Відмінності між версіями «Прокопович Феофан»
Admin (обговорення • внесок) |
Admin (обговорення • внесок) м (Заміна тексту — „<spoiler text="Іконографія">“ на „<spoiler text="Фотогалерея">“) |
||
| Рядок 121: | Рядок 121: | ||
</spoiler> | </spoiler> | ||
| − | <spoiler text=" | + | <spoiler text="Фотогалерея"><gallery widths=200px heights=220px perrow=2> |
Файл:Prokopovych1.jpg|<small>'''Режим доступу''': '''[http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%BD_(%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) http://ru.wikipedia.org/wiki/]'''. </small> | Файл:Prokopovych1.jpg|<small>'''Режим доступу''': '''[http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%BD_(%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) http://ru.wikipedia.org/wiki/]'''. </small> | ||
Файл:Prokopovych2.jpg|<small>'''Шевчук В. О.''' Муза Роксоланська : Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук ; ред. С. Головко. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 307.</small> | Файл:Prokopovych2.jpg|<small>'''Шевчук В. О.''' Муза Роксоланська : Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук ; ред. С. Головко. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 307.</small> | ||
Версія за 07:58, 5 жовтня 2015
Прокопович Феофан (чернече ім’я Теофан, справжнє ім’я Єлисей (Єлисій, Єлезар, Єліазар, Єлизар)
(17(7) червня 1677 – 19(8) вересня 1736) –
український релігійний і політичний діяч,
філософ, просвітитель, письменник.
Виразник українського меркантилізму (перша половина XVIII ст.).
(17(7) червня 1677 – 19(8) вересня 1736) –
український релігійний і політичний діяч,
філософ, просвітитель, письменник.
Виразник українського меркантилізму (перша половина XVIII ст.).
Народився Феофан Прокопович (ймовірне справжнє ім’я Єлисей Церейський) у 1677 р. (за іншими даними – 1681 р.) у Києві у родині купця. Рано залишився круглим сиротою і виховувався дядьком по материнській лінії – виборним ректором Києво-Могилянської академії Феофаном (Теофаном) Прокоповичем. Пізніше Єлисей Церейський обрав собі ім’я і прізвище дядька. Початкову освіту отримав у школі при Києво-Братському монастирі, після закінчення якої продовжив навчання у Києво-Могилянському колегіумі. Не закінчивши курсу теології, у 17-річному віці відправився у подорож. Це була освітня мандрівка. Протягом двох років викладав піїтику і риторику в львівській школі.
Для того, щоб отримати рекомендації і мати можливість вступити до католицького навчального закладу, він змінює віру, приймає греко-католицтво і отримує нове ім’я Самійло. Отримавши рекомендації, він пішки, з тривалими зупинками проходить багато європейських держав, і у 1698 р. Самійло Церейський вже значиться у списку студентів-філософів єзуїтського колегіуму Св. Атанасія (Афанасія) у Римі. Монахи-єзуїти звертають увагу на обдарованого юнака, дозволяють йому користуватися закритими фондами бібліотеки Ватикану і слухати лекції не тільки у колегіумі Св. Атанасія, але і у Collegium Romanum. Це означало реальні перспективи зробити кар’єру у Ватикані, але у жовтні 1701 р. він таємно залишає Рим. С. Церейський знову йде пішки через Європу, зупиняється у різних країнах, зближається із вченими та вірогідно відвідує університети Лейпцига, Галле, Єни.
У 1702 р. він повернувся на батьківщину і знову перейшов до православної віри. Спочатку прибув до Почаєва, а у 1704 р. повернувся до Київського братства, прийняв постриг і взяв при цьому ім’я – Феофан (Теофан) Прокопович. З 1705 р. викладав піїтику, риторику, філософію, теологію та ін. у Києво-Могилянській академії. “Почав викладати науки новим методом, – пише про нього близький друг, академік Санкт-Петербурзької академії наук Теофіл Зігфрід Байєр, – ясним і доступним, якими, звичайно, все покоління до гуманізму та великодушності будив” (Байєр Т.-Г. Життєпис Феофана Прокоповича / Т.-Г. Байєр // Філософські твори : у 3 т. / Феофан Прокопович ; ред. В. І. Шинкарук. – Київ : Наук. думка, 1981. – Т. 3. – С. 364). Ф. Прокопович належав до найосвіченіших людей свого часу, добре володів кількома іноземними мовами. Був прихильником І. Мазепи, прославляв гетьмана у проповідях і звеличував Київ, називаючи його “другим Єрусалимом”. Однак після поразки гетьмана різко його засуджував.
