Серед козацьких літописів дослідники виділяють “Літопис Самовидця” як один із найцінніших з історичної точки зору. “Літопис Самовидця” є найбільш раннім серед козацьких літописів, його створено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Як підкреслюється у виданні “Історія українського козацтва”, “твір вирізняється з-поміж решти пам’яток «літератури канцеляристів» своєю джерельною основою, в якій домінують власні авторські спостереження. Це робить “Літопис Самовидця” цінною історіографічною, з огляду на авторську рецепцію історичних подій, а також, в окремих випадках, джерелознавчою пам’яткою … Питання авторства було найважливішим у студіях над “Літописом Самовидця”. Пошуки автора твору велись із часу видання пам’ятки у 1846 р. О. Бодянським. Основою для цієї публікації став список П. Куліша, який і дав твору відому нині назву “Літопис Самовидця”, зважаючи на автобіографічні мотиви, що прослідковуються в його тексті. Публікація О. Бодянського сприяла посиленню інтересу до цього твору в середовищі істориків” (Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / НАН України, Ін-т історії України, Науково-дослідний ін-т козацтва ; редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К. : КМ Академія, 2007. – Т. 2. – С. 253–254). У результаті тривалих досліджень було визнано, що імовірним автором літопису був Роман Ракушка-Романовський (Див.: Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / НАН України, Ін-т історії України, Науково-дослідний ін-т козацтва ; редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К. : КМ Академія, 2007. – Т. 2. – С. 253–259; Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Українська література XVI-XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук ; ред. С. Головко. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 288–294).
Роман Ракушка-Романовський народився близько 1623 р. Його батько Онисим мав у власності село Романівку Брацлавського воєводства, звідси й подвійне прізвище – Ракушка-Романовський. У документах прізвище подається у різних варіантах. Уперше ім’я автора літопису згадується у козацькому реєстрі 1649 р., де він значиться у складі козаків Ніжинського полку. Про його дитинство та освіту ніяких відомостей не має. У 1654–1655 рр. він обіймає посади в установах Військового скарбу Ніжинського полку. У 1656 р. Ракушка-Романовський перебуває під Ригою у царському таборі, а у травні 1657 р. знову як козак проживає у Ніжині. У 1658 р. як ніжинський сотник бере участь у відновленні союзу Виговського з кримським ханом, а 1659 р. він – військовий суддя Ніжинського полку, їздить в Москву у складі делегації від Ніжина. У 1660 р. Роман Ракушка – сотник Ніжинського полку, а потім – ніжинський наказний полковник. Підтримував Якима Сомка. Пізніше він стає прибічником гетьмана Івана Брюховецького і обіймає посаду генерального підскарбія. Певний час у 60-х роках керував Ніжинським, Стародубським, Сосницьким полками, відав млинарством Лівобережжя, брав участь у переговорах із Польщею у Борисівській комісії. Після падіння І. Брюховецького політична кар’єра Р. Ракушки обривається. Наприкінці 1668 р. він з’являється у Брацлаві на Правобережжі як протопоп. У цей час він активно виступає проти гетьмана Многогрішного, який захопив його майно у Ніжині. У 1670 р. від гетьмана П. Дорошенка та митрополита Й. Тукальського поїхав до константинопольського патріарха Методія із проханням затвердити Й. Шумлянського львівським єпископом і домігся прокляття над Д. Многогрішним. Після цих подій слід Романа Ракушки губиться до 1676 р. У 1676 р. він знову на Лівобережній Україні у м. Стародуб як духовна особа. Тут він прожив з родиною до смерті. Помер у 1703 р. (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Українська література XVI-XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук ; ред. С. Головко. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 292).
Літопис Самовидця складається з трьох частин: вступу, в якому дається характеристика стану України до Хмельниччини, і двох головних частин. Одна охоплює період Хмельниччини і Руїни (до 1676 р. включно), друга – період до 1702 р.
У центрі уваги Самовидця – Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького. Він перш за все розкриває причини цієї війни, висуваючи на перший план соціально-економічні та релігійні фактори. Саме з їх визначення він починає розділ «О началі войни Хмелницкого»: «Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 45).
