Відмінності між версіями «VolodymyrMonomah»
Матеріал з Економічна думка України
Admin (обговорення • внесок) |
Admin (обговорення • внесок) |
||
Рядок 7: | Рядок 7: | ||
<br /><br /><br /><br /> | <br /><br /><br /><br /> | ||
<spoiler text="Життя та діяльність"> | <spoiler text="Життя та діяльність"> | ||
− | <div style="text-align: justify"><p>Народився від династичного шлюбу дочки грецького імператора Константина IX Мономаха – Анастасії (у деяких джерелах її називають Марією) і сина Ярослава Мудрого, онука Володимира Великого з роду Рюриковичів – Всеволода. У «Повісті временних літ» під роком 1053 зроблено єдиний запис: «У Всеволода родился сын от дочери царской, гречанки, и нарек имя ему Владимир» (Повесть временних лет // Памятники литературы Древней Руси : Начало русской литературы XI – начало XII в. / сост. Л. А. Дмитриев, Д. С. Лихачев. – М. : Худож. лит., 1978. – С. 175). Шлюб Всеволода з візантійською принцесою скріпив русько-візантійську угоду початку 1050-х рр., що поклала край війні 1043 р. між двома державами. Саме по лінії матері князь Володимир отримав своє прізвище – Мономах. Дитинство Володимир Мономах провів у місті Переяслав-Руський (нині Переяслав-Хмельницький), де з 1054 р., згідно із заповітом Ярослава Мудрого (див.: Ярослав Мудрий), княжив його батько. Вже з 12-13 років княжич виконував відповідальні доручення батька, найчастіше – воєнного характеру (зокрема, ходив до Ростова у Суздальську землю і до Смоленська). Протягом життя Володимир Мономах здійснив понад 80 походів. | + | <div style="text-align: justify"><p>Народився від династичного шлюбу дочки грецького імператора Константина IX Мономаха – Анастасії (у деяких джерелах її називають Марією) і сина Ярослава Мудрого, онука Володимира Великого з роду Рюриковичів – Всеволода. У «Повісті временних літ» під роком 1053 зроблено єдиний запис: «У Всеволода родился сын от дочери царской, гречанки, и нарек имя ему Владимир» (Повесть временних лет // Памятники литературы Древней Руси : Начало русской литературы XI – начало XII в. / сост. Л. А. Дмитриев, Д. С. Лихачев. – М. : Худож. лит., 1978. – С. 175). Шлюб Всеволода з візантійською принцесою скріпив русько-візантійську угоду початку 1050-х рр., що поклала край війні 1043 р. між двома державами. Саме по лінії матері князь Володимир отримав своє прізвище – Мономах. Дитинство Володимир Мономах провів у місті Переяслав-Руський (нині Переяслав-Хмельницький), де з 1054 р., згідно із заповітом Ярослава Мудрого ([http://10.1.4.143/MediaWiki/index.php?title=%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&action=submit див.: Ярослав Мудрий]), княжив його батько. Вже з 12-13 років княжич виконував відповідальні доручення батька, найчастіше – воєнного характеру (зокрема, ходив до Ростова у Суздальську землю і до Смоленська). Протягом життя Володимир Мономах здійснив понад 80 походів. |
</p><p>Перший раз був одружений близько 1070 р. з Гідою – дочкою останнього англосаксонського короля Гарольда II, друга дружина (померла 7 травня 1107 р.) – незнана з імені, третя (після 1107 р.) – дочка половецького хана Аєпи. | </p><p>Перший раз був одружений близько 1070 р. з Гідою – дочкою останнього англосаксонського короля Гарольда II, друга дружина (померла 7 травня 1107 р.) – незнана з імені, третя (після 1107 р.) – дочка половецького хана Аєпи. | ||
</p><p>Після смерті старших братів Ізяслава Ярославовича і Святослава Ярославовича Всеволод у жовтні 1078 р. став київським князем, а на своє місце чернігівського князя посадив сина Володимира, зневаживши права на це місто синів свого старшого брата Святослава. Було утворено родинний дуумвірат батька й сина: Всеволод – Володимир, що правив на Русі протягом 15 років. Володимир Мономах переміщував князів з одного міста до іншого, приборкував непокірних, провадив загальноруську зовнішню політику. Протягом тих 15 років він близько ста разів їздив з Чернігова до Києва, щоб радитись із батьком у політичних справах (Див.: Енциклопедія історії України. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 616). | </p><p>Після смерті старших братів Ізяслава Ярославовича і Святослава Ярославовича Всеволод у жовтні 1078 р. став київським князем, а на своє місце чернігівського князя посадив сина Володимира, зневаживши права на це місто синів свого старшого брата Святослава. Було утворено родинний дуумвірат батька й сина: Всеволод – Володимир, що правив на Русі протягом 15 років. Володимир Мономах переміщував князів з одного міста до іншого, приборкував непокірних, провадив загальноруську зовнішню політику. Протягом тих 15 років він близько ста разів їздив з Чернігова до Києва, щоб радитись із батьком у політичних справах (Див.: Енциклопедія історії України. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 616). | ||
Рядок 13: | Рядок 13: | ||
</p><p>Київський князь Святополк у 1094 р. запропонував Володимиру об’єднати сили у війні з кочовиками, а також разом правити на Русі. Так виник дуумвірат Святополк – Володимир Мономах, що управляв Давньоруською державою близько 20 років (Див.: Енциклопедія історії України. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 617). Володимир Мономах був єдиним серед князів XI – першої половини XII ст., хто, завдяки великому талантові полководця, постійно перемагав половецьких ханів, що майже завжди мали чисельну перевагу над ним, і з кожним роком все далі заганяв ворога у глиб південноруських степів. Переяславський князь був проводирем усіх переможних походів об’єднаних військ руських князів проти половців, які відбувалися майже щорічно (у тому числі, особливо великих переможних походів 1103, 1107, 1109 і 1111 рр.). Безперечною заслугою Володимира Всеволодовича перед своїм народом було те, що він позбавив Русь на чверть століття від постійної половецької загрози (Див.: Державні, політичні та громадські діячі України : політичні портрети. Кн. 1 / за заг. ред. М. І. Панова. – К. : Ін Юре, 2002. – С. 37). Слава про перемоги руських дружин над половцями, за літописом, дійшла «…до всіх країв далеких – себто до Греків, і Угрів, і Ляхів, і Чехів, допоки і до Риму [не] прийшла…» (Літопис руський : За Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Махновця. – К., 1989. – С. 170). | </p><p>Київський князь Святополк у 1094 р. запропонував Володимиру об’єднати сили у війні з кочовиками, а також разом правити на Русі. Так виник дуумвірат Святополк – Володимир Мономах, що управляв Давньоруською державою близько 20 років (Див.: Енциклопедія історії України. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 617). Володимир Мономах був єдиним серед князів XI – першої половини XII ст., хто, завдяки великому талантові полководця, постійно перемагав половецьких ханів, що майже завжди мали чисельну перевагу над ним, і з кожним роком все далі заганяв ворога у глиб південноруських степів. Переяславський князь був проводирем усіх переможних походів об’єднаних військ руських князів проти половців, які відбувалися майже щорічно (у тому числі, особливо великих переможних походів 1103, 1107, 1109 і 1111 рр.). Безперечною заслугою Володимира Всеволодовича перед своїм народом було те, що він позбавив Русь на чверть століття від постійної половецької загрози (Див.: Державні, політичні та громадські діячі України : політичні портрети. Кн. 1 / за заг. ред. М. І. Панова. – К. : Ін Юре, 2002. – С. 37). Слава про перемоги руських дружин над половцями, за літописом, дійшла «…до всіх країв далеких – себто до Греків, і Угрів, і Ляхів, і Чехів, допоки і до Риму [не] прийшла…» (Літопис руський : За Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Махновця. – К., 1989. – С. 170). | ||
