Хмельницький Богдан-Зиновій Михайлович

Хмельницький Богдан (Богдан-Зиновій) Михайлович

27 грудня 1595 (6 січня 1596 ) – 27 липня (6 серпня) 1657 –
політик, полководець і дипломат,
провідник національно-визвольних змагань 1648–57 рр.,
творець Української козацької держави та її перший гетьман.

Життя та діяльність

Народився Богдан-Зиновій Хмельницький 27 грудня 1595 (6 січня 1596 р.) ймовірно на хуторі Суботів в сім’ї шляхтича Михайла Хмельницького. Здобув хорошу освіту. Навчався спочатку в школі при одному з київських монастирів, згодом – у Львівському єзуїтському колегіумі. Володів українською, польською і латинською мовами, пізніше опанував турецьку і татарську. Служив у козацькому реєстровому війську, брав участь у битві під Цецорою 1620 р. (між польською армією і турецько-татарським військом поблизу Ясс). В цій битві загинув його батько, а сам Б. Хмельницький потрапив до турецького полону, де пробув 2 роки. Після звільнення з неволі (можливо був викуплений матір’ю або козаками) служив у Чигиринському полку. Богдан Хмельницький був одружений з Ганною Сомко, яка померла у 1647 р. У 1648 р. вдруге одружився з Оленою Чаплинською, а у 1651 р. – втретє з Ганною Золотаренко.

У 1630-х рр. брав участь у козацьких повстаннях проти Польщі (1630, 1637 рр.). Був військовим писарем, у грудні 1638 р. його було обрано сотником Чигиринського полку. У складі козацького посольства двічі (у 1639 і 1646 рр.) вів переговори з польським королем Владиславом IV Вазою щодо становища українського козацтва, його прав і вольностей, збільшення козацького реєстру.

У січні 1648 р. Хмельницький очолив повстання на Запорізькій Січі, яке поклало початок Українській національній революції (1648–1676), першим етапом якої стала, пов’язана з іменем Хмельницького, національно-визвольна війна українського народу (1648–1657 рр.). У середині лютого 1648 р. Богдан Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького. Уклавши союз із Кримським ханством, використовував зовнішньополітичний чинник у визвольній боротьбі. Здобувши перемоги під Жовтими водами, Корсунем і Пилявцями (1648 р.), використовував наміри домагатися надання козацькій Україні статусу третього державно-політичного суб’єкта Речі Посполитої, надати козацькому регіону такого ж статусу і прав, як Литві.

Після перемоги на поляками під Зборовим у серпні 1649 р. підписав, внаслідок наполягань хана Іслама Гірея III, угоду з польським королем Яном II Казимиром Вазою, що лише надавала козацькій Україні автономію.

Було налагоджено дипломатичні відносини з іноземними державами. Враховуючи геополітичне становище молодої української держави, Богдан Хмельницький намагався зіграти на суперечностях між Річчю Посполитою, Московією і османською імперією (обіцяючи прийняти протекцію відповідно царя і султана), включити у сферу впливу українських інтересів Молдову і Валахію. Проте поразка у битві під Берестечком 28 червня – 10 липня (18–30 червня) 1651 р. змусила Хмельницького укласти Білоцерківський договір 28 (18 вересня) 1651 р., який суттєво обмежував українську автономію. Однак, блискуча перемога у Батозькій битві 1–2 червня (22–23 травня) 1652 р. дала можливість вибороти Українській державі фактичну незалежність.

Наступ військ Речі Посполитої, ускладнення внутрішньополітичної і міжнародної ситуації, провал Жванецької кампанії (жовтень–грудень 1653 р.) змусили гетьмана 8 (18) січня 1654 р. укласти союзницьку угоду з російським царем на раді у Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) .

Пізніше було укладено договір з Московським царством, який увійшов в історію як «Березневі статті». В останні роки свого життя гетьман Богдан Хмельницький намагався змінити українську козацьку державу, переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською портою і рішуче протидіяв намірам Москви обмежити суверенітет козацької України.

Помер Богдан Хмельницький 6 серпня (27 липня) 1657 р. Похований у с. Суботів в Іллінській церкві.

Уперше в історії політичної думки України Б. Хмельницький на початку 1649 р. сформулював ідею створення української незалежної держави. Наступні роки він присвятив створенню управлінського апарату, боєздатного козацького війська, судочинства, власних фінансів, налагодженню міжнародних стосунків. Він проводив гнучку соціальну політику, запобігаючи загостренню соціально-економічних відносин у суспільстві. Універсали і листи гетьмана свідчать про те, що економічна політика Хмельницького була спрямована на створення ринкового середовища, розвиток міських ремесел та мануфактурного виробництва і містила елементи меркантилізму. Це знайшло відображення у втручанні державної влади у господарське життя, стимулюванні експорту товарів через систему пільг місцевим виробникам і торговцям, обмеженні вивезення коштовностей, встановлено захисне мито з метою нагромадження у країні дорогоцінних металів. Гетьманське управління намагалося всіляко сприяти розвитку внутрішньої торгівлі (навпаки, цінні метали й інші коштовності, що ввозилися у країну, митом не обкладалися). Для заохочення українського купецтва до торговельної діяльності видавалися універсали про охорону особи і майна купців, їм також надавалися привілеї при продажу товарів, зокрема звільнення від торговельного мита, пільги у користуванні міським торговельним інвентарем, будівлями і спорудами тощо. Іноземні купці сплачували обов’язковий митний збір і за їхньою діяльністю на українській території здійснювався контроль.

