М. І. Зібер народився 10 березня 1844 р. у м. Судак Таврійської губернії. Батько М. Зібера був швейцарським підданим, мати – за однією версією – мала українське походження (Див.: Энциклопедический словарь / ред. К. К. Арсеньев, Ф. Ф. Петрушевский. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1894. – Т. 12а (полутом 24). – С. 581), за іншою – обрусіла француженка (за даними Г. Зуєва, наведеними в "Одесских ведомостях" за 22 квітня 1898 р., № 4269) (Див.: Реуэль А. Л. Зибер как экономист : [вступ. ст.] / А. Л. Реуэль // Давид Рикардо и Карл Маркс в их общественно-экономических исследованиях. Опыт критико-экономического исследования / Н. И. Зибер. – Москва : Соцэкгиз, 1937. – С. XXXVI). Все своє життя Микола Зібер залишався підданим Швейцарії, проте українські історики-економісти вважають М. Зібера українським вченим, а російські – російським. Зокрема, Д. Овсянико-Куликовський у своїх мемуарах писав: «При иностранном происхождении (он был родом из немецкой Швейцарии и оставался швейцарским гражданином), Зибер, родившийся и воспитавшийся в России (в Крыму и Киеве), был, можно смело сказать, психологически и по национальности коренной и типичный русский человек. Для него все русское было родной стихией. Россию он считал своим отечеством и любил ее мучительной любовью русского интеллигента» (Овсянико-Куликовский Д. Н. Воспоминания / Д. Н. Овсянико-Куликовский. – Пг. : Время, 1923. – С. 147). Видатний український історик М. Грушевський у 1922 р. зауважував: «Я не пригадую собі, щоб коли-небудь щось було опубліковано про діяльність Зібера як українця, щоб він писав щось по-українськи, або виступав як українець. Але се факт, що Зібер стояв дуже близько до старої Київської громади. Правдоподібно, і формально до неї належав. Він був її оракулом в економічних питаннях, котрими тодішні «громадяни» займались мало і при нагоді жартували з теоретичних освітлень, які давав Зібер ріжним практичним питанням (між іншим він був головою управи кооперативної крамниці, котру організували «громадяни»). Безсумнівний також його великий вплив на молодше українське громадянство. Я вважаю його началоположником українського марксизму, – Зібер почав свою діяльність в сім напрямі безпосередньо по виходу Марксового «Капіталу», … і, без сумніву, дуже багато зробив в сім ділі» (Грушевський М. С. Твори : у 50 т. / М. С. Грушевський. – Львів : Світ, 2009. – Т. 9. – С. 98–99).
Автор одного з перших ґрунтовних досліджень, присвячених висвітленню життя та діяльності М. Зібера, В. Сапіцький писав: «…ми не маємо жодних підстав і жодного права залишити його за межами історії українського наукового і громадського руху» (Сапіцький В. До історії економічної думки на Україні : (Микола Зібер) / В. Сапіцький // Записки Української Господарської Академії в Чехословацькій республіці. – Подебради, 1929. – Т. 2, вип. 1. – С. 142). Матеріалів про дитинство і юність М. Зібера залишилося мало. Відомо, що батько М. Зібера (за розвідками М. Слабченко, наданими ним М. Ткаченку) співпрацював з «Таврическими Губернскими Ведомостями», підписуючи статті «Химик Иван Зибер»; сам М. Зібер вчився у Ялтинській, потім Сімферопольській гімназії, яку закінчив у 1863 р. (Див.: Ткаченко М. І. Зібер у Києві (1864–1876) / Микола Ткаченко // Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського. – К., 1928. – С. 350).
