морального виховання народу. Зокрема, з такими рекомендаціями виступив професор Чернівецького університету Ю. Пляттер. За рекомендацією І. Франка Терлецький написав рецензію на працю Пляттера («Лихва на Буковині», 1878), в якій дав не просто критичний аналіз праці, а виклав, фактично, своє розуміння багатьох питань, що торкались аграрної проблеми.

Терлецький критикує методологічні засади автора, який замість наукового аналізу питань займається моралізуванням. Він звертає увагу на ідентичність проблем, що мали місце в сільському господарстві і Буковини, і Галичини і завважує однаковість причин, що їх породжують. Такою причиною, писав він, є «здирство попівське і панське», яке забирає у селянства «велику частину його гіркої праці» (Терлецький О. Лихва на Буковині / О. Терлецький // Молот : галицько-українська збірка. – Львів, 1878. – С. 141).

Критикуючи існуючий лад, розкриваючи сутність експлуатації робітників і селян, Терлецький доходить висновку про необхідність його заміни. «Теперешній устрій економічний, – заявляв він на допиті, – так в державі австро-угорській, як і в інших державах, не узнаю оправданий, понеже, люди, віддаючися праці, напримір, селяни, робітники і інші, лиш з праці жиючи, не мають зі своєї праці такий пожиток, який би їм ся належав. З другої сторони, люди, що не працюючі, всі пожитки з праці бідних держать, отож думаю, що той устрій повинен бути змінений» (Цит. за: Злупко С. М. Економічна думка на Україні : Нариси історії екон. думки на західноукр. землях у другій половині XIX ст. / С. М. Злупко. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1969. – С. 114).

Майбутнє суспільство Терлецький пов’язує з соціалізмом. Розуміння соціалізму у нього близьке до драгоманівського. Сутність зміни суспільного ладу він бачив «в переміні приватнокапіталістичної продукції на продукцію колективну» (Студинський К. Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр. – Т. 1. – С. 288). Він ставив вимогу передати засоби виробництва робітничим і селянським громадам.

Поліпшити своє становище, вважає Терлецький, народ може лише покладаючись на себе, «на свою власну силу» (Терлецький О. Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах / О. Т. // Світ. – 1881. – № 4. – С. 78).

Він вірив у перемогу соціалізму, але був прихильником мирного, еволюційного розвитку суспільства. Розвиток суспільства по шляху історичного прогресу, доводив Терлецький, має закономірний характер і випливає з «природної конечності». Щоправда, І. Франко в статті про О. Терлецького писав, що він і його прихильники були сповнені віри у велику соціальну революцію.

Розуміння Терлецьким закономірностей суспільного розвитку знайшло прояв у його виступі в суді. Спростовуючи звинувачення в антидержавній діяльності, він заявив, що втілення соціалістичних ідей «нелегальним шляхом», фізичною силою – неможливе. Пропаганда «бунту», «фізичної сили» можлива і «мислима лиш там, де розвій економічної дезорганізації доведений хоть по часті до того степені, де нарід уже розпався на дві зовсім ворожі верстви, капіталістів і пролетаріат» (Студинський К. Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр. – Т. 1. – С. 289). У Галичині цей процес лише почався. Соціалістична пропаганда, зазначає він, лише роз’яснювала робітникам і селянам їхнє реальне становище. Що ж до «політичних революцій», то Терлецький узагалі вважав їх шкідливими. Виступаючи в суді він заявив, що, як прихильник еволюційного розвитку суспільства, «займався лиш соціалістичною літературною пропагандою» (Цит. за: Ткаченко В. А. Економічні погляди О. Терлецького / В. А. Ткаченко // З історії економічної думки на Україні : зб. ст. / АН УРСР, Ін-т економіки ; ред. В. П. Теплицький. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1961. – С. 139).

Така заява Терлецького досить важлива для характеристики його світогляду. Йдеться про розуміння ним закономірностей суспільного розвитку. І якщо дослідники творчості Терлецького за радянських часів мусили писати, що він «не до кінця зрозумів», «не зумів зробити належних висновків» з учення Маркса, то тепер слід зробити висновок, що він був досить грамотним теоретиком і реалістом.

