Каразін Василь Назарович

Каразін (Каразин) Василь Назарович

(30 січня (10 лютого) 1773 – 4 (16) листопада 1842) –
український вчений, економіст, винахідник, освітній і громадській діяч
(кінець XVIII – перша половина XIX ст.).

Засновник Харківського університету (1805 р.).

Життя та діяльність

Народився Василь Назарович Каразін 30 січня 1773 р. в родині поміщика у селі Кручик Богодухівського повіту (нині Харківська область). Рід Каразіних походив з Балканського півострова. Перші його представники оселилися у Російській імперії на початку XVIII ст. У Слобідському краї містився їхній невеликий родинний маєток.

Засновником роду Каразіних вважають прадіда Василя Назаровича – Григорія Караджі, який довгий час був архієпископом болгарського міста Софії. Дід Каразіна – Олександр Григорович – уродженець Сербії, був серед тих переселенців, які приєдналися до російської армії Петра I під час Прутського походу та прийняли пропозицію царя поселитися на території Російської держави. Він перебував на військовій службі у російській армії, котра на той час надавала допомогу балканським народам у їхній боротьбі проти багатовікового турецького гніту. Саме тоді прізвище Олександра Караджі було записано у документах з російським закінченням – Каразін. Відомо, що Олександр Каразін помер у 1773 році в українському селі Рублівка на Харківщині.

Батько Василя Каразіна – Назар Олександрович – полковник російської армії, за свідченням сучасників, вважав себе вже «русским человеком», хоча по матері мав грецьке походження. Він вільно володів грецькою та турецькою мовами (Див.: Куделко С. Василь Каразін. Людина, яка заснувала Харківський університет / С. Куделко, Л. Змій // Світогляд. – 2008. – № 3. – С. 23). Про матір Василя Каразіна джерела повідомляють, що походила вона з козацького роду і була донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Ковалевського (Див.: Слюсарский А. Г. Василий Назарович Каразин / А. Г. Слюсарский ; под ред. Д. Ф. Острянина. – [Х.] : Харьк. кн.-газ. изд-во, 1952. – С. 5). По материнській лінії Василь Каразін пов’язаний з провідними українськими старшинськими родами Слобожанщини (Див.: Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – К. : Укр. енцикл., 1998. – Т. 3. – С. 43). Тому В. Каразін завжди вважав і називав себе українцем. Освіту, оскільки був сином дворянина, за звичаєм тих часів, здобував спочатку вдома, де певний час у сім’ї Каразіних жив славетний український філософ Г. Сковорода (див.: Г. С. Сковорода).

Згодом В. Каразін навчався у приватних пансіонах Кременчука та Харкова. Завдяки покровительству фельдмаршала П. Румянцева(на той час генерал-губернатора Малоросії) десятирічним хлопчиком був записаний до Семенівського полку. У 1791 р. приїхав до Петербурга і почав військову службу у лейб-гвардії Семенівського полку сержантом. Скориставшись тим, що гвардійські офіцери мали можливість вільно використовувати свій час, разом з тим навчався у Гірничому корпусі, кращому на той час навчальному закладі Росії. Саме там набув знань з природничих наук, економіки, історії, філософії. Згодом В. Н. Каразін відправився у тривалу подорож Росією, знайомлячись з її природними багатствами та життям населення. Подорож країною сильно вплинула на світогляд молодої людини. Після повернення до Петербургу восени 1795 р. В. Н. Каразін вирішив залишити військову службу і присвятити себе суспільній та науковій роботі на благо батьківщині. «…Он простился с Семеновским полком для того, чтобы изучать Россию и заниматься точными науками» (Герцен А. И. Император Александр І и В. Н. Каразин / А. И. Герцен // Собрание сочинений : в 30 т. – М. : Изд-во АН СССР, 1959. – Т. 16. – С. 54). Він оселився у своєму маєтку на Харківщині, присвячуючи весь час винахідництву. На початку 1796 р. Каразін одружився з кріпачкою та зайнявся господарством.

Коли на царській престол вступив Павло I (1796 р.), то наказав усім колишнім старшинам прибути до Петербурга на перегляд. Він намагався протиставити згубній політиці Катерини II, яка, на його думку, сприяла послабленню самодержавства, тверду лінію на посилення абсолютної влади. Він ввів жорстоку цензуру, закрив приватні типографії, заборонив ввезення іноземних книг, намагався дисциплінувати дворянство, поліцейськими засобами переслідував опозицію свого режиму, провів реорганізацію армії за прусським зразком. Не бажаючи служити у війську під верховним командуванням Павла I, В. Каразін у 1798 р. вирішив потайки з дружиною виїхати за кордон, втеча була невдалою: втікачів було затримано російськими жандармами біля устя річки Вілії. Тільки завдяки тому, що Каразін щиро зізнався при допиті цареві про причини втечі, Павло I не тільки помилував його, намагаючись тим самим довести несправедливість чуток щодо особистих якостей нового російського імператора, але й призначив у жовтні 1798 р. на службу у казначейство. Відомо, що під час роботи у казначействі Каразін працював у петербурзькому і московському архівах, збираючи матеріал з історії Росії, зокрема, фінансів та медицини (Слюсарский А. Г. Василий Назарович Каразин. – С. 8). Коли після вбивства Павла I (1801 р.) вступив на царство Олександр I, В. Каразін надіслав йому анонімного листа, де виклав свої суспільно-політичні погляди та запропонував молодому монарху програму необхідних для російської держави перетворень у галузі державного управління, господарства та культури. У листі він писав про необхідність поступової відміни кріпацтва та надання права селянам мати власність; висловлював надію, що Олександр (Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги В. Н. Каразина, собранные и редактированные Д. И. Багалеем / В. Н. Каразин. – Х. : Издание Харьковского ун-та, 1910. – С. 7). Олександр I наказав з’ясувати, хто є автором того листа. Цар призвав Каразіна до себе, і він на деякий час увійшов до найближчого оточення російського монарха. За цей період В. Каразін склав ряд ліберальних проектів перебудови державного управління у Росії. За його проектом було реорганізовано, зокрема, міністерство народної освіти, де він працював керуючим справами головного управління училищ (до 1804 р.). Каразін склав «План народного воспитания», проект загального статуту університетів, створив друкований орган міністерства «Периодические сочинения об успехах народного просвещения» (1803 р.). Розроблені Каразіним «Предначертания университетского устава» були покладені в основу статутів Московського, Віленського, Дерптського, Казанського та Харківського університетів. За ініціативою Каразіна створено Філотехнічне товариство (1811–1818 рр.) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості країни.

