http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/api.php?action=feedcontributions&feedformat=atom&user=Mainwiki 2026-06-10T13:42:32Z Внесок користувача MediaWiki 1.30.2 http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D1%81&diff=4670 2019-09-02T11:37:57Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Anah_img_01.jpg|150px|left]]<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;'''Анахарсіс&lt;br&gt;<br /> (Анахарсій, Анахарсис Скіфський) (грец. Ἀνάχαρσις)&lt;br&gt;<br /> (остання чверть VII ст. до н. е. – середина VI ст. до н. е.) –&lt;br&gt;<br /> скіфський мудрець VI ст. до н. е. За деякими античними&lt;br&gt;<br /> авторами, його відносили до канонічної групи “Семи мудреців”.'''<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;hr style=&quot;height:70pt; visibility:hidden;&quot; /&gt;<br /> &lt;spoiler text='Життя та діяльність'&gt;<br /> &lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато інших. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Сосикрат пише, що в Афіни Анахарсіс прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Євкрата. Герміпп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Київ : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця ... – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Но, не успев досказать до конца напрасное слово,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».&lt;br&gt;(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса Іван Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«Скіф Анахарзіс, князівського роду,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Окраса й слава скіфського народу,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Почувши, що в Афінах молодий ще&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Афінець Солон та піднявся вже найвище&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Понад ровесних і наукою, й умом&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;І промишляє теж над вітчини добром,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поміркував: «Хоча дорога й як далека,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поїду й розіжву чудного того грека»&lt;br&gt;(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX ст. завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 14).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки. Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17). <br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17–18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють пустих речей”, їм не властиве марнослів’я (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного й сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошва власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни … Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме. Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія є суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).&lt;/p&gt;<br /> <br /> [[Файл:Podpis.png|right|200px]]&lt;br&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Відомі вчені та авторитетні джерела про Анахарсіса'&gt;__NOTOC__&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Геродот (близько 485 до н. е. – близько 425 до н. е.) – давньогрецький історик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллеспонт, він приплив до Кізіка, і побачивши, як кізікенці святкують величне свято на честь Матері богів, Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху і вся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсій і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і ледве побачив Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди. Проте мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсій із боку батька був дядьком Ідантірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка. Якщо таке було походження Анахарсія, то його вбив його брат, бо Ідантірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто вбив Анахарсія».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;&lt;b&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Геродот&lt;/b&gt;. Геродота турійця ... – С. 197.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Страбон (близько 64/63 р. до н. е. — близько 23/24 р. н. е.) – грецький історик і географ&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;[[Файл:Strabon.JPG|center|500px]]&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Страбон'''. География / Страбон ; пер., ст. и коммент. Г. А. Стратановского ; под общ. ред. С. Л. Утченко ; ред. пер. О. О. Крюгер. – [Ленинград] : Наука, 1964. – С. 277. &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Сенека Луцій Анней (близько 4 до н. е. – 65 н. е.) – римський філософ-стоїк і державний діяч&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсіс, – каже Посійдоній, – винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Сенека Л. А.''' Моральні листи до Луцілія / Л. А. Сенека ; переклав з латини А. Содомора. – [Вид. 2-ге]. – Київ : Основи, 1999. – С. 369.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Секст Емпірик (друга половина ІІ – початок ІІІ ст.) – античний філософ, представник школи античного скептицизму&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…Анахарсис Скифский исключал, как говорят, критическое восприятие, к какой бы науке оно ни относилось, и сильно порицал греков, если они его сохраняли».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Секст Эмпирик'''. Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 71. – (Философское наследие).&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Діоген Лаертський (перша половина ІІІ століття) – давньогрецький історик філософії&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;«Мудрецами почитались следующие мужи: Фалес, Солон, Периандр, Клеобул, Хилон, Биант, Питтак; к ним причисляют также Анахарсиса Скифского, Мисона Хенейского, Ферекида Сиросского, Эпименида Критского, а некоторые и тирана Писистрата. Вот кто были мудрецы».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Диоген Лаэртский'''. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 58.<br /> &lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Про суспільно-економічні погляди Анахарсія можна судити з його листів-звернень до Солона та інших правителів кінця VI – початку V ст. до н. е…<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Тут вжито поняття товару, справедливої ціни, тканини, що належать до економічних і виробничих категорій. Вони не тільки свідчать про високий рівень економічного мислення, але й розвинутість товарно-економічних відносин, інтенсивний обмін населення материкової України з еллінами. Відстоюючи гідність рідної мови, Анахарсій водночас виходив з економічної необхідності спілкування між народами».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 68.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Отже, є багато прямих і опосередкованих доказів того, що творчість Анахарсія з Подніпров'я, якого видатні елліни зараховували до семи мудреців античності, належить до надбань української і світової культури. Без урахування цього спадку мудреця з Подніпров'я не можна зрозуміти культурного розквіту Київської Русі, появи &quot;Правди Руської&quot; і бібліотеки Ярослава Мудрого, а відтак виникнення Острозької і Києво-Могилянської академій, наукових здобутків України в XIX–XX ст. Ця сув'язь яскравостей в українському науково-освітньому поступі пояснюється, передусім, глибинною, кореневою основою, що сягає найдавніших часів, має міцній стовбур для вічно зеленої крони».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії. – С. 71.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Оцінюючи спадщину Анахарсія, український філософ В. С. Крисаченко вказує на її повчальність для сучасників. По-перше, Анахарсій сповідував справжню синівську любов до своєї землі, високо цінував звичаї рідного народу; по-друге, він палко любив рідну мову і відстоював її перед чужинцями; по-третє, Анахарсій стояв на сторожі людських моральних цінностей; по-четверте, він сміливо кинув виклик «сильним світу», був унікальним у відстоюванні людських і етнічних прав; по-п’яте, дав повчальний приклад для збереження етнічної ідентичності в умовах експансії іноетнічного середовища. Збагатившись еллінською культурою, Анахарсій залишився сином свого народу».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Валентин Семенович Крисаченко (нар. 1953 р.) – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…істиною є те, що скіф Анархасис користувався безсумнівним авторитетом у найвидатніших грецьких (та й не тільки у них) мужів. На його судження (&quot;що у скіфів немає флейтисток, тому що у них немає виноградників&quot;) посилається Аристотель. На ваговитість вчинків Анахарсиса розраховує Ціцерон, виступаючи з приводу аграрних законів: &quot;Або скіф Анахарсис зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це&quot;. Пліній у своїй “Природничій історії” звертає увагу ще на одне видатне відкриття скіфів: якщо Анахарсис винайшов гончарний круг, то &quot;скіф Лід&quot; відкрив &quot;мистецтво злютовування та змішування міді&quot;. А що то означало для розвитку цивілізації – неважко збагнути: адже ціла доба в людській історії йменувалась &quot;бронзовою&quot;. Час від часу до повчального спадку Анахарсиса звертався і Сенека... І цей перелік далеко не вичерпано.&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Людина і довкілля'''. – Кн. 1. – С. 39–40.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Твори'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Письма Анахарсиса''' / Анахарсис // Антология кинизма. Антисфен. Диоген. Кратет. Керкид. Дион : фрагменты сочинений кинических мыслителей / изд. подготовил И. М. Нахов. – Москва : Наука, 1984. – С. 210–216. – (Памятники философской мысли).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсиса''' / Анахарсис // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд., автор вступ. розділів, біогр. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 40–45. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсія''' / Анахарсій // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anah_book_01.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 15–18&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Література'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1890. – Т. 1а (полутом 2). – С. 713. – Режим доступа: '''http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Анахарсис'''. – Дата обращения: 09.12.2016.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь.''' – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 2. – С. 713.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Краткая литературная энциклопедия''' / гл. ред. А. А. Сурков. – Москва : Сов. энцикл., 1961. – Стб. 461–462.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 К78'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anaharsij 79.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 79&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;. – Режим доступу: '''http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&amp;I21DBN=EIU&amp;P21DBN=EIU'''. – Дата звернення: 09.12.2016.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия ''': в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 2. – С. 562.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Словарь античности ''': пер. с нем. / редкол.: В. И. Кузищин (отв. ред.) и др. – Москва : Прогресс, 1989. – С. 32.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) С48'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Античная мудрость''' : [сборник] / сост. В. В. Лавский. – Ростов-на-Дону : МарТ : Феникс, 2010. – С. 41–44. – (Мудрость человечества).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Геродот.''' Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Москва : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197–198. &lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) Г39'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Диоген Лаэртский.''' О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : Астрель, 2011. – С. 86–87.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф Д46'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 41–45.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''&lt;br&gt; <br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 65, 67–71, 84, 116.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Мудрець античності з Подніпров’я : [про Анахарсіса] / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 7–11.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Золин П. М.''' Анахарсис – экономист… / П. М. Золин // Академия Тринитаризма [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: '''http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02111094.htm'''. – Название с экрана. – Дата обращения: 09.12.2016.<br /> &lt;li&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 136–139.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф К44'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 17–20. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: '''http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/'''.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Крисаченко В. С.''' Анахарсис: початки формування геополітичного образу України / В. С. Крисаченко // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 36–40. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Мозговий І.''' Анахарсіс як мислитель на рубежі двох цивілізацій / Іван Мозговий, Ярослав Мозговий // Світогляд – філософія – релігія : зб. наук. праць / ДВНЗ «Українська акад. банківської справи НБУ», Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ; за заг. ред. І. П. Мозгового. – Суми, 2011. – Вип. 1. – С. 58–66.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С24'''<br /> &lt;li&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець – скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; НАН України, Ін-т археології. – Київ : Наук. думка, 2001. – 99 с.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Р89'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Секст Эмпирик.''' Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик ; вступ. ст. и пер. с древнегреч. А. Ф. Лосева ; АН СССР, Ин-т философии. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 69, 71–72. – (Философское наследие).&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С28'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 1.2 : Скіфська доба та елементи античної цивілізації на теренах України: погляди Анахарсія. – С. 20–27.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' З плутархового «Життя Солона». Солон і Анахарзіс : [поема] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1975. – Т. 7. – С. 561–563.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;gallery&gt;&lt;/gallery&gt;<br /> &lt;spoiler text='Фотогалерея'&gt;<br /> &lt;gallery widths=300px heights=280px perrow=2&gt;<br /> файл:A1.JPG|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 137.&lt;/small&gt;<br /> файл:anah_img_04.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я. '''Галерея античных философов. – Т. 1. – С. 138.&lt;/small&gt;<br /> файл:anah_img_05.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов. – Т. 2. – С. 485.&lt;/small&gt;<br /> файл:Anaharsis bronzova statuetka.jpg|&lt;small&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець-скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; Ін-т археології НАН України. – Київ : Наук. думка, 2001. – С. 83. – (Сторінки історії України).&lt;/small&gt;<br /> &lt;/gallery&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&diff=4667 2019-09-02T10:10:40Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Dragomanov_M.jpg|left|150px]]&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Михайло Петрович Драгоманов&lt;br&gt;<br /> (псевдоніми – Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький,&lt;br&gt;<br /> М. Гордієнко, П. Кузьмичевський, П. Петрик, М. Толмачов,&lt;br&gt;<br /> Українець, Чудак та ін.) –&lt;br&gt;<br /> (30 вересня (18 вересня) 1841 – 2 липня (20 червня) 1895) –&lt;br&gt;<br /> видатний український вчений: історик, публіцист, фольклорист, &lt;br&gt;<br /> соціолог, економіст, філософ, громадський діяч.<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Життя та діяльність&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;Народився М. П. Драгоманов у м. Гадячі Полтавської губернії у дрібномаєтній дворянській родині. 1863 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, обійнявши 1864 р. посаду приват-доцента. У 1870 році М. П. Драгоманов успішно пройшов балотування на Вченій раді університету на посаду приват-доцента, але затвердження цього рішення у міністерстві затяглося до повернення його з відрядження. Лише 20 вересня 1873 р. Рада університету поновила клопотання про затвердження його у званні доцента. Рішення Ради було затверджено попечителем 3 листопада після приватної розмови з Михайлом Петровичем (Див.: Михайло Драгоманов: автожиттєпис / уклали: І. С. Гриценко, В. А. Короткий, М. В. Томенко. – Київ : Либідь, 2009. – С. 29, 30).<br /> &lt;/p&gt;<br /> 1875 р. Драгоманова, як неблагонадійного, було звільнено з університету, без права будь-якої державної служби в межах Російської імперії. Він разом з родиною емігрував до Швейцарії, де видавав збірник, а згодом, з 1881 р. разом з С. Подолинським і М. Павликом – журнал «Громада». 1889 р. він став професором Софійського університету.<br /> <br /> М. Драгоманов посідав визначне місце в громадсько-політичному та науковому житті України. Як активний учасник і один із фундаторів «Старої громади», він брав активну участь в організації «недільних шкіл». У своїх наукових працях, які друкувалися багатьма європейськими мовами, М. Драгоманов опрацьовує питання історії, літератури, філософії, релігії, фольклору, торкається й економічних питань.<br /> <br /> У численних публіцистичних творах учений викриває антинародну суть самодержавства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного суспільного розвитку. Він закликає до об’єднання всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства.<br /> <br /> М. Драгоманов – постать велична, але суперечлива. Суперечливою є й оцінка його світогляду. Народники звинувачували його в націоналізмі за те, що він включав національне питання в програму боротьби за соціальне визволення. Ідеї федералізму Драгоманова стали підставою для прихильників незалежності України звинувачувати його у запереченні цієї ідеї. Правлячі кола, а згодом марксисти звинувачували його у сепаратизмі. Хто ж він насправді?<br /> <br /> Формування світогляду Драгоманова відбувалось під впливом багатьох чинників – ідей Шевченка і Костомарова, праць соціалістів-утопістів, Герцена, Прудона. Проте визначальними були ідеї Т. Шевченка і кирило-мефодіївців. Драгоманов не раз називав себе спадкоємцем ідей кирило-мефодіївців, які на перший план висували ідею слов’янської федерації. Визначав Драгоманов і свою належність до соціалістичного руху, але не до народницького і не до марксистського напряму, а ближче до Прудона. Свою світоглядну позицію, громадсько-політичну програму М. Драгоманов найбільш повно виклав у «Передньому слові» до першого числа збірки «Громада». Він спирається на ідеї дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами «громадівства» (соціалізму. – Л. К.), федералізму й анархізму. М. Драгоманов так і писав, що за кінцеву мету він бере [[Файл:Cilkovyte.jpg|350px]] (Драгоманов М. Переднє слово до «Громади» / М. Драгоманов // Громада : українська збірка / впорядкована Михайлом Драгомановим. – Женева, 1878. – № 1. – С. 50).<br /> <br /> Величезна заслуга Драгоманова в розвитку української національної ідеї. Національне питання було провідним у його творчості, без розв’язання якого він не мислив розвитку суспільства і яке розглядав у контексті політичних свобод.<br /> <br /> М. Драгоманов не був економістом. Проте економічні проблеми займають значне місце в його науково-публіцистичних працях. Велику увагу приділяв Драгоманов пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. він розглядав як позитивний акт, вельми корисний для суспільства і водночас підкреслював її антинародну спрямованість, зазначав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни дістали лише особисту волю без землі. Реформа, писав Драгоманов, [[Файл:ne tilky.jpg|center|510px]](Драгоманов М. Звістки з України / М. Драгоманов // Громада : українська збірка / впорядкована Михайлом Драгомановим. – Женева, 1882. – № 5. – С. 68). Це призвело до погіршення становища селянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні форми. Селяни, позбавлені землі, мусили [[Файл:ity v.jpg|110px]](Драгоманов М. Звістки про Україну 1876–1877 / М. Драгоманов // Громада : українська збірка / впорядкована Михайлом Драгомановим. – Женева. – 1878. – № 2. – С. 42).<br /> <br /> Він звертає увагу на поширення лихварства, появу суборендарів і інших форм експлуатації селянства. Причину тяжкого економічного становища селян М. Драгоманов убачав у суспільно-політичних відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян. Пияцтво, писав він,[[Файл:glavnym obrazom.jpg|center|510px]](Драгоманов М. П. Листи до Ів. Франка і інших / М. Драгоманов ; видав [уклад., авт. передм. та приміт.] Іван Франко. – Львів : Накладом Укр.-Руської Видавн. Спілки, 1908. – [Ч. 2] : 1887–1895. – С. 348).<br /> <br /> Звертає увагу Драгоманов і на становище робітничого класу. Це питання було особливо актуальним у зв’язку з вирішенням іншого питання – про перспективи народногосподарського розвитку країни.<br /> <br /> На відміну від народників М. Драгоманов не лише не заперечував капіталістичного розвитку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони капіталізму, такі як кризи, безробіття, що вже почали виявлятися в Росії. Драгоманов писав:[[Файл:V ostatni.jpg|center|510px]](Драгоманов М. Добавка від впорядника / М. Драгоманов // Громада : українська збірка. – Женева, 1879. – № 4. – С. 34).<br /> <br /> Для критичного аналізу капіталістичного виробництва М. Драгоманов намагається використати політичну економію. Він пише про тривалий робочий день, низьку заробітну плату, жахливі побутові умови. Драгоманов вважав, що[[Файл:Tilky.jpg|center|510px]]&lt;div style=&quot;padding:0px 290px&quot;&gt;(Громада. – 1878. – № 2. – С. 53).&lt;/div&gt;<br /> <br /> Драгоманов правильно розуміє так звану свободу найму, що існує за капіталізму. Він іронізує з гасла прихильників економічного лібералізму [[Файл:po pysmennomu.jpg|center|510px]]&lt;div style=&quot;padding:0px 290px&quot;&gt;(Громада. – 1878. – № 2. – С. 43).&lt;/div&gt;<br /> <br /> Приділяючи велику увагу тяжкому становищу робітників за умов капіталізму, М. Драгоманов пропонує заходи до його поліпшення. Необхідно, писав він, домагатися підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці, скорочення робочого дня тощо. Але передусім – це «освіта та спільність між бідними людьми, між робітниками». Великого значення надає Драгоманов економічним знанням. Високо оцінюючи фундаментальні праці з політичної економії західних економістів, він підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розвитку в країні економічної думки.<br /> <br /> Саме відсутність економічної літератури, зазначав він, негативно позначається на інтелектуальному розвиткові молоді. Проте першочерговим завданням він вважав не переклад Мілля, Маркса, Лассаля, а створення популярного курсу політичної економії, зрозумілого для трудящих мас.<br /> <br /> М. Драгоманов не обмежувався паліативними заходами. Радикальні зміни в становищі робітників і селян він пов’язував зі зміною суспільного ладу. Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні приватної власності.<br /> Майбутнє суспільство М. Драгоманов пов’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва – сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і можливості революційних виступів, [[Файл:bez kotryh.jpg|280px]](Громада. – 1878. – № 2. – С. 256).<br /> <br /> М. Драгоманов критикував теорію російських народників про самобутній соціалізм. Він писав, що[[Файл:moskovski.jpg|center|510px]](Громада. – 1879. – № 4. – С. 218).<br /> М. Драгоманов звертав увагу на розвиток робітничого руху в Росії, де вже[[Файл:obrazovaljsa.jpg|center|510px]](Драгоманов М. П. Вниманию социалистов-эмигрантов из России / М. П. Драгоманов // Собрание политических сочинений М. П. Драгоманова = Oeuvres politique / Изд. редакции &quot;Освобождения&quot; ; [предисл. Б. К[истяковского]. – Paris : Societe nouvelle de librairie et edition, 1906. – Т. 2. – С. 318). Не сприймав Драгоманов і марксистського соціалізму. Він був добре обізнаний з працями К. Маркса і Ф. Енгельса і, очевидно, усвідомив ідею про неминучість соціалізму. Вчений заперечував марксистську теорію класової боротьби, теорію соціалістичної революції, диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. Перехід до нього він пов’язував з утворенням асоціацій, спілок, різних виробничих товариств, самоврядних громад працюючих людей. Він – прихильник встановлення[[Файл:porjadkiv.jpg|center|510px]]&lt;div style=&quot;padding:0px 290px&quot;&gt;(Громада. – 1878. – № 1. – С. 51).&lt;/div&gt;<br /> <br /> Першочергове завдання соціалістів (а себе Драгоманов називав соціалістом, громадівцем) він вбачав у завоюванні політичних свобод і вже на цьому ґрунті – здійснення соціально-економічних реформ. Оцінюючи світогляд Драгоманова, слід відзначити, що, незважаючи на певний утопізм, у розумінні питань суспільного розвитку він був більшим реалістом, ніж його критики.<br /> <br /> М. Драгоманов, як уже зауважувалося, не був економістом. А його науково-публіцистичні праці відомі усьому культурному світові. Наукова й громадська діяльність Драгоманова відіграла неперевершену роль у визвольній боротьбі українського народу, у формуванні його національної свідомості.<br /> <br /> [[Файл:PodpisKornij4uk.png|right|110px]]&lt;br&gt;&lt;br /&gt;<br /> <br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Відомі вчені та авторитетні джерела про Михайла Петровича Драгоманова&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Іван Якович Франко (1856–1916) – український письменник, учений, громадсько-політичний діяч&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«Він [М. П. Драгоманов] звертав увагу на насущні потреби народу, на застій у політичнім житті, на неуцтво й поверховість світочів і проводирів Галицької Русі; як із найтяжчим ворогом, воював із привичним у нас крутійством, породженим бюрократичною школою, і не переставав допікати людям доти, доки не доконався в їх душі до живого й болючого. Його статті й листи – то були для значного числа галичан мов удари батога; вони пекли й боліли, але завсіди змушували до думання, до входження в глиб справи, до обрахунку з власним сумлінням».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Франко І.''' З останніх десятиліть ХІХ віку / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. / І. Я. Франко ; [редкол.: Є. П. Кирилюк (голова) та ін.] ; АН УРСР. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Наук. думка, 1983. – Т. 41. – С. 485.&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Сергій Олександрович Єфремов (1876–1939) – український громадсько-політичний і державний діяч, літературознавець, академік&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«Михайло Драгоманов був характерним продуктом нових часів пошевченкової вже доби. Визначний учений, ніколи він не міг замкнутися в рамці суто наукової роботи й коли йому дорікали, що він за біжучими справами нехтує своєю спеціальністю, історією, то він відповідав, що йому більше до душі творити історію, – і він справді творив її, творив не кабінетним робом, а як діяльний учасник і борець за ті форми життя, які вважав за єдино розумні й справедливі. Людина глибокого творчого розуму, Драгоманов із добутків українського руху та з основ сучасної науки зумів скласти широкий і цільний світогляд і прикласти його до рідного ґрунту, на ньому шукаючи підстав для практичної діяльності… Широко освічений, з глибоким критичним апаратом та неабияким публіцистичним хистом, Драгоманов щасливо поєднав український федералізм із новішими ідеями західноєвропейського соціалізму. Тому, ставлячи перед собою щиролюдський ідеал – вільної з кожного погляду і всіма сторонами особи людської, він простував до того ідеалу українським шляхом і найбільше працював для свого рідного краю. Шлях до незалежності й волі особи людської йшов для Драгоманова через політичну волю, а ця остання в його світогляді невідлучно зв’язувалася з волею народів…<br /> <br /> Для України Драгоманов справді був тим «апостолом правди і науки», що його з такою тугою виглядав перед смертю Шевченко».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Єфремов С. О.''' Історія українського письменства : монографія / С. О. Єфремов. – Київ : Феміна, 1995. – С. 464, 465, 470.&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Ернст Львович Лортікян (1926–1999) – економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«Большое внимание М. П. Драгоманов уделял экономическим вопросам. Одобряя в целом реформу 1861 г., он подчеркивал ее антинародную направленность, утверждал, что реформа была проведена в интересах помещиков, капиталистов и самодержавия, а крестьяне получили свободу без земли. Положение крестьянства ухудшилось, к феодальным формам эксплуатации добавились капиталистические.<br /> <br /> Драгоманов рассматривал развитие капитализма в стране как явление прогрессивное, способствующее развитию производительных сил и техническому прогрессу. В то же время, видя такие отрицательные его последствия, как кризисы, безработицу, он считает необходимым с помощью политической экономии дать критический анализ капитализма. Он высоко оценивал фундаментальные политэкономические произведения западных ученых-экономистов, считал нужным не только их перевод и распространение в России и Украине, но в первую очередь создание популярного курса политической экономии для интеллектуального развития народа.