Слуцький Євген Євгенович

Слуцький Євген Євгенович

(19 (7) квітня 1880 – 10 березня 1948) –
український вчений-економіст, математик, статистик.

Життя та діяльність

Євген Євгенович Слуцький народився 19 (7) квітня 1880 р. у селі Нове Мологського повіту Ярославської губернії в сім’ї Євгена Макаровича та Юлії Леопольдівни Слуцьких. Батько Євгена Євгеновича (випускник природничого відділення фізико-математичного факультету Київського університету Св. Володимира 1877 р.) обіймав у той час посаду наставника (вчителя-вихователя) Новинської вчительської семінарії.

Дід Євгена Євгеновича по батькові, Макар Михайлович, служив у Києві у судовому відомстві, розпочав свою кар’єру ще до судової реформи 1864 р. і вирізнявся, за визначенням онука, серед приказничого стану тих часів своєю надзвичайною чесністю та помер у злиднях.

Дід Євгена Євгеновича з боку матері – Леопольд Бонді, лікар, виходець із Франції, який оселився в Росії. Був двічі одружений і мав численних нащадків, одна частина з яких вважала себе росіянами, а інша – поляками, які з виникненням Польської держави стали польськими громадянами.

У 1886 р. Євген Макарович Слуцький втрачає посаду наставника Новинської семінарії, не бажаючи замовчувати непорядні вчинки директора-казнокрада. Родина повертається в Україну, спочатку до Києва, а згодом, після призначення Є. М. Слуцького наглядачем двокласного єврейського училища, переїздить до Житомира. Через деякий час батько Є. Є. Слуцького дістає посаду завідувача училища, яку обіймає до виходу у відставку 1899 року в чині колезького радника. Причиною відставки, як і у попередньому випадку, стали суперечки із начальством.

У 1892 р. Є. Є. Слуцький вступає у 2-й клас I Київської гімназії, а за кілька місяців, у зв’язку з переїздом родини у Житомир, – до I Житомирської гімназії. У Державному архіві Житомирської області збереглися відомості та звіти класних наставників про успішність гімназистів I чоловічої гімназії м. Житомира, які, як не дивно, свідчать про те, що на початку знайомства з математичними дисциплінами у гімназиста Є. Слуцького, майбутнього відомого математика, існували певні труднощі і були оцінки «задовільно» з алгебри та геометрії (Див.: Державний архів Житомирської області. – Ф. 72, оп. 1, спр. 612, арк. 228). Але згодом ситуація змінилася і в старших класах Є. Слуцький проявляв велику зацікавленість до математики та фізики.

«За спогадами близьких, – писав Б. В. Гнеденко, – вже в п’ятнадцятирічному віці він мріяв присвятити себе роботі в галузі фізики і використовувати математику як засіб пізнання, а не як самоціль. Захоплення математикою та фізикою поєднувались у нього з глибоким знанням літератури і живопису, і потім він нерідко вражав своїх друзів власними творами, завдяки чому в ньому бачився неабиякий поет і художник» (Гнеденко Б. В. Е. Е. Слуцкий : биографический очерк / Б. В. Гнеденко // Избранные труды : Теория вероятностей. Математическая статистика] / Е. Е. Слуцкий. – Москва, 1960. – С. 5).

Гімназію Є. Слуцький закінчив у 1899 р. із золотою медаллю і вступив до Київського університету Св. Володимира на математичне відділення фізико-математичного факультету. Приватними уроками він починає заробляти на життя.

Певно чесність, гарячність та небайдужість були родинними рисами Слуцьких. У січні 1901 р., за участь у студентській демонстрації на підтримку двох виключених з університету студентів, Є. Слуцького разом із 183 студентами віддали у солдати (у той час мала місце практика, запроваджена у липні 1899 р. міністром освіти генералом Ваннівським, призову студентів за участь у політичних акціях). У результаті студентських заворушень, які стали наслідком цієї події, уряд був змушений повернути відрахованих студентів до університету. У вересні 1901 р. Слуцького знову прийнято у число студентів, але вже на початку 1902 р., за участь у демонстрації проти нового міністра Г. Зенгера, його вдруге було виключено з університету. На цей раз без права вступу до вищих навчальних закладів Російської імперії (Див.: Київський міський державний архів (КМДА). – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 57).

Завдяки фінансовій підтримці бабусі з боку матері Є. Слуцький виїжджає до Німеччини та вступає на машинобудівне відділення Мюнхенського політехнічного інституту, в якому навчається з 1902 по 1905 р.

Уже в зрілому віці Євген Євгенович визнає «мюнхенський період» у своєму житті як переломний. Майбутня спеціальність його не захоплювала. В результаті довгих роздумів він доходить висновку, що, зважаючи на свої особисті якості та здібності, тільки наукова діяльність є той шлях, яким він має йти далі.

«Спеціальність машинобудування, – писав він через три десятиріччя, – була мені нав’язана обставинами і чим далі, тим сильніше не подобалася мені і обтяжувала мене. Становище змусило до самоаналізу, і я відкрив, що маю дуже погану зорову пам'ять. Саме тому я не можу, як я зрозумів, бути хорошим інженером. Але з тієї ж причини, дуже погано запам’ятовуючи обличчя, плутаючи людей… я не можу бути і політичним діячем. Подальший аналіз своїх здібностей підтвердив цей висновок. Я навчався в галузі математики дуже добре, і мені все давалося без великого напруження. Я міг покладатися на результати своєї роботи, але до результату я підходив повільно. Між тим, для політика, для оратора і т. п. потрібна не тільки сила думки, а й швидкість гострого мислення» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1938] /Е. Е. Слуцкий // Экономическая школа. – 1999. – Т. 5, вып. 5. – С. 19).

Далі, виходячи з досить жорсткого аналізу рис свого характеру, Є. Слуцький робить висновок: «Я поставив собі і своїм успіхам і невдачам діагноз, який з тих пір і визначив в основному лінію мого життя, котру я вирішив віддати виключно науковій роботі» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1938]. – С. 19–20).

Інтерес до економічних наук зародився в Є. Слуцького ще у перші студентські роки у Києві. У Мюнхені ж він багато часу приділяє вивченню праць відомих економістів, розмірковує з приводу можливих шляхів застосування математики до економіки, створює гурток для занять політичною економією, на засіданнях якого обговорюються праці Д. Рікардо, К. Маркса, М. Ільїна (В. І. Леніна) та ін. (Див.: Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1938]. – С. 20).

У 1904 р. Є. Слуцький успішно витримує півкурсовий іспит у Мюнхенському політехнічному інституті, але, як тільки у 1905 р. внаслідок революційних подій у Російській імперії виникає можливість продовжити освіту на батьківщині, він повертається до Києва й у 25-річному віці знову вступає до університету Св. Володимира, вже на юридичний факультет, де у той час була кафедра політичної економії та статистики.

У 1906 р. сталася значна подія у житті Євгена Євгеновича – одруження з Ю. М. Володкевич. Юлія Миколаївна була донькою відомого українського педагога-новатора, автора цілої низки цікавих педагогічних праць, дійсного статського радника Миколи Миколайовича Володкевича. То був щасливий союз на довгі роки.

Про глибоку зацікавленість Є. Слуцького економічними проблемами та його професійну зрілість свідчить зокрема те, що ще в студентські роки, а саме 2б лютого 1909 р. він уперше бере участь у засіданні Товариства економістів при Київському комерційному інституті, яке було присвячене пам'яті О. І. Чупрова, а вже на наступному засіданні, 11 березня 1909 р. Є. Є. Слуцького обирають у члени товариства.

Товариство економістів при Київському комерційному інституті було засноване 11 лютого 1909 р. Головні його завдання – теоретична розробка загальних питань економічної науки та вивчення економічного становища Півдня Росії. Членами товариства були професори та викладачі Київського комерційного інституту, інших вищих навчальних закладів, земські та громадські діячі. Товариство об'єднало творчі сили передової професури інституту (К. Г. Воблий, Р. М. Орженцький, О. О. Русов, Л. М. Яснопольський), ставши трибуною нових ідей в галузі економіки, статистики, фінансів тощо. До його діяльності активно залучалася наукова молодь; виступали економісти-практики, зокрема земські статистики.

Перша доповідь, з якою виступив Є. Є. Слуцький перед зібранням економістів 14 травня 1909 р., була присвячена праці Миколи Суханова «К вопросу об эволюции сельского хозяйства. Социальные отношения в крестьянском хозяйстве России» (Известия Киевского коммерческого института. – Киев, 1909. – Кн. 2. – С. 27). З цього часу він активно включився у діяльність товариства, спочатку як член-кореспондент, згодом дійсний член, обирався також членом Ради товариства економістів та його секретарем.

Є. Є. Слуцький закінчує університет у 1911 р., оскільки ще два роки навчання було втрачено. У 1905 і 1906 рр. студенти внаслідок революційних подій майже не вчилися, а у 1908 р. Є. Слуцького знову на рік виключили з університету, як він сам про це писав, «за хлопчачу витівку» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1938]. – С. 20).

«Ці роки життя Є. Є. Слуцького можна назвати «пошуками самого себе». Народжувався невтомний мислитель, який піддавав критиці все, що сприймав ззовні, що жадібно вловлював усе нове, все те, на чому можна знайти свій шлях у науковій творчості, який би відповідав його природному обдаруванню. …

В кожному питанні, за яке брався Євген Євгенович, він завжди починав з осмислення початкових понять і положень, йшов завжди власними, особливими шляхами; чужі думки цікавили його лише тоді, коли могли служити матеріалом для критики. Ця самобутність думки з роками зростала і поступово підвела Є. Є. Слуцького до тих граней, за якими відкриваються не лише нові шляхи розв’язання проблем, а й самі нові проблеми, які раніше ні у кого не виникали, і звідки думка спрямовується на цілинні простори, ще невідомі людському знанню», – зазначав М. С. Четвериков, якого пов'язували з Є. Слуцьким роки дружби та спільної праці (Четвериков Н. С. Статистические исследования : (теория и практика) / Н. С. Четвериков ; [ред.-сост. М. Б. Немчинова] ; Центр. экон.-мат. ин-т АН СССР. – Москва : Наука, 1975. – С. 263).

Закінчує Є. Є. Слуцький університет блискуче, з дипломом I ступеня та золотою медаллю за конкурсну роботу «Теорія граничної корисності», виконану, як писав пізніше сам Євген Євгенович, «під кутом зору математика, який вивчає політичну економію» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1942]. – С. 22).

Дана праця стала результатом участі студента Є. Слуцького у науково-дослідній роботі, що проводилася в Київському університеті, і, судячи з літературних та рукописних джерел того часу, була поставлена на високому теоретичному рівні. За університетським Статутом конкурсні роботи захищалися у спеціально призначених при університеті комісіях (за фахом: юридична, медична тощо), а до студентів, які виявили бажання взяти участь у конкурсі, висувалися досить суворі вимоги і змістовного, і формального характеру. Стосовно останніх у пунктах 477 і 479 Статуту, зокрема, зазначалося, що до іспитів у комісіях допускаються лише ті зі студентів, яким, за визначенням факультетів, зарахована встановлена для закінчення курсу кількість півріч і які подали до відповідних комісій у призначений термін випускне свідоцтво, заяву та інші необхідні документи, а також двадцять рублів (Див.: Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (ІР НБУВ). – Ф. VIII, арк. 17–18). У кількох наступних пунктах університетського Статуту (480, 481, 492 та ін.) наголошувалося, зокрема, що «загальні для всіх університетів правила іспитів у комісіях... затверджуються Міністром народної освіти та публікуються до загального відома...», а також роз'яснювалися умови нагородження студентів дипломами першого і другого ступенів та права, які здобували переможці (ІР НБУВ. – Ф. VIII, арк. 18).

Виходячи з вищенаведених положень Статуту та інших університетських документів, в яких були сформульовані вимоги до конкурсних студентських робіт, стає зрозумілим, чому праця Є. Слуцького написана під девізом і чому його прізвище не вказане на титульній сторінці. Те, що автором «Теорії граничної корисності» є студент юридичного факультету Є. Слуцький і що його дослідження нагороджене золотою медаллю, зафіксовано власноруч деканом факультету професором М. М. Ясинським, який саме восени 1910 р. за пропозицією п. керуючого Міністерством народної освіти ... за № 28005 був затверджений на посаді декана юридичного факультету Університету Св. Володимира (Див.: ІР НБУВ. – Ф. 59, арк. 3–5).

Девізом своєї праці Є. Слуцький обрав методологічний принцип, сформульований Арістотелем у І книзі «Нікомахової етики». У перекладі з грецької він означає: «Хто займається політичними дисциплінами, той має вивчати психологію». Цей вислів є ключем до розуміння концепції цінності Є. Слуцького, який, наголошуючи на необхідності тісного взаємозв'язку між економічним і психологічним у поясненні корисності, здійснив системний аналіз розробок граничної корисності К. Менгера, Ф. Візера, Л. Вальраса, В. Парето, Е. Бем-Баверка та ін. При цьому, не відкидаючи цілком суб'єктивного трактування корисності західними теоретиками, він вніс елементи об'єктивного аналізу зазначеної проблеми через порівняння відносних рівнів цінностей різних благ та виявлення залежності зміни функції корисності від руху цін та грошових доходів населення.