Каразін неодноразово активно виступав проти колоніальної експлуатації України Російською імперією. Як зазначає С. Злупко, «виходячи з патріотичних міркувань, Василь Каразін чи не першим з українських мислителів указав на колоніальне становище України в складі Російської імперії. Він аргументовано доводив, що протягом одного тільки XVIII ст. завдяки імперській політиці російських царів Україна з конкурентоздатної, принаймні в легкій і харчовій промисловості, втратила риси економічної самодостатності» (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 68).

В. Каразін був прихильником перебудови державного устрою Росії на засадах конституційної монархії. За визначенням історика Харківського університету професора Д. Багалія, імпульсивний, з та широкими, але не практичними замислами, Каразін швидко нажив собі впливових ворогів, які всіляко намагалися погіршити ставлення до нього з боку Олександра I та його оточення (Багалей Д. И. Просветительная деятельность Василия Назаровича Каразина : речь, сказанная 8 ноября 1892 г. по случаю 50-летия со дня кончины Каразина / Д. И. Багалей. – Х., 1893. – С. 1).

Так сталося, що В. Каразіна, який домігся згоди Олександра I на відкриття університету у Харкові та поклав чимало зусиль на реалізацію проекту, було усунуто від участі у комітеті по заснуванню університету під формальним приводом і як результат – позбавлення права втручання у справи університету.

Заснування Харківського університету – особлива сторінка у біографії В. Н. Каразіна. Саме йому належить ідея відкриття університету в Україні у місті Харкові. М. О. Лавровський у статті «Замечания о первоначальной истории Харьковского университета» зазначав: «В то время выбор Харькова действительно не мог прийти кому-либо в голову, кроме Каразина…» (Цит. за: Слюсарский А. Г. Василий Назарович Каразин. – С. 13). З цього приводу син В. Н. Каразіна, Філадельф, у своїх споминах про батька писав: «Любимая его Малороссия пришла ему прежде все на мысль, как край, где до того времени не было ни одного высшего училища. Будучи в Петербурге, Василий Назарович склонил членов комиссии по народному образованию к выбору Харькова местом университета и подготовил харьковское общество письмами к влиятельным харьковцам к принятию своих проектов» (Цит. за: Слюсарский А. Г. Василий Назарович Каразин. – С. 14–15). Каразін фактично розробив концепцію нового навчального закладу, визначив структуру і профіль університету. Зважаючи на недостатнє державне фінансування, ініціював збір коштів та широке залучення спільноти Харківщини, а також сусідніх губерній до сприяння у відкритті університету. На його плечі ліг основний організаційний тягар по відкриттю університету: він піклувався про навчальні приміщення, квартири для професорсько-викладацького складу, обладнання лабораторій, укомплектування університетської бібліотеки, започаткування ботанічного саду, листувався з багатьма відомими вченими, запрошуючи їх викладати в університеті та ін. Кошти надходили невчасно і в недостатній кількості. Каразіну доводилося вкладати чимало особистих коштів. Проте, 18 липня 1804 р. царським рішенням його було відсторонено від справ за формальним звинуваченням у використанні університетських коштів без санкції начальства (йшлося про придбання гравюр та найм 32 ремісників).

24 серпня 1804 р. Каразін пішов у відставку, маючи звання статського радника. І як це не дивно, але свято відкриття Харківського університету 17 січня 1805 року відбулося без участі його головного ініціатора. Учасник і свідок небувалих в історії України урочистостей з нагоди відкриття університету отець Василь (Фотієв) так писав через кілька днів Василю Назаровичу:

(Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги ... – С. 880)

30 серпня 1811 р. Сенат Харківського університету виправив несправедливість, обравши В. Каразіна почесним членом університету, ухваливши таку постанову: «“Ad hunc virum elegendum senatus, praeter eximias cognitiones, guibus excellit, ctiam guodam gratianimi sensuimpulsusest; quia eius singulari industria etlabori inaceeptis referendum est, quod universitas Charkoviae sit constituta” (До вибору цього пана /себто В. Каразіна / сенат був спонуканий, крім надзвичайних знань, що ними він визначається, ще також почуттям вдячності, бо тільки його старанню і праці слід приписати заснування університету в Харкові)» (Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко. – К. : Наук. думка, 2001. – С. 236). Раніше, 1 березня 1805 р., почесним членом за заслуги у сфері освіти В. Каразіна обрав Московський університет.

