Прокопович Феофан

Прокопович Феофан (чернече ім’я Теофан, справжнє ім’я Єлисей (Єлисій, Єлезар, Єліазар, Єлизар)

(1677 (1681 ?) – 1736) –
український релігійний і політичний діяч,
філософ, просвітитель, письменник.
Виразник українського меркантилізму (перша половина XVIII ст.).

Життя та діяльність

Народився Феофан Прокопович (ймовірне справжнє ім’я Єлисей Церейський) у 1677 р. (за іншими даними – 1681 р.) у Києві у родині купця. Рано залишився круглим сиротою і виховувався дядьком по материнській лінії – виборним ректором Києво-Могилянської академії Феофаном (Теофаном) Прокоповичем. Пізніше Єлисей Церейський обрав собі ім’я і прізвище дядька. Початкову освіту отримав у школі при Києво-Братському монастирі, після закінчення якої продовжив навчання у Києво-Могилянському колегіумі. Не закінчивши курсу теології, у 17-річному віці відправився у подорож. Це була освітня мандрівка. Протягом двох років викладав піїтику і риторику в львівській школі.

Для того, щоб отримати рекомендації і мати можливість вступити до католицького навчального закладу, він змінює віру, приймає греко-католицтво і отримує нове ім’я Самійло. Отримавши рекомендації, він пішки, з тривалими зупинками проходить багато європейських держав, і у 1698 р. Самуїл Церейський вже значиться у списку студентів-філософів єзуїтського колегіуму Св. Атанасія у Римі. Монахи-єзуїти звертають увагу на обдарованого юнака, дозволяють йому користуватися закритими фондами бібліотеки Ватикану і слухати лекції не тільки у колегіумі Св. Атанасія, але і у Collegium Romanum. Це означало реальні перспективи зробити кар’єру у Ватикані, але у жовтні 1701 р. він таємно залишає Рим. С. Церейський знову йде пішки через Європу, зупиняється у різних країнах, зближається із вченими та вірогідно відвідує університети Лейпцига, Галле, Єни.

У 1702 р. він повернувся на батьківщину і знову перейшов до православної віри. Спочатку прибув до Почаєва, а у 1704 р. повернувся до Київського братства, прийняв постриг і взяв при цьому ім’я – Теофан Прокопович. З 1705 р. викладав піїтику, риторику, філософію, теологію та ін. у Києво-Могилянській академії. “Науки методом новым, ясным и доступным, – пише про нього близький друг, академік Санкт-Петербурзької академії наук Теофіл Зігфрід Байєр, – излагать начал, которыми все поколение к гуманизму и великодушию будил” (Цит. за: Ничик В. М. Феофан Прокопович / В. М. Ничик. – М. : Мысль, 1977. – С. 13. – (Мыслители прошлого)). Ф. Прокопович належав до найосвіченіших людей свого часу, добре володів кількома іноземними мовами. Був прихильником І. Мазепи, прославляв гетьмана у проповідях і звеличував Київ, називаючи його “другим Єрусалимом”. Однак після поразки гетьмана різко його засуджував.

У 1711 р. Ф. Прокоповича було призначено ректором Києво-Могилянської академії. Водночас він займався літературною діяльністю, брав участь у політичному житті держави. У 1716 р. за наказом Петра I переїхав до Петербурга і став одним із найближчих радників царя з питань церковної реформи, освіти та державної політики. Опинившись у Росії, Феофан Прокопович до кінця життя не пориває стосунки з Україною, цікавиться її проблемами, листується з відомими діячами Гетьманщини, професорами Києво-Могилянської академії. З 1718 р. Ф. Прокопович – єпископ псковський, з 1721 р. – віце-президент Синоду, з 1724 р. – архієпископ новгородський. Брав участь у створенні Російської Академії наук, якій залишив після себе велику бібліотеку (бл. 30 тис. книг). Сприяв створенню різних навчальних закладів. Зблизився з прогресивними діячами російської науки і культури Я. Брюсом, В. Татищевим, А. Кантемиром, А. Волинським та ін., започаткував літературно-філософський гурток – “учену дружину”. Ф. Прокопович підтримував молодого Михайла Ломоносова. З Прокоповичем, незважаючи на певні розбіжності у поглядах, радився і уважно прислухався до його думки з приводу своїх праць, зокрема записок суспільно-політичного спрямування та “Історії Російської” Василь Татищев (Див.: Татищев).

