Михайло Іванович Туган-Барановський – учений зі світовим ім’ям, який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем економіки. Самий тільки перелік його праць і тих питань, які він вивчав і дослідження котрих здобуло йому світове визнання, зайняв би багато сторінок. Він народився в багатій дворянській родині в Харківській губернії. Його батько – Іван Якович Туган-Барановський, в минулому військовий, татарин за походженням. Мати – Ганна Станіславівна, походила з української шляхти.
1884 р. М. Туган-Барановський вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету, який закінчив 1888 р., а 1890 р. – екстерном – юридичний факультет. Під впливом прогресивної професури університету (К. Гаттенбергер, Г. Цехановецький) М. Туган-Барановський сприймає ідеї класичної школи, захоплюється марксизмом. Подальша його діяльність пов’язана з наукою, зокрема з політичною економією, яку він з 1895 р. викладає в Санкт-Петербурзькому університеті. 1894 р. він захистив в Московському університеті магістерську дисертацію «Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь», а в 1898 р. – докторську дисертацію «Русская фабрика в прошлом и настоящем».
Наукова праця Туган-Барановського неодноразово переривалась, його звільняли з роботи як неблагонадійного. У березні 1901 р. Туган-Барановського за участь у студентській демонстрації було заарештовано і вислано з Петербурга. Він поїхав на Полтавщину до своїх друзів Русинових, які проживали в с. Пізники Лохвицького повіту, і активно включився в громадське життя краю. Він працював повітовим та губернським земським радником, брав участь у роботі Комітету для задоволення потреб сільськогосподарської промисловості (Див.: Мицюк О. К. Наукова діяльність політико-економіста М. І. Туган-Барановського / О. К. Мицюк. – Львів, 1931. – С. 13).
Після революції 1905 р. Туган-Барановський повертається до Петербурга, продовжує в університеті викладацьку та наукову діяльність, активно включається в громадське життя. Він бере участь у редагуванні збірників, стає членом редколегій ряду економічних видань, розпочинає видання журналу «Вестник кооперации», який був надзвичайно популярним і відіграв велику роль у розвитку кооперативного руху.
З 1913 р. він – професор Петербурзького політехнічного інституту. Влітку 1917 р. Туган-Барановський переїздить в Україну, де бере участь в діяльності Центральної Ради, обіймаючи посаду Генерального секретаря (міністра) фінансів. У січні 1918 р. він на деякий час виїздить до Москви. Повернувшись невдовзі в Україну, він зосереджує увагу на науковій, науково-організаторській і навчальній роботі. Туган-Барановський бере участь у створенні Української Академії наук, стає організатором її соціально-економічного відділу – одного з перших у світі. З його ініціативи був створений Інститут економічної кон’юнктури, який він і очолив, а також демографічний і кооперативний інститути. Він очолював Центральний кооперативний український комітет і Українське наукове товариство економістів, був професором Київського університету і деканом його юридичного факультету, був обраний академіком за фахом «теоретична економія». Помер Туган-Барановський раптово під Одесою, направляючись у складі урядової делегації до Парижа.
Наукова спадщина вченого багата і різноманітна. Це свідчить про широту його поглядів, бажання відгукнутися на тогочасні злободенні питання економічного життя країни, а також включитись в полеміку, обговорення, дискутування ряду теоретичних питань, які ставила світова економічна думка. Серед цих питань можна виділити як головні такі: теоретичні проблеми політичної економії та її історії, розвитку капіталізму, теорії ринків і криз, праці про соціалізм і кооперацію.
Визначаючи основні напрями його наукової діяльності, слід підкреслити її певні особливості. Як пишуть дослідники наукової спадщини Туган-Барановського, він не був прихильником якогось певного напряму економічної думки, а прокладав власні шляхи в науці, сприймаючи або відкидаючи засади різних напрямів і наукових шкіл.
•Теорія економічних циклів і криз
Першою великою працею М. Туган-Барановського була його магістерська дисертація «Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь» (1894). Вже ця праця принесла йому світову славу. За життя М. Туган-Барановського вона була перевидана двічі – 1900 і 1914 рр. з доповненнями, уточненнями і деякою зміною назв книги. Четверте й п’яте видання книги були здійснені 1923 і 1997 рр. Це дослідження Туган-Барановського було видане майже всіма європейськими мовами і навіть японською.
У передмовах прижиттєвих видань автор пояснює, чому він узявся досліджувати цю проблему і чому саме на прикладі Англії. У передмові до другого видання він пише:
(Туган-Барановский М. И. Из предисловия ко второму изданию / М. И. Туган-Барановский // Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов / М. И. Туган-Барановский. – 3-е изд., соверш. перераб. – Санкт-Петербург : Т-во О. Н. Поповой, 1914. – С. XIII. – В 1-м изд. загл.: Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь). М. Туган-Барановський ставить питання, які потребують відповіді для пояснення причини криз:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. XIII). Він наголошує, що капіталізм підкоряється своїм особливим законам і що саме в кризах виявляються його глибинні суперечності. Вирішенню саме цієї складної проблеми й присвятив Туган-Барановський дослідження. А чому автор здійснив його на прикладі Англії, він пояснює тим, що Англія фактично була країною класичного розвитку капіталізму і її історія найбільш повчальна.
Праця Туган-Барановського написана на основі вивчення багатьох джерел. Як він писав у передмові до першого видання:
(Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь / М. И. Туган-Барановский. – Санкт-Петербург : тип. И. Н. Скороходова, 1894. – С. II). Книга Туган-Барановського мала величезний успіх, хоч не обійшлося й без критичних виступів. Проте багато вчених були приголомшені тим, що його передбачення криз справдились.
Починає своє дослідження автор з аналізу економічного розвитку Англії та історії криз. Цей аналіз дозволив йому зробити цілий ряд узагальнень і глибоких теоретичних висновків щодо закономірностей і періодичності криз та виявлення їх причини.
