Відмінності між версіями «Мазепа Іван Степанович»

Матеріал з Економічна думка України
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 11: Рядок 11:
 
<div align="justify"><p>Існують різні припущення стосовно дати народження Івана Мазепи, зокрема 1626, 1629, 2 жовтня 1639, 1644 рр. Проте найбільш переконливою більшість сучасних дослідників вважають версію О. Оглоблина, який доводив, що І. Мазепа народився 20 березня 1639 р. (Див.: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин. – 2-ге вид., допов. – Нью-Йорк ; Київ ; Львів ; Париж ; Торонто, 2001. – С. 60).
 
<div align="justify"><p>Існують різні припущення стосовно дати народження Івана Мазепи, зокрема 1626, 1629, 2 жовтня 1639, 1644 рр. Проте найбільш переконливою більшість сучасних дослідників вважають версію О. Оглоблина, який доводив, що І. Мазепа народився 20 березня 1639 р. (Див.: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин. – 2-ге вид., допов. – Нью-Йорк ; Київ ; Львів ; Париж ; Торонто, 2001. – С. 60).
 
</p><p>Народився Іван Мазепа на хуторі Кам’янець (згодом село Мазепинці Київського воєводства, тепер Білоцерківського р-ну Київської області). І. Мазепа був, за словами Самовидця, «роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской и у войску (Запорозькому) значной» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – Київ : Наук. думка, 1971. – С. 146). Походив зі шляхетського роду Мазеп (Мазеп-Колединських), відомого на Білоцерківщині з середини XVI ст. Предок Мазепи, київський зем’янин Михайло Мазепа одержав 1574 р. від польського короля Сигізмунда I Старого на ленному праві хутір Кам’янці (згодом с. Мазепинці) (Див.: Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – Київ : КМ Академія, 2001. – С. 342). Федір Мазепа – козацький полковник, вірогідно, син Михайла Мазепи, за участь у повстаннях Криштофа Косинського, Григорія Лободи й Северина Наливайка був страчений у Варшаві 1596 р. Батько Івана Мазепи Адам-Степан Мазепа, що успадкував с. Мазепинці, був учасником визвольних змагань 1638 р. й доби Б. Хмельницького. Брав участь у переяславських переговорах. 11 січня 1654 р. склав присягу царю Олексію Михайловичу. Перейшов у козацький стан, 1654 р. – білоцерківський городовий отаман. Білоцерківський замок у ті часи став найпотужнішою фортецею Правобережжя. Тут певний час була резиденція Б. Хмельницького. Це сприяло входженню Адама-Степана Мазепи – батька майбутнього гетьмана – у коло козацької верхівки. У часи І. Виговського А.-С. Мазепа належав до найближчих його соратників, мав добрі стосунки з Юрієм Немиричем та його братом Степаном Немиричем. Разом з Ю. Немиричем А. Мазепа їздив у складі посольства на Варшавський сейм для ратифікації Гадяцького договору (квітень 1659 р.) та переговорів з королем Яном II Казимиром про федеративне об’єднання України з Річчю Посполитою. У 1662–1665 рр. він – підчаший чернігівський. Мати Івана Мазепи – Марина (з білоцерківського шляхетського роду Мокієвських) була освіченою і набожною жінкою. Після смерті чоловіка прийняла чернечий постриг під ім’ям Марія (у схимі Магдалена) і стала ігуменею впливового Київського Вознесенського Печерського монастиря (згадується на цій посаді з 1683 по 1707 рр.). Молодша сестра Мазепи Олександра розлучилася з польським шляхтичем Яном Войнаровським на релігійному ґрунті: принципово не хотіла переходити в католицтво, й прийняла чернечий постриг; черницею стала і її дочка Марта. Сам гетьман Іван Мазепа вважав себе «малороссийской отчизны и святой восточной церкви сыном» (Див.: Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – Київ : Альтернативи, 2003. – С. 22). Звинувачення Петром I Мазепи у тому, що він «таємний католик», видається, зважаючи на традиції сім’ї, безпідставним.
 
