Навроцький Володимир Михайлович

Навроцький Володимир Михайлович

(псевдоніми – Василь Н., Онисим, Сіроманець)
(18 листопада 1847 – 16 березня 1882) –
український економіст, статистик, громадський діяч,
публіцист, літературознавець, поет, фольклорист другої половини ХІХ століття.

Життя та діяльність

Володимир Михайлович Навроцький народився в селі Котузові на Станіславщині (тепер Теребовлянський район Тернопільської області) у родині священика. «Був він четвертою дитиною своїх родичів – (після Володимира були ще відтак і молодші діти). Старші від нього були дівчата, тож як перший син був улюблений всіми, до того прив’язував усіх до себе лагідною, доброю вдачею» (Витанович І. Володимир Навроцький / І. Витанович. – Львів, 1934. – С. 10). Першим його вчителем був батько, який намагався насамперед прищепити сину паростки гуманістичного світогляду. Завдяки цим урокам Володимир вже змалку знав, що суспільство, в якому він живе, недосконале, люди не рівні у своїх правах, поділені за майновою і національною ознакою. Протест проти соціальних несправедливостей з юнацьким максималізмом проявився вже під час його навчання у Коломийській та Станіславській гімназіях. Тоді, ще «…в гімназійні роки В. Навроцький став на позиції українства, але йому був чужим фразеологічний патріотизм. Він заповнював український патріотизм глибоким соціально-економічним змістом» (Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 146). Іван Франко писав, що той період «…був добою широкого розцвіту так званих громад серед українсько-руської молодежі. Ті громади, зав’язувані потаємно з метою самоосвіти піддержування патріотичного духу, мали між собою тісні, дружні зв’язки, видавали рукописні газети, збиралися на спільні засідання, де відчитувано та обговорювано … справи народовецьких видань, збирано складки на літературні та просвітні цілі … в тій громаді молодих ентузіастів не хибувало і тверезих, практично настроєних голов; репрезентантом сеї здорової, реальної думки серед станіславської молодежі був Володимир Навроцький, прозваний між товаришами в гімназії Бузьком. У громадській рукописній газетці «Зірка», яку почали видавати молоді ентузіасти в р. 1865, Навроцький обняв роль громадського критика…» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький : спомини і матеріали / І. Я. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1982. – Т. 33. – С. 306–307). У гімназії він був справжнім лідером, «…серед станіславівської молодежі тим, хто своєю енергією й витривалістю піддержав молодіж, не дав розпастися громаді…» під час так званого «упадку народовецької публіцистики у Львові» (Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький. – С. 313, 312). Значний вплив на світогляд В. Навроцького мали українські і зарубіжні демократи, твори Т. Шевченка. У 1865 р. він був одним із засновників учнівської громади «Руські школярі» та її рукописної газети в Станіславській гімназії. В. Навроцького вибрали заступником керівника громади й критиком її часопису.

Громадська діяльність аж ніяк не позначалася на освоєнні учбового матеріалу гімназистом Навроцьким. Вчителі відзначали його високу ерудицію і надзвичайні аналітичні здібності. Особливо Володимир захоплювався економічними науками і юриспруденцією та мріяв про світські студії. Проте батько по-своєму визначив майбутню долю сина. Він вважав, що той повинен стати священиком. Не сміючи перечити, Володимир «…написав подання до духовної семінарії; лише скаржився свойому сердешному й досмертному побратимові Мелітонові Бучинському, завидуючи йому, що може вибрати світські студії тоді, коли йому судилося «сидіти у заперті та нишком згадувати про волю»… На щастя Володимира до семінарії його не прийняли, бо був не музикальний». А ще й тому, що «…не вміє по руськи писати» (Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 26–27). Мабуть Навроцький трохи схитрував на вступних іспитах, бо вже тоді «…крім обов’язкової німецької, вивчив французьку, італійську…» і навчитися «по руськи писати» для нього ніяких складнощів аж ніяк не мало (Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 27).

Після «невдалої» спроби вступити до духовної семінарії, Навроцький успішно здає вступні іспити на юридичний факультет Львівського університету.

В університеті він вдало поєднує успішне навчання з активною громадською та дослідницькою роботою. Та, як зазначав автор дослідження про Володимира Навроцького І. Витанович, не «…легко приходилося йому студіювати, нараз давався взнаки голод і холод, бо батько самий не маючи багато, присилав синові на удержання стільки, що і могло вистачити на достаточний студентський прожиток, та громадські справи, що їх брали на свої плечі молоді народовці, трималися й велися лише їх власними силами, їх діравими кишенями. Для них то часто Навроцький голодував» (Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 27).