Дослідження 30-річного Є. Слуцького можна розглядати як суттєве доповнення до наукових розробок теорії цінності Київською школою економістів (Р. М. Орженцький, В. Ф. Арнольд, Д. І. Піхно, А. Я. Антонович та ін.). Разом із тим за глибиною постановки та аналізу піднятих проблем, великим обсягом задіяних літературних джерел (наведених мовою оригіналу), аргументованістю узагальнень та висновків можна з упевненістю стверджувати, що вже в першій своїй праці Є. Слуцький виступив як самостійний, серйозний дослідник проблем граничної корисності, мотивації людської поведінки, сутності ринку та ін.

«Теорія граничної корисності» посідає особливе місце в теоретичному доробку вченого. Саме в цій праці було закладено підвалини майбутніх наукових досліджень Є. Є. Слуцького, які принесли йому міжнародний авторитет і світове визнання.

Поставлене у передмові завдання – «дати нарис цілісної системи основних положень теорії» – зумовило логіку і структуру праці, що складається з п'яти частин та додатків загальним обсягом майже 400 сторінок тексту. У першій частині дослідження Є. Слуцьким розглянуто психологічні основи концепції граничної корисності. І хоча, як зауважував автор, «глава про метод лишилася ненаписаною» (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. ІІ), зазначений розділ в цілому можна вважати методологічним підґрунтям праці. Є. Слуцький був переконаний у тому, що вивчення теорії граничної корисності неможливе без «застосування ряду положень психологічного характеру» (ІІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 3). Тому цілком закономірним є його критичне переосмислення позицій німецьких психологів А. Бейна, К. Еренфельса, В. Вундта, а також інших дослідників, зокрема В. Парето, Й. Шумпетера, М. Лосського, та виклад власних психологічних підходів до концепції граничної корисності, спираючись при цьому на теоретичні розробки професора Л. І. Петражицького. До методологічних засад дослідження слід віднести також спробу Є. Слуцького «поєднати психологічний напрям з математичним» та розкрити необхідність застосування математичного методу до розробок теорії граничної корисності (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 3–4).

Другу частину студентського дослідження Є. Слуцького присвячено розгляду елементів теорії діяльності, розкрито вплив емоцій на людську поведінку, дано власне визначення поняттю «благо» (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 47), на основі класифікації благ 1-го, 2-го ... n-го порядку розкрито сутність лінійної системи прагнень, сформульовано залежність між прагненнями вищих і нижчих порядків (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 49–63) та висловлено принципову позицію про можливість вимірювання інтересів різних осіб (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 82).

У третій частині розглядаються поняття цінності та корисності, дається критична оцінка визначенням цих категорій теоретиками маржиналізму К. Менгером, Е. Бем-Баверком, Ф. Візером, В. Джевонсом, Г. Госсеном, Г. Зіммелем та ін. Зокрема, Є. Слуцький критикує суто суб'єктивне тлумачення цінності К. Менгером, вважаючи, що праці Ф. Візера з суб'єктивно-об'єктивним баченням феномену цінності значно переважають напрацювання попередників у цій галузі (Див.: ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 109). Через вивчення системи інтересів він приходить до визначення поняття «об'єктивованого інтересу», який, на його думку, лежить в основі цінності. «Цінність блага, – підкреслює молодий дослідник, – є інтерес, спрямований на розпорядження даним конкретним благом» (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 144). Висновок Є. Слуцького про можливість кількісного аналізу споживчих переваг індивіда став новим словом у економічній науці. Його дослідження щодо вимірюваності цінності на основі застосування математичних методів, зокрема шляхом визначення параметрів функції корисності через коефіцієнти еластичності попиту за цінами та доходом, також випереджали розробки як вітчизняних, так і зарубіжних колег.

У четвертій частині праці дається детальний виклад теорії складної системи інтересів. Є. Слуцький проаналізував теорію цінності благ вищих порядків і благ комплементарних, розкрив сутність насичених і ненасичених інтересів, граничної та питомої корисності, дослідив поведінку функції корисності в різних системах (моментальній і тривалій) (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 177, 201–207).

П'ята, завершальна частина «Теорії граничної корисності» присвячена обґрунтуванню основ теорії ринку, ринкової поведінки (індивідуалістичної та соціальної) (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 282–283). Є. Слуцький вважає, що теорія обміну є центральною проблемою теоретичної політичної економії, оскільки вона включає теорію ціни, теорію виробництва, теорію податків, тарифів, заробітної плати, ренти й капіталу (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 324). Він доводить важливість впливу на характер обміну соціальних чинників (як позитивних, так і негативних) (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 293), аналізує умови встановлення ринкової рівноваги та відхилення від неї (ІР НБУВ. – Ф. І, спр. 44850, арк. 324–325). Вченим розвинуто також теорії попиту і пропонування, витрат виробництва тощо.

Незважаючи на золоту медаль та диплом, у якому було зазначено, що «… на основі ст. 81 загального статуту Імператорських Російських Університетів 23 серпня 1884 року по схваленню представленої праці п. Слуцький, за висновком Юридичної Іспитової Комісії при Університеті Св. Володимира 28 травня 1911 року відзначається дипломом першого ступеня з усіма правами та пільгами, поіменованими в ст. 92 статуту і в V п. «Височайше» затвердженої в 23 день серпня 1884 року думки «Государственного совета»...» (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 21), репутація неблагонадійного студента не дала йому змоги залишитися в університеті для підготовки до магістерських іспитів. Магістерські іспити на ступінь магістра політичної економії та статистики він склав тільки у 1917 р. при Московському університеті.

Неодноразові виключення з університету за політичними мотивами та, як наслідок, репутація «неблагонадійного» стали серйозною перешкодою також і у пошуках роботи. Є. Слуцькому вдається розпочати трудову діяльність після закінчення університету тільки як позаштатному викладачеві законоведення та політичної економії у приватному жіночому комерційному училищі, яке було засноване його тестем М. М. Володкевичем. Лише 4 травня 1914 р. відгуком київського губернатора за № 1б855 на адресу Навчального відділу Міністерства торгівлі і промисловості було «виявлено згоду на затвердження Слуцького штатним викладачем приватного жіночого комерційного училища Л. М. Володкевич у м. Києві» (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 58). В училищі він викладав до 191б р.

Комерційне училище було навчальним закладом нового типу. За статутом до нього приймали дітей всіх верств населення та віросповідань, викладацький склад, включаючи директора, обирався на демократичних засадах. Для надання допомоги матеріально незабезпеченим учням за кошти педагогів було створено «Общество вспомоществования». В училищі широко застосовувалися практичні заняття з природничих дисциплін, учні знайомилися також і з основами політичної економії. М. М. Володкевич залучив до викладання педагогів-однодумців. Дружина Євгена Євгеновича – Юлія Миколаївна викладала природознавство у цьому ж закладі. При училищі, по вул. Кузнечній, б. 44 знаходилася і квартира молодих Слуцьких.

У 1911 р. сталася подія, яка визначила наукову долю Є. Є. Слуцького. Розпочавши підготовку до магістерських іспитів, він ґрунтовно зайнявся теорією ймовірностей як теоретичною основою статистики. Познайомившись з професором, згодом академіком АН УРСР, відомим фізіологом та нейрогістологом О. В. Леонтовичем, отримав від нього книгу, що тільки-но вийшла з друку, – «Элементарное пособие к применению методов Gauss' а и Pearson'а при оценке ошибок в статистике и биологии» (Київ, 1911). Із цієї книги російською читач зміг уперше ознайомитися з теоретико-статистичними ідеями К. Пірсона та списком відповідної літератури. Книга надзвичайно зацікавила молодого Є. Слуцького. І, як зазначав М. С. Четвериков, «…можна лише дивуватися, з якою швидкістю йому вдалося ознайомитися за першоджерелами з досить складними вже в той час побудовами англійських статистиків-біологів, як глибоко він занурився в логічні основи теорії кореляції, з яким критичним чуттям він не тільки виокремив усе найбільш суттєве, а й підмітив слабкі місця пірсонівських концепцій. Здається майже дивом, що вже через рік побачила світ книга самого Є. Є. Слуцького з тих же питань, при тому викладена з такою ясністю, з таким розумінням і математичної, і логічної сторони справи…» (Четвериков Н. С. Статистические исследования. – С. 265).

Ця праця вийшла під назвою «Теорія кореляції й елементи вчення про криві розподілу» і стала одним із кращих посібників для ознайомлення з англійською статистико-математичною школою (Слуцкий Е. Е. Теория корреляции и элементы учения о кривых распределения / Е. Е. Слуцкий // Известия Киевского коммерческого института. – Киев, 1912. – Кн. 16. – С. 1–208). Першими з результатами роботи молодого дослідника ознайомилися члени Товариства економістів при Київському комерційному інституті. 5 квітня 1912 р. на 34-му засіданні товариства була заслухана доповідь дійсного члена товариства Є. Є. Слуцького на тему «Теорія кривої частоти і теорія кореляції». За особливим запрошенням на засіданні були присутні О. В. Леонтович і Д. О. Граве – майбутній академік АН УРСР, відомий математик, засновник київської наукової алгебраїчної школи.

У тезах доповідач, викладаючи суть дослідження та формулюючи висновки, акцентує увагу на таких моментах. По-перше, метод кореляції остаточно перетворює статистику на точну науку, так як дає a) точну математичну міру залежності статистичних величин; b) ймовірну похибку цієї міри, що вказує на надійність або ненадійність висновків, які можуть бути зроблені на основі даного матеріалу; c) форму залежності, що дає змогу за однією величиною знайти ймовірне значення іншої; d) границі більш або менш імовірних коливань цієї останньої. По-друге, теорія кореляції багатьох змінних є абсолютно незамінним засобом вивчення залежності між кількома величинами. По-третє, теорія кореляції має бути введеною в коло обов'язкових предметів освіти, статистика і метод кореляції – в практику науково-статистичних закладів (КМДА. – Ф. 153, оп. 10, спр. 45, арк. 7, 12).

Після успішного обговорення працю «Теорія кореляції й елементи вчення про криві розподілу» було надруковано у 1912 р. в «Известиях Киевского коммерческого института». Робота, що була позитивно оцінена науковою громадськістю, зокрема, дістала схвальні відгуки статистиків О. О. Чупрова і О. О. Русова, математика А. А. Маркова (останній включив її навіть у дуже скупо складені списки літератури в його курсі «Дослідження ймовірностей»), фактично відчинила перед автором двері Київського комерційного інституту. Навчальним комітетом Київського комерційного інституту на засіданні 9 грудня 1912 р., за рекомендацією викладача статистики О. О. Русова – відомого українського вченого, Є. Слуцького було обрано для читання тимчасового необов'язкового курсу «Теорія вибіркового статистичного дослідження». О. О. Русов у своєму відгукові зазначав, що «член товариства економістів, яке існує при Київському Комерційному Інституті, Євген Євгенович Слуцький, доповідь якого з теорії кореляції та кривих розподілу була заслухана в товаристві весною поточного року і надрукована в «Известиях Института», є бажаним членом корпорації викладачів Інституту для ознайомлення слухачів та слухачок з основами математичної статистики» (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 3).

Розпорядженням Міністерства торгівлі та промисловості від 12 січня 1913 р. Є. Слуцького було спочатку тимчасово допущено до виконання обов'язків керівника слухачами в Інституті, а з 21 березня того ж року – до викладання «із платою за наймом» (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 2).

У той час викладачі Київського комерційного інституту читали навчальні дисципліни за власними програмами, які були результатом їхньої наукової діяльності, вивчення та узагальнення досягнень тогочасної науки, власної професійної ерудиції. У доповідній записці з обґрунтуванням навчального курсу, підготовленій для Навчального комітету Київського комерційного інституту, Є. Є. Слуцький аналізує найбільш важливі тенденції у розвитку статистичної справи в Росії, обґрунтовує «мотиви, які штовхають земську статистику на шлях вибіркового дослідження, а отже, й на шлях засвоєння математичних методів. Остання обставина прямо випливає з того міркування, що успішність вибіркового дослідження прямо залежить від ступеня теоретичної підготовки статистика і що без застосування математичних прийомів та критеріїв вибіркове дослідження – ненадійне та небезпечне починання» (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 6). Є. Слуцький формулює у зв'язку з цим своє бачення завдань викладання статистики у спеціалізованих навчальних закладах, яке зводиться до врахування потреб статистичної практики. Статистична ж практика, на його думку, не обмежується вузько поставленими утилітарними межами, а бере до уваги «. як науковий, так і громадський бік своєї роботи» (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 4). Євген Євгенович вважав, що такий навчальний заклад, як Київський комерційний інститут, повинен надавати можливість своїм слухачам «долучитися за бажання до курсу сучасної наукової роботи на ґрунті подальшого розвитку математичної статистики та її застосування» (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 6).

Таким чином, у Є. Слуцького немає сумніву у тому, що рівень викладання статистики має забезпечити підготовку випускників не тільки для того, щоб підтримувати існуючу практику, а й для вирішення нових завдань, що висуваються життям, через упровадження нових методів, які напрацьовуються науковою думкою. Настрій доповідної записки красномовно свідчить про бажання автора донести до інших свої погляди та переконання.

