Відмінності між версіями «Вишенський Іван»
Матеріал з Економічна думка України
Admin (обговорення • внесок) |
Admin (обговорення • внесок) |
||
Рядок 16: | Рядок 16: | ||
Дослідники припускають, що у цей період у житті І. Вишенського сталася якась подія, що вплинула на його світогляд і різко змінила життєвий шлях. І. Вишенський постригся у ченці й жив упродовж певного часу в Уневському монастирі. Вірогідно у кінці 1580-х рр. він покидає рідну землю і виїздить на Афон (Греція), який був центром православного чернецтва на Сході. І. Вишенський оселився у печері, ставши схимником-анахоретом. «Ми, очевидно, ніколи не взнаємо, що ж сталося з палким і гарячим юнаком і як відбувся в його душі перелом; факт безперечний – живим світом він таки збридив, живий світ, можливо, болюче поранив його і викинув із рідної землі. Здається, не помилимося, коли скажемо: першу свою велику драму Вишенський пережив, зіштовхнувшись із єзуїтами, після того він зв’язався з львівськими братчиками, але рідну землю йому конче треба було покинути. Доля завела його на Атон, у чернечу православну республіку, на той час твердиню східної віри, але тут він спершу зовсім не живе відлюдним життям, а прагне використати Атон як місце, звідки можна вести гарячу й різку свою пропаганду», – зазначає у дослідженні про життя і творчість І. Вишенського В. Шевчук (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 203). На Афоні він прожив близько сорока років. Неодноразові звернення до нього друзів, однодумців про повернення до України не мали успіху. Проте вітчизну, яку він палко любив, Вишенський не забуває. Він надсилає до України публіцистичні послання, адресовані князю К. Острозькому, князю М. Вишневецькому, братствам, священикам і всім українцям. Ці пристрасні послання принесли йому велику популярність. «Варто підкреслити, – як зазначається у статті про І. Вишенського у книзі «Українська педагогіка в персоналіях», – що популярність І. Вишенського, зумовлена соціально-політичною ситуацією кінця XVI – початку XVII ст., мала місце лише серед певних верств, які були різко опозиційно налаштовані щодо панівних порядків. У шляхетських і навіть братських колах його сприймали як занадто аскетичного, прямолінійного й безкомпромісного, тим більше, що деякі дописи належали до таких, поширення яких каралося законом» (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник : у 2 т. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Т. 1. – С. 61). Александрійський патріарх Мелетій Пігас у листі до І. Вишенського радить йому лишити чернецтво і повернутися до України, де він міг би принести більше користі у боротьбі проти наступу латинників і католицької церкви (Див.: Микитась В. Полум’яний патріот, письменник-полеміст Іван Вишенський : [вступ. ст.] / В. Микитась // Вибрані твори / Іван Вишенський. – К. : Дніпро, 1972. – С. 6). Ймовірно восени 1604 року І. Вишенський прибув до України. Спочатку зупинився у свого афонського приятеля Іова Княгиницького в Угорниках (нині Івано-Франківська область), потім жив у Львові, в Уневському монастирі. У 1860 р. А. Петрушевичем у «Зорі галицькій, яко албум» було видано «Житіє і життя преподобного отця нашого Іова, засновника скиту Манявського», написане Ігнатієм із Любарова, в якому оповідається про дружбу І. Вишенського з І. Княгиницьким і про відвідання І. Вишенським України у 1606 р. (Див.: Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 200–201). Після перебування в Україні близько двох років у 1606 р. він знову повернувся на Афон. Відомо, що І. Вишенський кілька разів поривався знову відвідати Україну, про що він писав у листі до І. Княгиницького, але йому завадила хвороба. | Дослідники припускають, що у цей період у житті І. Вишенського сталася якась подія, що вплинула на його світогляд і різко змінила життєвий шлях. І. Вишенський постригся у ченці й жив упродовж певного часу в Уневському монастирі. Вірогідно у кінці 1580-х рр. він покидає рідну землю і виїздить на Афон (Греція), який був центром православного чернецтва на Сході. І. Вишенський оселився у печері, ставши схимником-анахоретом. «Ми, очевидно, ніколи не взнаємо, що ж сталося з палким і гарячим юнаком і як відбувся в його душі перелом; факт безперечний – живим світом він таки збридив, живий світ, можливо, болюче поранив його і викинув із рідної землі. Здається, не помилимося, коли скажемо: першу свою велику драму Вишенський пережив, зіштовхнувшись із єзуїтами, після того він