Відмінності між версіями «Орлик Пилип Степанович»
Матеріал з Економічна думка України
Admin (обговорення • внесок) |
Admin (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 10: | Рядок 10: | ||
<br /><br /><br /><br /><br /> | <br /><br /><br /><br /><br /> | ||
| − | <spoiler text="Життя та діяльність"><div align="justify"><p>Народився Пилип Орлик у селі Косуті неподалік від Вільнюса (Литва), тепер | + | <spoiler text="Життя та діяльність"><div align="justify"><p>Народився Пилип Орлик у селі Косуті неподалік від Вільнюса (Литва), тепер Вілейського району Мінської області (Білорусь) у шляхетській родині чесько-литовсько-польського походження. Давня історія родини Орликів відома з генеалогічної довідки, укладеної сином Пилипа Орлика, генералом французької армії Григором Орликом у 1747 році (Реєнт О. П. Усі гетьмани України : легенди, міфи, біографії / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. – Х. : Фолiо, 2007. – С. 297–298. – (Історичне досьє)). |
</p> | </p> | ||
| − | Першим з чеського роду згадується у 1121 році Станіслав Орлик – прародич двох гілок, представники яких оселилися | + | Першим з чеського роду згадується у 1121 році Станіслав Орлик – прародич двох гілок, представники яких оселилися у Шлезьку (Сілезія) і в Польщі. Зберігся оригінал диплома імператора Фердинанда від 12 липня 1624 року – «Графові Орликові з Моравії». У ньому сказано, що «Орлик слов’янською мовою означає орла» і в Угорщині ця родина має ім’я “Olach”. На той час Орлики вже поділилися на дві гілки: одна з них проживала у володіннях імператора Фердинанда, а друга, протестантська, під час гуситських війн XV століття емігрувала до Польщі – у Краків. Польська лінія мала своїм продовжувачем Яна Криштофа Орлика, який одружився з донькою подільського воєводи Пиляви й помер у 1592 р. Їхнім сином був Степан Орлик, який помер у 1636 році, полишивши сина Степана. Останній прославився військовою відвагою, яка була відзначена на сеймі 1660 р., і загинув під Хотином 11 грудня 1673 року, полишивши маєток під Смоленськом. Від дружини з литовського роду Малаховських-Володкевичів Ірини він мав двох синів – старшого Степана, що помер бездітним, і молодшого – Пилипа. Пилипу дістався батьківський маєток на Мінській землі, який був незабаром проданий, після чого родина перебралася в Україну. Відомо, що батько Пилипа Орлика був католиком, а мати – православною. |
| − | Початкову освіту здобув у | + | Початкову освіту здобув у єзуїтській Віленській академії. Після того як сім’я Орликів переселилася в Україну, Пилип поступив до Києво-Могилянської академії як православний шляхтич (майбутнього гетьмана, очевидно, було охрещено за православним обрядом), яку він успішно закінчив у 1694 році. Великий вплив на формування світогляду, поетичних здібностей П. Орлика мав професор риторики та філософії Києво-Могилянської академії Стефан Яворський. Він протегував здібному, схильному до високих почуттів студею, а після закінчення академії допомагав йому влаштуватися на службі. П. Орлик все життя зберігав велику повагу та вдячність до свого вчителя. У 1698 р. Пилип Орлик одружився з донькою полтавського полковника Павла Герцика та Ірини Яблонської Ганною. Цей шлюб назавжди поєднав Орлика з українською старшиною. У Пилипа і Ганни Орликів народилося троє синів і п’ять доньок. |
| − | Спочатку П. Орлик працював писарем у канцелярії Київського митрополита. Згодом перебував на різних посадах Генеральної військової канцелярії. Був військовим канцеляристом, регентом (керуючим справами) Генеральної військової канцелярії, а у 1706 р. став генеральним писарем в уряді І. Мазепи. Брав участь у таємній дипломатичній діяльності гетьмана, був його найближчим радником. Орлик був посвячений у всі державні секретні справи, в тому числі, плани створення незалежної України. У 1708–1709 рр. разом з гетьманом намагався створити за участю східноєвропейських держав та Швеції антимосковську коаліцію, яка б стала гарантом політичної незалежності України. Він був найпершим помічником і соратником гетьмана