Відмінності між версіями «Іларіон»

Матеріал з Економічна думка України
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 31: Рядок 31:
  
 
«Найстаршою скільки-небудь хронологізованою пам'яткою нашої літератури являється слово «О Законі і Благодаті», твір високої літературної вартості, а притім органічно зв'язаний з життям, з традицією, який панує над нею, перейнятий гордою свідомістю своєї високої гідності і вартості»<br><small><b>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грушевський М. С.</b> Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. С. Грушевський ; упоряд. В. В. Яровенко. – Київ : Либідь, 1993. – Т. 2. – С. 56. – (Літературні пам'ятники України).</small>
 
«Найстаршою скільки-небудь хронологізованою пам'яткою нашої літератури являється слово «О Законі і Благодаті», твір високої літературної вартості, а притім органічно зв'язаний з життям, з традицією, який панує над нею, перейнятий гордою свідомістю своєї високої гідності і вартості»<br><small><b>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грушевський М. С.</b> Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. С. Грушевський ; упоряд. В. В. Яровенко. – Київ : Либідь, 1993. – Т. 2. – С. 56. – (Літературні пам'ятники України).</small>
<br />
 
  
 
«Тим часом «Слово» приковує увагу дослідника своїми високими літературними прикметами і особливо для нас цінне, як одно з найбільш літературних, високо артистичних речей, які взагалі має наше письменство. Незвичайно важний се документ і з того становища, що се взагалі найраніший літературний твір, який доховався до наших часів сорозмірно в чистій формі (напр., в порівнянні з «Повістею временних літ», котру дослідники кладуть приблизно на ті ж часи). Нарешті, з культурно-історичного погляду се незвичайно важний покажчик тих високостей, яких досягли книжники, так би сказати, першої черги, вихованці заведених Володимиром шкіл після офіціального запровадження християнства на Русі. Високо підіймається він над загальним рівнем після золотоустівського візантійського риторства, до котрого належить своєю риторичною манерою, так само як і століттям пізніший Кирило Турівський. Тільки той тісніше зливається з сими Златоустовими епігонами, замішується в їх юрбі, мало чим відрізняючись від них, тим часом як автор «Закона і Благодаті» могутньо злітає над сим пересічним риторизмом як індивідуальним своїм талантом, безпосередністю почуття, так і опануванням риторичних засобів – опануванням, а не підпорядкуванням себе ним. Використовуючи сі засоби для теми наскрізь оригінальної, національної – представлення прилучення до громади християнських народів своєї вітчини – Русі і звеличання її сучасної сили, блиску, поваги, – він творить річ єдину в своїм роді, яка не повторюється більше і зістається вічним набутком скарбниці не тільки нашої, але і світової».<br>
 
«Тим часом «Слово» приковує увагу дослідника своїми високими літературними прикметами і особливо для нас цінне, як одно з найбільш літературних, високо артистичних речей, які взагалі має наше письменство. Незвичайно важний се документ і з того становища, що се взагалі найраніший літературний твір, який доховався до наших часів сорозмірно в чистій формі (напр., в порівнянні з «Повістею временних літ», котру дослідники кладуть приблизно на ті ж часи). Нарешті, з культурно-історичного погляду се незвичайно важний покажчик тих високостей, яких досягли книжники, так би сказати, першої черги, вихованці заведених Володимиром шкіл після офіціального запровадження християнства на Русі. Високо підіймається він над загальним рівнем після золотоустівського візантійського риторства, до котрого належить своєю риторичною манерою, так само як і століттям пізніший Кирило Турівський. Тільки той тісніше зливається з сими Златоустовими епігонами, замішується в їх юрбі, мало чим відрізняючись від них, тим часом як автор «Закона і Благодаті» могутньо злітає над сим пересічним риторизмом як індивідуальним своїм талантом, безпосередністю почуття, так і опануванням риторичних засобів – опануванням, а не підпорядкуванням себе ним. Використовуючи сі засоби для теми наскрізь оригінальної, національної – представлення прилучення до громади християнських народів своєї вітчини – Русі і звеличання її сучасної сили, блиску, поваги, – він творить річ єдину в своїм роді, яка не повторюється більше і зістається вічним набутком скарбниці не тільки нашої, але і світової».<br>
 
<small><b>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грушевський М. С.</b> Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. С. Грушевський ; упоряд. В. В. Яровенко. – Київ : Либідь, 1993. – Т. 2. – С. 62–63. – (Літературні пам'ятники України).</small>
 
<small><b>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Грушевський М. С.</b> Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. С. Грушевський ; упоряд. В. В. Яровенко. – Київ : Либідь, 1993. – Т. 2. – С. 62–63. – (Літературні пам'ятники України).</small>
<br /><br /><br />
+
 
 
<h3><center>Раїса Петрівна Іванченко (нар. 1934 р.) – українська письменниця, історик, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, кандидат історичних наук, професор</center></h3>«Високопоетичне, глибоко філософське «Слово», що так осяйно зблиснуло із глибини тисячолітньої давнини світлом мудрості, доброти й любові до рідної землі, як і інші патріотичні твори давньоруських авторів, продовжувало зігрівати людські душі теплом людського чуття упродовж наступних часів, наснажувати нашу думку людяністю й шляхетністю, тішити гордістю за своє минуле і вселяти впевненість у наше майбутнє. Та головне, що такі твори, як «Слово» Іларіона, ставали основою українського духовного відродження в часи лихоліть і денаціоналізації нашого народу в минулі епохи – коли стара русько-українська церква ставала, за словами М. Грушевського, «майже єдиним гаслом національним, єдиною установою, яка ще об'єднувала розбиті останки старої Руси». І лейтмотивом цієї філософської концепції, яку донесло до новітніх часів Іларіонове «Слово», була ідея утвердження нового вчення, яке, оволодіваючи масами, цементувало наше суспільство в єдину культурно-духовну спільноту. Сам Іларіон тут заявив про себе як про ідеолога сильної князівської влади, монархічного централізму, що в усіх країнах європейського континенту став знаряддям утвердження політичних націй, знаряддям зміцнення держави, убезпечення її від розколів і різних сепаратистських утворень. Християнство в розумінні Іларіона було необхідним як нова скріплююча сила для Руської землі.
 