Але, на жаль, повністю реалізувати свою концепцію підготовки спеціалістів-статистиків на практиці йому не вдається. Головна причина – недостатня математична підготовка слухачів та суто практичний ухил фахівців, яких готував у той час Комерційний інститут. Є. Є. Слуцький як викладач намагався знайти шляхи вирішення проблеми на основі відповідної побудови навчальних курсів. У звіті декана економічного відділення про хід викладання на економічному відділенні Київського комерційного інституту в 1913–1914 навчальному році наведено перелік тем практичних робіт, які виконували студенти під керівництвом Є. Слуцького. Теми занять свідчать про прагнення молодого викладача зацікавити студентів різними проблемами і творчими завданнями. Пізніше він викладає курс теоретичної статистики у тісному зв'язку із курсом теорії ймовірностей, оскільки вважає, що відокремлення суто математичної сторони від прикладної в живому процесі викладання мало б схоластичний характер, та наполягає на необхідності викладання обох дисциплін одним викладачем (КМДА. – Ф. 871, оп. 1, спр. 54, арк. 73). Проте того позитивного ефекту, на який він сподівався, його зусилля не дали. «Викладацька робота не відігравала значної ролі в моєму науковому житті» – пригадуючи ті часи, написав із сумом Євген Євгенович через два десятиліття (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1942]. – С. 24). Зі значно більшим задоволенням Є. Є. Слуцький, за його власним визнанням, викладає теоретичну економію, оскільки в цьому випадку його наукові інтереси збігаються із запитами слухачів. Саме теоретичну економію, а не статистику, вважає вчений у той час своїм покликанням у науці (КМДА. – Ф. 153, оп. 8, спр. 63, арк. 34).

14 листопада 1913 року на засіданні Товариства економістів при Київському комерційному інституті Є. Є. Слуцький виступив із доповіддю, присвяченою 250-річчю від дня появи першої економічної праці Вільяма Петті. У 1914 р. текст доповіді було спочатку опубліковано у «Студентському бюлетені Київського комерційного інституту» (№ 16, 17, 18), згодом вона вийшла окремою книгою.

У нарисі Є. Слуцький коротко викладає біографію вченого, аналізує економічні погляди В. Петті та їх оцінку К. Марксом, наводить власноруч перекладені фрагменти із різних праць Петті, таких як «Анатомія Ірландії», «Трактат про податки і збори», «Політична арифметика» та ін.

Розглядаючи, зокрема, тлумачення В. Петті категорії цінності, Є. Слуцький зауважує, що віднести вченого до засновників трудової теорії вартості можна лише з великими припущеннями. На думку Є. Слуцького, це сталося через помилку К. Маркса, який охарактеризував економічні праці англійського дослідника «надзвичайно однобічно» (Слуцкий Е. Е. Сэр Вильям Петти. Краткий очерк его экономических воззрений с приложением нескольких важнейших отрывков из его произведений / Е. Е. Слуцкий. – Киев, 1914. – С. 10).

Розкриваючи своє бачення місця В. Петті в науці, Є. Слуцький звертає увагу на елементи меркантилізму, притаманні його творчості, і позитивно оцінює розуміння вченим проблем державного втручання в економіку. Євген Євгенович зауважує, що «ні теорія торгового балансу, ні теорія переваг багатства у грошовій формі не є ... безглуздям» і що «критика меркантилізму в старих письменників, наприклад у Адама Сміта, не вичерпує питання» (Слуцкий Е. Е. Сэр Вильям Петти. – С. 24–25). Не будучи особисто послідовним прихильником позиції щодо широких можливостей ринкового саморегулювання, Є. Слуцький позитивно характеризує, за його висловом, «помірне» ставлення В. Петті до державного втручання в економіку і додає, що в цьому плані «Петті стоїть на правильнішій позиції, ніж багато хто з більш пізніх економістів, бо він ще не засліплений привидом автоматичної гармонії» (Слуцкий Е. Е. Сэр Вильям Петти. – С. 22).

Паралельно Є. Є. Слуцький продовжує дослідження проблем кореляційного аналізу. У 1914 р. в англійському «Журналі Королівського статистичного товариства» з'явилася його стаття «Про критерій відповідності лінії регресії та найкращий метод забезпечення відповідності емпіричним даним». Це була перша спроба оцінки лінії регресії з використанням статистико-математичного критерію. Лише через дев'ять років І. Фішер опублікував працю, в якій поставив аналогічне завдання (Див.: Елисеева И. И. Евгений Евгеньевич Слуцкий. Жизнь и научное творчество Е. Е. Слуцкого / И. И. Елисеева // Экономическая школа. – 1999. – Т. 5, вып. 5. – С. 10).

Перед Першою світовою війною Є. Є. Слуцький знову захоплюється психологічними та соціологічними науками. «Працюючи над теоретичною економією вже багато років, я ще зі студентської лави керувався переконанням, що ця наука тільки тоді стане цілком наукою, коли будуть опрацьовані найглибші її основи, які мають коріння у ряді суміжних з нею дисциплін, а особливо у загальному для всього знання філософському підґрунті. Я доклав багато зусиль, розширяючи й набуваючи знання, які зазвичай не вважаються обов'язковими для економіста, проте необхідні мені заради виконання мого завдання з перегляду основ теоретичної економії. Так, я працював і в математиці, і в математичній статистиці, і в логіці, і в теорії пізнання, і в психології заради цієї єдиної мети» – напише він пізніше (у 1919 р.) у листі директорові Київського комерційного інституту (КМДА. – Ф. 153, оп. 8, спр. 63, арк. 34).

У роки Першої світової війни Є. Є. Слуцький продовжує свою наукову і викладацьку діяльність (за винятком 1915–1916 навчального року). 14 травня 1914 р. Навчальний комітет Київського комерційного інституту, обговоривши на засіданні подання декана економічного відділення, обирає Є. Слуцького на посаду позаштатного викладача статистики. Але постанова Навчального комітету залишається цілий рік без підтвердження (за діючими у той час правилами Міністерство торгівлі і промисловості мало надати відповідний дозвіл). В архіві зберігся запит Є. Слуцького з приводу затримки затвердження його на зазначеній посаді та копія відповіді Навчального відділу Міністерства торгівлі і промисловості (з грифом «секретно») на лист директора Київського комерційного інституту від 19 листопада 1915 р. з проханням надати детальні відомості про благонадійність Євгена Євгеновича Слуцького, необхідні для затвердження його на посаді позаштатного викладача інституту, та відповідну довідку. Зрештою бажану довідку за підписом віце-губернатора було отримано, але поки тривало з'ясування благонадійності та затримувалося затвердження на посаді (яка надавала певні пільги у воєнний час), «ратник ополчения I разряда» Є. Слуцький втрачає право на звільнення від мобілізації до армії. Увесь 1915–1916 навчальний рік він не викладає, оскільки очолює Бюро з реєстрації біженців при Київському відділенні «Комитета ее Императорского Высочества Великой княжны Татьяны Николаевны» і не має можливості виїхати до Саратова, де тоді знаходився Київський комерційний інститут (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 37, 54).

У найбільш несприятливий період, під час війни, Є. Слуцький працює, за його власним визнанням, над «експериментально-психологічним вивченням деяких питань в галузі вимірювання корисностей» (КМДА. – Ф. 153, оп. 8, спр. 63, арк. 34). Підтримку та схвальний відгук про хід дослідження у цьому напрямі Є. Слуцький отримує від проф. М. С. Четверикова, який не тільки вважав його роботу вельми цікавою, а й висловлював думку, зважаючи на рівень дослідження, що навряд чи будь-яка із тогочасних німецьких психологічних лабораторій була б у змозі допомогти Євгену Євгеновичу розв'язати цю проблему. Слуцький вивчає літературу з феноменології (Е. Гуссерль та його школа), намагаючись визначити базис і метод для остаточного вирішення проблеми цінності в галузі теоретичної економії. Глибоке вивчення цих питань привело Є. Слуцького до впевненості, що «емпіризм – не належна основа для теоретичної економії і що психологічний підхід до проблеми цінності неправильний», – про що напише він наприкінці 1919 р. у відгуку про праці Р. М. Орженцького у галузі економічних наук (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 276, арк. 2).

У 1915 р. Є. Слуцький стає дійсним членом Товариства для розробки суспільних наук ім. О. І. Чупрова. Протягом 1915–1916 рр. він неодноразово публікується на сторінках журналу «Статистический вестник», що видавався статистичним відділенням згаданого товариства. Першими його працями у цьому виданні були статті «Об одной ошибке в применении формул теории корреляции» і «Статистика и математика». [Рецензия на книгу А. А. Кауфмана «Теория и методы статистики»] (Слуцкий Е. Е. Статистика и математика : [рецензия на книгу А. А. Кауфмана «Теория и методы статистики»] / Е. Е. Слуцкий // Статистический вестник. – 1915–1916. – Кн. 3–4. – С. 1–17).

Одночасно у цей період Є. Слуцький продовжує інтенсивно займатися економічною теорією і в результаті, в тому ж 1915 р., в італійському журналі «Giornale degli economisti e rivista di statistica» виходить його стаття «До теорії збалансованого бюджету споживача», яка принесла йому через багато років всесвітнє визнання. «В останній праці, – писав Є. Слуцький 1919 р., – я математичною мовою, яка припускає значну стислість викладу, дав перший нарис деяких своїх відкриттів, які йдуть значно далі того, що зроблено у відповідній галузі такими світилами нашої науки, як Вальрас, Еджуорт і Парето, що засвідчено листами до мене Парето і Панталеоні та тим фактом, що редакція взяла на себе зобов'язання перекласти мою статтю з мого англійського оригіналу італійською мовою». І там же з характерною вимогливістю до себе зазначав, що «тільки усвідомлення свого обов'язку перед наукою, обов'язку, який змушує боротися за доведення до кінця взятого на себе завдання, могло змусити мене зробити зазначену вище спробу самооцінки своїх праць» (КМДА. – Ф. 153, оп. 8, спр. 63, арк. 34, 35).

Є. Слуцький плідно працює над проблемами теоретичної економії майже до середини 20-х років. У своїх життєписах Євген Євгенович визначає цей рубіж як 1922 р., але пізніше, у 1926 і 1927 рр. ще вийдуть праці, які він віднесе до головних своїх досягнень періоду захоплення економічною теорією. Він вважав, що головні результати своїх досліджень того часу йому вдалося висвітлити у трьох працях: «До теорії збалансованого бюджету споживача» (1915), «Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки» (1926), «До критики поняття цінності Бем-Баверка та його вчення про вимірюваність цінності» (1927). І що цікаво, «перша з них звернула на себе увагу світу вчених лише через 20 років після опублікування, породивши вже низку близьких до неї праць у англо-американській літературі» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1942]. – С. 22).

Марк Блауг, який неодноразово звертався до творчості Є. Слуцького, у праці «Сто великих економістів до Кейнса» так змальовує цю ситуацію. Коли Джон Хікс та Рой Аллен у 1934 р. виступили зі своєю новою теорією споживача на ринку, що ґрунтувалася на концепції байдужості, а не на ідеї граничної корисності, вони, зокрема, стверджували, що їм вдалося чітко розкласти на два компоненти вплив зміни ціни на попит: «ефект доходів» і «ефект заміщення». Таким чином була розв'язана давня загадка Маршалла про «товари Гіффена», або, як їх називали Хікс і Аллен, «гірші товари» – і разом отримане чітке пояснення низхідних кривих пропозиції робочої сили. І лише через два роки з моменту написання даної праці, у 1934 р., Аллен з'ясував, що ці ідеї були вже не тільки висловлені, а й підкріплені математичними викладками в статті Євгена Слуцького, опублікованій в Італії 20 років до того, що залишилась не поміченою. В 1935 р. Аллен одразу ж оголосив про свою знахідку, і визнав першість Слуцького в створенні більшої частини цієї теорії, названої теорією Хікса–Аллена, крім діаграм кривих байдужості, що стали широковідомі.

«Це був не єдиний випадок, коли Слуцький виявляється попереду решти в тій чи іншій галузі, залишаючись не поміченим усіма, хто в ній працював. В 1913 р. він опублікував в «Journal of the Royal Statistical Society» свою статтю про критерії відповідності ліній регресії, яка мала дивну схожість зі статтею на цю ж тему, що вийшла в світ на 9 років пізніше за підписом Фішера, знаменитого статистика» (Блауг М. Сто великих экономистов до Кейнса / Марк Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Феофанова. – Санкт-Петербург : Экономическая школа, 2005. – С. 278).

У 1923 р. виходить друком математичний додаток «К вопросу о вычислении дохода государства от эмиссии» до статті Л. М. Яснопольського. У цьому додаткові Є. Слуцький наводить графік грошової емісії у вигляді кривої, де кожен її відрізок відображає динаміку грошової емісії впродовж місяця. Виходячи з обсягу емісії відносно грошей, що вже знаходилися в обігу, та індексу цін, Є. Слуцький визначав прибуток держави від емісії. Згаданий метод не давав систематичної похибки, хоча деякі економісти стверджували про її існування в бік перебільшення прибутку від емісії в періоди повільного падіння курсу та зменшення – в періоди стрімкого падіння курсу (Див.: Слуцкий Е. Е. К вопросу о вычислении дохода государства от эмиссии / Е. Е. Слуцкий // Местное хозяйство : журнал Киевского Губэкосо. – 1923. – № 2. – С. 49. – (Приложение 1 к статье Л. Н. Яснопольского «Наше денежное обращение в эпоху революции»)).