У 1711 р. Ф. Прокоповича було призначено ректором Києво-Могилянської академії. Водночас він займався літературною діяльністю, брав участь у політичному житті держави. У 1716 р. за наказом Петра I переїхав до Петербурга і став одним із найближчих радників царя з питань церковної реформи, освіти та державної політики. Опинившись у Росії, Феофан Прокопович до кінця життя не пориває стосунки з Україною, цікавиться її проблемами, листується з відомими діячами Гетьманщини, професорами Києво-Могилянської академії. З 1718 р. Ф. Прокопович – єпископ псковський, з 1721 р. – віце-президент Синоду, з 1724 р. – архієпископ новгородський. Брав участь у створенні Російської Академії наук, якій залишив після себе велику бібліотеку (близько 30 тис. книг). Сприяв створенню різних навчальних закладів. Зблизився з прогресивними діячами російської науки і культури Я. Брюсом, В. Татищевим, А. Кантемиром, А. Волинським та ін., започаткував літературно-філософський гурток – “учену дружину”. Ф. Прокопович підтримував молодого Михайла Ломоносова. З Прокоповичем, незважаючи на певні розбіжності у поглядах, радився і уважно прислухався до його думки з приводу своїх праць, зокрема записок суспільно-політичного спрямування та “Історії Російської” Василь Татищев.
Після смерті Петра I у 1725 р. Феофан Прокопович зазнає переслідувань з боку духовенства і противників петровських реформ. Його звинувачують у єретизму. У 1726 р. Маркел Родишевський подав до Преображенського приказу (Таємна канцелярія) донос на Прокоповича, звинувативши його у єресі. Катерина I підтримала Прокоповича. Але після її смерті у кінці 20-х років на адресу Ф. Прокоповича неодноразово висуваються обвинувачення, за якими стояли, насамперед, представники давніх російських родів. Їм заважав колишній радник Петра I. Прокоповичу приписували неповагу до російської старовини, своєрідний космополітизм, незацікавленість у зростанні престижу країни на європейській арені. В офіційних обвинуваченнях фігурувало “неправославіє” (схильність до лютеранства). Ф. Прокоповичу вдалося захистити себе. Він відступив від багатьох власних реформаторських поглядів, але відносно ролі науки, запровадження раціоналізму і утвердження “освіченого деспотизму” своїми поглядами він не поступився. М. Костомаров так характеризував Ф. Прокоповича: «Феофан был одним из самых ученых и развитых людей своего времени, но вместе с тем носил на себе все пороки своего века. Пока жив был Петр, Феофан был деятельным, энергичным и полезным его сотрудником; где только нужна была умственная жизнь, ученый труд и свежая мысль, обращенная к практическим потребностям времени, там Феофан являлся понятливым и трудолюбивым исполнителем предложений и планов Петра, преимущественно в сфере церкви и народного воспитания. Умев приобрести доверие и расположение государя, он в то же время умел соблюдать со всеми окружающими доброе согласие и отличался характером благодушия, украшающего ученого человека. Но после кончины своего покровителя Феофан неожиданно очутился в страшном омуте интриг, козней и лукавства. Ему приходилось или подвергнуться опасности быть выкинутым из общества, в котором жил, сохранив за собой память честного человека, или, предупреждая угрожавшие ему события, начать без зазрения совести выкидывать всех тех, которые становились ему на дороге, и даже, по его соображению, сделать ему какое-нибудь зло. Феофан сообразно своей природе выбрал последний путь и из мирного ученого времен Петра стал после его кончины ужасным тираном, не разбиравшим никаких средств, когда приходилось толкать других, мешавших ему на пути, стал бессердечным эгоистом, безжалостным мучителем, который тешился страданиями своих жертв даже и тогда, когда они переставали быть для него опасными» (Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров ; [науч. ред., предисл. А. Ф. Смирнова ; примеч. И. А. Смирнова]. – Москва : ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – С. 577). Помер Ф. Прокопович у Петербурзі в 1736 р. Похований у новгородському Софійському соборі.
