Відмінності між версіями «Оріховський Станіслав Станіславович»
Admin (обговорення • внесок) |
Admin (обговорення • внесок) м (Заміна тексту — „<gallery></gallery><br>“ на „<gallery></gallery>“) |
||
| Рядок 149: | Рядок 149: | ||
''Шифр зберігання книги:'' '''8У1 Ш37'''</ul></div> | ''Шифр зберігання книги:'' '''8У1 Ш37'''</ul></div> | ||
</spoiler> | </spoiler> | ||
| − | <gallery></gallery | + | <gallery></gallery> |
<spoiler text="Фотогалерея"><gallery widths=300px heights=280px perrow=4> | <spoiler text="Фотогалерея"><gallery widths=300px heights=280px perrow=4> | ||
Файл:OrehovskyO1.jpg|<small>'''Вирський Д.''' Станіслав Оріховський-Роксолан: життя і пам’ять / Дмитро Вирський ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ, 2013. – С. 202.</small> | Файл:OrehovskyO1.jpg|<small>'''Вирський Д.''' Станіслав Оріховський-Роксолан: життя і пам’ять / Дмитро Вирський ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ, 2013. – С. 202.</small> | ||
Версія за 11:58, 1 жовтня 2019
Оріховський (Оріховський-Роксолан, Оріховський-Роксоланин, Оріховський-Русин, Ожеховський-Роксолан, Оржеховский) (Orichovius Roxolanus, Orichovius Ruthenus Stanislaw Orzechowski, Stanislai Orechovii Rutheni, Stanislaus Orechovus) Станіслав Станіславович
(11 листопада 1513 – 1566) –
український і польський просвітник, мислитель-гуманіст XVI ст.
(11 листопада 1513 – 1566) –
український і польський просвітник, мислитель-гуманіст XVI ст.
Народився С. Оріховський 11 листопада 1513 р. у селі Оріхівці Перемишлянського повіту Руського воєводства Польщі, у польсько-українській родині. Син дрібного шляхтича «гербу Oksza» (Кухта Б. Л. З історії української політичної думки : навч. посібник / Б. Л. Кухта. – Київ : Генеза, 1994. – С. 34). Його батько був писарем у м. Перемишль. У «Листі до Яна Франціска Коммендоні про самого себе» Оріховський виклав свій власний життєпис та світогляд. «… Мої предки, – пише він, – польські лицарі, прибули у Русь, переконані у родючості ґрунту і в догідному становищі провінції. А як осіли у Русі (така й нинішня назва цієї землі), вони пошлюбилися з русинами, придбали село Оріховиці в Перемишлянській єпархії і заснували там свій маєток, зібравши до нього все, що мали. З тих пір багато русинських воїнів, вихідців з того села, почали носити прізвище Оріховських. Від тих предків походив і мій батько Станіслав, який узяв за дружину Ядвігу Баранецьку, уроджену шляхтянку, дочку священика грецького обряду. То була моя мати» (Українські гуманісти епохи Відродження : антологія : у 2 ч. – Київ : Наук. думка : Основи, 1995. – Ч. 1. – С. 406–407). Своїй матері, донці українського священика, Станіслав «завдячував близькими стосунками з русинами, розумінням їхніх інтересів» (Цит. за: Кухта Б. Л. З історії української політичної думки. – С. 34).
«Свою самоідентифікацію …, – зазначає В. Д. Литвинов, – він вклав у формулу «народу українського, держави польської (gente Ruthenus, natione Polonus). Проте не раз Оріховський недвозначно зараховував себе виключно до українців – у посланні до Римського Папи Юлія III, у листі до італійського гуманіста Комендоні, у розмові з відомим польським публіцистом Фричем Моджевським (називав себе “українцем з гір Карпатських”). А при згадуванні про своє рідне місто Перемишль не забував нагадати, що воно українське (“руське”: Premisliae, oppido Russiae, Premisliensis municipii, Roxolaniae provinciae; Premisliae, oppido Roxolaniae). Україну-Русь Оріховський називає “моєю батьківщиною”. А інші країни, які межують з нею, то чужі (“вони”) – Угорщина, Скитія, Московія, ба навіть Польща. Хоч у багатьох випадках він і її зараховує до “своїх”. Знаменно, що, як зазначає сам Оріховський, від численних нападок на нього захищала його “шляхта українська”»» (Литвинов В. Д. Україна в пошуках своєї ідентичності. XVI – початок XVII століття. Історико-філософський нарис : [монографія] / В. Д. Литвинов. – Київ : Наук. думка, 2008. – С. 479). У «Про хрещення русинів» («Baptismus Ruthenorum») Оріховський оскаржує практику католицької ієрархії вимагати від українських православних нового хрещення та доводить законність і рівноправність східної віри. Згодом повторює цю аргументацію в брошурі «Промова у справі закону про целібат» («De lege coelibatus contra Syricium in Concilio habita», (1547 р.)).