Поступово вчений знову повертається до досліджень в галузі теорії статистики. У життєписі, датованому 1938 р., Є. Слуцький так пояснює ці зміни: «Спочатку я читав курс із математичної статистики. Потім залишив їх і перейшов до економіки, яку вважав своїм основним фахом і в сфері якої я ретельно працював багато років над творами, які залишалися незакінченими. Бо, коли руйнувалося капіталістичне господарство і стали вимальовуватися контури планового соціалістичного господарського ладу, зникла база для тих проблем, які цікавили мене як економіста-математика. Вивчення економічних процесів за соціалізму, особливо в перехідну епоху, вимагало інших знань, інших розумових навичок, інших методів, аніж ті, якими я озброїв себе. В результаті стали набувати для мене інтерес проблеми математичної статистики…» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1938]. – С. 20).

Згадувана тут Є. Є. Слуцьким праця, на яку в життєписі 1923-го року він посилається як на «Опыт исследования основ экономики» (т. 1, загальний обсяг 25–30 друкованих аркушів) та яку вважає підсумком своїх багаторічних наукових досліджень в галузі економічної теорії, на жаль, залишилася неопублікованою (Див.: КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 84).

У листопаді 1922 р. Київський інститут народного господарства відряджає професора Є. Є. Слуцького як делегата від інституту на Всеросійський статистичний з'їзд (Див.: КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 76). На секції теоретичної статистики ІІІ Всеросійського статистичного з'їзду він виступив з доповіддю «К вопросу о логических основах исчисления вероятностей», присвяченою основній гносеологічній проблемі теорії ймовірностей, що мала великий науковий резонанс. Пізніше доповідь була надрукована в «Вестнике статистики» і надалі передрукована, з незначними змінами, в першому томі збірки статей «Памяти Н. А. Каблукова». У 1925 р. в «Вестнике статистики» (кн. XXII) з'явилася ще одна важлива стаття Є. Є. Слуцького – «К вопросу о законе больших чисел». У ній він висунув нові для статистичної науки поняття стохастичної границі і стохастичної асимптоти. Того ж року в міжнародному журналі «Metron» була опублікована фундаментальна праця Є. Є. Слуцького, в якій ним були визначені та досліджені основні поняття стохастичної асимптоти й границі і яка лягла в основу його теорії стохастичних функцій.

Після жовтневих подій 1917 р. Є. Є. Слуцький викладав у декількох навчальних закладах, що виникли у той період: на Кооперативних курсах для інвалідів, у Народному університеті, в Українському кооперативному інституті та ін. Він активно співпрацював із соціально-економічним відділом Всеукраїнської академії наук. Саме у «Записках соціально-економічного відділу» ВУАН була надрукована одна з найбільш цікавих його праць середини 20-х років – «Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки» (українською та німецькою мовами), яка відіграла надзвичайно важливу роль у формуванні нової науки двадцятого століття – праксеології (Слуцький Є. Є. Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки / Є. Є. Слуцький // Записки соціально-економічного відділу ВУАН. – Київ., 1926. – Т. 4. – С. 165–175, 238–249).

Але основним місцем роботи, як і раніше, залишався Київський комерційний інститут (з 1920 р. – Інститут народного господарства). У квітні 1919 р. Є. Є. Слуцького за рекомендацією професора Л. М. Яснопольського було обрано штатним доцентом інституту по кафедрі політичної економії, а з осені 1920 р. – професором Київського інституту народного господарства (КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 78).

Могутній інтелектуальний потенціал, глибокі знання та фахова підготовка надавали йому змогу залежно від обставин і власних уподобань викладати різні дисципліни. У 1912–1913 навчальному році Є. Є. Слуцький викладає курс теорії вибіркового статистичного дослідження; 1913–14 році – курс математичної статистики; в осінньому семестрі 1917–1918 року – історію соціалістичних учень, в наступному навчальному році – теоретичну економію, крім того, в різний час веде практичні заняття з політичної економії. Вчений викладає статистику, теоретичну економію, політичну економію, історію економічних учень у 1920–1922 рр.; теоретичну статистику, теорію ймовірностей, елементи вищої математики, веде семінар зі статистики – у 1923–1924 навчальному році; «вищу математику з фінансово-економічними проблемами», оціночну статистику, теоретичну і страхову статистику – у 1924–1925 навчальному році і першому півріччі 1925–192б року.

З жовтня 1920 р. до кінця 1924–1925 навчального року професор Є. Є. Слуцький завідував Кабінетом фінансово-економічних наук. Вибув Євген Євгенович зі складу педагогічного колективу Київського інституту народного господарства «згідно з його особистою заявою» 1б січня 1926 р. (Див.: КМДА. – Ф. 871, оп. 2, спр. 356, арк. 70, 78–79).

Учений переїздить працювати до Москви на запрошення Центрального статистичного управління. Але вже з лютого 192б р. Євген Євгенович – консультант Кон'юнктурного інституту, де він почав вивчати цикли в економіках капіталістичних країн. Одночасно очолював сільськогосподарську секцію Інституту експериментальної статистики та статистичної методології ЦСУ СРСР.

У 1926 р. Є. Є. Слуцький робить своє головне відкриття в галузі статистики, суть якого полягає в тому, що кожне середнє суми часових рядів являє собою ряд, в якому можуть спостерігатися систематичні коливання, і ці коливання найбільш значні саме за часто вживаної на практиці поліноміальної апроксимації ряду. Цікаво, що коливання не були строго циклічні, тобто інтервали між послідовними піками були випадковою величиною. Це давало змогу припустити, що економічний цикл є лише результатом агрегування економічних показників, і Євгену Євгеновичу навіть вдалося зімітувати у такий спосіб економічні цикли XIX ст. Праця Є. Слуцького «Складання випадкових причин як джерело циклічних процесів» вийшла друком у 1927 р. У тому ж році побачила світ праця Дж. У. Юля, який незалежно від Є. Слуцького зробив те саме відкриття, коли досліджував сонячну активність. Тому циклічність кожного середнього суми випадкових рядів дістала в науковій літературі назву ефекту Слуцького–Юля.

У 1928 р. Є. Є. Слуцький бере участь у конгресі математиків, який проходив у Болоньї. Його доповідь про стохастичні асимптоти та границі мала великий резонанс. Учений здобув можливість продовжити публікацію своїх праць з математичної статистики у виданні Французької Академії наук «Comptes rendus des seances de l'Academie des sciences» (1927–1929 рр.).

Незабаром, після переїзду Слуцького до Москви, для Кон'юнктурного інституту та Центрального статистичного управління настають нелегкі часи, розпочинається корінна перебудова цих інституцій. М. В. Птуха у листі відомому статистику, професору Берлінського університету В. Й. Борткевичу 19 лютого 1927 р. пише, що у Москві ліквідуються залишки «попівщини» і «земської статистики». А 22 травня 1927 р. він додає, що у зв'язку із розгромом Кон'юнктурного інституту «Слуцькому и Четверикову живеться далеко не солодко» (Борткевич В. И. Переписка, 1895–1926 / В. И. Борткевич, А. А. Чупров ; сост. О. Б. Шейнин. – Berlin, 2005. – С. 305).

Після справи Трудової селянської партії та закриття Кон'юнктурного інституту і перепідпорядкування ЦСУ Держплану СРСР (1930 р.) Є. Є. Слуцький переходить працювати до Інституту геофізики і метеорології, де він сподівався знайти застосування своїм відкриттям в галузі псевдоперіодичних хвиль. Для статистика-математика Є. Є. Слуцького було характерним те, що математичний бік справи ніколи не заступав суті будь-якого предмета вивчення. Він вважав, що тематика методологічних праць визначається матеріальним змістом досліджень. «Мені здавалося, що поряд з теоретичними дослідженнями я маю вести також і вивчення тих чи інших конкретних проблем, аби перевірити таким шляхом методи й отримувати завдання для теоретичної роботи…» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1938]. – С. 21).

В Інституті геофізики і метеорології предметом його дослідження був вплив сонячної активності на врожаї. У зв'язку з недостатньою тривалістю спостережень за врожайністю протягом 115 років (таблицю склав В. Г. Михайловський) він використовував ряд цін на пшеницю в Англії за 369 років, складений лордом Беверіджем. Окрім того, Слуцький вивчав прирости за рік 12-ти секвой за дві тисячі років. На початку 30-х років Є. Є. Слуцький займався також проблемою зв'язних динамічних рядів. Він отримав формулу середньоквадратичної похибки коефіцієнта кореляції для випадку, коли спостереження не взаємозалежні, а являють собою зв'язні ряди (випадок стаціонарних часових рядів). Але в цілому період 1930–1935 рр. сам Євген Євгенович оцінював «як рішучий крах». Він ставив перед собою завдання розробити і перевірити методи вивчення випадкових емпіричних процесів на прикладі геофізичних явищ. Але ця задача вимагала, по-перше, тривалого дослідження, а по-друге, чимало зі здобутих результатів самі по собі не могли бути практично корисними. «Природно, – напише він у 1942 р., характеризуючи цей період свого життя, – що в дослідницьких установах, які будували свої плани під практичним кутом зору, обставини для роботи створювалися несприятливі, теми часто «закривалися» після значної затрати на них праці, але задовго до завершення, і тільки небагато зробленого за ці роки дозріло до опублікування. Я не маю духу нарікати, оскільки велике завдання індустріалізації нашої країни мало відобразитися на науковій роботі вимогою отримання конкретних, потрібних на даному проміжку часу результатів, а мені, вочевидь, не вдалося показати, що результати, яких я очікую, будуть достатньо важливі в більш-менш близький час. Таким чином, поставлене мною завдання виявилось відкладеним до інших майбутніх часів» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1942]. – С. 23).

У 1934 р. Є. Є. Слуцький переходить працювати в Інститут математики і механіки Московського державного університету. За сукупністю наукових праць він отримує звання доктора фізико-математичних наук, а разом із тим і завідування кафедрою теорії ймовірностей та математичної статистики МДУ. Але до педагогічної роботи вчений по суті так і не повернувся. Сумом звучать його слова: «Отримавши кафедру теорії ймовірностей і математичної статистики МДУ, я через деякий час переконався, що цей ступінь життя прийшов до мене надто пізно, і щастя мати учнів мені не доведеться пізнати» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1942]. – С. 24).

З надією продовжити наукову роботу Є. Є. Слуцький у 1939 р. переходить до Математичного інституту ім. В. А. Стєклова АН СРСР, оскільки, згідно з рішенням уряду, організація науково-дослідної роботи, зокрема у галузі математики, мала зосереджуватися, головним чином, у цьому науковому закладі. Але й тут Є. Є. Слуцький не мав можливості продовжити свої дослідження з теорії статистики, бо вони, за задумом ученого, мали значний обсяг, вимагали великої лабораторії та, відповідно, немалих коштів.

Таким чином, обставини склалися так, що з переходом до інституту Євген Євгенович остаточно залишає свої дослідження в галузі статистики, зосередившись на теорії випадкових процесів, і взагалі на проблемах «чистої» математики. Останні роки життя вчений присвятив складанню таблиць неповної гамма-функції і вказав практично можливий шлях розв'язання задачі побудови таблиць оберненої неповної бета-функції.

Помер Є. Є. Слуцький 10 березня 1948 р. від раку легенів.

«Невтомна й різнобічна діяльність Євгена Євгеновича та своєрідність його оригінальних творчих ідей, спрямованих на найрізноманітніші галузі досліджень, – писав про Є. Є. Слуцького академік А. М. Колмогоров, – спочатку справляють враження деякої розсіяності, але, вдивляючись у них пильніше, можна вловити об’єднуючі їх задумки глибокого вченого-мислителя, який вбачає, а іноді й випереджає основні шляхи розвитку науки, що не піддаються розкладу по тісних рубриках окремих наукових дисциплін… Із великих систематичних праць та його різноманітної прикладної діяльності викристалізувався новий напрям дослідження, орієнтований не на упорядкування та розчищення спадщини минулого, а на створення зовсім нових відгалужень науки» (Колмогоров А. Н. Е. Е. Слуцкий : некролог / А. Н. Колмогоров // Успехи математических наук. – 1948. – Т. 3, № 4 (26). – С. 143, 145).

Надзвичайно змістовна і багата наукова спадщина видатного вченого ще чекає своїх дослідників. Вона має стати об'єктом ретельного вивчення, що розкриє постать Є. Є. Слуцького в усій її багатогранності, дасть можливість осмислити його передові ідеї, збагатить сучасні уявлення про наукове життя в Україні на початку двадцятого сторіччя, надасть змогу ґрунтовніше підійти до визначення місця національної економічної думки у світовому науковому поступі.

Справжнім поверненням Є. Є. Слуцького на батьківщину та вшануванням пам'яті всесвітньо відомого вченого стало б, на нашу думку, видання повного зібрання його наукових праць, публікація архівних документів, що стосуються «київського періоду» життя вченого, більш глибоке знайомство студентської молоді з економіко-математичними дослідженнями нашого талановитого співвітчизника.