Проаналізувавши історію англійських промислових криз у ХІХ ст., автор підсумовує, що всім їм, незважаючи на особливості кожної, притаманні спільні риси. Це – стан товарного ринку, зміни в галузі грошового обігу і коливання кредитів (Див.: Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 175). Головною рисою є проблема ринку, проблеми збуту товарів. Саме тому Туган-Барановський теорію криз починає з аналізу теорії ринку. Він пише:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 286).
Автор простежує аналіз теорії ринку представниками різних економічних шкіл. Він, зокрема, виділяє два підходи до вирішення цієї проблеми, дві системи. Це, з одного боку, системи Сея, Рікардо, які заперечували загальне надвиробництво товарів. Згодом учення про неможливість загального надвиробництва розвинув Дж. Ст. Мілль. Туган-Барановський сприймає ряд положень цієї системи. Він наголошує, що капіталістичне виробництво само створює для себе ринок. Разом з тим він виявляє непослідовність і плутанину в поглядах Сея і, головне, пише, що ця теорія, заперечуючи можливість загального надвиробництва товарів, не могла пояснити (Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 190). Інший напрям в теорії ринків – це погляди Мальтуса, Сісмонді і школи К. Маркса, які стояли на позиції недостатності ринків для капіталістичної промисловості. Цю ідею Туган-Барановський називає абсолютно хибною і пише, що ще в половині 40-х років її розвивав Енгельс.
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 204–205).
Дослідження теорії криз Туган-Барановський знову починає з аналізу існуючих теорій і підрозділяє їх на три групи:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 245). Цей підхід до аналізу проблеми криз Туган-Барановський вважає абсолютно неприпустимим, таким, що не вирішує сукупності проблеми. Він пише:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 302–303).
М. Туган-Барановський пише, що деякі економісти видають за причину криз обставини, які їх лише посилюють. Це, зокрема, кредит, спекуляції на грошовому й товарному ринках, недоспоживання тощо. Він, в цілому, високо оцінює теорію відтворення Маркса, викладену в ІІ томі «Капіталу», і разом з тим висловлює ряд зауважень щодо її змісту. Туган-Барановський пише, що
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 258).
Саме Маркс і Енгельс, визначаючи природний характер і неминучість криз, довели, які елементи капіталістичного ладу їх породжують. Вказує Туган-Барановський і на недоліки в теорії відтворення і криз К. Маркса. З цього приводу він пише:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 213).
Автор також наголошує, що незавершеність схем і відсутність логічних висновків, яких уник Маркс і які суперечать його власним поглядам, викладеним у ІІІ томі «Капіталу», спричинили нездатність послідовників Маркса вирішити цю проблему.
Сам Туган-Барановський, підсумовуючи дослідження, ще раз робить висновок, що причиною криз не можна вважати випадкові явища:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 289). Саме на основі цих особливостей капіталістичної системи господарства виникають економічні кризи.
М. Туган-Барановський ставить питання і про періодичність криз. Він аналізує механізм циклічного руху капіталістичного господарства і наголошує на двох умовах, які приводять до періодичності чергування фаз циклу. Це – неорганізованість виробництва і швидке нагромадження вільного капіталу, попит на який особливо зростає в міру наближення капіталістичного господарства до кризи.
Враховує вчений і зміну цін товарів. Більшість економістів вважали, що циклічність руху кон’юнктури проявляється у зміні цін на хліб. Туган-Барановський дійшов висновку, котрий через кілька років став загальноприйнятим:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. XII). Другим показником, який точно відображає динаміку капіталістичного виробництва, є рух облікового процента, що виступає носієм інформації про стан попиту і пропонування на вільний капітал.
Завершуючи дослідження теорії криз Туган-Барановський пише:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 301–302).
Капіталістичний світ, продовжує автор, – це складна система, система, котра розвивається. Атомом цієї системи є людська особа, яка в своїй господарській діяльності керується особистими інтересами. Для кожного учасника виробництва споживання становить мету, а виробництво – засіб. Із сукупності індивідуальних і незалежних одне від одного устремлінь створюється щось якісно нове – стихійний комплекс капіталістичного господарства, яким не керує нічия воля, який
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 302). Цей комплекс розвивається за певними законами, які встановлюються не волею окремих індивідів, а, навпаки, кожен індивід підкоряється дії цих законів. Отже, Туган-Барановський чітко проголошує дію об’єктивних економічних законів, за якими розвивається капіталістичне господарство.
Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв’язок промислових коливань з періодичним зростанням основного капіталу. Саме цю ідею високо оцінив американський економіст Е. Хансен. М. Туган-Барановський розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух «економічної активності», а також фактори, що зумовлюють таку активність. Він звертає увагу на виявлення головного внутрішнього рушія «економічних активностей» і робить висновок, що таким є рух інвестицій. Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва (за кейнсіанською термінологією – «капітальні блага»), породжує мультиплікаційний процес усіх елементів економічної активності. Він пише:
(Туган-Барановский М. И. Периодические промышленные кризисы. – С. 292).
Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл, хоча б тільки в галузях, які виготовляють капітальні блага, на думку Туган-Барановського, відкриває можливості для безмежного розширення капіталістичного виробництва.
Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величезний вплив на розвиток економічної теорії. На його праці не лише й досі посилаються численні західноєвропейські та американські економісти, а й плідно розвивають його ідеї. Вчений фактично перетворив теорію криз у теорію кон’юнктури, що дало можливість передбачати рух кон’юнктури і впливати на нього. Він одним із перших у світі здійснив прогнозування економічної кон’юнктури, передбачивши ряд криз.
Аналіз економічної кон’юнктури Туган-Барановський доповнив і фактично завершив аналізом проблем грошей і їх вартості, присвятивши їй спеціальну працю «Бумажные деньги и металл» (1917). Теорію грошей він розглядає і в інших працях: «Бумажные деньги и война» (1915), «Откуда берутся деньги для войны» (1917).