Самовидець висвітлює поневолене становище вільного козацтва, яке внаслідок наступу польських панів потрапляло у феодальну залежність від них. Козаків примушували відбувати панщину і виконувати різні повинності, чого вони раніш не робили: доглядати панських коней і собак, замітати двори, топити печі «и до инших незносных діл приставляли» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 45). Для волелюбного козацтва Півдня України таке становище було нестерпним. І не випадково саме тут почався визвольний рух.
Погіршувалось і становище реєстрових козаків. Реєстрові полковники, яких польський уряд призначав зі шляхтичів, оббирали козаків, залучали до виконання різних робіт. Полковники привласнювали собі плату за службу, ділили гроші війська з сотниками, обкрадаючи козаків. «Плату, которая постановлена была на козаки … тое на себе отбірали, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки оббырали (обирали – укл.) и настановляли, але полковники, кого хотіли з своей руки, жебы оным зичливими были. Также полковникове козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли…» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 45–46). Доводячи козаків до жебрацтва, полковники перетворювали їх фактично на кріпаків. А уряд у той час зменшував кількість реєстрових козаків.
Але найтяжчим, пише Самовидець, був стан покріпачених селян Східної України. Хоч покріпачення, зазначає він, відбулося тут дещо пізніше і економічний стан посполитих був тут кращим, ніж у західних областях України, але самий факт покріпачення був нестерпним для волелюбного народу. Крім того, маєтками тут здебільшого управляли не самі магнати, а орендарі, що призводило до посилення експлуатації селянства. Не звикла, пише Самовидець, Україна терпіти такі утиски: «...вимисли великіе были от старостов и от намісников, и жидов. Бо сами державци на Україні не мешкали» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 46).
Кріпосницький гніт, писав Самовидець, доповнювався національно-релігійним гнобленням українського народу: «Также и у віри руской помішка великая била от уніят и ксендзов, бо уже не тилко унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала гору брати» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 51). Автор пише про утиск, який чинили уніати церквам, заборону українських шкіл тощо. Саме ці обставини спричинили Визвольну війну українського народу, яку Самовидець палко вітає. Разом з тим він з жалем пише про спустошення, грабежі, знищення матеріальних цінностей, яке чинили козаки, руйнуючи польські маєтності. «Рідкій в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 52).
Автор пише про тугу велику людям всякого стану і «наругання від посполитих людей», проте фактично йдеться про панівні верстви, які потерпають від посполитих. Самовидець визнає, що навіть ті представники української шляхти і заможного козацтва, які не підтримували народний рух, змушені були, заради врятування свого життя і майна, вступати до козацтва. Цей процес, за словами Самовидця, охопив навіть ті міста, де діяло Магдебурзьке право.
Аналіз суспільно-економічного становища у країні і, відповідно, ставлення Самовидця до різних суспільних верств у літопису висвітлюються у хронологічному порядку, на тлі аналізу історичних подій. У різних історичних ситуаціях Самовидець то стає на захист заможних станів, бо і сам за родом служби був близьким до «значних», то співчуває посполитим і рядовим козакам. Досить чітко така позиція автора літопису проявилась в оповіданні про Чорну раду 1663 р., де зіткнулись інтереси козацької верхівки і низів. Після перемоги Брюховецького над «значними» і призначення ним нових полковників «...много козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало... а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 91).
Автор літопису негативно ставиться до цих подій. Він не схвалює насильних методів боротьби і знущань голоти над козацькою старшиною і «значними» людьми. Проте перемога голоти була короткочасною. Вже починаючи, приблизно, з 70-х років, українські гетьмани і царські воєводи жорстоко розправляються з непокірною «черню». Посилюється експлуатація народу. Особливо яскраво це проявилось, пише Самовидець, у період гетьманування Д. Многогрішного (1669–1672 рр.) і І. Самойловича (1672–1687 рр.). Автор засуджує внутрішню політику гетьманів і козацької старшини, їхнє жорстоке ставлення до народу. Самойлович, пише Самовидець, за підтримки старшини довів зубожіння народу до крайньої межі. До небувалих розмірів зросли побори й повинності, було запроваджено багато нових податків. «А здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем, – … не могл насититися скарбами» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 145).