<br /> <br /> Будущее он связывал с таким общественным устройством, где будет отсутствовать частная собственность, а фабрики, заводы и продукты труда должны принадлежать рабочим громадам, а земля и ее продукты – сельским громадам».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Лортикян Э. Л.''' История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики : учеб. пособие / Э. Л. Лортикян. – Харьков : Консум, 2004. – С. 39–40&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«У своїх лекціях «Стан і завдання науки стародавньої історії» М. Драгоманов наголошував на двох вимогах: по-перше, щоб наука про минулу діяльність людини давала такі ж точні узагальнення, які дають інші науки, зокрема, математичні, фізико-хімічні та біологічні; по-друге, щоб суспільні науки робили висновки, що мають таке ж практичне значення, як висновки інших наук. Ці високі вимоги до суспільних наук характеризують ставлення М. Драгоманова до ролі наукових знань, зокрема економічних, у суспільній практиці. Але, незважаючи на те, що наука мала в особі М. Драгоманова великого прихильника, його творча спадщина ще й досі належно не оцінена дослідниками. Це можна сказати і про економічні погляди політичного діяча і науковця. А його економічна програма була важливою складовою цілісної концепції науковця, спрямованої на докорінну перебудову тогочасного українського суспільства, що знемагало у складі Російської та Австрійської імперій…<br /> <br /> А загалом у економічній програмі М. Драгоманова є багато актуального. Це забезпечується її європейськістю, глибоким демократизмом, зорієнтованістю на людину та її потреби, у ній широко масштабно з наукових позицій відображено національний економічний інтерес. Саме за поступовість високо цінив Драгоманова І. Франко, інші українські науковці».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 136, 140.&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Лариса Павлівна Горкіна (1941–2013) – український науковець, доктор економічних наук, професор, лауреат премії імені М. І. Туган-Барановського&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«Відомий літератор, філолог, історик, філософ, твори і діяльність якого набули широкого міжнародного звучання, М. Драгоманов був добре обізнаний з вітчизняною та іноземною економічною літературою, високо цінував, зокрема, твори Ф. Лассаля, Дж.-С. Мілля, К. Маркса, однак мав власні погляди на сучасні економічні явища та перспективи суспільно-економічного розвитку… вчений багато в чому поділяв ідеї революційного народництва, активно підтримував народницький рух у його боротьбі проти самодержавства та поміщицького гноблення селянства. Проте він ясно розумів неминучість дальшого розвитку капіталізму в Росії та в Україні, вже в 70-ті роки звертав увагу на зростання робітничого класу і його свідомості, глибоко аналізував процеси диференціації селянства, загострення соціальних суперечностей, але недвозначно віддавав перевагу реформаторським засобам їх розв’язання».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Горкіна Л. П.''' Нариси з історії політичної економії в Україні : Остання третина ХІХ – перша третина ХХ ст. / Л. П. Горкіна. – Київ : Наук. думка, 1994. – С. 130.&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Джон-Пол Хімка (нар. 1949 р.) – канадський історик та перекладач українського походження, професор історії Східної Європи в Альбертському університеті&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«Найвидатнішим українофілом Російської імперії початку та середини 70-х років ХІХ століття був Михайло Петрович Драгоманов. Його статті, присвячені українським і слов’янським справам, регулярно з’являлись у найпрестижніших російських газетах того часу – «Вестнике Европы» і «Санкт-Петербургских ведомостях»….<br /> <br /> Драгоманов разом з групою молодих українофілів наполягав на тому, що українофільство повинно вийти за межі літератури і зацікавитися політичними і соціальними проблемами…<br /> <br /> Для Драгоманова соціалізм був недосяжним без докорінних змін. Селянству треба було надати освіту, щоб воно могло брати участь в інтелектуальному житті європейської цивілізації, щоб це було не результатом соціалістичної революції, а передумовою запровадження соціалізму. Селянство потребувало розвитку автономних добровільних спілок з культурними та економічними цілями – і, знову ж таки, щоб це було не результатом, а передумовою соціалізму».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Химка Д.-П.''' Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка ; пер. з англ. Сергія Левченка. – Київ : Основні цінності, 2002. – С. 66–67. – (Спадщина ; кн. 16).&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Твори&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Собрание политических сочинений''' : в 2 т. / М. П. Драгоманов. – Париж : Освобождение, 1905–1906. – Т. 1–2.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nplu.org/ НБУ ім. Ярослава Мудрого]&lt;/span&gt;''':'' '''А581132-1, А581132-2'''<br /> &lt;li&gt;'''Политические сочинения''' / М. П. Драгоманов ; под ред. И. М. Гревса и Б. А. Кистяковского. – Москва : Тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1908. – Т. 1 : Центр и окраины. – 1908. – LXXXII, 486, VII с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/title4.php3 Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича]&lt;/span&gt;''':'' '''9у1 Драг'''<br /> &lt;li&gt;'''Вибрані праці''' : у 3 т., 4 кн. / М. П. Драгоманов ; голова редкол. В. П. Андрущенко. – Київ : Знання України, 2006. – Т. 1, кн. 1 : Історія. Педагогіка. Публіцистика. – 344 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''В350054/Т. 1, кн. 1'''<br /> &lt;li&gt;'''Вибрані праці''' : у 3 т., 4 кн. / М. П. Драгоманов ; голова редкол. В. П. Андрущенко. – Київ : Знання України, 2007. – Т. 1, кн. 2 : Історія. Публіцистика. Політологія. – 272 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''В350054/Т. 1, кн. 2'''<br /> &lt;li&gt;'''Вибрані твори''' [Електронний ресурс] / М. Драгоманов ; Український Соціологічний Ін-т в Празі. – Електрон. текст. дані. – Прага ; Нью-Йорк, 1937. – Т. 1. – 417 с. – Режим доступу: '''http://diasporiana.org.ua/ideologiya/3166-dragomanov-m-vibrani-tvori-t-1/'''. – Дата звернення: 27.12.2016. <br /> &lt;li&gt;'''Абсолютизм и капитализм''' / Михаил Петрович Драгоманов // Русские писатели об экономике : в 2 т. : ил. антология / [авт.-сост.: Г. Д. Гловели, И. В. Пестун]. – Москва : ГЭОТАР-Медиа : Литтерра, 2013. – Т. 1. – С. 436–440.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''8Р1 Р89'''<br /> &lt;li&gt;'''Автобіографія''' / М. Дpагоманов ; [пеp. І. Лановий]. – [Київ] : [Вид-во. Т-во &quot;Кpиниця&quot; ; Військ. Дpук. &quot;Геpольд&quot;], 1917. – 59, [4] с. – Пеp. зазначений в кінці кн.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/title4.php3 Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича]&lt;/span&gt;''':'' '''902 Драг'''<br /> &lt;li&gt;'''Вибране''' : ...мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні / М. П. Драгоманов. – Київ : Либідь, 1991. – 688 с. – (Пам’ятки історичної думки України). <br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Д72''' <br /> &lt;li&gt;'''Із наукової спадщини''' / Михайло Драгоманов ; [редкол.: В. П. Андрущенко (голова) та ін.]. – Київ : Знання України, 2010. – Кн. 1 : Політологія. Культурологія / [упоряд. та прим. В. Ф. Погребенник]. – 595 с. <br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''В352846/1'''<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nplu.org/ НБУ ім. Ярослава Мудрого]&lt;/span&gt;''':'' '''А700612-1'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи на Наддніпрянську Україну''' ; &quot;Переднє слово&quot; (до &quot;Громади&quot; 1878) : (уривки) / Михайло Драгоманов // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 5, кн. 2. – С. 118–254.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф Т93'''<br /> &lt;li&gt;'''Нарис української соціалістичної програми''' / М. Драгоманов // Хроніка–2000 : укр. культуролог. альманах / голов. ред. Ю. Буряк. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв України, 2000. – Вип. 39–40, т. 2 : Україна: філософський спадок століть. – С. 671–685.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1ФС Х94'''<br /> &lt;li&gt;'''Опыт украинской политико-социальной программы''' / М. П. Драгоманов. – Женева, 1884. – 109 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''А 024489'''<br /> &lt;li&gt;'''«Переднє слово»''' (до «Гpомади» 1878). Програма «Громади» (1880 р.). Шевченко, українофіли й соціалізм. Чудацькі думки про українську національну справу : (уривки) // Україна. Антологія пам’яток державотворення X–XX ст. : у 10 т. / [редкол.: І. М. Дзюба та ін.]. – Київ : Вид-во Соломії Павличко &quot;Основи&quot;, 2008. – Т. 6 : Змагання за українську ідею (від 60-х років до кінця XIX ст.). – С. 347–358.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) У45'''<br /> &lt;li&gt;'''Пропащий час.''' Українці під Московським царством (1654–1876) / М. Драгоманов // Переяславська рада 1654 року : (Історіографія та дослідження) / [голов. ред. П. Сохань]. – Київ : Смолоскип, 2003. – С. 221–236.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) П27'''<br /> <br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Література&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1893. – Т. 11 (полутом 21). – С. 90–91. – Режим доступа: '''https://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Драгоманов,_Михаил_Петрович'''. – Дата обращения: 27.12.2016.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь'''. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз – И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1991. – Т. 21. – С. 90–91.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''<br /> &lt;li&gt;'''Экономическая энциклопедия.''' Политическая экономия : в 4 т. / гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1972. – Т. 1. – С. 453.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э40''' <br /> &lt;li&gt;'''Економічна енциклопедія''' : у 3 т. / ред. рада: Б. Д. Гаврилишин [та ін.]. – Київ : Академія ; Тернопіль : Акад. народного госп-ва, 2000. – Т. 1. – С. 368.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Е40'''<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' : в 10 т. / Ін-т історії України НАН України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2004. – Т. 2. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:EncUkr458-459.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 458–459&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;. – Режим доступу: '''http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&amp;I21DBN=EIU&amp;P21DBN=EIU'''. – Дата звернення: 27.12.2016.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия''' : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 16. – С. 65–66.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія освіти''' / Акад. пед. наук України ; голов. ред. В. Г. Кремень. – Київ : Юрінком Інтер, 2008. – С. 242.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''37 Е68'''<br /> &lt;li&gt;'''Біла С. О.''' Проекти суспільних та економічних реформ у працях М. П. Драгоманова / С. О. Біла // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Сер. 18. Економіка і право. – Київ : НПУ, 2007. – Вип. 5. – C. 8–16. &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://lib.npu.edu.ua/ Науковій бібліотеці НПУ ім. М. П. Драгоманова]&lt;/span&gt;''':'' '''06 Н34'''<br /> &lt;li&gt;'''Глизь І.''' Михайло Драгоманов / І. Глизь // Історія України в особах: XIX століття / [авт. кол.: В. С. Шандра (керівник) та ін.]. – Київ : Україна, 2015. – С. 211–224.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) І-90'''<br /> &lt;li&gt;'''Голобородько Я.''' Подвижник &quot;української ідеї&quot; : [до 170-річчя від дня народження М. П. Драгоманова] / Я. Голобородько // Вісник Національної академії наук України. – 2011. – № 10. – С. 49–61.&lt;br&gt;''Місце зберігання журналу:'' '''Бібліотека КНЕУ'''<br /> &lt;li&gt;'''Горбач Н. Я.''' Справжній Михайло Драгоманов / Н. Я. Горбач. – Львів : Каменяр, 2008. – 167 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''ВА693257'''<br /> &lt;li&gt;'''Горкіна Л. П.''' Нариси з історії політичної економії в Україні : Остання третина ХІХ – перша третина ХХ ст. / Л. П. Горкіна. – Київ : Наук. думка, 1994. – С. 130–131.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Г69'''<br /> &lt;li&gt;'''Гринів О.''' Українська націологія: XIX – початок XX століття : історичні нариси / Олег Гринів. – Львів : Світ, 2005. – Розд. 2.3 : Михайло Драгоманов як один із фундаторів націології. – С. 90–124.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Г85'''<br /> &lt;li&gt;'''Грушевський М. С.''' З починів українського соціалістичного руху. Начерки і фрагменти / М. С. Грушевський // Твори : у 50 т. – Львів : Світ, 2009. – Т. 9. – С. 87–97, 107–120, 129, 131–198.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Г91'''<br /> &lt;li&gt;'''Державні, політичні та громадські діячі України''': політичні портрети / за заг. ред. М. І. Панова ; [наук. ред. Г. Г. Демиденко]. – Київ : Ін Юре, 2002. – Кн. 1. – С. 203–207.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Д36'''<br /> &lt;li&gt;'''Дорошенко В.''' Життя і діяльність М. П. Драгоманова: короткий життєписний нарис / В. Дорошенко. – Мюнхен, 1963. – 21 с. – Режим доступу: '''http://shron.chtyvo.org.ua/Suchasnist/1963_N01_25.pdf'''. – Дата звернення: 27.12.2016. <br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''12255 укр.''' <br /> &lt;li&gt;'''Драгоманівський збірник.''' &quot;Вільна спілка&quot; та сучасний український конституціоналізм / за ред. Т. Андрусяка. – Львів : Світ, 1996. – 256 с. &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''34(09) Д72'''<br /> &lt;li&gt;'''Єкельчик С.''' Українофіли. Світ українських патріотів другої половини XIX століття / Сергій Єкельчик ; [пер. з англ. Миколи Климчука, Вікторії Наріжної ; ред. Ярина Цимбал]. – Київ : КІС, 2010. – С. 163–189.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Є45'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Михайло Драгоманов (1841–1895) / С. Злупко // Українські кооператори : (історичні нариси).– Львів : Коопосвіта, 1999. – Кн. 1. – С. 43–50.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nplu.org/ НБУ ім. Ярослава Мудрого]&lt;/span&gt;''':'' '''Б307099-1'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 136–140.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''<br /> &lt;li&gt;'''Іванова Р. П.''' Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України (II половина XIX ст.) / Р. П. Іванова. – Київ : Вид-во Київ. ун-ту, 1971. – 236 с. <br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) І-21 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''<br /> &lt;li&gt;'''Іванченко Р. П.''' Історія без міфів : Бесіди з історії української державності : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Раїса Іванченко ; Міжрегіональна Акад. упр. персоналом. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Київ : МАУП, 2007. – С. 236–249.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) І-23'''<br /> &lt;li&gt;'''Кистяковский Б. М.''' П. Драгоманов: его политические взгляды, литературная деятельность и жизнь / Б. Кистяковский // Политические сочинения / М. П. Драгоманов. – Москва : Тип. Т-ва Сытина, 1908. – Т. 1 : Центр и окраины. – С. ІХ–LXXXІІ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/title4.php3 Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича]&lt;/span&gt;''':'' '''9у1 Драг'''<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посіб. / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 233–236. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: '''http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/'''.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''<br /> &lt;li&gt;'''Куценко Ю. Ю.''' Постать і спадщина М. Драгоманова в українській історіографії: стереотипи і канон / Ю. Ю. Куценко // Український історичний журнал. – 2015. – № 4. – С. 139–147.&lt;br&gt;''Місце зберігання журналу:'' '''Бібліотека КНЕУ'''<br /> &lt;li&gt;'''Лукеренко В. Л.''' Світогляд М. П. Драгоманова / В. Л. Лукеренко ; відп. ред. В. Ю. Євдокименко ; АН УРСР, Ін-т філософії. – Київ : Наук. думка, 1965. – 124 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Л84'''<br /> &lt;li&gt;'''Марчук В. П.''' Історія політичних і правових вчень : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / В. П. Марчук, Г. В. Марчук ; Міжрегіональна Акад. упр. персоналом. – Київ : Персонал, 2009. – С. 300–307.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф М30''' <br /> &lt;li&gt;'''Михайло Драгоманов''': автожиттєпис / уклад.: І. С. Гриценко, В. А. Короткий, М. В. Томенко. – Київ : Либідь, 2009. – 444 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Д72'''<br /> &lt;li&gt;'''Михайло Драгоманов''': бібліографія (1861–2011) / [упоряд.: Мороз М. Ю. та ін.] ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Наук. б-ка ім. Максимовича. – Дрогобич : Коло, 2011. – 738 с., [2] с. : портр.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''ВС 51946'''<br /> &lt;li&gt;'''Михайло Драгоманов''': документи і матеріали 1841–1994 / упоряд.: Г. Болотова [та ін.] ; редкол.: І. Бутич [та ін.] ; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Наук. т-во ім. Шевченка, Нац. музей літератури України, Центр. держ. іст. архів України у Львові. – Львів, 2001. – 731 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''ВС36698'''<br /> &lt;li&gt;'''Михайло Драгоманов у спогадах''' / уклали: І. С. Гриценко, В. А. Короткий. – Київ : Либідь, 2012. – 311 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''ВС53869'''<br /> &lt;li&gt;'''Михайло Петрович Драгоманов''', 1841–1895: Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів : з портретом небіжчика / зладив і видав М. Павлик коштом українців. – Львів : з друкарні В. Манєцкого, під управою В. Годака, 1896. – 442 с. – Режим доступу: '''http://lib.npu.edu.ua/new-collections/documents/32'''. – Дата звернення: 27.12.2016.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://lib.npu.edu.ua/ Науковій бібліотеці НПУ ім. М. П. Драгоманова]&lt;/span&gt;''':''<br /> '''9(Укр) Д72'''<br /> &lt;li&gt;'''Назаренко Ф. Й.''' Економічні погляди М. Драгоманова / Ф. Й. Назаренко // З історії економічної думки на Україні / АН УРСР, Ін-т економіки ; [редкол.: В. П. Теплицький, Л. Я. Корнійчук, Є. А. Шаблій]. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1961. – С. 220–246. <br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-11'''<br /> &lt;li&gt;'''Народжені Україною''' : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 575. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ. мовами.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Н30'''<br /> &lt;li&gt;'''Особові архівні фонди Інституту рукопису''' : путівник / О. С. Боляк [та ін.] ; відп. ред. редкол. О. С. Онищенко ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2002. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:OsoboviArh154-155.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;C. 154–155&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;. – Режим доступу: '''http://www.irbis-nbuv.gov.ua/fond/ir/cat.html'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''ВС37277'''<br /> &lt;li&gt;'''Падалка О. С.''' Проблеми економічної теорії і практики у науковій спадщині М. Драгоманова / О. С. Падалка // Другі Міжнародні драгомановські читання : матеріали до 165-річчя з дня народження М. Драгоманова (27–28 жовт. 2006 р.) / М-во освіти і науки України, АПН України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова ; редкол.: В. П. Андрущенко (відп. ред.) та ін. – Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. – Вип. 1. – C. 142–146.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://lib.npu.edu.ua/ Науковій бібліотеці НПУ ім. М. П. Драгоманова]&lt;/span&gt;''':''<br /> '''378 Д72Д''' <br /> &lt;li&gt;'''Петлюра С.''' Драгоманов про українське питання / С. Петлюра // Хроніка-2000. Наш край : укр. культурологіч. альманах / голов. ред. Ю. Г. Буряк. – Київ : Довiра, 1993. – Вип. 1–2 (3–4). – С. 170–175.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1ФС Х94''' <br /> &lt;li&gt;'''Потульницький В. А.''' Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії XVII–XX століть / В. А. Потульницький. – Київ : Либідь, 2002. – С. 286–290, 418–420.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) П64'''<br /> &lt;li&gt;'''Провідники духовності в Україні''' / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 40–41.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) П78'''<br /> &lt;li&gt;'''Світова та вітчизняна етнодержавницька думка''' : (у персоналіях) : [монограф. дослідження] / НАН України, Ін-т держ. і права ім. В. М. Корецького, Донецький ін-т внутрішніх справ МВС України ; [відп. ред. Ю. І. Римаренко]. – Донецьк : Донеччина, 1997. – С. 95–99.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''902 С24'''<br /> &lt;li&gt;'''Сокуренко В. Г.''' Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века (М. Драгоманов, С. Подолинский, О. Терлецкий) / В. Г. Сокуренко. – Львов : Изд-во Львов. ун-та, 1966. – С. 18–143.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''34(09) С59 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''<br /> &lt;li&gt;'''100 найвідоміших українців''' / ред. Ю. Павленко. – 3-тє вид., виправ. і допов. – Київ : Автограф, 2005. – С. 271–277.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) С81'''<br /> &lt;li&gt;'''Теоретична спадщина Михайла Драгоманова в сучасних вимірах''' : зб. ст. викл. каф. історії України НПУ ім. М. П. Драгоманова / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Ін-т іст. освіти, Каф. історії України ; [редкол.: Борисенко В. Й. та ін.]. – Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – 206 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''ВА747632'''<br /> &lt;li&gt;'''Третьякова А.''' Економічний аспект реформ українського суспільства у поглядах М. П. Драгоманова / Аліна Третьякова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 6. Історичні науки. – Київ, 2015. – Вип. 13. – C. 156–159.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nplu.org/ НБУ ім. Ярослава Мудрого]&lt;/span&gt;''':'' '''Бп 14674-13'''<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''72786: С.6/2015/13'''<br /> &lt;li&gt;'''Українська педагогіка в персоналіях''' : навч. посіб. / ред. О. В. Сухомлинська. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1 : X–XIX століття. – С. 376–384.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''37 У45''' <br /> &lt;li&gt;'''Ушій С.''' Постать Михайла Драгоманова в інтелектуальній історії України / С. Ушій // Вища освіта України. – 2007. – № 2. – С. 110–114.&lt;br&gt;''Місце зберігання журналу:'' '''Бібліотека КНЕУ'''<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Ідеї інституціоналізму в економічній думці України XIX – початку XX ст. [Електронний ресурс] : монографія / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, ДВНЗ &quot;Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана&quot;. – Електрон. текстові дані. – Київ : КНЕУ, 2012. – С. 154–157. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: '''http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/'''.<br /> &lt;li&gt;'''Федченко П. М.''' Михайло Драгоманов : Життя і творчість / П. М. Федченко. – Київ : Дніпро, 1991. – 362 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''А0255317'''<br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' [Промова на ювілеї М. П. Драгоманова] / І. Франко // Зібрання творів : в 50 т. / І. Я. Франко ; [редкол.: Є. П. Кирилюк (голова) та ін.] ; АН УРСР, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Наук. думка, 1986. – Т. 46, кн. 2. – С. 220–227.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83''' <br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова / І. Франко // Зібрання творів : в 50 т. / І. Я. Франко ; [редкол.: Є. П. Кирилюк (голова) та ін.] ; АН УРСР, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Наук. думка, 1986. – Т. 45. – С. 423–438.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83''' <br /> &lt;li&gt;'''Шаповал М.''' Михайло Драгоманов, як ідеолог нової України [Електронний ресурс] / Микита Шаповал. – Електрон. текст. дані. – Прага : Вид-во “Вільна Спілка”, 1934. – 19 с. – Режим доступу: '''http://diasporiana.org.ua/ukrainica/11387-shapoval-m-mihaylo-dragomanov-yak-ideolog-novoyi-ukrayini/'''. – Дата звернення: 27.12.2016.<br /> &lt;li&gt;'''Штрихи до наукового портрета Михайла Драгоманова''' : зб. наук. пр. / АН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка ; респ. асоціація українознавців ; відп. ред. Р. Міщук. – Київ : Наук. думка, 1991. – 248 с.<br /> &lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;span class=&quot;plainlinks&quot;&gt;[http://www.nbuv.gov.ua/ НБУВ]&lt;/span&gt;''':'' '''ВА540039'''<br /> <br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Фотогалерея&quot;&gt;&lt;gallery&gt;<br /> Файл:1Dragomanov.jpg|&lt;small&gt;'''Режим доступу''': '''https://uk.wikipedia.org/wiki/Драгоманов_Михайло_Петрович'''. – Дата звернення: 27.12.2016.&lt;/small&gt;<br /> Файл:2Dragomanov.jpg|&lt;small&gt;'''Режим доступу''': '''https://uk.wikipedia.org/wiki/Драгоманов_Михайло_Петрович'''. – Дата звернення: 27.12.2016.&lt;/small&gt;<br /> Файл:3Dragomanov.jpg|&lt;small&gt;'''Режим доступу''': '''http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/михайло-драгоманов-теоретик-і-практи/'''. – Дата звернення: 27.12.2016.&lt;/small&gt;<br /> Файл:4Dragomanov.gif|&lt;small&gt;'''Режим доступу''': '''https://uk.wikipedia.org/wiki/Драгоманова_Людмила_Михайлівна'''. – Дата звернення: 27.12.2016.&lt;/small&gt;<br /> Файл:5Dragomanov.jpg|&lt;small&gt;'''Режим доступу''': '''http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/михайло-драгоманов-теоретик-і-практи/'''&lt;. – Дата звернення: 27.12.2016./small&gt;<br /> Файл:6Dragomanov.jpg|&lt;small&gt;'''Режим доступу''': '''http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/михайло-драгоманов-теоретик-і-практи/'''. – Дата звернення: 27.12.2016.&lt;/small&gt;<br /> Файл:7Dragomanov.jpg|&lt;small&gt;'''Режим доступу''': '''http://www.ukrpressbg.com/amb-051122undragomanov.html'''. – Дата звернення: 27.12.2016.&lt;/small&gt;<br /> Файл:8Dragomanov.jpg|&lt;small&gt;'''Режим доступу''': '''https://uk.wikipedia.org/wiki/Михайло_Драгоманов_(монета)'''. – Дата звернення: 27.12.2016.&lt;/small&gt;<br /> Файл:9Dragomanov.jpg|&lt;small&gt;'''Режим доступу''':: '''http://kiev-foto.info/ru/pamyatniki/252-mikhailu-dragomanovu'''. – Дата звернення: 27.12.2016.&lt;/small&gt;&lt;/gallery&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D1%81&diff=4636 2019-08-29T13:17:37Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Anah_img_01.jpg|150px|left]]<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;'''Анахарсіс&lt;br&gt;<br /> (Анахарсій, Анахарсис Скіфський) (грец. Ἀνάχαρσις)&lt;br&gt;<br /> (остання чверть VII ст. до н. е. – середина VI ст. до н. е.) –&lt;br&gt;<br /> скіфський мудрець VI ст. до н. е. За деякими античними&lt;br&gt;<br /> авторами, його відносили до канонічної групи “Семи мудреців”.'''<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;hr style=&quot;height:70pt; visibility:hidden;&quot; /&gt;<br /> &lt;spoiler text='Життя та діяльність'&gt;<br /> &lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато інших. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Сосикрат пише, що в Афіни Анахарсіс прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Євкрата. Герміпп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Київ : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця ... – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Но, не успев досказать до конца напрасное слово,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».&lt;br&gt;(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса Іван Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«Скіф Анахарзіс, князівського роду,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Окраса й слава скіфського народу,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Почувши, що в Афінах молодий ще&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Афінець Солон та піднявся вже найвище&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Понад ровесних і наукою, й умом&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;І промишляє теж над вітчини добром,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поміркував: «Хоча дорога й як далека,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поїду й розіжву чудного того грека»&lt;br&gt;(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX ст. завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 14).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки. Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17). <br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17–18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють пустих речей”, їм не властиве марнослів’я (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного й сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошва власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни … Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме. Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія є суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).