Як написав про Василя Каразіна С. Сірополко у монографії «Історія освіти в Україні», «мрійність, ідеалізм і зайва щирість В. Каразіна немало спричинилися до його життєвих невдач» (Сірополко С. Історія освіти в Україні. – С. 238). Так у 1808 р. В. Каразін відсидів 8 днів на гауптвахті в Харкові за те, що написав відвертого листа Олександрові I стосовно його участі у європейській політиці. А у 1820 р. він надіслав цареві листа, в якому йшлося про зростання в Росії невдоволення існуючим ладом, появу різних таємних організацій, що мають на меті зміну політичного ладу. Олександр I наказав дізнатися від В. Каразіна, з ким саме він розмовляв у політичних справах. В. Каразін відповів міністрові внутрішніх справ В. П. Кочубею, що на донос він, В. Каразін, зовсім не є здатний (Див.: Тихий В. Н. Каразин. Его жизнь и общественная деятельность / В. Н. Тихий. – К., 1906. – Оттиск из журн. «Киевская старина»). А трохи згодом, а саме 26 листопада 1820 р., В. Каразіна ув’язнили до Шлісельбурзької фортеці за те, що текст прокламацій, розкиданих у казармі Преображенського полку в Петербурзі, здався цареві подібним до листа В. Каразіна. Після шестимісячного перебування під арештом В. Каразін був висланий до рідного села Кручик, де мав жити під доглядом поліції, позбавлений права будь-що видавати, а листуватись міг лише через губернатора. Слід додати, що коли 1824 р. харківське шляхетство вибрало В. Каразіна совісним суддею, то уряд Олександра I не затвердив того вибору; так само вчинив уряд Миколи I, коли те ж шляхетство вибрало В. Каразіна головою палати карного суду (Див.: Слюсарский А. Г. В. Н. Каразин, его научная и общественная деятельность / А. Г. Слюсарский. – Х. : Изд-во Харьковского ун-та, 1955. – С. 143–144).

У своєму маєтку в селі Кручик Василь Каразін організував своєрідний дослідний центр. Відкрив там школу для селян, передав землю селянам у спадкове володіння, створив сільську думу, зібрав велику бібліотеку. Вчений влаштував хімічну лабораторію, в якій за свої кошти проводив складні досліди і зробив багато відкриттів, особливо у галузі органічної та неорганічної хімії. Він створив метеорологічну станцію, де з 1809 р. першим у Росії здійснював систематичні дослідження. У 1810 р. В. Каразін висунув ідею створення мережі метеорологічних станцій по всій державі. Її було втілено в життя після його смерті. У 1814 р. учений запропонував через електроліз одержувати селітру, яку використовують як добриво. Розробив проект устаткування для видобування електрики з верхніх шарів атмосфери за допомогою аеростата, але він не був підтриманий владою. В. Каразін удосконалив технології виробництва спирту, виготовлення мила з тваринного жиру, виробництва яскравих бездимних свічок, обробки шкіри, виводив нові сорти пшениці, жита, ячменю, пропагував вирощування та вживання картоплі. Він знайшов спосіб спалення дерева на вугілля, одержання з нього смоли, дьогтю, скипидару, спосіб виготовлення водонепроникного цементу. Вчений досліджував вплив електрики на процеси бродіння і відкрив технології консервування й висушування плодів водяною парою, винайшов метод бальзамування тварин, дослідив лікувальні води Полтавщини. В. Каразін запропонував проект парового опалення (1838 р.), випередивши в цьому Кіпферлінга, який отримав у Берліні авторське свідоцтво на винахід парової системи опалення. Багато винаходів вченого було забуто і повторено іншими пізніше, зокрема виготовлення синтетичних алмазів. Він є автором близько 60 наукових праць (Див.: Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – К. : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 694). Багатогранна наукова діяльність Василя Назаровича Каразіна дала підставу називати його «українським Ломоносовим».

Своє життя Василь Назарович закінчив під час проведення наукових пошуків у галузі удосконалення винокуріння на півдні України, де він гостював у одного зі своїх синів – Філадельфа, який служив під керівництвом головнокомандувача Чорноморського флоту адмірала Лазарева у Миколаєві. У жовтні 1842 року Каразін вирушив на перекладних на Харківщину, до Кручика, але дорогою додому під час негоди застудився, захворів і повернувся до Миколаєва, де 4 листопада 1842 року помер у будинку свого сина. Василя Назаровича Каразіна було поховано у Миколаєві.

Основна частина його праць та епістолярна спадщина були зібрані й відредаговані Д. І. Багалієм і видані Харківським університетом у 1910 р.

Каразін – цікава особистість у суспільно-політичному русі України початку ХІХ ст. В його особі Україна мала яскравого представника просвітництва, що продовжив ідеї і традиції видатних просвітників ХVІІІ ст. Він палко ратував за розвиток знань, виступав активним реформатором суспільно-економічного життя, домагався послаблення експлуатації селянства. «Аналіз економічних поглядів В. Н. Каразіна, – вважають автори монографії «Економічна наука у Харківському університеті», – до сих пір залишається суперечливим, бо на думку одних авторів, він є талановитий українсько-слобідський самородок, а на думку інших – людина європейської освіченості. Однак немає сумніву в тому, що економічні погляди Каразіна мають не тільки енциклопедичний характер, але й увібрали в себе доробки світової економічної думки» (Економічна наука в Харківському університеті : колективна монографія / відп. ред. В. В. Глущенко ; М-во освіти і науки України, Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Вид. 2-ге, переробл. і доповн. – Х., 2013. – С. 18).

У молоді роки, як писав сам Каразін, він захоплювався ідеями французької революції і (Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 62).

Як противник абсолютиської монархії, Каразін домагався встановлення в Росії конституційної монархії. Досить докладно свої погляди на державний устрій Каразін розвиває у статті «Практическое защищение против иностранцев существующей ныне в России подчиненности поселян их помещикам». Автор заявляє, що монархічне правління не повинне бути самодержавним, самовладним. Основою спадкової влади має бути дворянство, з представників якого Каразін пропонував створити Державну думу для порад у справах державного управління. Отже, йшлося фактично про буржуазну ідею розподілу влади. Аналогічну думку висловлював М. С. Мордвінов, який виступив з ідеєю створення з родовитого дворянства палати вельмож для посилення його ролі в керівництві державою.

