Балудянський Михайло Андрійович

Балудянський (Балуг’янський) Михайло Андрійович

(26 вересня (7 жовтня) 1769 – 3 (15) квітня 1847) –
український і російський економіст, правознавець, громадський діяч.
Перший ректор Петербурзького університету (1819–1821).

Життя та діяльність

Народився 26 вересня (7 жовтня) 1769 р. в Австро-Угорщині у селі Верхня (Вишняя) Ольшава Земплінського комітату (нині р-н Стропков, Словаччина). Згодом родина Балудянських переселилася у село Вельаті (нині р-н Требішов) – нове місце служби голови родини. Походив з родини закарпатських русинів-українців Андрія і Марії Балудянських. Родина була багатодітною. Батько Михайла Балудянського був священиком греко-католицької церкви. Початкову освіту М. Балудянський отримав у гімназії католицького Міноритського ордену паулінів у місті Шаторальяуйхей (Sátoraljaújhely) (Угорщина), останні два роки у м. Кошау (нині м. Кошице, Словаччина). У 1780–1787 рр. навчався у Королівській академії правознавства, що знаходилася у м. Кошау. У 1785 р. закінчив філософський факультет, а у 1787 р. – юридичний. Згодом він продовжив навчання на юридичному факультеті Віденського університету, який закінчив у 1789 році, опанувавши чотирирічний курс за 2 роки за спеціальністю камеральні науки (державне господарство та облік). Значний вплив на молодого правознавця мав професор Й. Зонненфельс, який, за свідченням сучасників, вважав М. А. Балудянського своїм кращім учнем. Після блискучого закінчення університету Балудянському запропонували посаду професора у новоствореній Гросс-Великоварадинській академії в угорському місті Надьвараді (нині м. Орадя, Румунія). Тут він посів професорську посаду на кафедрі політичних наук, а потім кафедрі поліційного фінансового права та комерції.

У першій половині 90-х років М. А. Балудянський став активним учасником (за іншими даними – одним з керівників) підпільної угорської якобінської організації, яка боролася за проведення буржуазних реформ, скасування кріпосного права, відновлення незалежності Угорщини. Після викриття організації був відданий під суд, але завдяки відсутності у звинувачення прямих доказів і заступництву Зонненфельса Балудянський був виправданий в судовому засіданні 2 березня 1795 р. і зміг повернутися до творчої праці, хоча більшість керівників і активістів організації було страчено. Проте під пильним наглядом поліції він залишався продовж всього часу перебування в Угорщині (Див.: Усенко І. Б. Балудянський (Балуг'янський) Михайло Андрійович / І. Б. Усенко // Антологія української юридичної думки / ред. Ю. Шемшученко. – К. : Юридична книга, 2003. – Т. 5. – С. 28–29). У тому ж році його було призначено у Пештський університет, де він викладав до 1803 р. на кафедрах історії, статистики, публічного і народного права. У 1796 р. у Пештському університеті захистив дисертацію «Про зерносховища», в якій відстоювалася нова ідея створення, крім приватних, ще й державних зерносховищ, і отримав ступінь доктора права. Читав курси історії статистики, публічного, народного та фінансового права, був професором і деканом юридичного факультету. М. Балудянський володів багатьма мовами: давніми класичними, декількома слов’янськими, німецькою, французькою, англійською, італійською. Опинившись у Росії, він вивчив і російську мову, хоча у спілкуванні віддавав перевагу французькій.

У 1804 р. у Санкт-Петербурзі було відкрито Педагогічний інститут (на базі Учительської гімназії). В Росії у той час не вистачало кваліфікованих викладачів для вищих навчальних закладів. У зв’язку з цим попечитель Санкт-Петербурзького учбового округу Новосільцев з дозволу імператора Олександра I вирішив запросити до інституту закордонних вчених слов’янського походження (Див.: Очерки по истории финансовой науки: Санкт-Петербургский университет : [монография] / [О. Н. Ансберг, Ю. В. Базулин, С. А. Белозеров и др.] ; под ред. В. В. Ковалева. – М. : Проспект, 2009. – С. 109–110). Так Балудянський, який вже на той час став відомим як вчений з енциклопедичними знаннями у галузі економічних і політичних наук, за протекцією земляка і товариша по Віденському університету І. С. Орлая (лейб-медика російського імператора), отримав у 1803 р. запрошення до Росії. Австрійський імператор погодився на це лише з однозначною забороною майбутнього повернення нелояльного професора в Угорщину. Балудянський виїхав до Росії у грудні 1803 р. і у лютому 1804 р. був прийнятий на службу ординарним професором політичних наук Санкт-Петербурзького педагогічного інституту. За однією з версій, опинившись у Росії, Михайло Балудянський вирішив, що з точки зору російської граматики його прізвище повинно звучати як Балугьянский. Таким чином, сталася зміна у написанні прізвища і він став відомим у Росії як Михайло Андрійович Балуг’янський (Балугьянский) (Див.: Фатеев А. Н. Академическая и государственная деятельность М. А. Балудянского в России / А. Н. Фатеев. – Ужгород, 1931. – С. 6). Невдовзі після переїзду Балудянського до Петербурга в «Санкт-Петербургских ведомостях» з’явилось цікаве повідомлення про відкрите викладання наук у Педагогічному інституті професором Балудянським ««по понедельникам, вторникам, средам и пятницам с 9 до 11 утра» за досить широкою програмою «(энциклопедии юридических и политических наук, политической экономии, дипломатики)» (Вархола М. Вклад первого ректора Санкт-Петербургского университета Михаила Балудянского в развитие науки и образования / М. Вархола, Л. Дубовицка // Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Серія педагогічна. – 2009. – Вип. 15. – С. 187). І у подальшому, після реорганізації Педагогічного інституту в університет, лекції, що читав М. А. Балудянський, завжди користувалися особливою популярністю серед слухачів і були предметом обговорення та дискусій (Вархола М. Вклад первого ректора … – С. 187). У своїх наукових поглядах М. А. Балудянський, за винятком короткочасних «якобінських захоплень», послідовно відстоював ідеї освіченого абсолютизму. Як і його вчитель Й. Зонненфельс, М. А. Балудянський був прибічником раціоналізму, вважав, що уряд має керуватися принципами розуму та законності. Відповідно, він не виступав проти абсолютистського характеру управління, але пропонував ряд поміркованих реформ, які сприяли б раціоналізації та зміцненню державного апарату та державного управління. Водночас він не сприймав утопічних соціальних теорій, був противником поглядів Руссо тощо (Див.: Антологія української юридичної думки. – Т. 5. – С. 32).