Феофан Прокопович відомий як видатний богослов, філософ, публіцист, поет, драматург. Він автор цілої низки полемічних творів, де знайшли відображення його правові, економічні та політичні погляди. У період 1704–1730 рр. він написав твори: “Епінікіон”, “Правда волі монаршої”, “Розшук історичний”, “Слово про царську подорож за кордон”, “Слово про владу і честь царську”, “Богословські твори”, “Слова і промови повчальні, похвальні і поздоровчі”, “Коротка повість про смерть Петра Великого, імператора Російського” та ін. Прокопович розвивав ідеї просвіченого абсолютизму, був прихильником доктрини природного права і суспільного договору. На його думку, природна рівність людей не веде до їх соціальної рівності у суспільстві, проте соціальні проблеми можуть бути вирішені шляхом активного поширення освіти. “И замечательно, что наиболее выдающийся публицист эпохи Петра ссылается на естественное право раньше, нежели на Писание; недаром ревнители православия считали его малонадежным богословом”, – писав про Ф. Прокоповича Г. В. Плеханов (Плеханов Г. В. Сочинения / Г. В. Плеханов. – Москва ; Ленинград : Госиздат, 1925. – Т. 21. – С. 47).
Ф. Прокопович – перш за все філософ. Економічна наука ще не виділилась на той час із системи знань. Саме тому її визначення Ф. Прокоповичем, як і аналіз економічних поглядів ученого, в цілому, становить величезний інтерес.
Перш за все важливим є розуміння і трактування Ф. Прокоповичем науки. В «Логіці» він поділяє знання на науку і мистецтво. «...Наукою, – пише він, – називаються не лише такі створені самим інтелектом знання, але й той навик, який схиляє податливий інтелект до створення цих знань». «...Метою науки, – продовжує вчений, – є пізнання, або дія» (Прокопович Ф. Філософські твори : у 3 т. / Феофан Прокопович. – Київ : Наук. думка, 1980. – Т. 2. – С. 37). Становить інтерес розуміння Ф. Прокоповичем етики як науки. За його словами, вона одержала назву від речей, якими займається, а саме від звичаїв. Звичаї – це людські дії, закріплені звичкою. Те ж стосується і навиків, які походять від повторних дій. Звідси він доходить висновку, «що етика – це наука про звичаї, які є її матерією» (Прокопович Ф. Філософські твори. – Т. 2. – С. 505). Проаналізувавши засади, що роблять етику наукою, вчений визначає обов’язок етики – «навчати правил доброї поведінки, а не добре поводитись», встановлювати закони. Саме тому етика є працюючою наукою. Мета етики полягає у щасті та блаженстві.
Етика, за Ф. Прокоповичем, “поділяється трояко: на монастику, економіку й політику. Монастика, – вважав він, – це етика, яка вчить про звичаї взагалі, а економіка … вчить про ті самі звичаї залежно від того, як вони застосовуються батьком чи управителем одного господарства. Політика також вчить про ті самі звичаї, як вони використовуються управителем держави, провінції; республіки, царства, імперії, що є ніби якимось великим домом” (Прокопович Ф. Філософські твори. – Т. 2. – С. 506), що вже усталились на той час у світовій економічній думці. Так, у Ксенофонта (близько 430–355 рр. до н. е.) йдеться про «економію», тобто науку про закони ведення домашнього господарства, а в А. Монкретьєна (1575–1621) – про «політичну економію» – закони державного управління господарством.