Економічні погляди Каразіна формувались в період занепаду феодалізму і початку формування капіталістичних відносин за умов панування відносин феодальних. Ця обставина позначилась на його світогляді. Основним соціально-економічним питанням того часу було питання про ставлення до кріпосництва. Каразін у питанні ставлення до кріпацтва стояв на позиціях дворянського лібералізму, тобто не виступав за повне і негайне звільнення селян, закликаючи лише до зменшення зловживань поміщиків.

Питання про взаємовідносини селян і поміщиків зацікавило Каразіна ще в юнацькі роки, коли Санкт-Петербурзьке Вільне Економічне Товариство запропонувало у 1766 р. вирішити питання:

(Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 62). Це питання надзвичайно захопило Каразіна, про що він писав у 1810 р.:

(Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 62). І дійсно, цю задачу, цю ідею Каразін вирішував усе життя, розробляючи різні реформи і втілюючи відповідні ідеї в своєму маєтку. Він мріяв втілити в життя ідеали правового і економічного влаштування селян. Починає він, власне, з селян своїх маєтків. 1793 р. він організував у с. Кручик селянське самоврядування. Органом самоврядування була дума, до складу якої входили двоє селян. Головою думи був Каразін. Згодом він організував таку думу і в маєтку своєї другої дружини у с. Анашкіному під Москвою (Див.: Слюсарський А. Г. Василий Назарович Каразин. – С. 52).

Для думи Каразін розробив спеціальний статут, яким вона керувалась у своїй діяльності. Створення такого органу «селянського самоврядування» мало велике значення. Селяни одержували хоч деякі громадянські права, що відповідно породжувало певну громадську ініціативу селянства.

Каразін не зупиняється на нововведеннях у своєму господарстві, його турбує доля всього знедоленого селянства. У своєму знаменитому листі до Олександра І та деяких статтях він наполягає на необхідності поліпшення становища кріпаків, висуває конкретні вимоги щодо цього та пропонує широку програму господарського розвитку. Каразін перш за все домагався зменшення залежності кріпаків від поміщиків (Див.: Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 12).

Не зустрівши з боку влади розуміння своїх вимог, не дочекавшись відповіді, Каразін втілює досить ґрунтовно розроблену програму економічних перетворень у своєму власному маєтку. 1805 р. він на сходці селян с. Кручик та інших сіл провів цікавий експеримент щодо регламентації повинностей селян. Була встановлена оцінка робочого дня та оцінка інших повинностей, а також визначена плата за майно, що його Каразін надавав селянам. Аби повинності не обтяжували селян і не були довільними, Каразін запропонував мірило (масштаб) оцінки повинностей і власності, що переходила до селян.

(Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 69–71). Відповідно до розцінок, це коштувало 400 крб. Крім того, враховувався ліс, що відпускався селянам на ремонт хати, на опалення тощо.
Загальну кількість майна, що Каразін надавав селянам, він називав капіталом, який мав давати йому прибуток у розмірі 6 % річних (що відповідало офіційному курсу на той час). Каразін писав, що свою землю він вважав

(Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 73). З тих розрахунків, що їх запровадив Каразін, виходило, що грошова рента становила 45 крб. на рік (1805 р.), тобто дорівнювала 150 робочим дням, що відповідало трьом дням панщини. На той час панщина фактично становила чотири, п’ять, а іноді й шість днів на тиждень.

Запроваджена Каразіним система регламентації повинностей селян мала безумовно прогресивний характер. Вона сприяла послабленню експлуатації поміщиками селян та підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.

Оцінюючи запроваджену систему, Каразін писав:

(Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 77). Свої погляди на селянське питання та, зокрема, становище поміщицьких селян Каразін виклав у творі «Практическое защищение против иностранцев существующей ныне в России подчиненности поселян их помещикам», перший розділ якого був фактично листом до харківського губернатора 1810 р. (Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги ... – С. 62–99).

Каразін шукав способи розв’язання селянського питання, не порушуючи при цьому системи дворянського землеволодіння. Він, зокрема, пропонував наділити кожну селянську родину земельним наділом, який вона зможе обробляти для власних потреб. За його розрахунками, кожному дорослому чоловікові поміщик мав надати для постійного користування вісім десятин землі, одну десятину сіножаті та різні господарські засоби. Через десять років селяни мали право заставляти і навіть продавати землю.

Обробіток панської землі, яка залишалась після передачі частини землі селянам, здійснювався не примусовою, а вільнонайманою працею. Не обійшов увагою Каразін і становища казенних селян. Він, зокрема, пропонує урядові продати казенні землі приватним особам і значну частину її безпосередньо селянам.

Докладаючи всіх зусиль і використовуючи всі можливості щодо ліквідації барщинно-кріпацької системи, Каразін зробив спробу утворити товариство поміщиків, метою якого було б «поступове звільнення поміщицьких поселян від рабства» (Цит. за: Козловський В. І. Критика В. Н. Каразіним панщини та його проекти аграрних реформ в Росії і на Україні / В. І. Козловський // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР : республік. міжвід. збірник / АН УРСР, Ін-т економіки ; відп. ред. Т. І. Дерев’янкін, В. С. Жученко. – К. : Наук. думка, 1972. – Вип. 7. – С. 109). Дозволу від уряду на організацію товариства він не одержав.