Після смерті Петра I у 1725 р. Феофан Прокопович зазнає переслідувань з боку духовенства і противників петровських реформ. Його звинувачують у єретизму. У 1726 р. Маркел Родишевський подав до Преображенського приказу (Таємна канцелярія) донос на Прокоповича, звинувативши його у єресі. Катерина I підтримала Прокоповича. Але після її смерті спробу було відновлено. У кінці 20-х років на адресу Ф. Прокоповича неодноразово висуваються обвинувачення, за якими стояли, насамперед, представники давніх російських родів. Їх дратував та заважав колишній радник Петра I. Прокоповичу приписували неповагу до російської старовини, своєрідний космополітизм, незацікавленість у зростанні престижу країни на європейській арені. В офіційних обвинуваченнях фігурувало “неправославіє” (схильність до лютеранства). Ф. Прокоповичу вдалося захистити себе. Він відступив від багатьох власних реформаторських поглядів, але відносно ролі науки, запровадження раціоналізму і утвердження “освіченого деспотизму” своїми поглядами він не поступився. М. Костомаров так характеризував Ф. Прокоповича: «Феофан был одним из самых ученых и развитых людей своего времени, но вместе с тем носил на себе все пороки своего века. Пока жив был Петр, Феофан был деятельным, энергичным и полезным его сотрудником; где только нужна была умственная жизнь, ученый труд и свежая мысль, обращенная к практическим потребностям времени, там Феофан являлся понятливым и трудолюбивым исполнителем предложений и планов Петра, преимущественно в сфере церкви и народного воспитания. Умев приобрести доверие и расположение государя, он в то же время умел соблюдать со всеми окружающими доброе согласие и отличался характером благодушия, украшающего ученого человека. Но после кончины своего покровителя Феофан неожиданно очутился в страшном омуте интриг, козней и лукавства. Ему приходилось или подвергнуться опасности быть выкинутым из общества, в котором жил, сохранив за собой память честного человека, или, предупреждая угрожавшие ему события, начать без зазрения совести выкидывать всех тех, которые становились ему на дороге, и даже, по его соображению, сделать ему какое-нибудь зло. Феофан сообразно своей природе выбрал последний путь и из мирного ученого времен Петра стал после его кончины ужасным тираном, не разбиравшим никаких средств, когда приходилось толкать других, мешавших ему на пути, стал бессердечным эгоистом, безжалостным мучителем, который тешился страданиями своих жертв даже и тогда, когда они переставали быть для него опасными» (Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров ; [науч. ред., предисл. А. Ф. Смирнова ; примеч. И. А. Смирнова]. – М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – С. 577). Помер Ф. Прокопович у Петербурзі в 1736 р. Похований у новгородському Софійському соборі.

Феофан Прокопович відомий як видатний богослов, філософ, публіцист, поет, драматург. Він автор цілої низки полемічних творів, де знайшли відображення його правові, економічні та політичні погляди. У період 1704–1730 рр. він написав твори: “Епінікіон”, “Правда волі монаршої”, “Розшук історичний”, “Слово про царську подорож за кордон”, “Слово про владу і честь царську”, “Богословські твори”, “Слова і промови повчальні, похвальні і поздоровчі”, “Коротка повість про смерть Петра Великого, імператора Російського” та ін. Прокопович розвивав ідеї просвіченого абсолютизму, був прихильником доктрини природного права і суспільного договору. На його думку, природна рівність людей не веде до їх соціальної рівності у суспільстві, проте соціальні проблеми можуть бути вирішені шляхом активного поширення освіти. “И замечательно, что наиболее выдающийся публицист эпохи Петра ссылается на естественное право раньше, нежели на Писание; недаром ревнители православия считали его малонадежным богословом”, – писав про Ф. Прокоповича Г. В. Плеханов (Плеханов Г. В. Сочинения / Г. В. Плеханов. – М. ; Л. : Госиздат, 1925. – Т. 21. – С. 47).

