Народився І. Франко в с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту в заможній селянській родині. Батько його окрім землеробства займався ковальством. У шість років батько віддав його до сільської школи, через два роки І. Франко вступив до школи в Дрогобичі, а по закінченні її – до Дрогобицької гімназії. 1875 р. по закінченні гімназії Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. Тут, як пише І. Франко в листі до М. П. Драгоманова, 26 квітня 1890 р., він став членом «Академічного гуртка», «приваблений туди видаваним «Другом», з котрого редакцією … був у переписці ще з гімназії» (Франко І. Зібрання творів : у 50 т. / Іван Франко. – Київ, 1986. – Т. 49. – С. 242). Навчання в університеті було перерване арештом 1877–1878 рр. Загалом Франка тричі заарештовували. 1893 р. І. Франко здобув ступінь доктора філософії у Віденському університеті і сподівався почати працювати у Львівському університеті, але йому, як неблагонадійному, було в цьому відмовлено. Тож Франко займається переважно літературною працею.
Діяльність І. Франка – багата, плідна й багатогранна. Як писав про нього М. Лозинський, «коли б діяльність Франка розложити на складові части й оцінювати кожду часть зокрема, – то кожда з них вистала б, щоб її творця признати великою людиною». Автор пише, що мова може йти про поезію, оповідання й повісті, публіцистичну й громадську діяльність. «В кожній з сих областей перейшов би він до історії яко найвизначніший або один з найвизначніших людей свого часу» (Лозинський М. М. Іван Франко / М. М Лозинський. – Відень, 1917. – С. 44).
До цього ми можемо додати й працю І. Франка у галузі економіки. До того ж йдеться не просто про вкраплення ним економічних питань у різні праці, листи, а про спеціально економічні праці. У 50-томному виданні творів І. Франка його економічні праці займають дві книги.
Тематика економічних досліджень І. Франка надзвичайно широка. Він досліджує економіку Галичини, становище селянства й робітничого класу, цікавиться питаннями політичної економії.
Велику увагу І. Франко приділяє аграрному питанню. І це не випадково. У статті «Земельна власність у Галичині» (1887) він пише, що, маючи намір написати ряд статей про суспільно-економічні відносини в Галичині, починає «сю працю від «ґрунту», себто від земельної власності, яка будь-що-будь являється досі головною віссю, довкола котрої обертаються всі наші крайові відносини» (Франко І. Земельна власність у Галичині / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 546). Франко пояснює це тим, що в Галичині ще слабо розвинена промисловість, і «більше як 80 % людності займається рільництвом» (Франко І. Земельна власність у Галичині. – С. 546). Але не тільки цю сторону, цю причину важливості аналізу аграрних відносин відмічає Франко. Він – глибокий аналітик і звертає увагу саме на процес становлення і розвитку нових аграрних відносин в Галичині, котрі почали формуватися після реформи 1848 р.
Перш за все він розкриває ті соціально-економічні засади аграрного розвитку, що були закладені цією реформою. В статтях «Що то була панщина» (1897), «Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині» (1898) та багатьох інших Франко в популярній формі розповідає про сутність панщини, процес її скасування, характеризуючи його як історію пограбування селянства. Указом про скасування кріпацтва селянство було позбавлено його власної землі, права безкоштовного користування лісами й пасовиськами, що належали поміщикам. За звільнення селян встановлювались великі викупні платежі (індемнізація).
Однією з перших статей про історію панщини та її скасування була стаття «Галицька індемнізація», вперше надрукована ще 1882 р. У ній Франко розкриває антиселянський характер законів австрійської держави про скасування панщини в Галичині. Він показав, що реформа здійснювалась за рахунок праці селянина, в інтересах великих власників. Саме на цих засадах, в умовах розвитку капіталізму формувались нові аграрні відносини. Франко розкриває процес концентрації землі в руках великих власників і одночасно процес обезземелення селянства, що зумовлює «сильний зріст сільського пролетаріату» (Франко І. Земельна власність у Галичині. – С. 547). За підрахунками І. Франка 1848 р. було продано з молотка 881 господарство, а за період 1873–1883 рр. – 23 287 господарств, або в середньому 2177 господарств щороку.