зв’язався з львівськими братчиками, але рідну землю йому конче треба було покинути. Доля завела його на Атон, у чернечу православну республіку, на той час твердиню східної віри, але тут він спершу зовсім не живе відлюдним життям, а прагне використати Атон як місце, звідки можна вести гарячу й різку свою пропаганду», – зазначає у дослідженні про життя і творчість І. Вишенського В. Шевчук (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 203). На Афоні він прожив близько сорока років. Неодноразові звернення до нього друзів, однодумців про повернення до України не мали успіху. Проте вітчизну, яку він палко любив, Вишенський не забуває. Він надсилає до України публіцистичні послання, адресовані князю К. Острозькому, князю М. Вишневецькому, братствам, священикам і всім українцям. Ці пристрасні послання принесли йому велику популярність. «Варто підкреслити, – як зазначається у статті про І. Вишенського у книзі «Українська педагогіка в персоналіях», – що популярність І. Вишенського, зумовлена соціально-політичною ситуацією кінця XVI – початку XVII ст., мала місце лише серед певних верств, які були різко опозиційно налаштовані щодо панівних порядків. У шляхетських і навіть братських колах його сприймали як занадто аскетичного, прямолінійного й безкомпромісного, тим більше, що деякі дописи належали до таких, поширення яких каралося законом» (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник : у 2 т. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Т. 1. – С. 61). Александрійський патріарх Мелетій Пігас у листі до І. Вишенського радить йому лишити чернецтво і повернутися до України, де він міг би принести більше користі у боротьбі проти наступу латинників і католицької церкви (Див.: Микитась В. Полум’яний патріот, письменник-полеміст Іван Вишенський : [вступ. ст.] / В. Микитась // Вибрані твори / Іван Вишенський. – К. : Дніпро, 1972. – С. 6). Ймовірно восени 1604 року І. Вишенський прибув до України. Спочатку зупинився у свого афонського приятеля Іова Княгиницького в Угорниках (нині Івано-Франківська область), потім жив у Львові, в Уневському монастирі. У 1860 р. А. Петрушевичем у «Зорі галицькій, яко албум» було видано «Житіє і життя преподобного отця нашого Іова, засновника скиту Манявського», написане Ігнатієм із Любарова, в якому оповідається про дружбу І. Вишенського з І. Княгиницьким і про відвідання І. Вишенським України у 1606 р. (Див.: Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 200–201). Після перебування в Україні близько двох років у 1606 р. він знову повернувся на Афон. Відомо, що І. Вишенський кілька разів поривався знову відвідати Україну, про що він писав у листі до І. Княгиницького, але йому завадила хвороба. | ||
− | Життя і творчість Івана Вишенського припадає на другу половину XVI – першу чверть XVII ст. Як зазначає П. К. Яременко в книзі «Іван Вишенський» (К., 1982), «то була доба швидкого піднесення національно-визвольних рухів, спрямованих на боротьбу проти шляхетського гніту і католицько-єзуїтської експансії, проти нав’язаної українському народу Ватиканом у союзі з польськими і українсько-білоруськими феодалами так званої Брестської церковної унії 1596 року» (Яременко П. К. Іван Вишенський / П. К. Яременко. – К. : Вища шк., 1982. – С. 7). У літературному житті суспільства головна увага була зосереджена на церковно-релігійній полеміці між католицько-уніатськими публіцистами і православними українськими літераторами. На цьому ґрунті виросла багата за формою й змістом так звана полемічно-публіцистична література, представником якої і є Іван Вишенський. Творча спадщина Вишенського невелика. До нас дійшли у рукописних копіях 16 антикатолицьких полемічних творів: трактатів і послань, написаних між 1588 і 1616 роками. Десять із них він об’єднав у рукописну «Книжку» (близько 1660 р.), яку мав намір опублікувати в Острозькій друкарні. Ці писання, за задумом автора, могли виголошуватися в церквах, отже є одними з перших українських проповідей. У «Книжку» увійшли зокрема: «Обличение диавола-миродержца»; «Писание до князя Василия» (Костянтина Острозького); «Порада»; «Писание до | + | Життя і творчість Івана Вишенського припадає на другу половину XVI – першу чверть XVII ст. Як зазначає П. К. Яременко в книзі «Іван Вишенський» (К., 1982), «то була доба швидкого піднесення національно-визвольних рухів, спрямованих на боротьбу проти шляхетського гніту і католицько-єзуїтської експансії, проти нав’язаної