І знову, звертаючись до уряду, Каразін пише, що він не бачить

(Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 134). У записці на ім’я міністра внутрішніх справ Кочубея учений рішуче висловлюється проти того, щоб поміщик «беззвітно» розпоряджався селянами як власністю, «визнаючи їх тільки засобами для одержання доходів і для задоволення честолюбства» (Цит. за: Козловський В. І. Критика В. Н. Каразіним панщини … – С. 110). У листах до міністра Каразін наголошував на необхідності створення Державної думи і створення тим самим сприятливих умов для зникнення рабства (Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 153). Він виступає з вимогою інтенсифікації землеробства, удосконалення способів обробки землі, удосконалення сільськогосподарської техніки, використання сортового насіння тощо. Його турбують не лише аграрні проблеми, зокрема кріпацтва, він розробляє проекти господарського розвитку країни в цілому. Каразін – прихильник розвитку різних галузей промисловості. Він наголошував на необхідності будівництва металургійних, текстильних, шкіряних підприємств, розвитку харчової промисловості. Якщо спочатку Каразін покладав надії в цій справі на іноземний капітал, то згодом категорично висловлювався за розвиток промисловості на вітчизняному капіталі і зусиллями вітчизняних фахівців. Активну роль у розвитку вітчизняної промисловості він надавав державі. Згодом він став прихильником протекціонізму як необхідного засобу захисту слабо розвиненої промисловості від іноземної конкуренції.

Каразін як людина активна, ініціативна та цілеспрямована не тільки пропагує ідею, а й докладає багато зусиль до сприяння розвитку вітчизняної промисловості. Маючи це на меті, 1811 р. він заснував у Харкові Філотехнічне товариство. У зв’язку з війною 1812 р., яка викликала руйнування господарства, Каразін пропонує цілий ряд заходів на його відновлення. У січні 1813 р. на зборах Філотехнічного товариства він проголосив «Речь о необходимости в настоящих обстоятельствах усилить домоводство». Термін «домоводство» Каразін часто вживав у своїх працях. Під «домоводством» він розумів національне господарство і наголошував на необхідності його пізнання, вивчення його закономірностей.

У «Речи» були накреслені основні напрями діяльності, спрямовані на відновлення зруйнованого «домогосподарства». Промова Каразіна була надзвичайно емоційною, він намагався збудити патріотичні почуття всіх верств суспільства, перш за все поміщиків і купців, спонукати їх до активної діяльності.

Каразін говорить про біди, що спіткали країну, про руйнування господарства, про те, що і їх . Він звертає увагу присутніх на існування загрози економічному поновленню країни з боку іноземних держав. Чужоземці, говорив він, будуть докладати всіх зусиль, щоб,(Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 235). Каразін звертається до дворянства з закликом інтенсифікувати діяльність у своїх маєтках, розвивати промисловість, займатись продуктивною працею взимку.

Купецтво мусить розумно розпорядитись своїм капіталом, наситити ринок вітчизняними товарами, сприяти включенню у товарно-грошові відносини всіх регіонів країни. Наголошує він на необхідності розвивати селянські промисли і ремесла.

Не забуває він і буржуазію, яку закликає до підприємливості і, знову-таки, звертає увагу на необхідність звільнитися від іноземної залежності. Тільки розвиток вітчизняної промисловості, заявляє Каразін, дасть можливість скинути ярмо «чужої промисловості». Він виступав за передачу державних заводів приватним особам, розуміючи, що приватне підприємство розвиватиметься більш інтенсивно, ніж державне.

Підсумовуючи сказане, Каразін робить висновок, що все це має відбуватися за умов досконалої і необмеженої свободи промислів і рукоділля, поширення істинної, на релігії заснованої освіти, вдосконалення вітчизняних законів (Див.: Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 245). Отже, він надавав велике значення захисту принципу свободи економічної діяльності всіх класів суспільства, а також поставив питання про необхідність вдосконалення вітчизняного законодавства.

Вимоги Каразіна щодо ліквідації барщини, успішного розвитку промисловості і торгівлі мали безумовно прогресивний характер. Вони були спрямовані на підрив основ феодально-кріпосницької системи і сприяли формуванню нових капіталістичних відносин. Він фактично виступив як виразник інтересів і устремлінь буржуазії.

Важливу роль у розвитку народного господарства Каразін надавав грошам, грошовому обігу, фінансам. Він – прихильник товарного походження грошей, але пов’язує їх лише з дорогоцінними металами: золотом і сріблом. Дійсним грошовим товаром, зазначав він, є лише дорогоцінні метали – золото і срібло, котрі, як і будь-який товар, мають свою «внутрішню ціну», «внутрішнє достоїнство». Ці гроші він вважав повноцінними. До неповноцінних грошей він відносив розмінні монети, паперові та кредитні гроші.

Велику увагу приділяє Каразін сталому курсу грошей. У зв’язку з коливанням курсу російського карбованця на рубежі XVIII–XIX ст. він уважно вивчає причини, що його породжують. Результатом такого вивчення стало дослідження «О причинах постепенного упадка курса в России и о средствах поднять оный», яке він подав до уряду.

Каразін виявляє причини знецінення паперових грошей, що негативно позначилось на економічному розвитку країни і пропонує ряд заходів, маючи на меті «возвысить курс» асигнацій. Він, зокрема, рекомендує вилучити з обігу частину асигнацій через продаж приватним особам державних земель. Ця пропозиція відповідала інтересам буржуазії, що була зацікавлена у збереженні сталості паперових грошей. Ряд рекомендацій запропонував Каразін і для впорядкування обігу розмінної монети.

