Михайло Вольський народився вірогідно у Таврійській губернії у 1834 році. Початкову освіту він здобув в Одесі у Рішельєвському ліцеї. Цей навчальний заклад закритого типу славився на теренах Російської імперії як один з найкращих у плані підготовки учнів та одночасно з цим був відомий своїм суровим режимом. До навчання у ліцеї допускалися лише діти аристократів, багатих купців та промисловців. Височайше затвердженим Статутом від 29 травня 1837 року ліцей набув статусу вищого навчального закладу з триступеневою системою навчання. Михайло успішно закінчив початкове та літературне відділення, отримав середню освіту та набув право носити трикутний капелюх та шпагу слухача камерального факультету. Ліцеїст Вольський зарекомендував себе як один з найкращих студентів. Його наставником був відомий вчений, ад’юнкт політичної економії та комерції, надвірний радник А. П. Сокальський.
Випуск 1854 року у Рішельєвському ліцеї був особливим. Зважаючи на те, що 4 січня 1854 року (під час Кримської війни) французька та англійська ескадри пройшли Босфор, імператор видав височайший Указ про підготовку Одеси до можливої осади. Одним з пунктів Указу передбачалося прискорене завершення навчання в учбових закладах міста. Тим не менш, у Рішельєвському ліцеї встигли провести конкурс на кращі залікові роботи та прийняти іспити за повний курс програми навчання. Срібну нагороду з творів на економічну тематику здобув Михайло Вольський за роботу «О значении Новороссийского края в истории хлебной торговли», яка отримала і схвальний відгук Російської Академії Наук. Більш високої відзнаки – золотої медалі з політико-економічних робіт ліцею за всі роки його існування був удостоєний лише твір майбутнього головного редактора неофіційної частини «Таврических губернских ведомостей» та талановитого вченого Франца Домбровського на тему «Система Фридриха Листа в сравнении с другими системами политической экономии», який він написав у 1850 році.
Багатьом випускникам Рішельєвського ліцею 1854 року були відразу присвоєні військові звання, і вони поповнили ряди діючої армії. Вже у квітні вчорашні ліцеїсти прийняли удар англо-французької армади. Деякі були зараховані до складу знаменитої Шостої батареї і відзначені високими урядовими нагородами. Михайла Вольського ж бажали бачити у столиці імперії. Він отримав чин губернського секретаря канцелярії московського губернатора.
У 1857 році Вольський склав екзамен на кандидата Університету (перший академічний ступінь у Росії з 1804 по 1884 рр.). Після завершення теоретичного курсу навчання свої економічні дослідження він продовжив у країнах Європи, де перебував у 1962–1965 роках. У 1865 році у столичному університеті Михайло Мартинович склав екзамен на звання магістра політичної економії та захистив дисертацію на тему «Историческое и народно-хозяйственное значение обработки крестьянами-собственниками» (треба додати «землі», але цей додаток у назві дисертації відсутній – укл.). У тому ж році молодий науковець отримав призначення на посаду доцента політичної економії та статистики у рідний Рішельєвський ліцей, який на той час був реорганізований у Новоросійський університет.
25 травня 1869 року Михайло Вольський захистив докторську дисертацію на тему «Рабская обработка земли». У цьому ж році його було обрано ординарним професором політичної економії та статистики. Як зазначав О. І. Маркевич (у 1868–1869 рр. – вільний слухач, з 1880 р. – перший приват-доцент історико-філологічного факультету Новоросійського університету), Вольський «…был большой труженик. Не знаю, относился ли кто-нибудь из профессоров так старательно к приготовлению лекций, как он. Много раз читанную им лекцию он по десяти раз переделывал и перечитывал; читать он старался живо и к этому даже подготовлялся, но тем не менее читал он ужасно скучно; трудно было высидеть его лекцию. Он и увлекался, и доходил до пафоса, и всё впечатление было унылое. Те же самые лекции я читал про себя с удовольствием; прямо у него не было ни малейшего дара изложения. Так и в жизни. М. М. Вольский был человек очень любезный, мягкий, отличный товарищ в действительности, но разговор с ним поддерживать было трудно, тем более что он скоро начинал горячиться, в споре не слушал противника, перетолковывал по своему его мнения, словом мог довести его до какой-нибудь грубости; а притом он, как нарочно, ужасно любил говорить, спорить, быть в оппозиции хотя бы ради самого процесса фрондирования. Вообще всегда чувствовалось, что в М. М. Вольском есть что-то ненормальное, и это разразилось катастрофою 28 марта 1876 года» (Маркевич А. И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского университета / А. И. Маркевич. – Одесса, 1890. – С. 547).
28 березня 1876 року у Михайла Вольського стався напад буйного божевілля. Він був направлений до однієї з найкращих психіатричних клінік Санкт-Петербурга, але, не зважаючи на зусилля світил тодішньої медицини, помер влітку 1876 р. Вченого було поховано в Одесі на міському кладовищі для знатних городян біля Храму Всіх Святих. На цьому своєрідному південноруському Пантеоні поряд з професором Вольським лежали герої війни 1812 р. та Першої Світової війни, відомі вчені, письменники, музиканти. У 1929–1934 роках Храм було зруйновано, пам’ятники понівечено, могили розрівняно.