Після закінчення Сімферопольської гімназії М. Зібер став студентом юридичного факультету Київського університету (1863–1868 рр.). Він вільно володів основними європейськими мовами та вражав своєю ерудицією й глибиною знань вже у студентські роки. Навчаючись в університеті, він особливу увагу приділяв вивченню політичної економії. Його вчителями були М. Х. Бунге та Г. М. Цехановецький. Збереглися спогади про Зібера-студента професора Київського університету О. В. Романовича-Славатинського:
І зазначає, далі пригадуючи Миколу Зібера:
(Романович-Славатинский А. В. Н. И. Зибер и Д. Е. Назимов. (Из воспоминаний старого профессора) / А. В. Романович-Славатинский // Голос старого профессора по поводу университетских вопросов / А. В. Романович-Славатинский. – К., 1903. – С. 36, 38). У 1867 р. М. І. Зібер деякий час працював у Волинській губернії мировим посередником по селянським справам. У 1868 р. він після здачі магістерського іспиту повернувся до Київського університету. Невдовзі прийняв активну участь в організації членами Київської громади однієї з перших споживчих спілок – Київсього споживчого товариства. У січні 1869 р. Зібера обрали членом Ради товариства. До Ради директорів товариства входили О. Кістяківський, М. Драгоманов, А. Антонович та інші. Товариство розгорнуло досить широку діяльність, встановило зв’язки та співпрацювало з подібними товариствами в Одесі, Єлизаветграді та Керчі (Див.: Височанський П. Начерк розвитку української споживчої кооперації (дорадянська доба) / П. Височанський. – [Б. м.] : Книгоспілка, 1925. – Т. 1. – C. 29). У січні 1869 р. у газеті «Киевский телеграф» (6 січня, № 3) було надруковано статтю М. Зібера, в якій він проаналізував статут Київського споживчого товариства, звернув увагу на складність перших кроків його існування та безперечні переваги товариств для споживачів та виробників. У тому ж році Зібер опублікував брошуру «Потребительные общества», яка стала першим дослідженням про зародження споживчої кооперації в економічній літературі Росії. У 1871 р. Зібер захистив магістерську дисертацію «Теория ценности и капитала Д. Рикардо в связи с позднейшими дополнениями и разъяснениями» (Див.: Киевский университет : документы и материалы, 1834–1984 / ред. М. У. Белый, сост. В. А. Замлинский. – Київ : Вища шк., 1984. – С. 34). Ця праця українського вченого була опублікована в «Университетских известиях» Імператорського університету Св. Володимира у 1871 р. (№ 1, № 2) і принесла її автору наукове визнання. Пізніше М. Зібер зробить чудовий переклад праць Д. Рікардо російською мовою і підготує до видання першу в Росії публікацію творів класика англійської політичної економії.
Широко відомою є історія про те, що на магістерському іспиті професор Бунге запропонував М. І. Зіберу розкрити основні положення теорії Маркса (перший том «Капіталу» Маркса вийшов німецькою мовою 1867 р.) і отримав блискучу відповідь. На цьому магістерському іспиті був присутній професор Романович-Славатинський. Згодом він згадував:
(Романович-Славатинский А. В. Н. И. Зибер и Д. Е. Назимов. – С. 39). І, як зазначає О. Нестеренко у статті «Історико-еволюційний підхід у науковій спадщині М. Зібера», «звичайно, викликає здивування така обізнаність молодого вченого, на що неодноразово звертали увагу російські та українські дослідники його творчості – Л. Клейнборт, Д. Наумов, М. Цаголов, В. Жученко, А. Анікін, С. Злупко. Проте це не миттєвий прояв ерудованості, а закономірність: з одного боку, дослідження теорії К. Маркса є елементом магістерської роботи М. Зібера, з іншого – цей випадок є свідченням того, що тогочасна професура й студентство Київського університету були обізнані з останніми науковими розвідками у царині політекономії й використовували їх результати у своїх наукових пошуках» (Нестеренко О. Історико-еволюційний підхід у науковій спадщині М. Зібера / О. Нестеренко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2007. – Вип. 96. – С. 24).
Дисертаційна робота М. Зібера отримала схвальний відгук К. Маркса. «Работа Н. И. Зибера, – звертає увагу Н. К. Фігуровська, – была первым исследованием не только в России, но и в мировой экономической науке, раскрывающим преемственность, связь марксизма и классической школы политической экономии и включающим анализ исторического развития теории ценности и капитала – предшественников, последователей и противников концепции классиков политической экономии и Маркса» (Фигуровская Н. К. О Н. И. Зибере / Н. К. Фигуровская // Кооперация. Страницы истории : в 3 т. – Москва : Наука, 1998. – Т. 1, кн. 1. – С. 601–602). Працю Зібера, надруковану в «Университетских известиях», надіслав К. Марксу його російський кореспондент М. Ф. Даніельсон. На екземплярі праці М. Зібера збереглися численні помітки Маркса, що свідчить про уважне ознайомлення з нею (Див.: Русские книги в библиотеках К. Маркса и Ф. Энгельса. – М., 1979. – С. 73). Пізніше, у післямові до 2-го видання «Капіталу», К. Маркс написав: «Ще у 1871 році пан М. Зібер, професор політичної економії у Київському університеті, у своїй праці “Теорія цінності і капіталу Д. Рікардо” показав, що моя теорія вартості грошей і капіталу в її основних рисах є необхідним дальшим розвитком учення Сміта–Рікардо. При читанні цієї цінної книги західноєвропейського читача особливо вражає послідовне проведення раз прийнятої чисто теоретичної точки зору» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 23. – С. 20). Зібер був особисто знайомий з К. Марксом, зустрічався з ним у 1880–1881 рр., коли працював у бібліотеці Британського музею над своєю книгою «Очерки первобытной экономической культуры».
