Сковорода Григорій Савич

Сковорода Григорій Савич

(3 грудня (22 листопада) 1722 – 9 листопада (29 жовтня) 1794) –
просвітитель XVIII ст., поет, композитор і педагог,
родоначальник української класичної філософії.

Життя та діяльність

Народився Григорій Сковорода 22 листопада 1722 р. у с. Чорнухи на Полтавщині (тепер селище Чорнухи Полтавської області) у сім’ї «малогрунтовного» (малоземельного) козака. Батько майбутнього мислителя, Сава Сковорода, числився у Чорнуській сотні Лубенського полку простим козаком. Мати Пелагея – козацька дочка. Перший біограф Г. Сковороди, його учень М. Ковалинський, писав про батьків Сковороди: “Батьки його були із простого люду: батько – козак, мати – такого ж роду. Вони мали міщанський стан, посередньо достатній, та чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, миролюбним сусідством виділялись у своєму колі” (Ковалинський М. І. Життя Григорія Сковороди / М. І. Ковалинський // Твори : у 2 т. / Григорій Сковорода. – Київ, 2005. – Т. 2. – С. 381).

Про дитячі роки Григорія Сковороди у Чорнухах М. Ковалинський у «Житті Григорія Сковороди» пише: «…їх син, Григорій, на сьомому році від народження відзначався схильністю до побожності, талантом до музики, охотою до наук і твердістю духу. У церкві він добровільно ходив на клирос і співав чудово, приємно» (Сковорода Г. Твори. – Т. 2. – С. 381). З 1730 р. Г. Сковорода ходив у сільську школу до вчителя-дяка, де вивчав граматику, часословець і псалтир та співав у церкві.

У 1734 році Г. Сковорода вступив до Києво-Могилянської академії, де навчався до 1753 р. (з тривалими перервами). Вступив він спочатку до нижчого граматичного класу академії – фари. До грудня 1741 р. послідовно закінчив фару, інфиму, граматику і синтаксиму, поетику й риторику. На другому році класу філософії він перервав навчання у зв’язку із зарахуванням до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни у Санкт-Петербурзі, оскільки він мав «обдарування … до музики і надзвичайно приємний голос» (Сковорода Г. Твори. – Т. 2. – С. 381). Цікаву інформацію про перебування Сковороди у царській капелі подав М. Ковалинський: «Він створив духовні концерти, поклав на музику деякі псалми, а також вірші, співані під час літургії, музика яких сповнена гармонією простою, але важливою, проникливою, захоплюючою, зворушливою. … Крім церковної, він склав багато пісень у віршах і сам грав на скрипці, флейтравері, бандурі й гуслях приємно й зі смаком» (Сковорода Г. Твори. – Т. 2. – С. 401). Таким чином, перебуваючи у царській капелі, Г. Сковорода поповнив свою музичну освіту і почав композиторську творчість.

У серпні 1744 р. Сковорода в чині «придворного установщика» (керівника однієї з двох частин (правий і лівий крилас) хору) повернувся до Києва і поновив навчання у філософському класі. Проте, невдовзі як співак церкви у складі Токайської комісії по заготівлі вин до царського двору виїхав до Угорщини. Взагалі про п’ятирічне перебування Сковороди за кордоном відомо дуже небагато. Перебуваючи на службі в Токаї, Сковорода здійснив за сприяння голови Комісії Ф. Вишневського поїздки до інших країн. М. Ковалинський з цього приводу, зокрема, писав: «Подорожуючи з цим генералом, мав він нагоду з його дозволу та з його допомогою поїхати із Угорщини до Відня, Офена, Пресбурга й інших навколишніх міст, де, цікавлячись з своєї охоти, намагався знайомитися найбільше з людьми, які були тоді дуже славні вченістю й знаннями. Він розмовляв досить добре і з особливою чистотою латинською й німецькою мовами, достатньо розумів грецьку, що й допомогло йому здобути знайомство й приязнь учених, а з ними й нові знання, котрих не мав та й не міг мати у своїй батьківщині» (Сковорода Г. Твори. – Т. 2. – С. 382). Особливо значимою для Г. Сковороди виявилася мандрівка до Галле (ймовірно 1748–1750 рр.), тодішнього центру пієтичної філософії, знайомство з представниками якої справило істотний вплив на формування його власної філософської позиції (екзистенційно-кордоцентричної її основи).

Повернувшись з-за кордону в жовтні 1750 р., Сковорода працював викладачем піїтики у Переяславському колегіумі, але за нетрадиційний підхід до викладання був звільнений з посади і восени 1751 р. повернувся до Києво-Могилянської академії, де продовжив навчання у класі богослов’я, вивчаючи давньоєврейську, грецьку та латинську мови, проте повного курсу не закінчив. Його як найкращого студента митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії Т. Щербацький, покровитель Києво-Могилянської академії, рекомендував домашнім учителем поміщику С. Томарі у с. Каврай Гельмязівської сотні Переяславського полку (тепер с. Коврай Золотоніського р-ну Черкаської області). Тут Сковорода від 1753 р. до 1759 р. з невеликою перервою навчав малолітнього сина С. Томари Василя (пізніше щирого шанувальника свого вчителя) різним наукам, розробив і вперше застосував свою оригінальну педагогічну концепцію «виховання серця». Як відзначає М. Ковалинський, «Сковорода почав більше плекати серце молодого свого вихованця і, розглядаючи природні його нахили, допомагати лиш природі у вирощуванні спрямуванням легким, ніжним, невідчутним, а не дочасно обтяжувати його розум науками, – і вихованець прив’язався до нього внутрішньою любов’ю» (Сковорода Г. Твори. – Т. 2. – С. 383).