Принципи економічної політики, визначені гетьманським урядом за часів Богдана Хмельницького, намагалися продовжувати наступні українські гетьмани.

Богдан Хмельницький не був економістом, але як державний діяч і до того ж людина освічена, упритул займався економічними проблемами. Ці проблеми були досить різноманітними. Вони стосувались аграрних та фінансових питань, розвитку ремесла, торгівлі тощо. Але, безумовно, пріоритет серед цих питань належав аграрному питанню і відповідно аграрній політиці, що її проводив Богдан Хмельницький.

Форми землеволодіння і господарювання в Україні на той час не були однаковими. Основна кількість землі зосереджувалася у руках магнатів, шляхти, церкви. Утвердилась фільварково-панщинна система господарювання, яка означала, по суті, закріпачення селян. До того ж селяни не мали права спадкового користування землею. Важким тягарем для селянства була широко застосовувана така форма землекористування, як оренда і відкуп. Орендарі та відкупщики експлуатували селян. У Центральній і Лівобережній Україні, де відбувався процес захоплення шляхтою земель, фільварки створювались повільніше. Землі тут були малозаселені, і шляхта заохочувала селян до поселення у фільварках, звільняючи їх від сплати повинностей та оброків терміном на 15–30 років.

Разом з тим у структурі землеволодіння помітну частку становило і козацьке господарство, основною формою якого був хутір. «При хуторах бували всякі «пожитки» – луки, сіножаті, ниви, стави, пасіки, гаї, ліси, і хутір часто переростав у велике господарство» (Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / І. П. Крип’якевич. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – Львів : Світ, 1990. – С. 32).

Поряд з районами, де були поширені козацькі господарства (Білоцерківське, Богуславське, Корсунське, Канівське, Черкаське та інші староства), формуються вони і на південно-східних землях. Ці козацькі господарства, як зазначають дослідники, становили типово фермерські господарства, що застосовували найману робочу силу, тобто ставали носіями буржуазних відносин (Смолка А. О. Аграрна політика та земельні відносини в Україні у період Хмельниччини / А. О. Смолка // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР : респ. міжвід. збірник / НАН України, Ін-т економіки ; відп. ред. Т. І. Дерев’янкін, В. С. Жученко. – Київ : Наук. думка, 1997. – Вип. 29. – С. 138).

Посилення феодально-кріпосницького і національного гноблення зумовило загострення аграрних відносин, наростання національно-визвольної боротьби, яка переросла в Українську революцію.

Початок революції поклало повстання на українських землях Речі Посполитої, у Запорізькій Січі, яке вибухнуло на початку 1648 р. Рушійною силою революції було козацтво, покріпачене селянство й міщанство. А одну з її особливостей становило масове покозачення закріпаченого селянства. Як писав про селянство літописець Самовидець, воно масово «поднялося в козацтво» (Літопис Самовидця / Ін-т історії Акад. наук УРСР ; вид. підгот. Я. І. Дзира. – Київ : Наук. думка, 1971. – С. 57. – (Джерела з історії України)).

Перший рік боротьби був досить успішним для українського народу. Від польського панування була визволена значна частина українських земель. Основна частина земель польських магнатів перейшла у власність Війська Запорізького як держави. З її фонду гетьманське управління наділяло землею за службу та інші заслуги козацьких старшин, українських дрібних шляхтичів і православні монастирі. Частина земель перепадала рядовим козакам і селянству. За українською шляхтою, яка перейшла на бік визвольної армії, закріплювались її колишні земельні володіння (Див.: Нариси з історії економічної думки на Україні / АН УРСР, Ін-т економіки ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 91).

Економічні погляди та економічна політика Богдана Хмельницького знайшли яскравий прояв у виданих ним численних універсалах. Вони свідчать про гнучкість і навіть суперечливість політики гетьмана у сфері аграрних відносин. З одного боку, він дбав про збереження світських і церковних маєтностей. З іншого – проводив політику, яка всіляко сприяла розвитку козацького й селянського господарства. Підтримка світських і духовних феодалів зумовлювалась як становими інтересами, так і тактичними міркуваннями, обставинами визвольної боротьби. На першому етапі Визвольної війни Богдан Хмельницький намагався скористатися опозиційними настроями литовських феодалів і тому брав під захист їхні маєтки. Універсалом від 17 липня 1648 р. він заборонив Запорізькому війську чинити шкоди в маєтностях литовських панів, щоб «козаки нікому не заподіяли кривди» (Документи Богдана Хмельницького (1648–1657) / упоряд. І. Крип’якевич, І. Бутич. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1961. – С. 59).

Проявляв гетьман лояльність і до православної української шляхти, яка підтримувала новий лад. Богдан Хмельницький видав універсал на підтвердження права власності шляхти на маєтки і пожалування нових володінь. Всіляко підтримував церковне і монастирське землеволодіння. З усіх соціальних груп українських феодалів духовні феодали одержали найбільше гетьманських універсалів, якими гетьман підтверджував права православних монастирів на маєтки, які їм належали раніше, і наділяв їх новими маєтностями. Видавав він і стверджувальні грамоти на володіння православної церкви. Таку політику щодо церкви й монастирів Б. Хмельницький пояснював роллю, яку вони відігравали у боротьбі з католицизмом і ополяченням. Крім того, монастирі давали товарну продукцію. Саме тому він не лише піклувався про збереження їхніх маєтностей, а й видавав універсали, якими зобов’язував селян відбувати всі повинності на користь церкви й монастирів і погрожував карами тим, хто не буде коритись і навіть виявляти зневагу до духовенства (Див.: Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). – С. 89–90, 107–108). При цьому духовна влада була повністю підпорядкована гетьманському управлінню.

