50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато ін. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.
Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсіс, скіф, син Гнура і брат Кадуїда, скіфського царя, по матері ж еллін й тому володіючий двома мовами. Він складав вірші на 800 рядків про звичаї скіфські та еллінські у простому житті та у війні, а в красномовстві своєму він був такий, що це від нього пішла приказка “говорить, як скіф”» (Цит. за: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – К. : Заповіт, 1995. – Кн. 1 : Природа і людність України в пам’ятках світової і національної культури / упоряд., автор вступ. розд., біограф. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – С. 37).
Сосикрат пише, що в Афіни він прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Евкрата. Гермипп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – К. : Заповіт, 1995. – Кн. 1 : Природа і людність України в пам’ятках світової і національної культури / упоряд., автор вступ. розд., біограф. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – С. 37).
Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – К. : Заповіт, 1995. – Кн. 1 : Природа і людність України в пам’ятках світової і національної культури / упоряд., автор вступ. розд., біограф. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – К. : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.
Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – К. : Наук. думка, 1993. – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – К. : Заповіт, 1995. – Кн. 1 : Природа і людність України в пам’ятках світової і національної культури / упоряд., автор вступ. розд., біограф. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, зокрема захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:
«После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,
Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.
Но, не успев досказать до конца напрасное слово,
Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».
(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; АН СССР, Ин-т философии; общ. ред. и вступ. статья А. Ф. Лосева. – М. : Мысль, 1979. – С. 95).
Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса І. Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):
«Скіф Анахарзіс, князівського роду,
Окраса й слава скіфського народу,
Почувши, що в Афінах молодий ще
Афінець Солон та піднявся вже найвище
Понад ровесних і наукою, й умом
І промишляє теж над вітчини добром,
Поміркував: «Хоча дорога й як далека,
Поїду й розіжву чудного того грека»
(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – К. : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.
Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX столітті завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.
Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 14).
У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.
У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки.
Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 15).
Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.
Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 17).
Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.
У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент.
Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 18).
Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші за варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють і пустих речей”, їм не властиве марнослів’я.
Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного, сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошви власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 17).
Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 16).
Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни …
Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме.
Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія с суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).
Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).