                                                                                            Куриленко Т. В. Життєвий шлях та наукові здобутки Є. Є. Слуцького / Т. В. Куриленко, В. М. Фещенко // Теорія

                                                                                            граничної корисності / [Є. Є. Слуцький ; наук. ред. В. М. Фещенко ; упоряд. Т. В. Куриленко] ; М-во освіти і науки
                                                                                            України, Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. –
                                                                                            Київ : КНЕУ, 2006. – 524 с. – (Економічна спадщина).

                                                                                                                                

Дослідники наукової спадщини Слуцького поділяють його життєвий шлях і відповідно наукову діяльність на три періоди: «период исканий и самоопределения; период увлечения экономическими проблемами; наиболее плодотворный период исследовательской работы в области теории вероятностей и теоретической статистики. Четвертый период – уход в проблемы чистой математики – едва успел наметиться, как был прерван вместе с жизнью» (Четвериков Н. С. Жизнь и научная деятельность Е. Е. Слуцкого (1880–1948 гг.) / Н. С. Четвериков // Статистические исследования : (теория и практика) / Н. С. Четвериков ; [ред.-сост. М. Б. Немчинова] ; Центр. экон.-мат. ин-т АН СССР. – Москва : Наука, 1975. – С. 261).

Розглянемо перші два періоди, коли йдеться переважно про економічну теорію, і лише побіжно торкнемось інших проблем. Як писав Слуцький в автобіографії, «интерес к экономике появился у меня еще в первые студенческие годы в Киеве. В Мюнхене он углубился и укрепился. Я серьезно штудировал Рикардо, потом Маркса, Ильина (Ленина) «Развитие капитализма в России» и т. д. Поступив на юридический факультет, я уже имел планы работ по приложению математики к экономике» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1938] /Е. Е. Слуцкий // Экономическая школа. – 1999. – Т. 5, вып. 5. – С. 20).

Першою значною працею з економічної теорії була його дипломна робота «Теорія граничної корисності», яка не була опублікована і зберігається тепер в Інституті рукописів ЦНБ ім. В. Вернадського. У цій праці «Слуцкий впервые применил методы математики к экономическим вопросам, о которых он размышлял еще в Мюнхене» (Гнеденко Б. Е. Е. Слуцкий : биографический очерк / Б. Гнеденко // Избранные труды. Теория вероятностей. Математическая статистика / Е. Е. Слуцкий. – Москва, 1960. – С. 6).

У передмові до праці Слуцький викладає своє бачення проблеми, в якому чітко проглядає науковець-початківець. Він пише про складність як самої проблеми, так і складність її вирішення, зумовлену, з одного боку, наявністю фактично «потоку» праць з цього питання, а з другого – незавершеністю проблеми, відсутністю її загальновизнаної характеристики.

Розмірковуючи про методико-методологічні засади дослідження, автор формує свої завдання і теоретичні підходи до вивчення проблеми. Своїм завданням він ставить «відтворити за фрагментами ціле» на основі аналізу поглядів окремих економістів (Слуцький Є. Є. Теорія граничної корисності / Є. Є. Слуцький ; наук. ред. В. М. Фещенко ; упоряд. Т. В. Куриленко ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ : КНЕУ, 2006. – С. 70). Цікавлять автора і можливості практичного застосування теорії. У своїй праці він «прагнув поєднати психологічний напрям з математичним» (Слуцький Є. Є. Теорія граничної корисності. – С. 72). Необхідність застосування математичного методу він пояснює науковим характером праці. Популярний виклад проблеми може, за його словами, здійснюватись і «без використання математичних символів» (Слуцький Є. Є. Теорія граничної корисності. – С. 72).

Праця побудована за планом, який відповідає поставленому завданню – відтворити всю теорію і «скромними зусиллями заповнити прогалини» (Слуцький Є. Є. Теорія граничної корисності. – С. 70). Складається робота з п’яти частин. У першій частині автор розглядає класифікацію психологічних явищ. У своєму аналізі стану психологічних досліджень він посилається як на праці зарубіжних авторів, так і вітчизняних учених. Зокрема на праці Л. Петражицького (1867–1931) – одного із заснов¬ників психологічної школи права. Виступає Слуцький з критикою гедонізму. Друга частина присвячена дослідженню елементів теорії діяльності, котру він пов’язує з психологією. У третій частині автор аналізує такі категорії, як цінність і корисність, дає критичний аналіз визначення цих категорій К. Менгером, Ф. Візером, Є. Бем-Баверком. Четверта частина має назву «Теорія складної системи інтересів». Дійсно, автор виділяє різні системи інтересів і аналізує їх зв’язок з корисністю і цінністю, розглядає функцію корисності. І вже тут він простежує зв’язок між попитом, цінами і бюджетом споживача. П’ята частина праці присвячена проблемам ринку; у ній автор аналізує теорії «попиту і пропонування», «витрат виробництва» та «граничної корисності».

У праці Слуцького широко використані математичні методи дослідження. І не випадково, як пише Гнеденко, «оценка работы вызвала некоторые затруднения, так как математическая ее часть затрудняла экономистов, а экономическая – математиков» (Гнеденко Б. В. Е. Е. Слуцкий. – С. 6). Ця праця Слуцького стала певною мірою методологічною основою його наступних економічних досліджень.

До праць з проблем економічної теорії належить невеличка, але цікава праця Слуцького «Сэр Вильям Петти» (1914). Це була доповідь, виголошена Слуцьким 14 листопада 1913 р. на засіданні Товариства економістів при Київському комерційному інституті з приводу 250-річчя з дня появи першої економічної праці В. Петті, що виповнилось 1912 р. У праці вчений дає коротку біографію В. Петті, а також критичний аналіз його економічних поглядів і трактування їх Марксом. Цей аналіз дає можливість розкрити погляди самого Слуцького на досліджувані проблеми.

Починає Слуцький фактично з розгляду таких категорій, як ціна і цінність у В. Петті. Він пише, що з легкої руки К. Маркса встановився погляд на В. Петті як на засновника трудової теорії цінності. Для доказу цієї думки «Маркс добросовестно выбрал из работ Петти действительно почти все наиболее существенное, но он истолковал его чересчур односторонне» (Слуцкий Е. Очерк экономических воззрений сэра Вильяма Петти / Е. Слуцкий // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – С. 318). Пише Слуцький і про те, що Маркс навів скорочений виклад крилатого виразу Петті: «Труд есть отец и активное начало богатства, как земля – его мать». Але першим, хто вжив цей вираз, зазначає Слуцький, був економіст Граунт. А первинним джерелом думки, висловленої у цьому виразі, є народне прислів’я, про що повідомляє німецький перекладач праці Граунта.

Щодо суті питання, Слуцький абсолютно правильно наголошує, що у наведеній фразі немає ніяких основ, жодного зародка трудової теорії цінності. У ній йдеться про багатство, джерелом якого Петті, поряд з працею, називає землю.

Більше відношення до трудової теорії цінності має, за словами Слуцького, визначення В. Петті «природной цены» за допомогою грошей. Але й тут не йдеться про працю як «субстанцию ценности». Праця виступає лише фактором, що визначає мінову цінність. В. Петті цікавить питання можливості порівнянності, сумірності прямо непорівнянних благ. За словами Слуцького, «к этой исторической задаче политической экономии, поставленной еще Аристотелем, Петти подходит различными путями и пробует решать ее на разные лады; в каждом его решении заключается зародыш какой-нибудь позднейшей теории» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 320).

Є. Слуцький глибоко і логічно аналізує дослідження цього питання В. Петті. Він звертає увагу на спробу Петті визначити цінність за допомогою грошей і праці. Але йдеться у даному випадку, як пише сам Петті, про «внешнюю», або «искусственную», цінність. Щодо внутрішньої цінності, то вона, заявляє Петті, повинна вимірюватись працею і землею.

Є. Слуцький звертає увагу, що в цій концепції функція поняття праці інша і що ця концепція містить зародок фізіократичних поглядів. Здавалося б, що Слуцький не проголосив нічого нового. Але ж дослідники мало звертали уваги на те, що у Петті земля і праця поставлені разом, а їх належало розірвати. І цей розрив фактично стався. Фізіократи в основу свого вчення поклали природу, землю, а Сміт і Рікардо – працю, правда не в такому трактуванні, як це робить Маркс.

Слід зауважити, що цю думку розвиває прихильник, фундатор української школи фізичної економії М. Руденко. Як уже зазначалося, саме цей розрив він уважає основою поділу економічної теорії на політичну економію і фізичну економію.

Петті, як відомо, розв’язує поставлене завдання, визначивши мірилом цінності щоденний спожиток дорослої людини, а не працю. У цьому визначенні Слуцький вбачає логічний зародок думки А. Сміта, зокрема, визначення ним цінності працею, котра купується. Слуцький високо оцінює погляди Петті щодо диференційної земельної ренти, грошового обігу, процента й ін. Аналізуючи економічні погляди В. Петті, він намагається простежити логічний розвиток економічної думки, виявити зародок багатьох економічних ідей, проголошених Петті, що розвиваються у працях багатьох його послідовників.

Найважливішою працею Слуцького, яка принесла автору світову славу, стало його дослідження «До теорії збалансованого бюджету споживача» («Sulla teoria del bilancio del consumatore»). Це дослідження було опубліковане в італійському журналі «Jiornale degli economisti e rivista di statistica» (1915). Цікавою є не лише сама праця, а й історія її публікації та використання викладених у ній теоретичних засад зарубіжними економістами.

Перш за все виникало питання теми статті та причин її друкування саме в італійському журналі. Сам Слуцький пояснював це тим, що хотів доповнити працю В. Парето, учнем якого він себе вважав, на тему корисності і попиту, що була надрукована в цьому ж журналі (1892–1893).

Є. Слуцький у своїй праці показав зв’язок між функцією корисності, рухом цін і грошових доходів населення. Ця праця вважається основоположною серед сучасних економіко-математичних досліджень з цієї проблеми. В теоретичному плані вона є продовженням концептуальних засад, висловлених автором у дипломній роботі. Починає своє дослідження він із зауваження, що сучасна теорія цінності є, на перший погляд, як би розділом психології; це ускладнює питання про застосування математичних методів в економіці. Щоб підвести під економіку надійну базу, її слід зробити «незалежною від психологічних припущень та філософських гіпотез» (Слуцький Є. До теорії бюджету споживача / Є. Слуцький // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – С. 380). Разом з тим визначення корисності має включати дослідження тих співвідношень, «які існують між поведінкою індивіда і його психічним буттям».

Ці попередні зауваження автор формулює як теоретичну основу свого підходу до визначення корисності. Він сприймає з деякими застереженнями визначення корисності В. Парето й критично ставиться до «гедоністичної концепції Госсена, Джевонса та інших». Беручи за вихідний пункт трактування корисності В. Парето, Слуцький дає їй своє визначення: «Корисність певної комбінації деяких благ є величиною, котра має властивість набувати тим більшого значення, чим бажанішим ставатиме для індивіда поєднання цих благ» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 382, 383).

Під переважаючою комбінацією автор розуміє таку, до якої індивід переходить, залишаючи іншу, в тому разі, коли він має можливість вибору між двома поєднаннями. Отже корисність Слуцький визначає через категорію віддання переваг споживачем певному поєднанню благ. Якщо індивід, володіючи набором благ А, не переходить до другого поєднання, позначеного В і, навпаки, володіючи В, не переходить до А – «корисність двох поєднань повинна розглядатись як така, що має одну й ту ж величину». В даному випадку йдеться про рівну корисність благ для споживача.

Є. Слуцький у своєму дослідженні замість визначення ступеня корисності блага для індивіда здійснює порівняння рівнів корисності «поєднання благ». Функцію корисності він розглядає як емпіричну дану, бо експерименти, «за допомогою яких вона має виводитись, практично нездійсненні» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 383).

Практично доступними засобами, з допомогою яких може бути визначена функція корисності, є зміни у попиті, які залежать від доходу і цін. Але це визначення стане можливим, пише він, «лише після того, як теорія бюджету споживача буде розвинута повністю».

Теорія бюджету споживача побудована Слуцьким з урахуванням певних передумов: передумови безперервності як самої функції корисності, так і її похідних; припущення, що тип функції корисності не зазнає змін протягом проміжку часу, що розглядається; припущення, що зміна корисності в разі переходу від одного поєднання благ до другого не залежить від способу переходу (Див.: Є. Слуцький. Визнання. – С. 384).

Є. Слуцький дає математичний вираз споживчого попиту, стабільності споживчого бюджету. Основне рівняння, яке наводить Слуцький аналізуючи стабільність споживчого бюджету, має такий вигляд:

     р1х1 + р2х2 + ... + рnxn = s,
     де s – дохід будь-якого індивіда,
     р1р2 ... рn – ціни на n благ, які він придбав,
     х1х2 ...хn – придбані ним кількості (Див.: Є. Слуцький. Визнання. – С. 386).

Для рівноваги бюджету необхідно, щоб функція корисності мала найбільшу величину за умови, відображеної в наведеному рівнянні, тобто йдеться про такий варіант попиту кількості (хn), за якого корисність стає максимальною.