Ф. Прокопович чітко розрізняє ці дві сторони. Він наголошує, що «економіка й політика відрізняються лише своєю сферою», рівнем. Але разом з тим він підкреслює, що велике господарство підлягає іншим правилам управління. Що ж до монастики, то вона у Ф. Прокоповича «відрізняється від економіки й політики не як вид від виду, а як рід від роду, бо вона є ніби їх фундаментом і засадою» (Прокопович Ф. Філософські твори. – Т. 2. – С. 506). Монастика аналізує не конкретні явища чи конкретну людину, а людину взагалі без відношення до сім’ї, царства. Отже, йдеться, про загальні закони розвитку одного господарства чи держави. Таким чином, можна зробити висновок, що вчений чітко розрізняє два види господарської діяльності – індивідуально-родинний і державний, які підпорядковуються принципам управління. Виділяє він також і той рівень, якому підпорядковуються і економіка, і політика, їх «фундамент і засаду» – монастику. Якщо перші види господарської діяльності та їх теоретичне обґрунтування знайшли відображення в економічній літературі, то третій рівень, який Ф. Прокопович називає монастикою, на той час – нова постановка питання. Монастика у нього теоретично забезпечує поєднання цих двох рівнів. Її можна зіставити з космополітичною теорією класичної школи, з її абстрактним методом дослідження.
На думку відомого українського вченого С. М. Злупка, такий “… поділ етики на монастику, економіку і політику можна вважати українським варіантом поділу науки, який дістав згодом назву мікро- і макроекономіки. У ньому йдеться про вступ до економічної теорії, її мікро- і макропроблематику” (Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., виправ. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 146).
Своєрідним є розуміння Ф. Прокоповичем сутності людської діяльності. Розгляд монастики, економіки й політики як складових етики свідчить про етичний підхід, етичний принцип аналізу такої діяльності. Вчений ставить питання про «мету людських дій», з’ясувавши спершу їх причини й спрямування. Серед причин він називає зокрема матеріальні й спонукальні. Щодо мети дій, то такою він називає щастя. Правильним, наголошує автор, є твердження, що всі діють, маючи якусь мету, але мету, що відповідна собі. Кожна мета має значення добра, тому що коли людина щось робить, то вона бажає чогось, заради чого це робить. Отже, підкреслює Ф. Прокопович, метою є те бажане, тому що для нього людина визначає свою дію, а воно є добром, бо є бажаним. Сама мета поділяється ним на кінцеву й не кінцеву. «Кінцевою є та, для якої призначається все, що робиться; не кінцева – це та, яка сама підпорядкована кінцевій» (Прокопович Ф. Філософські твори. – Т. 2. – С. 513). Що ж до кінцевої мети, то вона є найвищим бажаним, найвищим добром, «його називають і найвищим щастям». Висновок, який робить вчений, полягає в тому, що «досягнення того, чого найбільше бажаєш, є найвищим щастям». Таким чином, за Ф. Прокоповичем, людина, маючи бажання, діє для досягнення кінцевої мети, для здійснення бажання, через не кінцеву мету. А оскільки людською поведінкою керує етика, то її найпершим обов’язком «є досліджувати й навчати, в чому полягає найвище добро або найвище щастя» (Прокопович Ф. Філософські твори. – Т. 2. – С. 513–514).Отже, можна дійти висновку, що Ф. Прокопович людську діяльність розглядає крізь призму морально-етичних принципів, формуючи основи тих теоретичних засад, які згодом будуть сформовані представниками німецької історичної школи та інституціоналізму.
Економічні погляди Ф. Прокоповича знайшли відображення в багатьох його творах, навіть художніх, і листах. Як учитель поетики в Києво-Могилянській Академії він написав знаменитий підручник поетики і трагікомедію «Володимир», яку поставили студенти Академії 14 липня 1705 р. У ній ідеться про навернення Володимира у християнську віру. Присвячено твір гетьману І. Мазепі. У творі Ф. Прокопович розвінчує аскетичні ідеали духовенства, показує лицемірство священиків і монахів, які їх проповідують, висміює їхню обжерливість, пияцтво, розпусту, неуцтво, змальовуючи їх в художніх образах Жеривола, Куроїда і Піяра.