<h3><center>Раїса Петрівна Іванченко (нар. 1934 р.) – українська письменниця, історик, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, кандидат історичних наук, професор</center></h3>«Високопоетичне, глибоко філософське «Слово», що так осяйно зблиснуло із глибини тисячолітньої давнини світлом мудрості, доброти й любові до рідної землі, як і інші патріотичні твори давньоруських авторів, продовжувало зігрівати людські душі теплом людського чуття упродовж наступних часів, наснажувати нашу думку людяністю й шляхетністю, тішити гордістю за своє минуле і вселяти впевненість у наше майбутнє. Та головне, що такі твори, як «Слово» Іларіона, ставали основою українського духовного відродження в часи лихоліть і денаціоналізації нашого народу в минулі епохи – коли стара русько-українська церква ставала, за словами М. Грушевського, «майже єдиним гаслом національним, єдиною установою, яка ще об'єднувала розбиті останки старої Руси». І лейтмотивом цієї філософської концепції, яку донесло до новітніх часів Іларіонове «Слово», була ідея утвердження нового вчення, яке, оволодіваючи масами, цементувало наше суспільство в єдину культурно-духовну спільноту. Сам Іларіон тут заявив про себе як про ідеолога сильної князівської влади, монархічного централізму, що в усіх країнах європейського континенту став знаряддям утвердження політичних націй, знаряддям зміцнення держави, убезпечення її від розколів і різних сепаратистських утворень. Християнство в розумінні Іларіона було необхідним як нова скріплююча сила для Руської землі.
  
Рядок 49: Рядок 48:
  
 
Адже, як зазначав інший український політичний діяч В. Липинський, "тільки релігія і церква в стані своєю владою духовною примусити сильніших та здатніших вживати свою більшу силу та здатність не тільки для себе, а й для добра слабших... тільки вона... в стані привчити слабших авторитет влади визнавати..."».<br><small><b>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іванченко Р.</b> Державницька ідея Давньої Руси-України : монографія / Раїса Іванченко ; [наук. ред. В. О. Панченко]. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2007. – С. 211–213.</small>
 
Адже, як зазначав інший український політичний діяч В. Липинський, "тільки релігія і церква в стані своєю владою духовною примусити сильніших та здатніших вживати свою більшу силу та здатність не тільки для себе, а й для добра слабших... тільки вона... в стані привчити слабших авторитет влади визнавати..."».<br><small><b>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іванченко Р.</b> Державницька ідея Давньої Руси-України : монографія / Раїса Іванченко ; [наук. ред. В. О. Панченко]. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2007. – С. 211–213.</small>
<br /><br /><br />
+
 
 
<h3><center>Олег Васильович Іншаков (нар. 1952 р.) – російський економіст, доктор економічних наук, професор,<br>Данило Петрович Фролов (нар. 1979 р.) – російський економіст, доктор економічних наук, професор
 
<h3><center>Олег Васильович Іншаков (нар. 1952 р.) – російський економіст, доктор економічних наук, професор,<br>Данило Петрович Фролов (нар. 1979 р.) – російський економіст, доктор економічних наук, професор
 
</center></h3>«К начинателям писательства Древней Руси, в мировоззрении которых важное место занимали идеи институционального характера, можно отнести Илариона, первого Киевского митрополита из русских (с 1051 г.). Он создал произведение «Слово о законе и благодати» (XI в., между 1037–1050 гг.), где с патриотических позиций сжато оценил деятельность древнерусских князей и международную роль Киевского государства. В творческом наследии Илариона уделялось большое внимание институциям православного христианского общества, взаимодействию и согласованному развитию религиозного и общественного сознания, а также соответствующим социальным связям и отношениям.
 
</center></h3>«К начинателям писательства Древней Руси, в мировоззрении которых важное место занимали идеи институционального характера, можно отнести Илариона, первого Киевского митрополита из русских (с 1051 г.). Он создал произведение «Слово о законе и благодати» (XI в., между 1037–1050 гг.), где с патриотических позиций сжато оценил деятельность древнерусских князей и международную роль Киевского государства. В творческом наследии Илариона уделялось большое внимание институциям православного христианского общества, взаимодействию и согласованному развитию религиозного и общественного сознания, а также соответствующим социальным связям и отношениям.

Версія за 09:01, 23 червня 2016

I2.jpg

Іларіон

(Іларіон Київський)
(кінець Х ст. – близько 1088) –
давньоруський церковний діяч XI ст., філософ,
перший київський митрополит-русин,
літописець, автор «Слова про Закон і Благодать».





Життя та діяльність


Відомі вчені та авторитетні джерела про Іларіона


Твори


Література


Фотогалерея