Після отримання ступеня магістра М. І. Зібер восени 1871 р. разом із випускником Київського університету С. Подолинським відбув у закордонне наукове відрядження. Відрядження М. І. Зібера було плідним, оскільки він не лише ознайомився із передовими досягненнями економічної науки у Західній Європі, але й остаточно визначився з колом своїх наукових інтересів. Він відвідав Німеччину, Бельгію, Англію, Францію та Швейцарію, слухав лекції відомих вчених (Кніса, Ланге, Рошера та інших), працював у бібліотеках, на фабриках і у статистичних установах, збираючи матеріал про організацію та діяльність тамтешніх споживчих товариств. У 1873 р. М. І. Зібер повернувся з-за кордону і обійняв посаду доцента, а згодом – професора кафедри політичної економії і статистики у Київському університеті. На посаду доцента М. Зібера було обрано за поданням М. Бунге, в якому він, зокрема, вказував, що вже в роки навчання «по участі його у практичних заняттях з політичної економії та благоустрою», Зібер був помічений М. Бунге як студент, який «за знанням багатьох іноземних мов, за начитаністю й за любов’ю до предмету своїх занять … вже тоді виявляв багато задатків, що гарантували подальшу його вчену діяльність». Схвально відізвався М. Бунге і про магістерську роботу М. Зібера, і про результати його зарубіжного відрядження, підкресливши, що «Зібер з безсумнівною користю для себе і для науки студіював за кордоном …» (Див.: Горкіна Л. М. І. Зібер у дореволюційній літературі / Л. Горкіна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2007. – Вип. 96. – С. 15, 16). Лекції Зібера мали величезну популярність у студентів і науковців. Він продовжує наукові дослідження, перекладає і публікує у 1873 р. працю Д. Рікардо «Начала политической экономии» зі вступною статтею «Жизнь и литературная деятельность Рикардо». Він також приймає активну участь у роботі Київської громади та Південно-Західного відділення Російського географічного товариства. У 1874 р. за ініціативою товариства було проведено одноденний перепис населення Києва, у зв’язку з яким М. І. Зібер розробив програму для збирання статистичних відомостей. Складена Зібером програма проведення статистичних досліджень, опублікована у 1875 р. під назвою «Опыт программы для собрания статистико-экономических сведений», була визнана однією з кращих і використана, зокрема, земськими статистиками Чернігівщини.
На знак протесту проти антиукраїнських репресій і звільнення М. П. Драгоманова (з яким Зібер мав дружні стосунки) з Київського університету, Зібер залишив університет і наприкінці 1875 р. виїхав за кордон. Зібер поселився у Швейцарії та продовжував займатися науковою діяльністю. У Берні він одружився з Надією Шумовою, яка навчалася там в університеті і стала згодом відомим вченим у галузі фізіологічної хімії та медицини. У кінці 70-х – на початку 80-х років велика кількість статей М. Зібера з’явилася у російських журналах. Зокрема, у журналах «Знание», «Слово», «Отечественные записки», «Вестник Европы», «Русская мысль» та «Юридический вестник». Це статті: «Материалы для наблюдения над общественно-экономической жизнью русского города» («Знание», 1876); «Новейшее фабричное законодательство Великобритании» («Отечественные записки», 1877); «Общинно-поземельные отношения владельческих крестьян Эльзаса в Средние века» («Отечественные записки», 1878); «Экономическая теория Карла Маркса» («Знание», 1876, 1877, «Слово», 1878); «Мысли об отношении между общественной экономией и правом» («Слово», 1879, 1880); «Экономические эскизы» («Отечественные записки», 1880, 1881, 1882); «Карл Родбертус Ягецов и его экономические исследования» («Юридический вестник», 1881); «О влиянии прогресса на бедность» («Русская мысль», 1883); «Судьба общинного владения в Швейцарии» («Вестник Европы», 1882); «Общественная экономия и право» («Юридический вестник», 1883); «Сравнительное изучение первобытного права» («Юридический вестник», 1885); «Квартирный вопрос в больших городах» («Юридический вестник», 1886). «Если бы перепечатать все статьи, написанные за это время Николаем Ивановичем, то они наполнили бы несколько обширных томов. В большинстве случав эти статьи не были простой передачей чужих мыслей, а представляли собою самостоятельные исследования или критические этюды автора», – писав з цього приводу видатний російський політеконом О. І. Чупров (Чупров А. И. Николай Иванович Зибер : некролог, 1888 год / А. И. Чупров // Речи и статьи / А. И. Чупров. – Москва : Издание М. и С. Сабашниковых, 1909. – Т. 1. – С. 516).
Проте стан здоров’я М. Зібера погіршується: «в терминах тогдашней медицины, у него появились признаки медленного паралича центрального мозга» (Аникин А. В. Путь исканий : Социально-экономические идеи в России до марксизма / А. В. Аникин. – Москва : Политиздат, 1990. – С. 389). У 1884 р. Микола Зібер повертається до рідних в Ялту, де помирає 28 квітня 1888 р. у віці 44 років.