І. Мазепи під час повстання і після Полтавської катастрофи | + | Спочатку П. Орлик працював писарем у канцелярії Київського митрополита. Згодом перебував на різних посадах Генеральної військової канцелярії. Був військовим канцеляристом, регентом (керуючим справами) Генеральної військової канцелярії, а у 1706 р. став генеральним писарем в уряді І. Мазепи. Брав участь у таємній дипломатичній діяльності гетьмана, був його найближчим радником. Орлик був посвячений у всі державні секретні справи, в тому числі, плани створення незалежної України. У 1708–1709 рр. разом з гетьманом намагався створити за участю східноєвропейських держав та Швеції антимосковську коаліцію, яка б стала гарантом політичної незалежності України. Він був найпершим помічником і соратником гетьмана І. Мазепи під час козацького повстання і після Полтавської катастрофи разом з гетьманом відбув в еміграцію до Молдавії. “Не вагаючись, поставив на карту Пилип Орлик набутий ним матеріальний достаток (і втратив його) заради втілення в життя великої ідеї Мазепи про незалежну самостійну Українську державу. Більше того, ризикуючи своїм життям, родиною, він залишався вірним цій ідеї й зберігав відданість гетьману під час найтяжчих випробувань і найтрагічніших подій, коли однодумці й прибічники Мазепи кидали його й просили милості та вибачення” (Реєнт О. П. Усі гетьмани України. – С. 304). У науці побутує теза: «Те, про що думав Мазепа, – Орлик втілював у життя» (Скрипнюк О. Конституція Пилипа Орлика 1710 року: основні правові і політичні ідеї та її історичне значення / Олександр Скрипнюк // Юридична Україна. – 2010. – № 12. – С. 5). |
| − | Після смерті І. Мазепи серед української еміграції постало питання про його наступника. 5 (16) квітня 1710 р. козацька рада, що відбулася поблизу Бендер, в присутності всієї старшини, запорожців, реєстрового козацтва одноголосно обрала Пилипа Орлика гетьманом. Під час обрання П. Орлика гетьманом між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями було укладено угоду – “Пакти і конституція прав і вольностей Запорізького війська”. Цей документ пізніше дістав назву “Конституція Пилипа Орлика 1710 р.”, або “Бендерська Конституція” | + | Після смерті І. Мазепи серед української еміграції постало питання про його наступника. 5 (16) квітня 1710 р. козацька рада, що відбулася поблизу Бендер, в присутності всієї старшини, запорожців, реєстрового козацтва одноголосно обрала Пилипа Орлика гетьманом. Під час обрання П. Орлика гетьманом між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями було укладено угоду – “Пакти і конституція прав і вольностей Запорізького війська”. Цей документ пізніше дістав назву “Конституція Пилипа Орлика 1710 р.”, або “Бендерська Конституція”. У ньому йшлося про угоду гетьмана та старшини про взаємні обов’язки, права й подальший устрій України. Договір був розрахований на те, що він після повернення емігрантів діятиме в Україні як правовий акт. Протягом наступних років, використовуючи різні шляхи та можливості, П. Орлик намагався втілити мрію українського козацтва – зробити Україну вільною і незалежною. Прагнучи добитися швидкого визволення України з-під московської влади, П. Орлик уклав союзний договір зі Швецією (квітень 1710), січень 1711 р. – з Кримським ханством, а в грудні 1711 та березні 1712 рр. уклав договори про союз з Оттоманською Портою. Пилип Орлик продовжував відому традицію укладання гетьманських договорів із володарями-протекторами, намагаючись відстоювати новий тип стосунків у договірних відносинах. “Ніколи не перестану шукати всіх легальних засобів, щоб заявити права моєї нації на Україну”, – писав гетьман Орлик в екзилі у листі до І. Скоропадського (Див.: Нартов В. В. Найвидатніші гетьмани та кошові отамани України / В. В. Нартов. – Х., 2007. – С. 265). |