У кінці 1759 р. на запрошення єпископа Бєлгородського і Обоянського Й. Миткевича Сковорода став викладачем піїтики, а згодом – грецької мови у Харківському колегіумі, де працював із перервами до 1764 р. Тут він познайомився з вихованцем Харківського колегіуму М. Ковалинським, який відтоді став його послідовником і найближчим другом на все життя, а після смерті Сковороди – першим біографом і видавцем творів. У 1764 р. Сковорода разом з Ковалинським здійснили поїздку до Києва, відвідали Києво-Печерську Лавру. У 1768 р. на прохання харківського губернатора Є. О. Щербиніна, який глибоко шанував талант і розум Сковороди, останній повернувся до викладання у Харківському колегіумі, але 1769 р., на цей раз назавжди, покинув царину офіційної служби. М. Ковалинський розповідає, що у відповідь на запитання Є. О. Щербиніна: «Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш для себе якогось відомого стану?» – Сковорода відповів: «Милостивий пане! Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за знатність ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після тривалого випробування себе побачив, що не можу представити у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений.

Губернатор, глянувши на нього з задоволенням, полюбив його і сказав присутнім:

– Ось розумна людина! Він прямо щасливий; менше було б на світі дурості й незадоволення, якби люди так думали» (Сковорода Г. Твори. – Т. 2. – С. 400). Від цього моменту почався найважливіший період життя Сковороди – життя мандрівного філософа.

Останні 25 років життя Сковорода мандрував Україною, ненадовго замешкував у маєтках приятелів і писав твори та проповідував свої філософські погляди. Незадовго до смерті Сковорода склав список своїх праць (18 оригінальних та 7 перекладів, 4 з яких досі не знайдені). Заповів написати на надгробку такий створений ним напис: «Світ ловив мене, але не спіймав». Помер 29 жовтня 1794 р. (за старим стилем) у с. Пан-Іванівці (тепер Сковородинівка Золочівського р-ну Харківської області) в оселі свого приятеля А. Ковалевського.

Д. Багалій писав:

(Багалей Д. Украинский философ Григорий Сковорода / Д. Багалей // Киевская старина. – 1895. – № 3. – С. 265–266).

Перебуваючи у с. Каврай, почав писати вірші українською та латинською мовами (“Сад божественних пісень”), у харківський період написано основну частину “Байок харківських”, а також “Вступні двері до християнської добронравності” (курс лекцій з етики) і два невеличких трактати: “Пробудившися, побачили славу його” і “Хай цілує мене поцілунком уст своїх!”. Головні ж твори: “Наркіс”, “Асхань”, “Кільце”, “Алфавіт”, “Ікона Алківіадська”, “Боротьба архістратига Михаїла з сатаною”, “Благодарний Еродій”, “Убогий жайворонок”, “Потоп зміїний” та інші були написані у мандрівний період. Мандрував Сковорода, головним чином, по Слобожанщині, зупиняючись на кілька місяців у того чи іншого зі своїх знайомих-шанувальників (у поміщиків Івана та Григорія Земборських, у братів Йосипа, Георгія та Олексія Сошальських, у І. Мечникова, С. Тев’яшова та ін.). Ковалинський підкреслював, що “Сковорода, дотримуючись пристойності тієї особи, яку він вибрав представляти в театрі життя, завжди віддалявся від знатних осіб, великих товариств і чиновних знайомств; любив бути у малому колі невимушеного спілкування з людьми відвертими; віддавав перевагу чистосердечній привітності перед всякими облесними прийомами, у зібраннях займав завжди останнє місце, нижче за всіх, і неохоче вступав у бесіду з незнайомими, крім простолюдинів” (Сковорода Г. Твори. – Т. 2. – С. 401).

Мандрівний спосіб життя досить гармонійно поєднувався зі специфічним стилем творчості, який цілком природно вписувався в поширений у тогочасній Україні літературно-філософський стиль творчого мислення – бароко. Твори Сковороди написані у бароковій формі розмови дійових осіб, тому більшість з них названі діалогами. Протягом усього життя Сковорода вивчав Біблію. Вважав, що у Біблії зашифрована мудрість багатьох поколінь, тому свої твори писав на теми афоризмів з Біблії, намагаючись розкрити сучасникам і потомкам їхній таємничий символічний світ. На цій основі Сковорода розробив своє вчення про дві природи й три світи.

                                                                                                                                

Г. Сковорода був високоосвіченою людиною. Він знав кілька стародавніх (зокрема давньоєврейську, котру вивчив для поглиб-леного розуміння Біблії) і нових мов. Він любив музику, писав вірші, був обізнаний з латинською класичною поезією та новола-тинською гуманістичною літературою XVI—XVII ст. Певний вплив на формування його як поета мали традиції української по-езії XVIІ—XVIIІ ст. та фольклор. Вірші Сковороди свідчать про те, що він був визначним поетом-ліриком. Але головне те, що у віршованих творах викладена світоглядна поезія автора, його думки, мрії. Однією з найбільш важливих тем поезії Сковороди є тема вольності, яку він цінує вище злата, а батьком Вольності називає «Богдана-героя» (Сковорода Г. De Libertate / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 1. – С. 85).

У своїх віршах, байках Сковорода змальовує яскраві картини тогочасного життя, викриває соціальні порядки, критикує лихварство, хабарництво, панське лиходійство та панський побут з його оргіями та псовим полюванням.

Він викриває згубність честолюбства, прагнення до нагромадження багатства, показує його тлінність. «Всяке багатство може висякнути й висохнути, як озеро, лише чесне ремесло зостається непослабним джерелом небагатого, але безпечного існування» (Сковорода Г. Байки Харківські. Байка 16: Жаби / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 1. – С. 111).

У сатиричних байках Сковорода їдко висміює тогочасне панство, яке мріяло про титули й чини, зовсім не розуміючи, що ті чини їм «зовсім не споріднені» (Сковорода Г. Байки Харківські. Байка 28: Олениця та Кабан / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 1. – С. 124). Гідність людини, пише він, визначається не зовнішніми якостями, не одягом, не родом, не чинами, а її справами.