Спогади про М. І. Зібера дають можливість скласти враження про характер і вдачу вченого, намалювати його психологічний портрет. «Н. И. Зибер представлял собою чистейший тип ученого, столь редко встречающийся в наши дни, – написав у некролозі, присвяченому Миколі Зіберу, О. І. Чупров. – Все его заботы и помыслы были сосредоточены исключительно на изучении любимой науки и на учено-литературных трудах. В самой политической экономии Николая Ивановича интересовали не столько практические вопросы, занимающие большинство современных специалистов по этой науке, а, напротив, теоретическая, философская сторона предмета. Николай Иванович готов был целые месяцы просидеть над какой-либо трудной проблемой из теории обмена и распределения народного богатства и целые дни проспорить и проговорить о ней. При таком направлении ума Николай Иванович естественно сосредоточил главное внимание на глубоком изучении английских классических экономистов и новейших их продолжателей. Знания и начитанность Николая Ивановича в этом отделе литературы были замечательны и обнаруживаются на любой странице его книг и статей … Приведенный перечень трудов Н. И. Зибера далеко не полон, но уже из него видно, что жизнь этого неутомимого труженика прошла недаром. А те, кто вспомнят еще глубокий аналитический ум, детски чистое сердце, идеальную доброту, безукоризненную честность не только поступков, но и сокровеннейших помышлений …, – те не могут не прибавить еще несколько лишних черт к его симпатичному образу» (Чупров А. И. Николай Иванович Зибер. – С. 514, 517). Як зауважив у передмові до праці М. Зібера «Очерки первобытной экономической культуры» (М., 1883, перевидана у 1923 р. в Україні) М. Слабченко,
(Слабченко М. Е. Николай Иванович Зибер : вступ. ст. / М. Е. Слабченко // Очерки первобытной экономической культуры / Н. И. Зибер. – Одесса : Госиздат Украины, 1923. – С. 7). Відомий філолог та історик Д. Овсянико-Куликовський, який познайомився за рекомендаційним листом М. Драгоманова з М. Зібером у 1877 р. в Берні й надалі підтримував з ним тісні дружні зв’язки, змальовував Зібера як людину глибокої й прекрасної душі, великої відвертості й правдивості. М. Зібер, на думку Д. Овсянико-Куликовського, подібно до Драгоманова, був натурою етико-нормативного укладу, що нерідко породжувало різкість й суворість у судженнях, які, однак, поєднувалися в ньому з виключною гуманністю, добротою та делікатністю душі. «…Этот, столь на вид суровый и строгий человек был наделен душою нежною и болезненно-чувствительною ко всему злу человеческого существования и к тяжелым ударам жизни» (Овсянико-Куликовский Д. Н. Воспоминания. – С. 145, 148).
М. І. Зібер – надзвичайна особистість. За короткий термін наукової діяльності, що становив близько п’ятнадцяти років, він написав багато наукових праць з різних економічних питань. Його наукову спадщину, дещо схематично, можна поділити на три напрями. Перш за все, це праці з політичної економії, в яких автор, критично застосовуючи економічну теорію К. Маркса та інших як зарубіжних, так і вітчизняних економістів, аналізує процес суспільно-економічного розвитку країни і розвиває в дусі класичної політичної економії цілий ряд економічних категорій і понять.
Інший напрям його наукової діяльності – це закономірності розвитку світової економіки, який Зібер розпочав працею «Очерки первобытной экономической культуры». Третій напрям – це кооперативна проблематика, з якої він власне й починав наукові розробки.
Першою глибокою теоретичною працею, як зазначалося вище, була вже його магістерська дисертація, опублікована 1871 р. в «Университетских известиях».
1876–1878 рр. М. Зібер публікує в журналах «Знание», «Слово» кілька статей під назвою «Економическая теория К. Маркса», в яких викладає зміст першого тому «Капіталу». У цей же час він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковського та Б. Чичеріна, які виступили проти економічного вчення К. Маркса. Він відхиляє, як безпідставне, намагання цих критиків звинуватити К. Маркса у метафізичному підході до дослідження цінності.
Полемізуючи з Ю. Жуковським та Б. Чичеріним, які особливо гостро критикували теорію Маркса про додаткову вартість, Зібер не лише прагне спростувати аргументацію її критиків, а й викладає своє бачення цієї проблеми.
Інтерес Зібера до праць К. Маркса не був випадковим. Він значною мірою пояснювався тодішніми суспільно-економічними проблемами Росії, в якій гостро постало питання про перспективи розвитку країни, загострювалась класова боротьба. За цих умов економічне вчення К. Маркса знаходило чимало прихильників. У працях К. Маркса і, перш за все, у «Капіталі» шукали відповідь на назрілі питання, які з різних позицій вирішували представники різних напрямів економічної думки. Народники, як відомо, заперечували капіталістичний шлях розвитку країни. Вони покладали надії на самобутній, на їхню думку, російський інститут – общину, який забезпечить особливий шлях історичного розвитку. Зібер не лише не сприйняв теоретичні засади народників, а й виступив з критикою на їхню адресу. У ряді статей він полемізує з народниками, критикує їхній основний теоретичний постулат щодо місця і ролі общини в суспільному розвитку.