Економічну науку Феофан Прокопович розглядав у контексті етики, яка включає “монастику, економіку і політику”. “Монастика, – вважав він, – це етика, яка вчить про звичаї взагалі, а економіка … вчить про ті самі звичаї залежно від того, як вони застосовуються батьком чи управителем одного господарства. Політика також вчить про ті самі звичаї, як вони використовуються управителем держави, провінції; республіки, царства, імперії, що є ніби якимось великим домом” (Прокопович Ф. Філософські твори : у 3 т. / Феофан Прокопович. – К. : Наук. думка, 1980. – Т. 2. – С. 506). На думку відомого українського вченого С. М. Злупка, такий “… поділ етики на монастику, економіку і політику можна вважати українським варіантом поділу науки, який дістав згодом назву мікро- і макроекономіки. У ньому йдеться про вступ до економічної теорії, її мікро- і макропроблематику” (Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 146). За Прокоповичем, вирішення всіх державних питань повинно базуватися на “здоровому природному глузді”. Обґрунтовуючи меркантилістську політику російського імператора Петра I, він виявляє себе прихильником теорії активного торговельного балансу, виступає за встановлення економічних взаємовідносин і торгівлі з іншими країнами (за умови забезпечення національних інтересів).

Особливо схвалював і підтримував Прокопович реорганізацію державного й церковного управління, розвиток інженерної й архітектурної справи, побудову промислових підприємств. «Хощем ли видеть пользу? – говорить він в одній з похвал Петру. – ...Смотрим... на заводы минеральныя, дома монетныя, врачевския аптеки, холостяныя, шелковыя и суконныя манифактуры, на предивныя бумажныя мельницы, на разных судов купеческих строения и иная многая у нас прежде небывалыя майстерства, и для удобнейшаго с места на место сообщения корыстей свведенныя перекопами реки и покопанныя каналы…» (Прокопович Ф. Слово на похвалу блаженныя и вечнодостойныя памяти Петра Великого… / Феофан Прокопович // Сочинения / Феофан Прокопович ; под. ред. И. П. Еремина ; АН СССР, Ин-т Русской литературы. – М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1961. – С. 136).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Феофана (Теофана) Прокоповича

Віктор Дмитрович Базилевич (нар. 1949 р.) – доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

«Представитель украинской философской школы, ученый, мыслитель, богослов, государственный деятель, профессор этики, ректор Киево-Могилянской академии, советник императора Петра I в делах просвещения Феофан Прокопович (1677–1736) обогатил украинскую общественную мысль важными достижениями эпохи Возрождения, Реформации и Просвещения. Вместе с тем он уделял большое внимание экономико-хозяйственным проблемам. Считая, что этика относится к практическим наукам, Ф. Прокопович включал в круг ее проблем экономику и политику. При этом мыслитель ставил перед экономикой задачу изучения хозяйственных обычаев на уровне домашнего хозяйства, а перед политикой – вопросы экономического развития на общегосударственном уровне. Как и современные ему западноевропейские и российские мыслители-экономисты, Ф. Прокопович был сторонником активного торгового баланса. Заботу о развитии экономики и культуры страны, построение экономических взаимоотношений и торговли с другими странами он считал самой главной обязанностью правительства. Развитую экономику ученый рассматривал как самое лучшее обеспечение «общего блага»».
     Базилевич В. Д. Философия экономики. История : [монография] / В. Базилевич, В. Ильин ; Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко. – К. : Знання ; М. : Рыбари, 2011. – С. 872.

