Відмінності між версіями «Величко Самійло Васильович»

Матеріал з Економічна думка України
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 5: Рядок 5:
  
 
<br /><br /><br /><br />
 
<br /><br /><br /><br />
<spoiler text="Життя та діяльність"><div align="justify"><p>Народився Самійло Величко близько 1670 р. на Полтавщині. Освіту здобув, очевидно, у Києво-Могилянському колегіумі. Був, як на той час, високоосвіченою людиною, володів латинською, німецькою та польською мовами. Від 1690 р. служив у канцелярії генерального військового писаря, згодом – генерального судді В. Кочубея. Протягом 1705–1708 рр. служив у Генеральній канцелярії у Батурині, де, за його ж словами, «був не останній у справах писарських». Після поразки І. Мазепи, під час політичних репресій Петра I в Україні, С. Величка наприкінці 1708 р. було усунено з посади і кинуто у в’язницю, де він перебував, ймовірно, до 1715 р. Після звільнення спочатку деякий час жив у маєтку Кочубеїв у с. Диканька. Пізніше оселився у с. Жуки біля Диканьки поблизу Полтави, де вчителював і займався літературною працею. Відомий насамперед як автор Літопису Самійла Величка – фундаментального історичного трактату, присвяченого подіям української історії з середини XVII ст. до початку XVIII ст. Цей твір є важливим джерелом для вивчення історії української державності. Величко продиктував працю, будучи вже сліпим.
+
<spoiler text="Життя та діяльність"><div align="justify"><p>Народився Самійло Величко близько 1670 р. на Полтавщині. Освіту здобув, очевидно, у Києво-Могилянському колегіумі. Був, як на той час, високоосвіченою людиною, володів латинською, німецькою та польською мовами. Від 1690 р. служив у канцелярії генерального військового писаря, згодом – генерального судді В. Кочубея. Протягом 1705–1708 рр. служив у Генеральній канцелярії у Батурині, де, за його ж словами, «був не останній у справах писарських». Після поразки '''[[Мазепа Іван Степанович|<span style="color:#3366bb">І. Мазепи</span>]]''', під час політичних репресій Петра I в Україні, С. Величка наприкінці 1708 р. було усунено з посади і кинуто у в’язницю, де він перебував, ймовірно, до 1715 р. Після звільнення спочатку деякий час жив у маєтку Кочубеїв у с. Диканька. Пізніше оселився у с. Жуки біля Диканьки поблизу Полтави, де вчителював і займався літературною працею. Відомий насамперед як автор Літопису Самійла Величка – фундаментального історичного трактату, присвяченого подіям української історії з середини XVII ст. до початку XVIII ст. Цей твір є важливим джерелом для вивчення історії української державності. Величко продиктував працю, будучи вже сліпим.
 
</p>
 
</p>
 
Літопис складається з 4 томів. Перший – «Сказаніе о войнѣ козацкой з поляками, чрезъ Зѣновія Богдана Хмелницкого, гетмана войск запорожских, в лѣтехъ точившойся …» («Сказання про війну козацьку з поляками, що через Зіновія Богдана Хмельницького, гетьмана військ запорозьких, вісім літ точилася») змальовує події 1648–1659 рр., окремими епізодами сягаючи у 1620 р. Другий та третій томи, які охоплюють 1660–1686 рр. та 1687–1700 рр. й названі «Повѣствованія лѣтописная о малоросійских и иних отчасти поведеніях собранная и зде описання» («Повість літописна про малоросійські та частково інші події, зібрані і тут описані»), містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії. У четвертому томі зібрано додатки з різних документів XVII ст. Рукопис містить ілюстрації, зокрема портрети дев’ятьох українських гетьманів. Повний текст твору не зберігся. Вперше літопис опублікований Київською тимчасовою комісією для розгляду давніх актів у 1848–1864 рр. під назвою «Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке» (Т. I–IV). С. Величко є також автором перекладу з німецької на українську мову збірника «Космографія» та передмови до нього.<br>
 