| − | Підтримуючи позицію П. Орлика, 8 листопада 1710 р. Туреччина оголосила війну Московській державі. Навесні 1711 р. гетьман на чолі 16-тисячного війська, у склад якого входили і татарські загони, здійснив похід на Правобережну Україну. Війна не виправдала сподівань П. Орлика. 12 липня 1711 р. поблизу Ясс між Росією і Туреччиною було укладено Прутський мирний договір | + | Підтримуючи позицію П. Орлика, 8 листопада 1710 р. Туреччина оголосила війну Московській державі. Навесні 1711 р. гетьман на чолі 16-тисячного війська, у склад якого входили і татарські загони, здійснив похід на Правобережну Україну. Війна не виправдала сподівань П. Орлика. 12 липня 1711 р. поблизу Ясс між Росією і Туреччиною було укладено Прутський мирний договір. Протягом 1711–1714 рр. гетьман Орлик робив спроби організувати нову антимосковську коаліцію, але його намагання успіху не мали. У 1714 р. Пилип Орлик разом з частиною старшини на запрошення Карла XII переїхав до Швеції. З 1722 року перебував на території Османської імперії, спочатку у Салоніках (Греція), а згодом – здебільшого на території сучасних Молдови та Румунії. Помер у Яссах 24 травня 1742 р. Високоосвічений, знавець багатьох мов (близько 10 мов), літературно обдарований П. Орлик вирізнявся й високою шляхетністю. Змушений перебувати у вигнанні, він протягом трьох десятиліть опікувався долею України, активно пропагуючи ідею її соборності та незалежності. Поділяв погляди, мрії та підтримував у практичних діях П. Орлика щодо України і його син Григорій. Григор (Григорій) Пилипович Орлик (5 листопада 1702 – 14 листопада 1759) – французький дипломат, генерал-поручник французької армії, польний маршал Франції, граф. Про нього нагадує назва міжнародного аеропорту Франції. «Орлі» – колишнє передмістя столиці Франції, де син гетьмана України Пилипа Орлика побудував величний замок. Будучи гідним нащадком свого батька, він продовжував його справу: намагався створити широку коаліцію європейських держав для боротьби з агресивною політикою Російської імперії. |
| − | Григорій Орлик у листі до міністра закордонних справ Франції Амельо писав: «Ви не можете уявити собі мого горя; батько був для мене всім: другом, дорадником і вождем. Він був живим доказом, що людина в принципах може донести раз з’ясовані ідеали до кінця свого життя». В листі до Людовика XV Г. Орлик зазначав: «Завзяття, з яким мій батько до кінця своїх днів переносив найбільш жорстокі нещастя, найбільші розчарування і примхи долі, попадаючи в них внаслідок своєї вірності спільним інтересам, – здобуло йому пошану не лише в державах, зацікавлених його планами й законними заходами, але навіть і в тих державах, проти яких він працював для підтримки інтересів своєї батьківщини і нації» (Реєнт О. П. Усі гетьмани України | + | Григорій Орлик у листі до міністра закордонних справ Франції Амельо писав: «Ви не можете уявити собі мого горя; батько був для мене всім: другом, дорадником і вождем. Він був живим доказом, що людина в принципах може донести раз з’ясовані ідеали до кінця свого життя». В листі до Людовика XV Г. Орлик зазначав: «Завзяття, з яким мій батько до кінця своїх днів переносив найбільш жорстокі нещастя, найбільші розчарування і примхи долі, попадаючи в них внаслідок своєї вірності спільним інтересам, – здобуло йому пошану не лише в державах, зацікавлених його планами й законними заходами, але навіть і в тих державах, проти яких він працював для підтримки інтересів своєї батьківщини і нації» (Реєнт О. П. Усі гетьмани України. – С. 317). |
П. Орлик – один з авторів “Конституції Пилипа Орлика” (1710 р.), “Виводу прав України” (1712 р.), інструкцій українським делегаціям на переговорах з Кримським ханством (1710 р.) та Оттоманською Портою (1711 р.), “Маніфесту до європейських урядів” (1712 р.). Його перу належать дві поетичні книжки: «Alcides rossiyski triumfalnym lawrem ukoronowany» («Алцід російський, укоронований тріумфальним лавром») (Вільно, 1695 р.) – панегірик гетьманові І. Мазепі та «Hippomenes Sarmacki» («Гіппомен Сармацький») (К., 1698 р.) – панегірик на честь шлюбу ніжинського полковника Івана Обідовського та Ганни Кочубеївни. Вірші П. Орлик писав польською мовою блискучим версифікаційним стилем. Вони насичені античними уподібненнями і сягають вершин розвиненого