</p><p>«Между древними князьями дотатарского периода после Ярослава никто не оставил по себе такой громкой и доброй памяти, как Владимир Мономах, князь деятельный, сильный волей, выдававшийся здравым умом посреди своей братии князей русских. Около его имени вращаются почти все важные события русской истории во второй половине XI и в первой четверти XII века. Этот человек может по справедливости назваться представителем своего времени» (Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – М. : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 77). | </p><p>«Между древними князьями дотатарского периода после Ярослава никто не оставил по себе такой громкой и доброй памяти, как Владимир Мономах, князь деятельный, сильный волей, выдававшийся здравым умом посреди своей братии князей русских. Около его имени вращаются почти все важные события русской истории во второй половине XI и в первой четверти XII века. Этот человек может по справедливости назваться представителем своего времени» (Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – М. : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 77). | ||
− | </p><p>16 квітня 1113 року у Києві помер Святополк Ізяславович. Невдоволені економічною політикою Святополка (потурання лихварям, спекуляції сіллю його урядовцями), городяни піднялися на повстання. Міське віче, що зібралося у Софійському соборі, закликало Володимира Мономаха на київський престол. Але спочатку він відмовився, як вважають, тому, що були живі старші від нього в роду Ярославовичів – Олег Святославович і Давид Святославович. Повстання городян продовжувалося, загрожуючи київський владі, тому Володимир прийняв друге запрошення стати київським князем. Йому виповнилося тоді 60 років. Володимир Мономах був мудрим і далекоглядним правителем. За роки його князювання (1113–1125 рр.) вщухли міжкнязівські чвари. Він прибрав до рук найвіддаленіші руські землі, рішучими заходами об’єднав ¾ території Русі. Мономах відновив одноосібне правління Володимира Святославовича (див.: Володимир Святославович) та Ярослава Мудрого. Він правив величезною державою за допомогою синів, які діяли з його волі. Припинення усобиць, централізація держави, розгром половецьких ханів сприяли суспільно-економічному та культурному поступові Київської Русі. У системі заходів, що сприяли суспільно-економічному розвитку Русі, важливе місце посідало законодавство Мономаха. За князювання Володимира Мономаха було укладено «Статут Володимира Всеволодовича», який завершив формування широкої редакції «Правди Руської», започаткованої ще Ярославом Мудрим. | + | </p><p>16 квітня 1113 року у Києві помер Святополк Ізяславович. Невдоволені економічною політикою Святополка (потурання лихварям, спекуляції сіллю його урядовцями), городяни піднялися на повстання. Міське віче, що зібралося у Софійському соборі, закликало Володимира Мономаха на київський престол. Але спочатку він відмовився, як вважають, тому, що були живі старші від нього в роду Ярославовичів – Олег Святославович і Давид Святославович. Повстання городян продовжувалося, загрожуючи київський владі, тому Володимир прийняв друге запрошення стати київським князем. Йому виповнилося тоді 60 років. Володимир Мономах був мудрим і далекоглядним правителем. За роки його князювання (1113–1125 рр.) вщухли міжкнязівські чвари. Він прибрав до рук найвіддаленіші руські землі, рішучими заходами об’єднав ¾ території Русі. Мономах відновив одноосібне правління Володимира Святославовича ([http://10.1.4.143/MediaWiki/index.php/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 див.: Володимир Святославович]) та Ярослава Мудрого. Він правив величезною державою за допомогою синів, які діяли з його волі. Припинення усобиць, централізація держави, розгром половецьких ханів сприяли суспільно-економічному та культурному поступові Київської Русі. У системі заходів, що сприяли суспільно-економічному розвитку Русі, важливе місце посідало законодавство Мономаха. За князювання Володимира Мономаха було укладено «Статут Володимира Всеволодовича», який завершив формування широкої редакції «Правди Руської», започаткованої ще Ярославом Мудрим. |
