Комісія по складанню нового Уложення (нового зводу законів), що розпочала свою роботу 30 липня 1767 р. у Москві (з 3 лютого 1768 р. – у Петербурзі), складалася з 564 депутатів, які представляли урядові структури, дворянство, міське населення, казначейства, державних селян, козаків, осілих народів – усі верстви населення тодішньої Російської імперії. Комісія мала величезний матеріал, який містив спадщину законодавчої комісії скликання 1754 р. і основним чином накази, що привезли депутати. Депутатські накази відображали стан, точку зору, сподівання та вимоги різних груп населення.
Засідання Комісії проходили в надзвичайно напруженій обстановці. Оголошені тут накази від державних селян були сповнені скаргами на їх тяжке економічне становище, на загарбання їх кращих земель поміщиками, заводчиками, посадською верхівкою тощо, на тягар різних податей і повинностей та ін. При обговоренні селянського питання окремі депутати критикували існуючі кріпосницькі порядки, висували пропозиції про обмеження кріпосного права, про необхідність передачі землі у вічне користування або навіть власність селян, про зменшення їх повинностей тощо. «Але майже ніхто з депутатів не насмілився виступити з такими гострими нападками на кріпосницьку систему, з такою відвертою і незавуальованою антикріпосницькою програмою, з такою переконливою аргументацією своїх вимог, як А. Алейников», – зазначає автор статті «Суспільно-економічні погляди А. Алейникова – депутата Комісії по складанню нового Уложення 1767–1768 рр.» І. Г. Рознер (Історія народного господарства та економічної думки Української РСР : респ. міжвід. зб. / відп. ред. Т. І. Дерев’янкін, В. С. Жученко. – Київ : Наук. думка, 1976. – Вип. 10. – С. 103).
Відомостей про самого А. Алейнікова майже не збереглося. Деякі дані про нього можна знайти у дослідженнях І. Дмитренка та В. Толстова, присвячених історії Кубанського козачого війська. Вірогідно, народився у 1736 чи 1738 році. Виходець з козаків або покозачених селян Слобідської України, Алейніков поділив долю багатьох з них. У числі інших козацьких родин Алейнікови були змушені покинути рідний край і переселитися до Хоперської фортеці. В «Списке служащим казакам Хоперской команды в 1773 году» слободи Пиховки зазначено козака Андрія Алейнікова, який «родом из вольных малороссов-черкас, населивших хоперские слободы по публикации 1717–1721 гг. Все поименованные [в списке] казаки родились в казачьем звании, отцы их и деды были первыми поселенцами слобод» (История Хоперского полка Кубанского казачьего войска. 1696–1896. Приложения к 1 и 2 части / сост. В. Толстов ; под ред. Потто. – Тифлис, 1901. – С. 101). В «Списке именном, учиненным крепости Новохоперской слободе Градской, Пыховки, Красной и Алферовки служащим казакам, сколько кому от роду лет, от кого рождены значит под сим» подані відомості про Андрія Павловича Алейнікова, 35 років, «отец его был выходец Украинской губернии из местечка Корочи и служил при Хоперской крепости в казачьей службе, назад тому четыре года как умер» (Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. Т. 1. 1737–1801 гг. / собраны и изданы И. И. Дмитренко. – Санкт-Петеребург, 1896. – С. 416).
Зі «Списка именного, учиненного при переписке крепости Новохоперской слободы Пыховки, о казачьих детях и их родственниках, с познанием, сколько кому от роду лет, годны ли в казацкую службу или зачем негодны, от кого и где рождены, откуда кто пришли и когда где в подушном окладе были положены и платили ли когда; кто своими домами живет или с казаками пропитание и содержание от его получают, о том значится под сим» ми дізнаємося, що в Андрія Алейнікова були брати Яків, Іван і Степан – «отставного умершего казака Павла Алейникова дети» та син Яків – «служащего казака и депутата Андрея Алейникова сын» (Сборник исторических материалов ... – С. 840).
З власної заяви А. Алейнікова нам відомо, що він був обраний депутатом до законодавчої Комісії від козаків, які «… живут в Хоперской крепости, а в ней и в трех слободах: Алферовке, Красной и Пыховке» (Сборник Императорского русского исторического общества. – Санкт-Петербург, 1871. – Т. 8, ч. 2. – С. 370–371).
Алейніков з’явився у Комісії 3 травня 1767 р. і значився в усіх шести відомих списках депутатів за 1767 і 1768 рр. (Див.: Фошко І. Ф. Економічні погляди Алєйнікова : (За матеріалами Комісії по укладанню нового Уложення 1767–1768 рр.) / І. Ф. Фошко // З історії економічної думки на Україні / АН УРСР, Ін-т економіки. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1961. – С. 11). Через деякий час А. Алейніков знову відвідав Петербург. В. Толстов зазначає: «… Казаки сговорились и выбрали из среды своей казака слободы Пыховки Петра Подцвирова и с ним доверенных казаков: Андрея Аленникова, Андрея Помазанова, Павла Ткачева…
Позднею осенью 1772 года Подцвиров с товарищами явился в Петербург и в Военной Коллегии подал прошение на Высочайшее Имя. Они просили, чтобы из казаков хоперской команды, их детей и родственников зачислить на службу всех годных и вполне исправных, образовав из них 5-ти-сотенный полк, а взамен этого в подушный оклад их не класть, возвратить исстари принадлежавшие им земли и разные угодья…» (История Хоперского полка Кубанского казачьего войска. 1696–1896 / сост. В. Толстов ; под ред. Потто. – Тифлис, 1900. – С. 35–36). Подальша доля А. Алейнікова невідома.