</p><p>Народився Іван Мазепа на хуторі Кам’янець (згодом село Мазепинці Київського воєводства, тепер Білоцерківського р-ну Київської області). І. Мазепа був, за словами Самовидця, «роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской и у войску (Запорозькому) значной» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – Київ : Наук. думка, 1971. – С. 146). Походив зі шляхетського роду Мазеп (Мазеп-Колединських), відомого на Білоцерківщині з середини XVI ст. Предок Мазепи, київський зем’янин Михайло Мазепа одержав 1574 р. від польського короля Сигізмунда I Старого на ленному праві хутір Кам’янці (згодом с. Мазепинці) (Див.: Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – Київ : КМ Академія, 2001. – С. 342). Федір Мазепа – козацький полковник, вірогідно, син Михайла Мазепи, за участь у повстаннях Криштофа Косинського, Григорія Лободи й Северина Наливайка був страчений у Варшаві 1596 р. Батько Івана Мазепи Адам-Степан Мазепа, що успадкував с. Мазепинці, був учасником визвольних змагань 1638 р. й доби Б. Хмельницького. Брав участь у переяславських переговорах. 11 січня 1654 р. склав присягу царю Олексію Михайловичу. Перейшов у козацький стан, 1654 р. – білоцерківський городовий отаман. Білоцерківський замок у ті часи став найпотужнішою фортецею Правобережжя. Тут певний час була резиденція Б. Хмельницького. Це сприяло входженню Адама-Степана Мазепи – батька майбутнього гетьмана – у коло козацької верхівки. У часи І. Виговського А.-С. Мазепа належав до найближчих його соратників, мав добрі стосунки з Юрієм Немиричем та його братом Степаном Немиричем. Разом з Ю. Немиричем А. Мазепа їздив у складі посольства на Варшавський сейм для ратифікації Гадяцького договору (квітень 1659 р.) та переговорів з королем Яном II Казимиром про федеративне об’єднання України з Річчю Посполитою. У 1662–1665 рр. він – підчаший чернігівський. Мати Івана Мазепи – Марина (з білоцерківського шляхетського роду Мокієвських) була освіченою і набожною жінкою. Після смерті чоловіка прийняла чернечий постриг під ім’ям Марія (у схимі Магдалена) і стала ігуменею впливового Київського Вознесенського Печерського монастиря (згадується на цій посаді з 1683 по 1707 рр.). Молодша сестра Мазепи Олександра розлучилася з польським шляхтичем Яном Войнаровським на релігійному ґрунті: принципово не хотіла переходити в католицтво, й прийняла чернечий постриг; черницею стала і її дочка Марта. Сам гетьман Іван Мазепа вважав себе «малороссийской отчизны и святой восточной церкви сыном» (Див.: Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – Київ : Альтернативи, 2003. – С. 22). Звинувачення Петром I Мазепи у тому, що він «таємний католик», видається, зважаючи на традиції сім’ї, безпідставним.
</p><p>У біографії І. Мазепи багато загадок. В історичній літературі існують різні відомості про родовід Мазепи. Зокрема припускається, що предки Мазепи породичалися шляхом шлюбу з впливовою родиною. «Про князівське походження роду Мазеп може до певної міри свідчити і їхнє прізвище Колединські, – зазначає Я. Токаржевський, – яке, коли його взято від місцевості «Колодно» на Волині, вказувало б на можливе споріднення з іншою галуззю Ґедиміновичів – Корибутовичами, дідичними власниками Князівства Колоденського, а коли походить від герба «Колодин», то дозволяло б виводити їх від князів Бабичів Друцьких із Полоцької гілки Рюриковичів» (Цит. за: Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – С. 16–17). Гетьман Мазепа мав герб, аналогічний гербу «Курч» (або «Корч»), яким користувалися з певними варіаціями протягом кількох століть князі Курцевичі, нащадки Ґедиміновичів (Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – С. 17).
+
</p><p>У біографії І. Мазепи багато загадок. В історичній літературі існують різні відомості про родовід Мазепи. Зокрема припускається, що предки Мазепи породичалися шляхом шлюбу з впливовою родиною. «Про князівське походження роду Мазеп може до певної міри свідчити і їхнє прізвище Колединські, – зазначає Я. Токаржевський, – яке, коли його взято від місцевості «Колодно» на Волині, вказувало б на можливе споріднення з іншою галуззю Ґедиміновичів – Корибутовичами, дідичними власниками Князівства Колоденського, а коли походить від герба «Колодин», то дозволяло б виводити їх від князів Бабичів Друцьких із Полоцької гілки Рюриковичів» (Цит. за: Павленко С. О. Іван Мазепа. – С. 16–17). Гетьман Мазепа мав герб, аналогічний гербу «Курч» (або «Корч»), яким користувалися з певними варіаціями протягом кількох століть князі Курцевичі, нащадки Ґедиміновичів (Павленко С. О. Іван Мазепа. – С. 17).
 