У вірші «Похвала Дніпрові» Ф. Прокопович прославляє цю річку і розкриває її народногосподарське значення. Він пише:
«Добре про річку Дніпро-Борисфен наші предки сказали,
Що молоком він і медом наповнений, а не водою»
(Прокопович Ф. Філософські твори. – Т. 3. – С. 345).
Цілий ряд граней, інтересів, уподобань вченого, його світоглядні позиції, як і характер економічного і духовного життя країни, відкриває епістолярна спадщина видатного політичного діяча. Так, у листі до Р. Зборовського (від 1736 р.), на той час ректора Києво-Могилянської академії, який, очевидно, писав про тяжкий економічний стан Братського монастиря, Ф. Прокопович згадує про злидні й скруту, що мали місце в монастирі за часу свого ректорства і повідомляє, що було зроблено для їх усунення.
Він розкриває причини вбогості. «Саме лиш незнання економії! А крім того незнання ще й суперечні та руйнівні вчинки, недбання керівників, ледарство, дрімання, мерзенність» (Прокопович Ф. Філософські твори. – Т. 3. – С. 274). Ф. Прокопович називає також так званих помічників пограбування – найчастіше сільських старост і пише про їхню причетність до «розкрадання належних громаді прибутків».
Розкривши причини негараздів, учений пропонує й ліки «для вилікування». «Треба, – пише він, – щоб економ був бадьорим, працьовитим, вірним. Необхідно всіляко розбуркувати дрімотних і тверезити п’яниць, приборкати хапуг як найтихіших негідників, а тих, кого не можна приборкати, позбавляти чину й на страту передавати світському судові. Тоді буде належний у всьому догляд ... будуть нарешті запроваджені книги прибутків і витрат» (Прокопович Ф. Філософські твори. – Т. 3. – С. 276). Як бачимо, у справі вирішення суспільно-економічних проблем Ф. Прокопович поєднує моральні засади, економічні й адміністративно-правові.
Ф. Прокопович, як і видатні діячі Відродження, жив у гущині інтересів свого часу. Він активно співпрацював з Петром І у справі проведення реформ, особливо схвалюючи й підтримуючи реорганізацію державного й церковного управління, розвиток освіти, інженерної й архітектурної справи, промисловості. У політичних поглядах учений стояв на позиціях просвіченого абсолютизму, обстоював ідеї просвітництва. Саме з цих позицій він критикує верховенство влади бояр і церкви в державі, духовну культуру феодального суспільства, побут. Що ж до суспільно-економічних проблем, то їх аналізує з гуманно-ліберальних позицій.
За Прокоповичем, вирішення всіх державних питань повинно базуватися на “здоровому природному глузді”. Обґрунтовуючи меркантилістську політику російського імператора Петра I, він виявляє себе прихильником теорії активного торговельного балансу, виступає за встановлення економічних взаємовідносин і торгівлі з іншими країнами (за умови забезпечення національних інтересів).
Він схвалює підтримку державою розвитку сільського господарства і промисловості країни, позитивно оцінює “заводи мінеральні, доми монетні, лікарські аптеки, полотняні, шовкові й сукняні мануфактури, – предивні паперові млини, – різних кораблів купецьких будування” (Прокопович Ф. Слово на похвалу блаженныя и вечнодостойныя памяти Петра Великого… / Феофан Прокопович // Сочинения. – Москва ; Ленинград : Изд-во АН СССР, 1961. – С. 136). Він не засуджує нагромадження багатства, проте негативно ставиться до аморальних способів збагачення і вважає, що чесна праця повинна визначити місце людини у суспільстві.
У цілому Ф. Прокопович виступає як прогресивний мислитель, який всі сили спрямовує на критику і поборення всього старого, відсталого.