</p><p>Володимир Мономах був високоосвіченою для свого часу людиною, вільно володів п’ятьма мовами. Епоха Володимира Мономаха була часом розквіту художньо-мистецької та літературної діяльності у Київській Русі. За його князювання в Києві та інших містах споруджувалися кам’яні храми, оздоблені живописом (Михайлівський і Кирилівський монастирі у Києві, церква на Альті біля Переяслава, на місці, де було вбито князя Бориса). Для цього періоду характерна різнобічна літературна діяльність, зокрема укладання літопису ігуменом Сильвестром, переклади з візантійського письма, життєписи святих Антонія, Феодосія – засновників Києво-Печерського монастиря, святих Ольги й Володимира, написані монахом Іаковом, початки Печерського патерика, укладені Нестором, повісті про смерть Бориса і Гліба. Володимир Мономах не лише здійснював, за висловом П. П. Толочка, «редакторський нагляд над київським літописанням другого десятиліття XII ст.» (Толочко П. П. Давньоруські літописи і літописці X – XIII ст. / П. П. Толочко ; Ін-т археології НАН України. – К. : Наук. думка, 2005. – С. 113); після Володимира Мономаха залишилася рукописна збірка власних творів – відоме «Повчання», адресоване нащадкам, а також «инъ кто прочтет». | </p><p>Володимир Мономах був високоосвіченою для свого часу людиною, вільно володів п’ятьма мовами. Епоха Володимира Мономаха була часом розквіту художньо-мистецької та літературної діяльності у Київській Русі. За його князювання в Києві та інших містах споруджувалися кам’яні храми, оздоблені живописом (Михайлівський і Кирилівський монастирі у Києві, церква на Альті біля Переяслава, на місці, де було вбито князя Бориса). Для цього періоду характерна різнобічна літературна діяльність, зокрема укладання літопису ігуменом Сильвестром, переклади з візантійського письма, життєписи святих Антонія, Феодосія – засновників Києво-Печерського монастиря, святих Ольги й Володимира, написані монахом Іаковом, початки Печерського патерика, укладені Нестором, повісті про смерть Бориса і Гліба. Володимир Мономах не лише здійснював, за висловом П. П. Толочка, «редакторський нагляд над київським літописанням другого десятиліття XII ст.» (Толочко П. П. Давньоруські літописи і літописці X – XIII ст. / П. П. Толочко ; Ін-т археології НАН України. – К. : Наук. думка, 2005. – С. 113); після Володимира Мономаха залишилася рукописна збірка власних творів – відоме «Повчання», адресоване нащадкам, а також «инъ кто прочтет». | ||
</p><p>Володимир Мономах помер 19 травня 1125 р. на 72 році життя, біля церкви на Альті поблизу Переяслава. Тіло його було перевезено до Києва. Поховано Володимира Мономаха у Софіївському соборі. «Мономах оставил по себе память лучшего из князей, – зазначав М. Костомаров. – “Все злые умыслы врагов, – говорит летописец, – Бог дал под руки его; украшенный добрым нравом, славный победами, он не возносился, не величался, по заповеди Божией добро творил врагам своим и паче меры был милостив к нищим и убогим, не щадя имения своего, но все раздавая нуждающимся”. Монахи прославляли его за благочестие и за щедрость монастырям. Это-то благодушие, соединенное в нем с энергическою деятельностью и умом, вознесло его так высоко и в глазах современников, и в памяти потомства» (Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – М. : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 90). | </p><p>Володимир Мономах помер 19 травня 1125 р. на 72 році життя, біля церкви на Альті поблизу Переяслава. Тіло його було перевезено до Києва. Поховано Володимира Мономаха у Софіївському соборі. «Мономах оставил по себе память лучшего из князей, – зазначав М. Костомаров. – “Все злые умыслы врагов, – говорит летописец, – Бог дал под руки его; украшенный добрым нравом, славный победами, он не возносился, не величался, по заповеди Божией добро творил врагам своим и паче меры был милостив к нищим и убогим, не щадя имения своего, но все раздавая нуждающимся”. Монахи прославляли его за благочестие и за щедрость монастырям. Это-то благодушие, соединенное в нем с энергическою деятельностью и умом, вознесло его так высоко и в глазах современников, и в памяти потомства» (Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – М. : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 90). |
Версія за 12:23, 23 травня 2014
Володимир Мономах
(Володимир-Василій Всеволодович Мономах)
(1053 – 19 травня 1125) –
великий київський князь,
полководець, збирач земель руських, законодавець Русі.
(Володимир-Василій Всеволодович Мономах)
(1053 – 19 травня 1125) –
великий київський князь,
полководець, збирач земель руських, законодавець Русі.