Він був не просто членом української студентської громади, а від «…1869 року проводив львівською громадою, був її душею і передовим робітником, своєю характерною, лагідною та розважливою вдачею гуртував і годив у ній старших і молодших» (Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 30). В. Навроцький крім правничих відвідував і етнографічні студії і почав цікавитися суспільними й економічними питаннями Галичини.

Викладали в університеті переважно професори польського та німецького походження, які здебільшого зневажливо ставилися до української історії і культури, звеличуючи все іноземне. Подібні «пріоритети» звичайно викликали протест у молодого, амбітного, патріотично налаштованого українського студента. Володимир захопився вивченням етнографії рідного краю, особливостей розвитку суспільних відносин і надрукував ряд статей («Весілля в Котузові», «Руська родина» та ін.), що були схвально зустрінуті українськими демократами та вкрай роздратували владу. З-під його пера постійно виходили гострі політичні розвідки, статті, огляди, замітки у часописах «Правда» та «Діло» (Львів), «Громада» (Женева), «Вестник Европы» (Москва), «Киевский телеграф», «Одесский вестник» тощо. Підписував свої твори він як власним прізвищем, так і псевдонімами – Василь Н., Онисим, Сіроманець та криптонімами.

У студентські роки Навроцький обіймав ряд громадських посад: був відповідальним секретарем «Просвіти», головою товариства «Дружній лихвар», членом товариства українських студентів «Січ» у Відні, належав до лівого крила народовців, був ініціатором створення та співробітником журналу «Правда». Така громадянська позиція, українство та патріотизм, ґрунтований на глибоких соціально-економічних дослідженнях, звісно непокоїли владну верхівку. По закінченні університету у 1871 році, Навроцький недовго працював службовцем крайової фінансової дирекції у Львові. Та вже у 1872 році був «спроваджений подалі від очей» фінансовим інспектором у місто Ряшев (нині м. Жешув, Польща), відносно віддалену місцину, що носила тоді в народі назву «Галицький Сибір». Та «…хоч граф Голуховський, щоб відірвати його від громадської праці переніс його на мазури на тяжку службу до Ряшева, він не занедбав свого обов’язку й відгукувався щораз голосніше, щораз основнішими статистично-економічними працями й суспільно-політичними статтями на народні потреби, впливаючи на «громаду» й виконуючи так дальше серед невідрядних особистих обставин службу народові в тих важких і переломних 70-тих рр., в яких виростала й гартувалася «Молода Україна»», − зазначає І. Витанович (Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 33).

Працюючи у Ряшеві, Навроцький відвідував найвіддаленіші райони Галичини, збирав статистичний матеріал, що розкривав невтішну картину занепаду економіки краю. Він переписувався з багатьма визначними економістами. Особливі ділові стосунки у нього склалися з видатним українським вченим та громадським діячем Михайлом Драгомановим. Їх листування має «…тон спокійний і відноситься до взаємних інформацій в справах літературних, головно в справах редагування «Правди», на яке Навроцький мав великий вплив із заслання. Він із заслання весь час посередничав у зносинах Драгоманова з «Правдою» …» (Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 36). У свою чергу Драгоманов друкував у «Киевском телеграфе» економічні статті Навроцького.

Особиста зустріч двох вчених відбулася у 1875 році у Ряшеві. Драгоманов писав: «Розмов з Навроцьким я не буду розказувати. Вони були з обох боків про те, як би можна було проломити уперте рутинерство та ретроградство генерального штабу львівських народовців. Навроцький, будучи однакових думок зо мною, не бачив для себе можливості що-небудь зробити з Львовянами й Правдою і говорив про потребу нового органу, до котрого брався писати, навіть для чисто соціалістичного, такого, який проектували О.Т. [Остап Терлецький – прим. ред.] і Сергій Подолинський, і про котрий йому вже писав О. Т.» (Драгоманов М. Австро-руські спомини (1867–1877) / М. Драгоманов. – Львів : Друкарня т-ва ім. Шевченка, 1889. – Ч. 1. – С. 440–441).

У 1877 році під час судового процесу над І. Франком, О. Терлецьким, М. Павликом та іншими українськими демократами слідчі знайшли листи Навроцького. У Ряшев приїжджала владна комісія, та знайти підстави для притягнення вченого до суду за революційну діяльність слідчим не вдалося. Вони побачили важку скруту, худого, змарнілого, але впевненого у собі молодого чоловіка, який легко, юридично грамотно, спростував усі докази. Слідство проти нього припинили.