Інтерес Туган-Барановського до монетарної економіки, на думку дослідників його творчості, зумовлювався двома причинами. Перш за все, – це зв’язок монетарної системи з циклічністю виробництва і друге – її стан під час Першої світової війни, який характеризувався значними інфляційними процесами, зумовленими «дефіцитним фінансуванням воєнних зусиль з боку царського уряду» (Коропецький І.-С. Українські економісти ХІХ ст. та західна наука / І.-С. Коропецький. – Київ : Либідь, 1993. – С. 130).
У вирішенні проблеми грошей, знову-таки, чітко проявився новаторський підхід автора до дослідження. Назвавши найголовнішим у теорії грошей питання їх цінності, Туган-Барановський наголошує на необхідності його чіткого з’ясування. Він зазначав:
(Туган-Барановский М. И. Бумажные деньги и металл / М. И. Туган-Барановский. – Одесса : Русская культура, 1919. – С. 5). А такі неясності існували, вони зумовлювались перш за все відсутністю загальноприйнятної теорії цінності грошей.
М. Туган-Барановський зупиняється на аналізі двох протилежних теорій: товарної і кількісної, дає їх критичний аналіз, розкриваючи позитивні риси та недоліки кожної з них. Проаналізувавши названі теорії, автор робить висновок, що жодна з них не може бути визнана задовільною щодо вирішення проблеми цінності грошей. Він більш схильний визнавати переваги кількісної теорії. А загальний висновок зводиться до того, що кількісна теорія справедлива абстрактно, а в застосуванні до конкретних фактів вона малопродуктивна, особливо стосовно металевого грошового обігу. Щодо паперового грошового обігу, то ця теорія грошей в абстрактній формі абсолютно незадовільна, але її правомірність криється в тому, що вона
(Туган-Барановский М. И. Бумажные деньги и металл. – С. 39).
На відміну від прихильників названих течій (він, зокрема, посилається на Томаса Тука – англійського економіста (1774–1858) – прихильника товарної теорії і Ірвінга Фішера – американського економіста (1867–1947) – прихильника кількісної теорії грошей), Туган-Барановський виходить із інших позицій. Він звертає увагу на те, що процес пристосування економіки до змін грошової маси і відповідно його вплив на абсолютну й грошову ціни – процес складний, який передбачає необхідність врахування низки факторів, зокрема процесів, що відбуваються на фінансовому ринку. Кількісній і товарній теоріям грошей Туган-Барановський протиставляє свою
кон'юнктурну теорію грошей. Називаючи її продовженням теорії Тука, він, разом з тим, чітко визначає її особливості. Якщо
(Туган-Барановский М. И. Бумажные деньги и металл. – С. 39–40).
Не відкидає вчений і кількісної теорії грошей, а лише знову наголошує, що вона не має практичного значення в умовах металевого обігу. Кон’юнктурна теорія грошей Туган-Барановського стала теоретичною засадою важливого висновку про можливість регулювання цінності грошей державою в ринковій економіці. Звернувши увагу на відмінність між цінністю товарів і цінністю грошей, автор зазначає, що цінність товарів будується на основі свідомих розцінок окремих індивідів, чим держава керувати не може; навпаки, цінність грошей є несвідомий стихійний продукт соціальної взаємодії, що цілком допускає державне регулювання.
Дослідники наукової спадщини вченого наголошують, що його можна вважати одним із перших прихильників активного втручання держави в економічне життя через монетарну політику (Див.: Коропецький І.-С. Українські економісти ХІХ ст. та західна наука. – С. 141).
М. Туган-Барановський, розробляючи кон’юнктурну теорію цінності грошей, ставив своїм завданням створити знаряддя протидії кон’юнктурним циклам. Згодом його увагу привернула проблема післявоєнної відбудови економіки країни. Він фактично формує економічну програму такої відбудови, надавши в ній значне місце програмі реформування грошової системи, антиінфляційній програмі тощо.
•Теорія цінності
Як уже зазначалось, першим великим дослідженням Туган-Барановського була праця про промислові кризи, але фактично свою наукову діяльність він починає з аналізу проблем політичної економії. Уже в своїй першій науковій праці «Учение предельной полезности хозяйственных благ как причины их ценности» (1890), що була того ж року опублікована в журналі «Юридический вестник», автор робить наукові відкриття, заклавши основи «синтетичної теорії цінності».
Теорія цінності, як відомо, є центральною проблемою політичної економії. Залежно від її визначення формувались економічні напрями та школи в політичній економії. Цю думку поділяв і Туган-Барановський. На час появи його праці в політичній економії функціонували дві теорії: трудова теорія цінності та теорія граничної корисності.
Поява в останній третині ХІХ ст. в економічній теорії нового напряму – маржиналізму, знаменувала переоцінку багатьох теоретичних положень класичної школи і, зокрема, трудової теорії. Останню піддавали критиці не лише з погляду методологічних засад, а й за неможливість застосування її положень на практиці.
Тим часом зрушення, що відбулись в суспільно-економічному житті, потребували нових підходів до їх аналізу. Хоч теорія маржиналізму й відкривала простір для вирішення цілого ряду складних економічних проблем на мікро- та макрорівнях, проте вона не забезпечувала належного виходу на практику. І не випадково виникла об’єктивна зумовленість необхідності появи нової «синтетичної теорії цінності», сутність якої полягала в поєднанні трудової теорії і теорії граничної корисності. Автором цієї нової теорії виступили Туган-Барановський в Україні і А. Маршалл в Англії. Вони в один рік – 1890 – опублікували свої праці, в яких виклали цю теорію. Не будемо вирішувати питання пріоритетності авторств. Слід лише наголосити, що коли у світовій економічній науці розробки Маршалла здобули високу оцінку, то в радянській літературі його назвали еклектиком, а Туган-Барановського як автора новітньої теорії вартості взагалі не згадували.