Сковорода підносить значення праці в житті людини. У байці «Бджола та Шершень» він прославляє працелюбність бджіл і докоряє шершням, які живуть за рахунок пограбування чужого добра. Зміст поезії Сковороди, його віршів, пісень, байок є відображенням його філософських поглядів. Проте це не були ще суто філософські твори. В них переважали питання моральних принципів практичної поведінки людини. Разом з тим у мислителя уже на той час формуються окремі положення, які згодом склали основу його філософського вчення.

Не вдаючись безпосередньо до характеристики філософських поглядів Сковороди, слід зазначити, що вони часто переплітаються у нього з аналізом економічних питань, аналізом реальних умов життя народних мас. Головним завданням філософії мислитель вважав пізнання природи людини. Людина у мислителя не є просто тілесним індивідом. Відповідно до концепції Сковороди про «три світи» людина – це мікросвіт (мікрокосм), всесвіт – це макросвіт (макрокосм) і третій – «символічний світ» (Біблія). Кожен із них представлений «двома натурами», має подвійну природу: зовнішню – матеріальну, видиму і внутрішню – духовну, приховану, що потребує осягнення.

Сковорода аналізує «три світи», розкриває їхні матеріальні й духовні сторони. Керуючись своєю теорією пізнання, він доводить необхідність розкриття внутрішніх закономірностей явищ. Теорію пізнання він підпорядковує центральному, головному питанню своєї філософської концепції – питанню людини та пошуку щастя. Вона набула у мислителя форми теорії самопізнання. Самопізнання – це рятівний спосіб запобігання соціальних лих. Саме тому Сковорода звертається до всіх верств суспільства із закликом позбавитися суспільних пороків, суспільних вад. Саме у самопізнанні, коли людина, розкриваючи свою суть, відмовиться від злого на користь добра, Сковорода бачив шлях до щастя.

Значне місце у творчості Сковороди займає його концепція «сродної», спорідненої праці, яка є однією з найважливіших передумов досягнення людиною щастя. Дослідники творчості мислителя наголошують, що він уперше в історії української філософії ввів поняття «спорідненої праці» (Історія філософії України : підручник / М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, І. В. Бичко, С. В. Бондар та ін. – Київ : Либідь, 1994. – С. 185). З цим поняттям пов’язана ідея перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду особистості.

Що таке щастя? – запитує Сковорода. Безпосереднім суб’єктивним виявом людського щастя є внутрішній стан людської душі – «душевна міць» (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 1. – С. 340). Він категорично заперечував уявлення про щастя панівних верств, що ведуть паразитичний спосіб життя за рахунок бідноти. «О, якими значними веселощами користуються вельможні й багаті персони!.. а ми, біднота, що не має статків, начебто живимося тими крихтами, що падають з їхніх столів» (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх … – С. 325).

Не солодка їжа, не м’яка постіль, не високі чини становлять щастя людини. Щастя, добробут суспільного життя людей засновані на праці. Щастя людини в праці, у виконанні нею обов’язку перед Батьківщиною.

Не шукай щастя у «знатному домі», у пригожому обличчі, у дохідному місці, у «прибутному званні» (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх … – С. 352–353). «Зовнішнє те, що лежить поза людиною: ґрунт, рід, чин тощо. Шукай, що хочеш, але не загуби миру. Шляхетний список лежить поза тобою, а ти поза ним цілком можеш бути щасливий» (Сковорода Г. Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 1. – С. 422). Перш за все людина повинна пізнати свою природу як «спорідненість», тобто схильність до певного виду діяльності. Пізнавши її, займаючись певним видом праці, людина стає корисною собі і суспільству. Вибір діяльності людиною не може бути довільним, він визначається природою, здатністю людей до тої чи іншої праці. «Без бажання все важке, навіть найлегше» (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх … – С. 341). Схильність людей до розподілу видів праці розрізняє їх, але сама праця, як процес «діяння» об’єднує їх, зіставляє і в той же час відрізняє від тварин. Докладно розглядає Сковорода «природженність» до хліборобства, воїнства, богослов’я.

Розрізняє Сковорода процес праці і її результат. Процес праці – це «діяння», а результат праці – це продукт споживання, що використовується людиною для підтримання життя, а також для задоволення інших потреб. Проте, як наголошує Сковорода, головним є не насолода споживання, а насолода працею. Так, у байці «Бджола та Шершень» на запитання Шершня, для чого Бджола так багато працює, якщо плоди її праці дістаються іншим, вона відповіла: «Ти поважний дурню, пане раднику, … нам незрівнянно більшу радість дає збирати мед, аніж його споживати. До цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. Без цього жити, навіть купаючись у медові, для нас лише люта смерть» (Сковорода Г. Байки Харківські. Байка 27: Бджола та Шершень / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 1. – С. 122). Отже, в концепції Сковороди творча праця, праця за покликанням є внутрішньою потребою людини і приносить вищу насолоду. Думка безумовно прогресивна, але утопічна за тих умов. Крім того, суспільний поділ праці, про який фактично йдеться, у нього не пов’язаний ні з суспільними відносинами, ні з відносинами власності. Його він виводить лише із природних здібностей людей, які, до речі, кладе в основу соціальної рівності. Тезу про природну рівність всіх людей він підкріплює думкою про право на щастя всіх на землі: «премилосердна й дбала матір наша натура... Вона для кожного подиху добра, а не для деяких вибраних» (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх … – Т. 1. – С. 332).