</p><p>Освіту Мазепа здобув у Києво-Могилянській академії, вірогідно, у 1650–1657 рр., за часів ректорства Л. Барановича та Й. Ґалятовського. У ці роки у Києво-Могилянському колегіумі викладав відомий вчений Інокентій Ґізель. Про навчання Мазепи у Києво-Могилянській академії писав у своєму Діаріуші (в Україні XVII–XVIII ст. назва щоденних записів, тобто щоденник) П. Орлик. С. Величко у літописі зазначав, що Мазепа скінчив навчання класом риторики. У 1657 р. він поїхав вивчати артилерійську справу до голландського м. Девентер. Тут у реєстрі «Хезеллен Бук» є запис: «Йоаннес Коледіньскі, нобілєс польонус» (тоді ще не вживалося визначення «українець», правобережців називали поляками). Після Девентера десь із рік Мазепа навчався у Краківській академії, про що є свідчення французького дипломата Жана де Балюза. Зі зміною політичної ситуації в Україні 1659 р. (зречення І. Виговським булави, переслідування і винищення його прибічників – вбивство на Чернігівщині ймовірного автора Гадяцького договору Ю. Немирича та ін.) Адам-Степан Мазепа відправив свого сина до Варшави з листами до короля Яна II Казимира від І. Виговського, де той повідомляв про стан речей в Україні. Король надав батькові Мазепи титул підчашого чернігівського, а Мазепу взяв до двору покоєвим. З дипломатичним дорученням короля він їздив 1663 р. до кримського хана Селім Гірея, до гетьмана Правобережної України П. Тетері-Моржковського. Одночасно навчався у Варшавському єзуїтському колегіумі. У 1663 р. Мазепа супроводжував Яна II Казимира з військом в Україну. У 1665 р. помер батько Мазепи, і він успадкував чин підчашого чернігівського, а 1666 р., отримавши у дар від родички Констанції-Євдокії Бобрикович-Васильєвої Мокієвської, черниці Київського Вознесенського Печерського монастиря, маєтність Ольшанку-Шавулину, повернувся до Польщі. Вірогідно, що саме отримання такого значного спадку дозволило йому продовжити навчання. У 1666–1668 рр. Мазепа навчався у Франції, Італії та Німеччині. Із листів П. Орлика до сина Григора Орлика відомо, що Мазепа прекрасно оволодів французькою, італійською та німецькою мовами. Крім того, «досить міцно знав татарську» (Києво-Могилянська академія в іменах. – С. 343).
 