&lt;/p&gt;<br /> <br /> [[Файл:Podpis.png|right|200px]]&lt;br&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Відомі вчені та авторитетні джерела про Анахарсіса'&gt;__NOTOC__&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Геродот (близько 485 до н. е. – близько 425 до н. е.) – давньогрецький історик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллеспонт, він приплив до Кізіка, і побачивши, як кізікенці святкують величне свято на честь Матері богів, Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху і вся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсій і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і ледве побачив Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди. Проте мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсій із боку батька був дядьком Ідантірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка. Якщо таке було походження Анахарсія, то його вбив його брат, бо Ідантірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто вбив Анахарсія».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;&lt;b&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Геродот&lt;/b&gt;. Геродота турійця ... – С. 197.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Страбон (близько 64/63 р. до н. е. — близько 23/24 р. н. е.) – грецький історик і географ&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;[[Файл:Strabon.JPG|center|500px]]&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Страбон'''. География / Страбон ; пер., ст. и коммент. Г. А. Стратановского ; под общ. ред. С. Л. Утченко ; ред. пер. О. О. Крюгер. – [Ленинград] : Наука, 1964. – С. 277. &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Сенека Луцій Анней (близько 4 до н. е. – 65 н. е.) – римський філософ-стоїк і державний діяч&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсіс, – каже Посійдоній, – винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Сенека Л. А.''' Моральні листи до Луцілія / Л. А. Сенека ; переклав з латини А. Содомора. – [Вид. 2-ге]. – Київ : Основи, 1999. – С. 369.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Секст Емпірик (друга половина ІІ – початок ІІІ ст.) – античний філософ, представник школи античного скептицизму&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…Анахарсис Скифский исключал, как говорят, критическое восприятие, к какой бы науке оно ни относилось, и сильно порицал греков, если они его сохраняли».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Секст Эмпирик'''. Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 71. – (Философское наследие).&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Діоген Лаертський (перша половина ІІІ століття) – давньогрецький історик філософії&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;«Мудрецами почитались следующие мужи: Фалес, Солон, Периандр, Клеобул, Хилон, Биант, Питтак; к ним причисляют также Анахарсиса Скифского, Мисона Хенейского, Ферекида Сиросского, Эпименида Критского, а некоторые и тирана Писистрата. Вот кто были мудрецы».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Диоген Лаэртский'''. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 58.<br /> &lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Про суспільно-економічні погляди Анахарсія можна судити з його листів-звернень до Солона та інших правителів кінця VI – початку V ст. до н. е…<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Тут вжито поняття товару, справедливої ціни, тканини, що належать до економічних і виробничих категорій. Вони не тільки свідчать про високий рівень економічного мислення, але й розвинутість товарно-економічних відносин, інтенсивний обмін населення материкової України з еллінами. Відстоюючи гідність рідної мови, Анахарсій водночас виходив з економічної необхідності спілкування між народами».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 68.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Отже, є багато прямих і опосередкованих доказів того, що творчість Анахарсія з Подніпров'я, якого видатні елліни зараховували до семи мудреців античності, належить до надбань української і світової культури. Без урахування цього спадку мудреця з Подніпров'я не можна зрозуміти культурного розквіту Київської Русі, появи &quot;Правди Руської&quot; і бібліотеки Ярослава Мудрого, а відтак виникнення Острозької і Києво-Могилянської академій, наукових здобутків України в XIX–XX ст. Ця сув'язь яскравостей в українському науково-освітньому поступі пояснюється, передусім, глибинною, кореневою основою, що сягає найдавніших часів, має міцній стовбур для вічно зеленої крони».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії. – С. 71.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Оцінюючи спадщину Анахарсія, український філософ В. С. Крисаченко вказує на її повчальність для сучасників. По-перше, Анахарсій сповідував справжню синівську любов до своєї землі, високо цінував звичаї рідного народу; по-друге, він палко любив рідну мову і відстоював її перед чужинцями; по-третє, Анахарсій стояв на сторожі людських моральних цінностей; по-четверте, він сміливо кинув виклик «сильним світу», був унікальним у відстоюванні людських і етнічних прав; по-п’яте, дав повчальний приклад для збереження етнічної ідентичності в умовах експансії іноетнічного середовища. Збагатившись еллінською культурою, Анахарсій залишився сином свого народу».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Валентин Семенович Крисаченко (нар. 1953 р.) – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…істиною є те, що скіф Анархасис користувався безсумнівним авторитетом у найвидатніших грецьких (та й не тільки у них) мужів. На його судження (&quot;що у скіфів немає флейтисток, тому що у них немає виноградників&quot;) посилається Аристотель. На ваговитість вчинків Анахарсиса розраховує Ціцерон, виступаючи з приводу аграрних законів: &quot;Або скіф Анахарсис зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це&quot;. Пліній у своїй “Природничій історії” звертає увагу ще на одне видатне відкриття скіфів: якщо Анахарсис винайшов гончарний круг, то &quot;скіф Лід&quot; відкрив &quot;мистецтво злютовування та змішування міді&quot;. А що то означало для розвитку цивілізації – неважко збагнути: адже ціла доба в людській історії йменувалась &quot;бронзовою&quot;. Час від часу до повчального спадку Анахарсиса звертався і Сенека... І цей перелік далеко не вичерпано.&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Людина і довкілля'''. – Кн. 1. – С. 39–40.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Твори'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Письма Анахарсиса''' / Анахарсис // Антология кинизма. Антисфен. Диоген. Кратет. Керкид. Дион : фрагменты сочинений кинических мыслителей / изд. подготовил И. М. Нахов. – Москва : Наука, 1984. – С. 210–216. – (Памятники философской мысли).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсиса''' / Анахарсис // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд., автор вступ. розділів, біогр. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 40–45. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсія''' / Анахарсій // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anah_book_01.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 15–18&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Література'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1890. – Т. 1а (полутом 2). – С. 713. – Режим доступа: '''http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Анахарсис'''. – Дата обращения: 09.12.2016.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь.''' – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 2. – С. 713.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Краткая литературная энциклопедия''' / гл. ред. А. А. Сурков. – Москва : Сов. энцикл., 1961. – Стб. 461–462.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 К78'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anaharsij 79.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 79&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;. – Режим доступу: '''http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&amp;I21DBN=EIU&amp;P21DBN=EIU'''. – Дата звернення: 09.12.2016.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия ''': в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 2. – С. 562.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Словарь античности ''': пер. с нем. / редкол.: В. И. Кузищин (отв. ред.) и др. – Москва : Прогресс, 1989. – С. 32.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) С48'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Античная мудрость''' : [сборник] / сост. В. В. Лавский. – Ростов-на-Дону : МарТ : Феникс, 2010. – С. 41–44. – (Мудрость человечества).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Геродот.''' Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Москва : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197–198. &lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) Г39'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Диоген Лаэртский.''' О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : Астрель, 2011. – С. 86–87.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф Д46'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 41–45.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''&lt;br&gt; <br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 65, 67–71, 84, 116.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Мудрець античності з Подніпров’я : [про Анахарсіса] / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 7–11.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Золин П. М.''' Анахарсис – экономист… / П. М. Золин // Академия Тринитаризма [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: '''http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02111094.htm'''. – Название с экрана. – Дата обращения: 09.12.2016.<br /> &lt;li&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 136–139.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф К44'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 17–20. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: '''http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/'''.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Крисаченко В. С.''' Анахарсис: початки формування геополітичного образу України / В. С. Крисаченко // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 36–40. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Мозговий І.''' Анахарсіс як мислитель на рубежі двох цивілізацій / Іван Мозговий, Ярослав Мозговий // Світогляд – філософія – релігія : зб. наук. праць / ДВНЗ «Українська акад. банківської справи НБУ», Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ; за заг. ред. І. П. Мозгового. – Суми, 2011. – Вип. 1. – С. 58–66.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С24'''<br /> &lt;li&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець – скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; НАН України, Ін-т археології. – Київ : Наук. думка, 2001. – 99 с.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Р89'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Секст Эмпирик.''' Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик ; вступ. ст. и пер. с древнегреч. А. Ф. Лосева ; АН СССР, Ин-т философии. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 69, 71–72. – (Философское наследие).&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С28'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 1.2 : Скіфська доба та елементи античної цивілізації на теренах України: погляди Анахарсія. – С. 20–27.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' З плутархового «Життя Солона». Солон і Анахарзіс : [поема] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1975. – Т. 7. – С. 561–563.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Фотогалерея'&gt;<br /> &lt;div&gt;&lt;ul&gt; <br /> &lt;li style=&quot;display: inline-block;&quot;&gt; [[файл:A1.JPG|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 137.&lt;/small&gt;|thumb|200px]] &lt;/li&gt;<br /> &lt;li style=&quot;display: inline-block;&quot;&gt; [[файл:anah_img_04.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я. '''Галерея античных философов. – Т. 1. – С. 138.&lt;/small&gt;|thumb|200px]] &lt;/li&gt;<br /> &lt;li style=&quot;display: inline-block;&quot;&gt; [[файл:anah_img_05.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов. – Т. 2. – С. 485.&lt;/small&gt;|thumb|200px]] &lt;/li&gt;<br /> &lt;li style=&quot;display: inline-block;&quot;&gt; [[файл:Anaharsis bronzova statuetka.jpg|&lt;small&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець-скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; Ін-т археології НАН України. – Київ : Наук. думка, 2001. – С. 83. – (Сторінки історії України).&lt;/small&gt;|thumb|200px]] &lt;/li&gt;<br /> <br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D1%81&diff=4635 2019-08-29T13:14:40Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Anah_img_01.jpg|150px|left]]<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;'''Анахарсіс&lt;br&gt;<br /> (Анахарсій, Анахарсис Скіфський) (грец. Ἀνάχαρσις)&lt;br&gt;<br /> (остання чверть VII ст. до н. е. – середина VI ст. до н. е.) –&lt;br&gt;<br /> скіфський мудрець VI ст. до н. е. За деякими античними&lt;br&gt;<br /> авторами, його відносили до канонічної групи “Семи мудреців”.'''<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;hr style=&quot;height:70pt; visibility:hidden;&quot; /&gt;<br /> &lt;spoiler text='Життя та діяльність'&gt;<br /> &lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато інших. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Сосикрат пише, що в Афіни Анахарсіс прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Євкрата. Герміпп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Київ : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця ... – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Но, не успев досказать до конца напрасное слово,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».&lt;br&gt;(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса Іван Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«Скіф Анахарзіс, князівського роду,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Окраса й слава скіфського народу,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Почувши, що в Афінах молодий ще&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Афінець Солон та піднявся вже найвище&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Понад ровесних і наукою, й умом&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;І промишляє теж над вітчини добром,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поміркував: «Хоча дорога й як далека,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поїду й розіжву чудного того грека»&lt;br&gt;(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX ст. завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 14).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки. Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17). <br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17–18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють пустих речей”, їм не властиве марнослів’я (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного й сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошва власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни … Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме. Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія є суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).&lt;/p&gt;<br /> <br /> [[Файл:Podpis.png|right|200px]]&lt;br&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Відомі вчені та авторитетні джерела про Анахарсіса'&gt;__NOTOC__&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Геродот (близько 485 до н. е. – близько 425 до н. е.) – давньогрецький історик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллеспонт, він приплив до Кізіка, і побачивши, як кізікенці святкують величне свято на честь Матері богів, Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху і вся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсій і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і ледве побачив Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди. Проте мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсій із боку батька був дядьком Ідантірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка. Якщо таке було походження Анахарсія, то його вбив його брат, бо Ідантірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто вбив Анахарсія».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;&lt;b&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Геродот&lt;/b&gt;. Геродота турійця ... – С. 197.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Страбон (близько 64/63 р. до н. е. — близько 23/24 р. н. е.) – грецький історик і географ&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;[[Файл:Strabon.JPG|center|500px]]&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Страбон'''. География / Страбон ; пер., ст. и коммент. Г. А. Стратановского ; под общ. ред. С. Л. Утченко ; ред. пер. О. О. Крюгер. – [Ленинград] : Наука, 1964. – С. 277. &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Сенека Луцій Анней (близько 4 до н. е. – 65 н. е.) – римський філософ-стоїк і державний діяч&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсіс, – каже Посійдоній, – винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Сенека Л. А.''' Моральні листи до Луцілія / Л. А. Сенека ; переклав з латини А. Содомора. – [Вид. 2-ге]. – Київ : Основи, 1999. – С. 369.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Секст Емпірик (друга половина ІІ – початок ІІІ ст.) – античний філософ, представник школи античного скептицизму&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…Анахарсис Скифский исключал, как говорят, критическое восприятие, к какой бы науке оно ни относилось, и сильно порицал греков, если они его сохраняли».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Секст Эмпирик'''. Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 71. – (Философское наследие).&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Діоген Лаертський (перша половина ІІІ століття) – давньогрецький історик філософії&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;«Мудрецами почитались следующие мужи: Фалес, Солон, Периандр, Клеобул, Хилон, Биант, Питтак; к ним причисляют также Анахарсиса Скифского, Мисона Хенейского, Ферекида Сиросского, Эпименида Критского, а некоторые и тирана Писистрата. Вот кто были мудрецы».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Диоген Лаэртский'''. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 58.<br /> &lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Про суспільно-економічні погляди Анахарсія можна судити з його листів-звернень до Солона та інших правителів кінця VI – початку V ст. до н. е…<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Тут вжито поняття товару, справедливої ціни, тканини, що належать до економічних і виробничих категорій. Вони не тільки свідчать про високий рівень економічного мислення, але й розвинутість товарно-економічних відносин, інтенсивний обмін населення материкової України з еллінами. Відстоюючи гідність рідної мови, Анахарсій водночас виходив з економічної необхідності спілкування між народами».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 68.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Отже, є багато прямих і опосередкованих доказів того, що творчість Анахарсія з Подніпров'я, якого видатні елліни зараховували до семи мудреців античності, належить до надбань української і світової культури. Без урахування цього спадку мудреця з Подніпров'я не можна зрозуміти культурного розквіту Київської Русі, появи &quot;Правди Руської&quot; і бібліотеки Ярослава Мудрого, а відтак виникнення Острозької і Києво-Могилянської академій, наукових здобутків України в XIX–XX ст. Ця сув'язь яскравостей в українському науково-освітньому поступі пояснюється, передусім, глибинною, кореневою основою, що сягає найдавніших часів, має міцній стовбур для вічно зеленої крони».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії. – С. 71.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Оцінюючи спадщину Анахарсія, український філософ В. С. Крисаченко вказує на її повчальність для сучасників. По-перше, Анахарсій сповідував справжню синівську любов до своєї землі, високо цінував звичаї рідного народу; по-друге, він палко любив рідну мову і відстоював її перед чужинцями; по-третє, Анахарсій стояв на сторожі людських моральних цінностей; по-четверте, він сміливо кинув виклик «сильним світу», був унікальним у відстоюванні людських і етнічних прав; по-п’яте, дав повчальний приклад для збереження етнічної ідентичності в умовах експансії іноетнічного середовища. Збагатившись еллінською культурою, Анахарсій залишився сином свого народу».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Валентин Семенович Крисаченко (нар. 1953 р.) – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…істиною є те, що скіф Анархасис користувався безсумнівним авторитетом у найвидатніших грецьких (та й не тільки у них) мужів. На його судження (&quot;що у скіфів немає флейтисток, тому що у них немає виноградників&quot;) посилається Аристотель. На ваговитість вчинків Анахарсиса розраховує Ціцерон, виступаючи з приводу аграрних законів: &quot;Або скіф Анахарсис зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це&quot;. Пліній у своїй “Природничій історії” звертає увагу ще на одне видатне відкриття скіфів: якщо Анахарсис винайшов гончарний круг, то &quot;скіф Лід&quot; відкрив &quot;мистецтво злютовування та змішування міді&quot;. А що то означало для розвитку цивілізації – неважко збагнути: адже ціла доба в людській історії йменувалась &quot;бронзовою&quot;. Час від часу до повчального спадку Анахарсиса звертався і Сенека... І цей перелік далеко не вичерпано.&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Людина і довкілля'''. – Кн. 1. – С. 39–40.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Твори'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Письма Анахарсиса''' / Анахарсис // Антология кинизма. Антисфен. Диоген. Кратет. Керкид. Дион : фрагменты сочинений кинических мыслителей / изд. подготовил И. М. Нахов. – Москва : Наука, 1984. – С. 210–216. – (Памятники философской мысли).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсиса''' / Анахарсис // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд., автор вступ. розділів, біогр. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 40–45. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсія''' / Анахарсій // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anah_book_01.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 15–18&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Література'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1890. – Т. 1а (полутом 2). – С. 713. – Режим доступа: '''http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Анахарсис'''. – Дата обращения: 09.12.2016.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь.''' – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 2. – С. 713.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Краткая литературная энциклопедия''' / гл. ред. А. А. Сурков. – Москва : Сов. энцикл., 1961. – Стб. 461–462.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 К78'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anaharsij 79.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 79&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;. – Режим доступу: '''http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&amp;I21DBN=EIU&amp;P21DBN=EIU'''. – Дата звернення: 09.12.2016.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия ''': в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 2. – С. 562.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Словарь античности ''': пер. с нем. / редкол.: В. И. Кузищин (отв. ред.) и др. – Москва : Прогресс, 1989. – С. 32.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) С48'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Античная мудрость''' : [сборник] / сост. В. В. Лавский. – Ростов-на-Дону : МарТ : Феникс, 2010. – С. 41–44. – (Мудрость человечества).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Геродот.''' Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Москва : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197–198. &lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) Г39'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Диоген Лаэртский.''' О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : Астрель, 2011. – С. 86–87.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф Д46'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 41–45.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''&lt;br&gt; <br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 65, 67–71, 84, 116.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Мудрець античності з Подніпров’я : [про Анахарсіса] / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 7–11.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Золин П. М.''' Анахарсис – экономист… / П. М. Золин // Академия Тринитаризма [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: '''http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02111094.htm'''. – Название с экрана. – Дата обращения: 09.12.2016.<br /> &lt;li&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 136–139.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф К44'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 17–20. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: '''http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/'''.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Крисаченко В. С.''' Анахарсис: початки формування геополітичного образу України / В. С. Крисаченко // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 36–40. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Мозговий І.''' Анахарсіс як мислитель на рубежі двох цивілізацій / Іван Мозговий, Ярослав Мозговий // Світогляд – філософія – релігія : зб. наук. праць / ДВНЗ «Українська акад. банківської справи НБУ», Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ; за заг. ред. І. П. Мозгового. – Суми, 2011. – Вип. 1. – С. 58–66.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С24'''<br /> &lt;li&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець – скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; НАН України, Ін-т археології. – Київ : Наук. думка, 2001. – 99 с.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Р89'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Секст Эмпирик.''' Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик ; вступ. ст. и пер. с древнегреч. А. Ф. Лосева ; АН СССР, Ин-т философии. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 69, 71–72. – (Философское наследие).&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С28'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 1.2 : Скіфська доба та елементи античної цивілізації на теренах України: погляди Анахарсія. – С. 20–27.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' З плутархового «Життя Солона». Солон і Анахарзіс : [поема] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1975. – Т. 7. – С. 561–563.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Фотогалерея'&gt;<br /> &lt;div&gt;&lt;ul&gt; <br /> &lt;li style=&quot;display: inline-block;&quot;&gt; [[файл:A1.JPG|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 137.&lt;/small&gt;|thumb|100px]] &lt;/li&gt;<br /> &lt;li style=&quot;display: inline-block;&quot;&gt; [[файл:anah_img_04.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я. '''Галерея античных философов. – Т. 1. – С. 138.&lt;/small&gt;|thumb|100px]] &lt;/li&gt;<br /> &lt;li style=&quot;display: inline-block;&quot;&gt; [[файл:anah_img_05.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов. – Т. 2. – С. 485.&lt;/small&gt;|thumb|100px]] &lt;/li&gt;<br /> &lt;li style=&quot;display: inline-block;&quot;&gt; [[файл:Anaharsis bronzova statuetka.jpg|&lt;small&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець-скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; Ін-т археології НАН України. – Київ : Наук. думка, 2001. – С. 83. – (Сторінки історії України).&lt;/small&gt;|thumb|100px]] &lt;/li&gt;<br /> <br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D1%81&diff=4632 2019-08-29T13:03:12Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Anah_img_01.jpg|150px|left]]<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;'''Анахарсіс&lt;br&gt;<br /> (Анахарсій, Анахарсис Скіфський) (грец. Ἀνάχαρσις)&lt;br&gt;<br /> (остання чверть VII ст. до н. е. – середина VI ст. до н. е.) –&lt;br&gt;<br /> скіфський мудрець VI ст. до н. е. За деякими античними&lt;br&gt;<br /> авторами, його відносили до канонічної групи “Семи мудреців”.'''<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;hr style=&quot;height:70pt; visibility:hidden;&quot; /&gt;<br /> &lt;spoiler text='Життя та діяльність'&gt;<br /> &lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато інших. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Сосикрат пише, що в Афіни Анахарсіс прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Євкрата. Герміпп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Київ : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця ... – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Но, не успев досказать до конца напрасное слово,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».