Для Володимира то були дійсно важкі часи. Незадовго до так званого «соціалістичного» процесу згоріла батьківська хата. Він віддавав останнє сестрам, які залишилися без даху над головою. Попри всі негаразди, Володимир у 1877 році одружився з Марією Дзбанською, молодою бідною дівчиною, сиротою. Та біда не оминала його домівку – у 1878 році під час пологів дружина померла, залишивши немовля – дівчинку Наталку. У 1879 році вчений одружився удруге з Анелею Гольцер, також сиротою зі спольщеної німецької родини. У подружжя Навроцьких народився син Семен. У жовтні 1881 року Володимир повіз хрестити сина до найближчої церкви до Залісся, по дорозі занедужав, прохворів всю зиму і 16 березня 1882 року помер у м. Ряшів (Польща).

Талановитий українець не прожив і 35 років. Як образно висловився І. Витанович, його «…від колиски й не відпускали аж до смерті три сестри: «бідність і слабість і праця»» (Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 5). Він «…переходить через усі фази сего незавидного життя, котре з одной сторони повне було ідеальних стремлінь для народа, а з другої сторони, всі ей ідеальні стремління подривало дробною борьбою з матеріальними негараздами», − писав О. Терлецький (Терлецький О. Згадка про житє Володимира Навроцького / О. Терлецький // Твори : видання посмертне з портретом і життєписом / В. Навроцький. – Львів : Накладом І. Франка. Друк. Т-ва ім. Шевченка, 1884. – Т. 1. – С. ХІІІ).

Друзі Навроцького з сумом відзначали, що його син Семен, «…вихований у чужому середовищі, несвідомий, які високі ідеї були метою стремлінь, страждань і труду його батька – пішов чужими дорогами, виріс байдужим для свого народу, був …польським письменником і журналістом» (Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 72).

Результати наукових досліджень Навроцького використовували у своїх працях такі відомі українські діячі, як М. Драгоманов, С. Подолинський, О. Терлецький.

Науковий доробок В. Навроцького добре знав і високо оцінював І. Франко. На думку дослідників, зокрема С. Злупка, особисто вони не були знайомі, проте після передчасної смерті Навроцького саме Франко доклав багато зусиль для збереження та популяризації його наукових праць. Франко називав В. Навроцького першим галицько-руським економістом (Див.: Франко І. Я. Українсько-руська (малоруська) література / І. Я. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Т. 41. – С. 87). «Супроти патріотичної фразеології, якою жили тодішні ученицькі громади, Навроцький, − писав І. Франко, − вчасно привик ставити тверезі вимоги основного пізнання життя і його насущних потреб. Записавшися у Львові на правничі студії він, основне, наскільки се тоді було можливо, познайомився з суспільною економією і статистичним методом студіювання явищ народного життя і, ставши фінансовим урядником, дав руській громаді уперве ряд основних наукових праць, що з різних років вияснювали загадку народної нужди і темноти» (Франко І. Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. / І. Я. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Т. 41. – С. 371). У вірші «На смерть Володимира Навроцького» Франко пише:

      «Подвійною крейдкою доля йому

      відроду терпінь приписала,
      непризнання, зависть і злобу і тьму
      на нього здавен насилала…

      Тож днесь, коли чистий огонь той погас

      у млах, що над нами нависли,
      най пам'ять його свята буде для нас,
      святі його діла і мисли!»
(Франко І. Я. На смерть Володимира Навроцького, автора «Пропінації», «Народних шкіл», «Подвійної крейдки» і др. / І. Я. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Т. 2. – С. 334, 335).

Франко залучив до підготовки видання творів В. Навроцького ще кілька небайдужих до справи людей і врешті-решт у 1884 р. перший том творів В. Навроцького вийшов з друку (Навроцький В. М. Творы Володимира Навроцкого. – Выданє посмертне з портр. и житєписом. – Львів: Заходом Етногр.-стат. кружка. Накладом «Акад. Братства». Друк. т-ва им. Шевченка. Під зарядом К. Беднарского, 1884 (обкл. 1885). – (Руска Б-ка. Нова сер.; Т. 1). – Т. 1. – [2], XLVIII, 204, [3] с. – В книзі поетичні твори, розвідки з географії, етнографії, фольклористики, історії, літературознавства, художньо-публіцистичні і дорожні нариси та вірш І. Я. Франка «На смерть Володимира Навроцького», нарис О. С. Терлецького «Згадка про житє Володимира Навроцького» і українські народні пісні, приказки, перекази, жарти). Видавши перший том творів В. Навроцького, І. Франко плекав думку підготувати і наступний. Про свої наміри він писав М. Драгоманову: «Друге діло, ходить тут по людях думка видати другий том Навроцького. Хоч від думки до діла у нас звичайно далека дорога, але все-таки се була б річ добра» (Франко І. Я. До М. П. Драгоманова, [Львів, 13], 15 січня 1888 р. / І. Я. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Т. 49. – С. 136). Проте реалізувати цю ідею так і не вдалося.