З листа до Коммендоні також відомо, що початкову освіту Оріховський отримав у Перемишлі. Згодом батьки відправили сина до Відня “не стільки для вивчення наук, як для набуття хороших манер і звичаїв у королівському місті” (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 407). У Відні він два роки вивчає грецьку та латинську мови. Загалом за кордоном, у різних країнах і містах Європи Оріховський провів близько 17 років, отримав прекрасну освіту в кращих європейських університетах, спілкувався з діячами європейської реформації, гуманістами. У 1526–1542 рр. навчався в університетах: Краківському (від 1526 р.), Віденському (з 1527 р.), Віттенберзькому (1529 р.), Падуанському (1532 р.), Болонському (1540 р.), поглиблював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцигу. Життєвий шлях Оріховського був насичений подіями і цікавими зустрічами з видатними вченими, мислителями Західної Європи. Зокрема, у Віттенберзі він три роки жив у сім’ї Мартіна Лютера. Втікаючи від турецької навали на Відень у 1529 р., опікуни Станіслава Оріховського вивезли його до Саксонії і віддали на навчання до Лютера, другим учителем був Філіп Меланхтон; під їхнім впливом юнак перейшов у лютеранство. Про цей час він згодом пише: «Цілком безкарно й вільно дозволялося нам з юнацьким запалом про все міркувати і всюди говорити все, що заманеться. А Лютер і Філіп Меланхтон хвалили нас за це дуже» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 408). У віці 28 років Станіслав Оріховський опинився у Римі, який цікавив його як колиска Відродження. У Римі, Падуї та інших італійських містах він спілкувався з філософами Антоніо Пасера та Гаспаро Контаріні, ректором і філологом Лазарем Бонаміко, а також з державними діячами: кардиналом Франческо Коммендоні та Александром Фарнезе. На філософському диспуті на Оріховського звернув увагу кардинал Контаріні, ним зацікавився також кардинал Гієронімо Ґінучі, завдяки яким С. Оріховський залишився у Римі, пробув там три роки і врешті-решт відмовився від протестантства. В одному його не могли переконати римські отці: у потребі целібату для священиків.
Після повернення з-за кордону з 1543 р. С. Оріховський за вимогою батька став парафіяльним священиком у Перемишлі. Він активно включився у гуманістичний рух, підтримував зв’язок з багатьма гуманістами та культурно-освітніми діячами Західної Європи, які називали його «русинським», «рутенським» (українським) Демосфеном, «сучасним Цицероном». С. Оріховський мав ораторський талант. Його промову на похоронах Сигізмунда I було вміщено до антології «Промови славетних мужів» («Orationes clarorum virorum»), що вийшла друком у 1559 р. у Венеції і пізніше кілька разів перевидавалася (у Венеції, Парижі, Кельні). Він відкрито проповідував супроти целібату, вважаючи, що шлюб – це засіб проти розпусти. Ряд праць С. Оріховський присвятив питанню про целібат («Промова у справі закону про целібат» («De lege coelibatus contra Syricium in Concilio habita»), листи до папи Юлія III тощо). Праці мали значний резонанс. «Цей блок його писань, – звертає увагу автор дослідження про життя і творчість Станіслава Оріховського В. Шевчук, – стосувався передусім найгострішої власної житейської проблеми і творився з метою самооборончою» (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Українська література XVI–XVIII : у 2 кн. / В. О. Шевчук. – Київ : Либідь, 2004. – Кн. 1. – С. 142). Сам Станіслав Оріховський після смерті батька і п’яти рідних братів зрікся священства і у 1551 р. одружився з Магдаленою Холмською, дівчиною «знатною і родом, і місцем». За це перемишлянський єпископ Ян Дзядуський «оголосив мене бунтівником, виключеним із суспільства (вважаючи мене, присутнього, ніби відсутнім), після чого прокляв, зажадав конфіскації маєтностей на користь скарбу і присудив до вигнання», – писав Оріховський (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 414).
Справа С. Оріховського набула публічного розголосу, «адже, – зазначав він, – то було чимось новим і прикладом, небезпечним для всього шляхетського стану, бо єпископи, крім відлучення від церкви, наважилися застосувати такі кари, на які спроможний лише король, як, наприклад: вигнання, конфіскація маєтків, заслання» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 414). Зрештою, йому було відведено спеціальну увагу на сеймі: його справу вирішили подати на розсуд папи, а кару зняли на рік. С. Оріховський пише ряд послань до папи, а єпископ продовжує супроти нього війну, яка тривала сім років, доки Ян Дзядуський не помер. Тоді С. Оріховському дали спокій, хоч узаконення свого шлюбу він так і не дочекався, тобто це одруження, як зазначає В. Шевчук, до кінця життя стало його суспільною драмою (Див.: Шевчук В. О. Муза Роксоланська. – Кн. 1. – С. 141).