</p><p>Освіту Мазепа здобув у Києво-Могилянській академії, вірогідно, у 1650–1657 рр., за часів ректорства Л. Барановича та Й. Ґалятовського. У ці роки у Києво-Могилянському колегіумі викладав відомий вчений Інокентій Ґізель. Про навчання Мазепи у Києво-Могилянській академії писав у своєму Діаріуші (в Україні XVII–XVIII ст. назва щоденних записів, тобто щоденник) П. Орлик. С. Величко у літописі зазначав, що Мазепа скінчив навчання класом риторики. У 1657 р. він поїхав вивчати артилерійську справу до голландського м. Девентер. Тут у реєстрі «Хезеллен Бук» є запис: «Йоаннес Коледіньскі, нобілєс польонус» (тоді ще не вживалося визначення «українець», правобережців називали поляками). Після Девентера десь із рік Мазепа навчався у Краківській академії, про що є свідчення французького дипломата Жана де Балюза. Зі зміною політичної ситуації в Україні 1659 р. (зречення І. Виговським булави, переслідування і винищення його прибічників – вбивство на Чернігівщині ймовірного автора Гадяцького договору Ю. Немирича та ін.) Адам-Степан Мазепа відправив свого сина до Варшави з листами до короля Яна II Казимира від І. Виговського, де той повідомляв про стан речей в Україні. Король надав батькові Мазепи титул підчашого чернігівського, а Мазепу взяв до двору покоєвим. З дипломатичним дорученням короля він їздив 1663 р. до кримського хана Селім Гірея, до гетьмана Правобережної України П. Тетері-Моржковського. Одночасно навчався у Варшавському єзуїтському колегіумі. У 1663 р. Мазепа супроводжував Яна II Казимира з військом в Україну. У 1665 р. помер батько Мазепи, і він успадкував чин підчашого чернігівського, а 1666 р., отримавши у дар від родички Констанції-Євдокії Бобрикович-Васильєвої Мокієвської, черниці Київського Вознесенського Печерського монастиря, маєтність Ольшанку-Шавулину, повернувся до Польщі. Вірогідно, що саме отримання такого значного спадку дозволило йому продовжити навчання. У 1666–1668 рр. Мазепа навчався у Франції, Італії та Німеччині. Із листів П. Орлика до сина Григора Орлика відомо, що Мазепа прекрасно оволодів французькою, італійською та німецькою мовами. Крім того, «досить міцно знав татарську» (Києво-Могилянська академія в іменах. – С. 343).
 
</p><p>Посол Франції Жан де Балюз, який відвідав 1704 р. гетьманську резиденцію, був вражений тим, що з німцями-лікарями гетьман розмовляв німецькою мовою, з італійськими майстрами – італійською, а з ним – польською та латиною. Посол переконався також у тому, що гетьман регулярно отримував і читав французькі та голландські газети (Див.: Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – Київ : Мистецтво, 1993. – С. 218).
 
</p><p>Посол Франції Жан де Балюз, який відвідав 1704 р. гетьманську резиденцію, був вражений тим, що з німцями-лікарями гетьман розмовляв німецькою мовою, з італійськими майстрами – італійською, а з ним – польською та латиною. Посол переконався також у тому, що гетьман регулярно отримував і читав французькі та голландські газети (Див.: Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – Київ : Мистецтво, 1993. – С. 218).
Рядок 23: Рядок 23:
 
</p><p>«Головною причиною виходу свого уряду з-під царської влади, – як зазначено в «Юридичній енциклопедії», – [І. Мазепа] називав порушення останньою принципів українсько-російських договорів, неспроможність Російської держави забезпечити військовий захист території Війська Запорізького, самочинне збільшення Росією адміністративної присутності в українській автономії, порушення владної вертикалі в Гетьманщині, плани щодо реорганізації її соціального та політико-адміністративного устрою і примусового переселення українців на інші землі» (Юридична енциклопедія. – Т. 3. – С. 549–550).
 
</p><p>«Головною причиною виходу свого уряду з-під царської влади, – як зазначено в «Юридичній енциклопедії», – [І. Мазепа] називав порушення останньою принципів українсько-російських договорів, неспроможність Російської держави забезпечити військовий захист території Війська Запорізького, самочинне збільшення Росією адміністративної присутності в українській автономії, порушення владної вертикалі в Гетьманщині, плани щодо реорганізації її соціального та політико-адміністративного устрою і примусового переселення українців на інші землі» (Юридична енциклопедія. – Т. 3. – С. 549–550).
 
