Семен Юхимович Десницький походив з міщан м. Ніжина (тепер Чернігівська область України). Рік його народження невідомий. Виходячи із непрямих даних (зокрема рік вступу до університету), він народився в кінці 30-х – на початку 40-х років XVIII ст.
Спочатку С. Десницький здобув духовну освіту. Після закінчення Троїцької Лаврської духовної семінарії навчався в гімназії при Московському університеті і у 1759 р. був зарахований до складу його студентів. У 1760 р. разом із кількома вихованцями університету його відправили до Петербурга для підготовки до поїздки на навчання за кордон. У Петербурзькій Академії наук він навчався фізиці, філософії, елоквенції (красномовству). У 1761 р. С. Десницького разом із І. Третьяковим було направлено до університету Глазго (Шотландія) вивчати філософію та юриспруденцію. Вибір університету для російських студентів був дуже вдалим. Університети Шотландії відрізнялися високою якістю освіти, а університет Глазго був одним з кращих. Там у той час професором моральної філософії був Адам Сміт, професором медицини та хімії – вчений зі світовим ім’ям Джозеф Блек, університетським механіком Джеймс Уатт, майбутній винахідник парового двигуна. У майбутньому Десницький і Третьяков – перші російські професори суспільних наук, їх можна вважати і першими російськими економістами європейського академічного рівня. «Два обстоятельства способствовали тому, что экономические проблемы заняли видное место в их деятельности: их личные способности и личности профессоров, которые им преподавали. Можно сказать, что Десницкому и Третьякову фантастически повезло: они слушали лекции самого Адама Смита. И не только слушали, но и прониклись взглядами Смита и принесли их в Россию … Как и другие русские последователи Смита, они принимали учение шотландца не во всех его аспектах, а скорее вдохновлялись его духом и существом. Они сознательно и бессознательно изменяли и приспосабливали это учение к условиям России», – підкреслює А. В. Анікін (Аникин А. В. Путь исканий. Социально-экономические идеи в России до марксизма / А. В. Аникин. – Москва : Политиздат, 1990. – С. 61–62). Протягом 1762/63 і осіннього семестру 1763/64 навчального року Семен Десницький з великою зацікавленістю відвідував лекції Адама Сміта.
С. Десницький був прихильником ідей А. Сміта. Як підкреслює А. В. Анікін, «он называл А. Смита «великим философом» еще в 1772 г., за четыре года до выхода в свет «Богатства народов», что было вовсе не обычно для европейской мысли тех лет» (Аникин А. В. Смит и его время / А. В. Аникин // Адам Смит и современная политическая экономия / под ред. Н. А. Цаголова. – Москва : Изд-во Моск. ун-та, 1979. – С. 37).
Дослідники писали про існування особистих контактів А. Сміта з російським студентом. А також про спілкування С. Десницького з Джеймсом Уаттом. Викладачів в університеті Глазго у ті часи було не багато, а чисельність студентів ледь перевищувала 200–250 осіб. У цих умовах позаудиторне спілкування студентів і професорів було звичайною справою. Існує припущення, що саме А. Сміт був керівником російських студентів з навчання, а після від’їзду А. Сміта з Глазго на початку 1762 р., керівництво російськими студентами прийняв на себе його учень, молодий професор Джон Міллар – майбутній відомий діяч шотландського Просвітництва. В університеті Глазго Десницький захистив магістерську та докторську дисертації і отримав у 1765 р. диплом магістра мистецтв, а у 1767 р. – учений ступінь доктора права. Після повернення до Росії почав викладати в Московському університеті, де дістав звання екстраординарного, а згодом – ординарного професора. У 1783 р. Десницького було обрано членом Російської Академії (російської мови та словесності). Десницький був першим професором, який розробив курс і почав викладати російське право. З 1770 р. він розпочав читати лекції про «Пандекты Римского права сравнительно с правом Российским». Він став засновником російської правової науки, створив свою школу і мав багато послідовників. Десницький добився від керівництва Московського університету у 1768 р. дозволу читати лекції не латиною, а російською мовою, це був перший подібний випадок в історії російських університетів.