Відомі вчені та авторитетні джерела про Феофана (Теофана) Прокоповича
Микола Іванович Костомаров (1817–1885) – український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч
Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – Репр. воспр. изд. 1873–1888 гг. – Москва : Книга и бизнес, 1992. – Кн. 3, вып. 6, 7. – С. 885.
Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор
Злупко С. Персоналії і теорія української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 53.
Віктор Дмитрович Базилевич (нар. 1949 р.) – доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
«Представитель украинской философской школы, ученый, мыслитель, богослов, государственный деятель, профессор этики, ректор Киево-Могилянской академии, советник императора Петра I в делах просвещения Феофан Прокопович (1677–1736) обогатил украинскую общественную мысль важными достижениями эпохи Возрождения, Реформации и Просвещения. Вместе с тем он уделял большое внимание экономико-хозяйственным проблемам. Считая, что этика относится к практическим наукам, Ф. Прокопович включал в круг ее проблем экономику и политику. При этом мыслитель ставил перед экономикой задачу изучения хозяйственных обычаев на уровне домашнего хозяйства, а перед политикой – вопросы экономического развития на общегосударственном уровне. Как и современные ему западноевропейские и российские мыслители-экономисты, Ф. Прокопович был сторонником активного торгового баланса. Заботу о развитии экономики и культуры страны, построение экономических взаимоотношений и торговли с другими странами он считал самой главной обязанностью правительства. Развитую экономику ученый рассматривал как самое лучшее обеспечение «общего блага»».Базилевич В. Д. Философия экономики. История : [монография] / В. Базилевич, В. Ильин ; Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко. – Киев : Знання ; Москва : Рыбари, 2011. – С. 872.
- Сочинения / Феофан Прокопович ; под ред. И. П. Еремина ; АН СССР, Ин-т Русской литературы. – Москва ; Ленинград : Изд-во АН СССР, 1961. – 502 с.
Шифр зберігання книги в НПБ України: Р П80 - Філософські твори [Електронний ресурс] : у 3 т. / Феофан Прокопович ; ред. В. І. Шинкарук. – Київ : Наук. думка, 1979–1981.
Т. 1 : Про риторичне мистецтво. Різні сентенції. – 1979. – 512 с. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/procop/proc.htm.
Т. 2 : Логіка. Натурфілософія або Фізика. Етика. – 1980. – 552 с. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/procop/proc.htm.
Т. 3 : Математика. Історичні праці. Вірші. Листи. – 1981. – 524 с. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/procop/proc.htm. - Філософські праці. Вибране / Теофан Прокопович ; [упоряд., передм. В. Литвинова]. – Київ : Дніпро, 2012. – 615 с.
Шифр зберігання книги в НПБ України: Б338332 - Духовный регламент ; Правда воли монаршей во определении наследника держави своей ; Слово о власти и чести царской / Феофан Прокопович // Антология мировой правовой мысли : в 5 т. – Москва : Мысль, 1999. – Т. 4. – С. 309–319.
Шифр зберігання книги: 34(09) А72 - Етика ; Найпревелебніший архієпископе Київський і Галицький, і Малої Русі! Мій найласкавіший во Христі отче, брате й спослужцю! / Є.-Ф. Прокопович // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 51–57.
Шифр зберігання книги: 33(09) У45 - За Могилою Рябою / Теофан Прокопович // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 1. – С. 228–229.
Шифр зберігання книги: 1Ф Т93 - Краткая повесть о смерти Петра Великаго императора российскаго / Феофан Прокопович. – Санкт-Петербург : Типография Департамента народнаго просвещения, 1819. – 39, [1] с. – Режим доступа: http://dlib.rsl.ru/viewer/01004096791#?page=1
- Передмова до перекладу книги Дидака Сааведра Фахарда "Зображення християно-політичного володаря символами" ; Розмова тектона, тобто теслі, з купцем ; Розмова міщанина з селянином та півчим, себто дяком / Теофан Прокопович // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 1. – С. 354–425.