</p><p>Поразка військ Карла XII під Полтавою 27 червня 1709 р. стала й поразкою Мазепи. Разом з Карлом XII, кошовим К. Гордієнком з рештками війська Мазепа залишив Україну на початку липня. Цар Петро I неодноразово звертався до турецького султана Ахмада III з вимогою видати йому Мазепу, який перебував у м. Бендери (тепер Республіка Молдова), але отримав відмову. Помер гетьман у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниці неподалік від Бендер, де його й було поховано. У березні 1710 р. його труну перенесено до м. Галац (тепер Румунія) і перепоховано у православній кафедральній церкві монастиря Св. Юра. Згодом могилу було розорено, а прах знищено. Цар Петро I оголосив Мазепу зрадником і наказав анафемувати його.
 
</p><p>Поразка військ Карла XII під Полтавою 27 червня 1709 р. стала й поразкою Мазепи. Разом з Карлом XII, кошовим К. Гордієнком з рештками війська Мазепа залишив Україну на початку липня. Цар Петро I неодноразово звертався до турецького султана Ахмада III з вимогою видати йому Мазепу, який перебував у м. Бендери (тепер Республіка Молдова), але отримав відмову. Помер гетьман у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниці неподалік від Бендер, де його й було поховано. У березні 1710 р. його труну перенесено до м. Галац (тепер Румунія) і перепоховано у православній кафедральній церкві монастиря Св. Юра. Згодом могилу було розорено, а прах знищено. Цар Петро I оголосив Мазепу зрадником і наказав анафемувати його.
</p><p>І. Мазепа – особа цікава й суперечлива. Документів про його діяльність збереглось мало, що відкрило простір її довільному трактуванню. Одні дослідники наголошують на його зраді російському урядові, інші – підносять І. Мазепу як останнього представника політичної самостійності України та її палкого захисника. А відомий історик О. Єфименко писала: «Хмельницкий и Мазепа – начало и конец того краткого, но яркого, как метеор, пути, каким промелькнула политическая история казацкой Украины на общем фоне исторических судеб южнорусского народа» (Ефименко А. Я. История украинского народа / А. Я. Ефименко. – Киев : Лыбидь, 1990. – С. 268. – (Памятники исторической мысли Украины)).
+
</p><p>І. Мазепа – особа цікава й суперечлива. Документів про його діяльність збереглось мало, що відкрило простір її довільному трактуванню. Одні дослідники наголошують на його зраді російському урядові, інші – підносять І. Мазепу як останнього представника політичної самостійності України та її палкого захисника. А відомий історик О. Єфименко писала: «Хмельницкий и Мазепа – начало и конец того краткого, но яркого, как метеор, пути, каким промелькнула политическая история казацкой Украины на общем фоне исторических судеб южнорусского народа» (Ефименко А. Я. История украинского народа. – С. 268).
 
</p><p>Д. Дорошенко зазначав, що «в особі нового гетьмана лівобережна Україна дістала талановитого політика й адміністратора...» (Дорошенко Д. І. Нарис історії України : у 2 т. / Дмитро Дорошенко. – Репринтне видання. – Київ : Глобус, 1992. – Т. 2. – С. 102). Іншу думку висловив М. Грушевський, який характеризував І. Мазепу як людину здібну і честолюбну і разом з тим наголошував, що він «был очень сомнительным приобретением для Гетманщины в ее тогдашнем очень серьезном положении» (Грушевский М. С. Очерки истории украинского народа / М. С. Грушевский. – Киев : Лыбидь, 1990. – С. 230. – (Памятники исторической мысли Украины)).
 
