Анахарсіс

Анахарсіс

(Анахарсій, Анахарсис Скіфський) (грец. Ἀνάχαρσις)
(остання чверть VII ст. – середина VI ст. до н. е.) –
скіфський мудрець VI ст. до н. е. За деякими античними
авторами, його відносили до групи “Семи мудреців”.

---

Життя та діяльність

50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато ін. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.

Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. М. Л. Гаспарова]. – М. : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).

Сосикрат пише, що в Афіни він прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Евкрата. Гермипп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – К. : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37).

Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – К. : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – К. : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.

Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – К. : Наук. думка, 1993. – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – К. : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, зокрема захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:
    «После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,
    Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.
    Но, не успев досказать до конца напрасное слово,
    Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».
(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. М. Л. Гаспарова]. – М. : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).

Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса Іван Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):
    «Скіф Анахарзіс, князівського роду,
    Окраса й слава скіфського народу,
    Почувши, що в Афінах молодий ще
    Афінець Солон та піднявся вже найвище
    Понад ровесних і наукою, й умом
    І промишляє теж над вітчини добром,
    Поміркував: «Хоча дорога й як далека,
    Поїду й розіжву чудного того грека»
(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – К. : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.

Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX столітті завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.

Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 14).

У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.

У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки. Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 15).

Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.

Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 17).

Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.

У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент.

Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 18).

Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші за варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють і пустих речей”, їм не властиве марнослів’я.

Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного, сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошви власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 17).

Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 16).

Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни … Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме. Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія є суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).

Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Анахарсіса

Діоген Лаертський (перша пол. ІІІ століття) – давньогрецький історик філософії

“Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”.
     Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. М. Л. Гаспарова]. – М. : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86

Геродот (бл. 485 до н. е. – бл. 425 до н. е.) – давньогрецький історик

“… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія.

Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії.”
     Геродот. Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – М. : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197.

Степан Миколайович Злупко (1931 – 2006) – видатний український економіст, доктор економічних наук, професор

«Про суспільно-економічні погляди Анахарсія можна судити з його листів-звернень до Солона та інших правителів кінця VI – початку V ст. до н. е…

Тут вжито поняття товару, справедливої ціни, тканини, що належать до економічних і виробничих категорій. Вони не тільки свідчать про високий рівень економічного мислення, але й розвинутість товарно-економічних відносин, інтенсивний обмін населення материкової України з еллінами. Відстоюючи гідність рідної мови, Анахарсій водночас виходив з економічної необхідності спілкування між народами».
     Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 68.

«Отже, є багато прямих і опосередкованих доказів того, що творчість Анахарсія з Подніпров'я, якого видатні елліни зараховували до семи мудреців античності, належить до надбань української і світової культури. Без урахування цього спадку мудреця з Подніпров'я не можна зрозуміти культурного розквіту Київської Русі, появи "Правди Руської" і бібліотеки Ярослава Мудрого, а відтак виникнення Острозької і Києво-Могилянської академій, наукових здобутків України в XIX–XX ст. Ця сув'язь яскравостей в українському науково-освітньому поступі пояснюється, передусім, глибинною, кореневою основою, що сягає найдавніших часів, має міцній стовбур для вічно зеленої крони».
     Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 71.

«Оцінюючи спадщину Анахарсія, український філософ В. С. Крисаченко вказує на її повчальність для сучасників. По-перше, Анахарсій сповідував справжню синівську любов до своєї землі, високо цінував звичаї рідного народу; по-друге, він палко любив рідну мову і відстоював її перед чужинцями; по-третє, Анахарсій стояв на сторожі людських моральних цінностей; по-четверте, він сміливо кинув виклик «сильним світу», був унікальним у відстоюванні людських і етнічних прав; по-п’яте, дав повчальний приклад для збереження етнічної ідентичності в умовах експансії іноетнічного середовища. Збагатившись еллінською культурою, Анахарсій залишився сином свого народу».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10.

Краткая литературная энциклопедия

БАРТЕЛЕМИ (Barthelemy), Жан Жак (20.1.1716, Кассис, – 30.1.1795, Париж) – франц. ученый и писатель. Чл. Франц. академии. Аббат. Автор романа «Путешествие молодого Анахарсиса по Греции» («Voyage de jeune Anacharsis en Gréсe», 1788, рус. пер. т. 1–9, 1803–19). Описание путешествия любознательного скифа служило средством ознакомления с культурой и политическим строем Древней Греции. Опубликованный за год до начала французской буржуазной революции, роман Бартелеми отразил настроение французского общества, его интерес к принципам гражданской свободы у древних. «Путешествие» было переведено на несколько европейских языков.
     Краткая литературная энциклопедия / гл. ред. А. А. Сурков. – М. : Сов. энцикл., 1961. – Т. 1. – Стб. 461–462.