Негативно впливали на стан селянського господарства залишки феодально-кріпосницьких відносин. Зокрема, Франко називає «індемнізацію, сервітути та пропінацію» (Франко І. Земельна власність у Галичині. – С. 557). Ці «три сестриці з чужоземними назвами, що так нам далися взнаки і індемнізація, справа сервітутова та пропінація» (Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 47. – С. 92). Вони, пише Франко, важким тягарем впали на наш край і «особливо на наше селянство». Франко докладно, крок за кроком, на значному статистичному матеріалі простежує «стан справ індемнізаційних». Він показує стан законодавства в цьому питанні, викриває махінації уряду, через які селянам відмінено «дарування панщини», а на Галичину був звалений увесь індемнізаційний тягар, що ставило «її в положення без порівняння гірше від усіх інших країв австрійської корони» (Франко І. Галицька індемнізація / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 105).
Акцентував увагу І. Франко і на питанні сервітутів, якому, на його думку, приділено найменше уваги в тогочасних дослідженнях. Згідно з реформою 1848 р. за користування лісами й пасовиськами селяни мусили платити поміщикам установлену плату, тоді як до реформи вони користувались ними безкоштовно. Це негативно позначилось на селянському господарстві. «Операція сервітутів, – писав він, – дотепер ніким детально не з’ясована історія, є і залишається по віки вічні однією з найбільших плям в історії польської шляхти, однією з найголовніших причин економічного занепаду галицького селянства» (Франко І. Галицький селянин / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1985. – Т. 44, кн. 2. – С. 512).
Затаврував Франко й такий пережиток феодального ладу, як пропінація. Посилаючись на статистичні розробки В. Навроцького, він показує згубні наслідки пропінації для галицького селянства. Розкриває Франко руйнівну роль податків, якими було переобтяжене селянство, та повинностей, як-то лагодження шляхів тощо. Звертає увагу Франко і на таке болюче питання, як еміграція. В статтях «Еміграція галицьких селян» (1892) та «Еміграційні агенти в Галичині» (1896) він розкриває соціально-економічні причини еміграції та таврує уряд, який, не рахуючись зі становищем селянського господарства, намагався силою припинити еміграцію, видавав закони про притягнення до відповідальності еміграційних агентів. Іронізуючи з уряду, Франко пише, що найголовнішим і «ніякими законами не управнених еміграційних агентств» є «е к о н о м і ч н а н у ж д а» (Франко І. Еміграційні агенти в Галичині / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1985. – Т. 44, кн. 2. – С. 477).
Аналіз розуміння Франком аграрних проблем дає підстави зробити висновок, що він стояв на демократичних позиціях. Франко не лише викривав половинчастий, грабіжницький характер реформи, показував її негативні наслідки для селянського господарства, а й безперервно полемізував з прибічниками цісарського уряду й захисниками великих землевласників.
Як в економічних, так і в художніх творах звертається Франко й до робітничого питання. В працях «Промислові робітники в східній Галичині і їх плата р. 1870», «Зарібки і життя львівського зецера», «Дещо про Борислав», «Чого хоче Галицька робітницька громада?» та багатьох інших Франко пише про умови життя і тяжку працю робітників, низьку заробітну плату, тривалий робочий день. Особливу увагу він приділив життю і праці бориславських робітників, описавши в багатьох художніх творах їх нелюдські умови життя і праці.
У праці «Чого ми хочемо?» Франко писав: «Економічний гніт жахливий. З кожним днем усе дорожчають найпотрібніші, необхідніші продовольчі товари... Замість підвищення платні її постійно знижують. Роботи дедалі менше. Сотні, якщо не тисячі людей, позбавлених місця, снують вулицями, випрошуючи роботи, але тієї роботи нема» (Франко І. Чого ми хочемо? / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 26). Під впливом марксистської літератури аналіз становища робітничого класу Франко здійснює в її руслі. Він пише про сутність капіталістичної експлуатації, її форми і методи та вплив на становище робітничого класу, вживаючи економічні категорії.
І. Франко великого значення надавав політичній економії, підкреслюючи, що вона «безперечно, найважніша з усіх наук» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 48. – С. 112).
