Відмінності між версіями «Вишенський Іван»
Матеріал з Економічна думка України
Admin (обговорення • внесок) |
Admin (обговорення • внесок) |
||
Рядок 16: | Рядок 16: | ||
Дослідники припускають, що у цей період у житті І. Вишенського сталася якась подія, що вплинула на його світогляд і різко змінила життєвий шлях. І. Вишенський постригся у ченці й жив упродовж певного часу в Уневському монастирі. Вірогідно у кінці 1580-х рр. він покидає рідну землю і виїздить на Афон (Греція), який був центром православного чернецтва на Сході. І. Вишенський оселився у печері, ставши схимником-анахоретом. «Ми, очевидно, ніколи не взнаємо, що ж сталося з палким і гарячим юнаком і як відбувся в його душі перелом; факт безперечний – живим світом він таки збридив, живий світ, можливо, болюче поранив його і викинув із рідної землі. Здається, не помилимося, коли скажемо: першу свою велику драму Вишенський пережив, зіштовхнувшись із єзуїтами, після того він зв’язався з львівськими братчиками, але рідну землю йому конче треба було покинути. Доля завела його на Атон, у чернечу православну республіку, на той час твердиню східної віри, але тут він спершу зовсім не живе відлюдним життям, а прагне використати Атон як місце, звідки можна вести гарячу й різку свою пропаганду», – зазначає у дослідженні про життя і творчість І. Вишенського В. Шевчук (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 203). На Афоні він прожив близько сорока років. Неодноразові звернення до нього друзів, однодумців про повернення до України не мали успіху. Проте вітчизну, яку він палко любив, Вишенський не забуває. Він надсилає до України публіцистичні послання, адресовані князю К. Острозькому, князю М. Вишневецькому, братствам, священикам і всім українцям. Ці пристрасні послання принесли йому велику популярність. «Варто підкреслити, – як зазначається у статті про І. Вишенського у книзі «Українська педагогіка в персоналіях», – що популярність І. Вишенського, зумовлена соціально-політичною ситуацією кінця XVI – початку XVII ст., мала місце лише серед певних верств, які були різко опозиційно налаштовані щодо панівних порядків. У шляхетських і навіть братських колах його сприймали як занадто аскетичного, прямолінійного й безкомпромісного, тим більше, що деякі дописи належали до таких, поширення яких каралося законом» (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник : у 2 т. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Т. 1. – С. 61). Александрійський патріарх Мелетій Пігас у листі до І. Вишенського радить йому лишити чернецтво і повернутися до України, де він міг би принести більше користі у боротьбі проти наступу латинників і католицької церкви (Див.: Микитась В. Полум’яний патріот, письменник-полеміст Іван Вишенський : [вступ. ст.] / В. Микитась // Вибрані твори / Іван Вишенський. – К. : Дніпро, 1972. – С. 6). Ймовірно восени 1604 року І. Вишенський прибув до України. Спочатку зупинився у свого афонського приятеля Іова Княгиницького в Угорниках (нині Івано-Франківська область), потім жив у Львові, в Уневському монастирі. У 1860 р. А. Петрушевичем у «Зорі галицькій, яко албум» було видано «Житіє і життя преподобного отця нашого Іова, засновника скиту Манявського», написане Ігнатієм із Любарова, в якому оповідається про дружбу І. Вишенського з І. Княгиницьким і про відвідання І. Вишенським України у 1606 р. (Див.: Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 200–201). Після перебування в Україні близько двох років у 1606 р. він знову повернувся на Афон. Відомо, що І. Вишенський кілька разів поривався знову відвідати Україну, про що він писав у листі до І. Княгиницького, але йому завадила хвороба. | Дослідники припускають, що у цей період у житті І. Вишенського сталася якась подія, що вплинула на його світогляд і різко змінила життєвий шлях. І. Вишенський постригся у ченці й жив упродовж певного часу в Уневському монастирі. Вірогідно у кінці 1580-х рр. він покидає рідну землю і виїздить на Афон (Греція), який був центром православного чернецтва на