Григорій Грабянка народився наприкінці 1660-х – на початку 1670 рр., вірогідно у Гадячі. Походив з давнього козацького роду, був сином Івана Граб’янки (Гребінки) – реєстрового козака Уманського полку, який як припускають дослідники, згодом поповнив ряди козацької старшини.
Григорій Грабянка отримав хорошу освіту, навчався у Києво-Могилянській академії. Володів кількома іноземними мовами (латиною, польською, німецькою). З 1686 р. – на козацькій військовій службі: козак, гадяцький сотник, полковий хорунжий, осавул. Учасник російських Кримських походів 1687 і 1689 рр., Азовсько-Дніпровських походів 1695–1696 рр. та Північної війни 1700–1721 рр. Від 1717 р. – гадяцький полковий суддя. Григорій Грабянка був серед тої частини козацької старшини, яка розпочала боротьбу зі зловживаннями Першої Малоросійської колегії. У складі депутації козацької старшини на чолі з наказним гетьманом П. Полуботком, гадяцький полковий суддя та наказний полковник Г. Грабянка у 1723 р. їздив до Петербурга домагатися скасування Малоросійської колегії та відновлення гетьманства в Україні і повернення козацьких прав (т. зв. Коломацькі чолобитні (петиції)), за що 10 листопада 1723 р. був ув’язнений у Петропавловській фортеці. Слідство над українськими старшинами, серед яких перебував і Г. Грабянка, припинилося тільки після смерті Петра I в лютому 1725 р. і вони отримали можливість повернутися до України.
З 1728 р. до 1730 р. в Гадяцькому полку Г. Грабянка був полковим обозним. 30 травня 1730 р. Григорій Грабянка був обраний та затверджений вольними голосами полковником Гадяцького полку, та 7 липня 1730 р. новообраний гадяцький полковник склав присягу на вірність государю (Пришляк В. Григорій Граб'янка : історико-генеалогічна розвідка / В. Пришляк // Actes testantibus : ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича. – Львів, 2011. – Вип. 20. – С. 551). Полковник Г. Грабянка вивозив Гадяцький полк у близькі та далекі виправи. Брав участь у російсько-турецькій війні (1735–1739 рр.).
8 липня 1738 р. під час сутички із татарами у бою при Гайман-Долині (нині с. Балки Василівського району Запорізької області), прикриваючи зі своїм полком відступ російської армії під командуванням фельдмаршала Петра Лассі з Криму, отримав важкі поранення і помер від ран.
Г. Грабянка був одружений з Євдокією Іванівною Забілою, онукою двох генеральних обозних – Петра Забіли, по батьківській лінії, та Василя Борковського, по материнській. Дітей подружжя не мало (Див.: Пришляк В. Григорій Граб'янка. – С. 558).
Широко знаний як автор твору літописного характеру більш відомого як “Літопис Григорія Грабянки” або “Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки”. Історична праця Григорія Грабянки має характерний для української історіографії другої половини XVII та XVIII ст. поширений заголовок-анотацію «Дѣйствія презѣльной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского с поляки, за найяснѣйших королей полских Владислава, потом и Казѣмира в року 1648, отправоватися начатой и за лѣт десять по смерти Хмелницкого неоконченной, з разних лѣтописцов и из діаріуша, на той войнѣ писанного, в градѣ Гадячу, трудом Григорія Грабянки, собранная и самобитних старожилов свѣдетельстви утвержденная. Року 1710. – Издана временною комиссиею для разбора древних актов». – К., 1854. («Перебіг презєльної і від початку поляків щонайкривавішої небувалої битви Богдана Хмельницького, гетьмана запорізького, що точилася з поляками в час панування найясніших королів польських Владислава, а потім Казимира, і яка почалася в 1648 році та за літ десять після смерті Хмельницького так і не скінчилася; цей перебіг з писань різних літописців та з щоденника, на тій війні писаного, в місті Гадячі зусиллями Григорія Грабянки зібраний та самобутніми свідченнями старих жителів підтверджений. Року 1710». – Київ, 1992). Твір написаний на широкій джерельній базі. Оригінал твору не зберігся – існують понад 50 його списків XVIII ст. Уперше опублікований (без зазначення автора) у 1793 р. у журналі Ф. Туманського “Российский магазин”. У 1854 р. публікацію праці Грабянки здійснила Київська археографічна комісія.
У творі «… з прокозацьких позицій викладено події української історії з давніх часів до 1709 …
Керуючись ідеями поміркованого козацького політичного автономізму, Грабянка послідовно проводив думку про історичну самобутність, соціальну й політичну окремішність козаків. Твердив про їхнє нібито хозарське походження, наголошував на соціальній престижності козацького стану, насамперед козацької старшини, а також на принципі непорушності козацьких прав, свобод і вольностей. Негативно ставився до проявів антиукраїнської політики царизму, особливо діяльності в Україні російських воєвод», – зазначається в «Енциклопедії історії України» (Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2004. – Т. 2. – С. 183).
Дослідники характеризують Грабянку як особистість непересічну, наділену немалою часткою громадянської мужності, як одного з найбільш послідовних і безкорисливих захисників автономії України.
Літопис Грабянка написав у Гадячі 1710 р. У передмові він визначає мету свого твору та з’ясовує причини, що спонукали його взятись за перо. Він пише про «славетні звершення» козацькі. «...і щоб звершення ці не пішли в забуття, я замислив оцю історію написати на незабудь нащадкам» (Збірник козацьких літописів. Густинський літопис. Літопис Самійла Величка. Літопис Грабянки / упоряд. та пер. В. Крекотень, В. Шевчук, Р. Іванченко. – Київ : Дніпро, 2006. – С. 877). Він пише, що керується не корисливим прагненням до слави, а загальною користю.