Друкувалися твори В. Навроцького за межами Галичини і взагалі поза територією Австро-Угорської імперії, в Російській імперії, де виходив «Киевский телеграф». Це вказує на значимість і популярність його наукових праць за рубежем (Див.: Шульський М. Г. Економічна спадщина економіста Володимира Навроцького у творчості Івана Франка / М. Г. Шульський // Економіка АПК. – 2012. – № 2. – С. 127).

Володимир Навроцький залишив нащадкам цінну наукову спадщину. Це насамперед твори з економіки й фінансів Галичини: «Про промислову кризу в Австрії» (1873), «Що нас коштує пропінація? (Кілька цифр до вияснення народної нужди в Галичині)» (1875), «П’янство і пропінація в Галичині» (1882), «Реформи домового порядку і Слово» (1874), «Класові інтереси і інтереси народу» (1876), «Руська народність в школах галицьких» (1876), «Подвійна крейдка (студія над податком ґрунтовим)» (1881), «Герої подвійної крейдки» (1881), «Реставрація економічна» (1880) та ін. Не маючи ніяких наукових ступенів, Навроцький цілком справедливо був зарахований істориками економічної теорії до української наукової еліти насамперед за теоретичну обґрунтованість та глибину статистико-економічних досліджень.

В. Навроцький був талановитим публіцистом, етнографом, економістом-статистиком. Для його праць характерною була не лише насиченість їх статистичним матеріалом, а й те, що вони ґрунтувались на міцних теоретичних підвалинах. Навроцький був добре освіченою людиною, знав, окрім української й польської мов, – німецьку, французьку, італійську і мав можливість читати праці західноєвропейських економістів. Його працям була притаманна як глибока наукова обґрунтованість, так і публіцистичний хист.

Етнографічні дослідження, інтерес до сучасного й минулого життя народу пробудили у Навроцькому соціолога, він почав займатись суспільно-економічними проблемами. Його називають першим дослідником економіки Галичини та причин зубожіння народу в період утвердження капіталізму. У своїх економічних працях В. Навроцький торкається різних сторін суспільно-економічного розвитку краю.

Як економіст-статистик він розкриває процес еволюції земельної власності. Цей процес, за його словами, спричинив консолідацію земельних масивів у руках великих земельних магнатів і роздріблення селянської земельної власності.

Його праці з суспільно-економічних питань насичені багатим статистичним матеріалом і тому становлять особливу цінність.

Як пишуть дослідники творчості Навроцького, його першою статистичною працею була рецензія на дослідження галицького економіста В. Рапацького «Ludnośċ Galicji» («Населення Галичини») (1874). За свідченнями самого автора праці, рецензія була по суті самостійним дослідженням, що лише спиралося на авторську працю. У вступі до рецензії Навроцький наголосив на важливості статистично-економічних досліджень і з жалем писав, що ніхто цим не переймається. Навроцький відзначав: «…з допомогою праці п. Рапацького ми приглянулися коротко одній стороні стосунків Галичини і українського населення. – Ані п. Рапацький, ані я не винні, що картина вийшла, здається, дуже не потішною для нас, хоч – особливо скільки це відноситься даних взятих з праці п. Рапацького – правдивий. – Не кожне зло є способи і допомога» (Навроцький В. Ludnosc Galicji przez Wladyslawa Rapackiego / Володимир Навроцький // Географічно-етнографічні та статистично-економічні праці / В. М. Навроцький ; упоряд. С. Злупко, Я. Злупко ; наук. ред. і вступ. ст. С. Злупка ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2004. – С. 236).

Значний статистичний матеріал проаналізував В. Навроцький, досліджуючи стан розподілу землі між селянами й панами. Так, характеризуючи стан землеволодіння в Галичині у 1859 р., він наводить такі дані: «З 13.115.165 моргів землі 5.636.137 моргів належали панам, або були посілостями «мертвої руки» (тобто церк¬ви, монастирів, держави). 7.026 панських родин володіли 4.893.765 моргами землі, що становило в середньому 696.52 морга на одне панське землеволодіння. В той же час... на одну селянську родину припадало близько 9.41 морга» (Цит. за: Ткаченко В. Деякі питання економічних поглядів Володимира Навроцького / В. Ткаченко // Питання політекономії. – 1960. – Вип. 7. – С. 86). Розвиток капіталізму зумовлював посилення диференціації селянства. Щорічно збільшувалась кількість дрібних селянських господарств, що мали по 5—2 морги землі.