Є. Слуцький аналізує вплив на бюджет зміни цін на блага і здійснює класифікацію благ. Він виділяє такі блага, як відносно необхідні – це ті, споживання яких зростає зі зростанням доходу, і відносно не необхідні, споживання яких зменшується. Попит на відносно необхідне благо завжди є нормальним, тобто скорочується зі зростанням ціни і збільшується з її зниженням. Що ж до попиту на відносно не необхідне благо, попит може бути як нормальним, так і анормальним, тобто збільшуватися зі зростанням ціни і зменшуватися з її зниженням (Див.: Є. Слуцький. Визнання. – С. 400).

Є. Слуцький увів поняття комплексної зміни цін, що означає збільшення ціни зі зростанням доходів. Він визначив залежність попиту на одне благо від ціни іншого. Теоретичне дослідження Слуцького ґрунтується на складному математичному аналізі, але саме таким шляхом учений дослідив функцію корисності через категорію віддання переваг, які складають основу поведінки споживача. Тим самим він звільнив теорію попиту від жорсткої прив’язки до категорії суб’єктивної цінності, зв’язавши її з доходом і цінами.

Праця Є. Слуцького здобула високу оцінку зарубіжних економістів В. Домінедо, Р. Аллена, Дж. Хікса, Г. Шульца, які незалежно один від одного виявили її в італійському журналі у 30-ті роки.

Дж. Хікс пояснював причину довгої непоміченості науковцями праці Слуцького тим, що вона «сильно математизирована, в ней мало рассуждений о важности его теории. Все это (а также время, когда была опубликована работа), возможно, и объясняет, что столь долгое время она не оказывала влияния на развитие экономической мысли и пришлось открыть ее заново» (Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал : пер. с англ. / Дж. Р. Хикс ; общ. ред. и вступ. ст. Р. М. Энтова. – Москва : Прогресс, 1988. – С. 112).

В Москві її було передруковано лише 1963 р. У зарубіжній науковій літературі зараз ведуться навіть дискусії з приводу того, хто перевідкрив працю Слуцького.

Перша висока оцінка праці Слуцького була висловлена Домінедо в статті з теорії попиту (1933). Він оцінив її як таку, що становить велику цінність, але важку для прочитання. Перше опубліковане визнання важливості праці Є. Слуцького в США було здійснене Г. Шульцем у статті «Взаємозв’язки між попитом, ціною і доходом» (1935). У підготовці статті брав участь і М. Фрідмен.

Ідеї Слуцького лягли в основу книжки Дж. Хікса «Стоимость и капитал» (1939). У ній Хікс високо оцінює наукові розробки Є. Слуцького й наголошує, що він був першим економістом, котрий зробив значний крок наперед порівняно з «неокласиками» і з Парето. Хоча Хікс, як він пише, дізнався про статтю Слуцького тільки тоді, коли основні ідеї його власної праці були опубліковані в журналі «Economica» (1934), це не завадило йому визнати, що «теория, которая будет изложена в этой и двух последующих главах, принадлежит, по существу, Слуцкому» (Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал. – С. 112).

Про величезний вплив Є. Слуцького на розвиток економічної науки і, зокрема, економетрики писав Р. Аллен. Ще 1936 р. він опублікував працю, присвячену Слуцькому, в якій дав високу оцінку його теорії поведінки споживача (Див.: Allen R. Professor Slutsky`s Theory of consumer's choice / R. Allen // The review of economic studies. – 1936. – № 2, vol. 3. – P. 120–121). 1950 р. Аллен у журналі «Економетрика» опублікував нову статтю, присвячену Слуцькому. Він писав, що Слуцький мав великий і сталий вплив на розвиток економетрики у двох важливих напрямах: теорії поведінки споживача й аналізі числових рядів. Ідеї Слуцького з дещо модернізованим математичним апаратом широко використані у творах зарубіжних економістів, окрім уже перелічених, Ж. Дебре, Х. Хауттакера, К. Ерроу та ін.

• Аналіз економічних циклів

1927 р. у журналі «Вопросы конъюнктуры», що видавався Московським інститутом економічної кон’юнктури, Слуцький опублікував статтю «Сложение случайных причин как источник циклических процессов». На підставі теорії меж стохастичних (випадкових) функцій Слуцький побудував теорію циклів, які виникають з випадкових причин. У статті наводиться аналіз ефекту, здобутого застосуванням методів теорії випадкових процесів, яка на той час лише зароджувалась. Аналізуючи послідовність взаємно незалежних однаково розподілених випадкових чисел, Слуцький дістав ряди, що становили майже точно періодичні хвилі. Слуцький висунув гіпотезу, що багато які коливальні процеси, зокрема економічні, можуть бути результатом нагромадження суто випадкових флуктацій.

У листі до дружини (березень 1926 р.) він писав: «Я почти окончательно уверен, что мне посчастливилось сделать довольно большое открытие, найти секрет происхождения волнообразных колебаний из источника, который до сих пор, кажется, не подозревался даже. Известные в физике волны порождаются силами упругости и вращательными движениями, но это еще не объясняет тех волнообразных движений, которые наблюдаются в социальных явлениях. Я получил волны некоторым определенным способом складывания случайных колебаний, независимых друг от друга и в которых нет ничего периодического» (Цит. за: Четвериков Н. С. Статистические исследования. – С. 268).

Є. Слуцький визнає, що «почти все явления хозяйственной жизни, подобно многим другим процессам: социальным, метеорологическим и т. д., протекают во времени чередой подъемов и падений подобно волнам, бегущим одна за другой» Як на морі хвилі не повторюють точно одна другу, так і в економічному житті «циклы никогда не совпадают один с другим ни по продолжительности, ни по высоте подъема» (Слуцкий Е. Е. Сложение случайных причин как источник циклических процессов / Е. Е. Слуцкий // Избранные труды : Теория вероятностей. Математическая статистика / Е. Е. Слуцкий. – Москва, 1960. – С. 99). Але разом з тим, наголошує автор, скрізь через усю цю різноманітність індивідуальних особливостей більш чи менш чітко проступають риси певної одноманітності і «некоторой приблизительной правильности». Коли так, то виникає питання щодо причин хвилеподібного розвитку.

Проаналізувавши різні спроби вчених з’ясувати ці причини, Слуцький робить власні висновки. Перш за все, він ставить питання про можливість упорядкувань випадкових коливань певним структурним зв’язком між ними. Так, у фізиці й біології, продовжує автор, існує ряд законів, які базуються на випадковості. Саме вона має бути застосована у даному дослідженні: «Говоря коротко, – пише він, – волнообразный характер процессов и приблизительная правильность волн – вот два факта, для которых мы будем искать возможный источник в сочетаниях случайных причин» (Слуцкий Е. Е. Избранные труды. – С. 100).

Є. Слуцький пише про метод дослідження, це – поєднання індукції і дедукції, а також проведення експериментів. Особливо він звертає увагу на важливість експериментів за умов, коли теорія випадкових хвиль ще не розроблена. І дійсно, Слуцький із співробітниками в інституті провів колосальну обчислювальну роботу, досліджуючи корельовані та некорельовані, або, у визначенні автора, зв’язні й незв’язні ряди і їх моделі. Результати дослідження Слуцький формулює в кількох висновках-«тезах». Перша теза полягає в тому, «что сложение случайных причин может быть источником циклических, иначе говоря, волнообразных процессов» (Слуцкий Е. Е. Избранные труды. – С. 106).

Цю тезу Слуцький вважає певною мірою виправданою, а друга теза – «приблизительная правильность воли – представляет значительно больше трудности. Мы опять, как и раньше, начнем с индукции» (Слуцкий Е. Е. Избранные труды. – С. 108). Щоб довести приблизну правильність хвиль, він розробляє моделі, спираючись на дані розподілу 93 «циклів» господарського життя 12 неанглійських країн, які запозичає в У. К. Мітчелла. Провівши відповідні дослідження і зробивши висновок про підкорення випадкових хвиль певній правильності, Слуцький критично ставиться до спроби «Митчелла отрицать периодичность конъюнктурных волн» (Слуцкий Е. Е. Избранные труды. – С. 109).

Поряд з тенденцією до поступовості й плавності хвилеподібного розвитку, вчений називає й третю тенденцію – до синусоїдальності (змінності), яку доводить за допомогою математичних розрахунків. Його загальний підсумок: «Таким образом, способность связанных случайных рядов принимать вид периодических или почти периодических функций можно считать определенно доказанной» (Слуцкий Е. Е. Избранные труды. – С. 120). Праця Слуцького є видатним внеском в розробку питань стохастичності (випадковості) в економіці. Вчений довів, що випадкові величини можуть генерувати регулярні цикли за певних перехідних режимів. Він фактично запропонував новий метод, новий інструмент аналізу теорії циклів. Його розробки дають можливість моделювати складні явища у різних сферах, зокрема в економіці. Після публікації статті Слуцького в Кон’юнктурному інституті були здійснені математичні розробки дослідження і знайдені формули помилок коефіцієнта кореляції для зв’язних рядів (Див.: Слуцкий Е. Е. О Квадратической ошибке коэффициента корреляции в случае однородных связных рядов / Е. Е. Слуцкий // Избранные труды : Теория вероятностей. Математическая статистика / Е. Е. Слуцкий. – Москва, 1960. – С.144 –193).

Праця Слуцького була опублікована 1937 р. в американському журналі «Економетрика». Але ще до публікації вона стала відома зарубіжним економістам і дістала високу оцінку як «еталонна праця для економетристів, які працювали з часовими рядами». Видатний російський математик А. Колмогоров назвав Слуцького «одним из создателей современной теории случайных функций» (Колмогоров А. Н. Математика в ее историческом развитии / А. Н. Колмогоров ; под ред. В. А. Успенского. – Москва : Наука, 1991. – С. 167).

Результатом плідної діяльності Слуцького протягом 1924–1928 рр., як пише М. Четверіков, стали три значних наукових досягнення: «Разработка теории стохастического предела (соответственно асимптоты); открытие псевдопериодических волн; исследование ошибок коэффициентов корреляции между рядами, состоящими из коррелятивно связанных между собой членов» (Четвериков Н. С. Статистические исследования. – С. 269).

• Праксеологія

Є. Слуцький виступив засновником нової науки – праксеології. 1926 р. він опублікував німецькою й українською мовами статтю «Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки» («Ein Beitrag zur formal-praxeologischen Grundlegung der Ökonomik»), де поставив питання про необхідність формування особливої науки – праксеології, котра б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов.

Своєю статтею Слуцький, як він сам писав, намагався зорієнтувати читача до ідей формальної економіки. «Під цією назвою, – писав він, – ми розуміємо наукову царину, що до економіки стосується так само, як логістика – формальна, певна річ, – до логіки, або як формальна геометрія – до геометрії у властивому розумінні» (Слуцький Є. Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки / Є. Слуцький // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – С. 678).

Аналізуючи це співвідношення, автор звертає увагу на те, що, як, наприклад, у формальній геометрії використовуються такі поняття, як «точки», «площини» тощо не у властивому розумінні, «так і в формальній економіці говориться про «господарство», «суб’єкт господарства», «витрачання», «заощадження» та «набування» не в звичайному, а в якомусь цілком формальному розумінні» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 678).

Але подібно до того, як ці формальні поняття «підходять» до відповідних предметів логіки чи геометрії, «що означені за власною суттю» як будівельний матеріал для їхнього фундаменту, «так само і формальна економіка обґрунтовує економіку, встановлюючи та розвиваючи взаємини між головними матеріальними формами, які відіграють конструктивну роль щодо матеріального змісту суті господарчих утворень» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 679).

Є. Слуцький звертає увагу на те, що людську діяльність не можна «розкласти на кількісні взаємини точних елементів якоїсь квази-механічної системи», але вона підлягає аналізу. Найважливіші з аналізів, «що зробити їх повинен аналітик структури праксеологічних даностей, це ті, котрі відокремлюють порожні логічні форми від конкретної суті, наповненої матерією світу та що через неї подихає живий дух» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 679).

Автор висловлює сподівання, що його розробки стануть певним риштуванням, яке може бути пристосоване «до різних матеріально-змістових предметностей» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 679). У своїх дослідженнях Слуцький покладається на праці Едмунда Гусерля та Бертрана Рассела.

Проводячи дослідження, автор розкриває головні формально-праксеологічні поняття (системи, перспективи, ситуації тощо); основні праксеологічні категорії компонентів системи; основні поняття формальної логіки.

До основних праксеологічних форм автор відносить систему, або «щось», що може набувати різні стани, які будуть цілком визначені. Останні виступають як параметри системи. Компонентами відповідної системи є «все те, що належить будь-якому станові, як його частина, момент, бік або властивість» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 680). Обставини, котрі детермінують стан системи, можна розкласти на дві частини: перша – сила «можливих точок... станів – вільний обсяг системи»; друга – носія якої названо «диригентом системи» (силове поле, суб’єкт господарства тощо). Оптимальну точку, підпорядковану системі, обирають диригенти. Від них залежить «визначеність переходу системи з одної точки до іншої». Структурно впорядковану диригентом багатообразність автор називає перспективою. «Стан системи вкупі з перспективою, що вона йому одкрита, є ситуація» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 680, 681).