&lt;br&gt;(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса Іван Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«Скіф Анахарзіс, князівського роду,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Окраса й слава скіфського народу,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Почувши, що в Афінах молодий ще&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Афінець Солон та піднявся вже найвище&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Понад ровесних і наукою, й умом&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;І промишляє теж над вітчини добром,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поміркував: «Хоча дорога й як далека,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поїду й розіжву чудного того грека»&lt;br&gt;(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX ст. завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 14).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки. Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17). <br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17–18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють пустих речей”, їм не властиве марнослів’я (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного й сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошва власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни … Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме. Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія є суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).&lt;/p&gt;<br /> <br /> [[Файл:Podpis.png|right|200px]]&lt;br&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Відомі вчені та авторитетні джерела про Анахарсіса'&gt;__NOTOC__&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Геродот (близько 485 до н. е. – близько 425 до н. е.) – давньогрецький історик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллеспонт, він приплив до Кізіка, і побачивши, як кізікенці святкують величне свято на честь Матері богів, Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху і вся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсій і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і ледве побачив Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди. Проте мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсій із боку батька був дядьком Ідантірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка. Якщо таке було походження Анахарсія, то його вбив його брат, бо Ідантірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто вбив Анахарсія».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;&lt;b&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Геродот&lt;/b&gt;. Геродота турійця ... – С. 197.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Страбон (близько 64/63 р. до н. е. — близько 23/24 р. н. е.) – грецький історик і географ&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;[[Файл:Strabon.JPG|center|500px]]&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Страбон'''. География / Страбон ; пер., ст. и коммент. Г. А. Стратановского ; под общ. ред. С. Л. Утченко ; ред. пер. О. О. Крюгер. – [Ленинград] : Наука, 1964. – С. 277. &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Сенека Луцій Анней (близько 4 до н. е. – 65 н. е.) – римський філософ-стоїк і державний діяч&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсіс, – каже Посійдоній, – винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Сенека Л. А.''' Моральні листи до Луцілія / Л. А. Сенека ; переклав з латини А. Содомора. – [Вид. 2-ге]. – Київ : Основи, 1999. – С. 369.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Секст Емпірик (друга половина ІІ – початок ІІІ ст.) – античний філософ, представник школи античного скептицизму&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…Анахарсис Скифский исключал, как говорят, критическое восприятие, к какой бы науке оно ни относилось, и сильно порицал греков, если они его сохраняли».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Секст Эмпирик'''. Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 71. – (Философское наследие).&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Діоген Лаертський (перша половина ІІІ століття) – давньогрецький історик філософії&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;«Мудрецами почитались следующие мужи: Фалес, Солон, Периандр, Клеобул, Хилон, Биант, Питтак; к ним причисляют также Анахарсиса Скифского, Мисона Хенейского, Ферекида Сиросского, Эпименида Критского, а некоторые и тирана Писистрата. Вот кто были мудрецы».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Диоген Лаэртский'''. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 58.<br /> &lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Про суспільно-економічні погляди Анахарсія можна судити з його листів-звернень до Солона та інших правителів кінця VI – початку V ст. до н. е…<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Тут вжито поняття товару, справедливої ціни, тканини, що належать до економічних і виробничих категорій. Вони не тільки свідчать про високий рівень економічного мислення, але й розвинутість товарно-економічних відносин, інтенсивний обмін населення материкової України з еллінами. Відстоюючи гідність рідної мови, Анахарсій водночас виходив з економічної необхідності спілкування між народами».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 68.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Отже, є багато прямих і опосередкованих доказів того, що творчість Анахарсія з Подніпров'я, якого видатні елліни зараховували до семи мудреців античності, належить до надбань української і світової культури. Без урахування цього спадку мудреця з Подніпров'я не можна зрозуміти культурного розквіту Київської Русі, появи &quot;Правди Руської&quot; і бібліотеки Ярослава Мудрого, а відтак виникнення Острозької і Києво-Могилянської академій, наукових здобутків України в XIX–XX ст. Ця сув'язь яскравостей в українському науково-освітньому поступі пояснюється, передусім, глибинною, кореневою основою, що сягає найдавніших часів, має міцній стовбур для вічно зеленої крони».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії. – С. 71.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Оцінюючи спадщину Анахарсія, український філософ В. С. Крисаченко вказує на її повчальність для сучасників. По-перше, Анахарсій сповідував справжню синівську любов до своєї землі, високо цінував звичаї рідного народу; по-друге, він палко любив рідну мову і відстоював її перед чужинцями; по-третє, Анахарсій стояв на сторожі людських моральних цінностей; по-четверте, він сміливо кинув виклик «сильним світу», був унікальним у відстоюванні людських і етнічних прав; по-п’яте, дав повчальний приклад для збереження етнічної ідентичності в умовах експансії іноетнічного середовища. Збагатившись еллінською культурою, Анахарсій залишився сином свого народу».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Валентин Семенович Крисаченко (нар. 1953 р.) – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…істиною є те, що скіф Анархасис користувався безсумнівним авторитетом у найвидатніших грецьких (та й не тільки у них) мужів. На його судження (&quot;що у скіфів немає флейтисток, тому що у них немає виноградників&quot;) посилається Аристотель. На ваговитість вчинків Анахарсиса розраховує Ціцерон, виступаючи з приводу аграрних законів: &quot;Або скіф Анахарсис зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це&quot;. Пліній у своїй “Природничій історії” звертає увагу ще на одне видатне відкриття скіфів: якщо Анахарсис винайшов гончарний круг, то &quot;скіф Лід&quot; відкрив &quot;мистецтво злютовування та змішування міді&quot;. А що то означало для розвитку цивілізації – неважко збагнути: адже ціла доба в людській історії йменувалась &quot;бронзовою&quot;. Час від часу до повчального спадку Анахарсиса звертався і Сенека... І цей перелік далеко не вичерпано.&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Людина і довкілля'''. – Кн. 1. – С. 39–40.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Твори'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Письма Анахарсиса''' / Анахарсис // Антология кинизма. Антисфен. Диоген. Кратет. Керкид. Дион : фрагменты сочинений кинических мыслителей / изд. подготовил И. М. Нахов. – Москва : Наука, 1984. – С. 210–216. – (Памятники философской мысли).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсиса''' / Анахарсис // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд., автор вступ. розділів, біогр. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 40–45. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсія''' / Анахарсій // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anah_book_01.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 15–18&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Література'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1890. – Т. 1а (полутом 2). – С. 713. – Режим доступа: '''http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Анахарсис'''. – Дата обращения: 09.12.2016.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь.''' – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 2. – С. 713.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Краткая литературная энциклопедия''' / гл. ред. А. А. Сурков. – Москва : Сов. энцикл., 1961. – Стб. 461–462.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 К78'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anaharsij 79.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 79&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;. – Режим доступу: '''http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&amp;I21DBN=EIU&amp;P21DBN=EIU'''. – Дата звернення: 09.12.2016.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия ''': в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 2. – С. 562.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Словарь античности ''': пер. с нем. / редкол.: В. И. Кузищин (отв. ред.) и др. – Москва : Прогресс, 1989. – С. 32.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) С48'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Античная мудрость''' : [сборник] / сост. В. В. Лавский. – Ростов-на-Дону : МарТ : Феникс, 2010. – С. 41–44. – (Мудрость человечества).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Геродот.''' Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Москва : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197–198. &lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) Г39'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Диоген Лаэртский.''' О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : Астрель, 2011. – С. 86–87.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф Д46'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 41–45.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''&lt;br&gt; <br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 65, 67–71, 84, 116.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Мудрець античності з Подніпров’я : [про Анахарсіса] / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 7–11.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Золин П. М.''' Анахарсис – экономист… / П. М. Золин // Академия Тринитаризма [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: '''http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02111094.htm'''. – Название с экрана. – Дата обращения: 09.12.2016.<br /> &lt;li&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 136–139.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф К44'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 17–20. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: '''http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/'''.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Крисаченко В. С.''' Анахарсис: початки формування геополітичного образу України / В. С. Крисаченко // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 36–40. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Мозговий І.''' Анахарсіс як мислитель на рубежі двох цивілізацій / Іван Мозговий, Ярослав Мозговий // Світогляд – філософія – релігія : зб. наук. праць / ДВНЗ «Українська акад. банківської справи НБУ», Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ; за заг. ред. І. П. Мозгового. – Суми, 2011. – Вип. 1. – С. 58–66.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С24'''<br /> &lt;li&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець – скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; НАН України, Ін-т археології. – Київ : Наук. думка, 2001. – 99 с.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Р89'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Секст Эмпирик.''' Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик ; вступ. ст. и пер. с древнегреч. А. Ф. Лосева ; АН СССР, Ин-т философии. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 69, 71–72. – (Философское наследие).&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С28'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 1.2 : Скіфська доба та елементи античної цивілізації на теренах України: погляди Анахарсія. – С. 20–27.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' З плутархового «Життя Солона». Солон і Анахарзіс : [поема] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1975. – Т. 7. – С. 561–563.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Фотогалерея'&gt;<br /> &lt;gallery widths=200px heights=280px &gt;<br /> File:A1.JPG|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 137.&lt;/small&gt;<br /> File:anah_img_04.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я. '''Галерея античных философов. – Т. 1. – С. 138.&lt;/small&gt;<br /> File:anah_img_05.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов. – Т. 2. – С. 485.&lt;/small&gt;<br /> File:Anaharsis bronzova statuetka.jpg|&lt;small&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець-скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; Ін-т археології НАН України. – Київ : Наук. думка, 2001. – С. 83. – (Сторінки історії України).&lt;/small&gt;<br /> &lt;/gallery&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D1%81&diff=4623 2019-08-29T09:52:42Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Anah_img_01.jpg|150px|left]]<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;'''Анахарсіс&lt;br&gt;<br /> (Анахарсій, Анахарсис Скіфський) (грец. Ἀνάχαρσις)&lt;br&gt;<br /> (остання чверть VII ст. до н. е. – середина VI ст. до н. е.) –&lt;br&gt;<br /> скіфський мудрець VI ст. до н. е. За деякими античними&lt;br&gt;<br /> авторами, його відносили до канонічної групи “Семи мудреців”.'''<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;hr style=&quot;height:70pt; visibility:hidden;&quot; /&gt;<br /> &lt;spoiler text='Життя та діяльність'&gt;<br /> &lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато інших. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Сосикрат пише, що в Афіни Анахарсіс прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Євкрата. Герміпп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Київ : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця ... – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Но, не успев досказать до конца напрасное слово,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».&lt;br&gt;(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса Іван Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«Скіф Анахарзіс, князівського роду,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Окраса й слава скіфського народу,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Почувши, що в Афінах молодий ще&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Афінець Солон та піднявся вже найвище&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Понад ровесних і наукою, й умом&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;І промишляє теж над вітчини добром,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поміркував: «Хоча дорога й як далека,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поїду й розіжву чудного того грека»&lt;br&gt;(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX ст. завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 14).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки. Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17). <br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17–18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють пустих речей”, їм не властиве марнослів’я (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного й сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошва власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни … Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме. Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія є суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).&lt;/p&gt;<br /> <br /> [[Файл:Podpis.png|right|200px]]&lt;br&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Відомі вчені та авторитетні джерела про Анахарсіса'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Геродот (близько 485 до н. е. – близько 425 до н. е.) – давньогрецький історик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллеспонт, він приплив до Кізіка, і побачивши, як кізікенці святкують величне свято на честь Матері богів, Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху і вся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсій і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і ледве побачив Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди. Проте мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсій із боку батька був дядьком Ідантірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка. Якщо таке було походження Анахарсія, то його вбив його брат, бо Ідантірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто вбив Анахарсія».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;&lt;b&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Геродот&lt;/b&gt;. Геродота турійця ... – С. 197.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Страбон (близько 64/63 р. до н. е. — близько 23/24 р. н. е.) – грецький історик і географ&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;[[Файл:Strabon.JPG|center|500px]]&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Страбон'''. География / Страбон ; пер., ст. и коммент. Г. А. Стратановского ; под общ. ред. С. Л. Утченко ; ред. пер. О. О. Крюгер. – [Ленинград] : Наука, 1964. – С. 277. &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Сенека Луцій Анней (близько 4 до н. е. – 65 н. е.) – римський філософ-стоїк і державний діяч&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсіс, – каже Посійдоній, – винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Сенека Л. А.''' Моральні листи до Луцілія / Л. А. Сенека ; переклав з латини А. Содомора. – [Вид. 2-ге]. – Київ : Основи, 1999. – С. 369.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Секст Емпірик (друга половина ІІ – початок ІІІ ст.) – античний філософ, представник школи античного скептицизму&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…Анахарсис Скифский исключал, как говорят, критическое восприятие, к какой бы науке оно ни относилось, и сильно порицал греков, если они его сохраняли».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Секст Эмпирик'''. Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 71. – (Философское наследие).&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Діоген Лаертський (перша половина ІІІ століття) – давньогрецький історик філософії&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;«Мудрецами почитались следующие мужи: Фалес, Солон, Периандр, Клеобул, Хилон, Биант, Питтак; к ним причисляют также Анахарсиса Скифского, Мисона Хенейского, Ферекида Сиросского, Эпименида Критского, а некоторые и тирана Писистрата. Вот кто были мудрецы».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Диоген Лаэртский'''. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 58.<br /> &lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Про суспільно-економічні погляди Анахарсія можна судити з його листів-звернень до Солона та інших правителів кінця VI – початку V ст. до н. е…<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Тут вжито поняття товару, справедливої ціни, тканини, що належать до економічних і виробничих категорій. Вони не тільки свідчать про високий рівень економічного мислення, але й розвинутість товарно-економічних відносин, інтенсивний обмін населення материкової України з еллінами. Відстоюючи гідність рідної мови, Анахарсій водночас виходив з економічної необхідності спілкування між народами».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 68.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Отже, є багато прямих і опосередкованих доказів того, що творчість Анахарсія з Подніпров'я, якого видатні елліни зараховували до семи мудреців античності, належить до надбань української і світової культури. Без урахування цього спадку мудреця з Подніпров'я не можна зрозуміти культурного розквіту Київської Русі, появи &quot;Правди Руської&quot; і бібліотеки Ярослава Мудрого, а відтак виникнення Острозької і Києво-Могилянської академій, наукових здобутків України в XIX–XX ст. Ця сув'язь яскравостей в українському науково-освітньому поступі пояснюється, передусім, глибинною, кореневою основою, що сягає найдавніших часів, має міцній стовбур для вічно зеленої крони».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії. – С. 71.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Оцінюючи спадщину Анахарсія, український філософ В. С. Крисаченко вказує на її повчальність для сучасників. По-перше, Анахарсій сповідував справжню синівську любов до своєї землі, високо цінував звичаї рідного народу; по-друге, він палко любив рідну мову і відстоював її перед чужинцями; по-третє, Анахарсій стояв на сторожі людських моральних цінностей; по-четверте, він сміливо кинув виклик «сильним світу», був унікальним у відстоюванні людських і етнічних прав; по-п’яте, дав повчальний приклад для збереження етнічної ідентичності в умовах експансії іноетнічного середовища. Збагатившись еллінською культурою, Анахарсій залишився сином свого народу».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Валентин Семенович Крисаченко (нар. 1953 р.) – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…істиною є те, що скіф Анархасис користувався безсумнівним авторитетом у найвидатніших грецьких (та й не тільки у них) мужів. На його судження (&quot;що у скіфів немає флейтисток, тому що у них немає виноградників&quot;) посилається Аристотель. На ваговитість вчинків Анахарсиса розраховує Ціцерон, виступаючи з приводу аграрних законів: &quot;Або скіф Анахарсис зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це&quot;. Пліній у своїй “Природничій історії” звертає увагу ще на одне видатне відкриття скіфів: якщо Анахарсис винайшов гончарний круг, то &quot;скіф Лід&quot; відкрив &quot;мистецтво злютовування та змішування міді&quot;. А що то означало для розвитку цивілізації – неважко збагнути: адже ціла доба в людській історії йменувалась &quot;бронзовою&quot;. Час від часу до повчального спадку Анахарсиса звертався і Сенека... І цей перелік далеко не вичерпано.&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Людина і довкілля'''. – Кн. 1. – С. 39–40.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Твори'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Письма Анахарсиса''' / Анахарсис // Антология кинизма. Антисфен. Диоген. Кратет. Керкид. Дион : фрагменты сочинений кинических мыслителей / изд. подготовил И. М. Нахов. – Москва : Наука, 1984. – С. 210–216. – (Памятники философской мысли).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсиса''' / Анахарсис // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд., автор вступ. розділів, біогр. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 40–45. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсія''' / Анахарсій // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anah_book_01.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 15–18&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Література'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1890. – Т. 1а (полутом 2). – С. 713. – Режим доступа: '''http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Анахарсис'''. – Дата обращения: 09.12.2016.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь.''' – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 2. – С. 713.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Краткая литературная энциклопедия''' / гл. ред. А. А. Сурков. – Москва : Сов. энцикл., 1961. – Стб. 461–462.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 К78'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anaharsij 79.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 79&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;. – Режим доступу: '''http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&amp;I21DBN=EIU&amp;P21DBN=EIU'''. – Дата звернення: 09.12.2016.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия ''': в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 2. – С. 562.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Словарь античности ''': пер. с нем. / редкол.: В. И. Кузищин (отв. ред.) и др. – Москва : Прогресс, 1989. – С. 32.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) С48'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Античная мудрость''' : [сборник] / сост. В. В. Лавский. – Ростов-на-Дону : МарТ : Феникс, 2010. – С. 41–44. – (Мудрость человечества).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Геродот.''' Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Москва : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197–198. &lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) Г39'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Диоген Лаэртский.''' О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : Астрель, 2011. – С. 86–87.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф Д46'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 41–45.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''&lt;br&gt; <br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 65, 67–71, 84, 116.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Мудрець античності з Подніпров’я : [про Анахарсіса] / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 7–11.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Золин П. М.''' Анахарсис – экономист… / П. М. Золин // Академия Тринитаризма [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: '''http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02111094.htm'''. – Название с экрана. – Дата обращения: 09.12.2016.<br /> &lt;li&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 136–139.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф К44'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 17–20. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: '''http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/'''.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Крисаченко В. С.''' Анахарсис: початки формування геополітичного образу України / В. С. Крисаченко // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 36–40. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Мозговий І.''' Анахарсіс як мислитель на рубежі двох цивілізацій / Іван Мозговий, Ярослав Мозговий // Світогляд – філософія – релігія : зб. наук. праць / ДВНЗ «Українська акад. банківської справи НБУ», Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ; за заг. ред. І. П. Мозгового. – Суми, 2011. – Вип. 1. – С. 58–66.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С24'''<br /> &lt;li&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець – скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; НАН України, Ін-т археології. – Київ : Наук. думка, 2001. – 99 с.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Р89'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Секст Эмпирик.''' Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик ; вступ. ст. и пер. с древнегреч. А. Ф. Лосева ; АН СССР, Ин-т философии. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 69, 71–72. – (Философское наследие).&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С28'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 1.2 : Скіфська доба та елементи античної цивілізації на теренах України: погляди Анахарсія. – С. 20–27.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' З плутархового «Життя Солона». Солон і Анахарзіс : [поема] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1975. – Т. 7. – С. 561–563.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Фотогалерея'&gt;<br /> &lt;gallery widths=200px heights=280px &gt;<br /> File:A1.JPG|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 137.&lt;/small&gt;<br /> File:anah_img_04.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я. '''Галерея античных философов. – Т. 1. – С. 138.&lt;/small&gt;<br /> File:anah_img_05.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов. – Т. 2. – С. 485.&lt;/small&gt;<br /> File:Anaharsis bronzova statuetka.jpg|&lt;small&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець-скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; Ін-т археології НАН України. – Київ : Наук. думка, 2001. – С. 83. – (Сторінки історії України).&lt;/small&gt;<br /> &lt;/gallery&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D1%81&diff=4622 2019-08-29T09:41:14Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Anah_img_01.jpg|150px|left]]<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;'''Анахарсіс&lt;br&gt;<br /> (Анахарсій, Анахарсис Скіфський) (грец. Ἀνάχαρσις)&lt;br&gt;<br /> (остання чверть VII ст. до н. е. – середина VI ст. до н. е.) –&lt;br&gt;<br /> скіфський мудрець VI ст. до н. е. За деякими античними&lt;br&gt;<br /> авторами, його відносили до канонічної групи “Семи мудреців”.'''<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;hr style=&quot;height:70pt; visibility:hidden;&quot; /&gt;<br /> &lt;spoiler text='Життя та діяльність'&gt;<br /> &lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато інших. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Сосикрат пише, що в Афіни Анахарсіс прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Євкрата. Герміпп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Київ : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця ... – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Но, не успев досказать до конца напрасное слово,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».&lt;br&gt;(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса Іван Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«Скіф Анахарзіс, князівського роду,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Окраса й слава скіфського народу,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Почувши, що в Афінах молодий ще&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Афінець Солон та піднявся вже найвище&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Понад ровесних і наукою, й умом&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;І промишляє теж над вітчини добром,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поміркував: «Хоча дорога й як далека,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поїду й розіжву чудного того грека»&lt;br&gt;(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX ст. завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 14).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки. Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17). <br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17–18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють пустих речей”, їм не властиве марнослів’я (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного й сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошва власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни … Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме. Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія є суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).&lt;/p&gt;<br /> <br /> [[Файл:Podpis.png|right|200px]]&lt;br&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Відомі вчені та авторитетні джерела про Анахарсіса'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Геродот (близько 485 до н. е. – близько 425 до н. е.) – давньогрецький історик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллеспонт, він приплив до Кізіка, і побачивши, як кізікенці святкують величне свято на честь Матері богів, Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху і вся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсій і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і ледве побачив Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди. Проте мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсій із боку батька був дядьком Ідантірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка. Якщо таке було походження Анахарсія, то його вбив його брат, бо Ідантірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто вбив Анахарсія».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;&lt;b&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Геродот&lt;/b&gt;. Геродота турійця ... – С. 197.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Страбон (близько 64/63 р. до н. е. — близько 23/24 р. н. е.) – грецький історик і географ&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;[[Файл:Strabon.JPG|center|500px]]&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Страбон'''. География / Страбон ; пер., ст. и коммент. Г. А. Стратановского ; под общ. ред. С. Л. Утченко ; ред. пер. О. О. Крюгер. – [Ленинград] : Наука, 1964. – С. 277. &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Сенека Луцій Анней (близько 4 до н. е. – 65 н. е.) – римський філософ-стоїк і державний діяч&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсіс, – каже Посійдоній, – винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Сенека Л. А.''' Моральні листи до Луцілія / Л. А. Сенека ; переклав з латини А. Содомора. – [Вид. 2-ге]. – Київ : Основи, 1999. – С. 369.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Секст Емпірик (друга половина ІІ – початок ІІІ ст.) – античний філософ, представник школи античного скептицизму&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…Анахарсис Скифский исключал, как говорят, критическое восприятие, к какой бы науке оно ни относилось, и сильно порицал греков, если они его сохраняли».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Секст Эмпирик'''. Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 71. – (Философское наследие).&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Діоген Лаертський (перша половина ІІІ століття) – давньогрецький історик філософії&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;«Мудрецами почитались следующие мужи: Фалес, Солон, Периандр, Клеобул, Хилон, Биант, Питтак; к ним причисляют также Анахарсиса Скифского, Мисона Хенейского, Ферекида Сиросского, Эпименида Критского, а некоторые и тирана Писистрата. Вот кто были мудрецы».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Диоген Лаэртский'''. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 58.<br /> &lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Про суспільно-економічні погляди Анахарсія можна судити з його листів-звернень до Солона та інших правителів кінця VI – початку V ст. до н. е…<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Тут вжито поняття товару, справедливої ціни, тканини, що належать до економічних і виробничих категорій. Вони не тільки свідчать про високий рівень економічного мислення, але й розвинутість товарно-економічних відносин, інтенсивний обмін населення материкової України з еллінами. Відстоюючи гідність рідної мови, Анахарсій водночас виходив з економічної необхідності спілкування між народами».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 68.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Отже, є багато прямих і опосередкованих доказів того, що творчість Анахарсія з Подніпров'я, якого видатні елліни зараховували до семи мудреців античності, належить до надбань української і світової культури. Без урахування цього спадку мудреця з Подніпров'я не можна зрозуміти культурного розквіту Київської Русі, появи &quot;Правди Руської&quot; і бібліотеки Ярослава Мудрого, а відтак виникнення Острозької і Києво-Могилянської академій, наукових здобутків України в XIX–XX ст. Ця сув'язь яскравостей в українському науково-освітньому поступі пояснюється, передусім, глибинною, кореневою основою, що сягає найдавніших часів, має міцній стовбур для вічно зеленої крони».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії. – С. 71.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Оцінюючи спадщину Анахарсія, український філософ В. С. Крисаченко вказує на її повчальність для сучасників. По-перше, Анахарсій сповідував справжню синівську любов до своєї землі, високо цінував звичаї рідного народу; по-друге, він палко любив рідну мову і відстоював її перед чужинцями; по-третє, Анахарсій стояв на сторожі людських моральних цінностей; по-четверте, він сміливо кинув виклик «сильним світу», був унікальним у відстоюванні людських і етнічних прав; по-п’яте, дав повчальний приклад для збереження етнічної ідентичності в умовах експансії іноетнічного середовища. Збагатившись еллінською культурою, Анахарсій залишився сином свого народу».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Валентин Семенович Крисаченко (нар. 1953 р.) – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…істиною є те, що скіф Анархасис користувався безсумнівним авторитетом у найвидатніших грецьких (та й не тільки у них) мужів. На його судження (&quot;що у скіфів немає флейтисток, тому що у них немає виноградників&quot;) посилається Аристотель. На ваговитість вчинків Анахарсиса розраховує Ціцерон, виступаючи з приводу аграрних законів: &quot;Або скіф Анахарсис зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це&quot;. Пліній у своїй “Природничій історії” звертає увагу ще на одне видатне відкриття скіфів: якщо Анахарсис винайшов гончарний круг, то &quot;скіф Лід&quot; відкрив &quot;мистецтво злютовування та змішування міді&quot;. А що то означало для розвитку цивілізації – неважко збагнути: адже ціла доба в людській історії йменувалась &quot;бронзовою&quot;. Час від часу до повчального спадку Анахарсиса звертався і Сенека... І цей перелік далеко не вичерпано.&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Людина і довкілля'''. – Кн. 1. – С. 39–40.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Твори'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Письма Анахарсиса''' / Анахарсис // Антология кинизма. Антисфен. Диоген. Кратет. Керкид. Дион : фрагменты сочинений кинических мыслителей / изд. подготовил И. М. Нахов. – Москва : Наука, 1984. – С. 210–216. – (Памятники философской мысли).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсиса''' / Анахарсис // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд., автор вступ. розділів, біогр. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 40–45. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсія''' / Анахарсій // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anah_book_01.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 15–18&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Література'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1890. – Т. 1а (полутом 2). – С. 713. – Режим доступа: '''http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Анахарсис'''. – Дата обращения: 09.12.2016.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь.''' – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 2. – С. 713.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Краткая литературная энциклопедия''' / гл. ред. А. А. Сурков. – Москва : Сов. энцикл., 1961. – Стб. 461–462.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 К78'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Anaharsij 79.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 79&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;. – Режим доступу: '''http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&amp;I21DBN=EIU&amp;P21DBN=EIU'''. – Дата звернення: 09.12.2016.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия ''': в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 2. – С. 562.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Словарь античности ''': пер. с нем. / редкол.: В. И. Кузищин (отв. ред.) и др. – Москва : Прогресс, 1989. – С. 32.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) С48'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Античная мудрость''' : [сборник] / сост. В. В. Лавский. – Ростов-на-Дону : МарТ : Феникс, 2010. – С. 41–44. – (Мудрость человечества).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Геродот.''' Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Москва : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197–198. &lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) Г39'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Диоген Лаэртский.''' О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : Астрель, 2011. – С. 86–87.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф Д46'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 41–45.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''&lt;br&gt; <br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 65, 67–71, 84, 116.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Мудрець античності з Подніпров’я : [про Анахарсіса] / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 7–11.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Золин П. М.''' Анахарсис – экономист… / П. М. Золин // Академия Тринитаризма [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: '''http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02111094.htm'''. – Название с экрана. – Дата обращения: 09.12.2016.<br /> &lt;li&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 136–139.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф К44'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 17–20. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: '''http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/'''.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Крисаченко В. С.''' Анахарсис: початки формування геополітичного образу України / В. С. Крисаченко // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 36–40. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Мозговий І.''' Анахарсіс як мислитель на рубежі двох цивілізацій / Іван Мозговий, Ярослав Мозговий // Світогляд – філософія – релігія : зб. наук. праць / ДВНЗ «Українська акад. банківської справи НБУ», Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ; за заг. ред. І. П. Мозгового. – Суми, 2011. – Вип. 1. – С. 58–66.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С24'''<br /> &lt;li&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець – скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; НАН України, Ін-т археології. – Київ : Наук. думка, 2001. – 99 с.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Р89'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Секст Эмпирик.''' Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик ; вступ. ст. и пер. с древнегреч. А. Ф. Лосева ; АН СССР, Ин-т философии. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 69, 71–72. – (Философское наследие).&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С28'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 1.2 : Скіфська доба та елементи античної цивілізації на теренах України: погляди Анахарсія. – С. 20–27.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' З плутархового «Життя Солона». Солон і Анахарзіс : [поема] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1975. – Т. 7. – С. 561–563.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Фотогалерея'&gt;<br /> &lt;gallery widths=300px heights=280px perrow=2&gt;<br /> File:A1.JPG|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 137.&lt;/small&gt;<br /> File:anah_img_04.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я. '''Галерея античных философов. – Т. 1. – С. 138.&lt;/small&gt;<br /> File:anah_img_05.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов. – Т. 2. – С. 485.&lt;/small&gt;<br /> File:Anaharsis bronzova statuetka.jpg|&lt;small&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець-скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; Ін-т археології НАН України. – Київ : Наук. думка, 2001. – С. 83. – (Сторінки історії України).&lt;/small&gt;<br /> &lt;/gallery&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D1%81&diff=3728 2016-11-28T12:05:03Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Anah_img_01.jpg|150px|left]]<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;'''Анахарсіс&lt;br&gt;<br /> (Анахарсій, Анахарсис Скіфський) (грец. Ἀνάχαρσις)&lt;br&gt;<br /> (остання чверть VII ст. до н. е. – середина VI ст. до н. е.) –&lt;br&gt;<br /> скіфський мудрець VI ст. до н. е. За деякими античними&lt;br&gt;<br /> авторами, його відносили до канонічної групи “Семи мудреців”.'''<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;hr style=&quot;height:70pt; visibility:hidden;&quot; /&gt;<br /> &lt;spoiler text='Життя та діяльність'&gt;<br /> &lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;50 сентенцій Анахарсіса згадувалися у творах багатьох філософів та істориків античної та візантійської доби. На нього посилалися Аристотель, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Пліній, Сенека та багато інших. Збірка з 10 листів, які приписуються Анахарсісу, датується III ст. до н. е. і свідчить про величезний інтерес до його особистості з боку кініків (лат. cynici) – найбільш значної сократичної школи грецької філософії.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відомості про Анахарсіса містяться у творах давньогрецьких авторів. Життєписом Анахарсіса цікавилися Геродот, Страбон та ін. Походив Анахарсіс з царського роду. Багато подорожував різними країнами та Елладою (сучасна Греція). Тривалий час жив в Афінах, Спарті. Вивчав звичаї греків, уклад життя та культуру, критично їх переосмислював, ідеалізував північні народи, був патріотом своєї батьківщини. Збереглося зауваження Анахарсіса, в якому він зазначав, що розум його належить Елладі, а серце – Скіфії. Батько Анахарсіса – скіф, цар Гнур (син Ліка), мати – еллінка. Пізньоантичний історик філософії Діоген Лаертський повідомляє, що «Анахарсис, скиф, сын Гнура и брат Кадуида, скифского царя, по матери же эллин и оттого владевший двумя языками. Он сочинил стихи в 800 строк об обычаях скифских и эллинских в простоте жизни и в войне; а в свободоречии своем он был таков, что это от него пошла поговорка “говорить, как скиф”» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : АСТ : Астрель, 2011. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Сосикрат пише, що в Афіни Анахарсіс прибув на 48-у олімпіаду, в архонство Євкрата. Герміпп розповідає, що він з’явився біля будиночку Солона й звелів одному з рабів передати, що до господаря прийшов Анахарсіс, щоб його побачити і стати, якщо можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів передати, що друзів зазвичай заводять у себе на батьківщині. Але Анахарсіс одразу знайшовся і сказав, що Солон як раз у себе на батьківщині, то чому б йому не завести друга. І вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому кращим другом (Див.: Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 37).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Грецькі мислителі високо цінували Анахарсіса, нарекли “Мудрим” – за розум і красномовство та віднесли Анахарсіса – єдиного “варвара”, не елліна, до “семи мудреців”. Слід зазначити, що “… в античні часи рідко хто користувався такою повагою, як легендарні, напівміфічні “сім мудреців”. Вони були більше ніж вчені, політичні діячі, батьки нації – над ними витав ореол абсолютної мудрості, вони уособлювали початки давньогрецької цивілізації загалом. І один з цих напівбогів – скіф!” (Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 36). Грецький історик Геродот писав: “… серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія” (Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса “Історій” книг дев’ять, що їх називають музами / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Київ : Наук. думка, 1993. – С. 191). Статуя Анахарсіса з написом “Приборкай язик, черево, плоть” стояла в Афінах, де він мешкав певний час. Деякі дослідники вважають, що Анахарсіс винайшов гончарний круг та двозубий якір. Зокрема, Пліній у своїй “Природничій історії” серед видатних відкриттів, які зробили скіфи, називає відкриття Анахарсісом гончарного круга.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Згодом Анахарсіс повернувся до Скіфії і невдовзі загинув від руки рідного брата – царя Савлія. За свідченням Геродота, “він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот. Геродота турійця ... – С. 198). Існує й інша версія загибелі Анахарсіса, згідно з якою його було усунуто як можливого спадкоємця царя Савлія. Одні джерела стверджують, що він загинув на полюванні від стріли свого брата, вимовивши: “Розум оберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині” (Цит. за: Людина і довкілля. – Кн. 1. – С. 37). Інші вважають, що він загинув при здійсненні грецьких обрядів. Ознайомившись з традиціями та віруваннями греків, Анахарсіс, як вважають, захопився урочистими святами на честь богині Гери, охоронниці шлюбу й подружнього кохання. Повернувшись у Скіфію, спробував запровадити цей звичай на батьківщині. Під час проведення такого свята, влаштованого вдома, був вбитий царем Савлієм за спробу запровадити чужинські традиції. Діоген Лаертський присвятив Анахарсісу вірші:&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«После скитаний далеких Анахарсис в Скифию прибыл,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Чтоб уроженцев учить жизни на эллинский лад.&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Но, не успев досказать до конца напрасное слово,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Пал он, пернатой стрелой к миру бессмертных причтен».&lt;br&gt;(Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 86).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Окрасою й славою скіфського народу називає Анахарсіса Іван Франко у поемі “Солон і Анахарзіс” (З Плутархового “Життя Солона”):&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;«Скіф Анахарзіс, князівського роду,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Окраса й слава скіфського народу,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Почувши, що в Афінах молодий ще&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Афінець Солон та піднявся вже найвище&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Понад ровесних і наукою, й умом&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;І промишляє теж над вітчини добром,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поміркував: «Хоча дорога й як далека,&lt;br&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Поїду й розіжву чудного того грека»&lt;br&gt;(Франко І. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1976. – Т. 7. – С. 561). Французький вчений і письменник XVIII ст. Жан-Жак Бартелемі написав роман “Подорож молодого Анахарсіса Грецією” (“Voyage de jeune Anacharsis en Grece”) (1788, рос. переклад 1–9 томів, 1803–1819). Опис подорожі скіфа давав можливість ознайомитися з культурою та політичним устроєм Стародавньої Греції.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Відновлення інтересу до особистості Анахарсіса відбулося у XX ст. завдяки шведському вченому Я. Кіндстранду, який у книзі “Анахарсіс” (1981 р.) усупереч загальній думці стверджував, що Анахарсіс є скоріше міфічним героєм, ніж історичним.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Про світогляд Анахарсіса можна судити з його листів до тогочасних правителів і мислителів. Слід зазначити, що частина дослідників ставить під сумнів авторство Анахарсіса щодо листів. Існує думка, згідно якої автором листів є анонімний автор-кінік, який, використовуючи ім’я Анахарсіса, намагався довести рівність еллінів та варварів (Кисиль В. Я. Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 138). “Листи Анахарсія, – зазначав С. Злупко, – дозволяють створити образ цього видатного мислителя, який легко оперує економічними категоріями товару та ціни, мінових стосунків, обстоює демократично-гуманістичні цінності у взаєминах між людьми в період класичного рабства. Глибоко опанувавши надбаннями еллінської науки та культури, Анахарсій залишався патріотом своєї вітчизни, відстоював гідність і мову своїх краян. Ментальність роздумів Анахарсія співзвучна з ученнями раннього християнства та відповідає світоглядній традиції української економічної думки” (Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 14).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листах Анахарсіса піднімаються питання економічного розвитку скіфів і греків, аналізуються їхні торговельні відносини, дається характеристика їхнім звичкам і вдачі. Анахарсіс засуджує тиранію, виступає захисником пригноблених і палким патріотом своєї країни.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У зверненні до афінян, викликаному, очевидно, тим, що останні, як пише Анахарсіс, сміялися з його нечіткої грецької вимови, він пише: «Коли йде мова про цінності людей, не в мові справа, а в їх поглядах, котрими різниться і грек від грека» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15). У листі він аналізує корисну діяльність греків, пов’язану, зокрема, з розвитком економічних відносин з сусідніми народами. «Ви ввозите, – пише він, – до себе лікарів з Єгипту, стерничих – з Фіникії, робите покупки на ринку, не даючи за них понад те, чого вони варті, лише тільки тому, що продавці гарно теревенять по-грецьки. Ви купуєте, не задумуючись, у варварів, лише б вони продавали по справедливій ціні» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Анахарсіс привертає увагу до зовнішньої торгівлі греків з варварами, зокрема зі скіфами, підкреслює її важливість і корисність. Він вживає у листі такі категорії, як вартість, справедлива ціна. Щоправда, їх визначення Анахарсісом ми не маємо.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Майже у всіх відомих нам листах Анахарсіс засуджує жорстокість правителів і виступає на захист гноблених. У листі до Терея, жорстокого правителя Фракії, він пише: «Жоден розумний правитель не вбиває своїх підлеглих, як і гарний пастух, який ніколи не знущається над вівцями. Твоя ж країна вся вилюдніла й погано керується твоїми намісниками. Кожен дім доведений до такого злиденного стану, що не може бути корисним твоїм планам» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17). <br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Отже, йдеться не лише про співчуття гнобленим, а й про те, що подібне ставлення до підлеглих є невигідним самому правителю. Щоб зберегти царство, пише він, необхідно берегти тих, ким правиш, і не користуватись своєю владою лише для особистого збагачення.<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;У листі до Креза, володаря Лідії, яку Анахарсіс відвідав з дипломатичним дорученням, він не лише критикує його за скнарість, зажерливість, а й на цікавому прикладі ілюструє можливість втрати багатства. Він доводить необхідність «мати на увазі лише кінець», а не те, що вдалося в даний момент (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Нескінченій гонитві за багатством (а Крез, як відомо, був нечувано багатою людиною) Анахарсіс протиставляє життя і побут скіфів. «Скіфи, – писав він, – вільні від подібних бід. Вся земля в нас належить всім. Все, що вона приносить сама по собі, ми приймаємо, а до того, що приховує, ми не пориваємося. Оберігаючи нашу худобу від диких звірів, навзаєм ми отримуємо молоко і сир. Зброєю ми користуємось не для того, щоб нападати на інших, але у випадку необхідності для оборони» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17–18).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Безумовно, Анахарсіс дещо ідеалізує скіфів, але він виступає як патріот свого народу, своєї країни. Ця відданість своєму народу чітко проглядає у всіх листах Анахарсіса. Так, у листі до Солона він, віддаючи данину мудрості еллінів, підкреслює, що вони «ні в якому відношенні не мудріші варварів». У скіфів слова не розходяться з ділом, вони “не схвалюють пустих речей”, їм не властиве марнослів’я (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 15).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Значне місце у листах Анахарсіса посідають морально-філософські думки. Він прихильник свободи, «розумного й сповненого турбот життя», життя у єдності з природою, коли служать «взуттям – підошва власних ніг, постіллю – вся земля» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16). Багатство робить людину рабом. У листі до царського сина він пише: «У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 17).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Засуджує Анахарсіс пияцтво, заздрість та інші вади правителів. У листі тирану Гіппарху він пише: «Велика кількість незмішаного вина заважає виконувати свій обов’язок, оскільки воно пошкоджує душу, в якій прихована здатність людей до розсудливості… Тому, – радить він тирану, – залиш гральні кості та пияцтво, звернись до справ, завдяки яким ти будеш при владі, – роби добро друзям і прохачам…» (Українська економічна думка : хрестоматія. – С. 16).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Автор наукового видання “Еволюція теорії цінності в українській економічній думці” Ю. Ущаповський “перші натяки” на теорію цінності знаходить у листах Анахарсіса. Автор монографії зазначає: “У листі Анахарсія афінянам, у контексті роздумів про етичність мовних взаємин, нашу увагу привертає вживання терміну “справедлива ціна”… Анахарсій, на нашу думку, залишився на позиції етичної оцінки матеріального багатства. Тільки під таким кутом зору слід розглядати розуміння Анахарсієм справедливої ціни … Анахарсій не сприймає гроші як соціальний еталон цінності, як загальне мірило в процесі обмінних операцій. Про ставлення Анахарсія до грошей можна судити із його листа до царського сина: “У тебе флейти і повний гаманець, у мене стріли й лук. Тому ти раб, а я вільний … Якщо ж ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і сагайдак й жити разом із скіфами, то і в тебе з’являться усі наші гаразди”. Підтвердження негативного ставлення Анахарсія до грошей знаходимо також і у Цицерона: “Або скіф Анахарсій зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це”. Найбільш вагомим доказом схильності Анахарсія до морально-етичної оцінки багатства, обмінних операцій, грошей, на нашу думку, є використання його авторитету філософами-кініками для підтвердження достовірності своїх поглядів, а їх ставлення до матеріальних цінностей відоме. Можна висунути гіпотезу, що “справедлива ціна” у розумінні Анахарсія є суспільною цінністю блага, тобто своєрідною оцінкою блага суспільством … Щоб там не було, Анахарсій вжив термін “справедлива ціна” значно раніше як середньовічних схоластів, яким приписують введення зазначеного терміну, так і самого Арістотеля” (Ущаповський Ю. В. Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський. – Житомир, 2002. – С. 21, 25, 26, 27).