В. Навроцький простежує процес диференціації, що відбувається в галицькому селі, та роль у ньому новонароджуваного капіталу. Він спостерігав розвиток капіталістичних відносин у краї і, зокрема, на селі, бачив його негативні наслідки для селянства. Проте особливо рішуче він виступав проти залишків середньовічних форм господарювання. Однією з таких обтяжливих форм господарювання були так звані порції – форма відробітку за грошову позику. Навроцький рішуче виступав проти «порцій», називаючи їх «штучним, нічим не виправдовуваним зниженням заробітної плати, прагненням шляхти до повернення кріпосного права, найгіршим способом для забезпечення панського маєтку робочими руками» (Див.: Навроцкий В. Письмо из Галиции / В. Навроцкий // Киевский телеграф. – 1875. – 9 апр. (№ 43)). Особливо гостро критикував В. Навроцький пропінацію – монополію шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв. Цьому питанню він присвятив кілька праць, у яких не лише розкриває суть пропінації, причини пияцтва, а й показує, як негативно воно впливає на становище селянства. В. Навроцький таврує галицьку шляхту, яка споювала селянство, маючи від цього величезні прибутки. У праці «П’янство і пропінація в Галичині» він наводить вражаючі дані про співвідношення промислового виробництва і виготовлення горілки. В умовах занепаду промисловості процвітало ґуральництво. В краю налічувалось 1 208 гуралень і лише 102 підприємства іншого профілю. Відповідаючи захисникам права пропінації, Навроцький налічує в Галичині 23 269 шинків, або один на 233 душі. В них селянин пропиває щонайменше 54 млн ринських щорічно, тоді як вартість його річної продукції становить приблизно 110 млн. Корчмарі-орендарі споювали селян горілкою в кредит. «…Кожний крейцер, добутий паном на продажі горілки, облитий не тільки кровавим потом, але й слізьми селянських родин…» (Навроцький В. П’янство і пропінація в Галичині : розвідка статистична / Володимир Навроцький // Географічно-етнографічні та статистично-економічні праці. – С. 570).

Значну увагу приділив Навроцький критиці податкової і фінансової політики Австро-Угорщини. Він гостро виступав проти запроектованої урядом 1875 р. реформи домового податку, якою передбачалось замінити так званий чиншово-класовий податок на новий узагальнений. Ішлося фактично про зниження податків для великих домовласників міст і підвищення оподаткування власників малих будівель, навіть сільських хат.

У праці «Реформа домового податку і «Слово»» Навроцький, використовуючи значний статистичний матеріал, показує, чиїм інтересам відповідає запропонована реформа. Він спростовує твердження захисників реформи, ніби міські великі будівлі будуть більш обтяжені податками ніж раніш і, відповідно, зменшиться оподаткування малих будівель. Його глибокий, аргументований виступ підтримали прогресивні сили країни і законопроект не був прийнятий.

Разом з тим Навроцький підтримав законопроект уряду про введення прогресивно-подоходного податку, обговорюваного в Державній раді 1877 р. Він знов, чіткими статистичними розрахунками показав, що цей податок, проти введення якого виступали заможні верстви і, перш за все, великі землевласники, дасть можливість «тягарі державні» розкласти більш справедливо.

В. Навроцький виступає з критикою податкової політики уряду в цілому, показує її класову спрямованість, розкриває ті засоби, з допомогою яких податкові платежі перекладались з великих землевласників на плечі селянства. Йшлося, зокрема, про різні оцінки ґрунтів, лісів, пасовиськ тощо. Звертає увагу він і на посередні (консумові) податки і робить висновок, що для «бідного чтоловіка» податки ці «навіть абсолютно вищі від людей багатих» (Навроцький В. Шляхетні за щитники народу / В. Навроцький // Правда. – 1877). Навроцький викриває прошляхетський і водночас колонізаторський характер австрійської податкової системи.

Відзначаючи щорічне погіршення становища селянства, Навроцький з обуренням пише про безпідставні звинувачення з боку урядових кіл і шляхетської преси селянства у тому, що воно само винне в своєму економічному стані. Він обурювався «…інспірованими від Виділу крайового публіцистами тезі, що стан селянський, коли він дійсно так підупав, як про се говорять, сам цьому винен, а саме винні тут його п’янство, темнота і лінивство» (Навроцький В. П’янство і пропінація в Галичині. – С. 537). Науковим спростуванням цих домислів служив розроблений Навроцьким бюджет селянської родини. Дослідники його творчості стверджують, що Навроцький першим у Галичині і одним із перших у Європі досліджує такий бюджет (Див.: Витанович І. Володимир Навроцький. – С. 65).