Хоч мета в обох авторів була, в цілому, однаковою – здійснити синтез трудової теорії цінності і теорії граничної корисності – самі підходи до синтезу, визначення їх вихідних принципів не були тотожними. Щоправда автори наполягали на спадковості теорій, незважаючи на їхню ніби несумісність. Туган-Барановський писав з цього приводу:
(Туган-Барановский М. Учение о предельной полезности хозяйственных благ, как причине их ценности / М. Туган-Барановский // Юридический вестник. – 1890. – № 10. – С. 228).
Автор розкриває сутність трудової теорії цінності в розумінні її Рікардо і маржиналістами. Наріжним каменем економічної системи Рікардо Туган-Барановський називає його вчення про цінність, що визначається працею. Таке визначення цінності, і зокрема мінової, автор не вважає якимось науковим відкриттям. Він пише, що воно належить до тих
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии : (Смит, Мальтус, Рикардо, Сисмонди, ист. шк., катедер-социалисты, австр. шк., Оуэн, Сен-Симон, Фурье, Прудон, Родбертус, Маркс) / М. Туган-Барановский. – Санкт-Петербург : журн. "Мир божий", 1903. – С. 77).
Аналізуючи трудову теорію цінності Рікардо, автор щоразу робить застереження, наголошує на винятках, яких допускається Рікардо в трактуванні теорії. Він пише:
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 77).
Оригінальність Рікардо, за визначенням Туган-Барановського, полягала не в тому, що він визнав зв’язок між
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 78).
Для більшості прихильників трудової теорії цінності, вважає автор,
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 79). Туган-Барановський не випадково звертається до цієї проблеми. Вона була актуальною для економічної думки Росії кінця ХІХ – початку ХХ ст. у зв’язку з посиленням соціальної напруженості в країні.
Щодо позиції Рікардо в цьому питанні, то він, на думку Туган-Барановського, був далеким (Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 79), він не робив з неї категоричних умовиводів. Трудова теорія цінності була для нього не більш як методологічним припущенням, що безумовно імпонувало Туган-Барановському, який називав Рікардо (Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 88). Саме в користуванні цим методом, доходить висновку автор, (Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 88). У галузі абстрактної економічної теорії, інакше кажучи
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 88–89). У цілому Туган-Барановський високо оцінює Рікардо, називаючи його поряд з Мальтусом видатним представником післясмітівської політичної економії.
Саме ці теоретичні засади трудової теорії цінності Рікардо бере Туган-Барановський як складову своєї синтетичної теорії цінності. При цьому рікардівську трудову теорію цінності Туган-Барановський сприймає дещо інакше ніж марксисти. Він неодноразово наголошував, що Рікардо ніколи
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 80).
Високо підносячи теоретичний доробок Рікардо і, зокрема, його теорію цінності, Туган-Барановський разом з тим визначав недоліки останньої:
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 210). Саме тому, підсумовує він, трудова теорія цінності була нездатною пояснити «основне економічне явище – цінність», не могла розкрити у повному обсязі її сутність.
Другою складовою теорії цінності Туган-Барановського є теорія граничної корисності, основи якої, за його словами, заклав німецький економіст Ґоссен. Ця теорія дала значний поштовх економічній думці, формуванню нової парадигми, котра протистояла трудовій теорії цінності. Туган-Барановський пише:
(Туган-Барановский М. И. Из предисловия ко второму изданию / М. И. Туган-Барановский // Основы политической экономии / М. И. Туган-Барановский. – 3-е перераб. изд. – Петроград : Издание Юридического кн. склада "Право", 1915. – С. IV).
Він високо цінує теорію граничної корисності і пророкує їй велике майбутнє. Його пророцтва виправдались. Австрійська школа дійсно справила помітний вплив на сучасну економічну теорію і заклала основи для багатьох прикладних досліджень.
Щодо визначення цінності, то ця теорія, на відміну від теорії Рікардо, котра, за Туган-Барановським, визнавала два джерела цінності, сформувала один принцип оцінки цінності – корисність конкретно даного предмета, а не корисність абстрактну. Вчений пише:
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 213).
Стосовно теорії граничної корисності Туган-Барановський підкреслює необхідність
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии / М. И. Туган-Барановский. – 4-е перераб. изд. – Петроград : Издание Юридического кн. склада "Право", 1917. – С. 49). Але, зауважує вчений, це не дає підстав твердити, що прихильники теорії граничної корисності дали вичерпне пояснення категорії цінності. Вони обмежились аналізом суб’єктивних факторів. Для того, щоб дослідження проблеми цінності було доведене до кінця, пише Туган-Барановський,
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 49).
Прихильники теорії граничної корисності не дають на це питання відповіді, констатує вчений. Вони або взагалі обходять це питання, або дають йому незадовільне пояснення, і, як їхні опоненти, ставлять питання або-або. Туган-Барановський вважає це непорозумінням:
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 49–50). Саме тому лише синтез теорії трудової цінності і граничної корисності може вирішити остаточно проблему цінності господарських благ, робить висновок Туган-Барановський.
Однак синтез цих теорій він, на відміну від А. Маршалла, вирішує, як уже зазначалося, з інших методологічних позицій. А. Маршалл заперечував так званий каузальний (причинно-наслідковий) метод досліджень. Він застосовував функціональний метод, який, за його словами, дозволяє виявити складну взаємодію економічних явищ, а не аналізувати їх як такі, що визначають однé óдне послідовно. Керуючись цим методом, Маршалл підходить до визначення цінності з урахуванням різних факторів і їх взаємозалежності. «Мы могли бы, – писав він, – с равным основанием спорить о том, регулируется ли стоимость полезностью или издержками производства, как и о том, разрезает ли кусок бумаги верхнее или нижнее лезвие ножниц» (Маршалл А. Принципы экономической науки : [пер. с англ.] / А. Маршалл. – Москва : Прогресс, 1993. – Т. 2. – С. 31–32). Отже, корисність і витрати – два леза ножиць, пише Е. Майбурд, аналізуючи теорію А. Маршалла. Корисність (потреба) формує попит, витрати формують пропонування (Див.: Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров / Е. М. Майбурд. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Дело, 2000. – С. 397).