</p><p>Д. Дорошенко зазначав, що «в особі нового гетьмана лівобережна Україна дістала талановитого політика й адміністратора...» (Дорошенко Д. І. Нарис історії України : у 2 т. / Дмитро Дорошенко. – Репринтне видання. – Київ : Глобус, 1992. – Т. 2. – С. 102). Іншу думку висловив М. Грушевський, який характеризував І. Мазепу як людину здібну і честолюбну і разом з тим наголошував, що він «был очень сомнительным приобретением для Гетманщины в ее тогдашнем очень серьезном положении» (Грушевский М. С. Очерки истории украинского народа / М. С. Грушевский. – Киев : Лыбидь, 1990. – С. 230. – (Памятники исторической мысли Украины)).
 
</p><p>Монографічне дослідження про І. Мазепу С. О. Павленко завершує такими висновками: “Надмірна обережність Мазепи супроводжувала його протягом усього часу. Такий спосіб поведінки диктувався йому обставинами, обмеженими владними можливостями. Самійло Величко у своєму літопису справедливо називав гетьмана «Махієвелем і хитрим лисом». Сам Мазепа так формулював свої принципи, запозичені з авторитетного для нього твору “Володар” італійського мислителя Ніколо Макіавеллі: “Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака”.
 
</p><p>Монографічне дослідження про І. Мазепу С. О. Павленко завершує такими висновками: “Надмірна обережність Мазепи супроводжувала його протягом усього часу. Такий спосіб поведінки диктувався йому обставинами, обмеженими владними можливостями. Самійло Величко у своєму літопису справедливо називав гетьмана «Махієвелем і хитрим лисом». Сам Мазепа так формулював свої принципи, запозичені з авторитетного для нього твору “Володар” італійського мислителя Ніколо Макіавеллі: “Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака”.
Рядок 55: Рядок 55:
 
<h3><center>Борис Дмитрович Крупницький (1894–1956) – український науковець, історик, освітній діяч </center></h3>«Як до Мазепи, так і в роки його правління в Україні були поширені давні типи індустріального виробництва, зокрема млинарство. В XVII–XVIII ст. воно служило для різних цілей. Млини устатковували, наприклад, спеціальними валами для виготовлення сукна, паперу та пороху. Перші машини почали з'являтися щойно в 20-ті рр. XVIII ст. За Мазепиних часів машинного виробництва борошна ще не існувало, не було й мануфактури у сучасному сенсі слова. Залізна руда видобувалася в лісових болотах півночі України. Мідь, як відомо, завозили з Німеччини. А проте Київ, Глухів і Чернігів пишалися своїми мідними гутами та мистецтвом виплавлення дзвонів».<br><small>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крупницький Б. Д.''' Гетьман Мазепа та його доба / Б. Д. Крупницький ; [передм. і комент. В. М. Горобця]. – Київ : Україна, 2001. – С. 76–77.</small>
 
<h3><center>Борис Дмитрович Крупницький (1894–1956) – український науковець, історик, освітній діяч </center></h3>«Як до Мазепи, так і в роки його правління в Україні були поширені давні типи індустріального виробництва, зокрема млинарство. В XVII–XVIII ст. воно служило для різних цілей. Млини устатковували, наприклад, спеціальними валами для виготовлення сукна, паперу та пороху. Перші машини почали з'являтися щойно в 20-ті рр. XVIII ст. За Мазепиних часів машинного виробництва борошна ще не існувало, не було й мануфактури у сучасному сенсі слова. Залізна руда видобувалася в лісових болотах півночі України. Мідь, як відомо, завозили з Німеччини. А проте Київ, Глухів і Чернігів пишалися своїми мідними гутами та мистецтвом виплавлення дзвонів».<br><small>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крупницький Б. Д.''' Гетьман Мазепа та його доба / Б. Д. Крупницький ; [передм. і комент. В. М. Горобця]. – Київ : Україна, 2001. – С. 76–77.</small>
  