Літопис складається з 4 томів. Перший – «Сказаніе о войнѣ козацкой з поляками, чрезъ Зѣновія Богдана Хмелницкого, гетмана войск запорожских, в лѣтехъ точившойся …» («Сказання про війну козацьку з поляками, що через Зіновія Богдана Хмельницького, гетьмана військ запорозьких, вісім літ точилася») змальовує події 1648–1659 рр., окремими епізодами сягаючи у 1620 р. Другий та третій томи, які охоплюють 1660–1686 рр. та 1687–1700 рр. й названі «Повѣствованія лѣтописная о малоросійских и иних отчасти поведеніях собранная и зде описання» («Повість літописна про малоросійські та частково інші події, зібрані і тут описані»), містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії. У четвертому томі зібрано додатки з різних документів XVII ст. Рукопис містить ілюстрації, зокрема портрети дев’ятьох українських гетьманів. Повний текст твору не зберігся. Вперше літопис опублікований Київською тимчасовою комісією для розгляду давніх актів у 1848–1864 рр. під назвою «Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке» (Т. I–IV). С. Величко є також автором перекладу з німецької на українську мову збірника «Космографія» та передмови до нього.<br>
Рядок 25: Рядок 25:
 
Дослідники творчості С. Величка вважають, що його працю можна назвати літописом лише умовно (Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст.) / М. І. Марченко. – Київ, 1959. – С. 72). Це – літературно оброблений твір, що ґрунтується на великому джерельному матеріалі. Автор Літопису цитує багато праць, включає у дослідження уривки з праць істориків, про що, зокрема, пише у «передмові до читальника». Саме тут викладена його авторська й громадська позиція як автора Літопису. Він з обуренням пише про вітчизняних літописців та істориків, які мало або взагалі нічого не написали про минулі події, ратні подвиги своїх предків. «...Гідні похвали подвиги наших козако-руських предків, – пише автор, – описали не наші ледачі історики, а чужоземні: грецькі, латинські, німецькі та польські» (Величко С. В. Літопис / С. В. Величко. – Київ : Дніпро, 1991. – Т. 1. – С. 26). Саме на їхні праці часто посилається С. Величко. Він цитує польського історика М. Титлевського, польського поета С. Твардовського, посилається на хроніки польських хроністів Ш. Окольського, О. Гвагніна, М. Кромера, працю німецького юриста та історика С. Пуфендорфа. Відоме йому «Звільнення Єрусалима» Т. Тассо, поеми О. Бучинського-Яскольда та ін.  
 
Дослідники творчості С. Величка вважають, що його працю можна назвати літописом лише умовно (Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст.) / М. І. Марченко. – Київ, 1959. – С. 72). Це – літературно оброблений твір, що ґрунтується на великому джерельному матеріалі. Автор Літопису цитує багато праць, включає у дослідження уривки з праць істориків, про що, зокрема, пише у «передмові до читальника». Саме тут викладена його авторська й громадська позиція як автора Літопису. Він з обуренням пише про вітчизняних літописців та істориків, які мало або взагалі нічого не написали про минулі події, ратні подвиги своїх предків. «...Гідні похвали подвиги наших козако-руських предків, – пише автор, – описали не наші ледачі історики, а чужоземні: грецькі, латинські, німецькі та польські» (Величко С. В. Літопис / С. В. Величко. – Київ : Дніпро, 1991. – Т. 1. – С. 26). Саме на їхні праці часто посилається С. Величко. Він цитує польського історика М. Титлевського, польського поета С. Твардовського, посилається на хроніки польських хроністів Ш. Окольського, О. Гвагніна, М. Кромера, працю німецького юриста та історика С. Пуфендорфа. Відоме йому «Звільнення Єрусалима» Т. Тассо, поеми О. Бучинського-Яскольда та ін.  
  