Аналізує автор і інші формально-праксеологічні форми і робить висновок, «що природа геть усіх наших понять цілком формальна, а саме – формально-онтологічна» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 681). Окремо зупиняється Є. Слуцький на розгляді основних понять формальної економіки. Він аналізує зміну цільової системи, що викликана диригентом. Таку зміну вчений називає вчинком, а відповідного диригента – суб’єктом учинку. Пригода, що її викликав суб’єкт, зветься операцією, а відповідний предмет – предмет операції. Спроможність робити будь-які операції над будь-яким предметом автор називає владою, відповідного суб’єкта – суб’єктом влади, а предмет – предметом влади. Основними видами владних операцій є операції утворення, зберігання та знищення влади. Йдеться також про такі операції, як розпорядження, передача влади тощо. Стосовно предметів влади, то їх сукупність вчений визначає як «майно». Відповідно «те, що можна в найширшому розумінні назвати господарюванням, це якраз і є керування майном». Сукупність усіх наявних предметів господарства, що перебувають у володінні суб’єкта, Слуцький називає «господарчою наявністю», а суб’єкта та його майно, що перебуває в процесі господарювання, – господарством (Є. Слуцький. Визнання. – С. 686).

Здійснивши ґрунтовний виклад основних понять формальної економіки, автор наголошує, що всі вони використані для попереднього орієнтування, що вони не збігаються точно з предметними поняттями економіки, які мають такі ж назви. Але саме в такий спосіб, проаналізувавши точно формально-праксеологічні основи економіки, зокрема складні структури, що їх констатують владні відносини, можна ґрунтовно пізнати господарчі утворення (Див.: Є. Слуцький. Визнання. – С. 686).

Завершує статтю Слуцький розділами про «господарську наявність» та «випадкові наслідки операції», в яких намагається розкрити «зміст формальної праксеології, що її царина (в розумінні Гусерля) являє собою дефінітивну багатообразність і тому придатна до того, щоб, з бажаною точністю, відобразити відповідні боки емпіричної дійсності... З вищенаведеного ясно, що формальна економіка – це не самостійна наука, а окрема дисципліна в межах формальної праксеології» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 693).

Поняття «праксеологія» вперше вжито в публікації французького вченого А. Аспінаса в 1899 р. Саме його польський вчений Т. Котарбінський називає почесним батьком праксеології. Але відродив її і заклав наукові основи саме Є. Слуцький. Як пише Т. Котарбінський, Є. Слуцький «кинув промені» на освітлення теорії праксеології (Цит. за: Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 564).

• Статистика

1911–1914 рр. Слуцький займається переважно дослідженнями в галузі статистики. 1912 р., як уже зазначалось, він видав у часописі Київського комерційного інституту й одночасно окремим виданням працю «Теория корреляции и элементы учения о кривых распределения» і 1914 р. статтю в англійському журналі про лінії регресії. 1915–1916 рр. учений друкує низку статей в «Статистическом вестнике».

Своє захоплення статистикою Слуцький пояснює тим, що, готуючись до магістерських екзаменів і вивчаючи теорію ймовірностей як теоретичну основу статистики, він познайомився з відомим фізіологом, професором О. В. Леонтовичем, який подарував йому свою книгу «Елементарний посібник до застосування методів Гаусса і Пірсона в теорії помилок у статистиці та біології» (1911).

Зацікавившись цією роботою, вчений звернувся до вивчення оригінальних праць, на які посилався Леонтович, результатом чого і стала його книга «Теорія кореляції», яка дістала високу оцінку наукової громадськості і не втратила значення в наш час. Як писав Четверіков, дослідник наукової спадщини Слуцького, можна лише дивуватися тому, з якою швидкістю йому вдалося ознайомитися за першоджерелами з досить складними побудовами англійських статистиків-біологів, як глибоко він проникнув в логічні основи теорії кореляції і виділив не лише все найбільш суттєве, але й підмітив уразливі місця їх концепцій. «Представляется почти чудом, что уже через год вышла в свет книга самого Е. Е. Слуцкого о тех же вопросах, притом изложенная с такой ясностью, с таким пониманием и математической и логической стороны дела, что даже и сегодня нельзя назвать в русской литературе лучшее пособие для ознакомления с основами первоначальных построений английской статистико-математической школы» (Четвериков Н. С. Статистические исследования. – С. 269). Праця була задумана як посібник до вивчення деяких найважливіших методів сучасної автору статистки. Уже у передмові він пише, що за останні десятиліття теоретична статистика домоглася колосальних успіхів, відбулось «усовершенствование старых методов, открытие и разработка новых, появление прекрасных работ по биологии и обществоведению, иллюстрирующих методы и доказывающих их бесспорную научную ценность». Автор також зазначає, що з’явилась когорта вчених, які розробляють і застосовують нові методи, тобто «все это, взятое вместе, позволяет говорить о наступлении новой эры в статистике». Вітаючи поширення ідей нової школи в теоретичній статистиці, вчений ставить своїм завданням «содействовать этому естественному и неизбежному процессу» (Слуцкий Е. Е. Теория корреляции и элементы учения о кривых распределения / Е. Слуцкий // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – С. 280).

Головним завданням праці автор називає теорію кореляції. Її аналізу в книзі передує виклад «теорії кривих розподілу», розгляд якої обійти він уважав неможливим. Виявляючи кореляційні зв’язки, зокрема, між двома кореляційно зв’язаними між собою явищами, Слуцький робить висновок щодо можливих причинно-наслідкових явищ і проводить паралель з дослідженням «кореляції різних соціальних явищ, що рухаються в часі» (Слуцкий Е. Е. Теория корреляции и элементы учения о кривых распределения / Е. Е. Слуцкий. – Киев, 1912. – С. 133).

У 1915–1916 рр. учений публікує невеличку працю «Статистика и математика» (рецензія на працю О. А. Кауфмана «Теория и методы статистики») і полемічну замітку «Об одной ошибке в применении формул теории корреляции».

У рецензії на працю О. Кауфмана Слуцький висловлює критичні зауваження автору, який заперечує статус статистики як науки і зводить її до методу, або методологічного вчення.

Є. Слуцький розрізняє статистику як метод і як науку. «Статистика, как метод, – пише він, – разумеется не наука, а техника, т. е. не система суждений, а система приемов, правил и схем в области практической, познавательной работы» (Слуцкий Е. Статистика и математика / Е. Слуцкий // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – С. 427). Посилаючись на О. О. Чупрова, він вказує, що той розглядає статистику як «идеографическую науку». Сам Слуцький доходить висновку, що «статистика … должна почитаться математической наукой» (Є. Слуцький. Визнання. – С. 426, 432). 1922 р., після багаторічної перерви, Слуцький повертається до питань теорії статистики. У цей час він працює в Київському комерційному інституті, де спочатку читав курси математичної статистики, але поступово залишив їх, бо вважав себе фахівцем з економіки. Як писав Слуцький в своїй автобіографії, саме в галузі економіки він «прилежно работал много лет над сочинениями, оставшимися незаконченными. Ибо, когда рушилось капиталистическое хозяйство и стали обрисовываться контуры планового социалистического хозяйственного строя, исчезла база для тех проблем, которые занимали меня как экономиста-математика. Изучение экономических процессов при социализме, в особенности в переходную эпоху, требовало иных знаний, иных навыков мысли, иных методов, чем те, которыми я вооружил себя» (Слуцкий Е. Е. Жизнеописание [1938]. – С. 20).

Отже, Слуцький досить делікатно висловив своє ставлення до існуючого соціалістичного ладу. Він починає активно займатися статистикою, вникає в сутність її провідних ідей, домагається їх обґрунтування. Це перш за все стосувалося основних понять, що лежать в основі теорії ймовірностей. Слуцький публікує праці з актуальних проблем теоретичної статистики, виступає з доповідями. Цілий ряд його наукових висновків було використано в наступних працях. Зокрема концепція стохастичної межі була основою, на якій формувались наступні праці, присвячені вивченню випадкових функцій.

Після розгрому Кон’юнктурного інституту і заборони вживати математичну статистику для аналізу радянської економіки, Слуцький вживав її й свою теорію випадкових циклів у застосуванні до інших наук, як-то – геофізики, гідрології, метеорології, астрономії й біології, що зумовило перегляд способів статистичних доказів випадкових і періодичних циклічних закономірностей у цих науках в СРСР (Див.: Енциклопедія Українознавства : словникова частина / голов. ред. Володимир Кубійович. – Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. – Т. 8. – С. 2911–2912).

Останні роки свого життя Є. Слуцький займався переважно математикою. Світової слави він набув уже своїми економічними працями. Але, як писав академік А. Колмогоров у некролозі: «Объективный взнос Евгения Евгеньевича в человеческую культуру оказался по преимуществу взносом математика: его естественнонаучные и получившие завершение экономические работы интересны прежде всего с методологической стороны как указания путей расширения силы и гибкости математических методов исследования, а другие стороны его многогранной личности и другие, быть может не менее яркие, его увлечения или относятся лишь к началу его жизни, или культивировались замкнуто в домашнем и дружеском кругу. Но жизнь его была полна поисков работы, деятельности и творчества в самых различных направлениях» (Колмогоров А. Н. Е. Е. Слуцкий. – С. 147).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Євгена Євгенійовича Слуцького

Андрій Миколайович Колмогоров (1903–1987) – російський математик

«Объективный взнос Евгения Евгеньевича в человеческую культуру оказался по преимуществу взносом математика: его естественнонаучные и получившие завершение экономические работы интересны прежде всего с методологической стороны как указания путей расширения силы и гибкости математических методов исследования…».
     Колмогоров А. Н. Е. Е. Слуцкий : некролог / А. Н. Колмогоров // Успехи математических наук. – 1948. – Т. 3, № 4 (26). – С. 147.

Лариса Павлівна Горкіна (1941–2013) – доктор економічних наук, академік Академії економічних наук України

«Є. Слуцький був видатним економістом-статистиком, послідовником англійської статистико-економічної школи (К. Пірсон і ін.) та одним із засновників математичної статистики. Його ґрунтовні праці в цій галузі … були широко відомі на Заході, а праця «Пособие к изучению некоторых важнейших методов современной статистики» (1912), вважалася найкращим навчальним посібником в Російській імперії. Саме Є. Слуцькому належить феноменальний за значенням внесок і в математичну економіку. Його дослідження стали вершиною розвитку світового неокласичного аналізу того часу. Праця вченого «До теорії збалансованого бюджету споживача», опублікована 1915 р. в «Jiornale degli economisti e reviste di statistica» (Італія) і «відкрита» західними економістами тільки в 30-і роки, визнана у світі основоположною в сучасній математичній теорії попиту – одного з важливих розділів економетрики».
     Горкіна Л. П. XX століття в історії української економічної думки: коротка ретроспектива : монографія / Л. П. Горкіна, М. Г. Чумаченко ; під заг. ред. О. О. Шубіна ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк : ДонДУЕТ, 2011. – С. 11–12.

Віктор Дмитрович Базилевич (нар. 1949 р.) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«Загальновизнано, що внесок Є. Є. Слуцького у світову економічну науку визначається новаторською теорією поведінки споживача, оригінальним дослідженням природи циклічності в економіці та причинного механізму циклічних коливань, започаткуванням праксеології, збагаченням інструментарію економічних досліджень на основі розвитку економіко-математичних методів, впровадження ймовірнісного підходу, стохастичного та статистичного моделювання. Інтелектуальні новації українського вченого були високо оцінені світовою науковою громадськістю, утвердились як невід’ємна складова основної течії світової економічної науки та стали поштовхом до нових наукових відкриттів лауреатів Нобелівської премії з економіки Дж. Р. Хікса, Р. Аллена, П. Самуельсона, С. Кузнеця, Р. А. К. Фріша та ін.».
     Базилевич В. Д. Передмова / В. Д. Базилевич // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності : [монографія] / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – С. 17, 19. – (Славетні постаті).