Зважаючи на широку ерудицію вченого, російська влада, окрім професури, запропонувала Балудянському ще посаду редактора відділу державного господарства та фінансів у «другій експедиції» Комісії по складанню законів Російської імперії. З 1809 по 1812 р. Балудянський був начальником IV відділення комісії та, крім того, працював у Міністерстві фінансів. Між науково-педагогічною й службовою діяльністю Балудянського у різних урядових установах в якості вченого і урядовця існував безпосередній зв'язок. Так, у відомій записці Балудянського, адресованій М. М. Сперанському, найближчим помічником і однодумцем якого він був, він писав: «Что учил в университете, тем занимался практически в министерстве финансов и по части законов» (Цит. за: Вархола М. Вклад первого ректора … – С. 188). Численні записки та проекти Балудянського були присвячені найбільш важливим питанням державного устрою і багато його ідей знайшли практичне втілення у фінансовій та адміністративній політиці. У записці від 22 листопада 1816 р. для міністра фінансів Д. Гур’єва, М. Балудянський зазначив, що було ним розроблено за час перебування у Росії, зокрема: 1) план і проект зводу положень публічного права; 2) проект реорганізації міністерств; 3) проект законів про сільське господарство; 4) план законоположень поліцейських; 5) велика теоретична праця (8 томів) з політичної економії та фінансів; 6) проект різних фінансових заходів, прийнятих у 1810 р.; 7) значна кількість записок про монетну систему, банки, фінансове управління головних європейських держав, про поземельний податок; 8) три історичні записки про фінансову адміністрацію в Росії від Петра I до 1812 р.; 9) записка 1814 р., адресована російському імператору, з викладенням нового фінансового плану; 10) проекти з питань обігу паперових грошей на прикордонних територіях імперії та ін., а також багато інших записок з різних питань, що цікавили адміністрацію та вимагали законодавчого розгляду. Балудянський став, по суті, першим вченим-економістом, який почав займатися проблемами російських фінансів. Автори «Очерков по истории финансовой науки: Санкт-Петербургский университет» звертають увагу на очевидне приниження російською історико-економічною наукою ролі Балудянського у підготовці фінансових реформ та доводять, що «… можно считать, что именно Балугьянский заложил первый камень в основание русских финансовых реформ. А это означает, что знаменитый План финансов, автором которого принято считать Сперанского, можно назвать планом Балугьянского-Сперанского» (Очерки по истории финансовой науки: Санкт-Петербургский университет. – С. 112).

Важливу роль у житті М. Балудянського зіграла його наближеність до царського двору. З 1813 по 1817 рр. за дорученням імператриці Марії Федорівни він викладав природниче, публічне та народне право великим князям Миколі Павловичу та Михайлу Павловичу (рідним братам Олександра I). У 1817 р. Балудянський був обраний деканом філософсько-юридичного факультету Головного педагогічного інституту в Санкт-Петербурзі. На цій посаді він залишився і після перетворення інституту в університет. У цей період він викладає головним чином правознавчі дисципліни та політичну економію.

У жовтні 1819 р. у новоствореному університеті пройшли вибори ректора, рішенням конференції було обрано М. А. Балудянського. 27 жовтня 1819 р. Балудянський був затверджений імператором Олександром I на посаді ректора Санкт-Петербурзького університету. У той час, як зазначають автори дослідження «Очерки по истории финансовой науки: Санкт-Петербургский университет», в університеті «был собран, пожалуй, лучший в стране педагогический состав. В лекциях преподавателей ярко проявлялись просветительские идеи, характерные для того времени, и смелость научных воззрений. Главной заслугой Балугьянского на посту ректора является разработка проекта устава Санкт-Петербургского университета, который предусматривал не ограниченную правительством автономию университета, а также возможность получения высшего образования для всех сословий русского общества. Петербургский университет должен был, по мнению автора проекта устава, стать головным учебным заведением страны в научных исследованиях и способствовать созданию научных обществ, обеспечить написание и издание учебной и научной литературы. По своей направленности проект Балугьянского отражал современные тенденции в области просвещения и высшего образования. Несмотря на то, что проект устава был отвергнут и принят «типовой» устав российских университетов, а впоследствии реакционный устав 1835 г., многие мысли и идеи Балугьянского, заложенные в проекте, в течение длительного времени оказывали влияние на развитие университетского образования в России» (Очерки по истории финансовой науки: Санкт-Петербургский университет. – С. 113).

Як відомо, за заслуги перед юридичним факультетом Петербурзького університету у 1874 р. було засновано стипендію ім. Балудянського, яка присуджувалася кращим студентам. Нажаль, до цього часу ця традиція не збереглася. Як зазначається в Енциклопедичному словнику Брокгауза–Єфрона, «как об университетском деятеле, летопись Санкт-Петербургского университета может вспоминать имя Балугьянского с великой благодарностью. Во-первых, Балугьянский принес немалую помощь бывшему тогда попечителю, гр. С. С. Уварову, в начертании первого устава для Петербургского университета. Во-вторых, как профессор, Балугьянский, положил хорошие основы преподаванию политических наук в Петербургском университете, в котором эта отрасль наук, как бы в выполнение завещанного Балугьянским, постоянно процветала. Лекции самого Балугьянского отличались не только глубоким знанием дела, но и изящной формой. Историк Петербургского университета В. В. Григорьев приводит … отзыв одного из слушателей Балугьянского: «Это был преподаватель одушевленный и увлекательный, со знаниями обширными и разнородными»» (Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – СПб. : Брокгауз и Ефрон, 1891. – Т. 2а (полутом 4). – С. 833).