Станіслав Оріховський – автор численних латиномовних праць канонічного, історико-філософського і правового характеру. Його велика творча спадщина представлена у листах до світських і духовних правителів, промовах, роздумах. За своїм змістом це переважно роздуми соціально-політичного, теологічного та філософського спрямування. Економічним питанням С. Оріховський спеціально уваги не приділяв. Проте, висвітлюючи проблеми держави і права, філософські та теологічні питання, він неминуче торкався й економічних проблем. Серед його творів: «Відступництво Риму» («Repudium Romae»), «Про турецьку загрозу» («De Bello Adversus Turcas suscipiendo oratio»), «Напучення королю польському Сигізмунду-Августу» («De institutione regia ad Sigismundum Augustum libri duo»), «Хроніки польські» («Kroniki polskie od zgonu Zygmunta I-go») (всі написані у 40-х – першій половині 50-х рр. XVI ст.), «Квінкункс, або Взірець польської корони» («Quincunx, to jest wzór Korony Polskiej na cynku wystawiony przez Stanisława Orzechowskiego i za kolędę posłom koronnym do Warszawy na nowe lato roku pańskiego 1564 posłany»), «Політія Польського королівства на кшталт арістотелівських політик» («Policya Królestwa Polskiego na kształt aristotelesowych polityk wypisana i na świat dla dobra pospolitego trzema księgami wydana»), «Діалог, тобто розмова стосовно екзекуції польської корони» («Rozmowa około egzekucyjej i Quincunx»), «Про право природне» («De iure naturae et gentium») (всі написані в другій половині 50–60 рр. XVI ст.) та ін. Деякі з його праць до нас, на жаль, не дійшли, зокрема «Про природне право», «Відступництво Риму» – їх назви і зміст відомі з листів та цитувань самого мислителя.
Концептуальне бачення С. Оріховським сутності держави і права, державного управління, змісту і форм влади, економічних процесів і проблем тощо складалося під впливом біблійних постулатів, поглядів стародавніх мислителів та вчень гуманістів доби Відродження. У своїх теоретичних уявленнях про будову ідеальної держави Оріховський спирався на праці античних авторів – Платона, Арістотеля, Цицерона. Як зазначає Б. Кухта, світогляд С. Оріховського зазнав певних змін протягом життя: «… першу частину свого життя він був активним учасником й захисником реформації, пізніше – десь з початку 60-х років XVI ст. – схилявся до концепцій контрреформації (справа зайшла так далеко, що він розірвав стосунки зі своїм однодумцем молодих років – Ф. Моджевським).
Але в молодості С. Оріховський виступив проти думки про походження влади і держави від Бога, проти підпорядкування світської влади духовній, за невтручання церкви в державні справи. Він зробив вагомий крок до визволення політичної науки від теології. Верховним суб’єктом влади в державі, вважав С. Оріховський, повинен бути король, який виступає як інтегратор законодавчої, судової влади, церковна ж влада повинна вирішувати лише свої теологічні питання. Пізніше він зайняв компромісні позиції з даної головної політичної проблеми» (Кухта Б. Л. З історії української політичної думки. – С. 35).
У центрі уваги С. Оріховського були і проблеми управління державою. Ідеальною формою державного правління Оріховський вважав станову монархію, обмежену законом. Ідеалом правової держави для С. Оріховського, як зазначає В. Литвинов, була польська політія (в якій він вбачав найбільш довершену форму політичного і державного устрою), описана головним чином у творах «Політія» та «Діалог про екзекуцію польської держави». Обидва трактати в цілому є аналізом і апологією державного ладу Польщі. Разом з тим у них синтезовано його роздуми про устрій Польщі, його слабкості та шляхи їх усунення. Сам Оріховський називав ці твори то взірцем, то компасом, то методом чи шляхом до правдивої направи. Право, встановлене сенатом, ухвалене лицарським станом, оголошене королем від імені всієї держави, пристосоване до цього краю і народу, – ось ідеал права, яке, будучи витвором народної психіки, сприятиме належному його дотриманню. Право не можна порушувати ні під яким приводом. Воно мусить бути однаковим для всіх, перед ним мають усі бути рівними, воно мусить мати силу беззаперечно зобов’язуючу. Державну владу Оріховський ділив на виконавчу, законодавчу і судову: «В польській державі є потреба ради, законів, суду, розпорядження, виконання». Компромісна концепція ідеальної держави, хоч у своїх найближчих намірах мала на меті направу ладу сучасної Оріховському Польщі, проте передає нам погляд мислителя на ідеал чи мету держави в цілому (Див.: Литвинов В. Д. Україна в пошуках своєї ідентичності. – С. 441). Посада короля, на думку Оріховського, повинна бути виборною. Метою держави є забезпечення безпеки і задоволення інтересів громадян. Управління державою, як стверджував просвітитель, є справою не тільки короля, але й сенату (який повинен об’єднувати найкращих людей благородного походження) та суду. Управління державою він вважав найважчою у світі справою (Див.: Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 27, 35, 198, 201).