Валентин Семенович Крисаченко – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

«…істиною є те, що скіф Анархасис користувався безсумнівним авторитетом у найвидатніших грецьких (та й не тільки у них) мужів. На його судження ("що у скіфів немає флейтисток, тому що у них немає виноградників") посилається Аристотель ¹. На ваговитість вчинків Анахарсиса розраховує Ціцерон, виступаючи з приводу аграрних законів: "Або скіф Анахарсис зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це" ². Пліній у своїй “Природничій історії” звертає увагу ще на одне видатне відкриття скіфів: якщо Анахарсис винайшов гончарний круг, то "скіф Лід" відкрив "мистецтво злютовування та змішування міді" ³. А що то означало для розвитку цивілізації – неважко збагнути: адже ціла доба в людській історії йменувалась "бронзовою". Час від часу до повчального спадку Анахарсиса звертався і Сенека ⁴.... І цей перелік далеко не вичерпано.

---

  1 Арістотель. Друга Аналітика. Кн. 1., Гл. 13, 29-31.
  2 Марк Тулій Ціцерон. Тускуланські розмови. Кн. V, Гл. З, §8.
  3 Гай Пліній Секунд. Природнича історія. Кн. VII, §197-198.
  4 Луцій Анней Сенека. Моральні листи. До Луцилія. Кн. XIV, Л. ІІ(90)/§31.

     Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд. В. С. Крисаченко. – К. : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 39–40. – (Міжнародний фонд "Відродження").

Секст Емпірик (друга пол. ІІ – поч. ІІІ ст.) – видатний античний філософ, представник школи античного скептицизму

«…Анахарсис Скифский исключал, как говорят, критическое восприятие, к какой бы науке оно ни относилось, и сильно порицал греков, если они его сохраняли».
     Секст Эмпирик. Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик. – М. : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 71. – (Философское наследие).

Сенека Луцій Анней (бл. 4 до н. е. – 65 н. е.) – римський філософ і письменник, видатний представник стоїцизму

«Анахарсіс, – каже Посійдоній, – винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд».
     Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Л. А. Сенека ; переклав з латини А. Содомора. – [Вид. 2-ге]. – К. : Основи, 1999. – С. 369.

Твори

• Письма Анахарсиса / Анахарсис // Антология кинизма. Антисфен. Диоген. Кратет. Керкид. Дион : фрагменты сочинений кинических мыслителей / изд. подготовил И. М. Нахов. – М. : Наука, 1984. – С. 210–216. – (Памятники философской мысли).
  

  Шифр зберігання книги: 1Ф А72
  

• Листи Анахарсиса / Анахарсис // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд., автор вступ. розділів, біогр. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – К. : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 40–45. – (Міжнародний фонд "Відродження").
  Шифр зберігання книги: 57 Л93
  
• Листи Анахарсія / Анахарсій // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 15–18.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
  

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – СПб. : Брокгауз и Ефрон, 1890. – Т. 1а (полутом 2). – С. 713. – Режим доступу: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Анахарсис
  

  Шифр зберігання книги: 03 Э68
  

• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [М.] : ТЕРРА, 1990. – Т. 2. – С. 713.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
  
• Краткая литературная энциклопедия / гл. ред. А. А. Сурков. – М. : Сов. энцикл., 1961. – Стб. 461–462.
  Шифр зберігання книги: 03 К78
  
• Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 79. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&id=1124
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68
  
• Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – М. : ТЕРРА, 2006. – Т. 2. – С. 562 : портр.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
  
• Словарь античности : пер. с нем. / редкол.: В. И. Кузищин (отв. ред.) и др.– М. : Прогресс, 1989. – С. 32.
  Шифр зберігання книги: 9(3) С48
  
• Геродот. Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – М. : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197–198.
  Шифр зберігання книги: 9(3) Г39
  
• Диоген Лаэртский О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. М. Л. Гаспарова]. – М. : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86–87.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Д46
  
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 41–45.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА599227
  
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 65, 67–71, 84, 116.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
  
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 7–11.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
  
• Золин П. М. Анахарсис – экономист… / П. М. Золин // Академия Тринитаризма [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02111094.htm
  
• Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 136–139.
  Шифр зберігання книги: 1Ф К44
  
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 17–20. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
  
• Крисаченко В. С. Анахарсис: початки формування геополітичного образу України / В. С. Крисаченко // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – К. : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 36–40. – (Міжнародний фонд "Відродження").
  Шифр зберігання книги: 57 Л93
  
• Русяєва А. С. Славетний мудрець – скіф Анахарсіс / НАН України, Ін-т археології. – К. : Наук. думка, 2001. – 99 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: А612005
  
• Секст Эмпирик. Сочинения : в 2 т / Секст Эмпирик. – М. : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 69, 71–72. – (Философское наследие).
  Шифр зберігання книги: 1Ф С28
  
• Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – С. 20–27.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
  
• Франко І. З плутархового «Життя Солона». Солон і Анахарзіс : [поема] / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1975. – Т. 7. – С. 561–563.
  Шифр зберігання книги: У1 Ф83

Іконографія

• 

  Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 79.

• 

  Режим доступу: http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/3b/Anacharsis.jpg

• 

  Анахарсис. Роспись галереи собора Новоспасского монастыря в Москве, 1689.
  Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 137.

• 

  Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138.

• 

  Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 2. – С. 485.