Сході. І. Вишенський оселився у печері, ставши схимником-анахоретом. «Ми, очевидно, ніколи не взнаємо, що ж сталося з палким і гарячим юнаком і як відбувся в його душі перелом; факт безперечний – живим світом він таки збридив, живий світ, можливо, болюче поранив його і викинув із рідної землі. Здається, не помилимося, коли скажемо: першу свою велику драму Вишенський пережив, зіштовхнувшись із єзуїтами, після того він зв’язався з львівськими братчиками, але рідну землю йому конче треба було покинути. Доля завела його на Атон, у чернечу православну республіку, на той час твердиню східної віри, але тут він спершу зовсім не живе відлюдним життям, а прагне використати Атон як місце, звідки можна вести гарячу й різку свою пропаганду», – зазначає у дослідженні про життя і творчість І. Вишенського В. Шевчук (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 203). На Афоні він прожив близько сорока років. Неодноразові звернення до нього друзів, однодумців про повернення до України не мали успіху. Проте вітчизну, яку він палко любив, Вишенський не забуває. Він надсилає до України публіцистичні послання, адресовані князю К. Острозькому, князю М. Вишневецькому, братствам, священикам і всім українцям. Ці пристрасні послання принесли йому велику популярність. «Варто підкреслити, – як зазначається у статті про І. Вишенського у книзі «Українська педагогіка в персоналіях», – що популярність І. Вишенського, зумовлена соціально-політичною ситуацією кінця XVI – початку XVII ст., мала місце лише серед певних верств, які були різко опозиційно налаштовані щодо панівних порядків. У шляхетських і навіть братських колах його сприймали як занадто аскетичного, прямолінійного й безкомпромісного, тим більше, що деякі дописи належали до таких, поширення яких каралося законом» (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник : у 2 т. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Т. 1. – С. 61). Александрійський патріарх Мелетій Пігас у листі до І. Вишенського радить йому лишити чернецтво і повернутися до України, де він міг би принести більше користі у боротьбі проти наступу латинників і католицької церкви (Див.: Микитась В. Полум’яний патріот, письменник-полеміст Іван Вишенський : [вступ. ст.] / В. Микитась // Вибрані твори / Іван Вишенський. – К. : Дніпро, 1972. – С. 6). Ймовірно восени 1604 року І. Вишенський прибув до України. Спочатку зупинився у свого афонського приятеля Іова Княгиницького в Угорниках (нині Івано-Франківська область), потім жив у Львові, в Уневському монастирі. У 1860 р. А. Петрушевичем у «Зорі галицькій, яко албум» було видано «Житіє і життя преподобного отця нашого Іова, засновника скиту Манявського», написане Ігнатієм із Любарова, в якому оповідається про дружбу І. Вишенського з І. Княгиницьким і про відвідання І. Вишенським України у 1606 р. (Див.: Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 200–201). Після перебування в Україні близько двох років у 1606 р. він знову повернувся на Афон. Відомо, що І. Вишенський кілька разів поривався знову відвідати Україну, про що він писав у листі до І. Княгиницького, але йому завадила хвороба. | ||
− | Життя і творчість Івана Вишенського припадає на другу половину XVI – першу чверть XVII ст. Як зазначає П. К. Яременко в книзі «Іван Вишенський» (К., 1982), «то була доба швидкого піднесення національно-визвольних рухів, спрямованих на боротьбу проти шляхетського гніту і католицько-єзуїтської експансії, проти нав’язаної українському народу Ватиканом у союзі з польськими і українсько-білоруськими феодалами так званої Брестської церковної унії 1596 року» (Яременко П. К. Іван Вишенський / П. К. Яременко. – К. : Вища шк., | + | Життя і творчість Івана Вишенського припадає на другу половину XVI – першу чверть XVII ст. Як зазначає П. К. Яременко в книзі «Іван Вишенський» (К., 1982), «то була доба швидкого піднесення національно-визвольних рухів, спрямованих на боротьбу проти шляхетського гніту і католицько-єзуїтської експансії, проти нав’язаної українському народу Ватиканом у союзі