Корисність і витрати А. Маршалл розглядає як однопорядкові, в однаковій мірі об’єктивні та рівноправні економічні категорії. Такий підхід, підкреслюють дослідники його творчості, дозволив йому перекласти ці категорії «мовою цін», сформувавши поняття «ціна попиту» та «ціна пропонування» (Горкіна Л. П. Від ідеї неокласичного синтезу до ідеї ефективності соціалістичного планування (парадокс теорії цінності М. І. Туган-Барановського) / Л. П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки Україні : міжвід. зб. наук. праць / НАН України, Ін-т економіки ; [відп. ред. Т. І. Дерев'янкін]. – Київ, 2000. – Вип. 31–32. – С. 174). У взаємодії корисності і витрат формується ринкова цінність або рівноважна ціна, за Маршаллом. Проблема визначення цін займає в його теорії центральне місце. Він стверджує, що в реальній дійсності існує лише ціна, а цінність є надуманою метафізичною категорією. Встановивши дві основи рівноважної ціни – попит і витрати виробництва, Маршалл з’ясовує питання їх взаємозалежності. Він доводить, що фактори, котрі діють з боку пропонування (витрат), відіграють таку ж важливу роль, як і фактори з боку попиту (корисності), але ця роль залежить від тривалості аналізованого періоду. Можна зробити висновок, пише А. Маршалл, що «чем короче рассматриваемый период, тем больше надлежит учитывать в нашем анализе влияние спроса на стоимость, а чем этот период продолжительнее, тем большее значение приобретает влияние издержек производства на стоимость» (Маршалл А. Принципы экономической науки. – Т. 2. – С. 33). Саме вплив цих груп факторів він порівнює з дією двох лез ножиць. Тим самим Маршалл зумів виявити функціональні зв’язки між витратами, корисністю і ринковою цінністю та вирішити проблему, яку він вважав основною в економічних дослідженнях.
М. Туган-Барановський, на відміну від Маршалла, використовував переважно каузальний метод дослідження. Якщо Маршалл виявив функціональну залежність факторів, які впливають на цінність, то Туган-Барановський фактично визнав їх самодостатність. Він зробив спробу довести правомірність трудової теорії цінності за допомогою теорії граничної корисності. Туган-Барановський вводить в своє дослідження категорію «природної цінності» як такої, що повністю збігається з витратами праці. Такий стан мав місце в первісному суспільстві і можливий в майбутньому комуністичному суспільстві. Вчений писав:
(Туган-Барановский М. Учение о предельной полезности хозяйственных благ, как причине их ценности. – С. 224). Що ж до існуючого ринкового господарства, то ця відповідність, за словами Туган-Барановського, здійснюється далеко не повністю, бо
(Туган-Барановский М. Учение о предельной полезности хозяйственных благ, как причине их. – С. 228).
Теорія цінності Туган-Барановського, на відміну від відповідної теорії А. Маршалла, проникнута етичним принципом. Етична позиція вченого взагалі становить головну особливість його підходу до економічної теорії. Визнаючи розбіжності класових інтересів, він при цьому вважав можливим їхнє примирення завдяки дії етичного принципу. Туган-Барановський писав:
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 27).
Цей кантівський принцип Туган-Барановський кладе в основу своєї теорії цінності. Якщо праця становить основу цінності, а вся праця може бути зведена
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 60), то це означає, що ми
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 60). Разом з тим саме людина визначає суб’єктивну корисність блага. Важливим моментом у міркуваннях ученого було твердження, що суб’єктивна цінність блага залежить від його кількості, а вона, в свою чергу, для вільно відтворюваних товарів – від кількості витраченої праці. Саме тут і виявляється можливість поєднання об’єктивного і суб’єктивного (Див.: История экономических учений : учеб. пособие / под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой. – Москва : ИНФРА-М, 2010. – С. 392).
Намагаючись довести правомірність своєї ідеї, Туган-Барановський сформулював теорему, якою встановлюється кількісне співвідношення витрат праці і цінності за умов оптимального розподілу ресурсів.
Він аналізує проблему розподілу праці в різних галузях виробництва, відповідно до рівня задоволення певних людських потреб – тобто відображає граничну корисність благ і визначає умови, за яких розподіл виробництва буде відповідати господарському принципу найбільшої корисності. Проаналізувавши процес розподілу праці на конкретних прикладах, вчений підсумовує:
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 52–53). Цю тезу Туган-Барановського, як він сам пише, довів за допомогою математичного аналізу М. Столяров у праці «Аналитическое доказательство предложенной г. М. Туган-Барановским политико-экономической формулы: предельные полезности свободно произведенных продуктов пропорциональны их трудовым стоимостям» (Див.: Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 51 прим.).
Сам Туган-Барановський такий розподіл виробництва вважав лише господарським ідеалом, до якого прямує, але ніколи не зможе досягти господарство, а якщо так,
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 53). Розуміючи це, висловлюючи сумнів щодо придатності теорії до існуючих умов ринкового господарства, вчений висловлює сподівання про можливість досягнення пропорційного економічного розвитку в майбутньому соціалістичному господарстві.
Політична економія посідала значне місце в науковій творчості вченого. Його праця «Основы политической экономии» (1909) за життя автора витримала п’ять видань, з яких третє було удостоєне Імператорською Академією наук великої премії імені С. Ґрейґа. Високо оцінювали працю Туган-Барановського сучасники. Зокрема відомий економіст-математик В. Дмитрієв назвав її «першим систематичним викладом політичної економії» (Дмитриев В. Новый русский трактат по политической экономии / В. Дмитриев // Русская мысль. – 1909. – № 11. – С. 4).
Політичну економію Туган-Барановський трактує як науку про народне господарство. Центральними в концепції народного господарства у нього є категорії цінності і вартості, які він називає (Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 39). Категорія цінності визначає мету господарства, а вартість є засобом її досягнення. У Туган-Барановського цінність і вартість – це два полюси, (Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 39).