У жовтні 1821 р. Балудянський на знак протесту проти дій уряду відмовився від посади ректора і залишився тільки на посаді професора університету. Остаточно залишивши університет, у квітні 1822 р. Балудянський повернувся до законотворчої діяльності, знову став членом комісії зі складання Зводу законів Російської імперії. Імператор Олександр I особисто знав Балудянського і часто вислуховував його поради та думки. У 1822 р. за дорученням Олександра I М. Балудянський приймав участь у роботі комітету по вирішенню суперечок між Англією та Сполученими Штатами Північної Америки, йому було доручено редакцію усіх спірних пунктів і питань про способи вирішення непорозумінь, що виникли. Після вступу на російський престол Миколи I, у січні 1826 р. було створено II відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, завданням якої було створення Повного Зводу Законів Російської Імперії у хронологічному порядку; створення систематичного Зводу Законів, що діяли у сучасний період, та перехід до складання Зводів (нових законів). Управління справами було доручено М. Сперанському, а начальником канцелярії було призначено Балудянського. За активної участі Балудянського було підготовлено й видано 15 томів Повного зібрання законів і Зводу законів Російської імперії та 12 томів Зводу військових постанов. Балудянський – автор значної кількості проектів, записок з адміністративного права, фінансів, аграрних відносин, місцевого самоуправління тощо.

У 1827 році Балудянський – статс-секретар Миколи I, з 1828 р. – таємний радник. Як статс-секретар М. Балудянський був у 1833 р. членом комісії, яка, вивчивши документи і ситуацію у Південно-Західному краї Російської імперії, прийняла рішення про відкриття університету в Києві. Зусиллями Балудянського протягом декількох років при II Відділенні Особистої Його Імператорської Величності Канцелярії було підготовлено групу студентів з 15 осіб (з кращих випускників духовних навчальних закладів), яку за його сприяння було відправлено на навчання до Берлінського університету. Після повернення з-за кордону студенти складали іспит комісії під головуванням Балудянського, при участі професорів університету та членів II Відділення. Ці 15 молодих юристів були визнані професорами і склали ядро, навколо якого сформувалися юридичні кафедри. Першими російськими докторами права стали С. І. Баршев, Я. І. Баршев, С. О. Богородський, О. В. Куніцин, К. О. Неволін, С. М. Орнатський, І. В. Платонов, П. І. Редкін, О. О. Федотов-Чеховський та інші (Див.: Антологія української юридичної думки. – Т. 5. – С. 31).

«Значение Балугьянского далеко не исчерпывается теми трудами, от которых остались официальные следы. Обладая колоссальными и разнообразными познаниями, он охотно делился своей опытностью со всеми, кто к нему обращался. Оставшаяся после него огромная корреспонденция показывает, что он был в переписке со всеми выдающимися русскими деятелями своего времени, которые постоянно искали его советов, и таким образом, он косвенно влиял на все государственные мероприятия. Неподверженный честолюбию, он охотно отдавал результаты своих трудов в распоряжение другого и никогда не стремился подчеркнуть свою роль в делах, не порученных ему прямо. Вместе с тем, ценя по достоинству чужие труды, Балугьянский всегда выдвигал талантливых людей из своих подчиненных и не стеснялся испрашивать им щедрые высокие награды. По убеждениям Балугьянский был определенным консерватором, враждебно относился к общественной самодеятельности и к свободолюбивым идеалам, придавал важное значение в государственном строе религии и полагал идеалом такой государственный организм, в коем церковь и светская власть были связаны неразрывно» (Большая биографическая энциклопедия [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/7748/Балугьянский).

Діяльність М. А. Балудянського була відзначена численними нагородами (ордена Св. Володимира II і III ступенів, Св. Анни I і II ступенів, Білого Орла, Св. Олександра Невського з діамантовими знаками, чотири знака з відзнакою за бездоганну службу), чинами, височайшими подарунками (золоті табакерки з портретом государя імператора Миколи I, прикрашені діамантами; оренда у Подільській губернії). З 16 червня 1837 року М. Балудянський – потомственний дворянин. Рід Балудянських (Балуг’янських) було приєднано до шляхетного російського дворянства. При затвердженні гербу Балудянського імператор Микола I власноруч вніс у герб цифру XV – поцінувавши таким чином його заслуги у підготовці перших 15 томів Зводу законів Російської Імперії.

В останні роки життя налагодилися стосунки М. Балудянського з австрійською владою, що дало йому змогу кілька разів (у 1828, 1833, 1845 і 1846 рр.) відвідати Австро-Угорщину, зокрема лікуватися у Карлсбаді і Тепліце. Крім того, вчений багато років бував у Пруссії і Чехії, чимало зробив особисто для налагодження контактів з європейськими вченими. М. Балудянський постійно спілкувався з передовими представниками наукового світу Європи (В. Ганкою, П. Й. Шафариком, Л. Й. Челаковським, Й. Юнгманом, А. Гумбольтом та іншими). З 1808 р. він став почесним членом Ботанічного товариства в Альтенбурзі; з 1810 року – почесним членом Мінералогічного товариства в Єні, головою якого у той час був Й. В. Гете.

У 1839 р. при збереженні всіх попередніх посад М. Балудянський був призначений сенатором. В останні роки життя М. Балудянський мав поганий зір та слух, і 1839 р. його керівник Д. Блудов, який змінив на посаді Сперанського, звернувся до Миколи I з пропозицією відправити Балудянського у відставку. Відповіддю було: «Позвольте, граф, мне и Михаилу Андреевичу остаться на наших местах до нашей кончины» (Цит. за: Фатеев А. Н. Академическая и государственная деятельность М. А. Балудянского в России. – С. 55). Начальником II відділення Імператорської канцелярії Балудянський залишався до кінця життя. Помер М. А. Балудянський 3 квітня 1847 р. у Санкт-Петербурзі у зеніті слави. Похований у Троїцько-Сергієвій пустині. Водночас він залишив 9 дітей (двох синів і сім дочок), значну кількість боргів, які згодом були виплачені за казенний кошт.

– напише згодом про батька старша донька Марія Медем (Медем М. М. М. А. Балугьянский / М. М. Медем // Русский архив. – 1885. – № 11. – С. 432). Дружиною М. А. Балудянського (одружився у 1802 р.) була німецька дворянка Антонія Анна Юлія (Анна або Антуанетта Іванівна) фон Гегер.