Степан Миколайович Злупко (1931 – 2006) – видатний український економіст, доктор економічних наук, професор, академік Академії наук України

«Поняттями своєї доби український мислитель сформулював предмет економічної науки, що нині відома під теорією мікро- і макроекономіки. Саме цей підхід Ф. Прокоповича до економічної науки дає підставу зарахувати його до геніальних учених, який відчував потребу в такому членуванні економічної теорії, яке вважається тепер винаходом другої половини XX ст. Позитивною особливістю в поглядах на економічну науку Ф. Прокоповича було те, що її предмет тісно пов'язувався з традиціями і звичаями конкретного народу, які надавали узагальненням більшої практичності».
     Злупко С. Персоналії і теорія української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 53.

Людмила Яківна Корнійчук

«Феофан Прокопович (1677–1736) – видатний політичний, громадський і церковний діяч, учений, поет. Народився у Києві в родині купця. Його справжнє ім'я Єлісей (Єлеазар) Церейський. Осиротівши в три роки, був узятий під опіку свого дядька по матері Феофана Прокоповича, ректора Києво-Могилянської академії, який віддав його до трирічної початкової школи, а потім в академію.

Закінчивши філософський клас і не прослухавши наступного курсу, богослов'я, він їде за кордон, аби поглибити свої знання. Щоб мати можливість навчатися у західноєвропейських навчальних закладах, змушений був стати греко-католиком, прийнявши ім'я Самійла. Деякий час він працює в одній із шкіл, за одними даними Львова, за іншими Володимира-Волинського, де читає поетику і риторику. Через два роки – вирушає до Рима, де стає студентом колегії Св. Афанасія, яка готувала проповідників для слов'янських народів. У матрикулі колегії він записаний під ім'ям Самійла Церейського. Його охарактеризовано як студента-філософа «великих здібностей та найвищого успіху».

У жовтні 1701 р., не закінчивши навчання, він таємно покидає Рим і пішки йде в Україну, відвідуючи по дорозі університети Лейпцига, Галле. 1702 р. він досяг Почаєва, де знову став православним. 1704 р. повернувся до Києва, вступив до Київського братства, був пострижений у ченці, прийнявши в честь дядька ім'я Феофана Прокоповича. З 1705 р. викладає у Києво-Могилянській академії риторику, піїтику, арифметику, геометрію, філософію. У 1711–1716 pp. – ректор Академії.

З 1716 р. починається другий період життя Ф. Прокоповича — петербурзький, коли він за викликом Петра І виїхав до Москви, а потім до Петербурга, де став радником царя у проведенні реформ у сфері економіки, освіти й церкви. Якщо у перший період життя він виступає переважно як учений, філософ, автор багатьох наукових праць, промов, проповідей, то у другому він більше — політик, церковний діяч. Але головне те, що Ф. Прокопович готував ґрунт майже для всіх реформ Петра І і був їх безпосереднім учасником.

Логічно й теоретично ці періоди життя вченого об'єднувала його світоглядна позиція. Як професор Києво-Могилянської академії він послідовно відстоює й пропагує принципи й ідеї філософів Нового часу, намагається звільнити філософію від схоластичних канонів, наблизити її до точних наук. Ці наукові засади, його вчення про людину, державу, церкву, про співвідношення світської і церковної влади лягли в основу теоретичного обґрунтування реформ Петра І. Учений основою суспільного поступу визнає освіту, розвиток науки, техніки, ремесла, мистецтв.

Ф. Прокопович – перш за все філософ. Економічна наука ще не виділилась на той час із системи знань. Саме тому її визначення Ф. Прокоповичем, як і аналіз економічних поглядів ученого, в цілому, становить величезний інтерес.