Б. Хмельницький змушений був маневрувати. Після невдалих виступів, поразок у боротьбі з польською шляхтою гетьман повинен був виконувати умови несприятливих договорів. Так, умовами Зборівського договору (8 (18) серпня 1649 р.), після його затвердження сеймом (січень 1650 р.) передбачалось відновлення феодального землеволодіння, повернення магнатів до своїх володінь, а також повернення десятків тисяч козаків у підданство шляхти.

В умовах наростання антифеодального руху Б. Хмельницький видає універсали, якими зобов’язує селян і міщан виявляти всіляке шанування і "послушенство" панам (Див.: Історія України в документах і матеріалах / уклад. М. Н. Петровський, В. К. Путілов. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1941. – Т. 3. – С. 148). І разом з тим він намагається не допустити повернення колишніх форм експлуатації селянства.

Але на особливу увагу безумовно заслуговує політика гетьмана щодо козацького і селянського землеволодіння. Саме вона стала могутньою підвалиною радикальних змін в поземельних відносинах, забезпечила формування і розвиток вільного дрібного та середнього землеволодіння, формування козацьких та селянських господарств фермерського типу.

Суть її полягала в тому, що Б. Хмельницький уже в перших універсалах-зверненнях до українського народу (1648 р.) із закликом до повстання висунув вимогу про скасування панщини, введеної польськими панами (Див.: Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 3, кн. 1. – С. 177).

У ході Національно-визвольної війни на козацьких землях була ліквідована велика феодальна власність на землю (крім монастирської). Основна маса селян одержувала особисту свободу і землю. Головним типом господарства стало вільне дрібне та середнє козацько-селянське господарство. Б. Хмельницький визнав спадкове володіння землею селян та право їх вступу до козацтва. А масове покозачення селян розхитувало феодальні відносини. Цьому сприяло також реформування і вдосконалення рентних відносин. Б. Хмельницький вимагав заміни відробіткової ренти натуральною і навіть грошовою, що було безумовно прогресивним і сприяло розвитку продуктивних сил. Надзвичайно важливими для ефективного розвитку селянського господарства були вжиті Б. Хмельницьким заходи, спрямовані на ліквідацію феодальної оренди, яка через існування численного паразитичного прошарку посередників важким тягарем лягала на плечі селянства.

Дослідники проводять аналогію між заходами, які запроваджував Б. Хмельницький в аграрному питанні та відповідними актами англійського законодавства часів Англійської буржуазної революції (Див.: Смолка А. О. Аграрна політика та земельні відносини в Україні у період Хмельниччини. – С. 144). У літературі навіть зустрічаються твердження про те, що 1649 р. до Б. Хмельницького з привітанням звернувся керманич англійської буржуазної революції Олівер Кромвель, який називав українського гетьмана«імператором всіх козаків запорізьких», «грозою і винищувачем аристократії Польщі», «завойовником фортець», «винищувачем католицизму» (Див.: Голобуцький В. Запорозьке козацтво / В. Голобуцький. – Київ : Вища шк., 1994.– С. 381).

Новий етап у розвитку селянського питання пов’язаний з Переяславською радою (січень 1654 р.), на якій було проголошено возз’єднання України з Росією. У радянській літературі цей процес трактувався як певний результат волевиявлення українського народу. Разом з тим деякі українські історики та громадські діячі називали угоду помилкою Б. Хмельницького і навіть зрадою. Насправді ні про яке волевиявлення українського народу не йшлося. Неправомірно говорити й про помилки чи зраду Б. Хмельницького.

Курс Б. Хмельницького на об’єднання з Москвою був жорстко зумовлений політичними реаліями, що склалися на кінець 1653 р. Фактично в умовах безвихідності гетьман сподівався на підтримку єдиновірною православною Москвою православної України в її боротьбі з католицькою Польщею та іновірними турками. Після тривалих суперечок гетьман і його уряд пішли на угоду з Москвою. Проте це рішення не було одностайним. Не всі члени гетьманського уряду склали присягу «білому царю». Не визнали владу Москви чотири козацькі полки на чолі з Іваном Богуном, значна частина міщан і духовенства.

Однією з основних умов Переяславської угоди Богдан Хмельницький висунув вимогу збереження привілеїв і маєтностей козацької старшини й української шляхти. Цю вимогу він висловив царському послу В. Батуріну, а згодом – у проекті договору у формі петиції до царя, що був розроблений на нарадах гетьмана з козацькою старшиною у Корсуні і Чигирині. Цей проект був привезений до Москви спеціальними послами. Головними пунктами проекту були: підтвердження прав і вольностей військових, «как из веков бывало в войске Запорожском», невтручання царських представників до козацьких судів; формування 60-тисячного козацького реєстру; права української шляхти; виборність урядників у містах із місцевих мешканців; виборність гетьмана військом і лише повідомлення царя про вибір; щоб ніхто не відбирав козацьких маєтностей; встановлення платні козацьким урядовцям і взагалі всім козакам; а також на виготовлення військового спорядження; право гетьмана приймати чужоземних послів тощо (Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). – С. 323–325).