Науковий доробок Балудянського надзвичайно великий. Він лишив велику кількість наукових праць, записок, теоретично-практичних розробок. Деякі праці написані іноземними мовами (латинською, французькою, старослов’янською) (Див.: Голубка С. «Економічна система» М. А. Балудянського / С. Голубка. – Львів, 1998. – С. 77). Його праці й до цього часу не опубліковані та зберігаються в різних архівах. Конспект його праці «Система Михаила Балугьянского» зберігається в Архіві Академії наук у Санкт-Петербурзі, у ньому дається підготовлене для Сперанського обґрунтування реформи фінансів (1809 р.); конспект лекцій з політичної економії зберігається у Державному історичному музеї Москви у фонді О. І. Баратинського; чернетки проекту Статуту Петербурга – у Російському державному історичному архіві. У цілому наукова спадщина Балудянського затвердилася в історії економічної науки під назвою «Економічна система». Вона охоплює великий спектр економічних питань і включає як безпосередньо розробки теоретичних проблем, аналіз розвитку економічної думки, так і розробки, що торкались господарсько-правових питань країни. Наукові праці Балудянського присвячені питанням політичної економії, історії економічної думки, кредиту, грошовому обігу, фінансам, аграрному питанню та ін.

У питанні економічної теорії Балудянський виступав прихильником А. Сміта, вчення якого в основному дотримувалась у викладенні політичної економії прогресивна університетська професура. Вчення А. Сміта активно пропагувалось і у ряді журналів, статті в яких публікував Балудянський. Він, як і інші вчені-економісти, займався не просто популяризацією вчення А. Сміта, а розвивав його ідеї, робив спроби застосування їх до російської дійсності.

Так, Балудянський опублікував кілька статей в «Статистическом журнале» (1806–1808 рр.) щодо теоретичних засад меркантилістів, фізіократів і А. Сміта. Він обіцяв надрукувати у цьому ж журналі статтю, в якій буде показане застосування ідей Сміта до Росії. Проте стаття не була опублікована. Справа у тому, що за тодішніми цензурними умовами об’єктивний аналіз соціально-економічного стану Росії і становища класів не міг бути надрукованим.

Часом більші можливості щодо цього мали викладачі політичної економії, хоча вони, як і Балудянський, зазнавали гонінь з боку реакційної влади за пропаганду прогресивних думок. Між тим значення політичної економії як науки в Росії зростало. Значний внесок в її розвиток вніс Балудянський. «По отзыву одного из его слушателей, – говорит проф. Григорьев, – это был преподаватель одушевленный и увлекательный, с знаниями обширными и разнородными, замечательное сочинение которого «Изображение различных хозяйственных систем» утвердило в нашей литературе тогда еще новую терминологию политической экономии» (Цит. за: Фатеев А. Н. Академическая и государственная деятельность М. А. Балудянского в России. – С. 32).

За своїм змістом курс політичної економії тоді зводився, по суті, до вчення про державне господарство і економічну політику. В основному так визначав її і Балудянський. Проте він, як і ряд інших прогресивних учених, не обмежувався таким розумінням політичної економії. Аналіз державного господарства вони здійснювали на загальних теоретичних засадах цієї науки.

У цьому відношенні досить показовою є праця, яку високо оцінювали як фахівці, так і студенти. Йдеться про твір Балудянського «Национальное богатство». Ця праця була опублікована в «Статистическом журнале» 1806–1807 рр., починає її автор з визначення змісту державного господарства:

(Балудянский М. А. Национальное богатство / М. А. Балудянский // Статистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 1. – С. 45).

Отже, йдеться про систему меркантилістів, фізіократів й А. Сміта. Автор послідовно аналізує ці системи, визначає їхні теоретичні засади та причини формування. Системі, яка, притаманні такі правила:

(Статистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 1. – С. 50, 51, 52, 53). Згідно з цими теоретичним засадами здійснюється і практична діяльність, основою якої є збільшення грошей. У цій діяльності важливу роль відіграє держава (Статистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 1. – С. 54), що визначає кожному з членів своє завдання. Звертає увагу Балудянський і на необхідність стежити за балансом торгівлі, щоб уникнути помилок в управлінні. Баланс, за визначенням Балудянського, повинен бути вигідним – це

(Статистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 1. – С. 55–56). Баланс, за словами автора, служить єдиним показником для випробування правильності комерційної політики. Перше місце у комерційній діяльності належить зовнішній торгівлі, потім внутрішній, а відтак йдуть мануфактура і сільське господарство. Промисловість є лише засобом пожвавлення обігу грошей і розвитку зовнішньої торгівлі. Найважливішими галузями промисловості є ті, які орієнтуються на зовнішню торгівлю. Землеробство, незважаючи на його важливість, найменш поважна галузь. Воно у системі меркантилізму є засобом сприяння зовнішній торгівлі.

За правилами системи меркантилізму ввіз будь-яких товарів вважається збитком, а вивіз – прибутком. Звертає увагу автор і на практику створення колоній, щоб тримати їх торгівлю у цілковитій залежності від себе. Балудянський досить детально проаналізував основні принципи системи меркантилізму. Він критично ставиться до цієї системи і робить висновок, що ніякі заборони вивозу товарів і грошей не матимуть повного успіху. Політика меркантилізму посилює ворожнечу між народами. Балудянський цитує з цього приводу А. Сміта, який наголошував, що торгівля, котра повинна бути спілкою порозуміння й дружби, стала джерелом незгоди і ворожнечі.

Друга система, яку аналізує Балудянський, – це система Фізіократів, або Економістів. Визначивши загальні умови появи цього напряму, або системи, автор розкриває її зміст та теоретичні засади. У фізіократів

                                                       (Статистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 2. – С. 35).

Праця землероба є продуктивною, вона примножує народне багатство, а інші – ремісники, фабриканти, купці, вчені – тільки споживають і знищують працю землероба.

Відповідно, Балудянський визначає за теорією фізіократів поділ населення на два класи: та (Статистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 2. – С. 37). Він звертає увагу на те, що у фізіократів тільки два класи: поміщики і відкупники (орендарі) вважаються за продуктивний, чи прибутковий, клас. Що ж до селян, то вони – вільні чи кріпаки – як поденники і лише через них поміщик одержує чистий продукт.

(Статистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 2. – С. 49). Цікавим є висновок Балудянського про те, що податок фактично сплачує споживач.

Найбільшу увагу Балудянський приділяє теорії А. Сміта. Він пише, що саме Сміт критично проаналізував обидві системи, довів їх недосконалість і створив нову. Відшукуючи першопричину багатства, він відкрив її у праці. Балудянський аналізує основні теоретичні засади вчення А. Сміта:

  1. Праця і обмін – ось головні причини народного багатства. Перший виробляє, останній поділяє вироблене між членами суспільства.