До творчого доробку Михайла Мартиновича Вольського увійшли праці: «О значении Новороссийского края в истории хлебной торговли» (1854 р.), «Обработка земли крестьянами-собственниками» (1865 р.), «Рабская обработка земли» (1869 р.), «Задача политической экономии и отношение её к прочим наукам» (1872 р.).
Велику увагу у своїй науковій творчості Михайло Вольський приділяв земельному питанню, яке хвилювало багатьох економістів як напередодні, так і після відміни кріпосництва та реформ Олександра ІІ. У своїх працях вчений переконливо доводив не тільки можливість, але й доцільність та необхідність існування високоефективного вільного селянського господарства. Основою такого господарства мала стати індивідуальна власність селянина на землю. Вільного селянина Вольський вважав основною рушійною силою прогресу не тільки у сільськогосподарській галузі, а й в економіці країни в цілому. Він доводив, що дрібна селянська власність суттєво підвищує валовий і чистий прибуток від землеробства, сприяє росту народонаселення, раціональному розподілу трудових ресурсів по господарським заняттям. Вільна праця, на його думку, є запорукою добробуту та морального і розумового розвитку народу. Дослідження вченого ґрунтувалися на фактичному статистичному матеріалі з різних регіонів Російської імперії. Базовим же регіоном стала Таврійська губернія. Крім того, вчений зробив порівняльний аналіз умов ведення сільськогосподарського виробництва селянами-власниками у Сполучених Штатах Америки, багатьох західноєвропейських країнах та в Росії.
Вольський виступав проти існування великого землеробського маєтку, заснованого на «рабській праці» як основної господарської одиниці в країні. Він не заперечував переваг крупного виробництва. Проте вважав, що такі підприємства тільки тоді мають право на існування, коли поміщик сам стане організатором свого виробництва, раціонально спланує сівозміни та раціони для тварин, виділить кошти для придбання нової техніки і сільськогосподарських знарядь. Селяни ж у такому господарстві повинні бути людьми вільного найму.
Основною політико-економічною працею Михайла Вольського став твір «Задача политической экономии и отношение её к прочим наукам». Даючи оцінку політичній економії, він писав, що «…указав на общие начала для основания правильного, разумного и мощного учреждения общественной жизни, наука эта, бесспорно, с неопровержимым успехом, стремилась подготовить и утвердить всё, что могло поддержать народы и общества на пути общего благосостояния, физического, нравственного и умственного прогресса» (Вольский М. Задача политической экономии и отношение ее к прочим наукам / М. Вольский. – Одесса, 1872. – С. 5). Для того, щоб політична економія успішно розвивалась як наука і надалі відігравала належну їй роль, необхідно, підкреслював Вольський, точно визначити її предмет, тобто чітко окреслити коло питань, що підлягають вивченню цією наукою.
Визначення предмета політичної економії як науки можна було знайти у працях багатьох економістів того періоду. Проте Вольський прискіпливо акцентував увагу на цьому питанні. Він критично проаналізував трактовки таких західноєвропейських і російських економістів, як Сей, Сісмонді, Г. Шторх, І. Горлов, і виступив проти популярної версії Маклеода, який звужував роль політичної економії до науки, що вивчає тільки процеси обміну. Вольський писав: «Но, если б даже и было справедливо, что по отношению к многим экономическим вопросам, входящим в область политической экономии, нельзя достигнуть полной высоты абсолютной истины, то и в таком даже случае подобного рода невозможность не могла бы служить достаточным основанием для исключения их из области науки» (Вольский М. Задача политической экономии … – С. 96).
Проте критиці М. Вольського не вистачало наукової глибини. Своє негативне ставлення до визначення цими економістами політекономії як науки він пояснював поверховими факторами: головним чином, незручністю того чи іншого визначення, його неповнотою, або, навпаки, надмірно широким трактуванням. Критикуючи вищезгаданих економістів, М. Вольський дав своє тлумачення предмету політичної економії. На його думку ця наука повинна вивчати працю з суспільної точки зору, що охоплює всі сфери діяльності людини, як матеріальної, так і духовної. В такому розумінні політична економія, за визначенням М. Вольського, виступатиме як наука про людину, її діяльність, спрямовану на задоволення матеріальних і моральних потреб (Див.: Вольский М. Задача политической экономии … – С. 110).
М. Вольський у своїх політико-економічних поглядах «…был эклектиком: он находил, что у всех писателей по политической экономии, от Ксенофонта и до Чернышевского, есть много хорошего и нужно только отыскать среднюю пропорциональную. Сердце его более всего лежало к физиократам ради их забот о народе, но воспитанный в школе Адама Смита он и студентам читал лекции в духе его экономических взглядов» (Маркевич А. И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского университета. – С. 547). Проте, заради істини, не зраджуючи своїм переконанням, Михайло Вольський мав мужність у публічних лекціях та публікаціях посилатися на державного злочинця, сибірського засланого Чернишевського, деякі погляди якого він поділяв.
Визначення цінності М. Вольський торкається побічно, лише у зв’язку з аналізом предмету політичної економії. Він ставить цінність у залежність від суспільної корисності, проте не відриває її від праці, наполягаючи на тому, що цінність «…не может быть отделена от труда и в этом заключается её достоинство» (Вольский М. Задача политической экономии … – С. 104).