Його діяльність у ці роки була насиченою і багатогранною. Десницький узяв участь у роботі “Комиссии об Уложении”, скликаної Катериною II. Він направив Катерині II “Представление о учреждении законодательной, судительной и наказательной власти в Российской империи”. Проте лише деякі рекомендації Десницького з питань фінансів були використані для складання доповнення до “Депутатських наказів”. Крім того, Десницький підготував ряд теоретичних праць, в яких не обмежувався суто юридичними проблемами. Він виступав з критикою релігії, брав активну участь в роботі “Вольного российского собрания”, заснованого 1771 р. при Московському університеті. Неодноразово виступав як редактор і перекладач зі шведської та англійської. Це були праці як юридичного, так і економічного змісту.
Зокрема, С. Десницький переклав російською мовою та підготував обширні коментарі до 3-х томів праці “Истолкования английских законов” (“Commentaries on the Laws of England”) відомого правознавця Блекстона (William Blackstone) та “Наставник земледельческий” (“The Farmer’s director”) Томаса Боудена (Thomas Bowden). Готував матеріали про події Американської революції для публікації у “Московских ведомостях”, редагував книгу Дільтея (Dilthey) “Jus cambiale, или Начальные основания вексельного права, а особливо российского купно со шведским”. За дорученням Російської Академії Наук він тлумачив юридичні терміни “Русской правды”, “Судебников”, “Соборного Уложения” 1649 р. (Див.: Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи : матеріали VIII Міжнар. конференції істориків права 15–18 верес. 2002 р., м. Феодосія / ред. О. В. Тимощук. – Сімферополь : Всеукр. інформаційно-культурний центр, 2003. – С. 258).
Свої власні погляди Семен Десницький виклав у працях “Слово о прямом и ближайшем способе к научению юриспруденции” (1768 р.), “Юридическое рассуждение о начале и происхождении супружества у первоначальных народов …” (1775 р.), “Юридическое рассуждение о разных понятиях, какие имеют народы о собственности имения в разных состояниях общежительства” (1781 р.), “Представление о учреждении законодательной, судительной и наказательной власти в Российской империи” (1768 р.) та інших. У творах Десницького знайшло відображення широке коло питань не тільки юридичних, але також політичних, економічних та історичних. Як підкреслюється у виданні “Русская философия XI–XIX веков”, у працях Семена Десницького “… содержатся блестящие для того времени рассуждения социологического характера. Исходные теоретические посылки социологии у Десницкого глубже и шире, чем у Аничкова и Козельского. Он преодолевает в ряде существенных пунктов узость социологических построений французских просветителей, в том числе Гельвеция и Руссо …” (Галактионов А. А. Русская философия XI–XIX веков / А. А. Галактионов, П. Ф. Никандров ; АН СССР, Ленинград. гос. ун-т. – Ленинград : Наука, 1970. – С. 118).
Проте адміністрація університету всіляко перешкоджала діяльності талановитого вченого та розповсюдженню його праць, зокрема заборонила переклад латинською мовою для розсилки за кордон (в обмін на іноземні книги) публічних промов Десницького (Див.: История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; ред. А. И. Пашков. – Москва : Госполитиздат, 1955. – Т. 1, ч. 1. – С. 571). У 1787 р. С. Десницький залишив Московський університет. Діяльність С. Десницького в Московському університеті тривала двадцять років і залишила помітний слід. Помер С. Ю. Десницький 15 (26) червня 1789 р. у Москві.
Аналізуючи суспільно-економічні погляди Десницького, слід звернути увагу на критику ним поширеної у XVIII ст. концепції щодо аналогії розвитку суспільства з розвитком живого організму, відповідно до якої суспільство проходить у своєму розвитку чотири етапи: дитинство, юність, мужність і старіння. Він не сприймає такого поділу. Вчений виступає прихильником поступального прогресивного розвитку людства. Нищівній критиці він піддає вчення Пуфендорфа про природне право, яке тоді називали юриспруденцією. Десницький називає його працю зайвою на тій підставі, що автор писав взагалі «о вымышленных состояниях рода человеческого, не показывая, каким образом собственность, владение, наследство и пр. у народов происходит и ограничивается, есть такое дело, которое не совсем соответствует своему намерению и концу» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. – [Москва] : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 204). Критикуючи Пуфендорфа, Десницький формує позитивну програму розвитку суспільства як еволюційну і ставить питання про фактори, що впливають на розвиток. Ця програма і спроби віднайти фактори розвитку певною мірою спирались на праці А. Сміта, Д. Юма, Ш. Монтеск’є.