Якийсь час Франко викладав політичну економію в робітничих гуртках самоосвіти і навіть підготував, як він сам писав, «невеличкий елементарний підручник економії сусп[ільної] по Міллю, Чернишевському й Марксу» (Франко І. Лист до М. П. Драгоманова, 26 квіт. 1890 р. / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 49. – С. 248). Він переклав українською мовою 24-й розділ першого тому «Капіталу», який мав намір опублікувати як додаток до підручника. Але підручник не було надруковано, і Франко почав видавати серію брошур і статей, присвячених окремим питанням політичної економії.
І. Франко не був теоретиком у галузі політичної економії. Він скоріше популяризатор економічної теорії і, зокрема, економічної теорії К. Маркса. Аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковується іншим завданням. І. Франко хоче привернути увагу суспільства до економічних проблем, до необхідності їх вирішення. На науковому рівні, але доступно, він намагається розкрити трудящим причини їхнього тяжкого економічного становища. Як писав сам І. Франко, за цензурних утисків про економічні й політичні справи не можна було говорити відкрито, а довелося «заходити з боків» і «говорити спершу про діла менш важні і менш дразливо, як-от «про історію грошей, теорію людності, історію селянства і т. д.» (Франко І. Лист до Ф. К. Вовка, 30 листоп. 1880 р. / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 48. – С. 260). Маючи на меті пропаганду ідей соціалізму серед робітників, І. Франко надрукував у газеті «Рraca» серію статей під назвою «Pytania robotnicze» («Робітниче питання»): «Хто є робітником?», «Як виникла наймана праця», «Що дає нам праця?», «На кого ми працюємо?», «Чия вина?». 1881 р. їх було видано окремим виданням під назвою «Про працю». У цих статтях І. Франко широко використовує категорії політичної економії для аналізу економічних питань, суспільно-економічного становища Галичини та становища робітничого класу й селянства. І не випадково реакційна польська преса характеризувала збірку як таку, «де на підставі елементарних економічних основ, або за їх допомогою викладено не тільки теорію праці, а й увесь катехізіс соціалізму для робітничого класу». Підкреслювалось, що метою видання «є не наука суспільної економії, а соціалістична пропаганда». Саме цій меті служив популярний виклад теорії, зокрема, економічної теорії К. Маркса, зроблений І. Франком.
У своєму дослідженні Франко ставить економічні питання на перший план. «Я переконаний, – писав він, – що економічний стан народу, се головна підстава цілого його життя, розвою, поступу. Коли стан економічний плохий, то говорити про поступ, науку – пуста балаканка» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 48. – С. 111). Франко визнає існуючий економічний лад всіх народів незадовільним і, перш за все, тим, що існує поділ людей на багатих і бідних. Такий стан він не вважає вічним, незмінним. На зміну йому прийде інший, досконаліший, справедливіший лад. Ця зміна відбудеться завдяки всесвітній революції. Проголошуючи таке гасло, Франко при цьому пояснює розуміння ним суті революції. «Під словом «всесвітня революція» я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 48. – С. 111). Під революцією, пише Франко, він розуміє «цілий великий ряд таких культурних, наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють всі дотогочасні поняття і основу і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. – С. 111). До цих факторів він відносить винаходи «парових машин, телеграфів, фонографів, мікрофонів, електричних машин і т. д.» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. – С. 111). Отже у Франка фактично йдеться про технічну революцію. Капіталісти, борючись проти революції соціальної, разом з тим, пише він, «поступом допомагають тільки осущенню діла тої великої революції» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. – С. 112). Таким чином, можна зробити висновок, що Франко фактично виступає прихильником еволюційного розвитку, визнаючи за революцією роль рушія технічного прогресу, розвитку продуктивних сил. Але він пише і про останній «акт великої революції соціальної» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. – С. 111). та висловлює сподівання, що завдяки розвитку науки й освіти він здійсниться розумніше і буде лагіднішим, ніж кривава французька революція. Саме задля цього, на думку Франка, слід вести роз’яснювальну роботу серед мас робочого народу, ширити серед них здорові і правдиві поняття про «злагодження послідньої революційної кризи» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. – С. 112). У цій роз’яснювальній роботі Франко широко використовує політичну економію і зокрема «Капітал» К. Маркса.