Що ж до селянського питання, то, як видно з проекту договору, йшлося насамперед про привілеї козацької старшини і шляхти. Селянство фактично лишилося покріпаченим. М. Драгоманов писав: «Так-то зроблені статті вдержували стару нерівність між людьми українськими і не дбали зовсім про пашенних людей, про бідних хліборобів» (Драгоманов М. П. Вибране : ...мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні / М. П. Драгоманов. – Київ : Либідь, 1991. – С. 568. – (Пам’ятки історичної думки України)).

Щоправда, Богдан Хмельницький намагався якомога більше селян включити до стану козаків, не проводив розмежування козаків з покозаченими селянами. Він дав також наказ своїм послам у Москві (21 березня 1654 р.) домагатися не лише підтвердження існуючих прав і привілеїв, але й певних царських милостей для черні «чтоб напотом какое безправие поспольству не делалося, боятися надобно» (Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). – С. 333).

Така політика Богдана Хмельницького у селянському питанні ґрунтувалась на врахуванні реалій, породжених Визвольною війною. І хоч вона була часом суперечливою, проте характеризувалась цілісністю і прогресивністю. Б. Хмельницький виступив як реформатор. За його гетьманства в Україні були ліквідовані магнатсько-шляхетське землеволодіння та кріпосницькі відносини. Основною формою землеволодіння стало індивідуальне господарство, а саме козацьке. Козаки у зв’язку з масовим покозаченням селянства становили 60–80 % від загальної кількості населення. Така форма господарювання відкривала шлях розвитку товарних відносин, а отже й капіталістичного господарства.

Велику увагу приділяв гетьман й іншим сферам господарювання, зокрема ремеслу і торгівлі. Розвиток ремесла і торгівлі, що був зосереджений переважно у містах, значно пожвавився з ліквідацією магнатських латифундій, звільненням міст від влади великих феодалів і поверненням їм самоуправління.

Богдан Хмельницький сприяв розвитку рудного, гарматного, млинового, рибного, звіроловного промислів. Гарматний промисел був однією з перших форм державної мануфактури, на якій працювали наймані робітники, «роботні люди» (Див.: Нариси з історії економічної думки на Україні. – С. 95–96). Зростали підприємства з виробництва селітри, пороху тощо. Галузям військової промисловості гетьман приділяв особливу увагу. Він навіть домагався фінансової підтримки гарматного промислу в царя – щорічної дотації в 400 злотих: «На поделку снаряду войскового и на пушкарей и на всех слуг, что у снаряду…» (Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). – С. 324). Гетьман вживав також заходи на захист міського ремесла і його цехової організації. Ремісників у ряді випадків гетьманське управління захищало від конкуренції з боку козацької старшини і монастирів, звільняло їх від сплати внутрішнього мита тощо. Так, зокрема, універсалом від 18 листопада 1656 р. шевському цеху м. Козелець передбачалась заборона продажу в Козельці (крім ярмарків) «без відомости цехових старшин» привізних шевських товарів (Див.: Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). – С. 547).

Великого значення надавав Богдан Хмельницький розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Гетьманське управління в наказах і універсалах проголошувало охорону купецьких прав, особи, товарів і майна купців. Вони одержували цілий ряд привілеїв для продажу товарів. Їм надавали пільги щодо користування міським торговельним інвентарем, спорудами, дозволяли будувати нові приміщення, звільняли купців і міщан від сплати внутрішніх торговельних мит. Універсалом від 15 березня 1657 р. київським купцям і міщанам або їх факторам дозволялося торгувати вверх по Дніпру: «Пилно теди жадаєм і приказуєм, жеби без вшелякого задержання і гамовання всюди пропусчано так самих, яко і факторов їх, мит жадних торгових і подачок аби у них не витягано» (Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). – С. 572). Така політика сприяла всебічному розвитку торгівлі, відокремленню її в окрему галузь, формуванню внутрішнього ринку.

Опікувався Б. Хмельницький і питаннями зовнішньої торгівлі. Домагаючись її зростання, він усіляко заохочував іноземних купців, яким дозволяв після сплати 2 % ввізного мита вільно торгувати у містах України. Проте цю політику він переглянув після закінчення воєнних дій. Незабаром після Переяславської ради він видав універсал (від 28 квітня 1654 р.), яким зобов’язував стягувати з іноземних купців мито і віддавати зібрані кошти «до скарбу нашого військового» (Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). – С. 343). Високим митом обкладався вивіз дорогоцінних металів і коштовних каменів. Анулювавши колишні послаблення іноземним купцям «оби і найменший ущербок скарбові нашому войсковому не бил», гетьман разом з тим надавав їм інші пільги, зокрема в судовій справі тощо (Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). – С. 588).

Така економічна політика Богдана Хмельницького свідчила про глибоке розуміння ним економічних проблем і досить кваліфіковане їх вирішення. Підтримка Б. Хмельницьким розвитку ремесла, торгівлі, заохочення експорту товарів і обмеження експорту дорогоцінних металів дають підстави говорити про наявність елементів меркантилізму в економічній політиці гетьмана.