Турбувала Каразіна і проблема валютного курсу російського карбованця. Він здійснив глибокий теоретичний аналіз причин коливання валютного курсу. До таких причин він відносить: знецінення грошей, зростання імпорту, збільшення мандрівок російської знаті за кордон і витрачання там великих коштів. Особливо наголошував Каразін на шкідливості і небезпечності для економіки країни іноземних кредитів. Зовнішні позики, писав він, не лише потребують величезних коштів на сплату процентів, а й збільшують політичну небезпеку. Слід підкреслити, що таку позицію щодо іноземних кредитів на той час займала значна частина науковців і державних діячів не лише в Росії, а й у Західній Європі.

Каразін ратує за створення міцної фінансової системи в країні, яка б забезпечила швидкий, стабільний розвиток усіх галузей народного господарства і, перш за все, промисловості. Він висловлює ряд критичних зауважень щодо існуючої фінансової системи, яку схарактеризував як шкідливу, таку, що вела до банкрутства держави і збагачення купки вельможних осіб, а не забезпечувала нормального розвитку господарства країни. У численних зверненнях до уряду Каразін наголошує на необхідності скорочення непродуктивних витрат, виступає проти марнотратства, наполягає на скороченні державного апарату. Ці вимоги він ставив у пряму залежність із зміцненням державних фінансів.

Як прогресивний мислитель, що прекрасно розумів назрілі економічні проблеми, котрі стояли перед країною, Каразін виступав за створення мережі банків, розвитку кредитних відносин. Це були суто буржуазні вимоги. Адже він виступав прихильником надання кредитів для господарської діяльності всім верствам населення, і навіть селянам, а не для обслуговування дворян.

Висунув Каразін і вимогу скорочення податків. У цьому питанні він керувався принципами необхідності поєднання інтересів держави і народу, захисту інтересів народу, перш за все селянства, за рахунок послаблення податкових тягарів. Вимоги Каразіна у справі реформування податкової системи мали прогресивний характер. Вони були спрямовані на пожвавлення ринкових відносин, на розвиток капіталізму. Каразін виступає за введення двох видів податків: це і (Каразин В. Н. Сочинения, письма и бумаги … – С. 91). Подушний податок повинен бути загальним, поміркованим і відносно рівним для всіх громадян. Тим самим Каразін посягав на привілеї дворянства, яке не платило податків. Щодо податку на майно, то ним теж повинен був обкладатись кожен власник землі, зокрема й поміщик. Отже і в цьому питанні Каразін виступав як провісник тенденції буржуазного розвитку.

Каразін – людина високоосвічена і прогресивна, великий патріот своєї країни, не міг спокійно споглядати ті негаразди, що існували в державі. Його теоретичні розробки і настійні вимоги соціально-економічних перетворень зустрічали шалений опір з боку самодержавства, але він не покорився і не припинив своєї просвітницької, подвижницької діяльності на благо свого народу. І зовсім невипадковою є оцінка Каразіна у відгуку про нього, вміщеному у журналі «Современник», де наводиться праця Д. І. Багалія про Каразіна:

(Багалей Д. И. Просветительная деятельность Василия Назаровича Каразина. – С. 20).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Василя Назаровича Каразіна

Олександр Іванович Герцен (1812–1870) – російський письменник, публіцист, літературний критик та філософ

«Неутомимая деятельность Каразина и глубокое, научное образование его были поразительны: он был астроном и химик, агроном, статистик… живой человек, вносивший во всякий вопрос совершенно новый взгляд и совершенно верное требование…

Каразин… пишет проекты, между прочим, проект министерства просвещения, подает записку об искоренении рабства (т. е. крепостного состояния) в народе…

С небольшим в два года он успел, сверх сказанного, написать устав для академии, для университетов, для всех учебных заведений, собрать материалы для истории финансов и для истории медицины в России, заняться «собранием первых статистических сведений и привести в порядок государственный архив»».

     Герцен А. И. Император Александр І и В. Н. Каразин / А. И. Герцен // Собрание сочинений : в 30 т. – М. : Изд-во АН СССР, 1959. – Т. 16. – С. 56, 57.

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – відомий український економіст, доктор економічних наук, професор

«Багато уваги приділяв В. Каразин економічним проблемам, котрі концептуально розглядав за старою традицією як домоводство. Стрижнем «домоводства» було переведення кріпосних селян на грошові чинші й їх остаточне звільнення від поміщицької залежності… Економічному зростанню мала сприяти зовнішня торгівля, розвиток різних видів ремесла тощо…

Проведені ним цікаві розрахунки селянських повинностей, рентних платежів, лісокористування й досі є предметом зацікавлень і свідчать про оригінальність мислення. Вартими уваги є його пропозиції щодо організації податкової системи, звільнення від повинностей державі й поміщикам вдів, сиріт, немічних людей, що нині називається соціальним захистом населення. Для початку XIX ст. це були новаторські ідеї».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 59.

«У багатьох галузях науки, техніки, економіки, літератури, освіти, політики В. Каразин виступає з передових і патріотичних позицій. Його замріяна енциклопедичність і патріотична жертовність ще за життя викликали подив, згодом його почали називати то «українським Ломоносовим», то «українським Бенджаміном Франкліном», «архітектором українського відродження»».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 61.