українського бароко. Польською мовою, пересипаною латиною та церковнослов'янізмами, П. Орлик написав великий «Diariusz podrozny» («Діаріуш подорожній»), який складається з п'яти рукописних томів (початий у жовтні 1720 p., перерваний 1734 p.). | П. Орлик – один з авторів “Конституції Пилипа Орлика” (1710 р.), “Виводу прав України” (1712 р.), інструкцій українським делегаціям на переговорах з Кримським ханством (1710 р.) та Оттоманською Портою (1711 р.), “Маніфесту до європейських урядів” (1712 р.). Його перу належать дві поетичні книжки: «Alcides rossiyski triumfalnym lawrem ukoronowany» («Алцід російський, укоронований тріумфальним лавром») (Вільно, 1695 р.) – панегірик гетьманові І. Мазепі та «Hippomenes Sarmacki» («Гіппомен Сармацький») (К., 1698 р.) – панегірик на честь шлюбу ніжинського полковника Івана Обідовського та Ганни Кочубеївни. Вірші П. Орлик писав польською мовою блискучим версифікаційним стилем. Вони насичені античними уподібненнями і сягають вершин розвиненого українського бароко. Польською мовою, пересипаною латиною та церковнослов'янізмами, П. Орлик написав великий «Diariusz podrozny» («Діаріуш подорожній»), який складається з п'яти рукописних томів (початий у жовтні 1720 p., перерваний 1734 p.). | ||
| − | У багатьох країнах Заходу друкувались його твори і праці про нього. В історії України діяльність П. Орлика оцінювалась по-різному. «Немає єдиного трактування Орлика як політичного діяча, гетьмана, державотворця в російській, польській і західноєвропейській правовій і політичній літературі, – зазначає О. Скрипнюк. – Конституція Пилипа Орлика практично невідома російським дослідникам, бо український гетьман довгі роки був забороненою темою» (Скрипнюк О. Конституція Пилипа Орлика 1710 року | + | У багатьох країнах Заходу друкувались його твори і праці про нього. В історії України діяльність П. Орлика оцінювалась по-різному. «Немає єдиного трактування Орлика як політичного діяча, гетьмана, державотворця в російській, польській і західноєвропейській правовій і політичній літературі, – зазначає професор О. Скрипнюк. – Конституція Пилипа Орлика практично невідома російським дослідникам, бо український гетьман довгі роки був забороненою темою» (Скрипнюк О. Конституція Пилипа Орлика 1710 року. – С. 4). Ця тема, як наголошують дослідники, і зараз залишається для Росії білою плямою, про яку фактично мало хто знає і яку ніхто не досліджує. Не існує одностайності і у вітчизняних джерелах, оскільки діяльність П. Орлика досі вивчена недостатньо. Але усі, хто вивчав його біографію, виявляли до нього шану. |
| − | Проте, незважаючи на неоднозначну оцінку діяльності в цілому, ім’я П. Орлика увійшло в аннали історії у зв’язку зі створенням, по суті, першої в світі конституції. «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького...», «Правовий уклад та конституції законів та вольностей Війська Запорозького...», «Уклад прав і вольностей Війська Запорозького та угоди...», «Конституція Пилипа Орлика» (за основним автором) чи «Бендерська конституція 1710 р.» (за місцем її ратифікації) – все це різні варіанти назви одного документа «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня п'ятого дня у Бендерах», який по праву займає одне з чільних місць у скарбниці світової суспільної думки. Створена ним «вона була пройнята республіканським духом. У ній досить чітко простежувалися демократичні засади представницького парламентського ладу й визначався прогресивний історичний напрям розвитку державних реформ. Конституція визнавала непорушність трьох складових чинників правового суспільства, а саме – єдність і взаємодія законодавчої (широкої генеральної ради), виконавчої (гетьманської, обмеженої законом) і судової влади, підзвітної і підконтрольної, однак незалежної від гетьмана» (Апанович О. М. Чортомлицька Запорозька Січ: до 345 річниці заснування / О. М. Апанович. – К. : Українське козацтво, 1998. – С. 77–78). Конституція П. Орлика була написана двома мовами в просторому латинському і дещо скороченому староукраїнському варіанті. Вона