За змістом літопис можна поділити на три частини. У першій частині йдеться про історію козацтва від його початків до Визвольної війни. Висвітлюючи це питання, Грабянка полемізує з іноземними і, зокрема, польськими хроністами. З’ясовуючи походження самого слова «козак», літописець виводить його родовід від скіфів, простежує розвиток стародавньої Русі, її велич і перемоги, а також – поразки, втрату незалежності, що стало поштовхом до створення сили, здатної захистити народ. Такою силою і стало козацтво. Він аналізує організацію і побут козацтва, пише про його героїчну боротьбу з загарбниками, сумує з приводу утисків, яких воно зазнавало за польсько-литовської доби.
У другій частині йдеться про Визвольну війну 1648–1654 рр. і Богдана Хмельницького як її центральну постать. Частина відкривається сказанням «чому Хмельницький повстав на поляків» (Збірник козацьких літописів. – С. 887). Автор детально описує битви козацьких військ, керованих Б. Хмельницьким, і разом з тим розкриває різнобічні сторони життя всієї України. Він пише про успішну дипломатичну діяльність Б. Хмельницького, про стосунки з іншими країнами, розповідає, чому Гетьман «пішов у підданство до росіян» (Збірник козацьких літописів. – С. 912).
Третя частина літопису присвячена подіям, що відбувалися в Україні після смерті Б. Хмельницького. У ній містяться досить докладні сказання, присвячені окремим гетьманам, а з 1664 р. події викладені у формі порічних стислих описів.
Основна увага у літопису присвячена висвітленню бойових дій. Разом з тим Грабянка зупиняється і на характеристиці суспільно-економічних питань, що дає можливість з’ясувати його суспільно-економічні погляди як автора літопису і як одного з представників провідних станів тогочасного суспільства — заможного, освіченого козацтва.
Значний інтерес становить характеристика літописцем звичаїв і побуту козацтва. Висловлюючи гордість і захоплення козацьким героїзмом, їх мужністю і витривалістю, він пише про їхнє невибагливе, спартанське життя. Козаки звикли «до недоїдання, спраги, спеки та до інших незгод просто неба. За харч їм служило звичайне квашене тісто, яке вони варили нарідко і звали соломахою … а коли траплялося, що їжа випадала з рибою, або, як козаки кажуть, із щербою, то такий наїдок за найкращу трапезу вважали» (Збірник козацьких літописів. – С. 883). Описує Грабянка житло козаків, їхній одяг. «Проживали вони в куренях по стоп’ятдесят чоловік, а буває й більше ... Кожен має одну або дві одежини». Наголошує автор на тому, що «злодійство і підступність поміж ними не водиться...» (Збірник козацьких літописів. – С. 883). Звертає увагу літописець і на волелюбність козацтва, яке зневажало «ярмо рабське і рабську покору» (Збірник козацьких літописів. – С. 883).
Грабянка з болем описує тяжке становище українського народу, поневоленого польською шляхтою. Він пише, що простий люд притісняється поборами і солдатськими постоями. Козаків примушували виконувати різні, не властиві їм, роботи. Над реєстровими козаками понаставляли «полковників і сотників і всю старшину тільки лядської віри» (Збірник козацьких літописів. – С. 886).
Грабянка аналізує суспільно-економічний стан в Україні, що спричинив до Визвольної війни. Він полемізує з літописцями, які вважали такою причиною Берестейську унію, що породила смути серед православних. Йому більш імпонує погляд польського літописця Веспасіана Коховського, який «засвідчує, як ляхи нестерпно тяжкий глум над людом українським чинили, над храмами божими глумилися, як силою брали у благочестивих маєтності їхні, а самих смертю карали, честі та влади позбавляли, навіть до суду не допускали; як козаків всіляко озлобляли, з усякої скотини і з бджіл десяту частину брали. Якщо ти маєш яку-небудь звірину, то шкуру пану віддай. Якщо ти зловив рибу, то дай визначене на пана. Якщо козак у битвах з татарином коня чи зброю добуде, то теж, хлопе, дай дещицю панові» (Збірник козацьких літописів. – С. 887). Таке посилання, в даному випадку на польського літописця, не є випадковим. Адже Грабянка пише: «І хай читач не думає, що я хоч щось додаю від себе, ні – кажу тільки те, про що повідали історики, що підтвердили очевидці, а я тільки зібрав все це і записав» (Збірник козацьких літописів. – С. 877).
Не обминув Грабянка і такого болючого для українського населення питання, як оренди, які то відмінялись, то запроваджувались знов. Він, зокрема, пише: «Того ж року (1678 р. – укл.), щоб було чим платити піхоті та кінному війську... гетьман Самойлович по всій Малій Росії увів аренду на горілку» (Збірник козацьких літописів. – С. 941).
З болем і сумом пише Грабянка про внутрішні чвари, які точилися, зокрема, між гетьманами Лівобережної України Я. Сомком та І. Брюховецьким. Ці чвари, зазначає літописець, стали справжнім лихом для України, призвели до загибелі багатьох «невинних людей» (Збірник козацьких літописів. – С. 929).
Суспільно-економічним питанням у літопису присвячено небагато уваги, проте їх аналіз збагачує наші знання про суспільно-економічну думку досліджуваного періоду.
Зокрема, Михайло Грушевський характеризував Григорія Грабянку як одного з «найранїйших репрезентантів «ученої» козацької історії» та автора «першої «наукової» історії козачини» (Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський. – Київ : Наук. думка, 1995. – Т. 7. – С. 67, 88).