Якщо так, то всякий на землі повинен бути щасливим, відповідно до своїх здібностей і свого покликання. Проте це не здійснилося. Більшість людей живе у злиднях, виконуючи тяжку, непомірну працю для панів. Але це не примхи «натури». «Невже гадаєш, – питає він, – що премилосердна й дбала матір наша натура зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою?» (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх … – С. 332). Соціальне розшарування суспільства Сковорода пояснює результатом порушення природних законів.

Сучасне йому суспільне життя мислитель піддав жорсткій критиці. У творі «Бесіда, названа двоє, про те, що легко бути блаженним» він називав його образно «житейським морем» (Сковорода Г. Бесіда, названа двоє, про те, що легко бути блаженним / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 1. – С. 265). Всі сторони суспільного життя охопив поглядом Сковорода і дав їм нищівну оцінку. Він розкриває і таврує пороки панівних класів, які встановили свої права і норми моралі. Він таврує їх жадібність, неробство і лицемірство, ганьбить за лихоїмство й лукавство.

У творі «Боротьба архістратига Михаїла з сатаною» Сковорода в дотепній, іронічній формі характеризує подорожнього, шлях якого символічно, як пише автор, пролягає зі сходу не в світлу південну країну, а скриває кінець свій «у північному мороці». Небесні сили, дивлячись на подорожнього «й змилосердившись над ним», возгласили: «О нещасний страдальцю! Це сріблолюбець. Боже мій! Весь обтяжений мішками, сумами, кошиками, гаманцями, ледве рухається, наче нав’ючений верблюд. Кожен крок для нього мука» (Сковорода Г. Боротьба архістратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 2. – С. 72).

Сковорода зі зневагою пише про мораль золотолюбців, їх внутрішню спустошеність і образно подає це в пісні, яку співає, мандруючи, багач.

   «Хай у світі я поганий – аби був багат.
   Нині совість не у моді, а золото йде в лад.
   Як нажив, не запитають, аби жирним був гріш.
   Коли багатий, то всім брат, і чесний, і гарний.
   Що в нас у світі ганебне? Порожній гаманець»
(Сковорода Г. Боротьба архістратига Михаїла … – С. 72–73).

Не залишив мислитель поза увагою бюрократію і чиновництво, він таврував їх за домагання багатства, паразитизм і, разом з тим, за плазування перед можновладцями. Сковорода критикував всю систему тогочасного суспільства, а правителів порівнював з вовками, що правлять у вівчарні.

Узагалі вражає багатство мови, кількість і багатогранність негативних рис, якими наділяв Сковорода панівні верстви, духовенство та ін. «Сріблолюбні, честолюбні, насолодолюбні, облесники, звідники, немилосердні, непримиренні, що радіють з сусідського горя, за благочестя мають прибутки, цілують кожен день заповіді Господні і за алтин їх продають» (Сковорода Г. Боротьба архістратига Михаїла … – С. 74).

Увесь цей натовп, що бреде в «море житейське» — це зграя «честолюбців», «насолодолюбців», шлях яких супроводжується «писком та іржанням музичних інструментів, вигуками торжествуючих і козлоголоссям, кухонними запахами, гаром і курінням. Інше в отих подальших покидьках і стоках: там – позови, боротьба, злодійство, грабежі, підлабузництво, купівля, продаж, хабарі …» (Сковорода Г. Боротьба архістратига Михаїла … – С. 73).

Спостерігав Сковорода тяжке, пригноблене життя народу. Проте, піддаючи різкій критиці станово-кріпосницький лад, світських і духовних феодалів, поміщицько-державний апарат влади, він не закликає пригноблених до активного протесту.

Які ж суспільні ідеали мислителя? Розкриваючи суперечності існуючого ладу, висвітлюючи всі негаразди «житейського моря», він, як справжній мореплавець, який довго блукав серед розбурханих хвиль, вигукнув: «Пливучи по морю світу цього, оце бачу здалека землю святу! О найсолодший, бажаний краю!». Отже, він уздрів «землю святу» (Сковорода Г. Суперечка біса з Варсавою / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 2. – С. 100).

Новий устрій, нове суспільство будується на спільній праці, яка є джерелом благополуччя людей, запорукою їхнього щастя. У праці «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру» Сковорода ще більш категорично проголошує думку про те, що праця – не тільки природна потреба, а й основа всього суспільного розвитку.

Проте мислитель не абсолютизує працю, не розглядає її саму по собі як панацею від проблем, що існували. Він виступає проти примусової, підневільної праці. У творі «Книжечка про читання святого письма, названа Жінка Лотова» він засуджує «рабське ярмо й тяжку роботу» (Сковорода Г. Книжечка про читання святого письма, названа Жінка Лотова / Григорій Сковорода // Твори : у 2 т. – Київ, 2005. – Т. 2. – С. 50). Він пише, що природа, Вседержитель «виростив дітей не на рабство, а на свободу» (Сковорода Г. Книжечка про читання святого письма … – С. 43). Сковорода прославляє вільну людину, людину духовну, якій все підвладне. «Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає в майбутнє …» (Сковорода Г. Книжечка про читання святого письма … – С. 46). Сковорода мріє про суспільство, в якому не буде зла, а буде панувати добро. Не буде в цьому суспільстві багатства і злиднів, багатих і бідних, не буде тяжкої виснажливої праці. В ньому не повинно бути тиранії, пригноблення, не буде «пристрастей душевних», «заздрості, ненависті, гніву, скорботи ...» (Сковорода Г. Книжечка про читання святого письма … – С. 59). У цьому суспільстві не буде нічого «тлінного», все буде вічне. Відповідно закони будуть супротивними «тиранським» (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх … – С. 346). У цьому суспільстві «немає… ні старості, ні статі, ні відмінності» (Сковорода Г. Книжечка про читання святого письма … – С. 44). У зв’язку з цим викликає інтерес розуміння теми «рівності». Щоправда, це питання він аналізує не у зв’язку з майбутнім суспільством, а у зв’язку з проблемою «сродности» до праці, але воно має відношення й до питання побудови майбутнього суспільства. Адже в суспільстві не буде «разності», а буде рівність. А її Сковорода трактує як «неоднакова всім рівність» (Сковорода Г. Розмова, названа Алфавіт … – С. 436). Люди різні за своїми здібностями і своїми покликаннями, отже різні за своєю «сродностю до праці». Тому людина має жити згідно з власним покликанням. І в цьому рівність. А «рівна рівність», яку Сковорода називає дурістю, огидна «блаженній природі» (Сковорода Г. Розмова, названа Алфавіт … – С. 437). Він визнає лише нерівність обдаровань.