українському народу Ватиканом у союзі з польськими і українсько-білоруськими феодалами так званої Брестської церковної унії 1596 року» (Яременко П. К. Іван Вишенський / П. К. Яременко. – К. : Вища шк., 1982. – С. 7). У літературному житті суспільства головна увага була зосереджена на церковно-релігійній полеміці між католицько-уніатськими публіцистами і православними українськими літераторами. На цьому ґрунті виросла багата за формою й змістом так звана полемічно-публіцистична література, представником якої і є Іван Вишенський. Творча спадщина Вишенського невелика. До нас дійшли у рукописних копіях 16 антикатолицьких полемічних творів: трактатів і послань, написаних між 1588 і 1616 роками. Десять із них він об’єднав у рукописну «Книжку» (близько 1660 р.), яку мав намір опублікувати в Острозькій друкарні. Ці писання, за задумом автора, могли виголошуватися в церквах, отже є одними з перших українських проповідей. У «Книжку» увійшли зокрема: «Обличение диавола-миродержца»; «Писание до князя Василия» (Костянтина Острозького); «Порада»; «Писание до всѣх обще, в Лядской земли живущих»; «Писание к утекшим от православное вѣры епископом» (дві редакції: скорочену опубліковано 1598 в острозькій «Книжиці» – єдиному прижиттєвому виданні) та ін. (Див.: Українська літературна енциклопедія : в 5 т. – К. : Укр. рад. енцикл., 1988. – Т. 1. – С. 312). Творчу спадщину І. Вишенського прийнято ділити на два періоди. До першого слід віднести твори, написані ним до Брестської (Берестейської) унії 1596 р., це власне твори, що увійшли до «Книжки». Цим творам, написаним з великим пафосом, полемічною майстерністю, притаманні не лише гостра критика католицтва, а й викривання негараздів тодішнього церковного й світського ладу. Твори другого періоду не позначені такою пристрасністю. У них викладено здебільшого обґрунтування власних поглядів мислителя. Ідеї І. Вишенського перегукуються з ідеями європейської реформації XVI–XVII ст. |
Як зазначає В. Шевчук, саме ім’я Івана Вишенського з’являється вперше у науковій літературі у 1848 р., одночасно в Києві і в Москві. У Києві вийшов перший том «Памятников, изданных комиссией для разбора древних актов», у якому було надруковано «Совітування про благочестя» (1621 р.), де згадувався Іван, названий Вишенським, а у Москві П. Строєв видав «Рукописи славянские и российские, принадлежащие И. Царскому», де описав рукописний збірник, що містив твори І. Вишенського. «… В 60-х роках XIX ст. пильну увагу на твори полеміста звернули колишні кирило-методіївці М. Костомаров та П. Куліш. У 1865 р. М. Костомаров у другому томі «Актов Южной и Западной России» видає чотири твори атонського ченця Івана з Вишні, а в 1874 р. П. Куліш у своїй «Истории воссоединения Руси» перший творить апологію Івану Вишенському, називаючи його «атонським апостолом», пошановує його як сіль землі, називає одним із тих, яких «завжди буває мало, хоч світ тримається ними». З цього моменту й почалося захоплення творчістю Івана Вишенського, і то до такої міри, що нею почали ілюструвати епоху, в якій жив полеміст, принаймні М. Костомаров та С. Соловйов уявляли собі другу половину XVI ст. очима Вишенського, користуючись його творами як історичним джерелом. На це звернув увагу свого часу І. Франко, резонно заявивши: «Історики українські і російські, користуючись in crudo (неопрацьованими, необробленими, у сирому стані (лат.) – Ред.) творами Вишенського, цілковито забули об одній речі: що се твори поперед усього літературні, а не документи історичні, що заким уживати їх до характеристики часу і відносин, треба би вперед піддати їх критиці історичній» (Франко І. Іван Вишенський і його твори / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1981. – Т. 30. – С. 16). | Як зазначає В. Шевчук, саме ім’я Івана Вишенського з’являється вперше у науковій літературі у 1848 р., одночасно в Києві і в Москві. У Києві вийшов перший том «Памятников, изданных комиссией для разбора древних актов», у якому було надруковано «Совітування про благочестя» (1621 р.), де згадувався Іван, названий Вишенським, а у Москві П. Строєв видав «Рукописи славянские и российские, принадлежащие И. Царскому», де описав рукописний збірник, що містив твори І. Вишенського. «… В 60-х роках XIX ст. пильну увагу на твори полеміста звернули колишні кирило-методіївці М. Костомаров та П. Куліш. У 1865 р. М. Костомаров у другому томі «Актов Южной и Западной России» видає чотири твори атонського ченця Івана з Вишні, а