складається з преамбули, 16 статей та тексту присяги гетьмана Війську Запорозькому. Починався документ урочистою декларацією, головною ідеєю якої було: Україна по обидва боки Дніпра повинна бути вільна від чужого панування. У вступі Конституції було подано стислий виклад історії України, пояснено причини, чому Україна розірвала стосунки з Москвою і прийняла протекторат Швеції; Україна визнавалася республікою, а влада гетьмана обмежувалася; гарантувалися права і привілеї запорожців; державною релігією проголошувалося православ’я, а Київська митрополія мала вийти з підпорядкування Московському патріархові. Відомий український історик права Микола Василенко визначав даний договір як «своєрідну українську Конституцію, яка свідчить про напрямок політичної думки української еміграції того часу … ідеї, закладені в основу угоди Орлика, поділяли не лише емігранти але й найбільш свідома частина старшини, яка не пристала до Мазепи» ( | + | Проте, незважаючи на неоднозначну оцінку діяльності в цілому, ім’я П. Орлика увійшло в аннали історії у зв’язку зі створенням, по суті, першої в світі конституції. «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького...», «Правовий уклад та конституції законів та вольностей Війська Запорозького...», «Уклад прав і вольностей Війська Запорозького та угоди...», «Конституція Пилипа Орлика» (за основним автором) чи «Бендерська конституція 1710 р.» (за місцем її ратифікації) – все це різні варіанти назви одного документа «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня п'ятого дня у Бендерах», який по праву займає одне з чільних місць у скарбниці світової суспільної думки. Створена ним, «вона була пройнята республіканським духом. У ній досить чітко простежувалися демократичні засади представницького парламентського ладу й визначався прогресивний історичний напрям розвитку державних реформ. Конституція визнавала непорушність трьох складових чинників правового суспільства, а саме – єдність і взаємодія законодавчої (широкої генеральної ради), виконавчої (гетьманської, обмеженої законом) і судової влади, підзвітної і підконтрольної, однак незалежної від гетьмана» (Апанович О. М. Чортомлицька Запорозька Січ: до 345 річниці заснування / О. М. Апанович. – К. : Українське козацтво, 1998. – С. 77–78). Конституція П. Орлика була написана двома мовами в просторому латинському і дещо скороченому староукраїнському варіанті. Вона складається з преамбули, 16 статей та тексту присяги гетьмана Війську Запорозькому. Починався документ урочистою декларацією, головною ідеєю якої було: Україна по обидва боки Дніпра повинна бути вільна від чужого панування. У вступі Конституції було подано стислий виклад історії України, пояснено причини, чому Україна розірвала стосунки з Москвою і прийняла протекторат Швеції; Україна визнавалася республікою, а влада гетьмана обмежувалася; гарантувалися права і привілеї запорожців; державною релігією проголошувалося православ’я, а Київська митрополія мала вийти з підпорядкування Московському патріархові. Відомий український історик права Микола Василенко визначав даний договір як «своєрідну українську Конституцію, яка свідчить про напрямок політичної думки української еміграції того часу … ідеї, закладені в основу угоди Орлика, поділяли не лише емігранти, але й найбільш свідома частина старшини, яка не пристала до Мазепи» (Василенко М. П. Конституция Филиппа Орлика / М. П. Василенко // Вибрані твори : у 3 т. – К. : Юридична думка : Академперіодика, 2006. – Т. 2. – С. 391). |
З соціально-економічних проблем, що визначались конституцією, виділялись такі, як соціальний захист населення, скасування для козаків і посполитих багатьох обтяжливих повинностей і податків, гарантія прав і свобод, відповідно до традиційного українського права, людей усіх станів. Передбачалось проведення ревізії земельних володінь старшини, що збагатилась свавільним захопленням землі. | З соціально-економічних проблем, що визначались конституцією, виділялись такі, як соціальний захист населення, скасування для козаків і посполитих багатьох обтяжливих повинностей і податків, гарантія прав і свобод, відповідно до традиційного українського права, людей усіх станів. Передбачалось проведення ревізії земельних володінь старшини, що збагатилась свавільним захопленням землі. | ||