Алейніков був одним з найбільш послідовних критиків кріпосництва і найактивніших учасників Комісії по укладанню нового Уложення. Як свідчать його виступи, що збереглися, він був освіченою людиною, добре ознайомленою з економічним становищем різних верств населення Росії та Європи, царським законодавством тощо. У своєму виступі на засіданні Комісії він піддав гострій критиці існуючі порядки, зокрема кріпосницьку систему, змалював нещадну експлуатацію селянства. За приклад він навів становище у Слобідській Україні. Він відзначав, що у «слободских полках полковники и прочие полковые командиры действительно завладели жалованными войсковым обывателям землями», тобто козакам, селянам та перетворили поселян на цих землях у своїх підданих, довівши їх до жебрацтва (Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 8, ч. 2. – С. 370). Це змушувало багатьох селян залишати рідні краї і вирушати у мандри в пошуках кращої долі. Алейніков переконливо доводив, що відхід селян на заробітки на південь України і Дон, у віддалені місцевості «оставляя свои дома, сады, мельницы и всякое недвижимое имение» не привів до поліпшення їх становища; вони продовжували зазнавати «несносные нужды» (Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 8, ч. 2. – С. 371).
Гострого звучання набуло у Комісії питання придбання кріпаків. У цей період купувати землі, населені кріпаками, а також кріпаків без землі мали право лише дворяни. Проте купецтво, козаки, чиновники виступили проти цих привілеїв дворянства і домагались права купувати селян, висловлюючи «незаперечні» мотиви його нагальності. Проти такої вимоги рішуче виступив Алейніков. Він не тільки ратував за заборону купувати вказаним станам кріпаків, а й пропонував «всех людей, которых главные командиры бывших слободских полков уже поселили на казачьих землях, описать на Ее Императорское Величество» (Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 8, ч. 2. – С. 171). Алейніков пропонував використовувати вільнонайману працю на мануфактурах. Така вимога суперечила домаганням панівних станів, але вона була безумовно прогресивною в умовах розкладу феодально-кріпосницького ладу. На різні доводи депутатів щодо необхідності й корисності володіти кріпаками Алейніков відповідав, що йдеться саме про особисту корисність панівних верств.
Усупереч депутатам від дворянства, які звинувачували селян у ледарстві, дармоїдстві, а їх переходи пояснювали звичкою до мандрування і бродяжництва, Алейніков чітко розкриває причину цих явищ. Зниження продуктивності праці, на чому наголошували дворянські депутати, він пояснює незацікавленістю селян у результатах їхньої підневільної праці, а масові переходи селян – посиленням експлуатації і нестерпними податками.
Розвінчує Алейніков і домагання депутатів від панівних верств зберегти існуючий стан, а часом і посилити експлуатацію залежного селянства посиланнями на державні вигоди. Ці «прошения», наголошував він, скеровуються «не к государственной и не к общественной пользе, а к собственной их шляхетской и старшинской корысти» (Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 8, ч. 2. – С. 374). Як прихильник звільнення селян, Алейніков виступив проти так званих пожалувань фаворитам, феодальній аристократії і сановникам селян. Він пропонував нагороджувати за заслуги перед державою «достаточным денежным и хлебным жалованием» (Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 8, ч. 2. – С. 373).
Щоб переконати депутатів у необхідності вжити заходів для покращення становища селянства, Алейніков використовує переконливі аргументи і своє красномовство та проголошує палку промову. «Посмотрите же, почтенное собрание, как можно подумать, чтобы такое бедное и плачевное состояние малороссийскому народу было без отягощения и притеснения. Все мы имеем дома, а прочие из нас владеют и недвижимым имением. Если бы на пример у какого-нибудь московского жителя отнять дом, в котором он живет, то он был бы принужден жить в чужом доме, да еще может быть и в отдаленном месте от своих родителей. Не достоин ли был бы этот обиженный крайнего сожаления, и чье бы сердце при этом не затрепетало! Он может вспомнить прежнее свое житье, свое отечество. Он предается горьким слезам и сердце его обливается кровью. Во всех таких случаях, – закінчив він, – Малую Россию, без сомнения, можно назвать рассыпанною храминою» (Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 8, ч. 2. – С. 371). У цьому виступі й економічні докази, і національні почування, моральні та патріотичні переконання служать Алейнікову зброєю для переконання депутатів у своїй слушності. Проте вони не знайшли розуміння.
Торкається Алейніков й інших економічних питань, що стосувались козацтва, селянства, купецтва та ін. Він виступив проти заборони вільної торгівлі дрібним виробникам, які змушені були здавати свою продукцію купцям оптом. Якщо така пропозиція, з якою виступили деякі депутати, буде прийнята, продовжував він, то й держава зазнаватиме збитків, й простий народ впаде «в крайнюю бедность». А. Алейніков наполягав на необхідності встановлення “настоящей цены”, яка дозволить селянству уникнути жахливих злиднів (Сборник Императорского русского исторического общества. – Т. 8, ч. 2. – С. 81). Він обстоював вільну торгівлю, яка велась через малоросійські прикордонні митниці з іншими державами, й наполягав також на врегулюванні питання купівлі малоросіянами солі в Криму.
Як депутат від козацтва, Алейніков значно доповнив наказ своїх виборців. Він фактично виступив захисником інтересів простого люду і, перш за все, покріпаченого селянства. Він – єдиний депутат, що поставив питання про скасування кріпацтва. Його турбувала доля рядового козацтва, купецтва тощо. Разом з тим він показав себе противником виняткових прав дворянства. Він навіть виступив проти закону 1767 р., що забороняв кріпакам скаржитись на поміщиків.