Значну роль в його науковому доробку відіграє розглянута «синтетична теорія цінності». Зосередивши увагу на макроекономічних системах народного господарства, автор разом з тим не уникає й мікроекономічних проблем. Дослідив учений проблему грошей і грошового обігу, ціну, її фактори, рух цін, який він пов’язує з проблемами пропорційності суспільного виробництва, фазами економічного циклу, соціальними процесами.
Визначальною рисою, що характеризує працю Туган-Барановського, є соціальний аспект аналізу. Він розробив соціальну теорію розподілу. Проблемі розподілу вчений приділяє значну увагу, називаючи її певною стороною
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 372). Він наголошує на її специфічності в політичній економії, яка полягає в тому, що йдеться лише про дохід трьох класів: капіталістів, робітників і землевласників та їхній взаємозв’язок. Цей взаємозв’язок зумовлений капіталістичним виробництвом, і розуміння законів утворення кожного з них неможливе без розуміння законів утворення двох інших.
«Народні доходи» Туган-Барановський поділяє на дві групи – доходи, основані на праці (заробітна плата), і доходи, основані на володінні майном (прибуток і земельна рента), інакше кажучи,
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 372). Ці групи доходів різняться між собою тим, що
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 373). Нетрудові доходи існують лише тому, що мають місце особливі соціальні умови, котрі забезпечують нетрудящим класам частку суспільного продукту поряд з трудящими класами. Наявність у суспільстві нетрудових доходів учений називає виразом
, що є характерним для існуючого господарського ладу. Він пише:
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 374).
Розробляючи теорію розподілу, Туган-Барановський заявляє, що ні теорія граничної корисності, ні трудова теорія не в змозі пояснити її у повному обсязі. Свою теорію розподілу він будує, віддаючи певну данину теорії представника соціальної школи Штольцмана і Маркса. Зокрема зв’язок своєї теорії з теорією К. Маркса вчений вбачає у тому, що обидві розглядають доходи суспільних класів як результат розподілу між кількома суспільними верствами продукту, створеного працею одного класу робітників (Див.: Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 377). Нетрудові доходи Туган-Барановський, як і К. Маркс, визнає результатом експлуатації заможними верствами класу робітників, позбавленого засобів виробництва. Посилаючись на К. Маркса, сприймаючи певні теоретичні засади його теорії розподілу, Туган-Барановський разом з тим критикує розуміння Марксом суті експлуатації і аналіз ним проблеми розподілу як загальної проблеми цінності.
Соціальна теорія розподілу Туган-Барановського потребує спеціального дослідження. Але загальний висновок ученого полягає в тому, що величина доходів залежить від зростання продуктивності праці, яка, в свою чергу, вагомо залежить від розмірів заробітної плати.
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – С. 392–393).
•Теорія кооперації
Питання кооперації, про що йшлося в попередніх розділах, були досить популярними в дореволюційній Росії і Україні. Особливо інтерес до кооперації посилився в перші десятиліття ХХ ст. Видатним теоретиком кооперації виступив і Туган-Барановський, праці якого «по вопросам кооперации, – як писав його учень М. Кондратьєв, – несомненно, нужно признать выдающимися, одними из лучших не только у нас в России» (Кондратьев Н. Д. Михаил Иванович Туган-Барановский / Н. Д. Кондратьев. – Петроград : Колос, 1923. – С. 88).
Питанням кооперації Туган-Барановський приділяв багато уваги. Він був членом керівництва «Комитета о сельских и ссудо-сберегательных и промышленных товариществах», з 1909 р. видавав журнал «Вестник кооперации», 1914 р. опублікував в енциклопедичному словнику «Гранат» теоретичну статтю про кооперацію. Ці розробки стали основою його фундаментальної праці «Социальные основы кооперации» (1916).
У цій праці автор проаналізував і узагальнив світовий досвід кооперативного руху, дав детальний аналіз теоретичних засад кооперації, розкрив її соціально-економічну природу, навів чітку класифікацію кооперативів. Свою працю Туган-Барановський розглядав одночасно як навчальний курс і як загальну теорію кооперації.
У передмові до праці він зазначав, що за наявності численних праць з питань кооперації дуже мало з них присвячено теорії кооперації, а потреба в таких працях є нагальною, особливо для Росії, кооперативний рух якої має певні особливості. Саме цю прогалину намагається заповнити вчений і робить це досить переконливо, зробивши прорив у нову галузь знань і увійшовши до кола класиків-теоретиків кооперативного руху.
Виникнення кооперації Туган-Барановський пов’язує з впливом соціалістичних ідей, соціалістичного ідеалу. В історії суспільного розвитку він виділяє процеси двоякого роду – стихійний і свідомий, як результат свідомої волі і думки людей. Саме цей свідомий процес і спричинився до появи кооперації.
(Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации / М. И. Туган-Барановский. – 3-е доп. изд. – Москва, 1919. – С. 2).
Хоч кооперація і є породженням соціалістичних ідей, проте, зазначає вчений, не можна змішувати кооперацію з соціалізмом. Соціалістичні общини, що виникли під безпосереднім впливом пропаганди соціалізму, були задумані як знаряддя соціальної перебудови всього людства. Кооперативи – це господарські підприємства, які звертаються
(Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. – С. 25).
Учений, вперше в світовій літературі, дає всебічний всеохоплюючий аналіз кооперативних підприємств, чітко простежує їх спільні риси та відмінності з капіталістичними підприємствами. Визначаючи схожість кооперації з капіталістичними підприємствами, автор наголошує на господарській стороні, на економічній діяльності, звертається до господарського інтересу людини, тому робить висновок, що кооперація, щоб мати успіх, має вестись на тих же економічних засадах, що і капіталістичне підприємство.
