Відмінності між версіями «Volodymyr Svjatoslavovych»

Матеріал з Економічна думка України
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 28: Рядок 28:
 
</p><p>Зовнішня політика князя Володимира спрямовувалася на розвиток політичних, культурних та економічних зв’язків з Візантією, Болгарією, Польщею, західноєвропейськими країнами. Володимир намагався зміцнити міжнародні позиції Київської держави.
 
</p><p>Зовнішня політика князя Володимира спрямовувалася на розвиток політичних, культурних та економічних зв’язків з Візантією, Болгарією, Польщею, західноєвропейськими країнами. Володимир намагався зміцнити міжнародні позиції Київської держави.
 
</p><p>Багато зробив Володимир Великий і для розбудови Києва. Фінанси, що зосереджувалися у руках князя, давали йому змогу здійснювати значні витрати на суспільні потреби. Територія міста була розширена і захищена новими валами з кам’яними вежами. Були побудовані: церква святої Софії та величезна церква Богородиці, так звана Десятинна, бо на утримання її Володимир призначив десяту частину княжих прибутків, князівський кам’яний палац та інші споруди. Літописець у «Літопису руському» з повагою пише про освітянську діяльність Володимира, який після охрещення став «… у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне» (Літопис Руський : За Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Махновця. – К., 1989. – С. 66).
 
</p><p>Багато зробив Володимир Великий і для розбудови Києва. Фінанси, що зосереджувалися у руках князя, давали йому змогу здійснювати значні витрати на суспільні потреби. Територія міста була розширена і захищена новими валами з кам’яними вежами. Були побудовані: церква святої Софії та величезна церква Богородиці, так звана Десятинна, бо на утримання її Володимир призначив десяту частину княжих прибутків, князівський кам’яний палац та інші споруди. Літописець у «Літопису руському» з повагою пише про освітянську діяльність Володимира, який після охрещення став «… у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне» (Літопис Руський : За Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Махновця. – К., 1989. – С. 66).
</p><p>«Розгалужена серія державних заходів Володимира дуже зміцнила його становище. Русь вступила в період свого розквіту, і це не могло не відбитися на становищі київського престолу. Успіхи в зовнішній політиці (зокрема у відносинах з Візантійською імперією); зміцнення державних рубежів і ряд перемог над печенігами, що поклали край їхній експансії; стабілізація внутрішньої обстановки, що створило сприятливі умови для піднесення економіки й добробуту населення; своєчасні далекоглядні заходи в галузі культури – все це, безумовно, сприяло ствердженню авторитету Володимира в ролі великого князя і створювало флер загальнодержавного процвітання та соціальної гармонії.
+
</p><p>«Розгалужена серія державних заходів Володимира дуже зміцнила його становище. Русь вступила в період свого розквіту, і це не могло не відбитися на становищі київського престолу. Успіхи в зовнішній політиці (зокрема у відносинах з Візантійською імперією); зміцнення державних рубежів і ряд перемог над печенігами, що поклали край їхній експансії; стабілізація внутрішньої обстановки, що створило сприятливі умови для піднесення економіки й добробуту населення; своєчасні далекоглядні заходи в галузі культури – все це, безумовно, сприяло ствердженню авторитету Володимира в ролі великого князя і створювало флер загальнодержавного процвітання та соціальної гармонії. Але було б надто наївно думати, що те процвітання і та гармонія мали безумовний характер і визначали собою глибинну суть суспільних відносин. Аж ніяк. Під зовнішнім блиском Володимирового «проспериті» таїлися гострі протиріччя, які досить часто давали про себе знати, інколи виливаючись і у відкриті конфлікти. Обстановка залишалася напруженою і в перший-ліпший момент могла вибухнути новими соціальними потрясіннями» (Брайчевський М. Ю. Твори / М. Ю. Брайчевський ; упоряд. Ю. В. Кухарчук. – К. : Вид-во iм. Олени Телiги, 2004. – Т. 1. – С. 179).
</p><p>Але було б надто наївно думати, що те процвітання і та гармонія мали безумовний характер і визначали собою глибинну суть суспільних відносин. Аж ніяк. Під зовнішнім блиском Володимирового «проспериті» таїлися гострі протиріччя, які досить часто давали про себе знати, інколи виливаючись і у відкриті конфлікти. Обстановка залишалася напруженою і в перший-ліпший момент могла вибухнути новими соціальними потрясіннями» (Брайчевський М. Ю. Твори / М. Ю. Брайчевський ; упоряд. Ю. В. Кухарчук. – К. : Вид-во iм. Олени Телiги, 2004. – Т. 1. – С. 179).
 