На особливу увагу заслуговує фінансова політика Богдана Хмельницького, яка була поставлена на службу Визвольній війні. У складних умовах ведення війни чи її підготовки, що вимагало значних витрат, Б. Хмельницький зумів створити дійовий фінансовий апарат і забезпечити належні фінансові надходження до бюджету. Щоправда, бюджет заздалегідь не складався і не затверджувався. Його прибуткові і видаткові статті визначалися потребами та можливостями даного часу (Див.: Нариси з історії економічної думки на Україні. – С. 99). Основні надходження формувались за рахунок податних станів, до яких належали селяни, ремісники, купці і частково рядове козацтво. Види податків і способи їх стягнення не були чітко визначені. В основному збереглися податки, що існували раніше. Це, зокрема, «подимний» податок, або «побор», що призначався заздалегідь від двору, дому, землі. Міщани платили внутрішнє торговельне мито. Поповнювали казну митні збори, штрафи тощо. Істотним джерелом фінансових надходжень були: земельний фонд гетьманського управління, частина якого йшла на продаж, а також різні промисли, винокурні, шинки, млини, що їх здавали в оренду.

Існує також свідчення про те, що загальна сума доходів військового скарбу перевищувала два мільйони польських злотих, а це майже повністю покривало державні видатки (Див.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – Санкт-Петербург, 1861. – Т. 3. – С. 507–508). В обігу в Україні переважала польська монета, управління карбувало власні гроші. Так, зокрема, про це повідомляв свій уряд російський дипломат Г. Кунаков: «А в Чигирине де учинил Богдан Хмельницкий мынзу и деньги делают, а на тех новых деньгах на одной стороне меч, а на другой стороне ево, Богданово, имя» (Воссоединение Украины с Россией : документы и материалы : в 3 т. / АН СССР, Ин-т истории ; АН УССР, Ин-т истории. – Москва : Изд-во АН СССР, 1953. – Т. 2. – С. 316).

Фінансова, як і в цілому вся економічна політика Богдана Хмельницького, носила прогресивний характер. Вона відображала національні інтереси і забезпечувала створення економічних основ української козацької держави.

Економічна політика наступників Богдана Хмельницького, хоч і позначалась деякою своєрідністю, проте, в основному, будувалась на засадах, закладених гетьманом. Щоправда, наступники Хмельницького ще менше, ніж сам гетьман мали змогу проводити самостійну економічну політику. Так, гетьман Іван Виговський – одна з найдовіреніших осіб Б. Хмельницького, намагаючись звільнитися від московської опіки, зробив спробу укласти політичний союз з Польщею, об’єднатися з нею на федеративних засадах. До думки про державний союз з Польщею схилялась більшість козацької старшини і навіть вище духовенство. 16 вересня 1658 р. в м. Гадяч було укладено знаменитий «Гадяцький договір», згідно з яким передбачалось об’єднання України як самостійної держави під назвою «Великого князівства Руського», з Польщею. Верховна виконавча влада повинна була перебувати в руках гетьмана. Україна мала мати верховний трибунал, своїх державних сановників, свою скарбницю, свою монету, своє військо з 30,000 козаків і 10,000 регулярних, дві академії з університетськими правами, училища без кількісного обмеження, вільне друкарство та ін. (Див.: Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – Репр. воспр. изд. 1873-1888 гг. – Москва : Книга, 1991. – Кн. 2, вып. 4, 5. – С. 292–293). Цей договір, як відомо, не був реалізований, проте він дає уявлення про ті суспільно-економічні проблеми, які турбували гетьманів. Економічні погляди наступних гетьманів особливою оригінальністю не відрізнялись. Між ними весь час точилася боротьба за гетьманство. Щоправда, Петро Дорошенко ставив за мету об’єднати всю Україну, щоб Москва прийняла її під свою владу на умовах договору Богдана Хмельницького. Інакше він погрожував прийняти підданство Туреччини.

Відомі вчені та авторитетні джерела про Богдана Хмельницького

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – відомий український економіст, доктор економічних наук, професор

«Розвиток торгівлі, міст, купецтва служив передумовою формування національного ринку, що позначилося на всіх процесах і реформаційних рухах кінця XVI – першої половини XVII ст. Підтвердження цьому – Берестейська унія, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького та ін. Ці події не можна розглядати автономно, бо вони тісно пов'язані з внутрішньоукраїнськими та загальноєвропейськими процесами.

Саме у цьому контексті потрібно сприймати економічну політику гетьмана Богдана Хмельницького (1595–1657), яка була спрямована на створення ринкового середовища і містила елементи меркантилізму. Про це, зокрема, свідчать універсали і листи гетьмана, в яких береться під захист торгівля».
     Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – Київ : Знання, 2005. – С. 140.

Економічна історія України: історико-економічне дослідження в двох томах

«Контури економічної політики очолюваного Б. Хмельницьким уряду пунктирно окреслився вже на кінець 1648 р. Насамперед зазначимо, що гетьман намагався запобігти руйнації міст і містечок як осередків ремесел, промислів і торгівлі, а отже, суворо забороняв полковникам "свавілля чинити , міста палити й руйнувати". Окремі з них (Меджибіж, Львів та ін.) гетьман брав під свій захист, визнавав за ними прав на самоврядування. Старшин зобов'язував пильнувати, щоб містам, які переходили під владу Війська Запорозького, не завдавалося "найменшої кривди". Водночас на визволених територіях проводив курс на охорону життя, майна й власності різних груп... Так, починаючи з з червня 1648 р. Б. Хмельницький видав низку універсалів на захист маєтностей і землеволодіння православної церкви, в якій вбачав духовну опору українського (руського) суспільства, а також на підтримку інтересів деяких магнатів і шляхтичів, торговців і купців...