Пропагуючи спільну працю, мислитель, проте, не висловлює критичних зауважень щодо приватновласницьких відносин. Він не засуджував приватну власність, але вона не виступає в нього і як атрибут людської природи. Можна сказати, що він виступає проти великої феодальної власності, як і нагромадження багатства взагалі. Мислитель нещадно таврує багатство, однак не пропонує аскетизму. Він проти надмірностей. Сковорода часто посилається на вислів Сократа: «Живу не для того, щоб їсти і одягатись, їм і одягаюсь, щоб жити» (Шинкарук В. Григорій Сковорода : [вступ. ст.] / В. Шинкарук, І. Іваньо // Сковорода Г. Повне зібрання творів : в 2 т. – Київ : Наук. думка, 1973. – Т. 1. – С. 40).

Поставивши завданням відшукати нову форму співжиття, Сковорода вірить у прийдешнє, вірить у творчі можливості народу. «Боже мій! Чого ми не вміємо, чого ми не можемо!» (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх … – С. 337). То лише «марнотратник, баламут жене пустоту, а господар – корисне» (Сковорода Г. Книжечка про читання святого письма … – С. 59).

Основною функцією філософської концепції Сковороди було розкриття суті людини і відшукання щастя для всього народу. Відповідь на це питання у Сковороди своєрідна. По-перше, джерелом щастя він називає самопізнання і працю, працю «сродну». Але разом з тим він намагається використати науку в пошуках щастя. Він називає цілий ряд природничих наук, як-то фізика, механіка, математика, медицина тощо (Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх … – С. 337). Але вони не дають відповіді на питання про шляхи перетворення суспільства на нових засадах. І Сковорода жадібно шукав таку науку. А на той час вважав за можливе задовольнитися своєю теорією пізнання (і самопізнання).

Сковорода був не лише оригінальним мислителем, видатним філософом. Він був великим патріотом своєї Батьківщини, захисником інтересів трудового, поневоленого люду. Саме служінню народу він віддав усе своє життя.

Відомі вчені та авторитетні джерела про Григорія Савича Сковороду

Дмитро Іванович Багалій (1857–1932) – український історик, філософ та громадський діяч

«Сковорода визнанням і позитивного ідеалу життя є великим оптимістом у своїй вірі в можливість його здійснення і цим ідеалом, палким покликом до щастя, до цього царства божого на землі пронизано всі його твори й листи. Після цього робиться зрозумілим дуалізм Сковороди, – що зводився одначе до монізму – глибоко негативне ставлення до деяких з`явищ життя й палке позитивне відношення й шукання того, що наближало людськість до ідеалу, який він проповідував…».
     Багалій Д. І. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода / Д. І. Багалій. – 1926. – С. 101.

Сергій Олександрович Єфремов (1876–1939) – український громадсько-політичний і державний діяч, літературознавець, академік

«... Григорій Сковорода (1722–1794). Ім'я це й тепер широко відоме, але тільки ім'я, як самородного українського філософа, – а тим часом, колись цей філософ у сірій свиті мав величезний реальний вплив на українське громадянство своєю етичною наукою і може ще більший – своїм життям, своєю оригінальною особою. Щоб цей вплив оцінити, досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому "мандровану академію" і його самого вважали вартим за цілий університет; досить згадати, що коли треба було тоді знайти на Україні ідейну, чесну та чисту людину – шукали її між "сковородинцями", тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки. І навіть перший на території України університет Харківський не дарма постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода. В цьому – безпосередній результат його діяльності, що розбуркувала людей, привчала їх думати, науки й знання прагнути».
     Єфремов С. О. Історія українського письменства : монографія / С. О. Єфремов. – Київ : Феміна, 1995. – С. 215.

«Через те Сковорода свою філософію зумів зв'язати з життям і у нього знаходимо цікаві думки про такі питання, які й досі мають пекучий для нас інтерес. Так, цікаво зазначити його погляд на власність: "всякая секта,– переказує думки Сковороди його учень Ковалінський,– пахнетъ собственностью, а гдѣ собственно-мудріе, тутъ нѣтъ главной мудрости",– і в своєму особистому житті Сковорода порвав ланцюги власності».
     Єфремов С. О. Історія українського письменства. – С. 218.

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«В ефективності функціонування людини і суспільства філософ, поряд з іншими, найбільшого значення надав економії часу і праці, що відповідає здібностям людини. Причому ці, за своїм змістом, економічні категорії є стрижневими економічними ідеями світоглядної системи Г. С. Сковороди, відображені в різних жанрах його творчості, ядром цієї концепції є вивчення про справжню людину, її щастя».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 42.

«З різних боків намагався Г.С. Сковорода з'ясувати концепцію „сродности труда". У трактаті „Алфавит или букварь мира" є навіть розділ „Примѣты нѣкіих сродностей". У формі діалогу мислитель намагався розкрити суть і ознаки „сродности труда", визнавши трудність поставленої проблеми і те, що пізнають природну схильність до того чи іншого виду діяльності часто з великим запізненням».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки. – С. 44.