Дійсно, будучи обізнаний з працями К. Маркса, він сприймав, як і більшість прогресивних мислителів того часу, так би мовити, першу частину марксистської теорії, а саме – глибокий і всебічний аналіз сутності капіталістичної експлуатації – і не сприймав її революційних висновків. Це ще раз дає підстави твердити про самостійність і своєрідність світоглядних позицій українських мислителів.

Відомі вчені та авторитетні джерела про про Остапа Степановича Терлецького

Драгоманов Михайло Петрович (1841–1895) – український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч

«О. Терлецький то був цілком європеєць по своїй науці і ідеям».
     Драгоманов М. Австро-руські спомини (1867–1877) / М. Драгоманов // Літературно-публіцистичні праці : у 2 т. / М. П. Драгоманов. – Київ : Наук. думка, 1970. – С. 30.

Іван Якович Франко (1856–1916) – український письменник, учений, громадсько-політичний діяч

«Той чоловік… був увесь свій вік непоправним ідеалістом, плекав у своїй душі полум’я високих змагань, жив усе для інших, для загалу і силкувався все життя ширити та розсвічувати те благотворне полум’я в своїм окруженні…

Остап Терлецький – се була натура високо чесна і щира, глибоко пройнята почуттям своєї людської гідності та при тім повна симпатії для всіх слабих, покривджених та гноблених людей».
     Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький : спомини і матеріали / І. Я. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1982. – Т. 33. – С. 305, 367.

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«О. С. Терлецький при всякій нагоді торкався соціально-економічних проблем, які розв’язував з позицій демократизму…

Вічними пошуками О. С. Терлецького керували безмежна відданість широким верствам і глибока любов до рідної землі, від романтичного патріотизму до смітіанства, від нього до утопічного соціалізму, і до соціал-демократизму – такий шлях еволюції поглядів О. С. Терлецького».
     Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 273.

Твори

• Галицько-руське письменство / О. Терлецький // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 5, кн. 2. – С. 204–218.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93
• Галицько-руське письменство 1848–1865 рр. на тлі тогочасних суспільно-політичних змагань галицько-руської інтелігенції / Остап Терлецький. – Львів : Вид. ред. Літературно-наук. вісника, 1903. – 146 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА67035
• Галицько-руське письменство 1848–1865 рр. на тлі тогочасних суспільно-політичних змагань галицько-руської інтелігенції : уривки / Остап Терлецький // Україна. Антологія пам’яток державотворення X–XX ст. : у 10 т. / [редкол.: І. М. Дзюба та ін.]. – Київ : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2008. – Т. 6. – С. 301–317.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) У45
• Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці / Остап Терлецький // Історія української літературної критики та літературознавства : хрестоматія : у 3 кн. / упоряд. П. М. Федченко. – Київ : Либідь, 1998. – Кн. 2. – С. 174–177.
  Шифр зберігання книги: 8У1 І-90
• Знесенє панщини в Галичині : Причинок до історії суспільного життя і суспільних поглядів 1830 – 1848 рр. / написав Іван Заневич [псевд.]. – Львів, 1895. – 287 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Грінченко ВО 89481
• І ми в Європі. Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття / Остап Терлецький // Україна. Антологія пам’яток державотворення X–XX ст. : у 10 т. / [редкол.: І. М. Дзюба та ін.]. – Київ : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2008. – Т. 6. – С. 318–329.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) У45
• Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872 / Остап Терлецький // Історія української літературної критики та літературознавства : хрестоматія : у 3 кн. / упоряд. П. М. Федченко. – Київ : Либідь, 1998. – Кн. 2. – С. 169–174.
  Шифр зберігання книги: 8У1 І-90
• Москвофіли й народовці в 70-х рр. / Остап Терлецький. – Львів, 1902. – IV, 61, [3] с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: А019144

Література

Фотогалерея

<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>