Важким тягарем для народу стали численні оренди, ліквідовані після Визвольної війни, а потім знову поновлені: «И на Україні, – пише Самовидець, – стали аренди на заплаченя войску, піхоті и конним, которіе от Дорошенка и от Гоголя попередавалися, которим барву (одяг – укл.) давали, але то з великим шемранням (наріканням – укл.) людей было, же юже отвикли были арендам» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 128). Окрім оренд населення було переобтяжене різними військовими повинностями: надавало квартири, годувало військо. Часом селян і міщан силоміць мобілізовували до війська. Так, описуючи події 1678 р., Самовидець пише, що гетьман І. Самойлович з великим військом вирушив з Батурина «…бо не тилко козаков у войско гнано, але и міщан и из сел два третего виправовали, и убогшіе чотири пятого з оружем и борошном, як до войни» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 128). Отже, як наголошує Самовидець, і тут чітко проявлялась станова нерівність, «убогшіе» селяни мусили виставляти до війська більше людей. До війська забирали також війтів, бурмистрів і ремісників, навіть музик, скрипників, дудників (Див.: Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 129). Пише Самовидець і про утиски духовенства. Він співчуває простим людям. Крім того, Самовидець, як уже зазначалось – проти будь-якого насильства. Тому він виступає прихильником полегшення соціальної напруженості, орієнтує панівні верстви на поміркованість, відмову від політики жорсткого гноблення народу, яка, зрештою, привела б до послаблення влади.
Разом з тим Самовидець ставиться зі співчуттям до виступів народу, які вважає обґрунтованими і справедливими. Адже у країні посилено відбувалося відновлення феодальних відносин, порушених Визвольною війною, зростало старшинсько-шляхетське землеволодіння, посилювалась експлуатація низів – як селян, міщан, так і козаків. «А козацтво, – пише Самовидець, – щодалій в злость ся утравляли, а звлаща и тую даючи причину, же людей тяглих повернули в послушенство и у подачку его царского величества воєводам, що юже отвикли были давати подачок. И с того найболше бунти почали вставати…» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 101).
З тривогою й обуренням пише Самовидець про міжусобиці і кровопролитні війни, які спустошували землю, мордували і нищили невинних людей. Він звертає увагу на боротьбу за владу панівних станів, пише про козацькі міжусобиці, занепад моралі, сутяжництво, зростання злочинності, поширення пияцтва, зменшення морального впливу церкви тощо. Ілюструючи ці думки конкретними подіями, що сталися у м. Стародуб 1677 р., Самовидець описує страшну пожежу, яка спустошила місто. Цю пожежу він називає карою Божою. «Бо в том місті всчалася ненависть: першая – полковник против гетмана, священники межи собою, ... межи козаками и посполитими свари, позви, а знову зась корчми, шинки немал в каждом дворі, а при шинках безецности (безчесності – укл.) и частіе забойства, а за вшетечность жадной карности не чинено, але тое в жарти оборочано...» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 125).
Заслуговує на увагу й розуміння Самовидцем фінансових питань. Він аналізує систему податків, пише про військовий скарб, подає відомості про гроші, що були на той час в обігу. Зокрема, автор літопису повідомляє про жалування козакам, що надійшло «от его царского величества». Це були «...копійки золотые, которая важила полталяра. Того ж часу и мідяніе копійки повстали, которые рожною ценою ишли з срібрними, а таляр битій под печатю царскою был, которого по шести золотых брано» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 69).
Такі основні суспільно-економічні проблеми, що піднімались Самовидцем. Хоч їм відведено порівняно незначне місце у літопису, проте їх аналіз дає можливість з’ясувати характер економічної думки гетьманської доби, що її репрезентував представник заможного козацтва.