з польськими і українсько-білоруськими феодалами так званої Брестської церковної унії 1596 року» (Яременко П. К. Іван Вишенський / П. К. Яременко. – К. : Вища шк., 1982. – С. 7). У літературному житті суспільства головна увага була зосереджена на церковно-релігійній полеміці між католицько-уніатськими публіцистами і православними українськими літераторами. На цьому ґрунті виросла багата за формою й змістом так звана полемічно-публіцистична література, представником якої і є Іван Вишенський. Творча спадщина Вишенського невелика. До нас дійшли у рукописних копіях 16 антикатолицьких полемічних творів: трактатів і послань, написаних між 1588 і 1616 роками. Десять із них він об’єднав у рукописну «Книжку» (близько 1660 р.), яку мав намір опублікувати в Острозькій друкарні. Ці писання, за задумом автора, могли виголошуватися в церквах, отже є одними з перших українських проповідей. У «Книжку» увійшли зокрема: «Обличение диавола-миродержца»; «Писание до князя Василия» (Костянтина Острозького); «Порада»; «Писание до всђх обще, в Лядской земли живущих»; «Писание к утекшим от православное вђры епископом» (дві редакції: скорочену опубліковано 1598 в острозькій «Книжиці» – єдиному прижиттєвому виданні) та ін. (Див.: Українська літературна енциклопедія : в 5 т. – К. : Укр. рад. енцикл., 1988. – Т. 1. – С. 312). Творчу спадщину І. Вишенського прийнято ділити на два періоди. До першого слід віднести твори, написані ним до Брестської (Берестейської) унії 1596 р., це власне твори, що увійшли до «Книжки». Цим творам, написаним з великим пафосом, полемічною майстерністю, притаманні не лише гостра критика католицтва, а й викривання негараздів тодішнього церковного й світського ладу. Твори другого періоду не позначені такою пристрасністю. У них викладено здебільшого обґрунтування власних поглядів мислителя. Ідеї І. Вишенського перегукуються з ідеями європейської реформації XVI-XVII ст. |
Як зазначає В. Шевчук, саме ім’я Івана Вишенського з’являється вперше у науковій літературі у 1848 р., одночасно в Києві і в Москві. У Києві вийшов перший том «Памятников, изданных комиссией для разбора древних актов», у якому було надруковано «Совітування про благочестя» (1621 р.), де згадувався Іван, названий Вишенським, а у Москві П. Строєв видав «Рукописи славянские и российские, принадлежащие И. Царскому», де описав рукописний збірник, що містив твори І. Вишенського. «… В 60-х роках XIX ст. пильну увагу на твори полеміста звернули колишні кирило-методіївці М. Костомаров та П. Куліш. У 1865 р. М. Костомаров у другому томі «Актов Южной и Западной России» видає чотири твори атонського ченця Івана з Вишні, а в 1874 р. П. Куліш у своїй «Истории воссоединения Руси» перший творить апологію Івану Вишенському, називаючи його «атонським апостолом», пошановує його як сіль землі, називає одним із тих, яких «завжди буває мало, хоч світ тримається ними». З цього моменту й почалося захоплення творчістю Івана Вишенського, і то до такої міри, що нею почали ілюструвати епоху, в якій жив полеміст, принаймні М. Костомаров та С. Соловйов уявляли собі другу половину XVI ст. очима Вишенського, користуючись його творами як історичним джерелом. На це звернув увагу свого часу І. Франко, резонно заявивши: «Історики українські і російські, користуючись in crudo (неопрацьованими, необробленими, у сирому стані (лат.) – Ред.) творами Вишенського, цілковито забули об одній речі: що се твори поперед усього літературні, а не документи історичні, що заким уживати їх до характеристики часу і відносин, треба би вперед піддати їх критиці історичній» (Франко І. Іван Вишенський і його твори / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1981. – Т. 30. – С. 16). | Як зазначає В. Шевчук, саме ім’я Івана Вишенського з’являється вперше у науковій літературі у 1848 р., одночасно в Києві і в Москві. У Києві вийшов перший том «Памятников, изданных комиссией для разбора древних актов», у якому було надруковано «Совітування про благочестя» (1621 р.), де згадувався Іван, названий Вишенським, а у