в 1874 р. П. Куліш у своїй «Истории воссоединения Руси» перший творить апологію Івану Вишенському, називаючи його «атонським апостолом», пошановує його як сіль землі, називає одним із тих, яких «завжди буває мало, хоч світ тримається ними». З цього моменту й почалося захоплення творчістю Івана Вишенського, і то до такої міри, що нею почали ілюструвати епоху, в якій жив полеміст, принаймні М. Костомаров та С. Соловйов уявляли собі другу половину XVI ст. очима Вишенського, користуючись його творами як історичним джерелом. На це звернув увагу свого часу І. Франко, резонно заявивши: «Історики українські і російські, користуючись in crudo (неопрацьованими, необробленими, у сирому стані (лат.) – Ред.) творами Вишенського, цілковито забули об одній речі: що се твори поперед усього літературні, а не документи історичні, що заким уживати їх до характеристики часу і відносин, треба би вперед піддати їх критиці історичній» (Франко І. Іван Вишенський і його твори / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1981. – Т. 30. – С. 16). | ||
Рядок 52: | Рядок 52: | ||
</spoiler> | </spoiler> | ||
<br> | <br> | ||
− | <spoiler text="Відомі вчені та авторитетні джерела про Івана Вишенського"><h3><center>Григорій Юлійович Грабович (нар. 1943 р.) – | + | <spoiler text="Відомі вчені та авторитетні джерела про Івана Вишенського"><h3><center>Григорій Юлійович Грабович (нар. 1943 р.) – славіст і україніст, професор Гарвардського університету</center></h3><div align="justify">«Іконописне зображення Вишенського в совєтській історії літератури (тут ідеться не тільки про другорядних дослідників і популяризаторів, а й таких визначних науковців, як І. Єрьомін) подає його як прогресивного сатирика, борця за суспільне й національне визволення, як гуманіста. Насправді, тобто в його текстах, а не в інтерпретаційних формулах, він був, як це чи не вперше зазначив Грушевський, суцільним, навіть фанатичним традиціоналістом і буквалістом, зовсім байдужим до гуманістичного й суспільного відлуння його релігійних переконань. У цьому сенсі він швидше реакціонер, ніж прибічник прогресу. І врешті, він парадоксальний у контексті навіть не оціночних, а суто таксономічних схем літературної періодизації: він належить до свого періоду, але не є частиною його. Уже Д. Чижевський мав певні складнощі з визначенням місця для Вишенського, пересуваючи його з Ренесансу до бароко на підставі дещо інтуїтивного і не цілком переконливого аналізу його стилю. У недавніх українських совєтських працях траплялись і ще менш переконливі спроби ототожнити Вишенського з Ренесансом або якимось наївно-гіпотетичним варіянтом гуманізму. Річ, одначе, не в неспроможності науковців умістити Вишенського у властиву йому рубрику – це аж надто часта скрута для істориків літератури. Парадокс у тому, що навіть коли Вишенського й немає в літературному процесі, окресленому тими рубриками, навіть коли він не належить до вартостей та систем ані Ренесансу, ані бароко, він усе одно фізично впливає, окреслює наше розуміння цього процесу. |
Інтегроване розуміння Вишенського та його ролі в культурному й літературному житті сучасної йому доби потребує осмислення контексту й підставових параметрів його мислі».<br><small>''' Грабович Г.''' До історії української літератури : дослідження, есеї, полеміка / Григорій Грабович ; [ред. В. Плачинда, В. Дивнич]. – К. : Критика, 2003. – С. 240–241.</small> | Інтегроване розуміння Вишенського та його ролі в культурному й літературному житті сучасної йому доби потребує осмислення контексту й підставових параметрів його мислі».<br><small>''' Грабович Г.''' До історії української літератури : дослідження, есеї, полеміка / Григорій Грабович ; [ред. В. Плачинда, В. Дивнич]. – К. : Критика, 2003. – С. 240–241.</small> | ||
<br /><br /> | <br /><br /> | ||