Валерій Олександрович Шевчук (нар. 1939 р.) – український історик, письменник, літературознавець

«… в Сковороди були свої особливості. Загалом стиль його життя певною мірою накладався на стиль життя бакалярів, але він ніколи не викладав у нижчій школі, а таки в середній (колегіум), яка у харківському випадку переходила у вищий навчальний заклад. Не викладав у Київській академії, що була найвищим навчальним закладом України, а його професори підчас стояли не нижче професорів європейських. Працював досить довго домашнім учителем (у панства Томар та Захаржевських), а такі теж переходили від пана до пана. Не бувши ченцем, подовгу жив у монастирях, здобував прихистка у друзів-священиків, у козацької старшини, панів, як друг дому, на запрошення тих панів, часом оселявся на пасіках у тих панів, котрі ставилися до нього прихильно, ділився з ними своїми думками (різновид проповіді) і давав читати й переписувати свої твори, але виключно людям до нього доброналаднаним. Відповідно, духовно впливав на них. Із простолюддям спілкувався хіба на побутовому рівні десь так, як спілкується освічена людина з неосвіченою, але толерантно, і єдине, що мав спільне з ним, – був так само вбогий, однак свою мудрість уселяв тим, котрі були спроможні її збагнути. Його формула: "Жереб мій із бідняками, та Бог мудрості дав пай". Отже, це був не мандрований дяк, а мандрований філософ, так, зрештою, його й сприймали. Але слугою він ніколи не був ані в пана, ані в священика, ані в ігумена, ані в начальства колегіумів – другом бути міг, цілком перебуваючи на статусі вільної людини. Така позиція була йому необхідна, щоб виконати своє призначення, житейську місію, яка була, можна сказати, апостольська, і він сам у те твердо вірив.
     Шевчук В. Пізнаний і непізнаний Сфінкс : Григорій Сковорода сучасними очима : розмисли / Валерій Шевчук. – Київ : Пульсари, 2008. – С. 249–250. – (Українці у світовій цивілізації).

«Сковорода творив славу про себе двох ґатунків: легендарну, якnbsp; дивак, яка й досі часом виявляється сильніша справжньої, довкола його особи творилися всілякі фантастичні чи напівфантастичні передання, тобто витворювався міт Сковороди, що тільки посередньо прив'язувався до його справжнього образу; з іншого боку, існував реальний Сковорода в усіх своїх іпостасях, поет, музикант, композитор, творець морального вчення, будованого на традиційній основі, автор досить складних і фігурно заплетених барокових філософських творів, а водночас проповідник ідей, фундатор та голова Слобожанської Горньої республіки, що складалася з реальних гуртків його учнів-друзів та прихильників, а водночас жива людина, що колись жила під сонцем зі всіма своїми висотами та низинами».
     Шевчук В. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – С. 342.

«Ідея природженої праці в Григорія Сковороди ясна. Первинне в ній – природженість, її знає людина, пізнавши себе, безпомильно збагнувши і серед безлічі людських занять вибравши саме те, до чого має природження. При цьому єднається з однодумцями на підставі дружби й духовної любові, що стверджує її в житті, отже, суспільна праця має вартість не лише індивідуальну, а корисна більшій чи меншій спільноті, бо саме вона її й творить. Природжена праця виконується легко, бо це праця вільної людини, тоді як неприроджена – важко і з нехіттю, бо така праця рабська. Все це дає й суспільний результат, коли від твоєї праці насичується чи наповнюється суспільство, хоч і в малій своїй частині, і індивідуум, бо приносить йому мир, а відтак і сатисфакцію, яка зветься щастям».

     Шевчук В. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – С. 430.

Микола Григорович Жулинський (нар. 1940 р.) – український літературознавець та політик, академік НАН України

«Духовне оздоровлення та моральне зміцнення людини мислилося Сковородою не лише шляхом удосконалення освітою, навчанням, самопізнанням, але й працею як досконалою формою вираження людської сутності.

У “Дружній розмові про душевний мир” Григорій Сковорода переконує: тоді буде плодоносити суспільства сад, коли “кожна людина не лише добра, а й споріднену собі, розлиту по всьому складу діла, відправляє роботу”. А суспільство, держава, за його переконанням, мають бути у внутрішній гармонії, діяти злагоджено, як годинниковий механізм, який без завзятості й невтомної праці зупиниться …

Етико-філософська система поглядів філософа світової слави Григорія Сковороди нагадує духовну комету, яка втягнула в ослаблений абсолютизмом організм українського суспільства гуманістичні цінності національної цивілізації та світової філософської культури. Його оригінальне філософське вчення стимулювало новий етап відродження і розвитку української культури та мистецтва».

     Жулинський М. Нація. Культура. Література : Національно-культурні міфи та ідейно-естетичні пошуки української літератури : [зб. ст.] / Микола Жулинський ; [ред.: Г. С. Балабан, Є. І. Мазніченко, О. В. Осадча]. – Київ : Наук. думка, 2010. – С. 270.