Критикуючи народників та посилаючись на «Капітал» Маркса, Зібер викладає своє розуміння закономірностей суспільного розвитку. Капіталістичний шлях розвитку Росії Зібер вважав незаперечним. Він доводив прогресивний характер капіталістичного виробництва і, разом з тим, розкривав його суперечності. В аналізі суперечностей капіталістичного виробництва Зібер поділяв погляди К. Маркса. Він аналізує економічні категорії капіталістичного виробництва і бере під захист їх тлумачення Марксом від нападок економістів різних напрямів політичної економії.
Однією з важливих складових теорії капіталістичного виробництва Зібер вважав теорію вартості. Тому не випадково розумінню цієї категорії Марксом та критичному аналізу її визначення західними і російськими економістами він присвятив багато уваги. Саме з цього починає Зібер свою працю «Давид Рикардо и Карл Маркс в их общественно-экономических исследованиях». «Адам Смит, – пише автор, – в своем «Богатстве народов» приступает к исследованию о происхождении и распределении различных отраслей дохода не прежде, как изложив предварительно учение о ценности» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения : в 2 т. / Н. И. Зибер. – Москва : Соцэкгиз, 1959. – Т. 1. – С. 35). Свого вчителя, продовжує Зібер, наслідували видатні представники англійської школи – Рікардо, Дж. Мілль, Мак-Куллох. У фізіократів проблема цінності аналізується лише побіжно. Що стосується інших економістів ХVII–XVIII ст., то для них, пише автор, це питання не було принциповим. А між тим, продовжує він, у економістів-класиків учення про цінність стало «самым общим отделом политической экономии, при помощи которого только и могли быть объяснимы другие части науки» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 36).
М. Зібер звертає увагу на те, що економісти по-різному визначають цінність і наводить як приклад цілий ряд таких визначень. Починає він з А. Сміта і Д. Рікардо, а відтак подає Мальтуса, Сеніора, Дж. Мілля, Мак-Куллоха, Сея, Дж. Ст. Мілля, Шторха, Рошера, Маклеода, Бастіа, Кері та ін. І що важливо, він не просто наводить визначення цінності, а дає критичний аналіз цих визначень, вказує на відмінності у трактуванні цінності представниками англійських і німецьких економістів. Посилаючись на працю І. Вернадського «Критико-историческое исследование об итальянской политико-экономической литературе до начала ХІХ в.», Зібер звертає увагу на визначення цінності деякими італійськими економістами (Див.: Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 77).
Здійснивши детальний і ґрунтовний аналіз визначень цінності економістами, Зібер робить висновок, що таке визначення ще не знайдене, ще немає відповіді на питання «что такое сама ценность? Мы настолько уже ориентировались в материале исследуемого предмета, что имеем полное основание отрицать громадное большинство тех определений ценности, которые приведены нами в начале первой главы. Ни потребительная ценность, ни степень полезности, ни отношение между услугами и т. д. не могут удовлетворить нас более. Между тем от постановки вопроса школы Смита – Рикардо был только шаг к такому определению предмета, который в отношении к ясности, точности и определенности не оставляет ничего желать. Заслуга в отыскании такого определения вместе с целым рядом важнейших дополнений к известной теории принадлежит немецкому экономисту К. Марксу» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 167). Отже, Зібер ще раз чітко провів лінію спадкоємності між Рікардо і Марксом, яку він визначив ще в магістерській дисертації і яку, з погляду методу, високо оцінив К. Маркс.
М. Зібер розкриває визначення вартості К. Марксом і рішуче відкидає звинувачення того в суб’єктивізмі, метафізичному способі дослідження цієї категорії. З таким звинуваченням виступив Ю. Жуковський. «Жуковский, – пише Зібер, – не взял в соображение, что свое учение о ценности Маркс излагает совсем не от себя, а с точки зрения тех представлений, которые сложились в обществе об этом феномене. Мы полагаем, что сам г. Жуковский имеет во всех своих статьях то самое метафизическое понятие о ценности, на которое указывает Маркс. Заслуга Маркса в этом случае в том именно и заключается, что он вскрыл ножом научной критики генезис тех понятий, которые необходимо слагаются о ценности на почве существующих капиталистических хозяйственных явлений» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 564).