<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Творчість Анахарсія має винятково важливе значення для розуміння української культурної ретроспективи і перспективи, тісного генетичного зв’язку з розвитком філософсько-етичної та економічної думки, її джерел і витоків, геополітично-світоглядних взаємовпливів. Одним із таких джерел була еллінська культура, з якою безпосередньо й опосередковано контактувало населення України. Очевидно, з тією культурою був обізнаний не лише Анахарсій, світогляд якого, передусім, позначився на мудрості стародавніх греків і римлян. Напевно були й менш відомі наддніпряни, які освоювали тогочасні культурні надбання цивілізації, щоб передати їх своїм співвітчизникам. Без врахування цих надбань, наукових і світоглядних традицій скіфської доби важко збагнути розквіт науки у Київській Русі, джерела мудрості Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, старокиївських святих, які передали свої духовні набутки наступним поколінням українських мислителів (Див.: Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10).&lt;/p&gt;<br /> <br /> [[Файл:Podpis.png|right|200px]]&lt;br&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Відомі вчені та авторитетні джерела про Анахарсіса'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Геродот (близько 485 до н. е. – близько 425 до н. е.) – давньогрецький історик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллеспонт, він приплив до Кізіка, і побачивши, як кізікенці святкують величне свято на честь Матері богів, Анахарсій дав урочисту обітницю Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принести жертву, так само, як він бачив у кізікенців, і що він улаштує всенічне святкування. Коли він прибув у Скіфію, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху і вся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсій і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тимпан і навісивши на себе священні зображення. Коли він справляв ці обряди, його побачив один скіф і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар і ледве побачив Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його. І тепер, коли хтось спитає скіфів про Анахарсія, вони твердять, що не знають його, саме через те, що він відвідав Елладу і справляв іноземні обряди. Проте мені розповів Тімн, представник Аріапейта, що Анахарсій із боку батька був дядьком Ідантірса, скіфського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка. Якщо таке було походження Анахарсія, то його вбив його брат, бо Ідантірс був сином Савлія, а Савлій був тим, хто вбив Анахарсія».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;&lt;b&gt;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Геродот&lt;/b&gt;. Геродота турійця ... – С. 197.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Страбон (близько 64/63 р. до н. е. — близько 23/24 р. н. е.) – грецький історик і географ&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;[[Файл:Strabon.JPG|center|500px]]&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Страбон'''. География / Страбон ; пер., ст. и коммент. Г. А. Стратановского ; под общ. ред. С. Л. Утченко ; ред. пер. О. О. Крюгер. – [Ленинград] : Наука, 1964. – С. 277. &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Сенека Луцій Анней (близько 4 до н. е. – 65 н. е.) – римський філософ-стоїк і державний діяч&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Анахарсіс, – каже Посійдоній, – винайшов гончарський круг, на якому ліплять посуд».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Сенека Л. А.''' Моральні листи до Луцілія / Л. А. Сенека ; переклав з латини А. Содомора. – [Вид. 2-ге]. – Київ : Основи, 1999. – С. 369.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Секст Емпірик (друга половина ІІ – початок ІІІ ст.) – античний філософ, представник школи античного скептицизму&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…Анахарсис Скифский исключал, как говорят, критическое восприятие, к какой бы науке оно ни относилось, и сильно порицал греков, если они его сохраняли».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Секст Эмпирик'''. Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 71. – (Философское наследие).&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Діоген Лаертський (перша половина ІІІ століття) – давньогрецький історик філософії&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;«Мудрецами почитались следующие мужи: Фалес, Солон, Периандр, Клеобул, Хилон, Биант, Питтак; к ним причисляют также Анахарсиса Скифского, Мисона Хенейского, Ферекида Сиросского, Эпименида Критского, а некоторые и тирана Писистрата. Вот кто были мудрецы».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Диоген Лаэртский'''. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – С. 58.<br /> &lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«Про суспільно-економічні погляди Анахарсія можна судити з його листів-звернень до Солона та інших правителів кінця VI – початку V ст. до н. е…<br /> &lt;/p&gt;&lt;p&gt;Тут вжито поняття товару, справедливої ціни, тканини, що належать до економічних і виробничих категорій. Вони не тільки свідчать про високий рівень економічного мислення, але й розвинутість товарно-економічних відносин, інтенсивний обмін населення материкової України з еллінами. Відстоюючи гідність рідної мови, Анахарсій водночас виходив з економічної необхідності спілкування між народами».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 68.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Отже, є багато прямих і опосередкованих доказів того, що творчість Анахарсія з Подніпров'я, якого видатні елліни зараховували до семи мудреців античності, належить до надбань української і світової культури. Без урахування цього спадку мудреця з Подніпров'я не можна зрозуміти культурного розквіту Київської Русі, появи &quot;Правди Руської&quot; і бібліотеки Ярослава Мудрого, а відтак виникнення Острозької і Києво-Могилянської академій, наукових здобутків України в XIX–XX ст. Ця сув'язь яскравостей в українському науково-освітньому поступі пояснюється, передусім, глибинною, кореневою основою, що сягає найдавніших часів, має міцній стовбур для вічно зеленої крони».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії. – С. 71.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;p&gt;«Оцінюючи спадщину Анахарсія, український філософ В. С. Крисаченко вказує на її повчальність для сучасників. По-перше, Анахарсій сповідував справжню синівську любов до своєї землі, високо цінував звичаї рідного народу; по-друге, він палко любив рідну мову і відстоював її перед чужинцями; по-третє, Анахарсій стояв на сторожі людських моральних цінностей; по-четверте, він сміливо кинув виклик «сильним світу», був унікальним у відстоюванні людських і етнічних прав; по-п’яте, дав повчальний приклад для збереження етнічної ідентичності в умовах експансії іноетнічного середовища. Збагатившись еллінською культурою, Анахарсій залишився сином свого народу».&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С.''' Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 10.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Валентин Семенович Крисаченко (нар. 1953 р.) – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> &lt;p&gt;«…істиною є те, що скіф Анархасис користувався безсумнівним авторитетом у найвидатніших грецьких (та й не тільки у них) мужів. На його судження (&quot;що у скіфів немає флейтисток, тому що у них немає виноградників&quot;) посилається Аристотель. На ваговитість вчинків Анахарсиса розраховує Ціцерон, виступаючи з приводу аграрних законів: &quot;Або скіф Анахарсис зміг рахувати гроші ні за що, а наші філософи не можуть зробити це&quot;. Пліній у своїй “Природничій історії” звертає увагу ще на одне видатне відкриття скіфів: якщо Анахарсис винайшов гончарний круг, то &quot;скіф Лід&quot; відкрив &quot;мистецтво злютовування та змішування міді&quot;. А що то означало для розвитку цивілізації – неважко збагнути: адже ціла доба в людській історії йменувалась &quot;бронзовою&quot;. Час від часу до повчального спадку Анахарсиса звертався і Сенека... І цей перелік далеко не вичерпано.&lt;br&gt;<br /> &lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Людина і довкілля'''. – Кн. 1. – С. 39–40.&lt;/small&gt;&lt;/p&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Твори'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Письма Анахарсиса''' / Анахарсис // Антология кинизма. Антисфен. Диоген. Кратет. Керкид. Дион : фрагменты сочинений кинических мыслителей / изд. подготовил И. М. Нахов. – Москва : Наука, 1984. – С. 210–216. – (Памятники философской мысли).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсиса''' / Анахарсис // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. / упоряд., автор вступ. розділів, біогр. довідок та комент. В. С. Крисаченко. – Київ : Заповіт, 1995. – Кн. 1. – С. 40–45. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''<br /> &lt;li&gt;'''Листи Анахарсія''' / Анахарсій // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 15–18.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Література'&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1890. – Т. 1а (полутом 2). – С. 713. – Режим доступа: '''http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Анахарсис'''&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь.''' – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 2. – С. 713.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Краткая литературная энциклопедия''' / гл. ред. А. А. Сурков. – Москва : Сов. энцикл., 1961. – Стб. 461–462.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 К78'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 79. – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?litera&amp;id=1124'''&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия ''': в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 2. – С. 562.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Словарь античности ''': пер. с нем. / редкол.: В. И. Кузищин (отв. ред.) и др. – Москва : Прогресс, 1989. – С. 32.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) С48'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Античная мудрость''' : [сборник] / сост. В. В. Лавский. – Ростов-на-Дону : МарТ : Феникс, 2010. – С. 41–44. – (Мудрость человечества).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф А72'''<br /> &lt;li&gt;'''Геродот.''' Геродота турійця з Галікарнаса «Історій» книг дев'ять, що їх називають муза / Геродот ; пер., передм. та прим. А. О. Білецького. – Москва : Наук. думка, 1993. – С. 191, 197–198. &lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(3) Г39'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Диоген Лаэртский.''' О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [ред. и авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев ; пер. с древнегреч. М. Л. Гаспарова]. – Москва : Астрель, 2011. – С. 86–87.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф Д46'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 41–45.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''&lt;br&gt; <br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 65, 67–71, 84, 116.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' Мудрець античності з Подніпров’я : [про Анахарсіса] / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 7–11.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Золин П. М.''' Анахарсис – экономист… / П. М. Золин // Академия Тринитаризма [Электронный ресурс]. – Режим доступа: '''http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02111094.htm'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 136–139.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф К44'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 17–20. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Крисаченко В. С.''' Анахарсис: початки формування геополітичного образу України / В. С. Крисаченко // Людина і довкілля : антологія : у 2 кн. – Київ : Заповiт, 1995. – Кн. 1. – С. 36–40. – (Міжнародний фонд &quot;Відродження&quot;).&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''57 Л93'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Мозговий І.''' Анахарсіс як мислитель на рубежі двох цивілізацій / Іван Мозговий, Ярослав Мозговий // Світогляд – філософія – релігія : зб. наук. праць / ДВНЗ «Українська акад. банківської справи НБУ», Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ; за заг. ред. І. П. Мозгового. – Суми, 2011. – Вип. 1. – С. 58–66.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С24'''<br /> &lt;li&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець – скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; НАН України, Ін-т археології. – Київ : Наук. думка, 2001. – 99 с.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Р89'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Секст Эмпирик.''' Сочинения : в 2 т. / Секст Эмпирик ; вступ. ст. и пер. с древнегреч. А. Ф. Лосева ; АН СССР, Ин-т философии. – Москва : Мысль, 1975. – Т. 1. – С. 69, 71–72. – (Философское наследие).&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф С28'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Ю. В. Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 1.2 : Скіфська доба та елементи античної цивілізації на теренах України: погляди Анахарсія. – С. 20–27.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''&lt;br&gt;<br /> &lt;li&gt;'''Франко І.''' З плутархового «Життя Солона». Солон і Анахарзіс : [поема] / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наук. думка, 1975. – Т. 7. – С. 561–563.&lt;br&gt; <br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''У1 Ф83'''<br /> &lt;/ul&gt;&lt;/spoiler&gt;&lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text='Фотогалерея'&gt;<br /> &lt;gallery widths=300px heights=280px perrow=2&gt;<br /> файл:A1.JPG|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов : в 2 т. / В. Я. Кисиль, В. В. Рибери. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т. 1. – С. 137.&lt;/small&gt;<br /> файл:anah_img_04.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я. '''Галерея античных философов. – Т. 1. – С. 138.&lt;/small&gt;<br /> файл:anah_img_05.jpg|&lt;small&gt;'''Кисиль В. Я.''' Галерея античных философов. – Т. 2. – С. 485.&lt;/small&gt;<br /> файл:Anaharsis bronzova statuetka.jpg|&lt;small&gt;'''Русяєва А. С.''' Славетний мудрець-скіф Анахарсіс / А. С. Русяєва ; Ін-т археології НАН України. – Київ : Наук. думка, 2001. – С. 83. – (Сторінки історії України).&lt;/small&gt;<br /> &lt;/gallery&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%9F%D1%96%D1%85%D0%BD%D0%BE_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&diff=3590 2016-10-28T12:55:51Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Pihno.JPG|left|150px]]&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Піхно Дмитро Іванович&lt;br&gt;<br /> (1 (13) січня 1853 – 29 липня (11 серпня) 1913) – &lt;br&gt;<br /> український та російський фінансист, економіст&lt;br&gt;<br /> та державний діяч кінця ХІХ – початку ХХ століття.<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> <br /> <br /> &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Життя та діяльність&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;Дмитро Іванович Піхно народився на хуторі Нестерівка Чигиринського повіту Київської губернії у селянській родині. Його батько утримував млин на хуторі у місцині, яку впродовж багатьох десятиліть місцеві жителі називали «Піхнов хутір». Вже на схилі віку Іван Піхно почав працювати управителем маєтку одного з «піонерів» цукрового виробництва в Україні Яхненка. Ця своєрідна зміна соціального статусу дозволила колишньому селянину приписатися до чигиринського міщанського товариства, а його дітям в анкетах у графі «походження» писати «з міщан».&lt;/p&gt;<br /> Сім’я Івана Піхна була багатодітною: з дружиною Євдокією Ігнатівною він виховував сімох дітей. Змалку Іван Піхно привчав дітей до важкої селянської праці та разом з цим вважав за необхідне давати й уроки з азів грамотності. Дмитро ріс кмітливим хлопчиком, досить рано навчився читати і писати, виконувати нескладну облікову роботу на млині. Зважаючи на здібності сина, батько не пожалкував коштів і в 1862 році направив вчитися до другої Київської гімназії. Тут у шостому класі вже успішно навчався його старший син, який допоміг Дмитру написати заяву про вступ на ім’я директора гімназії. Проте сімейних статків вистачило тільки на оплату першого семестру навчання Дмитра, а з другого він вже навчався за рахунок опікунського фонду як здібний, але неплатоспроможний гімназист. У той час «в городе существовала спасительная Сулимовка. Когда-то богатый помещик Сулима оставил капитал для помощи бедным гимназистам. Там было общежитие, где их кормили и одевали. Сверх того, перейдя в старшие классы, будущий Дмитрий Иванович стал давать уроки младшим сулимовцам, или, как тогда говорилось – репетировал их, за что платили особо. От платы за учение Дмитрий Иванович был освобожден и в гимназии, и в университете (бедных, если они успевали в учебе, освобождали от платы). Впоследствии он не раз повторял: «Мое образование стоило мне шесть рублей, которые я заплатил за первое полугодие в гимназии»», – зазначається у мемуарах пасинка Д. Піхна В. В. Шульгіна – відомого громадського та політичного діяча (Шульгин В. В. Тени, которые проходят / В. В. Шульгин. – Санкт-Петербург : Нестор-История, 2012. – С. 89).<br /> <br /> Дмитро виправдав сподівання родини: у 1869 році з відзнакою закінчив гімназію. Проте йому було лише шістнадцять років, а до вищих навчальних закладів брали з сімнадцяти. Тому юнак рік пропрацював домашнім вчителем в сім’ї відомого педагога Костянтина Дмитровича Ушинського.<br /> <br /> У 1870 році Дмитро Піхно вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира, де почав спеціалізуватися по цивільному праву. Але вже в останні роки навчання під впливом професора '''[[Бунге Микола Християнович|&lt;span style=&quot;color:blue;&quot;&gt;М. Х. Бунге&lt;/span&gt;]]''' захопився проблемами політекономії та поліцейського права. Студентське життя у губернському місті було нелегким. Щоб виглядати більш-менш пристойно серед сокурсників, переважно дітей дворян та багатих підприємців, син мельника вимушений був у вільний від занять час працювати: давати приватні уроки та писати статті у київські газети і журнали. Та це аж ніяк не вплинуло на результати навчання. Авторитет Піхна серед студентів був настільки великим, що ті довірили першокурснику ще у 1871 році очолити юридичний гурток. На відміну від багатьох подібних гуртків університету, на юридичному розглядали виключно спеціальні фахові та наукові питання та майже зовсім оминали політику. Концентрація Піхна на здобутті знань та науковій творчості принесла свої плоди. Так, за твір «Исторический очерк мер гражданских взысканий по русскому праву» він отримав золоту медаль, а після закінчення у 1874 році університету був залишений стипендіатом на кафедрі державного права (в кінці 1874 року був переведений на кафедру поліцейського права) для підготовки дисертації. Треба зазначити, що під час навчання в університеті Д. І. Піхно працював у початковій школі, заснованій сім’єю Шатових у передмісті Києва Деміївці. Ця діяльність значно вплинула на його подальшу долю. Пізніше, ставши викладачем в університеті, а згодом і членом Державної ради, він завжди пам’ятав про потреби та проблеми початкової і середньої освіти. Ним була розроблена і затверджена низка законопроектів, спрямованих на підтримку початкової та середньої шкіл. Окрім того, він до смерті був попечителем Ставецької сільськогосподарської школи Київської губернії (Див.: Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. Пихно / А. Б. Мухин // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 8, Менеджмент. – 2002. – Вып. 2 (№ 16). – С. 148–149).<br /> <br /> Під впливом професора київського університету М. Х. Бунге молодий науковець захопився економічною теорію, примкнув до лав ліберально налаштованих «бунгістів» та став одним з найулюбленіших учнів свого вчителя. У 1876 році, склавши магістерський екзамен з політичної економії і поліцейського права, Піхно захистив дисертацію на тему «Коммерческие операции Государственного банка» та отримав звання магістра поліцейського права. Як зазначають професори М. В. та А. М. Лушнікови, «Н. Х. Бунге, представляя его, подчеркнул, что это замечательное сочинение в ряду не только русских, но и иностранных. В этой магистерской диссертации сказывалась общность научных интересов ученика и учителя. Н. Х. Бунге посвятил теории кредита докторскую диссертацию, его ученик магистерскую диссертацию посвящает анализу деятельности главного кредитного учреждения России. Эта магистерская диссертация была первой работой, в которой анализировались операции государственного банка. После краткой характеристики дореформенных кредитных учреждений и описания причин, вызвавших реформу, автор дал детальный анализ операций банка со времени его основания (1860 г.) по 1875 г.» (Лушникова М. В. Российская школа финансового права: портреты на фоне времени : монография / М. В. Лушникова, А. М. Лушников ; М-во образования и науки Рос. Федерации, Ярослав. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. – Ярославль : ИНДИГО, 2013. – С. 613). З 1877 року він як приват-доцент почав читати лекції на кафедрі політичної економії і статистики Київського університету.<br /> <br /> У цей же період розкрилися і неабиякі журналістські здібності Дмитра Івановича. Свої гострі, редакційно майже бездоганні, проте далеко неоднозначні з наукової точки зору політичні та економічні статті він публікував переважно в газеті «Киевлянин» як штатний експерт з економічних та юридичних питань. Головним редактором газети на той час був київський професор В. Я. Шульгін (1822–1878). Піхно повністю поділяв редакційну політику газети і вважав, що вирішення «національного питання» в Україні є одним з пріоритетів у подоланні фінансово-економічної кризи, яка охопила імперію. «Киевлянин» на той час вважався прогресивним виданням, яке на своїх шпальтах закликало до проведення негайних економічних реформ. Саме з цим виданням пов’язані головні моменти в житті Д. І. Піхна. Як високоосвіченого економіста та людину здравомислячу, його поступово почали залучати до практичної роботи громадських та урядових установах (Див.: Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. – С. 149).<br /> <br /> У 1878 році В. Я. Шульгін помер і головним редактором газети «Киевлянин» був призначений Д. І. Піхно. У той же рік він одружився з вдовою Шульгіна, яка була значно молодшою за свого померлого чоловіка та мала доньку і сина.<br /> <br /> У 1879–1880 роках Піхно залучався до роботи Київської підкомісії з дослідження залізничної справи в Росії. Тодішній керуючий Південно-Західною залізницею граф С. Ю. Вітте так писав про Піхна: «Этот Дмитрий Иванович Пихно, в сущности говоря, человек недурной, мало образованный в заграничном смысле: за границей мало бывал, совсем не знает языков, не знает заграничную науку, совсем не знает культуру заграничную, но по природе он человек умный; долго был профессором (кажется, статистики, во всяком случае какой-то экономической науки) в Киеве; был редактором «Киевлянина»; вообще он представляет собою человека, довольно выдающегося в общественной деятельности России» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания, 1849–1911 гг. / С. Ю. Витте. – Москва : Мысль, 1991. – С. 109).<br /> <br /> Мабуть Дмитро Іванович на той час і сам відчував, що йому бракує теоретичного та практичного іноземного досвіду. Він домігся дозволу керівництва університету і у 1883–1884 роках перебував у тривалому закордонному науковому відрядженні, метою якого була підготовка докторської дисертації.<br /> <br /> З 1884 р. Д. І. Піхно обіймав посаду екстраординарного професора Київського університету. У 1885 р. вчений, за запрошенням міністра фінансів М, Х. Бунге, перейшов на службу до його міністерства на посаду урядовця з особливих доручень, а з 1886 р. став членом новозапровадженної Ради у залізничних справах. У 1887 р., у зв’язку з переміщенням М. Х. Бунге на посаду голови Комітету міністрів, Дмитро Іванович пішов з міністерства фінансів через розбіжності з новим міністром і повернувся до Києва. «Однако, – як зазначав В. Шульгін, – его успели уже произвести в чин действительного статского советника. Он сделался особой IV класса – «его превосходительством». Вместе с тем он стал наследственным дворянином, то есть и дети его стали дворянами» (Шульгин В. Годы. Дни. 1920 / В. Шульгин. – Москва : Новости, 1990. – С. 109). У 1888 р. Д. І. Піхно здобув науковий ступень за дослідження «Железнодорожные тарифы : Опыт исследования цены железнодорожной перевозки» та отримав посаду ординарного професора кафедри політичної економії у Київському університеті.<br /> <br /> Цікаво, що С. Ю. Вітте почав свою наукову діяльність у галузі фінансів з тієї ж тематики, але дещо раніше, і став деякою мірою опонентом Д. І. Піхна. Більш того, вони вели постійну полеміку на сторінках періодичних видань з питань фінансування залізниць. Піхно займав у цій полеміці більш ліберальну позицію, однак і він не був категоричним противником державної експлуатації залізниць, хоча і не підтримував зайвого державного втручання у справи приватних товариств. С. Ю. Вітте писав: «Полемика наша с Пихно по поводу тарифов дала ему материал для составления докторской диссертации, которую он написал через 1–2 года после издания моей книги «Принципы железнодорожных тарифов». Эта диссертация была представлена в Киевский университет для получения учёной степени доктора финансового права. Таким образом, благодаря полемике, которую я вёл с Пихно, он сделался доктором финансового права и ординарным профессором в университете» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания. – С. 113).<br /> <br /> Професор Піхно присвятив викладацькій та науковій роботі в Київському університеті майже 25 років. Як згадував В. Ф. Романов, «Д. И. Пихно был внешне плохой лектор; глухой голос, манера тянуть «е-е», пока найдется подходящее выражение мысли, повторение за подлежащим соответственного местоимения, например: «наука „е-е“ она» и т. д. Но все окупалось серьезностью и, главное, искренней любовью к науке профессора. Поэтому, несмотря на «левое» настроение большинства студентов, консерватор Пихно пользовался должным уважением. На первой своей лекции он дал нам понять значение Университета – Universitas litterarum, по сравнению с различными специальными учебными заведениями; здесь, говорил он, читаются все науки; студенты в стенах Университета имеют возможность слушать лекции по любому, интересующему их предмету, а не только по своей специальности, а главное, путем постоянного обмена сведениями и мнениями с товарищами-студентами различных факультетов, расширять свой умственный кругозор. Пихно был прав: ни одно учебное заведение, кроме Университета, не дает больших возможностей к широкому гуманитарному образованию, к выработке цельного миросозерцания; специалисты – технологи, путейцы, электротехники и проч. работают гораздо усерднее и больше, но лучшие из них – обычно проходили раньше через Университет» (Романов В. Ф. Старорежимный чиновник. Из личных воспоминаний от школы до эмиграции, 1874–1920 гг. / В. Ф. Романов. – Санкт-Петербург : Нестор-Историк, 2012. – С. 49–50). Д. І. Піхно підготував багато талановитих науковців, опублікував чимало наукових праць з юриспруденції та політичної економії. Вчений виконав великий обсяг дослідницької статистичної роботи. Так, у 1897 році він взяв участь в організації та проведенні Всеросійського перепису населення.<br /> <br /> Прослуживши на посаді професора кафедри економічних наук до 1902 р., Д. І. Піхно вийшов у відставку за станом здоров’я, але не полишив наукової та публіцистичної діяльності. Також він займався проблемами розвитку сільського господарства. За його ініціативою у Києві були організовані Товариство взаємного страхування землеробів Південно-Західного краю, Курси для сільськогосподарських службовців при Київському політехнічному інституті і Пенсійно-ощадна каса для сільськогосподарських службовців та робітників. Остання установа не знайшла підтримки серед землевласників і її діяльність була припинена. За його ж ініціативою у Києві виникло Товариство боротьби з заразними хворобами, яке заснувало Київський бактеріологічний інститут.<br /> <br /> Революційні події 1905–1907 років Піхно зустрів досить негативно. Він очолив реакційне Київське відділення так званого Союзу Російського Народу. У 1905 р. Д. І. Піхно пише ряд політичних статей, які були видані окремою книгою під назвою «В осаде». С. Ю. Вітте писав: «…Когда в 1905 г. вспыхнула так называемая наша революция, то Пихно сразу, как сумасшедший, ринулся на правую сторону и, сделавшись адептом «Союза русского народа», начал проповедовать самые крайние реакционные мысли в «Киевлянине»… Вследствие такого крайнего черносотенного направления, конечно, Пихно был сделан членом Государственного совета и теперь там отличается своими черносотенными взглядами» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания. – С. 113).<br /> <br /> 5 березня 1906 р. Д. І. Піхно було призначено членом Державної ради з річним утримуванням у розмірі 10 тисяч рублів та з пенсією за 25-літню службу у 2 тисячі 400 рублів. 4 квітня 1907 р. прізвище Д. І. Піхно знову було внесено до списку присутніх членів Державної ради. Він увійшов до правої групи і став членом її бюро. З цього часу Д. І. Піхно обирався до фінансової комісії і багаторазово до особливих комісій та узгоджувальних комісій для обговорення багатьох законопроектів. Д. І. Піхно був одним з кращих ораторів Державної ради.<br /> <br /> Відносно цього призначення «…Император Николай ІІ сказал: «Я нахожу необходимым назначать членами Гос. Совета людей русских и крепких. Таковым первым моим кандидатом является проф. Пихно – редактор «Киевлянина». Уведомьте его об этом и передайте ему вместе с тем мою надежду, что он будет продолжать свое полезное издание и по назначению членом Гос. Совета»» (Цит. за: Черная сотня : историческая энциклопедия / [сост. А. Д. Степанов, А. А. Иванов ; отв. ред. О. А. Платонов]. – Москва : Институт русской цивилизации, 2008. – С. 397).