| − | Проголошувалось реформування фінансової системи, вдосконалення торгової політики тощо. І що головне – проголошувався національний політико-економічний суверенітет Української держави, передбачався захист і розвиток козацького соціально-економічного устрою. Конституція П. Орлика, як відомо, не була втілена в життя, проте вона є одним із найвидатніших політичних документів | + | Проголошувалось реформування фінансової системи, вдосконалення торгової політики тощо. І що головне – проголошувався національний політико-економічний суверенітет Української держави, передбачався захист і розвиток козацького соціально-економічного устрою. Конституція П. Орлика, як відомо, не була втілена в життя, проте вона є одним із найвидатніших політичних документів XVIII ст. світового масштабу. |
| − | Ідею щодо незалежності України П. Орлик висловлює і в творі «Вивід прав України». Він підкреслює незаперечність того, «що козацька нація і Україна були вільними» і наводить історичні докази щодо цього. «Найсильнішим і найпереможнішим аргументом і доказом суверенності України» він називає союзний договір з Росією. Цей договір, пише він, «повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад в Україні» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол. : Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 1. – С. 242). Але цього не сталося. Щодо України, її станів учинено «вопіючу несправедливість». «Тому, – робить висновок Орлик, – з повною рацією можна вивести з усього цього, що Московський Двір належить уважати за узурпатора України» (Тисяча років української суспільно-політичної думки | + | Ідею щодо незалежності України П. Орлик висловлює і в творі «Вивід прав України». Він підкреслює незаперечність того, «що козацька нація і Україна були вільними» і наводить історичні докази щодо цього. «Найсильнішим і найпереможнішим аргументом і доказом суверенності України» він називає союзний договір з Росією. Цей договір, пише він, «повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад в Україні» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол. : Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 1. – С. 242). Але цього не сталося. Щодо України, її станів учинено «вопіючу несправедливість». «Тому, – робить висновок Орлик, – з повною рацією можна вивести з усього цього, що Московський Двір належить уважати за узурпатора України» (Тисяча років української суспільно-політичної думки. – Т. 4, кн. 1. – С. 244). |
Пилип Орлик став останнім гетьманом, що рішуче поставив питання про створення української незалежної держави. Безперечно, що як борець за державно-політичну й національну незалежність України і поборник її самостійності, П. Орлик займає визначне місце в галереї українських національних діячів визвольного руху ХVІІІ віку. | Пилип Орлик став останнім гетьманом, що рішуче поставив питання про створення української незалежної держави. Безперечно, що як борець за державно-політичну й національну незалежність України і поборник її самостійності, П. Орлик займає визначне місце в галереї українських національних діячів визвольного руху ХVІІІ віку. | ||
Версія за 08:46, 29 грудня 2014
Орлик Пилип Степанович
(11 (21) жовтня 1672 – 26 листопада 1742) або
(21 (31) жовтня 1672 – 24 травня (4 червня) 1742) –
український державний діяч,
гетьман Війська Запорізького в еміграції (1710–1742 рр.).
Автор пам’ятки політико-правової думки
«Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького війська».
(11 (21) жовтня 1672 – 26 листопада 1742) або
(21 (31) жовтня 1672 – 24 травня (4 червня) 1742) –
український державний діяч,
гетьман Війська Запорізького в еміграції (1710–1742 рр.).
Автор пам’ятки політико-правової думки
«Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького війська».