С. Оріховський як палкий патріот своєї землі звертається до короля з порадами, що стосуються всіх сторін суспільного життя держави. Зокрема, він акцентує увагу на необхідності відбудови Русі та захисту її мешканців від загарбників. Цю думку він висловлює не як прохання або пораду, а обґрунтовує її теоретично, наголошуючи на нагальності, щоб король у своїй діяльності керувався філософськими настановами, «які наповнюють і вдосконалюють розум великого короля. Бо якщо ... не усвідомиш, що король має бути й філософом ... ніколи не зможеш осушити сьогоднішніх сліз в очах наших» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 25).
Отже, перша турбота С. Оріховського – за вітчизну, її безпеку і свободу. Запорукою їм є мудрість короля й освіта народу. «Якщо ти мудрий, – звертається він до короля, – тоді і я вільний, багатий, щасливий. Ну, а якщо не мудрий? Тоді я раб, бурлака, вигнанець» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 26). В особі короля С. Оріховський хотів бачити «філософа на троні», мудрого й справедливого, ласкавого й мужнього.
Основою розвитку держави, її процвітання Оріховський називає виховання громадян, яке, на його думку, неможливе без освіти. Саме тому він наголошує на необхідності відкривати школи і гімназії, «оселі правдивої мудрості у державі», а де занепали – відновлювати. «Хай навчається там зростаюча молодь твоєї держави гуманності й мудрості» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 43).
Один з центральних принципів етики гуманізму – принцип спільного блага (блага народу) – у С. Оріховського виглядає як порада-вимога. Він підкреслює, що життя короля не є ні особистим, ні приватним, а спільним, громадським. Саме тому він радить нічого в державі не називати своїм, а вважати, що «все належить лише республіці». Він звертається з порадою до короля виявляти щедрість і доброзичливість до підлеглих. Часом така порада виступає більш цілеспрямовано й категорично: «...щоб ти під час правління свого ні про що інше так не дбав, як про мій гаразд» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 41).
Тим самим С. Оріховський ставить дві поради-вимоги до короля: перша, щоб він дбав про підлеглих, і друга, щоб він був мудрим («мудріший, справедливіший, сильніший і кращий за мене»). З цих порад він робить глибокі висновки. Щедрість короля, його турбота про добробут підлеглих будуть викликати у підлеглих любов до короля, а його мудрість – довіру. Цікавим є те, що С. Оріховський показує зв’язок між цими умовами. «Чеснота без користі, – пише він, – слабка, і користь без чесноти непевна й небажана. Бо чому ти маєш розкошувати за мій рахунок, якщо я вважатиму тебе нерозумним, несправедливим, слабким і нечесним королем? Не дуже певним буде тоді в нас становище самої держави» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 41).
Працям С. Оріховського притаманна полемічна спрямованість. Його поради-вимоги досить відверті й ризиковані. Не випадково у праці «Квінкункс, тобто взірець устрою Польської держави», написаній як диспут між папістом, євангеліком і С. Оріховським, йдеться про незадоволення його працями польської знаті, що «безтурботним своїм писанням ... послів на Варшавському сеймі розгнівав, священика, придворних, нарешті, короля і цісаря» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 309).
Не оминув С. Оріховський й ідею природного права (закону), яка, на його думку, є вище за людські закони. Закон природи є мірою людської свободи. Він забезпечує можливість людині користуватись її правами на свободу совісті, слова і разом з тим зобов’язує її виконувати вимоги закону. У зверненні до короля С. Оріховський пояснює йому, що таке закон, і пише, що він «значно кращий за непевну державу і вищий за короля» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 33). С. Оріховський називає закон правителем держави, але мовчазним, сліпим і глухим, згідно з яким обирається король, що виступає посередником між законом і державою. Керуючись цими засадами, С. Оріховський ще раз нагадує королю, що «закон є даром Божим» і його порушення може обернутися чварами, ворожнечею, рабством. Тому він радить королю не піддаватися ніяким лестощам з боку підлеглих і не вважати себе вищим за закон.