− | «Дивлячись уперед в історію української літератури, Вишенський увиразнює глибинну структуру, котра, як у міті про вічне повернення, приречена повторюватися в цій літературі та культурі. Його відсутність в українській літературі протягом 250 років, тобто від часу написання його останнього твору до 1865 року, коли його вперше надруковано, може, не така вже повна, як спершу здається. Бо його духові заперечення видимого, здавалося б, всесильного світу задля вищої, трансцендентної дійсности судилося відродитися з іншими, своєрідними наголоса¬ми в наступних двох століттях, і за кожним разом — у постаті головного українського письменника своєї доби. У XVIII ст. то був поет-містик і мандрівний філософ Григорій Сковорода, якого світле розуміння внутрішньої дійсности підсумовувалося в автоепітафії «світ ловив мене, та не впіймав»; а в XIX ст. то був Тарас Шевченко, якого візія відродженої України і визволеного людства у формі святої ідеальної спільности мала такий далекосяжний вплив на все подальше українське культурне й політичне життя».<br><small>''' Грабович Г.''' | + | «Дивлячись уперед в історію української літератури, Вишенський увиразнює глибинну структуру, котра, як у міті про вічне повернення, приречена повторюватися в цій літературі та культурі. Його відсутність в українській літературі протягом 250 років, тобто від часу написання його останнього твору до 1865 року, коли його вперше надруковано, може, не така вже повна, як спершу здається. Бо його духові заперечення видимого, здавалося б, всесильного світу задля вищої, трансцендентної дійсности судилося відродитися з іншими, своєрідними наголоса¬ми в наступних двох століттях, і за кожним разом — у постаті головного українського письменника своєї доби. У XVIII ст. то був поет-містик і мандрівний філософ Григорій Сковорода, якого світле розуміння внутрішньої дійсности підсумовувалося в автоепітафії «світ ловив мене, та не впіймав»; а в XIX ст. то був Тарас Шевченко, якого візія відродженої України і визволеного людства у формі святої ідеальної спільности мала такий далекосяжний вплив на все подальше українське культурне й політичне життя».<br><small>''' Грабович Г.''' До історії української літератури : дослідження, есеї, полеміка / Григорій Грабович ; [ред. В. Плачинда, В. Дивнич]. – К. : Критика, 2003. – С. 254.</small> |
<br /><br /><br /> | <br /><br /><br /> | ||
− | <h3><center>Сергій Олександрович Єфремов (1876–1939) – | + | <h3><center>Сергій Олександрович Єфремов (1876–1939) – український громадсько-політичний і державний діяч, літературознавець, академік і віце-президент ВУАН</center></h3>«Це був блискучий публіцист, що й форму своїм творам прибрав найбільш публіцистичну – посланій або до поодиноких людей адресованих, або ж і «до всіх обще в лядській землі живящих». Посланіями своїми – а їх дійшло до нас десятків зо два, – здебільшого цілив Вишенський у найболючіше місце тодішнього життя, виясняючи те хитання та розбрат, що запанували були на Україні. З другого боку, й літературний талант у Вишенського був такий, що він справді міг «глаголомъ жечь сердца людей» і обертати їхні думки в той бік, куди хотів сам».<br><small>''' Єфремов С. О.''' Історія українського письменства : монографія / С. О. Єфремов. – К. : Феміна, 1995. – С. 132.</small> |
<br /><br /><br /> | <br /><br /><br /> | ||
− | <h3><center>Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – | + | <h3><center>Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор</center></h3> |
«З Афонської гори він посилав усім православним християнам, братствам і благочестивим людям нагадування про любов до Бога. Вони вміщені в „Книжці" Івана Вишенського, який на релігійній основі виклав свої економічні погляди, вважаючи їх особливо цінними».<br><small>''' Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 32.</small> | «З Афонської гори він посилав усім православним християнам, братствам і благочестивим людям нагадування про любов до Бога. Вони вміщені в „Книжці" Івана Вишенського, який на релігійній основі виклав свої економічні погляди, вважаючи їх особливо цінними».<br><small>''' Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 32.</small> | ||
Рядок 77: | Рядок 77: | ||
<spoiler text="Твори"><div align="justify"><ul type="square"><li>'''Сочинения''' / Иван Вишенский ; подготовка текста, статья и коммент. И. П. Еремина. – М. ; Ленинград : Изд-во АН СССР, 1955. – 372 с. – (Литературные памятники).<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''30627234''' | <spoiler text="Твори"><div align="justify"><ul type="square"><li>'''Сочинения''' / Иван Вишенский ; подготовка текста, статья и коммент. И. П. Еремина. – М. ; Ленинград : Изд-во АН СССР, 1955. – 372 с. – (Литературные памятники).<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''30627234''' | ||
<li>'''Твори''' / Іван Вишенський ; вступ. ст., упорядкування, підготовка текстів та прим. І. П. Єрьоміна. – К. : Держлітвидав, 1959. – 270 с.<br> ''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''В0734006''' | <li>'''Твори''' / Іван Вишенський ; вступ. ст., упорядкування, підготовка текстів та прим. І. П. Єрьоміна. – К. : Держлітвидав, 1959. – 270 с.<br> ''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''В0734006''' | ||