І. Франко дає визначення предмета політичної економії. Воно, проте, не було чітким і сталим. Він розглядає політичну економію як науку про «суспільні зв’язки» між людьми, називає її найважливішою з наук, бо вона «досліджує між іншим причини злиднів і багатства людей; вчить про працю, про плоди праці та їх розподіл» (Франко І. Наука і її взаємини з працюючими класами / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 45. – С. 39). Визначає Франко також політичну економію як науку про економічні закони розвитку суспільства. Її метою, пише він, є «загальні закони праці людської» (Франко І. Доповнення до «Основ суспільної економії» / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 30). Франко аналізує історичний характер економічних законів, а отже, і політичної економії. Він наголошує на необхідності розуміння та з’ясування історичного характеру економічних законів, які змінюються зі зміною суспільного ладу. Тож, доходить він висновку, й існуючі закони не слід вважати сталими і незмінними, а, аналізуючи їх, треба шукати такі форми, «котрі після нашого теперішнього знання були б відповідніші для суспільної праці і суспільного добробуту, ніж нинішні форми» (Франко І. Доповнення до «Основ суспільної економії». – С. 30). У цій справі, пише він, не можна «найти кращого провідника над Карла Маркса» (Франко І. Доповнення до «Основ суспільної економії». – С. 31).
Відповідно Франко високо оцінює марксистську політичну економію і називає її політичною економією трудящих класів. «Безперечно, – писав він, – ця наука (суспільна економія) має найбільше значення для працюючих класів, бо вчить, що єдиною основою людського щастя і добробуту є праця. Ця ж наука завжди сміливо і чітко вказує на право працюючих класів, їх потреби і недоліки і прагне до запровадження справедливого розподілу і самої праці, і її плодів» (Франко І. Наука і її взаємини з працюючими класами / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 45. – С. 39). Як захисник інтересів трудящих він писав, що «лише ці класи охоплює наша програма, тільки про них ми говоримо і їм насамперед бажаємо добра» (Франко І. Робітники і трудівники / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 24).
В аналізі категорій політичної економії І. Франко звертає особливу увагу на такі, як товар, гроші, капітал, рента тощо. Аналізуючи товар, він дає йому кілька визначень, але зрештою пише, що це продукт праці, створений не для власного споживання, а для обміну, «для заміни» (Франко І. [Друга передмова до перекладу 24-го розділу праці К. Маркса «Капітал», т. 1] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 32). Він виділяє дві властивості товару – мінову і споживну вартість і дає досить популярне їх тлумачення.
І. Франко послідовно стоїть на позиціях трудової теорії вартості. «Наука економіка каже, – пише він, – що без праці немає вартості» (Франко І. Про працю / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 74). Але глибокого розуміння цієї категорії у Франка немає. «Вартість товару, – зазначає він, – більше чи менше дорівнює коштам його виготовлення і виражається тим, що ми називаємо ціною товару» (Франко І. Про працю / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 72). Визначає він і міру зростання вартості. «Вартість товару, – пише він, – зростає настільки, наскільки більше в неї вкладено людської праці, або, інакше кажучи, людська праця є мірою вартості товарів» (Франко І. Про працю / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 75). Це визначення Франко детально підтверджує прикладами.
Дає Франко й визначення праці як певного напруження органів тіла (м’язів, нервів, мозку), як затрати сил. Праця у нього є товаром. Її величина залежить від низки факторів. «Плата робітника, незважаючи на свою змінність, ніколи не піднімається понад суму, конче потрібну для утримання робітника та його сім’ї, але й ніколи не падає значно нижче цієї суми» (Франко І. Про працю / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 73). З цього визначення Франко робить не зовсім логічний висновок: «Ціною праці управляє той самий закон, що й ціною інших товарів». Але зводить він цей закон до «залізного закону» заробітної плати Лассаля (Франко І. Про працю. – С. 73–74).
Популярно викладає Франко й марксистську теорію грошей, присвятивши їй працю «Розмова про гроші й скарби». Капіталістичне виробництво він правильно розумів як виробництво, засноване на найманій праці. Для розкриття механізму капіталістичної експлуатації він використовує елементи вчення К. Маркса про капітал і додаткову вартість. Гроші лише тоді стають капіталом, «коли за них купується на торзі робоча сила». Додаткову вартість Франко визначав як надлишок праці понад заробітну плату. «Робітник в тім часі, на котрий найнявся, витворює далеко більше, ніж скільки виносить його плата. Він витворив надвишку вартості понад вартість своєї плати» (Франко І. [Друга передмова до перекладу 24-го розділу праці К. Маркса «Капітал», т. 1] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 32). Аналізує Франко й окреслені Марксом шляхи збільшення додаткової вартості. Сприймає Франко і відкритий К. Марксом загальний закон капіталістичного нагромадження, ілюструючи його численними прикладами з дійсності Галичини.