Твори

• Життя наше – це подорож / Григорій Сковорода ; упорядкував і переклав Валерій Шевчук. – Вид. 3-тє. – Львів : Апріорі, 2023. – 269 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: СО39500
  Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Г3328
• Повна академічна збірка творів [Електронний ресурс] / Григорій Сковорода ; за ред. Л. Ушкалова ; НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди [та ін.]. – Електрон. текст. дані. – Едмонтон ; Торонто : Вид-во Канад. ін-ту укр. студій ; Харків : Майдан, 2011. – 1398 c. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/. – Дата звернення: 02.01.2018.
• Повне зібрання творів: у 2 т. / Григорій Сковорода ; [редкол. : В. І. Шинкарук (голова) ; вступ. ст. В. Шинкарука та І. І. Іваньо] ; Ін-т філософії АН УРСР. – Київ : Наук. думка, 1973. – Т. 1. – 531 с. ; Т. 2. – 574 с.
  Шифр зберігання книги: У1 С44
• Твори : у 2 т. / Григорій Сковорода ; Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – 2-ге вид., випр. – Київ : Обереги, 2005. – Т. 1. – 528 с. ; Т. 2. – 480 с. – (Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії, т. 5, 6).
  Шифр зберігання книги: У1 С44
• Вибрані твори / Григорій Сковорода ; [упоряд. та передм. Л. Ушкалова ; прим. і комент. Л. Ушкалова та С. Вакуленка] ; НАН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди, Харків. іст.-філол. товариство. – Харків : Прапор, 2007. – 384 с.
  Шифр зберігання книги: У1 С44
• Байки Харківські. Афоризми : до 250-річчя від народження Г. С. Сковороди / Г. С. Сковорода ; за ред. О. Р. Мазуркевича ; упоряд. Н. О. Ратюк. – Харків : Прапор, 1972. – 131 с.
  Шифр зберігання книги: У1 С44
• Байки Харківські / Григорій Сковорода ; пер. Назара Федорака ; [граф. опрацювання: Р. Романишин, А. Лесів]. – Львів : Terra Incognita, 2022. – 99, [8] с.
  Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: В81002
• Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи / Г. С. Сковорода. – Київ : Наук. думка, 1983. – 542 с. – (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література).
  Шифр зберігання книги: У1 С44
• Літературні твори / Григорій Сковорода ; вступ. ст., упоряд. текстів і прим. Б. А. Деркача. – Київ : Наук. думка, 1972. – 436 с.
  Шифр зберігання книги: У1 С44
• Найкраще : [вибр. твори] / Григорій Сковорода ; [пер. М. Кашуби, Г. Сварник, Н. Федорака ; передм. Р. Чопика, А. Любки ; іл. Д. Мовчана]. – Львів : Terra Incognita, 2019. – 318, [1] с. : іл. – (Українська езотерика).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА841031
• Поезії із "Саду божественних пісень"; Байки ; Розмова п'яти подорожних про істинне щастя в житті (про сліпого та безногого) ; Вдячний Еродій / Григорій Сковорода // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – C. 295–316.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1900. – Т. 30 (полутом 59). – С. 217–219.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2003. – Т. 5. – С. 505.
  Шифр зберігання книги: 34 Ю70
• Енциклопедія історії України : в 10 т. / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. - Київ : Наук. думка, 2012. – Т. 9. – С. 607–609. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU. – Дата звернення: 12.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Е64
• Шевченківська енциклопедія : в 6 т. / НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.] ; [кер. проекту В. Л. Смілянська]. – Київ : Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка, 2015. – Т. 5. – С. 790 – 796.
  Шифр зберігання книги: 821.161.2.0 Ш37
• Багалій Д. І. Українській мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода / Д. І. Багалій. – Харків : Держвидав України, 1926. – 400 с.
  Шифр зберігання книги в НІБ України: 1Ф Б14
• Багалій Д. Український філософ Г. С. Сковорода [Електронний ресурс] / Д. Багалій, М. Яворський. – Електрон. текст. дані. – Сімферополь: Держвидав України, [1922–1925]. – 64 с. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/0002504. – Дата звернення: 12.09.2022.
• Багалей Д. И. Украинский философ Григорий Сковорода [Электронный ресурс] / Д. И. Багалей // Киевская старина. – 1895. – № 2. – С. 145–169. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: http://resource.history.org.ua. – Дата обращения: 12.12.2016.
  