Чимало увагу приділялося формуванню фонду державних земель (із королівщини, володінь шляхти, католицької церкви тощо), що належали скарбу Війська Запорозького (він водночас був державних і гетьманським). Налагоджується функціонування механізму збирання податків різного роду грошових надходжень».
     Економічна історія: історико-економічне дослідження : в 2 т. / [Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін. ; ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін. ; відп. ред. В. А. Смолій] ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ : Ніка-Центр, 2011. - Т. 1. – С. 412, 413.

«З усіх українських гетьманів тільки Б. Хмельницький намагався впорядкувати митну справу. В травні 1654 р. він запровадив новий митний тариф на ввіз і вивіз товарів, який був у 2,5 рази нижчий за чинний перед цим польський (від кожних 250 злотих збиралося мито у 2 злотих, а за польським – 2 злотих від 100 злотих). На відміну від поширеної в Речі Посполитій практики, в основу оподаткування були покладені предмети розкоші. Тим самим тарифна політика спрямовувалася на заохочення ввозу благородних металів й коштовного каміння й обмеження (через високе мито) їхнього вивезення з козацької України».
     Економічна історія: історико-економічне дослідження : в 2 т. / НАН України, Ін-т історії України. – Київ : Ніка-Центр, 2011. – Т. 1. – С. 442.

Іван Петрович Крип'якевич (1886–1967) – історик, археограф, громадський і освітній діяч

«У фінансовій справі Хмельницький спирався на ті групи суспільства, що займали провідне становище в економічному житті, – на козацьку старшину, яка репрезентувала середнє і велике землеволодіння, і на велике купецтво...

Цінним джерелом для дослідження ... фінансів України є універсал Богдана Хмельницького від 28 квітня 1654 р. про встановлення мита на чужоземні товари. Потребу цього податку універсал аргументував збільшенням державних витрат: "...маючи великий росход на людей чужоземних, а приходов мало маючи"...

Поряд із спеціальними доходами, які давали земля, промисли і торгівля, головним джерелом прибутків державного скарбу були загальні податки, якими було обкладене все населення. Ці податки були встановлені універсалами Хмельницького, які на жаль, до нашого часу в цілому не дійшли...

...при організації державного апарату Хмельницький звертав особливу увагу на два фактори – фінанси і військо, але силу України вбачав саме у війську».
     Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький / І. П. Крип'якевич. – Львів : Світ, 1990. – С. 244, 248, 249, 251.

Валерій Андрійович Смолій (нар. 1950 р.) – видатний український історик, громадський діяч, академік НАН України
Валерій Степанович Степанков (нар. 1947 р.) – доктор історичних наук

«…саме видатному польському історикові Л. Кубалю належить найстисліша й водночас найточніша характеристика постаті Б. Хмельницького. Порівнюючи його з О. Кромвелем, наголошував, що гетьманові доводилося діяти у набагато складнішій політичній ситуації: «Простір його володарювання мав звідусіль відкриті кордони. Не розпоряджався він, як Кромвель, вишколеною інтелігенцією й засобами старої і потужної держави; забезпечення війни, фінанси, громадське господарство, адміністрація, відносини із сусідніми державами — все це треба було створювати, все лежало на його голові. Мусив сам відбирати й навчати людей, вникати у найменші дрібниці. І якщо його військо не вимерло з голоду, якщо мало зброю, гармати, амуніцію, добрих шпигунів і зручних агентів, якщо йому ніколи не бракувало грошей, то це його особиста заслуга, якій йому можна було позаздрити, і то не лише у нас, у Польщі.
Була ця людина під будь-яким поглядом надзвичайних масштабів, переростала людей високообдарованих до таких меж, що входила в сфери, яких не можна охопити. Про нього можна сказати, що народився володарем: умів приховувати свої наміри, у вирішальних хвилинах не вагався – всюди могутня воля і залізна рука... не існувало такого важкого становища, з якого б не зумів вибратися з користю для себе... Був подібний до холодної безодні, яка залишається непорушною, хоча на її поверхні шугають найбільші хуртовини»».
     Смолій В. А. Богдан Хмельницкий / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – Київ : Альтернативи, 2003. – С. 33–34. – (Особистість і доба).

«Велич його як державотворця полягає і в тому, що, на відміну від своїх наступників, він врахував особливості суспільних відносин, які склалися внаслідок визвольних і соціально-економічних завоювань козаків, селян і городян у козацькій Україні. На такий крок була здатна людина справді реформаторської вдачі, спроможна відмовитися від усталених в епохи середньовіччя й ранньомодерного часу понять і поглядів. Зокрема у своїй внутрішній політиці гетьман не визнав принципово нову модель соціально-економічних відносин. Вона характеризувалася відсутністю великого й середнього феодального землеволодіння, фільварко-панщизняної системи господарства, кріпацтва. Переважна більшість селян отримала особисту свободу, право спадкоємного володіння землею й сільськогосподарськими угіддями та вступу до козацького стану. Не випадково у свідомості наступних поколінь українців ім'я Б. Хмельницького стало символом визволення не тільки від «ляцької неволі», а й, що особливо важливо, від кріпацтва й панщини».
     Смолій В. А. Богдан Хмельницкий / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – Київ : Альтернативи, 2003. – С. 397–398. – (Особистість і доба).