Твори

• Избранные труды. Теория вероятностей. Математическая статистика / Е. Е. Слуцкий. – Москва, 1960. – С. 292 с. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10084108
  Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 51 Слуц
• До питання про обчислення доходу держави від емісії / Є. Є. Слуцький // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд.: С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 3, ч. 2 : Хрестоматія. – С. 175–209.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• До теорії збалансованого бюджету споживача / Є. Слуцький // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 485–498.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• До теорії збалансованого бюджету споживача / Є. Є. Слуцький // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 3, ч. 2 : Хрестоматія. – С. 159–173.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки / Є. Є. Слуцький // Записки соціально-економічного відділу ВУАН. – Київ, 1926. – Т. 4. – С. 1б5–175, 238–249.
• Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки / Є. Слуцький // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 498–509.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Жизнеописание [Электронный ресурс] / Е. Е. Слуцкий // Экономическая школа. – 1999. – Т. 5, вып. 5. – С. 18–24. – Режим доступа: http://mikhailivanov.org/SE5/SE5_names_Slutsky_biography.PDF
• К вопросу о вычислении дохода государства от эмиссии / Е. Слуцкий // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності : [монографія] / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – С. 471–520. – (Славетні постаті).
  Шифр зберігання книги: 33(09) С49
• Очерк экономических воззрений сэра Вильяма Петти / Е. Слуцкий // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – С. 188–189. – (Славетні постаті).
  Шифр зберігання книги: 33(09) С49
• Очерк экономических воззрений сэра Вильяма Петти : [отрывки] / Е. Е. Слуцкий // Історія економічних учень : хрестоматія : навч. посіб. / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; за ред. В. Д. Базилевича ; [уклад.: В. Д. Базилевич, Н. І. Гражевська, А. О. Маслов та ін.]. – Київ : Знання, 2011. – С. 771–779.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Складання випадкових причин як джерело циклічних процесів / Є. Слуцький // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 509–517.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Статистика и математика. [Рецензия на книгу А. А. Кауфмана «Теория и методы статистики»] / Е. Е. Слуцкий // Статистический вестник. – 1915–1916. – Кн. 3–4. – С. 1–17.
• Сэр Вильям Петти. Краткий очерк его экономических воззрений с приложением нескольких важнейших отрывков из его произведений / Е. Е. Слуцкий. – Киев, 1914. – 48 с.
• Теория корреляции и элементы учения о кривых распределения / Е. Е. Слуцкий // Известия Киевского коммерческого института. – Киев, 1912. – Кн. 16. – С. 1–208.
• Теорія граничної корисності / [Є. Є. Слуцький ; наук. ред. В. М. Фещенко ; упоряд. Т. В. Куриленко] ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ : КНЕУ, 2006. – 524 с. – (Економічна спадщина ).
  Шифр зберігання книги: 33(09) С49
• Теорія граничної корисності / Є. Слуцький // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 479–485.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Экономические и статистические произведения : избранное / Е. Е. Слуцкий ; [науч. ред., предисл. П. Н. Клюкина]. – Москва : ЭКСМО, 2010. – 1151 с. – (Антология экономической мысли).
  Шифр зберігання книги: 33(09) С49

Література

• Енциклопедія Українознавства : словникова частина / голов. ред. Володимир Кубійович. – Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. – Т. 8. – С. 2911–2912. – Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/slovniki-dovidniki/4795-entsiklopediya-ukrayinoznavstva-t-8-slovnikova-chastina/
• Экономическая энциклопедия. Политическая экономия : [в 4 т.] / науч.-ред. совет изд-ва "Советская энциклопедия", Отд-ние экономики АН СССР ; гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1979. – Т. 3. – С. 564. – (Энциклопедии. Словари. Справочники).
  Шифр зберігання книги: 03 Э40
• Економічна енциклопедія : у 3 т. / ред. рада: Б. Д. Гаврилишин [та ін.]. – Київ : Академія ; Тернопіль : Акад. народного госп-ва, 2002. – Т. 3. – С. 402–406.
  Шифр зберігання книги: 33 Е40
• Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г. : энциклопедия : в 2 т. / рук. проекта, отв. ред. Ю. А. Петров. – Москва : РОССПЭН, 2009. – Т. 2. – С. 728–729.
  Шифр зберігання книги: 33С1 Э40
• Румянцева Е. Е. Новая экономическая энциклопедия / Е. Е. Румянцева. – 4-е изд. – Москва : ИНФРА-М, 2011. – С. 623–624.
  Шифр зберігання книги: 33 Р86
• Енциклопедія історії України : [в 10 т.] / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2012. – Т. 9. – С. 663–664. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?libid=8239
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Е64
• Блауг М. Сто великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Феофанова. – Санкт-Петербург : Экономическая школа, 2005. – С. 277–278.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: Б343468
• Гнеденко Б. Е. Е. Слуцкий : биографический очерк / Б. Гнеденко // Избранные труды. Теория вероятностей. Математическая статистика / Е. Е. Слуцкий. – Москва, 1960. – С. 5–11. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10084108
  Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 51 Слуц
• Горкіна Л. П. Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки / Л. П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / [відп. ред. Т. І. Дерев'янкін]. – Київ : ДУ "Ін-т екон. та прогнозування НАНУ", 2009. – Вип. 42. – С. 3–16.
  Шифр зберігання книги: 33С1 І-90
• Ватник П. А. Равенство Слуцкого и смежные вопросы [Электронный ресурс] / П. А. Ватник // Экономическая школа. – 1999. – Т. 5., вып. 5. – С. 25–33. – Режим доступа: http://mikhailivanov.org/SE5/SE5_names_Slutsky_equality.PDF
• Дідківська Л. В. Питання кооперації в науковій спадщині Є. Є. Слуцького / Л. В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / НАН України, ДУ "Ін-т економіки та прогнозування" ; [редкол.: Т. І. Дерев'янкін (відп. ред.) та ін.]. – Київ, 2007. – Вип. 39–40. – С. 308–315.
  Шифр зберігання книги: 33С1 І-90
• Елисеева И. И. Евгений Евгеньевич Слуцкий. Жизнь и научное творчество Е. Е. Слуцкого [Электронный ресурс] / И. И. Елисеева // Экономическая школа. – 1999. – Т. 5, вып. 5. – С. 8–18. – Режим доступа: http://mikhailivanov.org/SE5/SE5_names_Slutsky_lifehistory.PDF
• Злупко С. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : [навч. посіб.] / Степан Злупко. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – С. 351–370.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. М. Є. Є. Слуцький – український економіст-математик світової слави / С. М. Злупко // Економіка України. – 1995. – № 7. – С. 67–74.
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 548–570.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. М. Основи історії економічної теорії : [навч. посіб.] / С. М. Злупко. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2001. – C. 465–486.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко ; упоряд.: Ярослава Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 273–292.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Злупко С. М. Теорія циклічних процесів Є. Є. Слуцького та її використання в моделюванні динаміки національної економіки / С. М. Злупко // Економетричні методи і моделі в економіці : теорія і практика : збірник матеріалів першої Всеукраїнської економетричної конференції 2–4 лют. 1998 р. / редкол.: Геець В. Н. [та ін.]. – Львів, 1998. – Ч. 3. – С. 42–45.
  Шифр зберігання книги: 33СЭ Е40
• Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 2. – С. 139–140.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Клюкін П. М. Є. Є. Слуцький та російська економічна думка першої третини XX ст.: штрихи до портрету економіста-теоретика / П. М. Клюкін // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / [відп. ред. Т. І. Дерев'янкін]. – Київ : ДУ "Ін-т екон. та прогнозування НАНУ", 2009. – Вип. 42. – С. 17–30.
  Шифр зберігання книги: 33С1 І-90
• Клюкин П. Н. Творческая биография Е. Е. Слуцкого в свете архивных фондов / П. Н. Клюкин // Сборник избранных статей молодых ученых / Ин-т экономики РАН ; под ред. И. А. Болдырева, М. Ю. Головнина, П. Н. Клюкина. – Москва : Экономика, 2010. – С. 271–287. – (Библиотека Новой экономической ассоциации).
  Шифр зберігання книги: 33 С23
• Колмогоров А. Н. Е. Е. Слуцкий : некролог / А. Н. Колмогоров // Успехи математических наук. – 1948. – Т. 3, № 4 (26). – С. 143–151. – Режим доступа: http://mi.mathnet.ru/umn8740
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посіб. / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. З55–Зб9. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Куриленко Т. В. Життєвий шлях та наукові здобутки Є. Є. Слуцького / Т. В. Куриленко, В. М. Фещенко // Є. Є. Слуцький. Теорія граничної корисності / за ред. В. М. Фещенко ; упоряд. В. М. Фещенко, Т. В. Куриленко. – Київ : КНЕУ, 2006. – С. 9–38. – Режим доступу: http://10.1.1.100:8080/handle/2010/111
• Куриленко Т. В. Євген Євгенович Слуцький – життя, присвячене науці / Т. В. Куриленко, В. М. Фещенко // Українська біографістика = Biographistica ukrainica : зб. наук. праць ін-ту біограф. досліджень / [голов. ред. Т. І. Ківшар]. – Київ : НБУВ, 2009. – Вип. 5. – С. 130–152. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ubi_2009_5_9.pdf
  Шифр зберігання книги: 9(С2) У45
• Куриленко Т. В. Є. Є. Слуцький: київський період життя та діяльності / Т. В. Куриленко, В. М. Фещенко // Вчені записки : зб. наук. праць / Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана ; [відп. ред. А. Ф. Павленко]. – Київ : КНЕУ, 2006. – Спец. вип. : вид., присвячене 100-річчю ун-ту, підготов. каф. історії екон. вчень та екон. історії. – С. 27–36. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету).
  Шифр зберігання книги: 33 В90
• Леоненко П. М. Історія економічних учень : підручник / П. М. Леоненко, П. І. Юхименко. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Київ : Знання, 2008. – С. 277–284. – (Вища освіта XXI століття).
  Шифр зберігання книги: 33(09) Л47
• Лоуса Ф. Вклад Евгения Слуцкого в анализ экономических циклов [Электронный ресурс] / Ф. Лоуса // Экономическая школа. – 1999. – Т. 5, вып. 5. – С. 49–55. – Режим доступа: http://mikhailivanov.org/SE5/SE5_names_Slutsky_cycles.PDF
• Мордас І. В. Суб'єктивно-психологічна теорія цінності в трактуванні Є. Є. Слуцького / І. В. Мордас // Вчені записки : зб. наук. праць / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана" ; [відп. ред. А. Ф. Павленко]. – Київ : КНЕУ, 2011. – Вип. 13. – С. 30–36.
  Шифр зберігання книги: 33 В90
• Румянцева Е. Е. Мировая экономическая наука в лицах : [учеб. пособие] / Е. Е. Румянцева. – Москва : ИНФРА-М, 2010. – С. – (Научная мысль : осн. в 2008 г.).
  Шифр зберігання книги: 33М Р86
• Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності : [монографія] / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2007. – 920 с. – (Славетні постаті).
  Шифр зберігання книги: 33(09) С49
• Супрун Н. А. Методологічні новації Є. Слуцького в дослідницькому інструментарії економічної науки / Н. А. Супрун // Історія народного господарства та економічної думки України. – 2014. – Вип. 47. – С. 220–236. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ingedu_2014_47_15.pdf
  Шифр зберігання журналу в НБУВ: Ж70105
• Талала Я. С. Євген Слуцький. Умови формування економічних поглядів та сфера наукових інтересів / Я. С. Талала // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Економіка : [зб. наук. пр.] / [відп. ред. В. Д. Базилевич]. – Київ : ВПЦ "Київ. ун-т", 2000 . – Вип.44 . – С. 17–22.
  Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 05(К.ун) Вісн
• Талала Я. С. Про внесок Є. Слуцького в світову економічну науку / Я. С. Талала // Історія народного господарства та економічної думки України : міжвід. зб. наук. праць. – Київ, 1997. – Вип. 29. – С. 128–136.
• Ущаповський Ю. В. Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : [монографія] / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир : ЖІТІ, 2002. – С. 159–165.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
• Ущаповський Ю. В. Методологія досліджень Євгена Слуцького в контексті економічних доктрин кінця XIX – початку XX століття / Ю. В. Ущаповський // Формування ринкової економіки : зб. наук. праць / М-во освіти і науки України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана" ; [відп. ред. О. О. Бєляєв]. – Київ : КНЕУ, 2010. – Вип. 24. – С. 55–65.
  Шифр зберігання книги: 33 Ф79
• Фінансова думка України : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 351–366.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Черняк О. Внесок Є. Є. Слуцького у створення української школи економіко-математичного моделювання / О. Черняк, Г. Чорноус // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка : [зб. наук. пр.] / [відп. ред. В. Д. Базилевич]. – Київ : ВПЦ "Київ. ун-т", 2009. – Вип. 107–108. – С. 6–10.
  Шифр зберігання книги: 33 В53
• Четвериков Н. С. Жизнь и научная деятельность Е. Е. Слуцкого (1880–1948) / Н. С. Четвериков // Ученые записки по статистике. – 1959. – Т. 5. – С. 254–270.
  Шифр зберігання книги: 31 У91
• Четвериков Н. С. Жизнь и научная деятельность Е. Е. Слуцкого (1880–1948 гг.) / Н. С. Четвериков // Статистические исследования : (теория и практика) / Н. С. Четвериков ; [ред.-сост. М. Б. Немчинова] ; Центр. экон.-мат. ин-т АН СССР. – Москва : Наука, 1975. – С. 261–281.
  Шифр зберігання книги: 31 Ч-52
• Чипман Дж. С. История одной находки: как была заново открыта и интерпретирована статья Слуцкого 1915 г. [Электронный ресурс] : резюме / Дж. С. Чипман, Ж.-С. Ланфан // Экономическая школа. – 1999. – Т. 5, вып. 5. – С. 34–49. – Режим доступа: http://mikhailivanov.org/SE5/SE5_names_Slutsky_rediscovery.PDF
• Шухов Н. С. Математическая экономия в России, 1865–1995 : [монография] / Н. С. Шухов, М. П. Фрейдлин. – Москва : Наука, 1996. – С. 35–36.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ш98

Фотогалерея

<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>

Файл:Slucky Evgen.jpg|Рінгіс Л. Ті, хто стояв у витоків економічної науки / Людмила Рінгіс // Економіст. – 2014. – Вересень (№ 13–15 (1424–1426)). – С. 9. Файл:Problemu ek.dinamiki.JPG|Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики / Н. Д. Кондратьев ; редкол.: Л. И. Абалкин и др. – Москва : Экономика, 1989. – С. 415. – (Экономическое наследие).