У пізніших працях Десницький сформулював власну теорію суспільного розвитку, користуючись, в цілому, історичним методом. Використавши величезний історичний, етнографічний матеріал, пам’ятки російського права, посилаючись на стародавніх письменників Юлія Цезаря, Тацита, Саллюстія, вчений формулює вчення про чотири стани роду людського, «из которых первобытным почитается состояние народов, живущих ловлею зверей и питающихся плодами саморождающимися на земле; вторым – состояние народов, живущих скотоводством, или пастушеское; третьим – хлебопашественное; четвертым и последним – коммерческое» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 270). Якщо перші три стани виділяли вже стародавні мислителі, то четвертий стан зустрічаємо в А. Сміта, хоч Сміт і не дає йому назви. Найбільш розвиненою теорія чотирьох станів розвитку суспільства була у Дж. Міллара. Проте у Десницького перехід до четвертого стану трактується інакше, визначається іншими, ніж у шотландських мислителів, процесами. Він пише, що перехід до четвертого стану позначається появою купецтва. Як пишуть дослідники творчості Десницького, під «коммерческим состоянием» він розумів «всю историю цивилизованных народов и прежде всего буржуазный уклад жизни – наподобие того, который он наблюдал в Англии» (Галактионов А. А. Русская философия XI–XIX веков. – С. 121).
Простежуючи перехід від одного стану до іншого, Десницький перш за все аналізує зміни господарського життя, а також зміну різних суспільних інститутів, які, за його твердженням, однакові в усіх країнах.
Головним інститутом Десницький вважав власність і оцінював стан суспільства на тій чи іншій стадії ступенем розвитку в ньому власності і поняття про власність. Він дає таке визначення власності: «Собственность по самому высочайшему понятию нынешних просвещеннейших народов заключает в себе:
1. Право употреблять свою вещь по произволению.
2. Право взыскивать свою вещь от всякого, завладевшего оною неправедно.
3. Право отчуждать свою вещь, кому кто хочет, при жизни и по смерти»
(Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 272).
Як бачимо, у Десницького йдеться про права власності. Власність у нього не ресурс сам по собі, а право його використання. Слід зазначити, що такий підхід до визначення власності використовується й сучасними економістами.
Визначивши інститут власності, Десницький висловлює своє ставлення до нього. Він показує, як народжується у людини «самопростейшее и первое понятие о собственности». Він виступає прихильником приватної власності і пише, що «лишать человека владения или препятствовать ему в употреблении своея вещи есть явное беззаконие» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 273). Виділивши власність як основний інститут суспільного розвитку, вчений простежує еволюцію людства саме з урахуванням розвитку і розуміння інституту власності, а виникнення і розвиток приватної власності – «за чотирьох станів роду людського».
Для першого стану «охоти та збирання диких плодів» характерним є те, що люди живуть в умовах, коли не відбувається нагромадження їжі унаслідок неможливості її збереження. Люди задовольнялися й невеликою кількістю речей у побуті. Крім того, живучи у хижі чи печері гуртом, вони вживали разом харчі, що мали. Тобто у них, за Десницьким, «не имеется в вещах раздельного владения» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 274–275). А це є підставою дійти висновку, що Десницький спростовує досить поширену на той час тезу про вічність приватної власності.