«За окремими свідченнями, гетьман ревно дбав про виробництво селітри й пороху. Підприємства цього профілю, засновані переважно на Самарі, працювали для потреб численних походів. їх заохочувала ціла низка універсалів. Та й сам Мазепа мав селітряні підприємства на Самарі. Як далекоглядний військовий діяч він пильнував за тим, щоб не вичахали запаси пороху та селітри. На час шведської війни український уряд послуговувався двома великими складами вибухових речовин у Києві та Батурині».<br><small>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крупницький Б. Д.''' Гетьман Мазепа та його доба / Б. Д. Крупницький ; [передм. і комент. В. М. Горобця]. – Київ : Україна, 2001. – С. 78.</small>
+
«За окремими свідченнями, гетьман ревно дбав про виробництво селітри й пороху. Підприємства цього профілю, засновані переважно на Самарі, працювали для потреб численних походів. їх заохочувала ціла низка універсалів. Та й сам Мазепа мав селітряні підприємства на Самарі. Як далекоглядний військовий діяч він пильнував за тим, щоб не вичахали запаси пороху та селітри. На час шведської війни український уряд послуговувався двома великими складами вибухових речовин у Києві та Батурині».<br><small>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Крупницький Б. Д.''' Гетьман Мазепа та його доба. – С. 78.</small>
 
<br>
 
<br>
 
<h3><center>Олександр Петрович Оглоблин (1899–1992) – український історик, архівіст та політичний діяч</center></h3>«Мазепа завжди дуже цікавився господарчими справами. По-європейськи освічена людина, вихований у принципах модного тоді меркантилізму, Мазепа добре розумів значення економіки для загального розвитку країни. Сам добрий господар, він умів своїм гострим оком добачити й важливі проблеми народного та державного господарства України, й зовсім нібито дрібні поточні справи свого власного маєтку. Офіційні гетьманські звідомлення цареві, які збереглися в московських архівах, чимало уваги присвячують різним господарським питанням, а іноді (приміром, р. 1698) дають широкий огляд економічного стану країни та її населення. І, поруч із тим, численні листи – інструкції старостам та дозорцям гетьманських маєтностей, писані здебільшого власноручно самим Мазепою, що припадково заціліли в різних приватних збірках, малюють нам яскравий образ пильного і ревного господаря, який досконало обізнаний з усіма справами кожного свого маєтку».<br><small>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оглоблин О.''' Гетьман Іван Мазепа та його доба : праці історично-філософічної секції / О. Оглоблин. – Нью-Йорк ; Париж ; Торонто, 1960. – С. 68. – (Записки Наукового товариства імені Шевченка ; т. 170).</small>
 
<h3><center>Олександр Петрович Оглоблин (1899–1992) – український історик, архівіст та політичний діяч</center></h3>«Мазепа завжди дуже цікавився господарчими справами. По-європейськи освічена людина, вихований у принципах модного тоді меркантилізму, Мазепа добре розумів значення економіки для загального розвитку країни. Сам добрий господар, він умів своїм гострим оком добачити й важливі проблеми народного та державного господарства України, й зовсім нібито дрібні поточні справи свого власного маєтку. Офіційні гетьманські звідомлення цареві, які збереглися в московських архівах, чимало уваги присвячують різним господарським питанням, а іноді (приміром, р. 1698) дають широкий огляд економічного стану країни та її населення. І, поруч із тим, численні листи – інструкції старостам та дозорцям гетьманських маєтностей, писані здебільшого власноручно самим Мазепою, що припадково заціліли в різних приватних збірках, малюють нам яскравий образ пильного і ревного господаря, який досконало обізнаний з усіма справами кожного свого маєтку».<br><small>'''&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Оглоблин О.''' Гетьман Іван Мазепа та його доба : праці історично-філософічної секції / О. Оглоблин. – Нью-Йорк ; Париж ; Торонто, 1960. – С. 68. – (Записки Наукового товариства імені Шевченка ; т. 170).</small>
Рядок 66: Рядок 66:
 
</spoiler><br>
 
</spoiler><br>
 
<spoiler text='Твори'><ul type="square"><div align="justify"><li>'''Універсали Івана Мазепи.''' 1687–1709 / Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; Наукове товариство ім. Шевченка ; Центр. держ. істор. архів України ; упоряд. Іван Бутич. – Київ ; Львів : НТШ, 2002. – Кн. 1. – 780 с. – (Універсали українських гетьманів ; серія 1).<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''В346147'''<br>
 