Використовуючи різні джерела (козацькі хроніки, документи Генеральної військової канцелярії, мемуари та ін.), автор створив цільну, монументальну розповідь про тогочасні події. При цьому він сам зазначає, що не застрахований від помилок. Тому «...ласкавий читальнику, – пише С. Величко, – коли що здасться тобі в цій моїй праці непевне й неправильне, то, може, воно так і є» (Величко С. В. Літопис. – Т. 1. – С. 29). Адже йдеться, продовжує він, про події, яким минуло 70 років, козацьких літописів мало, а іноземні дослідники не завжди правильно викладають події. Як би скромно не оцінював автор свою працю, це безумовно видатний твір, який має величезну історичну цінність. Головна ідея твору, як зазначено в “Енциклопедії історії України,” – доведення правомірності визвольної війни (1648–1676 рр.), виправдання добровільного підданства гетьмана Б. Хмельницького російському цареві, засудження внутрішніх чвар і міжусобиць в українському суспільстві, обґрунтування ідей історичної, соціальної і політичної винятковості козацтва та ідеї козацького політичного автономізму. Величко вважав державу Б. Хмельницького правонаступницею частини давньоруської історичної спадщини. Козацтву одводилася націєтворча роль (Див.: Енциклопедія історії України : в 10 т. / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 472).
+
Використовуючи різні джерела (козацькі хроніки, документи Генеральної військової канцелярії, мемуари та ін.), автор створив цільну, монументальну розповідь про тогочасні події. При цьому він сам зазначає, що не застрахований від помилок. Тому «...ласкавий читальнику, – пише С. Величко, – коли що здасться тобі в цій моїй праці непевне й неправильне, то, може, воно так і є» (Величко С. В. Літопис. – Т. 1. – С. 29). Адже йдеться, продовжує він, про події, яким минуло 70 років, козацьких літописів мало, а іноземні дослідники не завжди правильно викладають події. Як би скромно не оцінював автор свою працю, це безумовно видатний твір, який має величезну історичну цінність. Головна ідея твору, як зазначено в “Енциклопедії історії України,” – доведення правомірності визвольної війни (1648–1676 рр.), виправдання добровільного підданства гетьмана [[Хмельницький Богдан-Зиновій Михайлович|<span style="color:#3366bb">Б. Хмельницького</span>]] російському цареві, засудження внутрішніх чвар і міжусобиць в українському суспільстві, обґрунтування ідей історичної, соціальної і політичної винятковості козацтва та ідеї козацького політичного автономізму. Величко вважав державу Б. Хмельницького правонаступницею частини давньоруської історичної спадщини. Козацтву одводилася націєтворча роль (Див.: Енциклопедія історії України : в 10 т. / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 472).
  
 
Висвітлюючи історичні події від повстання Б. Хмельницького до 1700 року, наводячи численні документальні свідчення тогочасних подій і включаючи у Літопис навіть художні твори, автор здебільшого виступає як неупереджений дослідник. Він не коментує події, а викладає їх. Його світоглядна позиція найбільш чітко проявляється лише коли С. Величко, як «істинний Малої Росії син», пише про нужду й біль України. Літописець виступає виразником інтересів козацтва як стану, котрий намагався відгородитися від селян, «черні» і предстати як шляхта. Проте він не жалує гетьманів, крім хіба Б. Хмельницького, полковників з притаманним їм «себелюбством і владолюбством», які не хотіли «про людське добро дбати» (Величко С. В. Літопис. – Т. 1. – С. 43).
 
Висвітлюючи історичні події від повстання Б. Хмельницького до 1700 року, наводячи численні документальні свідчення тогочасних подій і включаючи у Літопис навіть художні твори, автор здебільшого виступає як неупереджений дослідник. Він не коментує події, а викладає їх. Його світоглядна позиція найбільш чітко проявляється лише коли С. Величко, як «істинний Малої Росії син», пише про нужду й біль України. Літописець виступає виразником інтересів козацтва як стану, котрий намагався відгородитися від селян, «черні» і предстати як шляхта. Проте він не жалує гетьманів, крім хіба Б. Хмельницького, полковників з притаманним їм «себелюбством і владолюбством», які не хотіли «про людське добро дбати» (Величко С. В. Літопис. – Т. 1. – С. 43).

Версія за 10:13, 28 листопада 2016

Величко Самійло (Самоїл) Васильович

(близько 1670 – після 1728) –
історик українського козацтва,

автор першого систематичного викладу історії української козацької держави.





Життя та діяльність


Відомі вчені та авторитетні джерела про Самійла Васильовича Величка


Твори


Література


Фотогалерея