Твори

• Сочинения, письма и бумаги В. Н. Каразина, собранные и редактированные Д. И. Багалеем / В. Н. Каразин. – Х. : Издание Харьковского ун-та, 1910. – 926 с. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/5880
  

  Шифр зберігання книги в НБУВ: В19792И

• Лист одного поміщика… / В. Н. Каразін // Українські вчені-натуралісти, математики, лікарі, педагоги : посібник-довідник / М. П. Кононенко, Г. С. Сазоненко. – К. : Укр. центр духовної культури, 2001. – С. 189–190.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: А597532
• Лист одного поміщика …ської губернії до свого губернатора ; Правила Філотехнічного товариства / Василь Каразін // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 68–78.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Мнение одного украинского помещика, выраженное после беседы со своими собратиями о указе 23-го мая, 1816 года, и об эстляндских постановлениях / В. Каразин. – [М., 1860 ?]. – 10 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 147690
• Правила Філотехнічного товариства / В. Н. Каразін // Українські вчені-натуралісти, математики, лікарі, педагоги : посібник-довідник / М. П. Кононенко, Г. С. Сазоненко. – К. : Укр. центр духовної культури, 2001. – С. 190–191.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: А597532

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – СПб. : Брокгауз и Ефрон, 1895. – Т. 14 (полутом 27). – С. 424–425. – Режим доступа: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Каразин,_Василий_Назарович
  

  Шифр зберігання книги: 03 Э68

• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [М.] : ТЕРРА, 1990. – Т. 27. – С. 424–425.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров и др. – 7-е изд., перераб. – М. : Русский библиогр. ин-т Гранат, [1914]. – Т. 23. – Стб. 439–443.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – К. : Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – С. 43.
  Шифр зберігання книги: 34 Ю70
• Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – М. : ТЕРРА, 2006. – Т. 20. – С. 362–363.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 2007. – Т. 4. – С. 102. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&id=2333
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68
• Абрамов Я. В. В. Н. Каразин (основатель Харьковского университета). Его жизнь и общественная деятельность : биогр. очерк / Я. В. Абрамов. – СПб. : Тип. Товарищества «Общественная польза», 1891. – 96 с. – (Жизнь замечательных людей : биографическая библиотека Ф. Павленкова). – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/6576
  Шифр зберігання книги в НБУВ: АИ15502
• Багалей Д. И. Назарий Александрович Каразин и его колокол [Электронный ресурс] / Д. И. Багалей. – К. : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1892. – 13 с. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/6587
• Багалей Д. И. Просветительная деятельность Василия Назаровича Каразина : речь, сказанная 8 ноября 1892 г. по случаю 50-летия со дня кончины Каразина / Д. И. Багалей. – Х., 1893. – 31 с. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/6570
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В083801, В136480
• Багалій Д. І. Вибрані праці : [у 6 т.] Т. 3. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам), ч. 1 (1802–1815 гг.) / Д. І. Багалій ; НАН України та ін. – Х. : Вид-во НУА, 2004. – С. 101–223.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: М1916-3/1
• Березюк Н. М. Достойные своего рода (к семейному портрету Каразиных) [Электронный ресурс] / Н. М. Березюк // UNIVERSITATES: Наука и просвещение : научно-популярный ежеквартальный журнал = Университеты. – 2003. – № 1. – С. 58–69. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/324
• Березюк Н. М. Каразин – внук Каразина [В. Н. Каразин – художник, писатель, журналист] [Электронный ресурс] // UNIVERSITATES: Наука и просвещение : научно-популярный ежеквартальный журнал = Университеты. – 2009. – № 2 (37). – С. 48–55. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/323
• Болебрух А. Г. Василь Назарович Каразін (1773–1842) : монографія / А. Г. Болебрух, С. М. Куделко, А. В. Хрідочкін ; Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. – Х. : Авто-Енергія, 2005. – 333 с.
  Шифр зберігання книги в Національній історичній бібліотеці України: Б4708 ; 37 Б792
• В. Н. Каразин. [Ученый и обществ. деятель], 1773–1842 : биобиблиография / под ред. Л. И. Гуревича. – Х. : Изд-во Харьковского ун-та, 1953. – 116 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В0490771
• Глущенко В. В. Василь Каразін – як економіст / В. В. Глущенко // Фінанси України. – 2004. – № 12. – С. 141–148.
• Данилевский Г. П. Василий Назарьевич Каразин (1773–1842 г.) / Г. П. Данилевский // Сочинения : в 24 т. / Г. П. Данилевский. – Изд. 8-е, посмертное. – СПб. : Издание А. Ф. Маркса, 1901. – Т. 21. – С. 95–146.
  Шифр зберігання книги: Р1 Д18
• Економічна наука в Харківському університеті : колективна монографія / відп. ред. В. В. Глущенко ; М-во освіти і науки України, Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Вид. 2-ге, переробл. і доповн. – Х., 2013. – С. 17–23.
  Шифр зберігання книги: 33 Е45
• Иванов Е. М. К биографии В. Н. Каразина. (Высылка его из Москвы в Кручик и подневольное пребывание на родине). 1831–1837 гг. [Электронный ресурс] / Е. М. Иванов. – Х.: Тип. "Печ. дело", 1909. – 16 с. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/6589
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 155–164.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 183–192.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 58–61.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Козловський В. І. Критика В. Н. Каразіним панщини та його проекти аграрних реформ в Росії і на Україні / В. І. Козловський // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР : респ. міжвід. збірник / АН УРСР, Ін-т економіки ; відп. ред. Т. І. Дерев’янкін, В. С. Жученко. – К. : Наук. думка, 1972. – Вип. 7. – С. 101–110.
  Шифр зберігання книги: 33С5(С2) І-90
• Корнійчук Л. Я Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – К : КНЕУ, 2004. – С. 129–137. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Кредісов А. І. Історія вчень менеджменту : підручник / А. І. Кредісов. – К. : Знання України, 2001. – С. 73–75.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К79
• Куделко С. Василь Каразін. Людина, що заснувала Харківський університет / С. Куделко, Л. Змій // Світогляд. – 2008.– № 3. – С. 23–25.
• Лавріненко Ю. Василь Каразін – архітектор відродження : матеріали і думки до 200-річчя з дня народження (1773–1973) / Ю. Лавріненко. – Мюнхен : Сучасність, 1975. – 191 с. – (Суспільно-політична бібліотека). – Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/istoriya/2170-lavrinenko-yu-vasil-karazin-arhitekt-vidrodzhennya/
  Шифр зберігання книги в НБУВ: зал україніки
• Лапина М. С. Обретение новой родины (из истории рода Караджи-Каразиных) / М. С. Лапина. – Х., 2008. – 160 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА718369
• Леоненко П. М. Каразін Василь Назарович / П. М. Леоненко // Фінанси. Бюджет. Податки : національна та міжнародна термінологія : у 3 т. / Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, Держ. навч.-наук. установа «Акад. фін. упр.» ; за ред. Т. І. Єфименко. – К., 2010. – Т. 1. – С. 205–207.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: В62064
• Лортикян Э. Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики : учеб. пособие / Э. Л. Лортикян. – Х. : Консум, 2004. – С. 16–18.
  Шифр зберігання книги: 33С1 Л78
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – К. : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 694–695.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30
• Небрат В. В. Еволюція теорії державних фінансів в Україні : монографія / В. В. Небрат ; [ред.: І. І. Бажал, І. І. Нестеренко, Т. П. Тацій, В. М. Ускова] ; Нац. акад. наук України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування ". – К. : Рута, 2013. – С. 117–126.
  Шифр зберігання книги: 336 Н39
• Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко. – К. : Наук. думка, 2001. – C. 234–238.
  Шифр зберігання книги: 37 С40
• Слюсарский А. Г. Василий Назарович Каразин / А. Г. Слюсарский ; под ред. Д. Ф. Острянина. – [Х.] : Харьк. кн.-газ. изд-во, 1952. – 68 с.
  Шифр зберігання книги: 001 С49
• Слюсарский А. Г. В. Н. Каразин, его научная и общественная деятельность / А. Г. Слюсарский. – Х. : Изд-во Харьковского ун-та, 1955. – 157 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В0638428
• Слюсарський А. Г. Суспільно-економічні погляди В. Н. Каразіна / А. Г. Слюсарський // Нариси з історії економічної думки на Україні / АН УРСР, Ін-т економіки ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – К. : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 117–133.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Н28
• Тихий Н. Вопрос о памятнике В. Н. Каразину [Электронный ресурс] / Н. Тихий. – Х., 1907. – 4 с. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/6580
• Тихий Н. В. Н. Каразин. Его жизнь и общественная деятельность / Н. Тихий. – К., 1905. – 302, 28, IV с. – Оттиск из журн. "Киевская старина". – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/6952
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В084170, В084171
• Трифильев Е. П. В ссылке. К биографии Василия Назаровича Каразина [Электронный ресурс] / Е. П. Трифильев. – Х. : Тип. «Печатное дело», 1910. – 11 с. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/6588
• Трифильев Е. П. К биографии В.Н. Каразина. Дело о закладной [Электронный ресурс] / Е. П. Трифильев. – Х.: Тип. «Печатное дело», 1913. – 8 с. – Режим доступа: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/6583
• Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1 : X–XIX століття. – С. 225–230.
  Шифр зберігання книги: 37 У45
• Хрідочкін А. В. Суспільно-політичні погляди В.Н.Каразіна : автореф. дис... канд. іст. наук : 07.00.01 / А. В. Хрідочкін ; Дніпропетр. нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2001. – 17 c. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%A5%D1%80%D1%96%D0%B4%D0%BE%D1%87%D0%BA%D1%96%D0%BD%20%D0%90$
  Шифр зберігання книги в НБУВ: РА317502