Перш за все важливим є розуміння і трактування Ф. Прокоповичем науки. В «Логіці» він поділяє знання на науку і мистецтво. «...Наукою, – пише він, – називаються не лише такі створені самим інтелектом знання, але й той навик, який схиляє податливий інтелект до створення цих знань». «...Метою науки, – продовжує вчений, – є пізнання, або дія». Становить інтерес розуміння Ф. Прокоповичем етики як науки. За його словами, вона одержала назву від речей, якими займається, а саме від звичаїв. Звичаї – це людські дії, закріплені звичкою. Те ж стосується і навиків, які походять від повторних дій. Звідси він доходить висновку, «що етика – це наука про звичаї, які є її матерією». Проаналізувавши засади, що роблять етику наукою, вчений визначає обов'язок етики – «навчати правил доброї поведінки, а не добре поводитись», встановлювати закони. Саме тому етика є працюючою наукою. Мета етики полягає у щасті та блаженстві.

Етика, за Ф. Прокоповичем, «поділяється трояко: на монастику, економіку й політику. Монастика – це етика, котра вчить про звичаї взагалі, а економіка вчить про ті самі звичаї, залежно від того, як вони застосовуються батьком чи управителем одного господарства. Політика також вчить про ті самі звичаї, як вони використовуються управителем держави, провінції, республіки, царства, імперії, що є ніби якимось великим домом».

Ця думка цікава і досить важлива щодо характеристики економічних поглядів Ф. Прокоповича. Варто згадати і зіставити їх з тими поглядами, що вже усталились на той час у світовій економічній думці. Так, у Ксенофонта (бл. 430–355 pp. до н. є.) йдеться про «економію», тобто науку про закони ведення домашнього господарства, а в А. Монкретьєна (1575–1621) – про «політичну економію» – закони державного управління господарством.

Ф. Прокопович чітко розрізняє ці дві сторони. Він наголошує, , що «економіка й політика відрізняються лише своєю сферою», рівнем. Але разом з тим він підкреслює, що велике господарство підлягає іншим правилам управління. Що ж до монастики, то вона у Ф. Прокоповича «відрізняється від економіки й політики не як вид від виду, а як рід від роду, бо вона є ніби їх фундаментом і засадою». Монастика аналізує не конкретні явища чи конкретну людину, а людину взагалі без відношення до сім'ї, царства. Отже, йдеться, про загальні закони розвитку одного господарства чи держави. Таким чином, можна зробити висновок, що вчений чітко розрізняє два види господарської діяльності – індивідуально-родинний і державний, які підпорядковуються принципам управління. Виділяє він також і той рівень, якому підпорядковуються і економіка, і політика, їх «фундамент і засаду» – монастику. Якщо перші види господарської діяльності та їх теоретичне обґрунтування знайшли відображення в економічній літературі, то третій рівень, який Ф. Прокопович називає монастикою, на той час – нова постановка питання. Монастика у нього теоретично забезпечує поєднання цих двох рівнів. її можна зіставити з космополітичною теорією класичної школи, з її абстрактним методом дослідження.

Своєрідним є розуміння Ф. Прокоповичем сутності людської діяльності. Розгляд монастики, економіки й політики як складових етики свідчить про етичний підхід, етичний принцип аналізу такої діяльності. Вчений ставить питання про «мету людських дій», з'ясувавши спершу їх причини й спрямування. Серед причин він називає зокрема матеріальні й спонукальні. Щодо мети дій, то такою він називає щастя. Правильним, наголошує автор, є твердження, що всі діють, маючи якусь мету, але мету, що відповідна собі. Кожна мета має значення добра, тому що коли людина щось робить, то вона бажає чогось, заради чого це робить. Отже, підкреслює Ф. Прокопович, метою є те бажане, тому що для нього людина визначає свою дію, а воно є добром, бо є бажаним. Сама мета поділяється ним на кінцеву й не кінцеву. «Кінцевою є та, для якої призначається все, що робиться; не кінцева – це та, яка сама підпорядкована кінцевій». Що ж до кінцевої мети, то вона є найвищим бажаним, найвищим добром, «його називають і найвищим щастям». Висновок, який робить вчений, полягає в тому, що «досягнення того, чого найбільше бажаєш, є найвищим щастям». Таким чином, за Ф. Прокоповичем, людина, маючи бажання, діє для досягнення кінцевої мети, для здійснення бажання, через не кінцеву мету. А оскільки людською поведінкою керує етика, то її найпершим обов'язком «є досліджувати й навчати, в чому полягає найвище добро або найвище щастя». Отже, можна дійти висновку, що Ф. Прокопович людську діяльність розглядає крізь призму морально-етичних принципів, формуючи основи тих теоретичних засад, які згодом будуть сформовані представниками німецької історичної школи та інституціоналізму.