Для розробки такого бюджету Навроцький брав господарство, що мало на той час 8 моргів поля, два коня або пару волів. А таких господарств у Галичині було небагато. Проте й таке середнє господарство не зводило кінці з кінцями. За даними, що їх наводить Навроцький, річний дохід такого господарства становив приблизно 352 гульдени 17 крейцерів, а видатки, за умов найощадливішого ведення господарства, становили 345 гульденів 82,5 крейцера. Отже, у селянина залишалося лише 6 гульденів 30,5 крейцера (Див.: Навроцький В. П’янство і пропінація в Галичині. – С. 541–549). Крім того, як зазначає сам Навроцький, він не враховував видатків на весілля, хрестини, ліки, похорони тощо.

В. Навроцький всебічно розкриває становище селянства, формулює його потреби і тим самим дає цілісну картину життя галицького селянина. Малоземелля, обтяжливість податками руйнували селянське господарство. В пошуках «порятунку» селяни мусили звертатись до лихварів. Навроцький показує, яким тяжким тягарем було лихварство для селянства Галичини. Його згубний вплив на селянське господарство особливо посилився після 1868 р., коли був виданий закон про право вільного обороту землі та скасовано 6 %-ну межу лихварського процента. У результаті, як повідомляє Навроцький, лихварі правили з селян по 160–200 %, а іноді і більше на рік. За таких умов селяни, не маючи можливості розрахуватись з боргами, втрачали землю або були лише її номінальними власниками.

В. Навроцький виступає захисником інтересів селянства. Всі його праці проникнуті турботою за його долю. «Признаємось, – писав він у статті «Подвійна крейдка» (1881), – що заступаємо інтереси селянські». І дійсно, Навроцький як міг захищав селянство. Що ж до робітничого класу, то він лише побіжно торкається його становища, звертає увагу на низький життєвий рівень робітників, виснажливу працю, низьку заробітну плату, появу безробіття. Ці проблеми хвилювали Навроцького, і не випадково в листах до Драгоманова він пише, що думає взятися за працю про галицьких фабричних та сільських робітників.

Непокоїла Навроцького й економічна відсталість Галичини. Він намагається розкрити причини такої відсталості. Як прогресивний мислитель він наголошує на необхідності всебічного економічного розвитку краю, зокрема промислового. Разом з тим він підкреслює, що розвиток промисловості не повинен відбуватись за рахунок рільництва. Гостро ставить питання Навроцький про всебічну залежність Галичини від австрійського уряду, який перетворив цей край у аграрний придаток імперії. Критикує він економічну політику австрійського уряду, спрямовану не на економічний розвиток країни, а на підтримку великих власників: капіталістів, торговців, банкірів. Не залишає Навроцький поза увагою необхідність розвитку торгівлі, як внутрішньої так і зовнішньої, і показує ті негаразди, що мали місце в цій сфері. Він розумів значення зовнішньої торгівлі, проте з болем писав, що Галичина імпортує промислові товари і мусить за безцінь вивозити сировину. Навроцький виступає противником протекціонізму, який, на його думку, був вигідним лише капіталістам Австро-Угорщини, бо боронив їх від зовнішньої конкуренції.

В. Навроцький був добре обізнаний з політичною економією Заходу. В його працях є посилання на А. Сміта, Д. Рікардо, Сен-Сімона, Оуена, Прудона, Лассаля, особливо високо він оцінює Керрі. Проте він не ставить завдання теоретичної розробки проблем політичної економії, а широко використовує економічні категорії в аналізі економічного становища краю, становища трудового народу. Визначення економічних категорій у нього часом суперечливе. Джерелом багатства він називає працю. Чіткого тлумачення вартості він не дає, проте зазначає, що вона – продукт людської праці. Під капіталом він розумів засоби виробництва, або гроші. Аналізуючи заробітну плату, він писав про ціну праці. Велику увагу приділяє земельній ренті, але її він аналізує не з позицій теоретичного з’ясування її суті, а з позицій її місця і величини в системі аграрних відносин.

В. Навроцький – невтомний борець за справу скривдженого, знедоленого селянства. Він мав велику шану сучасників. Високо оцінював його діяльність як економіста-статистика і публіциста І. Франко. А М. Драгоманов у некролозі так писав про нього: «Навроцький був один з найчесніших галицьких «молодих», народовців, або українолюбців, котрі появились в 60-ті роки, один з тих, котрі найбільше вдержали в собі вільних думок молодих часів, а вкупі з тим один з найбільше працьовитих людей свого гурту» (Спомин помершого товариша Володимира Навроцького // Громада / впорядкована М. Драгомановим. – Женева, 1882. – № 5. – С. 271).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Володимира Михайловича Навроцького

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«Ніхто не розкривав всебічно негативні економічні, моральні – та інші наслідки залишків кріпацтва, як В. М. Навроцький, який одночасно фіксував соціально-економічні явища, зв’язані з розвитком капіталістичного товарно-грошового господарства. Він добре бачив процес диференціації селянства, закономірності розвитку заробітної плати в промисловості й землеробстві. Економіст писав, що відносини, які склалися між поміщиками і селянами, дорівнюють „економічній неволі селян”, а в проблемах заробітної плати „зосереджується вся суть нашого соціального питання”.