Іконографія

<gallery widths=200px heights=220px perrow=3>

Файл:Karazin1.jpg|Дешко Л. О. Каразінська каплиця. Історія. Фотографії. Документи / Л. О. Дешко. – К. : Андрощук П. С., 2009. – С. 11. Файл:Karazin2.jpg|Дешко Л. О. Каразінська каплиця. – С. 15. Файл:Karazin3.jpg|Дешко Л. О. Каразінська каплиця. – С. 33. Файл:Karazin4.jpg|Дешко Л. О. Каразінська каплиця. – С. 19. Файл:Karazin5.jpg|Дешко Л. О. Каразінська каплиця. – С. 21. Файл:Karazin6.jpg|Режим доступу: http://korolenko.kharkov.com/karazin.htm. Файл:Karazin7.jpg|Режим доступу: http://www-library.univer.kharkov.ua/ukr/karazin13.htm Файл:Karazin8.jpg|Режим доступу: http://korolenko.kharkov.com/karazin.htm Файл:Karazin9.jpg|Режим доступу: http://korolenko.kharkov.com/karazin.htm Файл:Karazin10.jpg|Юридична енциклопедія. – Т. 3. – С. 43. Файл:Karazin11.jpg|Березюк Н. М. Достойные своего рода (к семейному портрету Каразиных) [Электронный ресурс] / Н. М. Березюк // UNIVERSITATES: Наука и просвещение = Университеты. – 2003. – № 1. – С. 61. – Режим доступу: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/324 Файл:Karazin12.jpg|Березюк Н. М. Достойные своего рода ... – С. 62. – Режим доступу: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/324 Файл:Karazin13.jpg|Березюк Н. М. Достойные своего рода ... – С. 58. – Режим доступу: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/324 Файл:Karazin14.jpg|Березюк Н. М. Достойные своего рода ... – С. 66. – Режим доступу: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/324 Файл:Karazin15.jpg|Березюк Н. М. Достойные своего рода ... – С. 69. – Режим доступу: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/324 Файл:Karazin16.jpg|Березюк Н. М. Достойные своего рода ... – С. 68. – Режим доступу: http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/324