М. Зібер простежує логіку визначення Марксом категорії цінності. Він пише про суспільно необхідну працю, високо оцінює вчення К. Маркса про двоїстий характер праці. Детально аналізує Зібер проблему форм вартості, повторюючи навіть заголовки з відповідних розділів «Капіталу». На підставі цього аналізу він простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції. Зібер називає великою заслугою К. Маркса розробку теорії грошей. Як відомо, попередники Маркса виникнення грошей пов’язували переважно зі свідомою діяльністю людей. Заслуга К. Маркса, на думку Зібера, полягає у вирішенні двох питань: з’ясуванні генетичного розвитку грошового обміну й чіткого визначення різних функцій грошей (Див.: Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 239).
Значну увагу Зібер приділяє аналізові категорій капіталу та прибутку. Він детально висвітлює теорію додаткової вартості, яку називає ядром «Капіталу», аналізує такі категорії, як вартість робочої сили, постійний і змінний капітал, машини й велику промисловість, нагромадження капіталу і капіталістичний закон народонаселення, проблему кооперації та ін. Зібер, по суті, критично проаналізував проблеми першого тому «Капіталу». При цьому даний аналіз автор подає на широкому тлі економічних теорій, представлених як західними, так і вітчизняними економістами. Вчений поставив завданням дати науковий, критичний аналіз «Капіталу». Як писав Зібер, на Заході останнім часом з’явилось чимало рецензій на цю книгу. Він називає ряд авторів, які починали рецензії з визнання талановитості, ученості, глибокодумності та інших високих якостей автора «Капіталу». Але самі рецензії становили ні що інше, як різнобарвну суміш цитат, бездоказових докорів тощо. «О серьезном разборе положений этой книги нет даже и помину» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 556).
М. Зібер дав дійсно серйозний аналіз «Капіталу». Як писав він у передмові до праці «Давид Рикардо и Карл Маркс в их общественно-экономических исследованиях»: «Труд наш представляет попытку, во-первых, указать на соотношение между приемами исследований Рикардо и его школы и некоторыми общими правилами наблюдения экономических явлений, значение которых, по нашему мнению, рано или поздно должно быть непременно признано и утверждено в науке; во-вторых, обнаружить ту внутреннюю и непрерывную связь, которая существует между учением Рикардо о ценности и капитале (важнейших частях его доктрины) и новейшими исследованиями о тех же предметах» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 32). Цей задум Зібер реалізував повністю. Він довів, що економічна теорія Маркса є прямим і безпосереднім продовженням учення представників класичної школи політичної економії. Зібер писав, що «исследования Маркса составляют в сущности не что иное, как дальнейшее историческое развитие тех основных начал науки, которыми мы одолжены классическим экономистам, обогащенное успехами новейшего общественно-экономического изучения» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 256).
Висновки Зібера про наявність логічного, наукового зв’язку економічного вчення К. Маркса з теоретичними розробками класиків політичної економії були важливим досягненням ученого. «Зиберу принадлежит заслуга первой постановки в международной экономической литературе вопроса о преемственной связи между классической школой и экономическим учением Маркса в целом и теорией стоимости и денег К. Маркса и Смита–Рикардо, в частности», – робили висновок радянські економісти (Реуэль А. Л. Русская экономическая мысль 60–70-х годов XIX века и марксизм / А. Л. Реуэль. – М., 1956. – С. 310). Ця думка широко пропагувалась у радянській економічній літературі. Але Зіберу докоряли за те, нібито він не зрозумів того, що Маркс здійснив революційний стрибок у розвитку економічної науки. «По Зиберу, Маркс лишь уточнил и дополнил рикардианскую теорию стоимости и денег, – писали радянські вчені. – На самом деле Маркс дал новую оригинальную трактовку этих проблем, которая знаменовала собой переворот в науке. Указав на преемственную связь между классической школой и Марксом, Зибер не понял всего различия между Марксом и Рикардо, в частности по проблемам товара и денег, не понял того переворота, который совершил Маркс в политической экономии» (Реуэль А. Л. Русская экономическая мысль ... – С. 311).
У радянській економічній літературі Зібера представляли, перш за все, як коментатора і популяризатора економічного вчення К. Маркса. Це пояснювалось тим, що в умовах, коли перший том «Капіталу» російською мовою був бібліографічною рідкістю, книга Зібера «Давид Рикардо и Карл Маркс в их общественно-экономических исследованиях» стала цінним посібником у вивченні економічної теорії К. Маркса. Крім того, за визнанням сучасників Зібера, його праця, написана зрозумілою мовою, легше сприймалася. Заслуга Зібера як коментатора й популяризатора економічного вчення Маркса полягає не в самій пропаганді вчення, а в тому, що це була перша спроба застосування цього вчення до конкретної дійсності (Див.: Цаголов Н. А. Вопросы истории политической экономии / Н. А. Цаголов. – М., 1984. – С. 358).