 
</p><p>«Монетний двір, на якому карбувалася власна грошова одиниця, зростання ролі місцевого самоврядування, волевиявлення населення через вічові збори, утримання князівської дружини та боярства, поглиблення торговельних зв’язків, розквіт ремісництва, розбудова міст, охорона кордонів держави – все це ознаки державності, за якої цілком можливе було існування розгалуженої фінансової системи з центром у Києві. Хтось виконував обов’язки збирачів данини, інші – податків і торговельного мита, хтось рахував зібране до скарбниці багатство. Отже, були при княжому дворі свої казначеї, банкіри, обліковці. Комусь доручали складати бюджет, іншим слідкувати за його видатками. Адже князівська скарбниця не була бездонною, і тільки фінансовий облік міг убезпечити її від несанкціонованих витрат. Збої у великому фінансовому механізмі Київської Русі почалися, як не дивно, із зміцненням окремих регіонів, що знаходилися на території прикордонних областей Володимирової держави. Їх намісники бажали самостійно, без вказівок управляти на місцях, що й похитнуло підвалини державності, породило сепаратистські настрої. Це негативно позначилося на князівських доходах. Окремі області, зміцнілі й упевнені у своїй силі, перестали підкорятися Києву та ділитися своїми прибутками. Столиця поступово почала втрачати позиції «матері міст руських», похитнулася фінансова та економічна могутність Києва. Це тривало, допоки до влади не прийшов Ярослав Мудрий» (Василик О. Д. Державні фінанси України за часів Володимира Великого / О. Д. Василик, Л. Д. Ларіонова // Фінанси України. – 2002. – № 1. – С. 141).</spoiler><br>
 
</p><p>«Монетний двір, на якому карбувалася власна грошова одиниця, зростання ролі місцевого самоврядування, волевиявлення населення через вічові збори, утримання князівської дружини та боярства, поглиблення торговельних зв’язків, розквіт ремісництва, розбудова міст, охорона кордонів держави – все це ознаки державності, за якої цілком можливе було існування розгалуженої фінансової системи з центром у Києві. Хтось виконував обов’язки збирачів данини, інші – податків і торговельного мита, хтось рахував зібране до скарбниці багатство. Отже, були при княжому дворі свої казначеї, банкіри, обліковці. Комусь доручали складати бюджет, іншим слідкувати за його видатками. Адже князівська скарбниця не була бездонною, і тільки фінансовий облік міг убезпечити її від несанкціонованих витрат. Збої у великому фінансовому механізмі Київської Русі почалися, як не дивно, із зміцненням окремих регіонів, що знаходилися на території прикордонних областей Володимирової держави. Їх намісники бажали самостійно, без вказівок управляти на місцях, що й похитнуло підвалини державності, породило сепаратистські настрої. Це негативно позначилося на князівських доходах. Окремі області, зміцнілі й упевнені у своїй силі, перестали підкорятися Києву та ділитися своїми прибутками. Столиця поступово почала втрачати позиції «матері міст руських», похитнулася фінансова та економічна могутність Києва. Це тривало, допоки до влади не прийшов Ярослав Мудрий» (Василик О. Д. Державні фінанси України за часів Володимира Великого / О. Д. Василик, Л. Д. Ларіонова // Фінанси України. – 2002. – № 1. – С. 141).</spoiler><br>
 
<spoiler text="Відомі вчені та авторитетні джерела про Володимира Святославовича"><h3><center>Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – відомий український<br> економіст, доктор економічних наук, професор</center></h3><div align="justify">«Зовнішня торгівля була пріоритетною в економічній політиці київських князів, які водночас збирали данину з підлеглих…<br>Князь Володимир навернув Київську Русь у християнську віру, що знаменувало собою важливий етап у розвитку економічної думки».<br><small>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 92.</small>
 
<spoiler text="Відомі вчені та авторитетні джерела про Володимира Святославовича"><h3><center>Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – відомий український<br> економіст, доктор економічних наук, професор</center></h3><div align="justify">«Зовнішня торгівля була пріоритетною в економічній політиці київських князів, які водночас збирали данину з підлеглих…<br>Князь Володимир навернув Київську Русь у християнську віру, що знаменувало собою важливий етап у розвитку економічної думки».<br><small>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 92.</small>

Версія за 10:09, 20 травня 2014

Image00.jpg

Володимир Святославович

(після хрещення Василій, Володимир Великий,
Володимир Святий, Володимир Красне Сонечко, Володимир I)
(близько 960 – 15 липня 1015) –
один з найвизначніших державних діячів
Київської Русі другої половини X – початку XI ст., полководець,
великий князь київський (близько 978–1015).
Запровадив християнство як державну релігію Київської Русі.
Значно розширив і зміцнив володіння Київської Русі,
провів численні реформи, що сприяли піднесенню держави.




Життя та діяльність


Відомі вчені та авторитетні джерела про Володимира Святославовича


Твори


Література


Іконографія