Економічні погляди Ф. Прокоповича знайшли відображення в багатьох його творах, навіть художніх, і листах. Як учитель поетики в Києво-Могилянській Академії він написав знаменитий підручник поетики і трагікомедію «Володимир», яку поставили студенти Академії 14 липня 1705 р. У ній ідеться про навернення Володимира у християнську віру. Присвячено твір гетьману І. Мазепі. У творі Ф. Прокопович розвінчує аскетичні ідеали духовенства, показує лицемірство священиків і монахів, які їх проповідують, висміює їхню обжерливість, пияцтво, розпусту, неуцтво, змальовуючи їх в художніх образах Жеривола, Куроїда і Піяра.

У вірші «Похвала Дніпрові» Ф. Прокопович прославляє цю річку і розкриває її народногосподарське значення. Він пише:

       Добре про річку Дніпро-Борисфен наші предки казали,
       Що молоком він і медом наповнений, а не водою.

Цілий ряд граней, інтересів, уподобань вченого, його світоглядні позиції, як і характер економічного і духовного життя країни, відкриває епістолярна спадщина видатного політичного діяча. Так, у листі до Р. Зборовського (від 1736 р.), на той час ректора Києво-Могилянської академії, який, очевидно, писав про тяжкий економічний стан Братського монастиря, Ф. Прокопович згадує про злидні й скруту, що мали місце в монастирі за часу свого ректорства і повідомляє, що було зроблено для їх усунення.

Він розкриває причини вбогості. «Саме лиш незнання економії! А крім того незнання ще й суперечні та руйнівні вчинки, недбання керівників, ледарство, дрімання, мерзенність». Ф. Прокопович називає також так званих помічників пограбування — найчастіше сільських старост і пише про їхню причетність до «розкрадання належних громаді прибутків».

Розкривши причини негараздів, учений пропонує й ліки «для вилікування». «Треба, — пише він, — щоб економ був бадьорим, працьовитим, вірним. Необхідно всіляко розбуркувати дрімотних і тверезити п'яниць, приборкати хапуг як найтихіших негідників, а тих, кого не можна приборкати, позбавляти чину й на страту передавати світському судові. Тоді буде належний у всьому догляд ... будуть нарешті запроваджені книги прибутків і витрат». Як бачимо, у справі вирішення суспільно-економічних проблем Ф. Прокопович поєднує моральні засади, економічні й адміністративно-правові.

Ф. Прокопович, як і видатні діячі Відродження, жив у гущині інтересів свого часу. Він активно співпрацював з Петром І у справі проведення реформ, особливо схвалюючи й підтримуючи реорганізацію державного й церковного управління, розвиток освіти, інженерної й архітектурної справи, промисловості. У політичних поглядах учений стояв на позиціях просвіченого абсолютизму, обстоював ідеї просвітництва. Саме з цих позицій він критикує верховенство влади бояр і церкви в державі, духовну культуру феодального суспільства, побут. Що ж до суспільно-економічних проблем, то їх аналізує з гуманно-ліберальних позицій. У цілому Ф. Прокопович виступає як прогресивний мислитель, який всі сили спрямовує на критику і поборення всього старого, відсталого».
     Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 92–96.

Микола Іванович Костомаров (1817–1885) – видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч

     Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – Репринтное воспроизведение изд. 1873 – 1888 гг. – М. : Книга и бизнес, 1992. – Кн. 3, вып. 6, 7. – С. 885.