  2. Виробляти не означає творити. Речі не виробляються, а лише видозмінюються.
  3. Праця поділяється на продуктивну і безплідну. Перша примножує речі, які нею виробляються, друга – ні.
  4. Продуктивна праця винагороджується сама собою, безплідна – через посередника.
  5. Всі безплідні класи споживають продукти продуктивної праці.
  6. Головне багатство народу не в грошах, а у кількості всіх речей, наявних у суспільстві.

Виклавши загальні теоретичні принципи системи А. Сміта, Балудянський аналізує відповідно виробництво й обмін. Для будь-якого виробництва необхідні: праця, капітал і земля. Першою необхідністю виробництва є праця. Балудянський правильно сприймає і підкреслює ідею А. Сміта про те, що підвищення продуктивності праці забезпечується за рахунок поділу праці, застосування механізмів і збільшення кількості працюючих. Значну увагу автор приділяє аналізу плати за працю, аналізує фактори, що впливають на її величину. Плату за працю він називає першою складовою ціни. Докладно проаналізував Балудянський і таку категорію, як капітал. Під капіталом він розуміє і поділяє його на прибутковий і безплідний (Статистический журнал. – 1807. – Т. 2, ч. 1. – С. 19).

Прибутковий, у свою чергу, поділяється на непорушний та обіговий, фактично – основний і обіговий.

(Статистический журнал. – 1807. – Т. 2, ч. 1. – С. 19, 21). Відповідно вона виробить менше наступного року і багатство зменшуватиметься. Балудянський наголошує на необхідності бережливості, ощадливості, проте вона не повинна (Статистический журнал. – 1807. – Т. 2, ч. 1. – С. 22).

(Статистический журнал. – 1807. – Т. 2, ч. 1. – С. 25). Балудянський виступає прихильником економічного лібералізму. Він підкреслює, що уряд не повинен втручатись у виробництво.

Цьому сприяє перелив капіталу у прибуткові сфери виробництва. Прибуток на капітал є другою складовою ціни.

(Статистический журнал. – 1807. – Т. 2, ч. 1. – С. 29). Отже, Балудянський сприймає визначення цінності А. Смітом. Щодо ренти, то її автор трактує як чистий прибуток, що його одержує власник землі (Статистический журнал. – 1807. – Т. 2, ч. 1. – С. 30). Розглянувши виробництво, Балудянський переходить до аналізу розподілу й обігу багатства.

(Балудянский М. А. О разделении и обороте богатства / М. А. Балудянский // Статистический журнал. – 1808. – Т. 2, ч. 2. – С. 1).

Балудянський пояснює сутність обміну, зазначає, що з появою грошей він став називатися купівлею. Аналізуючи обмін, автор вводить до обігу такі економічні категорії і поняття, як: товар, покупець, споживач, купець, споживання, торгівля, торгова політика тощо.

Проаналізувавши закони обміну, Балудянський робить висновок антимеркантилістської спрямованості:

                                                       (Статистический журнал. – 1808. – Т. 2, ч. 2. – С. 9).

Приділяє увагу Балудянський і аналізові грошей. Йому передує постановка автором ряду запитань: 1) чи становлять гроші єдине джерело багатства; 2) чи є вони знаком; 3) чи гроші – це міра цінності речей?

Автор виходить з того, що гроші були винайдені для зручності обміну. Але гроші в нього – це благородні метали, які мають власну цінність. Це товар і, як будь-який товар, має ціну, яка складається з трьох частин. Гроші (благородні метали) – лише частина багатства країни. Цю думку Балудянський ілюструє цікавим статистичним матеріалом про структуру багатства Англії та Франції, посилаючись на Пітта та А. Юнга. Не можна гроші вважати лише знаком, що представляє товари. Цю думку він підтверджує, посилаючись на Монтеск’є. Гроші мають внутрішню цінність, яка може змінюватись або у разі «порчі монети», або у випадку збільшення видобутку благородних металів. Балудянський детально розглянув закономірності грошового обігу, функцію грошей як засобу обміну.

Посилаючись на Сміта, Балудянський звертає увагу на необхідність використання кредиту і паперових грошей. Він проводить чітку межу між паперовими грішми і паперами, що становлять собою капітал, тобто акціями, векселями, державними облігаціями.

– такий чіткий висновок автора (Статистический журнал. – 1808. – Т. 2, ч. 2. – С. 28). Досить детально він аналізує сутність, роль і закономірності обігу кредитних грошей.

Робить автор і загальний висновок зі своєї праці:

                                                       (Статистический журнал. – 1808. – Т. 2, ч. 2. – С. 76).

Отже, автор, критично проаналізувавши економічні системи меркантилістів і фізіократів і будуючи свою систему в основному на теоретичних засадах А. Сміта, дає відповідь на запитання про походження багатства, збагачення нації. Поряд з економічними рекомендаціями він наголошує на необхідності поширення знань. Але головне — це свобода. Йдеться не лише про сприйняття ним системи економічного лібералізму, а й про особисту свободу, свободу особи. Він виступає за свободу розвитку всіх галузей народного господарства: промисловості, землеробства, торгівлі, проголошує, що

(Статистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 2. – С. 61). Автор, як уже зазначалось, – прихильник невтручання держави в економічне життя. У праці «Система Михаила Балугьянского» він пише: «Держава не може бути ні добрим господарем, ні добрим фабрикантом».

(Cтатистический журнал. – 1806. – Т. 1, ч. 2. – С. 61). Проте природний порядок розвитку окремих галузей виробництва він розумів своєрідно. Найбільш вигідним заняттям для окремих осіб і держави він вважав землеробство, яке «всегда должно оставаться главной отраслью промышленности» (Цит. за: История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; ред. А. И. Пашков. – М. : Соцэкгиз, 1958. – Т. 1, ч. 2. – С. 108).

Розвиток землеробства, його вдосконалення, нагромадження капіталів дозволять перейти до природного, а не штучного (наприклад, за рахунок протекціонізму) розвитку мануфактури. Але всьому повинна передувати свобода народу. Працюючи у комісії з кодифікації законів, Балудянський складав проекти сільських законів. Зокрема є свідчення, що він був автором «обширної меморії» про звільнення селян від кріпосницької залежності.