Москві П. Строєв видав «Рукописи славянские и российские, принадлежащие И. Царскому», де описав рукописний збірник, що містив твори І. Вишенського. «… В 60-х роках XIX ст. пильну увагу на твори полеміста звернули колишні кирило-методіївці М. Костомаров та П. Куліш. У 1865 р. М. Костомаров у другому томі «Актов Южной и Западной России» видає чотири твори атонського ченця Івана з Вишні, а в 1874 р. П. Куліш у своїй «Истории воссоединения Руси» перший творить апологію Івану Вишенському, називаючи його «атонським апостолом», пошановує його як сіль землі, називає одним із тих, яких «завжди буває мало, хоч світ тримається ними». З цього моменту й почалося захоплення творчістю Івана Вишенського, і то до такої міри, що нею почали ілюструвати епоху, в якій жив полеміст, принаймні М. Костомаров та С. Соловйов уявляли собі другу половину XVI ст. очима Вишенського, користуючись його творами як історичним джерелом. На це звернув увагу свого часу І. Франко, резонно заявивши: «Історики українські і російські, користуючись in crudo (неопрацьованими, необробленими, у сирому стані (лат.) – Ред.) творами Вишенського, цілковито забули об одній речі: що се твори поперед усього літературні, а не документи історичні, що заким уживати їх до характеристики часу і відносин, треба би вперед піддати їх критиці історичній» (Франко І. Іван Вишенський і його твори / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1981. – Т. 30. – С. 16). | ||
Рядок 134: | Рядок 134: | ||
''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) С51''' | ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) С51''' | ||
<li>'''Смолка А. О.''' Соціально-економічна думка та політика в Україні ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – 2-ге вид., доповн. – К. : Задруга, 2007. – С. 60–63.<br> | <li>'''Смолка А. О.''' Соціально-економічна думка та політика в Україні ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – 2-ге вид., доповн. – К. : Задруга, 2007. – С. 60–63.<br> | ||
− | ''Шифр зберігання книги в НБУВ:'' '''ВА682508''' | + | ''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''ВА682508''' |
<li>'''Українська література у портретах і довідниках''' : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – К. : Либідь, 2000. – С. 45–46.<br> | <li>'''Українська література у портретах і довідниках''' : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – К. : Либідь, 2000. – С. 45–46.<br> | ||
''Шифр зберігання книги:'' '''8У У45''' | ''Шифр зберігання книги:'' '''8У У45''' | ||
Рядок 151: | Рядок 151: | ||
<li>'''Франко І.''' Сочинение Иоанна Вишенского / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1980. – Т. 27. – С. 312–317.<br> | <li>'''Франко І.''' Сочинение Иоанна Вишенского / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1980. – Т. 27. – С. 312–317.<br> | ||
''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83''' | ''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83''' | ||
− | <li>'''Шевчук В. О.''' Муза Роксоланська : Українська література | + | <li>'''Шевчук В. О.''' Муза Роксоланська : Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Кн. 1. – 2004. – С. 73–75, 200–213.<br> |
''Шифр зберігання книги:'' '''8У1 Ш37''' | ''Шифр зберігання книги:'' '''8У1 Ш37''' | ||
− | + | <li>'''Яременко П. К.''' Іван Вишенський / П. К. Яременко. – К. : Вища шк., 1982. – 141 с.<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':'' '''ВА382955''' | |
</spoiler> | </spoiler> | ||
<br> | <br> |
Версія за 10:07, 17 червня 2014
Вишенський Іван (Іоанн) (Иоанн русин, реченный Вышенский, Иоанн мних Вишенский, Иоан инок з Вишнѣ)
(близько 1550 – після 1622) –
видатний український мислитель, письменник-полеміст, один із
провідних діячів антиуніатського та антикатолицького руху в Україні
(друга половина XVI ст. – перша чверть XVII ст.).
(близько 1550 – після 1622) –
видатний український мислитель, письменник-полеміст, один із
провідних діячів антиуніатського та антикатолицького руху в Україні
(друга половина XVI ст. – перша чверть XVII ст.).