Твори

• Сочинения / Феофан Прокопович ; под ред. И. П. Еремина ; АН СССР, Ин-т Русской литературы. – М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1961. – 502 с.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: Р П80
• Філософські твори [Електронний ресурс] : у 3 т. / Феофан Прокопович ; ред. В. І. Шинкарук. – К. : Наук. думка, 1979-1981.
  Т. 1 : Про риторичне мистецтво. Різні сентенції. – 1979. – 512 с. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/procop/proc.htm. – Текст доступний на CD.
  Т. 2 : Логіка. Натурфілософія або Фізика. Етика. – 1980. – 552 с. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/procop/proc.htm. – Текст доступний на CD.
  Т. 3 : Математика. Історичні праці. Вірші. Листи. – 1981. – 524 с. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/procop/proc.htm. – Текст доступний на CD.
• Філософські праці. Вибране / Теофан Прокопович ; [упорядкув., передм. В. Литвинова]. – К. : Дніпро, 2012. – 615 с.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: Б338332
• Духовный регламент ; Правда воли монаршей во определении наследника держави своей ; Слово о власти и чести царской / Феофан Прокопович // Антология мировой правовой мысли : в 5 т. – М. : Мысль, 1999. – Т. 4. – С. 309–319.
  Шифр зберігання книги: 34(09) А72
• За Могилою Рябою / Теофан Прокопович // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 1. – С. 228–229.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93
• Етика ; Найпревелебніший архієпископе Київський і Галицький, і Малої Русі! Мій найласкавіший во Христі отче, брате й спослужцю! / Є.-Ф. Прокопович // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 51–57.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Передмова до перекладу книги Дидака Сааведра Фахарда "Зображення християно-політичного володаря символами" ; Розмова тектона, тобто теслі, з купцем ; Розмова міщанина з селянином та півчим, себто дяком / Теофан Прокопович // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 1. – С. 354–425.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93
• Правда волі Монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави ; Регламент, або статут, Духовної колегії / Ф. Прокопович // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 3. – С. 81–124.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93
• Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави ; Слово власти и чести царской… / Ф. Прокопович // Історія вчень про право і державу : хрестоматія / ред. Г. Г. Демиденко. – 2-ге вид., доповн. і змін. – Х. : Легас, 2002. – С. 342–349.
  Шифр зберігання книги: 34(09) І-90
• Суть, походження та види почуттів / Ф. Прокопович // Хроніка–2000 : укр. культурологічний альманах. – К. : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1992. – Вип. 37-38, т. 1 : Україна: філософський спадок століть. – С. 310–322.
  Шифр зберігання книги: 1ФС Х94