«Труд этот состоял из четырех довольно объемистых рукописных томов … В этой мемории, кроме исторического изложения крепостного права в России и в иностранных государствах с древних времен, был описан порядок отмены оного в Европе и разработан проект освобождения крестьян для нашего отечества, с устройством сельского населения на началах свободного труда» (Баранов П. Михаил Андреевич Балугьянский, статс-секретарь, сенатор, тайный советник (1769–1847) : биогр. очерк / П. Баранов. – СПб., 1882. – С. 22).

Балудянський дійсно негативно ставився до кріпацтва і виступав за звільнення селян. Але за тодішніх умов він пропонував перш за все розробити статут про селян, визначити право власників і повинності селян, узаконити те, що тепер полишено сваволі (Див.: История русской экономической мысли. – Т. 1, ч. 2. – С. 104–105). Ставив завданням він і вирішення питання землекористування. На той час найдоцільнішою формою землекористування він вважав передачу поміщиками землі селянам на відкуп, в оренду з правом спадковості (Див.: Голубка С. «Економічна система» М. А. Балудянського. – С. 108). Разом з тим він писав, що вся увага законодавства повинна бути спрямована на те, щоб «народ сделать свободным, а потом уже произвесть накопление капитала у крестьян, посредством коего они должны бы возделывать владельческие поместья» (Цит. за: История русской экономической мысли. – Т. 1, ч. 2. – С. 104).

Таку систему, тобто систему оренди, Балудянський вважав найбільш придатною для того часу тому, що вона відкривала нові можливості розвитку як селянського, так і поміщицького господарства. Балудянський пропагував ідею селянського нагромадження як запоруку економічного процвітання Росії. Отже, для нього вирішення аграрного питання у країні полягало не лише у звільненні селян, а також у наданні їм значення міцної підвалини російського землеробства через нагромадження в їхніх руках капіталів, необхідних для обробки землі.

Балудянський – видатний учений-мислитель, його теоретичний курс політичної економії і фінансового права відіграв велику роль у розвитку економічної теорії і вихованні плеяди молодих учених. Неоціненний його внесок як державного реформатора, який, керуючись новими ідеями західних економістів, з багатьма з яких він листувався, творчо застосовував їх до російської дійсності, особливо у фінансовій сфері і кодифікації законів. У цій діяльності Балудянський плідно співпрацював із М. Сперанським. Як писав біограф Сперанського М. Корф,

(Корф М. А. Жизнь графа Сперанского / М. А. Корф. – СПб., 1861. – Т. 2. – С. 313). Проте ім’я Балудянського ще не знайшло заслуженої оцінки в історії економічної думки.

Л. Я. Корнійчук, Т. В. Куриленко

Відомі вчені та авторитетні джерела про Михайла Андрійовича Балудянського

Лариса Павлівна Горкіна (1941–2013) – український науковець, професор, доктор економічних наук, лауреат премії імені М. І. Туган-Барановського

«… Вже Михайло Балудянський прийняв визначення А. Смітом цінності як суми доходів і вважав, що теорія ціни веде до дослідження: а) плати за працю; б) прибутку на капітал; в) доходів від землі. Таку точку зору поділяли також Тихон Степанов та Іван Вернадський. При цьому вони особливу увагу приділяли потребам. «Задоволення потреб, яке досягається працею, – писав І. Вернадський, – є метою усієї діяльності людини». Виходячи з такого розуміння виробництва, ці вчені сприйняли і розвивали розширене поняття продуктивної праці, включаючи до нього і нематеріальні послуги».
     Горкіна Л. П. Стан та рівень уявлень про ринкову економіку в Україні на рубежі ХІХ–ХХ ст. / Л. П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України : міжвід. зб. наук. праць / Ін-т екон. НАНУ ; [ред. Т. І. Дерев’янкін]. – К. ; Тернопіль, 1998. – Вип. 30. – С. 143.

«М. Балудянський – українець за походженням, випускник юридичного факультету Віденського університету, професор Академії у Гросс- Вайдені, а з часом – Пештського університету, де викладав політичну економію, запрошений 1803 р. до С.-Петербурга, перший ректор С.-Петербурзького університету і одночасно член Комісії по складанню законів у міністерстві фінансів – одним з перших зумів органічно поєднати свої наукові погляди з практичними економічними проблемами тогочасної Російської імперії. Серед них – проблема кріпосного права та форм землеробства, питання грошового обігу, фінансів, кредиту та ін. …

Не втрачає інтересу і нині переконання цього видатного мислителя у тому, що процес перетворення кріпосного селянина на вільного господаря є довгим і складним, таким, що має бути всіляко підтриманий державою. Насамперед – визначенням і законодавчим закріпленням державою прав власників і повинностей селян, які тепер, писав він, віддані сваволі. Цьому має сприяти і система податків, яка б не виснажувала селянські господарства і будь-які «промисли», а сприяла їх розвитку. Подібно до А. Сміта, М. Балудянський вважав сільське господарство найбільш вигідним заняттям як для окремої особи, так і для держави в цілому. Однак при цьому висловлював, як і А. Сміт, цілком слушну думку, що тільки в ході удосконалення землеробства і забезпечення таким шляхом нагромадження капіталів, створяться належні умови для розвитку мануфактур. Він був проти штучного державного сприяння розвитку мануфактур у Російській імперії, у тому числі шляхом протекціоністського тарифу, заборони ввозу ряду товарів із закордону».
     Горкіна Л. П. Нормативний аспект економічної теорії у працях українських економістів ХІХ ст. / Л. П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / Ін-т економіки НАНУ ; ред. Т. І. Дерев’янкін. – К. : Ін-т економіки НАН України, 2003. – Вип. 35–36. – С. 191–192.

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«Дореволюційні та сучасні дослідники в однаковій мірі відзначають великий внесок М. Балудянського в розробку різних економічних, фінансових, судових перетворень у царській імперії. Йому належить проект судового устрою, проекти реформування аграрних відносин та ін. Слід додати, що в основу багатьох проектів економічних реформ, організації державного господарства, фінансів, кредитно-банківської системи і т. ін. Російської імперії клалися теоретичні праці М. Балудянського, у яких був відображений тогочасний рівень економічної науки і господарської політики західноєвропейських держав».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 71.