<spoiler text='Твори'><ul type="square"><div align="justify"><li>'''Універсали Івана Мазепи.''' 1687–1709 / Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; Наукове товариство ім. Шевченка ; Центр. держ. істор. архів України ; упоряд. Іван Бутич. – Київ ; Львів : НТШ, 2002. – Кн. 1. – 780 с. – (Універсали українських гетьманів ; серія 1).<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''В346147'''<br>
<li>'''Універсали Івана Мазепи.''' 1687–1709 [Електронний ресурс] / НАН України, Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Наукове товариство ім. Шевченка, Центральний держ. історичний архів України, м. Київ ; упоряд. І. Бутич, В. Ринсевич ; голова редкол. П. Сохань. – Київ ; Львів : НТШ,  2006. – Ч. 2. – 800 с. – (Універсали українських гетьманів ; серія 1). – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?litera&kat=11&id=8969'''<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НІБ України</font>''':'' '''М1766-2/9(с2)  У-591'''
+
<li>'''Універсали Івана Мазепи.''' 1687–1709 / НАН України, Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Наукове товариство ім. Шевченка, Центральний держ. історичний архів України, м. Київ ; упоряд. І. Бутич, В. Ринсевич ; голова редкол. П. Сохань. – Київ ; Львів : НТШ,  2006. – Ч. 2. – 800 с. – (Універсали українських гетьманів ; серія 1). – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?litera&kat=11&id=8969'''<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НІБ України</font>''':'' '''М1766-2/9(с2)  У-591'''
 
<li>'''Універсали, накази ; Листи та розпорядження''' / Іван Мазепа // Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / упоряд. Сергій Павленко ; [ред. І. Ситий]. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2007. – С. 13–253.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2)  Д55'''<br>
 
<li>'''Універсали, накази ; Листи та розпорядження''' / Іван Мазепа // Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / упоряд. Сергій Павленко ; [ред. І. Ситий]. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2007. – С. 13–253.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2)  Д55'''<br>
<li>'''Листи Івана Мазепи'''/ упоряд. та авт. передм. В. Станіславський ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ : Ін-т історії України НАНУ, 2002. – Т. 1 : 1687–1691. – 480 с. – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?litera&kat=11&id=8965'''
+
<li>'''Листи Івана Мазепи''' / упоряд. та авт. передм. В. Станіславський ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ : Ін-т історії України НАНУ, 2002. – Т. 1 : 1687–1691. – 480 с. – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?litera&kat=11&id=8965'''
 
<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''А620012-1'''<br>
 
<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''А620012-1'''<br>
<li>'''Листи Івана Мазепи''' /упоряд. та авт. вступ. дослідж. В. Станіславський ; [відп. ред. В. Смолій] ;  НАН України, Ін-т історії України. – Київ : Ін-т історії України, 2010. – Т. 2 : 1691–1700. – 752 с. – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?litera&kat=11&id=8999'''<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''А620012-2'''
+
<li>'''Листи Івана Мазепи''' / упоряд. та авт. вступ. дослідж. В. Станіславський ; [відп. ред. В. Смолій] ;  НАН України, Ін-т історії України. – Київ : Ін-т історії України, 2010. – Т. 2 : 1691–1700. – 752 с. – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?litera&kat=11&id=8999'''<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''А620012-2'''
 
</spoiler><br>
 
</spoiler><br>
 
<spoiler text='Література'><ul type="square"><div align="justify"><li>
 
<spoiler text='Література'><ul type="square"><div align="justify"><li>

Версія за 09:45, 30 березня 2015

Mazepa html m1e4778a.png

Мазепа Іван Степанович

(Мазепа-Колединський)
(20 березня 1639 – 22 вересня 1709) –
український державний діяч
(друга половина XVII – початок XVIII ст.),
гетьман України (1687–1709).


Життя та діяльність


Відомі вчені та авторитетні джерела про Івана Степановича Мазепу


Твори


Література


Іконографія