Економічні праці В. М. Навроцького характеризуються великою насиченістю статистичними даними, їх детальним аналізом. Це, зокрема, видно на аналізі сімейного бюджету і заробітків робітників. На його основі вчений прийшов до висновку про те, що „ціна праці має стремління до крайнього зниження”.

Заслуговує на увагу те, що український учений розглядав окремі явища і факти на тлі загальних закономірностей соціально-економічного розвитку, не абсолютизував окремі економічні події, а шукав їх пояснення, виходячи з широких узагальнень. В. М. Навроцький розумів, що господарські процеси розвиваються за певними економічними законами, і завдяки цьому він укладав статистичні таблиці, робив розрахунки-висновки, які відповідали науковим вимогам і вражали переконливістю аргументації».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 147.

Микола Григорович Шульський – український економіст, доктор економічних наук, професор

«Його праці користувалися популярністю ще за його життя, не втратили свого значення й після його смерті (об'єктивна оцінка його діяльності І. Франком є тому підтвердженням) та є актуальними в умовах сьогодення. З цього приводу заслуговує на увагу опис його діяльності нашими сучасниками. Вони, зокрема, вказують, що він досліджував причини зубожіння населення на території Галичини (передусім на прикладі сільського господарства); вивчав процес диференціації основних верств населення й виникнення капіталізму, розмежовуючи експлуататорів та експлуатованих, поглиблення між ними класових суперечностей; критикував концепції економічної гармонії Ф. Бастіа; існуючу систему оподаткування, горілчану монополію й споювання і деморалізацію населення; дотримувався теорії трудової вартості тощо. Отже, все вищесказане є актуальним в умовах трансформаційних процесів у сучасній економіці перехідного періоду в Україні».
     Шульський М. Г. Економічна спадщина економіста Володимира Навроцького у творчості Івана Франка / М. Г. Шульський // Економіка АПК. – 2012. – № 2. – С. 129.

Твори

• Твори : видання посмертне з портретом і життєписом / В. Навроцький. – Львів, 1884. – Т. 1. – [4], ХLVIII, 204, [3] с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 084391/І
• Географічно-етнографічні та статистично-економічні праці / В. М. Навроцький ; упоряд.: С. Злупко, Я. Злупко ; наук. ред. і вступ. ст. С. Злупка ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2004. – 579 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА657906
• П’янство і пропінація в Галичині : розвідка статистична [Електронний ресурс] / Онисим // Громада : українська збірка / впорядкована М. Драгомановим. – Женева, 1882. – № 5. – С. 21 –58.
• П’янство і пропінація в Галичині : розвідка статистична / В. Навроцький // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 285–291.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• П’янство і пропінація в Галичині : розвідка статистична / В. М. Навроцький // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Екон. думка, 2010. – Т. 3, ч. 1 : Хрестоматія. – С. 197–203.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Реформа домового податку і «Слово» : критична і практична розвідка, присвячена українським послам в Раді державній / В. М. Навроцький // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Екон. думка, 2010. – Т. 3, ч. 1 : Хрестоматія. – С. 169–195.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59