Шифр зберігання книги: 1Ф Т93 - Правда воли монаршеи : Во определении наследника державы своеи: уставом державнеишаго государя нашего Петра Великаго отца отечества императора и самодержца всероссиискаго и прочая, и прочая, и прочая. Сего 1722 году, февраля в 11 день. Публикованным утверждена, и всенародною присягою свидетелствована. Зде пространнее, простосердечных ради, но мало ведущих человек показуется [Электронный ресурс] / Феофан (Прокопович). – [Москва] : Напечатася в Московскои типографии, 7 авг. 1722. – [5], 59 с. – Режим доступа: http://dlib.rsl.ru/viewer/01003341481#?page=1
- Правда волі Монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави ; Регламент, або статут, Духовної колегії / Ф. Прокопович // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 3. – С. 81–124.
Шифр зберігання книги: 1Ф Т93 - Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави ; Слово власти и чести царской… / Ф. Прокопович // Історія вчень про право і державу : хрестоматія / ред. Г. Г. Демиденко. – 2-ге вид., допов. і змін. – Харків : Легас, 2002. – С. 342–349.
Шифр зберігання книги: 34(09) І-90 - Суть, походження та види почуттів / Ф. Прокопович // Хроніка–2000 : укр. культурологічний альманах. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1992. – Вип. 37–38, т. 1. – С. 310–322.
Шифр зберігання книги: 1ФС Х94
- Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1904. – Т. 41а (полутом 82). – С. 929–930. – Режим доступа: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Феофан_Прокопович
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 82. – С. 929–930.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – Санкт-Петербург : Просвещение, 1909. – Т. 20. – С. 811.
Шифр зберігання книги: 03 Б79 - Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров и др. – 11-е изд., стер. – Москва : Русский библиогр. ин-т Гранат, [1916]. – Т. 33. – Стб. 535–537.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2003. – Т. 5. – С. 158.
Шифр зберігання книги: 34 Ю70 - Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 39. – С. 273–274 : портр.
Шифр зберігання книги: 03 Б79 - Енциклопедія історії України : в 10 т. / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2012. – Т. 9. – С. 27–28. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?libid=8239
- Філософський енциклопедичний словник / ред. В. І. Шинкарук. – Київ : Абрис, 2002. – С. 526–527.
Шифр зберігання книги: 1Ф Ф56 - Довідник з історії України. А – Я / Ін-т іст. дослідж. Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка ; за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопрац. і допов. – Київ : Генеза, 2001. – С. 623.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Д58 - Історія економічної думки Української РСР : в 3 т. / АН УРСР, Ін-т економіки. – Київ, 1975. – Т. 1, ч 2. – С. 278–290.
Шифр зберігання книги: 33(09) І-90 - Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – Київ : КМ Академія, 2001. – С. 444–446.
Шифр зберігання книги: 37 К38 - Байєр Т.-Г. Життєпис Феофана Прокоповича [Електронний ресурс] / Т.-Г. Байєр // Філософські твори : у 3 т. / Феофан Прокопович ; ред. В. І. Шинкарук. – Київ : Наук. думка, 1981. – Т. 3. – С. 362–373. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/procop/proc312.htm
- Возняк М. С. Історія української літератури : у 2 кн. / Возняк М. С. – Вид. 2-ге, випр. – Львів : Свiт, 1994. – Кн. 2. – С. 200–210.
Шифр зберігання книги: 8У1 В64 - Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети. Кн. 1 / за заг. ред. М. І. Панова. – Київ : Ін Юре, 2002. – С. 135–138.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Д36 - Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 119–127.
Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук) - Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 135–136.
Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 - Злупко С. Персоналії і теорія української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 52–54.
Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 - Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 1. – С. 139–140.
Шифр зберігання книги: 33(09) І-90 - Історія економічної думки України : навч. посібник / Р. Х. Васильєва, Л. П. Горкіна, Н. А. Петровська. – Київ : Либідь, 1993. – С. 29–31.
Шифр зберігання книги: 33(09) І-90 - Історія України в особах. IX–XVIII ст. : монографія / авт. кол.: В. Замлинський (керівник) та ін. – Київ : Україна, 1993. – С. 354–359.