У народів, що жили скотарством і прирученням диких тварин, є вже, пише Десницький, більше підстав для появи власності, а тим самим і її розуміння. Проте і тут інститут власності не набув розвитку. Появу приватної власності Десницький пов’язує з землеробством. Перш за все землеробство дає більше продуктів, аніж інші види діяльності. Люди переходять на осілий спосіб життя. Згодом утвердилось право приватної власності на землю. Остаточне, на думку Десницького, право приватної власності складається лише в «комерційному стані». Це пояснюється, перш за все, поділом праці, відділенням ремесла від землеробства, розвитком торгівлі. Крім того, цей процес він пов’язував не зі змінами в економічному житті, а з виникненням держави. З розвитком власності Десницький пов’язував появу держави. «Начало и происхождение собственности в возвышенном состоянии народов соединено с непосредственным происхождением и самых правлений государственных, и от введения собственности в земле родились оные древние европейские баронские и маркграфские чиноначальства, которые в старину равнялись и царским достоинствам и которые междоусобными враждами к благополучию народному разрушились, и на их разрушениях возникли ныне благоучрежденные и процветающие державы европейские» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 285). Саме таким шляхом, на основі приватної власності на землю, пише Десницький, виникло в усіх державах феодальне правління. Автор наголошує на спорідненості історичного процесу і разом з тим підкреслює наявність деяких особливостей, що мали місце в окремих країнах, зокрема в Росії.
Цінним джерелом для аналізу економічних поглядів Десницького є вже згадуване «Представление о учреждении законодательной, судительной и наказательной власти в Российской империи». Цей документ містить, крім основного змісту, чотири додатки (Приложения) з розробленим планом, за яким повинна була б діяти Комісія.
Значний інтерес становить додаток (Приложение) перший зі змалюванням становища селянства, або, як він пише, «земледельческого рода». Селянство він ділить на дві групи. До першої учений відносить однодворців, «пахотных солдат» – тобто селян, які поряд із землеробством виконували військові повинності; селян, які жили в прикордонних районах і виконували одночасно обов’язки з охорони державних кордонів і ще деякі групи державних селян. До другої групи він зараховував «экономических» селян, тобто кріпаків, що раніш належали монастирям, і поміщицьких селян (Див.: Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 318). Десницький вважає за необхідне чітко зафіксувати цей поділ і визначити правовий статус кожної групи.
Критикуючи кріпацтво і стан селянства, вчений, проте, не пропонує ніяких рекомендацій щодо поліпшення їхнього життя. Він наголошує лише на необхідності розробки чітких законів, які б регулювали їх становище й відносини з панівними станами, законів, які б поклали край сваволі до них з боку поміщиків і чиновників. Десницький як просвітник, до того ще й юрист за фахом, сподівався через дотримання законності полегшити становище трудящих.
Аналізу становища «земледельческого рода» другої групи автор приділяє більше уваги. Учений пише, що вона взагалі численніша за першу групу і є фактично головною, але він відносить її до другої групи на тій підставі, що вона безправніша, позбавлена власності. Щодо цієї групи Десницький також не вносить жодних радикальних пропозицій. Він пише, що, враховуючи існуючі обставини, «... нет возможности без нарушения спокойствия государства дать оным земледельцам права и преимущества» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 319). Разом з тим є, на його думку, способи, за допомогою яких можна «поставить нечто в пользу сих жителей, всяких выгод лишенных, и прекратить некоторые злоупотребления, вредные для государства и для них пагубные» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 319). Проте це повинно бути зроблено так, аби не завдавати шкоди поміщикам і не викликати з боку селянства «поползновения к непослушанию и дерзости» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 320). При цьому Десницький виступає не лише з рекомендаціями поміщикам щодо поліпшення становища селянства, що йшло б і на користь поміщикам, тому що сприяло б підвищенню трудолюбства. Він висуває вимоги заборонити продавати селян без землі, обмежити права поміщиків переводити селян з одного села в інше, розлучати з родиною. Його особливо обурює продаж селян без землі або продаж окремих членів сім’ї. «Противны человеколюбию, пагубны для государства, вредны самим помещикам ныне чинимые продажи крестьян в розницу или хотя и семьями, но без земель» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 320). Наголошував він на необхідності упорядкування становища дворових селян.