<br /> <br /> Одночасно з виконанням обов’язків члена Державної ради, з 1908 р. Д. І. Піхно працював мировим суддею Ковельського округу, а з 1911 р. – Ковельського та Острозького округів.<br /> <br /> Прибічник тотальної русифікації України і Білорусії, Піхно був обраний ще й почесним членом Київського Клубу Руських Націоналістів, членом Руських Зборів, Всеросійського Національного Союзу. У 1908 році він став ініціатором створення та одним із співзасновників Руського Окраїнного Товариства, метою якого було зміцнення російської державності в західних губерніях імперії.<br /> <br /> Проте, не зважаючи на офіційну позицію своєї партії з економічних питань, Піхно наукову істину ставив вище політичної доцільності. Так він, разом з іншим київським професором А. Я. Антоновичем, був чи не єдиним політиком у стані чорносотенців, який розумів необхідність проведення реформ П. А. Столипіна і відкрито виступив на їх підтримку.<br /> <br /> 29 липня 1913 року, перебуваючи на злеті своєї політичної кар’єри, Дмитро Іванович Піхно несподівано помер від серцевого нападу. Похований на хуторі Агатовка Острозького повіту Волинської губернії.<br /> <br /> Найбільш відомими науковими творами з творчої спадщини вченого стали: «Исторический очерк мер гражданского взыскания по русскому праву» (1874 р.), «Коммерческие операции Государственного банка» (1876 р.), «О чиншевом владении» (1877 р.), «Торгово-промышленные стачки» (1885 р.), «Закон спроса и предложения. (К теории ценности)» (1886 р.), «Политическая экономия» (1887 р.), «Железнодорожные тарифы. (Опыт исследования цены железнодорожной перевозки)» (1888 р.), «Основания политической экономии» (1890 р., 2-ге вид. – 1899 р.), «Значение для России хлебных цен (По поводу кн. „Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства“)» (1897 р.), «Финансовые заметки» (1909 р.).<br /> <br /> Найбільш ґрунтовно питання політичної економії викладені Піхном у праці «Основания политической экономии». Автор дає визначення предмета і метода політичної економії, показує її зв’язок з іншими науками та роль в практичній діяльності.<br /> <br /> «Политическая экономия или наука о народном хозяйстве, – пише Піхно, – изучает хозяйственные явления в народной жизни и внутренние законы, которым подчинены эти явления» (Пихно Д. И. Основания политической экономии / Д. И. Пихно. – Киев, 1890. – Вып. 1. – С. 1). Автор деталізує це визначення через аналіз таких категорій, як господарство, корисність, потреби, цінність, багатство. «Предмет этой науки, – пише він, – изучение общественной стороны хозяйственной деятельности». «Политическая экономия ставит себе целью исследование … экономических законов» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 8).<br /> <br /> Цікавою є постановка вченим питання про метод дослідження політичної економії. Політична економія, за його висловом, має справу зі складними явищами, тому в дослідженні не можна користуватись штучно поставленим дослідом, за допомогою якого виділяються для аналізу окремі сторони явищ. Піхно називає чотири методи дослідження: 1) метод одиничних, або конкретних спостережень; 2) метод масових спостережень, або статистичний; 3) історичний; 4) дедуктивний. Він застерігає щодо захоплення дедуктивним методом і разом з тим наголошує, що в теоретичних науках він є необхідним. Піхно заперечує застосування чисто математичного методу, яке перетворило б «экономические вопросы в математические теоремы» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 12).<br /> <br /> Систему політичної економії Піхно будує за схемою: потреби, виробництво, розподіл, споживання. «Производство, распределение и потребление хозяйственных благ, – пише автор, – составляют три главных процесса, из которых слагается хозяйственная жизнь; а потребности служат руководящей силою, направляющею эти процессы» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 14).<br /> <br /> Дослідження політичної економії Піхно починає з аналізу потреб, розкриває їхню сутність, джерела, розробляє їх детальну класифікацію. На основі цього аналізу автор робить висновок про те, що потреби служать і початковим стимулом господарської діяльності, викликаючи цю діяльність, і постійним її керівником саме тому, що від «направления в развитии потребностей и изменения их зависит направление и изменения хозяйственной жизни» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 38). Варте уваги зауваження Піхна про те, що йдеться не про якісь непевні і мрійні побажання, а лише про такі потреби, які дійсно збуджують господарську діяльність і мають засоби для їх задоволення.<br /> <br /> Д. Піхно розуміє і з’ясовує значення потреб в житті суспільства. Їх розвиток забезпечує гармонійний розвиток як окремих осіб, так і суспільства в цілому. І що важливо, необхідно, щоб мала місце «соответствие между потребностями частных лиц и общественных союзов, из которых слагается народ» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 39).<br /> <br /> Аналіз виробництва вчений починає з його визначення: «Производством называется хозяйственная деятельность, направленная на добывание полезностей и приспособление их к человеческим потребностям» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 40).<br /> <br /> Аналізуючи продуктивні сили, або «фактори виробництва», вчений, керуючись «загальноприйнятою класифікацією», виділяє три фактори: 1) природу, 2) працю і 3) капітал. Але до них він додає четверту категорію – 4) культурно-історичні сили народу.<br /> <br /> Д. Піхно дає досить детальну характеристику кожного фактора і визначає їх роль у господарській діяльності. Праця з економічного погляду у Піхна – це зусилля людини, спрямоване на досягнення якоїсь мети. «Труд, достигающий известной полезной цели, будет трудом производительным» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 46). Капітал – це результати минулої господарської діяльності, що служать для полегшення і посилення подальшої діяльності. Важливим є висновок Піхна про роль четвертого фактора виробництва. «Производительность трёх основных факторов – природы, труда и капитала оказывается весьма различной в зависимости от культурно-исторических условий народного хозяйства или, говоря иначе, от культурно-исторических сил народа» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 67–68). Вчений підкреслює, що народ не лише нагромаджує речовий капітал, а й створює духовні блага і сили, які переходять із покоління в покоління. Ці сили, що оточують людину, можуть або сприяти зміцненню народного господарства, або відігравати негативну роль. Їх вплив, зазначає Піхно, не можна визначити чітко, але на нього необхідно зважати. «Важнейшие из этих сил, постоянно воздействующих на хозяйственную деятельность как отдельных лиц, так и всего народа, следующие: нравы и обычаи, мораль, образованность, энергия, дух предприимчивости, законодательство и общественный строй жизни» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 68). Він не лише називає ці фактори, а й чітко розкриває роль кожного з них у суспільному виробництві. Отже Піхно, по суті, аналізує позаекономічні фактори суспільного розвитку, які становлять основу інституціоналізму. Інституціоналізм, як напрям суспільно-економічної думки, на той час ще не склався. Мова могла йти лише про його джерела, пов’язані з історичною школою, представники якої підкреслювали значення етичних, психологічних і особливо правових факторів у господарському розвитку. Піхно, як і Бунге, – прихильник історичної школи. Він сприймає її інституційно-емпіричні традиції. В «Основаниях политической экономии» Піхно, зокрема, посилається на В. Рошера і запозичує у нього класифікацію видів праці. Вчений високо оцінює Кніса. Разом з тим у Піхна інституціональний елемент посідає важливіше місце. «Культурно-історичні сили народу» автор виділив в окремий фактор, впливу якого він надавав великого значення. А це дає підстави твердити, що Піхна слід вважати одним із засновників інституціоналізму.<br /> <br /> Теорію розподілу Піхно поділяє на дві частини: 1) теорію обміну, або обігу господарських благ, і 2) теорію доходів. У теорію обміну він відповідно включає вчення про цінність, ринок, про засоби сполучення і торгівлю.<br /> <br /> Безумовно центральне місце в теорії обміну відводиться категорії цінності. Піхно, як і Бунге, – прихильник теорії попиту і пропонування. І якщо Бунге накреслив лише її загальні контури, то Піхно присвячує їй спеціальну працю: «Закон спроса и предложения. (К теории ценности)» (1886). Цю працю, або, як пише Піхно, «этюд», він називає вступною главою до іншого спеціального дослідження про цінність. І дійсно це – фактично глава його праці «Основания политической экономии». Вже у вступі до праці Піхно пише, що в основу дослідження «положено учение о спросе и предложении Мальтуса и Германа» (Пихно Д. И. Закон спроса и предложения / Д. И. Пихно. – Киев, 1886. – С. 2).<br /> <br /> Але більш ґрунтовно і послідовно Д. Піхно досліджує категорію цінності у праці «Основания политической экономии». Він, як і Бунге, заявляє про важливість і складність дослідження цієї категорії і підкреслює її велике значення в системі економічних наук. Д. Піхно висловив цікаву думку про зв’язок цієї категорії з усіма господарськими процесами. «Ценность возникает из производства, как его результат; она окончательно определяется в обмене, как меновая ценность и цена, и в то же время в значительной мере зависит от условий потребления» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 130).<br /> <br /> Отже, перш за все, цінність виникає з виробництва, як його результат. Але це твердження абсолютно не збігається з наступним визначенням цінності автором. Піхно починає з того, що ототожнює цінність і придатність, які служать для задоволення людських потреб і або надаються природою як готовий дар, або є результатом певних труднощів, зусиль, пов’язаних з їх придбанням.<br /> <br /> Саме уявлення про труднощі придбання «годности» надає останній нову якість, що зветься «ценностью». Таким чином цінність – це суб’єктивна оцінка «годности» і визнання труднощів її добування. «Момент этого сознания, – пише Піхно, – есть, следовательно, момент возникновения ценности, который внешним образом выражается в стремлении к фактическому или юридическому присвоению ценности частным лицом или обществом» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 131).<br /> <br /> Отже йдеться про усвідомлення цінності. Якщо вона виникає в окремих осіб, які оцінюють придатність речі і труднощі її придбання, то така індивідуальна оцінка створює «'''индивидуальную ценность'''». Якщо придатність речі і труднощі її придбання визнаються суспільством, «то ценность превращается в общественную». Залежно від мети придбання цінності Д. Піхно виділяє '''суб’єктивну''' й '''об’єктивну''' цінність.<br /> <br /> Аналізує автор і таку категорію, як «меновая ценность». Мінова цінність – це «способность потребностей к обмену», це їхня купівельна сила (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 132). Визначення однієї цінності з допомогою певної кількості іншої цінності Піхно називає '''ціною'''. Кожна мінова угода передбачає двох контрагентів, що відчужують одні цінності і набувають інші, або їх грошовий еквівалент.<br /> <br /> Д. Піхно визначає «меновою ценность или цену», а часом ототожнює їх, коли пише про «меновою ценность или цену» і ставить питання про її величину. «Меновая ценность или цена» встановлюється в залежності від двох складових, що визначають цінність, а саме: придатності речі і трудності її придбання. Саме ці елементи оцінюються учасниками угоди. «Эта двусторонняя оценка, со всеми входящими в неё субъективными и объективными моментами, побуждениями, силами и внешними условиями, носит техническое название спроса и предложения» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 133).<br /> <br /> Д. Піхно дає визначення попиту і пропозиції і підкреслює, що йдеться про платоспроможний попит, тобто забезпеченість угоди коштами. Мінова угода відбудеться тоді, коли оцінки учасників угоди співпадуть, тобто коли співпадуть попит і пропозиція.<br /> <br /> Вчений ставить цікаве питання: за яких умов попит і пропозиція співпадуть, зрівняються, адже мова не може йти про однаковість бажань. Бажання представників попиту і представників пропозиції – протилежні. Визначення мінової цінності відбувається через поєднання, врівноваження економічних факторів. Їх визначення вимагає дослідження елементів попиту і пропозиції. Піхно проводить відповідний їх детальний аналіз і робить висновок, що визначальним елементом попиту є платоспроможність покупця, а пропозиції – витрати виробництва.<br /> <br /> «Совокупность элементов спроса и предложения в их взаимодействии вообще и в каждом данном случае, – робить висновок автор, – оправдывают цену продукта или услуги» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 153). Вчений детально і послідовно, що притаманно йому, як досліднику, прослідковує взаємодію елементів попиту і пропозиції та визначає їх роль в ціноутворенні. Він виділяє різні форми ціноутворення: 1) встановлення ціни індивідуальною оцінкою; 2) встановлення ціни ринком; 3) встановлення ціни законом і звичаєм. Панівною формою є процес ринкового ціноутворення. Вчений висловив цікаві думки з приводу процесів ціноутворення, розглянув вплив різних факторів на формування ринкових цін, зокрема, показав роль конкуренції і монополії.<br /> <br /> Як бачимо, Піхно проблемі цінності приділяє велику увагу. У її визначенні він стоїть на суб’єктивно-психологічних позиціях. Цінність у нього – це суб’єктивна оцінка придатності (корисності) суб’єкта. Основна увага в дослідженні приділяється міновій цінності та ціні.<br /> <br /> У класиків основна проблема теж – мінова цінність. Своє завдання її представники бачили в тому, щоб виявити об’єктивну основу ціни товарів, «природну ціну». Таку основу вони пов’язували з працею. Фактична, або ринкова ціна коливається навколо природної ціни під впливом попиту і пропозиції. Отже, у класиків не попит і пропозиція визначають мінову цінність і ціну. Останні формуються незалежно від співвідношення попиту і пропозиції, які впливають лише на ринкову ціну. У Піхна вони її визначають.<br /> <br /> Варте уваги розуміння Піхном ролі держави в економічному житті суспільства. Перш за все, він високо оцінює цю роль, проте зазначає, що мова «может быть не о том, уместно ли вмешательство государства в хозяйственную деятельность, а о целесообразных границах такого вмешательства» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме / Д. И. Пихно. – Киев, 1889. – С. 4). Різні погляди на роль держави ускладнюють розуміння цього питання. Піхно робить, на наш погляд, правильний висновок, що «вопрос не может быть решен по одному какому-либо принципу раз и навсегда и для всех случаев, он решается по совокупности данных обстоятельств и условий исторических» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. – С. 4).<br /> <br /> Д. І. Піхно, аналізуючи конкретно питання зовнішньої торгівлі, схиляється до свободи торгівлі, але «не виключає опікування держави». Загальний його висновок полягає в тому, що держава повинна спрямувати «свои усилия и заботы на создание общих благоприятных для народного хозяйства условий и на воспитание и укрепление производительных сил народа общими положительными мерами, служащими всем отраслям промышленности» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. – С. 25).<br /> <br /> Одним із важливих питань, яке стояло в центрі уваги представників різних напрямів економічної думки в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., було аграрно-селянське питання і шляхи його вирішення. Цього питання торкається Піхно, обговорюється воно на сторінках редагованого ним «Киевлянина». Білімович у своїх спогадах зазначає, що це питання завжди турбувало Піхна, може тому, що він сам селянського роду і сільському господарству надавав першорядного значення в економічному розвитку країни. Ще 1882 р. він відгукнувся на проблему переселення селянства, опублікувавши брошуру «К переселенческому вопросу», в якій дав оцінку цьому процесові, яка розходилась з офіційною.<br /> <br /> У 90-х роках у літературі жваво обговорювалось питання про ціни на хліб, викликане їх зниженням на світових ринках. Група московських економістів і, зокрема, Чупров та Посніков опублікували працю «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства» (1897), в якій доводили, що для Росії низькі ціни вигідні, тому що селянин не продавець, а покупець хліба. Блискучу критику цієї позиції московських авторів дав Піхно у праці «Значение для России хлебных цен (По поводу книги «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства)» (1897). Думку московських авторів він назвав неправильною і тенденційною та висловився на підтримку «заможної верстви селянства» як «здорового ферменту і соціальної опори для покращення становища й усієї іншої маси».<br /> <br /> Д. Піхно виступає прихильником великого господарства, упорядкованого і процвітаючого, як сили «высшего технического знания и капитала, а в связи с этим – арены более смелой и широкой предприимчивости и прогресса» (Пихно Д. И. Влияние некоторых экономических условий на сельское хозяйство / Д. И. Пихно. – Киев, 1901. – С. 17). Разом з тим він наголошує на необхідності розвитку середніх і дрібних господарств, на мирному їх співіснуванні.<br /> <br /> Д. І. Піхно – противник общини. Він – прихильник приватної селянської власності на землю. В рецензії на працю О. Поснікова «Общинное землевладение» (1875) Піхно пише, що «автору не вдалося довести переваги общинного землеволодіння над приватною селянською власністю». Та й для цього немає жодних підстав. На противагу общині він віддає перевагу розвиткові селянського господарства, заснованого на приватній власності на землю. «Тільки право власності, – пише Піхно, – може дати землеробу ту енергію, яка вимагається від нього для переходу господарства від хижацьких форм експлуатації ґрунту до господарства, основаного на внесенні в землю значної підготовчої праці та капіталу і на ретельному догляді за землею» (Пихно Д. И. Главнейшие нужды русского сельского хозяйства / Д. И. Пихно. – Киев, 1902. – С. 15). Ліквідація общини дасть «землі господаря-власника» (Пихно Д. И. Главнейшие нужды русского сельского хозяйства. – С. 62). Цю думку і докази на користь вільних дрібних селянських господарств Піхно висловив і у праці «Раскрепощение крестьянской земли» (1908), написаній з нагоди закону 9 листопада 1906 року. Видання закону й інші заходи по звільненню надільної землі з общинної неволі, а селянського господарства з кайданів черезсмужжя і примусової сівозміни – все це створить умови появи здорових і вільних дрібних господарств замість хворих і кволих, що занепали в общинній неволі, опікуванні і в павутинні всіляких утисків (Див.: Пихно Д. И. Раскрепощение крестьянской земли / Д. И. Пихно. – Киев, 1908. – С. 44–45).<br /> <br /> М. Цитович у спогадах про Д. Піхна, висвітлюючи його діяльність, робить висновок про відмінність його поглядів від поглядів московських економістів, які дотримувались народницьких поглядів і бачили Росію як країну, що не має сприятливих умов для розвитку капіталізму. Піхно, навпаки, «…в фактах русской экономической жизни не усматривает никаких доказательств того, что наше отечество … должно идти другими путями, нежели те, какими до настоящего времени шел весь мир» (Цитович Н. М. Воззрения Д. И. Пихно в области экономической политики / Н. М. Цитович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цитовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 30). Цей погляд, притаманний представнику Київської школи, зазначає Цитович, не має нічого спільного як із народництвом, так і з марксизмом, який з’явився в Росії у 90-х роках ХІХ ст. на противагу народництву.<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Відомі вчені та авторитетні джерела про Дмитра Івановича Піхна&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Володимир Карпович Дмитрієв (1868–1913) – російський економіст, математик і статистик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…все теории спроса и предложения, начиная с первых попыток и кончая такими «последними словами» науки, как, например, работа Пихно (Пихно Д. И. Закон спроса и предложения. Киев, 1886), представляющая в некотором роде сводку всего, что высказывалось по этому вопросу различными представителями этой теории, грешат одним общим им всем недостатком – давая подробное (даже иногда слишком подробное) ''описание'' явления, они совершенно не делают того, на что претендуют – ''объяснения'' анализируемого явления. В этом отношении работа Пихно является типичной для данного направления: перечислив с изумительной подробностью все факторы, могущие влиять на высоту цен, он заключает: «Перечисленные факторы цены... входят в действительной жизни в самые разнообразные комбинации, создающие видимое разнообразие цен и их колебания» (Пихно Д. И. Указ. соч. С. 85).<br /> <br /> Но по каким законам совершается взаимодействие этих факторов между собой, и какова функциональная зависимость между ними (или их равнодействующей) и ценой, –остается совершенно без рассмотрения».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Дмитриев В. К.''' Экономические очерки / В. К. Дмитриев. – Москва : Высш. шк. экономики, 2001. – С. 249–250.&lt;/small&gt;<br /> &lt;br /&gt;<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…теоретичні викладки Д. Піхна доволі чіткі й однозначні, доведені до високого рівня конкретизації, придатної для математичної формалізації. Однак Д. Піхно не надто захоплювався математичними методами, вважаючи їх недостатніми для розкриття складних господарських процесів і їх закономірностей. Водночас увесь характер роздумування, вся система теоретичних побудов, потреба у науковій доказовості сприяла адаптації економічної теорії до методів математичної формалізації».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 382.<br /> &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Микола Сергійович Шухов (1936–2007) – російський економіст, доктор економічних наук&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…наиболее глубокий анализ механизма спроса и предложения как факторов, определяющих высоту меновой ценности, дал Д. И. Пихно, которого высоко ценил В. К. Дмитриев, указывая что автор дал наиболее ценную сводку всего, что высказывалось по данному вопросу различными представителями этой теории. Перечислив с изумительной подробностью все факторы, могущие влиять на высоту цен, Д. И. Пихно заключает: «Перечисленные факторы входят в действительной жизни в самые разные комбинации, создающие видимое разнообразие цен и их колебания». Но по каким законам совершается взаимодействие между собой и какова функциональная зависимость между ними (или их равнодействующей) и ценой, Д. И. Пихно подробно не освещает, предоставив это делу будущего. Именно это, как известно, и установил В. К. Дмитриев.<br /> <br /> Д. И. Пихно резко выделяется среди современников как сторонник теории спроса и предложения. Хотя труды этого эконо¬миста относятся к 80-м и даже 90-м годам, на его теории спроса и предложения вовсе не отразилось влияние учения о предельной полезности. Элементами спроса, согласно этой теории, являются желания покупщика, которые определяются: 1) потребностью, 2) степенью годности, 3) трудностью приобретения. Элементы предложения основаны на желании отчуждения. Эти желания зависят: 1) от цели производства, 2) физических и экономических свойств отчуждаемого продукта, 3)организации производства, 4) трудности сбыта. В этой капитальной книге автор много внимания уделил установлению понятий индивидуальная ценность, общественная ценность, субъективная, объективная и меновая цен¬ность и цена, которую он анализирует с помощью закона спроса и предложения. По нашему мнению, Д. И. Пихно во многом предвосхитил теорию спроса – предложения А. Маршалла, книга которого «Принципы экономики» вышла в том же 1890 г.».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Шухов Н. С.''' Ценность и стоимость (опыт системного анализа) : [монография] / Н. С. Шухов. – Москва : Изд-во стандартов, 1994. – Вып. 1, ч. 2 : Теории ценности и стоимости в отечественной экономической науке. – С. 77. – (Экономическая мысль России: единство теории полезности и трудовой теории стоимости).&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Лариса Павлівна Горкіна (1941–2013) – український науковець, доктор економічних наук, професор, лауреат премії імені М. І. Туган-Барановського&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;«Питання про роль держави у розвитку економіки країни, яке Д. Піхно вважав «одним з найбільш важких питань в теорії і практиці, у державотворенні та економічній науці ...», залишалося в центрі його уваги і надалі. Критичний аналіз різних точок зору на цю проблему в її історичному розвитку привів ученого до висновку, що кореспондується з сучасним баченням проблеми. За умов достатньо розвинутої ринкової економіки, коли взаємозв'язок і взаємозалежність приватних господарств з народним господарством перетворює їх на органічну складову останнього, питання полягає «не в тому, чи доречне втручання держави у господарську діяльність, а в доцільних межах такого втручання. Це загальне питання, – підкреслював учений, – не може бути вирішене за одним якимось принципом раз і назавжди і для всіх випадків; воно розв'язується за сукупністю даних обставин і умов історичних»».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Історія народного господарства та економічної думки України''' : зб. наук. праць / ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot; ; [відп. ред. Т. І. Дерев’янкін]. – Київ, 2005. – Вип. 37–38. – С. 269.&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Енциклопедія «Фінансова думка України»&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«Свої політекономічні погляди найповніше виклав у підручнику «Основи політичної економії» (1899), який присвятив своєму вчителеві М. X. Бунге, засвідчивши цим ідентичність розуміння політекономічних проблем. Щоправда, порівняно зі своїм учителем Д. Піхно повніше і конкретніше сформулював політекономічні категорії, чіткіше окреслив їх систему. Зокрема, аналізуючи процес розподілу, учений розробив «систему розподілу» і дав характеристику елементам цієї системи (розглядаються поняття: «цінність», «ринок», «форми і засоби обміну», «торгівля» і т. п.)».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 316.&lt;/small&gt;<br /> <br /> «Д. Піхно зробив перший крок в українській економічній думці щодо ви¬ділення з економічної науки трьох таких її частин: політична економія (загальна або теоретична частина, яка викладає загальні принципи); економічна політика і наука державного упорядкування, яка включає в себе більш детальний аналіз різних галузей господарської діяльності із вказівкою державних заходів, які сприяють народному добробуту; державні фінанси (тобто наука про господарство власне держави та її органів)».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 339–340.&lt;/small&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Твори&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''В осаде''' : политические статьи / Д. И. Пихно. – Киев, 1905. – 399, 128 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В016277'''<br /> &lt;li&gt;'''Влияние некоторых экономических условий на сельское хозяйство.''' Речь в собрании членов Киевского общества сельского хозяйства по случаю его двадцатипятилетия 14 февраля 1901 г. / Д. И. Пихно. – Киев, 1901. – 22 с. – Отт. из № 47 «Киевлянина» за 1901.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в:'' '''НБУВ, відділ газетних фондів'''<br /> &lt;li&gt;'''Железнодорожные тарифы''' : Опыт исследования цены железнодорожной перевозки [Электронный ресурс] / Д. И. Пихно. – Киев : Типолитогр. И. Н. Кушнерева и К°, 1888. – VIII, 255 с. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076470'''<br /> &lt;li&gt;'''Закон спроса и предложения.''' К теории ценности / Д. И. Пихно. – Киев, 1886. – [4], ІІ, 3–132 с. – Отд. отт. из &quot;Унив. известий&quot; 1885 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076666'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 085313'''<br /> &lt;li&gt;'''Значение для России хлебных цен''' : (По поводу книги «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства») / Д. И. Пихно. – Киев, 1897. – 144 с. – Из &quot;Киевлянина&quot;, №№ 69, 72 и 74. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076395'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''А 84677'''<br /> &lt;li&gt;'''Коммерческие операции Государственного банка''' [Электронный ресурс]. Вып. 1. I. Учреждение Государственного банка. II. Общий обзор операций. III. Средства Государственного банка / Дмитрий Пихно. – Киев : Унив. тип., 1876. – [2], II, 121 с. – Из &quot;Унив. известий&quot; 1876 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076471'''<br /> &lt;li&gt;'''Основания политической экономии''' / Д. И. Пихно. – Киев, 1890. – Вып. 1. – [2], IV, [2], 168 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 152611/1'''<br /> &lt;li&gt;'''Основания политической экономии''' / Д. И. Пихно. – 2-е изд. – Киев, 1899. – Вып. 1. – [2], IV, 176 с. ; Вып. 2. – 260 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 94804'''<br /> &lt;li&gt;'''Основи політичної економії''' / Д. Піхно // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 274–283.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;li&gt;'''Про свободу міжнародної торгівлі та протекціонізм''' / Д. І. Піхно // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Екон. думка, 2010. – Т. 3, ч. 1 : Хрестоматія. – С. 357–367.