Література

• Енциклопедія Українознавства / голов. ред. Володимир Кубійович. – Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя, 1966. – Т. 5. – С. 1672–1673. – Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/slovniki-dovidniki/1969-entsiklopediya-ukrayinoznavstva-t-5-slovnikova-chastina/
• Экономическая энциклопедия. Политическая экономия : в 4 т. / гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1979. – Т. 3. – С. 8.
  Шифр зберігання книги: 03 Э40
• Українська Радянська Енциклопедія : в 12 т. / голов. ред. О. К. Антонов. – 2-ге вид. – Київ : Голов. ред. УРЕ, 1982. – Т. 7. – С. 195.
  Шифр зберігання книги: 03 У45
• Енциклопедія історії України : [у 10 т.] / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2010. – Т. 7. – С. 145–146. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?libid=5647
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68
• Фінансова думка України : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Екон. думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 283–291.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Тернопільський енциклопедичний словник / [редкол.: Г. Яворський (голова) та ін.]. – Тернопіль : Збруч, 2005. – Т. 2. – С. 586.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: Б326002-2
• Витанович І. Володимир Навроцький (1847–1882) : Перший український статистик-економіст в Галичині на тлі своєї доби / І. Витанович. – Львів, 1934. – 83 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В А68584
• Витанович І. Історія українського кооперативного руху [Електронний ресурс] / Ілля Витанович. – Нью-Йорк, 1964. – С. 80–84.
• Возняк М. З листування М. Драгоманова з В. Навроцьким. Драгоманов і ми / М. Возняк // Літературно-науковий вісник. – 1923. – Кн. 3. – С. 249–267.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Айзеншток №5558/19
• Григорук А. Володимир Навроцький: життя і наукова діяльність (1847–1882 рр.) / А. Григорук, Л. Литвин // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Історія». – 2010. – Вип. 1. – С. 31–33. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/NZTNPU_ist/2010_1/materialy/2010_1/5_Hryhoruk.pdf
  Шифр зберігання журналу в НБУВ: Ж68937:іст.
• Григорук А. А. Володимир Навроцький – перший дослідник економіки Галичини / А. А. Григорук, Л. М. Литвин // Історія народного господарства та економічної думки України. – 2014. – Вип. 47. – С. 335–347. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ingedu_2014_47_23.pdf
  Шифр зберігання журналу в НБУВ: Ж70105
• Драгоманов М. Австро-руські спомини (1867–1877) / М. Драгоманов. – Львів : Накладом І. Франка. Друк. Т-ва ім. Шевченка. Під зарядом К. Бернадського, 1889. – Ч. 1. – 47 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Аи16734/1
• Злупко С. М. Економічна думка на Україні : нариси історії екон. думки на західноукр. землях у другій половині XIX ст. / С. М. Злупко. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1969. – С. 97–110.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посіб. / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 232–239.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Злупко С. М. Економічні погляди В. Навроцького / С. М. Злупко // З історії економічної думки на Україні : зб. ст. / АН УРСР, Ін-т економіки ; ред. В. П. Теплицький. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1961. – С. 98–121.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-11
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 146–150.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Климова Н. Д. Український економіст-статистик В. Навроцький : (До 130-річчя з дня народження) / Н. Д. Климова // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР : респ. міжвідом. зб. / відп. ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ : Наук. думка, 1979. – Вип. 13. – С. 102–106.
  Шифр зберігання книги: 33С5(С2) І-90
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посіб. / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 272–277. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Лортикян Э. Л. История экономики и экономической мысли Украины : Эволюция рыночной экономики : учеб. пособие / Э. Л. Лортикян. – Харьков : КОНСУМ, 2004. – С. 42–43.
  Шифр зберігання книги: 33С1 Л78
• Небрат В. В. Навроцький Володимир Михайлович / В. В. Небрат // Фінанси. Бюджет. Податки : національна та міжнародна термінологія : у 3 т. / Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, Держ. навч.-наук. установа «Акад. фін. упр.» ; за ред. Т. І. Єфименко. – Київ, 2010. – Т. 1. – С. 359–361.
  Шифр зберігання книги: 336 Ф59
• Небрат В. В. Українська фінансова думка другої половини XIX – початку XX століть : [монографія] / В. В. Небрат ; [наук. ред.: А. І. Даниленко] ; НАН України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування". – Київ , 2007. – С. 170–172, 180–181.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Н39
• Олесницький Є. Володимир Навроцький, його значення і заслуги / Євген Олесницький // Дело. – 1888. – червень. – Режим доступу: http://zbruc.eu/node/9490
• Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 496–497.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П78
• Студинський К. Переписка М. Драгоманова з В. Навроцьким. (З початків соціалістичного руху в Галичині) / К. Студинський // За сто літ : матеріали з громадського й літературного життя України ХІХ і початків ХХ століття / під ред. М. Грушевського. – Київ : Держвидав України,1927. – Кн. 1. – С. 83–153.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Ж1147/1
• Шафранська І. Б. Життєвий шлях та внесок в економічну думку Західної України В. М. Навроцького [Електронний ресурс] / І. Б. Шафранська // Вісник ЖДТУ. Серія «Економічні науки». – 2009. – № 1 (47). – С. 214–216.
  Шифр зберігання журналу в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 05(Житом.технол.ун.) Вісн
• Шафранська І. Б. Статистика, фінанси та бюджет як предмет дослідження в економічній науці західноукраїнських земель останньої третини ХІХ – першої третини ХХ століття [Електронний ресурс] / І. Б. Шафранська // Ефективна економіка. – 2014. – № 11. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3558
• Шульський М. Г. Економічна спадщина економіста Володимира Навроцького у творчості Івана Франка / М. Г. Шульський // Економіка АПК. – 2012. – № 2. – С. 125–129.

Фотогалерея

<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>