• Багалей Д. Украинский философ Григорий Сковорода [Электронный ресурс] / Д. Багалей // Киевская старина. – 1895. – № 3. – С. 265–294. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: http://resource.history.org.ua. – Дата обращения: 12.12.2016.
• Возняк М. С. Історія української літератури : у 2 кн. / Возняк М. С. – Вид. 2-ге, випр. – Львів : Свiт, 1994. – Кн. 2. – С. 76–92.
  Шифр зберігання книги: 821.61.2.0 В64
• Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети. Кн. 1 / за заг. ред. М. І. Панова. – Київ : Ін Юре, 2002. – С. 135–138.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Д36
• Драч І. Ф. Григорій Сковорода / І. Ф. Драч, М. В. Попович, С. Б. Кримський. – Харків : Фоліо, 2022. – 380, [2] с. – (Життя видатних українців – Книжки війни).
  Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: А822865
• Жаліло Я. М. Економічні аспекти філософії праці Г. Сковороди / Я. М. Жаліло // М. І. Туган-Барановський та Г. С. Сковорода: науково-пізнавальна проща до місць життя видатних українців : матеріали мобільного семінару Київ – Чорнухи – Лохвиця / [упоряд. Бажал Ю. М.] ; Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія", Ф-т екон. наук. – Київ : НаУКМА, 2007. – С. 32–37.
  Шифр зберігання книги: 330.8 Т81
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посіб. / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 146–151.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА599227
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 40–51.
  Шифр зберігання книги: 330.8 З-68
• Єрмоленко А. М. Спадщина Г. С. Сковороди і сучасність (до 300-річчя від дня народження) (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 26 лютого 2020 р.) [Електронний ресурс] / А. М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. – 2020. – № 4. – С. 68–72. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnanu_2020_4_12. – Дата звернення: 07.04.2021.
• Історія економічної думки України : навч. посіб. / Р. Х. Васильєва, Л. П. Горкіна, Н. А. Петровська. – Київ : Либідь, 1993. – С. 44–47.
  Шифр зберігання книги: 330.8 І-90
• Історія України в особах. IX–XVIII ст. : монографія / авт. кол.: В. Замлинський (керівник) та ін. – Київ : Україна, 1993. – С. 377–381. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/ . – Дата звернення: 12.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 94(477) I-90
• Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – Київ : КМ Академія, 2001. – С. 488–490.
  Шифр зберігання книги: 37 К38
• Коваленко Г. Григорій Сковорода, його життя і твори / Гр. Коваленко. – Полтава : Печатне діло, 1919. – 156 c. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/. – Дата звернення: 02.01.2018.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: РЛ 5120
• Ковальчук В. М. Історія економіки та економічної думки : навч. посіб. / В. М. Ковальчук, М. В. Лазарович, М. В. Сарай. – Київ : Знання, 2008. – С. 346–347.
  Шифр зберігання книги: 330.8 К56
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посіб. / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 118–124. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
  Шифр зберігання книги: 330.8 К67
• Меркулов М. Тема праці у віршах Климентія Зіновієва і байках Григорія Сковороди / М. Меркулов // Переяславські Сковородинські студії. – 2013. – Вип. 2. – С. 83–87. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/. – Дата звернення: 12.12.2016.
  Шифр зберігання в НБУВ: Ж74315
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 506–507. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Н30
• Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті : фотокнига /авт. і упоряд. В. Я. Стадниченко, М. А. Шудря. – Київ : Спалах, 2004. – 178 с.
  Шифр зберігання книги: 1ФС Н37
• Небрат В. В. Еволюція теорії державних фінансів в Україні : монографія / В. В. Небрат ; [ред.: І. І. Бажал, І. І. Нестеренко, Т. П. Тацій, В. М. Ускова] ; НАН України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування". – Київ : Рута, 2013. – С. 47–49.
  Шифр зберігання книги: 336.1 Н39
• Небрат В. В. Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. / В. В. Небрат // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. пр. / відп. ред. Т. І.Дерев’янкін ; НАН України, Держ. установа «Ін-т екон. та прогнозування». – Київ, 2009. – Вип. 42. – С. 42.
  Шифр зберігання книги: 338 І-90
• Поліщук Ф. М. Григорій Сковорода : семінарій / Ф. М. Поліщук. – Київ : Вища шк., 1972. – 207 с.
  Шифр зберігання книги: 1ФС П49
• Попович М. В. Григорій Сковорода: філософія свободи / Мирослав Попович. – 2-ге вид. – Київ : Майстерня Білецьких, 2008. – 256 с.
  Шифр зберігання книги: 1ФС П58
• Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії XVII–XX століть / В. А. Потульницький. – Київ : Либідь, 2002. – С. 242–249.
  Шифр зберігання книги: 94(477) П64
• Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 552–553.
  Шифр зберігання книги: 94(477) П78
• Русова С. Странник Григорий Саввич Сковорода: биографический очерк С. Р. / С. Русова. – Харків: Электр. типолитогр. С. А. Шмерковича, 1903. – 31 с. – Режим доступу: https://nibu.kyiv.ua/greenstone/cgi-bin/library.cgi?a=q&r=1&hs=1&e=q-01000-00---off-0adminZz-1917--00-1----0-10-0---0---0direct-10-DC--4-------0-1l--11-uk-50---20-about-%D1%80%D1%83%D1%81%D0%BE%D0%B2--00-3-1-00-0--4--0--0-0-11-10-0utfZz-8-00&fqf=DC&t=1&q=%D1%80%D1%83%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0. – Дата звернення: 12.09.2022.
  Шифр зберігання книги в НІБ України: 8(с) Р88
• Солод Ю. Сковорода Григорій Савович / Юлія Солод // Українці Санкт-Петербурга, Петрограда, Ленінграда... / за заг. ред. Володимира Сергійчука. – Вишгород, 2013. – С. 537–538.
  Шифр зберігання книги: 94(477) У45
• Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – Київ : Либідь, 2000. – С. 291–293.
  Шифр зберігання книги: 821.161.2.0 У45
• Ушкалов Л. В. Григорій Сковорода / Леонід Ушкалов. – Харків : Фоліо, 2019. – 122, [5] с. : іл. – (Знамениті українці).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: АО275778
  Шифр зберігання книги в НІБ України: 8(с) У95
• Ушкалов Л. Сковорода та інші : Причинки до історії української літератури / Леонід Ушкалов. – Київ : Факт, 2007. – 552 с. – (Висока полиця).
  Шифр зберігання книги: 8У1 У95
• Хоткевич Г. М. Григорій Савич Сковорода (український філософ) : короткий його життєпис і вибрані місця з творів та листів : з нагоди 125-літньої річниці з дня смерті / Гнат Хоткевич. – Харків : Союз, 1920. – 167 c. – (Культурно-історична бібліотека / під ред. Д. І. Багалія). – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/. – Дата звернення: 02.01.2018.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: П3051 ВО132048(2
• Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима : розмисли / Валерій Шевчук. – Київ : Пульсари, 2008. – 528 с. – (Українці у світовій цивілізації).
  Шифр зберігання книги: 1ФС Ш37

Фотогалерея

• 

  З Української старовини : альбом / текст Д. І. Яворницького ; пер. з рос. та упоряд. Ю. О. Іваниченко. – Київ : Мистецтво, 1991. – С. 19.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті : фотокнига / авт. і упоряд. В. Я. Стадниченко, М. А. Шудря. – Київ : Спалах, 2004. – C. 5.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 6.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті . – C. 12.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 25.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 31.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 69.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 93.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 95.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 103.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 109.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 114.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 116.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 121.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 127.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 137.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 141.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 155.

• 

  Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті. – C. 3.

• 

  Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс : Григорій Сковорода сучасними очима : розмисли / Валерій Шевчук. – Київ : Пульсари, 2008. – C. 59. – (Українці у світовій цивілізації).

• 

  Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – C. 111.

• 

  Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – C. 131..

• 

  Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – C. 133.

• 

  Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – C. 151.

• 

  Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – C. 264.

• 

  Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – C. 450.

• 

  Шевчук В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. – C. 279.