− | <li>'''Твори''' [Електронний ресурс] / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – 247 с. | + | <li>'''Твори''' [Електронний ресурс] / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – <u>'''[[Медіа:Vyshenskyi-Tvory.pdf|<span style="color:#3366BB">247 с</span>]]'''</u>. |
<li>'''Вибрані твори''' / Іван Вишенський. – К. : Дніпро, 1972. – 128 с. – (Шкільна бібліотека).<br>''Шифр зберігання книги:'' '''У1 В55''' | <li>'''Вибрані твори''' / Іван Вишенський. – К. : Дніпро, 1972. – 128 с. – (Шкільна бібліотека).<br>''Шифр зберігання книги:'' '''У1 В55''' | ||
<li>'''Із твору «Книжка»''' кінця ХVІ – початку ХVІІ століття (Окремі глави) ; Чесній і благоговійний стариці Домнікії…; Писання, яке зветься «Видовище мислене»… / І. Вишенський // Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVI століття та в епоху Бароко (кінець XVI – XVIII століття) : в 4 кн. – К. : Аконіт, 2006. – Кн. 1. – С. 472–525.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''У1 С48''' | <li>'''Із твору «Книжка»''' кінця ХVІ – початку ХVІІ століття (Окремі глави) ; Чесній і благоговійний стариці Домнікії…; Писання, яке зветься «Видовище мислене»… / І. Вишенський // Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVI століття та в епоху Бароко (кінець XVI – XVIII століття) : в 4 кн. – К. : Аконіт, 2006. – Кн. 1. – С. 472–525.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''У1 С48''' | ||
Рядок 99: | Рядок 99: | ||
<li>'''Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 32–35.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68''' | <li>'''Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 32–35.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68''' | ||
<li>'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 54–60. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67''' | <li>'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 54–60. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67''' | ||
− | <li>'''Крива Т. Ю.''' Ідея соборності творчості І. Вишенського / Т. Ю. Крива // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2004. – № 70–72 : Філософія. Політологія. – С. 49–51.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф В53''' | + | <li>'''Крива Т. Ю.''' Ідея соборності творчості І. Вишенського / Т. Ю. Крива // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2004. – № 70–72 : Філософія. Політологія. – <u>'''[[Медіа:Kryva_T_49-51.pdf|<span style="color:#3366BB">С. 49–51</span>]]'''</u>.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф В53''' |
<li>'''Литвинов В. Д.''' Україна в пошуках своєї ідентичності. XVI – початок XVII століття. Історико-філософський нарис : монографія / В. Д. Литвинов ; Нац. акад. наук України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. – К. : Наук. думка, 2008. – С. 44–105.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''1ФС Л64''' | <li>'''Литвинов В. Д.''' Україна в пошуках своєї ідентичності. XVI – початок XVII століття. Історико-філософський нарис : монографія / В. Д. Литвинов ; Нац. акад. наук України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. – К. : Наук. думка, 2008. – С. 44–105.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''1ФС Л64''' | ||
<li>'''Нариси з історії економічної думки на Україні''' / АН УРСР ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – К. : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 67–84.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Н28''' | <li>'''Нариси з історії економічної думки на Україні''' / АН УРСР ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – К. : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 67–84.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Н28''' |
Версія за 08:56, 25 листопада 2014
Вишенський Іван (Іоанн) (Иоанн русин, реченный Вышенский, Иоанн мних Вишенский, Иоан инок з Вишнѣ)
(близько 1550 – після 1622) –
видатний український мислитель, письменник-полеміст, один із
провідних діячів антиуніатського та антикатолицького руху в Україні
(друга половина XVI ст. – перша чверть XVII ст.).
(близько 1550 – після 1622) –
видатний український мислитель, письменник-полеміст, один із
провідних діячів антиуніатського та антикатолицького руху в Україні
(друга половина XVI ст. – перша чверть XVII ст.).