Шифр зберігання книги: 9(С2)1 I-90 - Ковальчук В. Меркантилісти, або перші паростки економічної науки / В. Ковальчук // Вісник Тернопільського національного економічного університету : наук. журнал / [голов. ред. А. Ф. Мельник]. – Тернопіль : Економічна думка, 2011. – Вип. 1. – C. 168.
Шифр зберігання книги: 33 В53 - Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посіб. / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 92–96. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.
Шифр зберігання книги: 33(09) К67 - Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров ; [науч. ред., предисл. А. Ф. Смирнова ; примеч. И. А. Смирнова]. – Москва : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 569–577.
Шифр зберігання книги: 9(С)1 К72 - Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 376–377. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30 - Небрат В. В. Еволюція теорії державних фінансів в Україні : монографія / В. В. Небрат ; [ред.: І. І. Бажал, І. І. Нестеренко, Т. П. Тацій, В. М. Ускова] ; НАН України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування". – Київ : Рута, 2013. – С. 44–47.
Шифр зберігання книги: 336 Н39 - Небрат В. В. Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. / В. В. Небрат // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / відп. ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ : ДУ Ін-т екон. та прогнозування НАНУ, 2009. – Вип. 42. – С. 40–41.
Шифр зберігання книги: 33С1 І-90 - Ничик В. М. Феофан Прокопович / В. М. Ничик. – Москва : Мысль, 1977. – 192 с. – (Мыслители прошлого).
Шифр зберігання книги: 1ФС Н70 - Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії XVII–XX століть / В. А. Потульницький. – Київ : Либідь, 2002. – С. 202–212.
Шифр зберігання книги: 9(С2) П64 - Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 142–143.
Шифр зберігання книги: 9(С2) П78 - Смирнов В. Г. Феофан Прокопович / В. Г. Смирнов. – Москва : Соратник, 1994. – 223 с. – (Серя избранных биографий).
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА 559062 - Ткаченко А. Ф. Российские деятели украинского происхождения. История отношений Украины и России в лицах за 337 лет (1654–1991) : энциклопедический справочник / А. Ф. Ткаченко. – Київ : Арістей, 2005. – С. 334.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Т48 - Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 170–180.
Шифр зберігання книги: 37 У45 - Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – Київ : Либідь, 2000. – С. 253–255.
Шифр зберігання книги: 8У У45 - Українські письменники : біобібліографічний словник : у 5 т. / відп. ред. О. І. Білецький. – Вид. перероб. – Харків : Прапор, 2005. – Т. 1 / уклад. Л. Є. Махновець. – С. 494–507.
Шифр зберігання книги: 8У У45 - Хижняк З. І. Ректори Києво-Могилянської академії, 1615–1817 рр. : монографія / З. І. Хижняк. – Київ : КМ Академія, 2002. – С. 121–124.
Шифр зберігання книги: 37 Х43 - Чистович И. А. Феофан Прокопович и его время [Электронный ресурс] / И. А. Чистович. – Санкт-Петербург, 1868. – 752 с. – Режим доступу: http://imwerden.de/pdf/chistovich_feofan_prokopovich_i_ego_vremya_1868.pdf
- Феофан Прокопович – визначний діяч епохи бароко. (Видання після смерті архієпископа з фондів відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ) [Електронний ресурс] : [віртуальна виставка]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/node/794
<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>
Файл:Prokopovych1.jpg|Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/. Файл:Prokopovych2.jpg|Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук ; ред. С. Головко. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 307. Файл:Prokopovych3.jpg|Режим доступу: http://historydoc.edu.ru/catalog.asp?ob_no=%2013073 Файл:Prokopovych4.jpg|Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Крупницький. – Київ : Україна, 2004. – С. 93 Файл:Pamjatnik_Prokopovi4u.jpg|Енциклопедія історії України : в 10 т. / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2012. – Т. 9. – С. 27. Файл:Panegirikos.jpg|Енциклопедія історії України. – Т. 9. – С. 28.