Узагалі слід відзначити, що І. Франко не проминув майже жодного питання, висвітленого К. Марксом в «Капіталі», але розкриття питань, їх тлумачення, розраховане на сприйняття робітниками, було досить примітивним.
Як палкий захисник інтересів селянства й робітничого класу, він бореться проти соціального гноблення за встановлення справедливого суспільного ладу. «Як буде виглядати будущий лад суспільний, – пише він, – сього не мож нині сказати, і воно, впрочім, нічо не становить. Наука виказує тільки одну головну засаду: капітал продуктивний, т. є. земля, машини і всі прилади до праці, сирий матеріал і фабрики мають бути спільною, громадською власністю» (Франко І. Лист до О. М. Рошкевич, 20 верес. 1878 р. / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 48. – С. 112).
І. Франко визнає неминучість перемоги соціалізму. Розвиток теперішнього суспільства, писав він, прямує «від капіталізму до соціалізму». Шляхи переходу до соціалізму він пов’язував з еволюційним поступом, з поширенням освіти, науки й національної свідомості.
Даючи загальну оцінку світогляду І. Франка, слід урахувати його еволюцію. У молоді роки, зокрема до ув’язнення 1877 р. Франко, як він сам писав, був «соціалістом по симпатії», але далеким від наукового його розуміння (Франко І. Лист до М. П. Драгоманова, 26 квіт. 1890 р. // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. / Іван Франко. – Київ, 1986. – Т. 49. – С. 245). У багатьох питаннях він наслідує Драгоманова, його ідеї соціалізму (громадівства).
Після ув’язнення він ставить собі за мету опанувати теорію соціалізму і починає активно вивчати «Капітал» К. Маркса, твори Лассаля, Чернишевського та ін. Його, передовсім, цікавлять економічні проблеми соціалізму. Він сприймає соціалістичні ідеї, сприяє їхньому поширенню, намагається створити інтернаціональну (українсько-польсько-єврейську) соціалістичну партію. Проте згодом, спостерігаючи діяльність російських і польських соціалістів, які вороже ставились до українського визвольного руху і за діями яких виразно проглядали експансіоністські домагання Росії і Польщі, він виступає з критикою позиції соціал-демократії і проголошує необхідність ураховувати національний фактор у політичному русі.
Якщо в праці «[Що таке соціалізм?]» (1878 р.) він виступає як рішучий прихильник соціалізму, суспільної власності, то поступово погляди його змінюються. У статті «Що таке поступ?» (1903) Франко, проаналізувавши еволюцію суспільства і визначивши головні фактори, які ведуть до зростання багатства і разом з тим зумовлюють його несправедливий розподіл, пише про можливість змінити цей стан.
Цю можливість він не пов’язує ні з поверненням до патріархальних відносин, ні з ідеями революційних анархістів, ні з ідеями соціалістів. Історична заслуга цих напрямів, зазначає Франко, полягає в тім, що «вони бентежать людей, ворушать їх думки і заставляють їх шукати нових доріг, і в тім їх велика вартість, їх історична заслуга. Але певності, панацеї в них не шукайте» (Франко І. Що таке поступ? / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ, 1986. – Т. 45. – С. 346).
Рушієм розвитку суспільства він, посилаючись на Ґете, називає «г о л о д і л ю б о в» (Франко І. Що таке поступ?. – С. 346). Голод означає матеріальні й духовні потреби, а любов – це єднання з іншими людьми, в «родині, громаді, нації. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу – отсе основна підвалина всякого поступу; без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому» (Франко І. Що таке поступ?. – С. 345).
Отже еволюцію світогляду Франка можна визначити як перехід від захоплення ідеями Драгоманова до сприйняття ідей марксизму, а згодом їх критичного осмислення і заперечення, особливо методів їх реалізації.