«Усі вони сприяли розвитку економічної думки в Російській імперії, у складі якої мордувалася Україна. До розвитку економічної думки України М. Балудянський має пряме й опосередковане відношення. Без врахування його поглядів не можна зрозуміти української економічної думки кінця XVIII – першої половини XIX ст. Це означає, що вивчення наукової спадщини видатного економіста є об'єктивною необхідністю».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 72.

Віктор Морицевич Штейн (1890–1964) – радянський вчений, доктор економічних наук

«В биографии Сперанского, написанной Середониным, также подчеркивается, что план всеобщего государственного образования, составленный Сперанским, в значительной мере опирался на подготовительные работы, проделанные Балугьянским. По словам Середонина, эта «работа Балугьянского имела влияние на план Сперанского, хотя, конечно, он значительно изменил ее». Проводя параллель между работами Балугьянского и Сперанского, Середонин указывает целый ряд пунктов, в которых, повидимому, Сперанский целиком опирался на Балугьянского. Что же касается непосредственно финансового плана, то, по мнению Середонина, Сперанскому принадлежит только переработка записки, составленной все тем же Балугьянским. Середонин прямо называет его планом Балугьянского–Сперанского и указывает следующие его основы: «План Балугьянского–Сперанского в главных чертах своих сводился: 1) к изъятию из обращения ассигнаций, для чего должен был образоваться капитал погашения; 2) к твердому устройству монетной системы; 3) к установлению равновесия между расходами и доходами, – это все предметы государственного хозяйства; в области народного хозяйства прежде всего развитие торговли»».
     Штейн В. М. Очерки развития русской общественно-экономической мысли XIX–XX веков / В. М. Штейн. – Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1948. – С. 33.

«Тройка Балугьянский–Сперанский–Мордвинов представляла собой как бы мозг реформаторской группы начала XIX столетия. Тесно примыкал к этим людям и К. И. Арсеньев. Своими научными убеждениями он обязан Балугьянскому. В дневниках, останавливаясь на годах учения в Педагогическом институте, Арсеньев называет дни лекций Балугьянского «светлым праздником» для учащихся: «его одушевленные и умные чтения слушаемы были с безмолвным вниманием; самые отвлеченные умозрения о капитале, о потреблении, о банках, о кредите нисколько не утомляли сил, напротив возбуждали самый высокий интерес и любознательность». После лекций Балугьянского учащиеся: «безумолкно говорили о содержании его лекций, рассуждали, спорили и научались»».
     Штейн В. М. Очерки развития русской общественно-экономической мысли XIX–XX веков / В. М. Штейн. – Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1948. – С. 57.

Твори

• Замечания на проект закона о состояниях / М. А. Балудянский // Антологія української юридичної думки / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Юридична книга, 2003. – Т. 5 : Поліцейське та адміністративне право. – С. 46–52.
  

  Шифр зберігання книги: 34(09) А72

• Национальное богатство. Статья теоретическая о разделении и обороте богатства / Михаил Балудянский. – [СПб., 1806–1808]. – 182 c. разд. паг. – Ксерокопия «Статистического журнала». – 1806. – Т. 1, ч. 1. – С. 45–71 ; Т. 1, ч. 2. – С. 33–70 ; 1807. – Т. 2, ч. 1. – С. 1–35 ; 1808. – Т. 2, ч. 2. – С. 1–76.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Б20
• Національне багатство / М. А. Балудянський // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – К. : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 3, ч. 1 : Хрестоматія. – С. 21–43.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Національне багатство. Зображення різноманітних господарських систем. Система, що ґрунтується на торгівлі / М. А. Балудянський // «Економічна система» М. А. Балудянського / С. М. Голубка. – Львів : Світ, 1998. – С. 136–147. – (Національна еліта = National elite).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА587503
• Про зерносховища / М. Балудянський // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 80–85.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Про національне багатство / М. Балудянський // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 86–96.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Про національне багатство. Система Фізіократів або Економістів / М. А. Балудянський // «Економічна система» М. А. Балудянського / С. М. Голубка. – Львів : Світ, 1998. – С. 148–165. – (Національна еліта = National elite).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА587503
• Про національне багатство. Теорія Адама Сміта / М. А. Балудянський // «Економічна система» М. А. Балудянського / С. М. Голубка. – Львів : Світ, 1998. – С. 166–181. – (Національна еліта = National elite).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА587503
• Рассуждение о средствах исправления учреждений и законодательства в России / М. А. Балудянский // Антологія української юридичної думки / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Юридична книга, 2003. – Т. 5. – С. 34–45.
  Шифр зберігання книги: 34(09) А72
• Стаття теоретична. Про розподіл і обіг багатства / М. А. Балудянський // «Економічна система» М. А. Балудянського / С. М. Голубка. – Львів : Світ, 1998. – С. 182–214. – (Національна еліта = National elite).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА587503

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – СПб. : Брокгауз и Ефрон, 1891. – Т. 2а (полутом 4). – С. 833–834. – Режим доступа: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Балугьянский,_Михаил_Андреевич
  