Твори

• Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собр. и изд. археограф. комиссией. – Санкт-Петербург : Тип. П. А. Кулиша, 1861. – Т. 3 : 1638–1657. – С. 507–508, 548 : [универсалы Богдана Хмельницкого].
  Шифр зберігання книги в НІБ України: 9(С2)1 А43
• Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов : в 3 т. – 2-е изд., доп. – Киев : Тип. императорского ун-та, 1898. – Т. 1–2. – С. 567–581 : [универсалы Богдана Хмельницкого] ; Т. 3. – С. 166–167 : [универсалы Богдана Хмельницкого].
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П15
• Історія України в документах і матеріалах / уклад. М. Н. Петровський, В. К. Путілов. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1941. – Т. 3. – С. 147–149 : Соціальна політика Богдана Хмельницького [універсали Богдана Хмельницького].
  Шифр зберігання книги: 9(С2) І-90
• Документи Богдана Хмельницького (1648–1654) / упоряд. І. Крип'якевич, І. Бутич. – Київ : Вид-во АН УССР, 1961. – 740 с.
  Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 9у1 Д
• Універсали Богдана Хмельницького, 1648–1657 / НАН України, Ін-т історії України ; [упоряд.: І. Крип’якевич, І. Бутич ; редкол.: В. Смолій (голова) та ін.] – Київ : Альтернативи, 1998. – 381, [34] с. : фотоіл. – (Пам’ятки історії України. Серія 1. Універсали українських гетьманів : матеріали до укр. дипломатарію).
  Шифр зберігання книги в НПБ України: Б306945
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА588500
• Статті Б. Хмельницького / Богдан Хмельницький // Історія вчень про право і державу : хрестоматія / ред. Г. Г. Демиденко. – 2-ге вид., доповн. і змін. – Харків : Легас, 2002. – С. 314–317.
  Шифр зберігання книги: 34(09) І-90
• [Універсали, накази, листи, інструкції] / Богдан Хмельницький // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 3, кн. 1. – С. 176–178, 183–191, 198–204, 228–229, 238–255, 262–281, 285–290.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93
• [Універсали, накази, листи, інструкції] / Богдан Хмельницький // Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI–XVIII ст. : у 2 кн. / Валерій Шевчук. – Київ : Грамота, 2007. – Кн. 1. – С. 643–709.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Ш37