Другий напрям наукової діяльності Зібера, теж зумовлений російською дійсністю, становив аналіз первісної економічної культури. Не погоджуючись з народницькими твердженнями про перспективи капіталізму в Росії, Зібер вважав за необхідне науково довести безпідставність заяв народників з цього питання, спростувати їхні погляди на общину як соціальний інститут, притаманний саме російському народу. Це завдання Зібер виконав, опублікувавши свою працю «Очерки первобытной экономической культуры» (1883 р.), написану на основі аналізу значного історичного матеріалу. Він проаналізував величезну кількість стародавніх історичних документів, які належали народам Західної Європи та Індії. Вивчаючи давні тексти слов’ян, греків, німців, італійських племен, індусів, Зібер дійшов висновку, «что общинные формы хозяйства в их различных стадиях представляют универсальные формы экономической деятельности на ранних ступенях развития» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 2. – С. 7). Усім первісним народам, підкреслює автор, в силу однорідності умов існування була притаманна общинна власність на землю.
Щоправда, автор зазначає, що ще малодосліджені форми господарського життя народів Океанії, Америки, Азії й Африки. Проте залишки общинного володіння землею Зібер знаходив і пізніше – у XVIII–ХІХ ст. – в арабів, мешканців Океанії, як і в російській общині. Все це дало підстави Зіберу заявити, що общинна власність не є винятковою для Росії.
Простежує Зібер і процес еволюції общинної власності та виникнення приватної власності. У первісному суспільстві виробництво, яке носило суспільний характер, не було роз’єднане із суспільним споживанням. Спільність виробництва зумовлювала і спільну власність над виробленим продуктом. Суспільний характер первісної власності Зібер пояснював залежністю людини від природи. У роботі «К истории общинного землевладения» він писав:
(Зибер Н. К истории общинного землевладения / Н. З. // Юридический вестник. – 1880. – Т. 8, (август). – С. 686–687).
Причину розпаду общини і виникнення приватної власності Зібер пов’язував із розподілом праці, що сприяло зростанню її продуктивності. «Разделение труда, – писав він, – представляет одно из первых инстинктивных изобретений, ведущих к увеличению производительной силы труда, а между тем оно оказывает под видом меновых сношений и общественной организации в высшей степени крупное влияние на разложение общинного землевладения» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 2. – С. 686). Зміну форм власності, появу приватної власності Зібер вважав явищем закономірним і прогресивним.
Праця Зібера, присвячена питанням первісної економічної культури, включала не лише проблеми общини. У полі зору дослідника виявилися всі сторони життя первісних людей. Він аналізує організацію праці в общині, описує кооперацію праці у мисливстві й рибальстві, общинні роботи зі зрошення й будівництва зрошувальних систем, общинні землеробські й деякі промислові роботи, будівництво житла тощо. Не лишив поза увагою Зібер й інші сторони життєдіяльності первісних народів, керуючись тезою, що економічна сторона діяльності зумовлює й інші сторони діяльності, пояснює організацію сім’ї, побут тощо.
У змальовану величну картину різних сторін життя первісних людей Зібер включає й окремі фрагменти культури та побуту українців. Посилаючись на етнографічні праці члена «Старої громади» П. Чубинського, Зібер наводить приклад общинних робіт в Україні: «1) оранка; два или три хозяина спрягаются вместе и затем пашут то у одного, то у другого; 2) толока; при полевых работах летом, а также и зимой при вывозе сена и леса сзывается толока. Иногда несколько хозяев сговариваются и помогают друг другу; 3) парубоцкая громада» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 2. – С. 86–87). Він виділяє такі риси ментальності українців, як працелюбність, висока оцінка ними праці. «Малороссы, – пише він, посилаючись на Чубинського, – считают единственным источником богатства земледельческий труд … Труд народ считает вообще единственным справедливым способом для приобретения права собственности. Он не признает, например, права на лес вполне неприкосновенным, потому что на лес не употреблено человеческого труда, вследствие чего и порубку чужого, в особенности казенного леса, народ не считает воровством в полном смысле этого слова, между тем как бортяное дерево признается неприкосновенным, потому что на него положен труд …» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 2. – С. 186). Цікавий матеріал наводить Зібер і про поділ праці в українській родині.
У контексті напрямів наукової діяльності Зібера знаходиться і кооперативна проблематика, хоч вона і не стала провідною в його науковому доробку. Вченого цікавить проблема закономірностей суспільного розвитку в її цілісному сприйнятті. Відшукуючи відповідь на питання про перспективи економічного розвитку країни, він звертається до самих джерел – висвітлення різних сторін життя первісних людей і встановлює закономірності й однорідність такого життя. Він намагається виробити загальну концепцію історичного розвитку, з’ясувати стан сучасного йому суспільства, виявити закономірності його розвитку і розробити концепцію його майбутнього.