«Погляди С. Оріховського на соціальну структуру суспільства, – підкреслює В. Д. Литвинов, – були дуже подібні до Арістотелевих, але освячувались християнською релігією. … ідеальне суспільство, незалежно від історичних умов, повинно було поділитися, за Оріховським, на вільних, невільних і «корисних», з певною градацією всередині цих груп. Кожна соціальна верства освячена церквою і повинна задовольнятися своїм становищем: воїн не відбирає плуга у рільника, священик не сперечається з воїном за меч; селянин оре, воїн бореться, духівник навчає. Отож ратай працею, воїн зброєю, священик красномовством виконували свої обов’язки перед громадою. Обробіток землі трудомісткий, але позбавлений небезпек війни, військова справа небезпечна, зате сповнена гідності. Священицький чин скромний, зате сповнює душу спокоєм. А над ними всіма суддею і посередником є король. Дотримуючись такого ладу, наголошував мислитель, можна справді пишатися, що живемо в ідеальній державі» (Литвинов В. Д. Україна в пошуках своєї ідентичності. – С. 442).
С. Оріховський у своїх порадах королю, як уже зазначалось, торкається всіх сторін суспільного життя. Не обминає він і економічних порад. Оріховський розуміє значення поділу праці у суспільному житті. Його роль він розглядає у двох аспектах – як чинник, що сприяє, з одного боку, підвищенню добробуту «громади», а з другого – єдності громадян. Державний лад, пише він, улаштований так, «щоб кожен, виконуючи свій труд, пильнуючи лише власне заняття, міг якнайбільше прислужитися громаді, а відтак і сприяти єдності співгромадян» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 78).
Цікавими є думки С. Оріховського щодо сутності грошей та їхньої ролі в економічному житті держави. «… Гроші, – пише він, – є жилами всіх добре ведених справ» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 196). Без грошей важко спорудити щось велике. Розуміє він і необхідність руху грошей, «бо не мають користі люди, коли скарб закопаний ...» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 295).
С. Оріховський виступає проти високих податків, помічає тенденцію зростання цін, зокрема на нерухомість, проте пояснює цю тенденцію не стільки економічними причинами, скільки моральними. Він стверджує, що раніше люди дбали про громадське, про справи державної ваги. Тоді «не суєтна слава грошовитості чи родовитості, а честь» служила вищою нагородою. Тепер, пише він, з’явилась «захланність, котра спонукає примножувати приватне добро за рахунок громадського» (Українські гуманісти епохи Відродження. – Ч. 1. – С. 81). Безумовно, Оріховський ідеалізує минуле, але популяризація чеснот була своєрідним засобом пробудження самосвідомості народу, його історичної пам’яті і виховання патріотизму, який повною мірою був притаманним йому і гуманістам в цілому.
С. Оріховський-Роксолан був великим патріотом свого народу. Він постійно підкреслював, що він русин і цим пишається, пам’ятає «про свій рід і руську кров, про місце, де народився і виріс». У всіх своїх творах і листах він нагадує про своє русинське походження, про те, що він представник руського народу польської держави, українець, а не поляк. Така позиція була при-таманна багатьом уродженцям східних окраїн Польської держа-ви. Латиномовні письменники, вони виразно декларували свою «руськість», називаючи себе «роксоланами». Звідси й прізвище — Оріховський-Роксолан. Зацікавленість Оріховського українськими (рутенськими) справами підкреслює Г. Грабович у книзі «До історії української літератури» (Грабович Г. До історії української літератури : дослідження, есії, полеміка / Г. Грабович ; ред. В. Плачинда, В. Дивнич. – К. : Критика, 2003. – С. 131). Ім’я Станіслава Оріховського, його думки, ідеї не були забуті і по його смерті, зокрема й вітчизняними діячами. На нього посилались Христофор Філалет в «Апокрисисі», Захарія Копистенський у «Палінодії» й Кононович-Горбацький у риторичному трактаті «Orator Mohylaeanus». Твір Оріховського «Хроніки» («Annales»), виданий 1643 року, мав у своїй книгозбірні Теофан Прокопович. В XIX ст. про Оріховського як українського мислителя опублікував статтю відомий дослідник М. Ф. Сумцов. Творча спадщина С. Оріховського досліджується такими сучасними науковцями, як В. О. Шевчук, Б. Л. Кухта, В. Д. Литвинов та інші.
Відомі вчені та авторитетні джерела про Станіслава Станіславовича Оріховського
Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор
Як видно, поділ праці в громаді С. Оріховський виводив із природного обдарування і особистого таланту кожної людини, а не із законів економічної ефективності. Це пояснюється як гуманістично-реформаційним світоглядом мислителя, так і тогочасним станом поділу праці».
Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 25–26.
«Суттєвим компонентом економічних медитацій С. Оріховського є приватно-власницький інтерес, поділ майна на «твоє» і «моє», що в сукупності пов'язане з економічною і особистою свободою».
Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки. – С. 26.
«Отже, економічні роздуми С. Оріховського, розсипані дорогоцінними перлами в його трактатах і зверненнях до світських і духовних правителів, служать джерелом не лише для пізнання економічної думки гуманістів, але і її розвитку в Україні та середньовічній Європі. Основними компонентами економічного світогляду С. Оріховського були наука, освіта, свобода, приватна власність, поділ праці, товарно-грошові механізми і морально-етичні цінності з людськими чеснотами й патріотичними повчаннями. Весь цей спектр економічних медитацій українського вченого-гуманіста є важливою віхою на шляху поступу вітчизняної економічної думки, не втративши свого пізнавального значення в нинішній час».
Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки. – С. 31.
Володимир Дмитрович Литвинов (нар. 1936 р.) – український філософ, історик культури, доктор філософських наук
«У працях Оріховського висловлюються думки щодо походження держави, форм державного правління, суті держави й ідеалу, обґрунтування ідей просвіченої, обмеженої законом монархії, осмислюються проблеми війни і миру. Український гуманіст одним з перших в європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади і держави; виступав проти підпорядкування світської влади церковній та за невтручання церкви у державні справи. Таким чином він підійшов до проблем держави зі світських, а не з теологічних позицій, що було значним кроком до звільнення політичної науки від теології».Литвинов В. Д. Станіслав Оріховський – український Демостен першої половини XVI ст. : [вступ. ст.] / В. Д. Литвинов // Твори / Станіслав Оріховський. – Київ : Дніпро, 2004. – С. 9.
Історія української культури
«Одним із найвизначніших латиномовних письменників був Станіслав Оріховський. У його творчості, яка відзначається великим багатством тем, важливе місце посідають теми, актуальні для українського життя й літератури XVI– XVII ст.: боротьба з турецько-татарськими нападами, критика догматики та суспільно-політичної практики тодішньої панівної церкви і захист православно-руської церкви та культури. Оріховський осуджував польську шляхту й магнатів, які не захищали від нападів підвладні їм українські землі, турбуючись лише про збільшення доходів. Його творчість відзначається великою тематичною і жанровою розмаїтістю, справжньою ренесансною універсальністю. Один з критиків XVII ст., складаючи список його творів, до кожного додавав: тут Оріховський історик, тут філософ, тут оратор, там граматик, теолог, поет тощо, а загалом виходило, що його творчість охоплює всі галузі знань того часу. Але передусім він був відомим письменником і оратором, "сучасним Діосфеном", "русинським Ціцероном", як називали його сучасники. В своїй латинській прозі він вдавався до жанрів і форм, характерних для прози Відродження: це біографії і послання, промови, епістоли, дискусії, діалоги, трактати, памфлети тощо. Латинський стиль Оріховського був визнаний і високо оцінений як в Польському королівстві, так і в Західній Європі. На Заході його латинські твори багато перевидавалися і включалися як взірці певних жанрів до спеціальних антологій.
Відомий був Оріховський і в Україні та Білорусі у XVI–XVII ст., передусім серед письменників-полемістів. На нього посилався Христофор Філалет у своєму "Апокрисисі", кілька разів цитував його Захарія Копистенський у "Палінодії". Українські письменники-полемісти зверталися до його критики католицької церкви й виступів на користь православної, але слід сказати, що й вони, й загалом в Україні в XVI–XVII ст. у ньому не вбачали "свого" письменника, належного до русько-православної традиції. Для них він лишався серед "латинників" і сприймався як вчений і письменник, що належить до іншого культурного кола».
Історія української культури : у 5 т. / Нац. акад. наук України ; голов. ред. Б. Є. Патон. – Київ : Наук. думка, 2001. – Т. 2. – C. 451.
- Kxiąszki Stanislawa Orzechowskiego o ruszeniu ziemie polskiej przeciw Thurkowi z łacinskiego ięzyka na polski wylożone każdemu rycerskiemu człowiekowi pożyteczne [Dokument elektroniczny] / Stanisław Orzechowski. – Elektroniczne dane tekstowe. – Kraków, 1543. – 79 s. – Режим доступу: http://www.polona.pl/item/555704/0/. – Дата звернення: 12.12.2016.
- Quincunx, to jest wzór Korony Polskiej na cynku wystawiony [Dokument elektroniczny] / Stanisław Orzechowski. – Elektroniczne dane tekstowe. – Kraków, 1858. – 113, [3] s. – Режим доступу: http://books.google.com.ua/books?. – Дата звернення: 12.12.2016.
- Твори / С. Оріховський ; пер. з латин. та старопольської мов В. Литвинова ; [ред. Г. Лозинська]. – [Київ] : Дніпро, 2004. – 668, [2] с.: іл., портр.
Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: А643315
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА658186 - Напучення польському королеві Сигізмунду Августу ; Про турецьку загрозу ; Лист до короля Сигізмунда ; Промова у справі закону про целібат ; Промова на похоронах польського короля Сигізмунда Ягелона ; До римського папи Юлія ІІІ ; Супліка до найвищого понтифіка Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу ; Життя і смерть Яна Тарновського ; Квінкункс, тобто взірець устрою Польської держави ; На промову Станіслава Оріховського, спрямовану проти запеклих оборонців ганебного целібату ; До римського папи, який вигадав целібат ; Лист до Яна Франціска Коммендоні про себе самого ; Лист до Павла Рамузіо / С. Оріховський-Роксолан // Українські гуманісти епохи Відродження : антологія : у 2 ч. / Нац. акад. наук України, Ін-т філософії ; відп. ред. В. М. Нічик. – Київ : Наук. думка : Основи, 1995. – Ч. 1. – С. 23–430.