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1904. – Т. 37 (полутом 73). – С. 456–461. – Режим доступа: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Хмельницкий,_Зиновий_Богдан
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 73. – С. 456–461.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – Санкт-Петербург : Просвещение, 1909. – Т. 19. – С. 596–598.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров и др. – 11-е изд., стер. – Москва : Русский библиогр. ин-т Гранат, [1935]. – Т. 45, ч. 2. – Cтб. 616–618.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Юридична енциклопедія / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2004. – Т. 6. – С. 334.
  Шифр зберігання книги: 34 Ю70
• Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 56. – С. 336–337 : портр.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Енциклопедія історії України : [в 10 т.] / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2013. – Т. 10. – С. 389–390. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?libid=9386
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Е64
• Довідник з історії України. (А-Я) / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопрац. і доповн. – Київ : Генеза, 2001. – С. 1014–1016.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Д58
• Васильєва Р. Соціально-економічна політика Богдана Хмельницького / Р. Васильєва, А. Смолка // Економіка України. – 1995. – № 11. – С. 73–80.
• Всемирная история экономической мысли : в 6 т. / Моск. гос. ун-т. им. М. В. Ломоносова. – Москва : Мысль, 1987. – Т. 1. – С. 216–217. – Режим доступа: http://www.booksite.ru/fulltext/mys/lye/cjn/omik/index.htm
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВЗ35141/1
• Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке [Електронний ресурс] / Л. Гвоздик-Пріцак, НАН України ; [відп. ред. О.Мишанич]. – Київ : Обереги, 1999. – 215 с. : іл. – Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/coss2/gvpr.htm.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Б307021
• Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / [редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін.]. – [Репринтне вид.]. – Київ : Наук. думка, 1994–2000. – Т. 9, кн. 1. – 1996. – 869 с. ; Т. 9, кн. 2. – 1997. – С. 870–1630. – (Пам’ятки історичної думки України / НАН України, Ін-т укр. археології та джерелознавства ім. М. С. Грушевського та ін.).
  Шифр зберігання книги в НПБ України: ФПУ №139
• Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького / Михайло Грушевский. – Дніпропетровськ : Сiч, 1993. – 55 с.
  Шифр зберігання книги: 9(С2)1 Г91
• Дорошенко Д. І. Нарис історії України : у 2 т. / Д. І. Дорошенко. – Репринтне вид. – Київ : Глобус, 1992. – Т. 2. – C. 113–116, 118–122 – (Пам’ятки історичної думки України).
  Шифр зберігання книги: 9(С2)1 Д69
• Замлинский В. А. Богдан Хмельницкий / В. А. Замлинский. – Москва : Мол. гвардия, 1989. – 334 с. : 16 л. ил. – (Жизнь замечательных людей : ЖЗЛ : сер. биогр. : осн. в 1890 г. Ф. Павленковым и продолж. в 1933 г. М. Горьким ; вып. 9 (698)).
  Шифр зберігання книги: 9(С2)2 З-26
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – Київ : Знання, 2005. – С. 140–142.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Історія України в особах IX-XVIII ст. : монографія / авт. кол.: В. Замлинський (керівник) та ін. – Київ : Україна, 1993. – С. 294–300.
  Шифр зберігання книги: 9(С2)1 I-90
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 63–71. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Костомаров М. І. Богдан Хмельницький : історична монографія / М. І. Костомаров. – Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 844 с.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) К72
• Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / І. П. Крип’якевич ; АН УРСР, Ін-т суспіл. наук. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1954. – 535 с.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) К82
• Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / І. П. Крип’якевич. – 2-ге вид., випр. та допов. – Львів : Світ, 1990. – 406 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА317847
• Мазурок П. П. Історія економіки та економічної думки : підручник / П. П. Мазурок ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ "Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана", Криворізький екон. ін-т. – Львів : Магнолія-2006, 2011. – С. 162–163.
  Шифр зберігання книги: 33(09) М13
• Нариси з історії економічної думки на Україні / АН УРСР, Ін-т економіки ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 85–101.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Н28
• Народжені Україною  : меморіальний альманах: у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 702–703. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ. мовами.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30
• Переяславська рада 1654 року : (Історіографія та дослідження) / [голов. ред. П. Сохань]. – Київ : Смолоскип, 2003. – 891 с. : портр.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П27
• Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 107–109.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П78
• Савчук Ю. К. Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького у колекціях музеїв Європи : (пошук, знахідки, атрибуція) / Ю. К. Савчук ; [голова редкол.: В. А. Смолій] ; М-во культури і туризму України, Держ. служба контролю за переміщенням культ. цінностей через держ. кордон України, Нац. музей історії України [та ін.]. – Київ : Ін-т історії України НАН України, 2006. – 96 с.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) С13
• Сегеда С. П. Гетьманські могили / Сергій Сегеда. – Київ : Наш час, 2009. – С. 82–111. – (Невідома Україна).
  Шифр зберігання книги: 9(С2) С28
• Смолій В. А. Богдан Хмельницкий / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – Київ : Альтернативи, 2003. – 400 с. : іл. – (Особистість і доба).
  Шифр зберігання книги: 9(С2) С51
• Смолій В. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет / В. Смолій, В. Степанков ; НАН України, Ін-т історії України. – 3-тє вид., доопрац. – Київ : Темпора, 2009. – 679 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВС49317
• Смолій В. А. Українська національна революція XVII ст. (1648–1676 рр.) / Валерій Смолій, Валерій Степанков. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2009. – Розд. 4.2 : Засади соціальної політики гетьманського уряду. – С. 182–194.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) С51
• Смолка А. О. Аграрна політика та земельні відносини в Україні у період Хмельниччини / А. О. Смолка // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР : республік. міжвід. збірник / НАН України, Ін-т економіки ; відп. ред. Т. І. Дерев’янкін, В. С. Жученко. – Київ : Наук. думка, 1997. – Вип. 29.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Ж70105
• Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – Київ : Задруга, 1996. – С. 54–89.
  Шифр зберігання книги: 33(09) С51
• Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – 2-ге вид., доповн. – Київ : Задруга, 2007. – С. 75–126.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА682508
• Україна і світ: історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства / М-во освіти України ; Ін-т систем. дослідж. ; за заг. ред. Б. Д. Лановика. – Київ : Генеза, 1994. – С. 119–141 : Аграрна політика в часи Хмельниччини та Гетьманщини.
  Шифр зберігання книги: 33С1 У45
• Україна козацька держава = Ucraina – terra cosacorum : ілюстрована історія українського козацтва у 5175 фотосвітлинах / кер. проекту, авт.-упоряд., худож., фотограф, мистецтвознавець Володимир Недяк. – Київ : ЕММА, 2004. – С. 258–262, 276–311.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) У45
• Шевчук В. О. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI–XVIII ст. : у 2 кн. / Валерій Шевчук. – Київ : Грамота, 2007. – Кн. 1. – С. 262–297.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Ш37
• Яковенко В. И. Богдан Хмельницкий. Его жизнь и общественная деятельность : биогр. очерк / Яковенко В. И. – Санкт-Петербург : Типогр. и фототипия В. И. Штейна, 1894. – 96 с. – (Жизнь замечательных людей / Биогр. б-ка Ф. Павленкова).
  Шифр зберігання книги в НПБ України: А285842

Фотогалерея

<gallery widths=200px heights=220px perrow=3>

Файл:BH2.JPG|Режим доступу: http://www.abc-people.com/data/hmelnickiy-b/index.htm. Файл:BH3.JPG|Максимович М. О. Вибрані твори / М. О. Максимович. – Київ : Либідь, 2004. – С. 193. – (Пам’ятки історичної думки України). Файл:BH4.jpg|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 194. Файл:BH5.JPG|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 241. Файл:BH6.JPG|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 244. Файл:BH7.jpg|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 245. Файл:BH8.JPG|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 248. Файл:BH9.JPG|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 249. Файл:BH10.JPG|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 253. . Файл:BH11.JPG|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 249. Файл:BH12.jpg|Максимович М. О. Вибрані твори. – С. 249. Файл:BH13.JPG|Чухліб Т. В. Український гетьманат: проблеми міжнародного утвердження / Т. В. Чухліб. – Київ : Наш час, 2007. – С. 43. Файл:BH14.JPG|Шевчук В. О. Муза Роксоланська  : Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 94. Файл:BH17.jpg|Режим доступу: http://www.google.com.ua/imgres