Але кооператив – підприємство некапіталістичного типу. Туган-Барановський зазначає:
(Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. – С. 29). Відмінності кооперації від капіталістичного підприємства автор вбачає, перш за все, в тому, що вона є об’єднанням трудящих, однією з форм самозахисту. Кооперація не ставить за мету одержання великих прибутків, це добровільне об’єднання. Але головне те, що
(Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. – С. 60). Звертає увагу вчений і на моральну сторону в діяльності кооперативів. Він пише, що
(Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. – С. 61).
Підсумовуючи проведений аналіз, Туган-Барановський дає таке визначення кооперації:
(Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. – С. 61).
Автор заперечує позакласовий характер кооперації і розглядає її як одну з форм боротьби трудящих з капіталістами, але боротьби «мирними засобами». Наводить вчений і відповідну класифікацію кооперативів, виділяючи пролетарську, селянську та дрібнобуржуазну кооперацію. Значну увагу в своїй праці автор приділяє пролетарській кооперації. Її появу він пов’язує з ім’ям Р. Оуена. Вчений аналізує розвиток кооперативного руху на Заході, розкриває діяльність різних форм кооперації в Англії, Франції, подає інформацію про висвітлення діяльності виробничих асоціацій в соціалістичній літературі. Він, зокрема, зазначає, що виробничі асоціації були тою формою кооперації, яку тривалий час позитивно оцінювали керівники соціалістичного руху. Як приклад Туган-Барановський наводить виступи К. Маркса на конгресі І Інтернаціоналу, який позитивно оцінював діяльність виробничої кооперації. Але разом з тим він підкреслює, що Інтернаціонал чітко ставив питання про перебудову існуючого суспільства лише через зміну його основ, політичної влади. Що ж до кооперації, то їй відводилась другорядна роль.
Дослідив Туган-Барановський і селянську кооперацію, як на Заході, так і в Росії і Україні. Він підкреслює важливу роль кооперації для селянського господарства, яка сприяє підвищенню продуктивності праці і при цьому звертає увагу на те, що кооперація фактично не проникає в сільськогосподарське виробництво. В основі кооперації
(Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. – С. 309). Таким чином, селянська кооперація не руйнує селянського господарства і не перетворює його з індивідуального в колективне. Таке перетворення індивідуального селянського господарства в суспільне стає можливим лише у виробничих артілях. Але вони виявляються найбільш нежиттєздатною формою. Автор пише:
(Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. – С. 312).
Можна визнати, що кооперацію в цілому Туган-Барановський розглядав як проміжну ланку між капіталізмом і соціалізмом і як найважливішу форму організації виробництва в умовах соціалізму.
•Етичний соціалізм
Проблеми соціалізму посідали значне місце в теоретичному доробку Туган-Барановського, дослідженню яких він присвятив ряд праць: «Теоретические основы марксизма» (1906), «Современный социализм в своем историческом развитии» (1906), «Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма» (1907), «К лучшему будущему» (1912), «Социальные основы кооперации» (1916), «Социализм как положительное учение» (1918) та ін.
На розумінні Туган-Барановським соціалізму позначились ідеї Канта і К. Маркса. Соціалізм він розглядав як ідеал справедливого суспільства, як надісторичний ідеал людства. Основу вчення про соціалізм у нього становить етична ідея, сформульована Кантом про верховну цінність людської особи. Кантівське вчення про етичний ідеал учений вважав неперевершеним досягненням суспільної думки нового часу. Але ортодоксальним послідовником Канта Туган-Барановський не був. Він не сприймав, зокрема, кантівського вчення про непізнавану «річ в собі» і прокладав свою власну стежку у філософії.
Соціалізм як етичне вчення є однією з провідних тем філософської думки Туган-Барановського. Значний інтерес становить аналіз її формування і, відповідно, логіки дослідження автором проблеми етичного соціалізму. Кантівську ідею про абсолютну цінність людської особи Туган-Барановський поширює на всю історію людства. Кожна епоха своєрідно сприймала соціалізм як ідеал людства і його провідні ідеї про розумне і справедливе. Тому вчений простежує історію соціалістичних учень, розробляє класифікацію систем соціалізму і комунізму, яка вважається неперевершеною в літературі.
Високо оцінює вчений внесок соціалістів-утопістів у розвиток ідей соціалізму. Його характеристика утопічного соціалізму є не лише глибоко логічною, а й блискуче викладеною. Вона абсолютно протилежна концепції, котра панувала в науці з часу появи марксизму, що оголосив поділ соціалізму на утопічний і науковий. Учений взагалі не сприймає такого поділу:
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 91). Мало того, Туган-Барановський взагалі висловлює думку, що
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 91).
Отже, на думку вченого, є всі підстави відмовитися від поділу соціалізму на науковий і утопічний. Називаючи між тим трьох великих мислителів: Р. Оуена, Ш. Фур’є і Сен-Сімона – утопістами, він пояснює, що робить це тому, що всім їм
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 92).
Він підносить роль соціалістів-утопістів у розвитку «ідеї». Поки істина була прихована від поглядів людства, поки люди не розуміли її, вони могли нидіти в темряві і пригноблювати один одного.
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 93).
Таким чином, соціалізм не є результатом природного розвитку, а виступає як штучна, придумана людьми форма співжиття, до речі, як і кооперація.
Проаналізувавши існуючі теорії соціалізму, проклавши місток між ними і розумінням соціалізму Платоном, учений ставить завданням дати своє вирішення питання про зміст соціалізму, його визначальні риси та шляхи побудови. Першою характерною рисою соціалізму він називає те, що в його основу покладено
(Туган-Барановский М. И. Социализм как положительное учение / М. И. Туган-Барановский. – Петроград : Кооперация, 1918. – С. 7). Щодо змісту, вчений виділяє два основні елементи, дві позиції, виходячи з яких можна розкрити суть соціалізму як суспільного ладу – це економічна, тобто господарська, й етична. В господарському відношенні – це, в загальних рисах, суспільна власність на засоби виробництва, високий рівень продуктивності праці. Наводить вчений і більш детальну характеристику економічної сторони соціалізму, відповідно до визначених ним систем соціалістичного ладу:
(Туган-Барановский М. И. Социализм как положительное учение. – С. 95).