Шифр зберігання книги: 1ФС У45 - Напучення польському королеві Сигізмунду Августу ; Лист Петрові Гамрату ; Лист до Павла Рамузіо ; Квінкункс ; Лист до Яна Франціска Коммендоні про себе самого / Станіслав Оріховський-Роксоланин // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 2, кн. 1. – С. 118–249.
Шифр зберігання книги: 1Ф Т93 - Напучення польському королеві про те, як треба захищати державу / Станіслав Оріховський (Роксолан) // Філософія політики : хрестоматія : у 4 т. – Київ : Знання України, 2003. – Т. 1. – С. 331–338.
Шифр зберігання книги: 1Ф Ф56 - Напучення польському королеві Сигізмунду Августу / С. Оріховський-Роксолан // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 31–42.
Шифр зберігання книги: 33(09) У45 - Про турецьку загрозу слово друге ; Напучення польському королеві Сигізмунду Августу ; Лист до Павла Рамузіо ; Лист до Яна Франціска Коммендоні / Станіслав Оріховський-Роксолан // Українська література ХІV–ХVІ ст. Апокрифи. Агіографія. Паломницькі твори. Історіографічні твори. Полемічні твори. Перекладені повісті. Поетичні твори. – Київ : Наук. думка, 1988. – С. 88–166. – (Бібліотека української літератури. Дожовтнева література).
Шифр зберігання книги: У1 У45 - Промова у справі закону про целібат ; Лист до Яна Франціска Коммендоні про себе самого ; Лист до Павла Рамузіо / С. Оріховський-Роксолан // Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV – XVI століття та в епоху Бароко (кінець XVI–XVIII століття) : в 4 кн. – Київ : Аконіт, 2006. – Кн. 1. – С. 97–143.
Шифр зберігання книги: У1 С48
- Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1897. – Т. 22 (полутом 43). – С. 139. – Режим доступа: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Оржеховский,_Станислав. – Дата обращения: 12.12.2016.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз – И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1992. – Т. 43. – С. 139.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – Санкт-Петербург : Просвещение, [1904]. – Т. 14. – С. 455.
Шифр зберігання книги: 03 Б79 - Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2004. – Т. 4. – С. 324.
Шифр зберігання книги: 34 Ю70 - Енциклопедія історії України : [в 10 т.] / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2010. – Т. 7. – С. 634–635. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU. – Дата звернення: 12.12.2016.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68 - Бадєєва Л. І. Вацлав Собєський про Станіслава Оріховського [Електронний ресурс] / Л. І. Бадєєва, В. М. Явтушенко // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія: Історія та географія. – 2012. – Вип. 44. – С. 209–211. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkhnpu_ist_2012_44_53. – Дата звернення: 12.12.2016.
- Вирський Д. С. «Жонатий ксьондз»: справа з одруженням Станіслава Оріховського-Роксолана 1551 р. [Електронний ресурс] / Д. С. Вирський // Український історичний журнал. – 2014. – № 1. – С. 73–89. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&id=9398. – Дата звернення: 12.12.2016.
- Вирський Д. Станіслав Оріховський-Роксолан: життя і пам’ять / Дмитро Вирський ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ, 2013. – 215 с. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&id=9035&navStart=43. – Дата звернення: 12.12.2016.
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА777240 - Вирський Д. С. Станіслав Оріховський-Роксолан як історик та політичний мислитель / Дмитро Вирський ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ ; Кременчук : Вид-во Кременчуцького держ. політехн. ун-ту, 2001. – 217 с. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&kat=7&id=8710. – Дата звернення: 12.12.2016.
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА622029 - Грабович Г. До історії української літератури : дослідження, есії, полеміка / Григорій Грабович ; [ред. В. Плачинда, В. Дивнич]. – Київ : Критика, 2003. – С. 131, 132.
Шифр зберігання книги: 8У Г75 - Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети / за заг. ред. М. І. Панова. – Київ : Ін Юре, 2002. – Кн. 1. – С. 59–62.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Д36 - Дуфенюк О. Політико-правові погляди С. Оріховського (доба Відродження) / О. Дуфенюк // Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи : матеріали VIII Міжнар. конф. істориків права 15–18 верес. 2002 р., м. Феодосія / ред. О. В. Тимощук. – Сімферополь, 2003. – С. 96–102.
Шифр зберігання книги: 34(09) Ю70 - Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 84–91.
Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук) - Злупко С. Економічні погляди Станіслава Оріховського-Роксолана / С. Злупко // Персоналії і теорія української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 21–31.
Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 - Історія України в особах. IX–XVIII ст. : монографія / В. Замлинський. – Київ : Україна, 1993. – С. 163–169. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&kat=5&id=8167. – Дата звернення: 12.12.2016.
Шифр зберігання книги: 9(С2) I-90 - Історія української культури : у 5 т. / Нац. акад. наук України ; голов. ред. Б. Є. Патон. – Київ : Наук. думка, 2001. – Т. 2. – С. 363–365, 370, 372, 451.
Шифр зберігання книги: 37 І-90 - Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 51–54. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
Шифр зберігання книги: 33(09) К67 - Кухта Б. Л. З історії української політичної думки / Б. Л. Кухта ; Ін-т системних досліджень освіти України. – Київ : Генеза, 1994. – С. 34–38.
Шифр зберігання книги: 34(09) К95 - Литвинов В. Станіслав Оріховський. Історико-філософський портрет / Володимир Литвинов ; НАН України, ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. – Київ : Академперіодика, 2014. – 352 с.
Шифр зберігання книги: 1ФС Л64 - Литвинов В. Д. Україна в пошуках своєї ідентичності. XVI – початок XVII століття. Історико-філософський нарис : [монографія] / В. Д. Литвинов ; НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. – Київ : Наук. думка, 2008. – С. 237–244, 394–422.
Шифр зберігання книги: 1ФС Л64 - Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 268–269. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ. мовами.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30 - Небрат В. В. Еволюція теорії державних фінансів в Україні : монографія / В. В. Небрат ; НАН України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування". – Київ : Рута, 2013. – С. 24–25, 30–38.
Шифр зберігання книги: 336 Н39 - Небрат В. В. Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. / В. В. Небрат // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / НАН України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування" ; відп. ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ, 2009. – Вип. 42. – С. 36–40.
Шифр зберігання книги: 33С1 І-90 - Огородник І. В. Українська філософія в іменах : навч. посібник / І. В. Огородник, М. Ю. Русин ; за ред. М. Ф. Тарасенка. – Київ : Либідь, 1997. – С. 206–210.
Шифр зберігання книги: 1Ф О-39 - Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 509–510.
Шифр зберігання книги: 9(С2) П78 - Русин М. Перший україно-польський політолог і філософ // Хроніка–2000 : укр. культурологічний альманах. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1992. – Вип. 37–38, т. 1 : Україна: філософський спадок століть. – С. 179–181.
Шифр зберігання книги: 1ФС Х94 - Сас П. М. Українсько-польський мислитель доби Відродження Станіслав Оріховський: на шляху до історизму нового часу / П. М. Сас // Український історичний журнал. – 1991. – № 1. – С. 87–98. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/index.php?litera&id=5443. – Дата звернення: 12.12.2016.
Місце зберігання журналу: Бібліотека КНЕУ - Скиба В. Й. Про трактат С. Оріховського «Напучення польському королеві Сігізмунду Августу» / В. Й. Скиба // Український історичний журнал. – 1996. – № 3. – С. 119–130. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/index.php?litera&id=5485. – Дата звернення: 12.12.2016.
Місце зберігання журналу: Бібліотека КНЕУ - Сумцов Н. Ф. Станислав Ориховский / Н. Ф. Сумцов // Киевская старина. – 1888. – Т. 23 (ноябрь). – С. 215–234.
Шифр зберігання книги в НІБ України: 05 К38 - Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – Київ : Либідь, 2000. – С. 230–231.
Шифр зберігання книги: 8У У45 - Ущаповський Ю. В. Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – С. 34–36.
Шифр зберігання книги: 33(09) У96 - Шевчук В. О. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI–XVIII ст. : у 2 кн. / Валерій Шевчук. – Київ : Грамота, 2007. – Кн. 1. – С. 132–141.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Ш37 - Шевчук В. О. Муза Роксоланська. Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук. – Київ : Либідь, 2004. – Кн. 1. – С. 139–147.
Шифр зберігання книги: 8У1 Ш37
Вирський Д. Станіслав Оріховський-Роксолан: життя і пам’ять / Дмитро Вирський ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ, 2013. – С. 202.
Вирський Д. Станіслав Оріховський-Роксолан. – С. 203.
Вирський Д. Станіслав Оріховський-Роксолан. – С. 204.
Вирський Д. Станіслав Оріховський-Роксолан. – С. 205.
Вирський Д. Станіслав Оріховський-Роксолан. – С. 201.
Вирський Д. Станіслав Оріховський-Роксолан. – С. 207.
Шевчук В. О. Муза Роксоланська. – Кн. 1. – С. 141.
Електронна виставка НБУВ, присвячена С. Оріховському. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/node/986#. – Дата звернення: 12.12.2016.