Додаток третій до «Представления…» Десницького торкається значною мірою становища козацтва. Він пише про козацькі війська, «куда относится и войско запорожское» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 322). Автор описує побут козаків у мирний час, зазначає, що вони фактично самі себе утримують, займаючись землеробством, різними ремеслами, а іноді й торгівлею, і вважає за необхідне заохочувати їх до землеробства. Враховуючи особливості їхнього стану, Десницький наголошує на потребі створити їм «особливое положение или права и преимущества...», але щоб це все не суперечило інтересам держави (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 323).
Четвертий додаток торкається проблеми фінансів. Фінанси Десницький поділяє на дві частини – на державні витрати і державні доходи. Починає аналіз автор з державних витрат, аргументуючи це тим, що без численних витрат неможливим є існування держави і саме людське життя. До основних статей витрат він відносить витрати на державне управління, утримання державних служб, будівництво міст, шляхів, а також установ для виховання, науки тощо. Особливо він виділяє видатки на утримання війська, які називає «четвертый и главный род издержек государственных» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 327). Основним джерелом доходів держави Десницький вважає податки, що відповідало тодішній російській дійсності. Він виділяє такі податки: 1) на осіб; 2) на маєтки; 3) на деякі продукти, вживані народом; 4) на товари відвізні й привізні; 5) на дії.
Подушний податок, який сплачували хлібороби, купці та ремісники, становив значну частину в прибутках державного бюджету. Тому Десницький не ставить питання про його відміну чи навіть зменшення, але наголошує на необхідності введення поміркованих ставок, аби вони не обтяжували селянство. А згодом він пропонував замінити подушний податок непрямим.
Податком «на имения» або нерухомість обкладалась земля, рибальство, млини, лазні, амбари тощо. Десницький виступив прихильником загального майнового оподаткування за принципом прогресії, що не буде обтяжливим для нижчих верств населення.
Третій об’єкт оподаткування – це деякі продукти, вживані народом. Ідеться про непрямі податки, перш за все про такі продукти, як вино, сіль, тютюн. Десницький категорично виступає проти податків на такий предмет першої необхідності, як хліб. Податок на сіль він пропонує зробити поміркованим, адже це було важливе джерело державних доходів. Високі податкові ставки можуть бути застосовані до предметів розкоші. Не виступає Десницький і проти високого мита, і різних зборів у зовнішній торгівлі. Вони, на його думку, сприяли б підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Але разом з тим він підкреслював, що необхідно, щоб «продавец, а не покупщик платил пошлины с товаров» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 329). Стосовно податку на дії, то тут ішлося про різні збори з чолобитних, скарг, судових штрафів тощо.
Досить всебічно проаналізувавши стан фінансів, Десницький вніс цілий ряд пропозицій з їх упорядкування. Він висловив обґрунтовані думки щодо зміни або взагалі відміни деяких зборів, податків. Учений запропонував створити єдиний орган, який керував би фінансами. «Надлежит все отрасли финансов подвергнуть единому начальству, которое бы окроме никакого не имело предмета» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 331). Ця ідея Десницького була реалізована значно пізніше.
Десницький як представник просвітництва і як один із визначних лідерів Московського гуртка просвітників виступав з критикою кріпацтва. Ця критика була безумовно прогресивною, хоч і суперечливою. Він активно виступав на захист інтересів селянства й інших верств трудового народу. Але разом з тим учений не висунув вимог обмеження, хоч якоюсь мірою, привілеїв дворянства.
У своїх творах С. Ю. Десницький виступає як оригінальний мислитель. Разом з тим через все життя він проніс прогресивні і гуманістичні ідеї своїх вчителів – кращих діячів шотландського Просвітництва. За визначенням А. Х. Брауна (Оксфорд) – автора праці про перших російських студентів у британських університетах (Brown A. H. Adam Smith’s First Russian Followers // Essays on Adam Smith / ed. by A. S. Skinner and T. Wilson. – Oxford, 1975. – P. 247–273), «Десницкий заплатил долг своим глазговским профессорам тем, что смело поддерживал многие из их основных идей в среде, которая часто была крайне враждебна таким радикальным взглядам» (Цит. за: Аникин А. В. Путь исканий. – С. 68).