Найважливішим етичним принципом соціалізму в Туган-Барановського виступає свобода, ідея рівноцінності людської особи. В розумінні цієї ідеї він неодноразово посилається на Канта:
(Туган-Барановский М. И. Социализм как положительное учение. – С. 16).
Розробляючи свою теорію соціалізму, Туган-Барановський проаналізував і марксистську теорію соціалізму. Він високо оцінював внесок Маркса в економічну науку. Проте вчений і в цьому разі, як з Кантом, не став ортодоксальним послідовником Маркса, а виступив з критикою ряду теоретичних засад марксистської теорії. В передмові до першого видання праці «Теоретичні основи марксизму», присвяченій, як пише сам автор, критиці марксизму, він пояснює свою позицію:
(Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма / М. И. Туган-Барановский. – Москва, 1918. – С. V).
У передмові до другого видання праці «Соціальні основи кооперації» на звинувачення його в поверненні до марксизму він відповідає:
(Туган-Барановский М. И. Предисловие ко второму изданию / М. И. Туган-Барановский // Социальные основы кооперации / М.И. Туган-Барановский. – 2-е изд. – Москва, 1918. – С. VI).
Розробку теорії соціалізму Туган-Барановський розпочав з критики капіталізму, простеживши його розвиток як в країнах Західної Європи, так і в Росії. Ця критика поєднується у нього з висновком про прогресивність капіталістичного способу виробництва, а також неминучість його заміни соціалізмом як (Туган-Барановский М. И. Социализм как положительное учение. – С. 112), ніж існуюча капіталістична система.
Значний інтерес становить теорія Туган-Барановського щодо причин краху капіталізму і неминучості заміни його соціалізмом. На той час в суспільно-економічній думці Росії пануючими щодо пояснення причин загибелі капіталізму були дві теорії.
Одна – теорія недостатності ринків для розвитку капіталізму, яку сприймали і пропагували народники. Туган-Барановський повністю розвінчав цю теорію. Зокрема в праці «Промышленные кризисы в современной Англии» він доводить, що капіталізм своїм розвитком сам створює ринок.
Друга теорія, сформульована Марксом, пов’язувала обмеженість розвитку капіталізму з законом тенденції норми прибутку до зниження. Цю проблему Туган-Барановський вирішує, спираючись на теорію економічної кон’юнктури, згідно з якою рух прибутку залежить головним чином від динаміки цін товарів і витрат на їх виробництво. Він також звертав увагу на зростання продуктивності праці, що сприяло зростанню капіталу, посиленню його могутності і разом з тим створенню можливостей покращення становища робітничого класу. Загальний висновок автора досить чіткий:
(Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма. – С. 193). Але ж Туган-Барановський – палкий прихильник соціалізму. Зробивши висновок про відсутність економічних перешкод для розвитку капіталізму він, однак, пише, що
(Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма. – С. 193). Соціалізм, пише він, мусить
(Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма. – С. 194).
Ця зміна, тобто перехід від капіталізму до соціалізму, станеться в силу розвитку внутрішніх суперечностей капіталізму. Якщо у К. Маркса основна суперечність капіталізму – суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним привласненням, то у Туган-Барановського вона не пов’язана з економічними чинниками. У нього внутрішня суперечність капіталізму полягає в тому, що він перетворює робітника на простий господарський засіб і разом з тим сприяє поширенню правових поглядів, які визнають людську особу найвищою «метою в собі».
(Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма. – С. 194).
Сутність основної етичної норми він викладає, цитуючи визначення етичного ідеалу Канта:
(Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма. – С. 194). Капіталізм, пише вчений, порушує цю норму.
М. Туган-Барановський висловлює впевненість у неминучій перемозі соціалізму і розробляє основні принципи його формування й функціонування. Він критикує К. Маркса за те, що той
(Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии. – С. 412).
На початку ХХ ст. найбільшою популярністю в соціалістичних колах користувалась концепція «державного соціалізму». Туган-Барановський саме до неї виявляє схильність за можливості ефективного розвитку виробництва на її засадах. Разом з тим він підкреслює, що вона не відповідає соціальному ідеалу тому, що централізм породжує бюрократизм й ігнорування індивідуальних інтересів. Визнаючи це, вчений пропонує ряд заходів, спрямованих на послаблення негативних рис державного соціалізму.
М. Туган-Барановський переконаний у перемозі соціалізму:
(Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма. – С. 195). Він заявляє, що
(Туган-Барановский М. И. Социализм как положительное учение. – С. 126), але воно
(Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма. – С. 195). Отже, не класова боротьба, не революція, а освіта, ідея, думка і воля стануть тою силою, що переможе капіталізм.
Оцінюючи роль і значення Туган-Барановського в науці, слід, перш за все, підкреслити, що він – всесвітньовідомий учений, учений зі світовим ім’ям. Його теоретичний доробок є й сьогодні діючою складовою світової економічної науки. Туган-Барановський і сьогодні працює на людство. І як прикро, що в Радянському Союзі його ім’я, його теорії спотворювались і паплюжились, вживався навіть принизливий термін «туган-барановщина».
Тепер російські економісти називають його «першим російським економістом зі світовим ім’ям» (Див.: Сорвина Г. Н. Экономическая мысль ХХ столетия: страницы истории : лекции / Г. Н. Сорвина ; Рос. акад. управл. при Президенте РФ. – Москва : РОССПЭН, 2000. – С. 88). Отже, першим економістом, який приніс Росії світову славу був, як він сам заявляв, напівукраїнець, напівтатарин Туган-Барановський. Але справа не в національності. Йдеться про те, що Туган-Барановський, за його словами,
(Туган-Барановский М. И. К нашей анкете : Ответ проф. М. И. Туган-Барановского / М. И. Туган-Барановский // Украинская жизнь. – 1914. – Кн. 1. – С. 15), все своє життя не поривав зв’язків з Україною.