  Шифр зберігання книги: 03 Э68

• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [М.] : ТЕРРА, 1990. – Т. 4. – С. 833–834.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков, П. Н. Милюков. – 6-е изд., стер. – СПб. : Просвещение, [1900]. – Т. 2. – С. 497–498.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – К. : Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – С. 186–187.
  Шифр зберігання книги: 34 Ю70
• Економічна енциклопедія : у 3 т. / ред. рада: Б. Д. Гаврилишин [та ін.]. – К. : Академія ; Тернопіль : Акад. нар. госп-ва, 2000. – Т. 1. – С. 76–77.
  Шифр зберігання книги: 33 Е40
• Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 175. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&id=1124
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68
• Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – М. : ТЕРРА, 2006. – Т. 4. – С. 531–532.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Большая биографическая энциклопедия [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/7748/Балугьянский
• Алединский Н. М. А. Балугьянский [Электронный ресурс] : [некролог] / Н. Алединский // Северная пчела. – 1847. – № 99 (5 мая). – С. 595–596. – Режим доступа: http://leb.nlr.ru/edoc/41167/Северная-Пчела
• Базилевич В. Д. Балудянський Михайло Андрійович / В. Д. Базилевич // Фінанси. Бюджет. Податки : національна та міжнародна термінологія : у 3 т. / Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, Держ. навч.-наук. установа «Акад. фін. упр.» ; за ред. Т. І. Єфименко. – К., 2010. – Т. 1. – С. 45–47.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: В62064
• Баранов П. Михаил Андреевич Балугьянский, статс-секретарь, сенатор, тайный советник (1769–1847) : биогр. очерк / П. Баранов. – СПб., 1882. – 44 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В030962
• Белозеров С. А. Михаил Андреевич Балугьянский / С. А. Белозеров, А. Н. Дубянский // Очерки по истории финансовой науки: Санкт-Петербургский университет : [монография] / [О. Н. Ансберг, Ю. В. Базулин, С. А. Белозеров и др.] ; под ред. В. В. Ковалева. – М. : Проспект, 2009. – С. 109–116.
  Шифр зберігання книги: 336(09) О-95
• Вархола М. Вклад первого ректора Санкт-Петербургского университета Михаила Балудянского в развитие науки и образования / Михал Вархола, Ленка Дубовицка // Збірник наук. праць Кам'янець-Подільського нац. ун-ту імені Івана Огієнка. Сер. Педагогічна. – 2009. – Вип. 15. – С. 187–190. – Режим доступу: Вклад первого ректора Санкт-Петербургского университета Михаила Балудянского... Шифр зберігання книги в НБУВ: Ж68849: Пед.
• Вархола М. Пять лет работы Академического общества Михаила Балудянского [Электронный ресурс] / М. Вархола // Научный диалог. – 2013. – № 1 (13). – С. 227–236.
• Вархола М. Экономическая система Михаила Балудянского в развитии экономической мысли / М. Вархола // Збірник наук. праць Кам'янець-Подільського нац. ун-ту імені Івана Огієнка. Сер. Педагогічна. – 2011. – Вип. 17. – С. 269–271. – Режим доступа: Экономическая система Михаила Балудянского...
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Ж68849: Пед.
• Венгеров С. А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученных : (От начала русской образованности до наших дней) [Электронный ресурс] / С. А. Венгеров. – СПб., 1891. – Т. 2. – С. 80–83.
• Голубка С. М. Балудянський – реформатор і теоретик основних засад фінансово-економічної науки / С. Голубка // Економіка України. – 2012. – № 7. – С. 89–95.
• Голубка С. М. «Економічна система» М. А. Балудянського / С. М. Голубка. – Л. : Світ, 1998. – 228 с. – ( Національна еліта = National elite).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА587503
• Данилюк Д. Д. Історія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до початку ХХ ст.) / Д. Д. Данилюк. – Ужгород, 1997. – C. 101–106.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА576220
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 164–172.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 255–262.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. Новаторські теорії українських економістів: роль у розвитку світової економічної науки / С. Злупко // Економіка України. – 2002. – № 9. – С. 72–77.
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 62–72.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; ред. А. И. Пашков. – М. : Соцэкгиз, 1958. – Т. 1, ч. 2. – С. 99–101, 103–106, 108.
  Шифр зберігання книги: 33(09) И90
• Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., виправл. – К. : Знання, 2005. – Ч. 2. – С. 187–188.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 137–145. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Косачевская Е. М. Михаил Андреевич Балугьянский и Петербургский университет первой четверти XIX в. / Е. М. Косачевская ; Ленингр. гос. ун-т им. А. А. Жданова. – Л., 1971. – 271 с. – Режим доступа: http://history.museums.spbu.ru/component/fabrik/details/1/466.html
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Білодід І. К. №1876.
• Кредісов А. І. Історія вчень менеджменту : підручник / А. І. Кредісов. – К. : Знання України, 2001. – С. 71–72.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К79
• Леоненко П. М. Історія економічних учень : підручник / П. М. Леоненко, П. І. Юхименко. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – К. : Знання, 2008. – С. 181–182. – (Вища освіта XXI століття).
  Шифр зберігання книги: 33(09) Л47
• Медем М. М. М. А. Балугьянский / М. М. Медем // Русский архив. – 1885. – № 11. – С. 414–432.
  Шифр зберігання книги в НІБ України: 05 Р89
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – К. : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 142–143. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ. мовами.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30
• Небрат В. В. Еволюція теорії державних фінансів в Україні : монографія / В. В. Небрат ; [ред.: І. І. Бажал, І. І. Нестеренко, Т. П. Тацій, В. М. Ускова] ; Нац. акад. наук України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування ". – К. : Рута, 2013. – С. 127–147.
  Шифр зберігання книги: 336 Н39
• Почесні члени і доктори університету Св. Володимира / авт.-упоряд. В. А. Короткий та ін. – К. : Либідь, 2005. – С. 46–47.
  Шифр зберігання книги: 37 П65
• Ткаченко А. Ф. Российские деятели украинского происхождения. История отношений Украины и России в лицах за 337 лет (1654–1991) : энцикл. справочник / А. Ф. Ткаченко. – К. : Арістей, 2005. – С. 388–389.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Т48
• Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – С. 47–53.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
• Ущаповський Ю. В. Ідеї інституціоналізму в економічній думці України XIX – початку XX ст. [Електронний ресурс] : монографія / Ю. В. Ущаповський ; Київ. нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана. – К. : КНЕУ, 2012. – С. 187–191. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
• Фатеев А. Н. Академическая и государственная деятельность М. А. Балудянского в России / А. Н. Фатеев. – Ужгород, 1931. – 64 с. – Прил. к журн. «Карпатский свет».
  Шифр зберігання книги в НБУВ: РЛ №3798
• Фінансова думка України : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – К. : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 52–64.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Штейн В. М. Очерки развития русской общественно-экономической мысли XIX–XX веков / В. М. Штейн. – Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1948. – С. 29–46, 57.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ш88

Іконографія

<gallery widths=300px heights=280px perrow=2>

Файл:Balud002.jpg|Ленинградский университет в воспоминаниях современников : в 3 т. / ред. В. В. Мавродин. – Ленинград, 1963. – Т. 1. – С. 18. Файл:Baludjanskyj005.jpg|Почесні члени і доктори університету Св. Володимира. – С. 47. Файл:Balud008.JPG|Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Balugjanski_CoA.png. Файл:Balud009.jpg|Режим доступу: http://ua-reporter.com/print/91359.