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – СПб. : Брокгауз и Ефрон, 1904. – Т. 41а (полутом 82). – С. 929–930.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [М.] : ТЕРРА, 1990. – Т. 82. – С. 929–930.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – СПб. : Просвещение, 1909. – Т. 20. – С. 811.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров и др. – 11-е изд., стер. – М. : Русский библиогр. ин-т Гранат, [1916]. – Т. 33. – Стб. 535–537.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – К. : Укр. енцикл., 2003. – Т. 5. – С. 158.
  Шифр зберігання книги: 34 Ю70
• Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – М. : ТЕРРА, 2006. – Т. 39. – С. 273–274 : портр.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Філософський енциклопедичний словник / ред. В. І. Шинкарук. – К. : Абрис, 2002. – С. 526–527.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Ф56
• Довідник з історії України. А – Я / Ін-т іст. дослідж. Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка ; за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопрац. і доповн. – К. : Генеза, 2001. – С. 623.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Д58
• Києво-Могилянська академія в іменах : XVII-XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – К. : КМ Академія, 2001. – С. 444–446.
  Шифр зберігання книги: 37 К38
• Байєр Т.-Г. Життєпис Феофана Прокоповича [Електронний ресурс] // Філософські твори : у 3 т. / Феофан Прокопович ; ред. В. І. Шинкарук. – К. : Наук. думка, 1981. – Т. 3. – Текст доступний на CD.
• Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети. Кн. 1 / за заг. ред. М. І. Панова. – К. : Ін Юре, 2002. – С. 135–138.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Д36
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 119–127.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА599227
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 135–136.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. Персоналії і теорія української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 52–54.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., виправл. – К. : Знання, 2005. – Ч. 1. – С. 139–140.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Історія економічної думки України : навч. посібник / Р. Х. Васильєва, Л. П. Горкіна, Н. А. Петровська. – К. : Либідь, 1993. – С. 29–31.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Історія України в особах. IX-XVIII ст. : монографія / авт. кол. : В. Замлинський (кер.) та ін. – К. : Україна, 1993. – С. 354–359.
  Шифр зберігання книги: 9(С2)1 I-90
• Ковальчук В. Меркантилісти, або перші паростки економічної науки / В. Ковальчук // Вісник Тернопільського національного економічного університету : наук. журнал / [голов. ред. А. Ф. Мельник]. – Тернопіль : Економічна думка, 2011. – Вип. 1. – C. 168.
  Шифр зберігання книги: 33 В53
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 92–96.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров ; [науч. ред., предисл. А. Ф. Смирнова ; примеч. И. А. Смирнова]. – М. : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 569–577.
  Шифр зберігання книги: 9(С)1 К72
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – К. : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 376–377. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ. мовами.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30
• Небрат В. В. Еволюція теорії державних фінансів в Україні : монографія / В. В. Небрат ; [ред.: І. І. Бажал, І. І. Нестеренко, Т. П. Тацій, В. М. Ускова] ; Нац. акад. наук України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування ". – Київ : Рута, 2013. – С. 44–47.
  Шифр зберігання книги: 336 Н39
• Небрат В. В. Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI-XVIII ст. / В. В. Небрат // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / відп. ред. Т. І. Дерев’янкін. – К. : ДУ Ін-т екон. та прогнозування НАНУ, 2009. – Вип. 42. – С. 40–41.
  Шифр зберігання книги: 33С1 І-90
• Ничик В. М. Феофан Прокопович / В. М. Ничик. – М. : Мысль, 1977. – 192 с. – (Мыслители прошлого).
  Шифр зберігання книги: 1ФС Н70
• Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії XVII-XX століть / В. А. Потульницький. – К. : Либідь, 2002. – С. 202–212.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П64
• Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – К. : Вища шк., 2003. – С. 142–143.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П78
• Ткаченко А. Ф. Российские деятели украинского происхождения. История отношений Украины и России в лицах за 337 лет (1654-1991) : энциклопедический справочник / А. Ф. Ткаченко. – К. : Арістей, 2005. – С. 334.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Т48
• Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 170–180.
  Шифр зберігання книги: 37 У45
• Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – К. : Либідь, 2000. – С. 253–255.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Українські письменники : біобібліографічний словник : у 5 т. / відп. ред. О. І. Білецький. – Х. : Прапор, 2005. – Т. 1 / уклад. Л. Є. Махновець. – Вид. переробл. – С. 494–507.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Хижняк З. І. Ректори Києво-Могилянської академії, 1615-1817 рр. : монографія / З. І. Хижняк. – К. : КМ Академія, 2002. – С. 121–124.
  Шифр зберігання книги: 37 Х43
• Чистович И. А. Феофан Прокопович и его время [Электронный ресурс] / И. А. Чистович. – СПб., 1868. – Режим доступу: http://imwerden.de/pdf/chistovich_feofan_prokopovich_i_ego_vremya_1868.pdf. – Текст доступний також на CD.

Іконографія

<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>

Файл:Prokopovych1.jpg|Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/. Файл:Prokopovych2.jpg|Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Українська література ХVI-XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук ; ред. С. Головко. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 307. Файл:Prokopovych3.jpg|Режим доступу: http://historydoc.edu.ru/catalog.asp?ob_no=%2013073 Файл:Prokopovych4.jpg|Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – С. 93