У цю канву органічно вплітається тема кооперації. Коментуючи перший том «Капіталу», Зібер сприймає главу «Кооперація» як теоретичну проблему й ілюструє її власними прикладами. Він високо оцінює вчення Маркса про кооперацію і підкреслює його непересічне значення для політичної економії в цілому. Вся сукупність досліджень автора «Капіталу», пише Зібер, а саме: про цінність, гроші, про додаткову цінність та ін. має однакове застосування, коли не до всієї епохи капіталізму, то принаймні до середнього його моменту; зображує «сосуществующие отношения» цього способу суспільної продукції. «Но начиная с учения о кооперации, мы входим вместе с Марксом в область философской истории капиталистической эпохи в ее целом, иными словами, получаем представление об отношениях развития капитализма» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 385). І далі Зібер продовжує: «Можно сказать без малейшего преувеличения, что эта попытка изобразить главные моменты постепенного развития новейших способов ведения общественного хозяйства является не только самой удачной – как в методологическом, так и во всех прочих отношениях, – но также и первой в своем роде» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 385).
М. Зібер звинувачує економістів у тому, що вони не приділяли належної уваги проблемі кооперації. Він підкреслює докорінну відмінність теорії кооперації К. Маркса й інших економістів. «С первого взгляда может показаться, что учение Маркса о кооперации не отличается существенно от обыкновенной теории сочетания труда…, – писав М. І. Зібер. – Никто или почти никто из экономистов даже и не подозревал, что теория кооперации в обширном смысле слова является теорией самого общества, что она представляет, так сказать, остеологию общественной науки, кадры, в которых должно быть размещено все остальное содержание последней, и что на этом основании она по своему значению далеко оставляет за собой другие экономические вопросы» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 386). Отже, тут Зібер характеризує кооперацію не як форму організації праці, а як форму організації всього суспільного виробництва.
У своїх останніх працях Зібер основну увагу приділяє саме суспільній теорії кооперації, яка характеризується поділом і поєднанням праці на рівні суспільства в цілому. К. Маркс проаналізував таку форму кооперації в рамках капіталістичного господарства. Зібер доповнює цей аналіз докапіталістичними формами господарства і поширює його на майбутнє суспільство.
Проте Зібер критично ставиться до планів перебудови суспільства соціалістичними письменниками 30–40-х років ХІХ ст., які розробляли кооперативні концепції майбутнього. Він чітко наголошує на ідеї взаємозалежності, взаємозв’язку окремих господарств і всього народного господарства. Народне господарство у нього – це кооперація на народногосподарському рівні. Окремі господарства – це його складові, тому не може йти мова про перебудову народного господарства на основі перебудови лише його складових, первинних ланок. У якому б вигляді не відбувалось застосування кооперативних засад до первісних ланок, воно виявиться нереальним, паліативним, якщо суперечитиме загальнокооперативним основам народногосподарської системи.
Природні фази соціально-економічного розвитку, котрі Зібер розуміє як специфічні форми суспільної кооперації, «... идут одна другой на смену в силу необходимого и неизбежного закона внутреннего развития общества, а потому и не могут заменяться какими угодно другими формами кооперации. Форму общественного строя во всем ее целом нельзя придумать, нельзя и воротить назад, как невозможно перескочить из ремесла, помимо мануфактуры, в фабрику, или из фабрики в мануфактуру. Форма эта дается самой жизнью …» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 1. – С. 406).
Концепція кооперативних форм організації народного господарства поширюється Зібером, як уже зазначалось, і на майбутнє суспільство. Він стверджував, що капіталізм, який на певній стадії історичного розвитку є необхідним етапом, не являє собою етап остаточний. На зміну йому прийде новий лад, але не через реформування капіталістичного суспільства за допомогою кооперативних форм, як це уявляли Лассаль, Прудон, Дж. Ст. Мілль та інші економісти. Кооперативні форми і відносини не можуть привести до радикальних змін в рамках існуючого ладу. Вони стануть лише цеглинами, будівельним матеріалом майбутнього суспільства. Як прихильник закономірностей суспільного розвитку, Зібер робить висновок: «Подобно тому как сосредоточенный капитал и комбинированный труд преодолели и устранили разъединенную работу ремесленного способа производства, точно так же и кооперативно-общественное производство рано или поздно преодолеет и вытеснит производство капиталистическое» (Зибер Н. И. Избранные экономические произведения. – Т. 2. – С. 532).
Завершуючи розповідь про Зібера, слід ще раз наголосити на його ерудиції, глибокому знанні досліджуваного матеріалу. В нього безліч посилань на праці зарубіжних авторів, і не лише економістів, а й філософів, істориків та ін. І не випадково О. Чупров, який був особисто знайомий із Зібером, писав, що Зібер був одним «из лучших русских специалистов по политической экономии … Николая Ивановича интересовали не столько практические вопросы, … а, напротив, теоретическая, философская сторона предмета» (Чупров А. И. Николай Иванович Зибер. – С. 514, 515).
До цього можна додати, що М. Зібер дійсно був одним із кращих українських і російських фахівців з політичної економії.