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336(09) Ф59'''<br /> &lt;li&gt;'''Торгово-промышленные стачки''' [Электронный ресурс] : [Доклад, читанный в заседании Киевского юридического общества 13 апреля 1885 года] / Д. Пихно. – Киев : Унив. тип., 1885. – [2], 100 с. – Отд. отт. из &quot;Университетских известий&quot; 1885 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076665'''<br /> &lt;li&gt;'''Финансовые заметки''' [Электронный ресурс] / Д. И. Пихно – Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, [1909]. – 48 с. – Извлеч. из &quot;Киевлянина&quot;, 1909. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076472'''<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Література&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1898. – Т. 23а (полутом 46). – С. 748. – Режим доступу: '''https://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Пихно,_Дмитрий_Иванович'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь'''. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 46. – С. 748.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''<br /> &lt;li&gt;'''Экономическая энциклопедия. Политическая экономия''' : в 4 т. / гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1979. – Т. 3. – С. 241.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э40'''<br /> &lt;li&gt;'''Юридична енциклопедія''' : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2002. – Т. 4. – С. 524.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''34 Ю70'''<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия''' : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 37. – С. 10.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''<br /> &lt;li&gt;'''Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г.''' : энциклопедия : в 2 т. / рук. проекта, отв. ред. Ю. А. Петров. – Москва : РОССПЭН, 2009. – Т. 2. – С. 283–284.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33С1 Э40'''<br /> &lt;li&gt;'''Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 315–340.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336(09) Ф59'''<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2011. – Т. 8. – С. 263–264. – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?libid=7074'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''<br /> &lt;li&gt;'''Амет В.''' Преодоление себя и времени / В. Амет. – Ярославль, 2003. – С. 89–91.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) А61'''<br /> &lt;li&gt;'''Билимович А. Д.''' Памяти Д. И. Пихно / А. Д. Билимович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цытовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 3–17.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В0306135'''<br /> &lt;li&gt;'''Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1834–1884)''' / сост. и изд. под ред. В. С. Иконникова. – Киев, 1884. – С. 553. – Режим доступу: '''http://www.rare.univ.kiev.ua/ukr/showbook/showbook.php3?0477576'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 199254'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича&lt;/font&gt;''':'' '''378(К.ун-т)'''<br /> &lt;li&gt;'''Витте С. Ю.''' Избранные воспоминания, 1849–1911 гг. / С. Ю. Витте. – Москва : Мысль, 1991. – С. 109–111, 112–113.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С)1 В54'''<br /> &lt;li&gt;'''Горкіна Л. П.''' Піхно Дмитро Іванович / Л. П. Горкіна // Фінанси. Бюджет. Податки : національна та міжнародна термінологія : у 3 т. / Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, Держ. навч.-наук. установа «Акад. фін. упр.» ; за ред. Т. І. Єфименко. – Київ, 2010. – Т. 1. – С. 394–400.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НПБ України&lt;/font&gt;''':'' '''В62064'''<br /> &lt;li&gt;'''Горкіна Л. П.''' Погляди Д. І. Піхна на основні аспекти економічної політики держави / Л. П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot; ; [відп. ред. Т. І. Дерев’янкін]. – Київ, 2005. – Вип. 37–38. – С. 264–276.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33С1 І-90'''<br /> &lt;li&gt; '''Гриценко І. С.''' Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920 / І. С. Гриценко ; [редкол.: Л. В. Губерський, Г. І. Балюк, І. А. Безклубний та ін.]. – Київ : Либідь, 2009. – С. 135–138.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича&lt;/font&gt;''':'' '''СФ 1629956'''<br /> &lt;li&gt;'''Зінченко О. В.''' Представники України в Державній раді Російської імперії : монографія / Олена Зінченко. – Харків : НТМТ, 2013. – С. 66–75. – Режим доступу: '''http://dspace.nulau.edu.ua/bitstream/123456789/1853/1/Zinchenko_1906-1917_2013.pdf'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''ВА759376'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посіб. / С. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 207–210.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 379–382.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' «Основи політичної економії» Д. Піхна / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 171–175.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''<br /> &lt;li&gt;'''История русской экономической мысли''' / АН СССР, Ин-т экономики ; под ред. А. И. Пашкова, Н. А. Цаголова. – Москва : Соцэкгиз, 1959. – Т. 2, ч. 1. – С. 52–53.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) И90'''<br /> &lt;li&gt;'''Історія економічних учень''' : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., виправ. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 2. – С. 150–151.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) І-90'''<br /> &lt;li&gt;'''Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Незабутні постаті''' : довідково-біографічне вид. / [редкол.: Скопенко В. В. (голова), авт.-упоряд. О. Матвійчук, Н. Струк]. – Київ : Світ успіху, 2005. – С. 129.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''37 К38'''<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київський нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 191–198. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''<br /> &lt;li&gt;'''Коцюбинский Д. А.''' Русский национализм в начале ХХ столетия : Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза / Д. А. Коцюбинский. – Москва : РОССПЭН, 2001. – С. 347–348, 351–354.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1ФС К75'''<br /> &lt;li&gt;'''Кришталь В. В.''' Дмитрий Иванович Пихно – ученый с активной общественной позицией [Электронный ресурс] / В. В. Кришталь // Экономическое возрождение России. – 2010. – № 2 (24). – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Kryshtal.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 144–148&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.<br /> &lt;li&gt;'''Кудласевич О.''' Українські джерела теорії підприємництва : монографія / О. М. Кудласевич ; [наук. ред. В. В. Небрат] ; НАН України, ДУ &quot;Ін-т економіки та прогнозування НАН України&quot;. – Київ : ДУ &quot;Ін-т економіки та прогнозування НАН України&quot;, 2014. – 256 с. – С. 103–107: економічні погляди Д. Піхна.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К88'''<br /> &lt;li&gt;'''Маршев В. И.''' История управленческой мысли : учебник / В. И. Маршев. – Москва : ИНФРА-М, 2010. – С. 415–424. – (Учебники экономического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги'': '''301 М30'''<br /> &lt;li&gt;'''Мухин А. Б.''' К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. Пихно [Электронный ресурс] / А. Б. Мухин // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 8, Менеджмент. – 2002. – Вып. 2 (№16). – С. 147–166. – Режим доступа: '''http://www.vestnikmanagement.spbu.ru/archive/pdf/28.pdf'''.<br /> &lt;li&gt;'''Новікова І. Е.''' Історичний розвиток банківської системи в Україні в умовах становлення ринкового господарства (друга половина XIX – початок XX ст.) : [монографія] / І. Е. Новікова. – Кам’янець-Подільський : Друг-Сервіс, 2011. – С. 126–127.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336.5/7 Н73'''<br /> &lt;li&gt;'''Д. И. Пихно''' / сост. А. Е. Кауфман. – СПб. [и др.] : Правда, 1907. – 32 с. – (Друзья и враги евреев ; № 17).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''АО262496'''<br /> &lt;li&gt;'''Професори Київського університету''' : біогр. довідник / Міністерство освіти і науки України, Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка ; упоряд. С. Ю. Алтухова та ін. – Київ, 2014. – С. 376 – 377.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''37 П84'''<br /> &lt;li&gt;'''Ретроспектива ринкових перетворень в Україні''': сучасний дискурс / [Л. П. Горкіна, С. О. Біла, В. В. Небрат та ін.] ; за ред. Л. П. Горкіної ; НАН України, Ін-т екон. та прогнозування. – Київ : ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot;, 2010. – 760 с. – С. 75–82: про Д. Піхна.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Р44'''<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 3.3 : Теорія цінності Дмитра Піхна. – С. 106–112.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Ідеї інституціоналізму в економічній думці України XIX - початку XX ст. [Електронний ресурс] : монографія / Ю. В. Ущаповський ; Київський нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана. – Київ : КНЕУ, 2012. – С. 150–152, 212–218. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''<br /> &lt;li&gt;'''Фещенко В. М.''' Деякі питання еволюції капіталізму в наукових працях економістів України на рубежі ХІХ – ХХ ст. / В. М. Фещенко // Дослідження з історії економічної думки в Україні (кінець XIX-XX ст.) / ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ : Наук. думка, 1996. – С. 38, 39, 43–44, 45, 46.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Д70'''<br /> &lt;li&gt;'''Фещенко В. М.''' Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини XIX-початку XX ст. : монографія / В. М. Фещенко. – Київ : КНЕУ, 2003. – С. 62–63, 67–70, 80–81, 95–97.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Ф47'''<br /> &lt;li&gt;'''Цитович Н. М.''' Воззрения Д. И. Пихно в области экономической политики / Н. М. Цитович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цытовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 18–34.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В0306135'''<br /> &lt;li&gt;'''Цитович М. М.''' Погляди Д. І. Піхна у сфері економічної політики [Електронний ресурс] : пер. з рос. / М. М. Цитович // Економічні праці викладачів КНЕУ (перша третина XX ст.): хрестоматія / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ &quot;Київ. нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана&quot; ; упоряд. С. Н. Антонюк. – Київ : КНЕУ, 2013. – С. 278–286. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33 Е45'''<br /> <br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Фотогалерея&quot;&gt;&lt;gallery widths=200px heights=220px perrow=2&gt;<br /> Файл:Pihno135.jpg|&lt;small&gt;'''Гриценко І. С.''' Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920 / І. С. Гриценко ; [редкол.: Л. В. Губерський, Г. І. Балюк, І. А. Безклубний та ін.]. – Київ : Либідь, 2009. – С. 135.&lt;/small&gt;<br /> Файл:Alma mater559.jpg|&lt;small&gt;'''Alma mater'''. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції. 1917-1920 : матеріали, документи, спогади : у 3 кн. / [уклад. В. А. Короткий]. – Київ : Прайм, 2000. – Кн. 1. – С. 559. – (Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників : засн. у 1994 році).&lt;/small&gt;<br /> Файл:V osade.jpg|&lt;small&gt;'''Пихно Д. И.''' В осаде : политические статьи / Д. И. Пихно. – Киев, 1905. – 128 с.&lt;/small&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%9F%D1%96%D1%85%D0%BD%D0%BE_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&diff=3589 2016-10-28T12:31:10Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Pihno.JPG|left|150px]]&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Піхно Дмитро Іванович&lt;br&gt;<br /> (1 (13) січня 1853 – 29 липня (11 серпня) 1913) – &lt;br&gt;<br /> український та російський фінансист, економіст&lt;br&gt;<br /> та державний діяч кінця ХІХ – початку ХХ століття.<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> <br /> <br /> &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Життя та діяльність&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;Дмитро Іванович Піхно народився на хуторі Нестерівка Чигиринського повіту Київської губернії у селянській родині. Його батько утримував млин на хуторі у місцині, яку впродовж багатьох десятиліть місцеві жителі називали «Піхнов хутір». Вже на схилі віку Іван Піхно почав працювати управителем маєтку одного з «піонерів» цукрового виробництва в Україні Яхненка. Ця своєрідна зміна соціального статусу дозволила колишньому селянину приписатися до чигиринського міщанського товариства, а його дітям в анкетах у графі «походження» писати «з міщан».&lt;/p&gt;<br /> Сім’я Івана Піхна була багатодітною: з дружиною Євдокією Ігнатівною він виховував сімох дітей. Змалку Іван Піхно привчав дітей до важкої селянської праці та разом з цим вважав за необхідне давати й уроки з азів грамотності. Дмитро ріс кмітливим хлопчиком, досить рано навчився читати і писати, виконувати нескладну облікову роботу на млині. Зважаючи на здібності сина, батько не пожалкував коштів і в 1862 році направив вчитися до другої Київської гімназії. Тут у шостому класі вже успішно навчався його старший син, який допоміг Дмитру написати заяву про вступ на ім’я директора гімназії. Проте сімейних статків вистачило тільки на оплату першого семестру навчання Дмитра, а з другого він вже навчався за рахунок опікунського фонду як здібний, але неплатоспроможний гімназист. У той час «в городе существовала спасительная Сулимовка. Когда-то богатый помещик Сулима оставил капитал для помощи бедным гимназистам. Там было общежитие, где их кормили и одевали. Сверх того, перейдя в старшие классы, будущий Дмитрий Иванович стал давать уроки младшим сулимовцам, или, как тогда говорилось – репетировал их, за что платили особо. От платы за учение Дмитрий Иванович был освобожден и в гимназии, и в университете (бедных, если они успевали в учебе, освобождали от платы). Впоследствии он не раз повторял: «Мое образование стоило мне шесть рублей, которые я заплатил за первое полугодие в гимназии»», – зазначається у мемуарах пасинка Д. Піхна В. В. Шульгіна – відомого громадського та політичного діяча (Шульгин В. В. Тени, которые проходят / В. В. Шульгин. – Санкт-Петербург : Нестор-История, 2012. – С. 89).<br /> <br /> Дмитро виправдав сподівання родини: у 1869 році з відзнакою закінчив гімназію. Проте йому було лише шістнадцять років, а до вищих навчальних закладів брали з сімнадцяти. Тому юнак рік пропрацював домашнім вчителем в сім’ї відомого педагога Костянтина Дмитровича Ушинського.<br /> <br /> У 1870 році Дмитро Піхно вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира, де почав спеціалізуватися по цивільному праву. Але вже в останні роки навчання під впливом професора '''[[Бунге Микола Християнович|М. Х. Бунге]]''' захопився проблемами політекономії та поліцейського права. Студентське життя у губернському місті було нелегким. Щоб виглядати більш-менш пристойно серед сокурсників, переважно дітей дворян та багатих підприємців, син мельника вимушений був у вільний від занять час працювати: давати приватні уроки та писати статті у київські газети і журнали. Та це аж ніяк не вплинуло на результати навчання. Авторитет Піхна серед студентів був настільки великим, що ті довірили першокурснику ще у 1871 році очолити юридичний гурток. На відміну від багатьох подібних гуртків університету, на юридичному розглядали виключно спеціальні фахові та наукові питання та майже зовсім оминали політику. Концентрація Піхна на здобутті знань та науковій творчості принесла свої плоди. Так, за твір «Исторический очерк мер гражданских взысканий по русскому праву» він отримав золоту медаль, а після закінчення у 1874 році університету був залишений стипендіатом на кафедрі державного права (в кінці 1874 року був переведений на кафедру поліцейського права) для підготовки дисертації. Треба зазначити, що під час навчання в університеті Д. І. Піхно працював у початковій школі, заснованій сім’єю Шатових у передмісті Києва Деміївці. Ця діяльність значно вплинула на його подальшу долю. Пізніше, ставши викладачем в університеті, а згодом і членом Державної ради, він завжди пам’ятав про потреби та проблеми початкової і середньої освіти. Ним була розроблена і затверджена низка законопроектів, спрямованих на підтримку початкової та середньої шкіл. Окрім того, він до смерті був попечителем Ставецької сільськогосподарської школи Київської губернії (Див.: Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. Пихно / А. Б. Мухин // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 8, Менеджмент. – 2002. – Вып. 2 (№ 16). – С. 148–149).<br /> <br /> Під впливом професора київського університету М. Х. Бунге молодий науковець захопився економічною теорію, примкнув до лав ліберально налаштованих «бунгістів» та став одним з найулюбленіших учнів свого вчителя. У 1876 році, склавши магістерський екзамен з політичної економії і поліцейського права, Піхно захистив дисертацію на тему «Коммерческие операции Государственного банка» та отримав звання магістра поліцейського права. Як зазначають професори М. В. та А. М. Лушнікови, «Н. Х. Бунге, представляя его, подчеркнул, что это замечательное сочинение в ряду не только русских, но и иностранных. В этой магистерской диссертации сказывалась общность научных интересов ученика и учителя. Н. Х. Бунге посвятил теории кредита докторскую диссертацию, его ученик магистерскую диссертацию посвящает анализу деятельности главного кредитного учреждения России. Эта магистерская диссертация была первой работой, в которой анализировались операции государственного банка. После краткой характеристики дореформенных кредитных учреждений и описания причин, вызвавших реформу, автор дал детальный анализ операций банка со времени его основания (1860 г.) по 1875 г.» (Лушникова М. В. Российская школа финансового права: портреты на фоне времени : монография / М. В. Лушникова, А. М. Лушников ; М-во образования и науки Рос. Федерации, Ярослав. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. – Ярославль : ИНДИГО, 2013. – С. 613). З 1877 року він як приват-доцент почав читати лекції на кафедрі політичної економії і статистики Київського університету.<br /> <br /> У цей же період розкрилися і неабиякі журналістські здібності Дмитра Івановича. Свої гострі, редакційно майже бездоганні, проте далеко неоднозначні з наукової точки зору політичні та економічні статті він публікував переважно в газеті «Киевлянин» як штатний експерт з економічних та юридичних питань. Головним редактором газети на той час був київський професор В. Я. Шульгін (1822–1878). Піхно повністю поділяв редакційну політику газети і вважав, що вирішення «національного питання» в Україні є одним з пріоритетів у подоланні фінансово-економічної кризи, яка охопила імперію. «Киевлянин» на той час вважався прогресивним виданням, яке на своїх шпальтах закликало до проведення негайних економічних реформ. Саме з цим виданням пов’язані головні моменти в житті Д. І. Піхна. Як високоосвіченого економіста та людину здравомислячу, його поступово почали залучати до практичної роботи громадських та урядових установах (Див.: Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. – С. 149).<br /> <br /> У 1878 році В. Я. Шульгін помер і головним редактором газети «Киевлянин» був призначений Д. І. Піхно. У той же рік він одружився з вдовою Шульгіна, яка була значно молодшою за свого померлого чоловіка та мала доньку і сина.<br /> <br /> У 1879–1880 роках Піхно залучався до роботи Київської підкомісії з дослідження залізничної справи в Росії. Тодішній керуючий Південно-Західною залізницею граф С. Ю. Вітте так писав про Піхна: «Этот Дмитрий Иванович Пихно, в сущности говоря, человек недурной, мало образованный в заграничном смысле: за границей мало бывал, совсем не знает языков, не знает заграничную науку, совсем не знает культуру заграничную, но по природе он человек умный; долго был профессором (кажется, статистики, во всяком случае какой-то экономической науки) в Киеве; был редактором «Киевлянина»; вообще он представляет собою человека, довольно выдающегося в общественной деятельности России» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания, 1849–1911 гг. / С. Ю. Витте. – Москва : Мысль, 1991. – С. 109).<br /> <br /> Мабуть Дмитро Іванович на той час і сам відчував, що йому бракує теоретичного та практичного іноземного досвіду. Він домігся дозволу керівництва університету і у 1883–1884 роках перебував у тривалому закордонному науковому відрядженні, метою якого була підготовка докторської дисертації.<br /> <br /> З 1884 р. Д. І. Піхно обіймав посаду екстраординарного професора Київського університету. У 1885 р. вчений, за запрошенням міністра фінансів М, Х. Бунге, перейшов на службу до його міністерства на посаду урядовця з особливих доручень, а з 1886 р. став членом новозапровадженної Ради у залізничних справах. У 1887 р., у зв’язку з переміщенням М. Х. Бунге на посаду голови Комітету міністрів, Дмитро Іванович пішов з міністерства фінансів через розбіжності з новим міністром і повернувся до Києва. «Однако, – як зазначав В. Шульгін, – его успели уже произвести в чин действительного статского советника. Он сделался особой IV класса – «его превосходительством». Вместе с тем он стал наследственным дворянином, то есть и дети его стали дворянами» (Шульгин В. Годы. Дни. 1920 / В. Шульгин. – Москва : Новости, 1990. – С. 109). У 1888 р. Д. І. Піхно здобув науковий ступень за дослідження «Железнодорожные тарифы : Опыт исследования цены железнодорожной перевозки» та отримав посаду ординарного професора кафедри політичної економії у Київському університеті.<br /> <br /> Цікаво, що С. Ю. Вітте почав свою наукову діяльність у галузі фінансів з тієї ж тематики, але дещо раніше, і став деякою мірою опонентом Д. І. Піхна. Більш того, вони вели постійну полеміку на сторінках періодичних видань з питань фінансування залізниць. Піхно займав у цій полеміці більш ліберальну позицію, однак і він не був категоричним противником державної експлуатації залізниць, хоча і не підтримував зайвого державного втручання у справи приватних товариств. С. Ю. Вітте писав: «Полемика наша с Пихно по поводу тарифов дала ему материал для составления докторской диссертации, которую он написал через 1–2 года после издания моей книги «Принципы железнодорожных тарифов». Эта диссертация была представлена в Киевский университет для получения учёной степени доктора финансового права. Таким образом, благодаря полемике, которую я вёл с Пихно, он сделался доктором финансового права и ординарным профессором в университете» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания. – С. 113).<br /> <br /> Професор Піхно присвятив викладацькій та науковій роботі в Київському університеті майже 25 років. Як згадував В. Ф. Романов, «Д. И. Пихно был внешне плохой лектор; глухой голос, манера тянуть «е-е», пока найдется подходящее выражение мысли, повторение за подлежащим соответственного местоимения, например: «наука „е-е“ она» и т. д. Но все окупалось серьезностью и, главное, искренней любовью к науке профессора. Поэтому, несмотря на «левое» настроение большинства студентов, консерватор Пихно пользовался должным уважением. На первой своей лекции он дал нам понять значение Университета – Universitas litterarum, по сравнению с различными специальными учебными заведениями; здесь, говорил он, читаются все науки; студенты в стенах Университета имеют возможность слушать лекции по любому, интересующему их предмету, а не только по своей специальности, а главное, путем постоянного обмена сведениями и мнениями с товарищами-студентами различных факультетов, расширять свой умственный кругозор. Пихно был прав: ни одно учебное заведение, кроме Университета, не дает больших возможностей к широкому гуманитарному образованию, к выработке цельного миросозерцания; специалисты – технологи, путейцы, электротехники и проч. работают гораздо усерднее и больше, но лучшие из них – обычно проходили раньше через Университет» (Романов В. Ф. Старорежимный чиновник. Из личных воспоминаний от школы до эмиграции, 1874–1920 гг. / В. Ф. Романов. – Санкт-Петербург : Нестор-Историк, 2012. – С. 49–50). Д. І. Піхно підготував багато талановитих науковців, опублікував чимало наукових праць з юриспруденції та політичної економії. Вчений виконав великий обсяг дослідницької статистичної роботи. Так, у 1897 році він взяв участь в організації та проведенні Всеросійського перепису населення.<br /> <br /> Прослуживши на посаді професора кафедри економічних наук до 1902 р., Д. І. Піхно вийшов у відставку за станом здоров’я, але не полишив наукової та публіцистичної діяльності. Також він займався проблемами розвитку сільського господарства. За його ініціативою у Києві були організовані Товариство взаємного страхування землеробів Південно-Західного краю, Курси для сільськогосподарських службовців при Київському політехнічному інституті і Пенсійно-ощадна каса для сільськогосподарських службовців та робітників. Остання установа не знайшла підтримки серед землевласників і її діяльність була припинена. За його ж ініціативою у Києві виникло Товариство боротьби з заразними хворобами, яке заснувало Київський бактеріологічний інститут.<br /> <br /> Революційні події 1905–1907 років Піхно зустрів досить негативно. Він очолив реакційне Київське відділення так званого Союзу Російського Народу. У 1905 р. Д. І. Піхно пише ряд політичних статей, які були видані окремою книгою під назвою «В осаде». С. Ю. Вітте писав: «…Когда в 1905 г. вспыхнула так называемая наша революция, то Пихно сразу, как сумасшедший, ринулся на правую сторону и, сделавшись адептом «Союза русского народа», начал проповедовать самые крайние реакционные мысли в «Киевлянине»… Вследствие такого крайнего черносотенного направления, конечно, Пихно был сделан членом Государственного совета и теперь там отличается своими черносотенными взглядами» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания. – С. 113).<br /> <br /> 5 березня 1906 р. Д. І. Піхно було призначено членом Державної ради з річним утримуванням у розмірі 10 тисяч рублів та з пенсією за 25-літню службу у 2 тисячі 400 рублів. 4 квітня 1907 р. прізвище Д. І. Піхно знову було внесено до списку присутніх членів Державної ради. Він увійшов до правої групи і став членом її бюро. З цього часу Д. І. Піхно обирався до фінансової комісії і багаторазово до особливих комісій та узгоджувальних комісій для обговорення багатьох законопроектів. Д. І. Піхно був одним з кращих ораторів Державної ради.<br /> <br /> Відносно цього призначення «…Император Николай ІІ сказал: «Я нахожу необходимым назначать членами Гос. Совета людей русских и крепких. Таковым первым моим кандидатом является проф. Пихно – редактор «Киевлянина». Уведомьте его об этом и передайте ему вместе с тем мою надежду, что он будет продолжать свое полезное издание и по назначению членом Гос. Совета»» (Цит. за: Черная сотня : историческая энциклопедия / [сост. А. Д. Степанов, А. А. Иванов ; отв. ред. О. А. Платонов]. – Москва : Институт русской цивилизации, 2008. – С. 397).<br /> <br /> Одночасно з виконанням обов’язків члена Державної ради, з 1908 р. Д. І. Піхно працював мировим суддею Ковельського округу, а з 1911 р. – Ковельського та Острозького округів.<br /> <br /> Прибічник тотальної русифікації України і Білорусії, Піхно був обраний ще й почесним членом Київського Клубу Руських Націоналістів, членом Руських Зборів, Всеросійського Національного Союзу. У 1908 році він став ініціатором створення та одним із співзасновників Руського Окраїнного Товариства, метою якого було зміцнення російської державності в західних губерніях імперії.<br /> <br /> Проте, не зважаючи на офіційну позицію своєї партії з економічних питань, Піхно наукову істину ставив вище політичної доцільності. Так він, разом з іншим київським професором А. Я. Антоновичем, був чи не єдиним політиком у стані чорносотенців, який розумів необхідність проведення реформ П. А. Столипіна і відкрито виступив на їх підтримку.<br /> <br /> 29 липня 1913 року, перебуваючи на злеті своєї політичної кар’єри, Дмитро Іванович Піхно несподівано помер від серцевого нападу. Похований на хуторі Агатовка Острозького повіту Волинської губернії.<br /> <br /> Найбільш відомими науковими творами з творчої спадщини вченого стали: «Исторический очерк мер гражданского взыскания по русскому праву» (1874 р.), «Коммерческие операции Государственного банка» (1876 р.), «О чиншевом владении» (1877 р.), «Торгово-промышленные стачки» (1885 р.), «Закон спроса и предложения. (К теории ценности)» (1886 р.), «Политическая экономия» (1887 р.), «Железнодорожные тарифы. (Опыт исследования цены железнодорожной перевозки)» (1888 р.), «Основания политической экономии» (1890 р., 2-ге вид. – 1899 р.), «Значение для России хлебных цен (По поводу кн. „Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства“)» (1897 р.), «Финансовые заметки» (1909 р.).<br /> <br /> Найбільш ґрунтовно питання політичної економії викладені Піхном у праці «Основания политической экономии». Автор дає визначення предмета і метода політичної економії, показує її зв’язок з іншими науками та роль в практичній діяльності.<br /> <br /> «Политическая экономия или наука о народном хозяйстве, – пише Піхно, – изучает хозяйственные явления в народной жизни и внутренние законы, которым подчинены эти явления» (Пихно Д. И. Основания политической экономии / Д. И. Пихно. – Киев, 1890. – Вып. 1. – С. 1). Автор деталізує це визначення через аналіз таких категорій, як господарство, корисність, потреби, цінність, багатство. «Предмет этой науки, – пише він, – изучение общественной стороны хозяйственной деятельности». «Политическая экономия ставит себе целью исследование … экономических законов» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 8).<br /> <br /> Цікавою є постановка вченим питання про метод дослідження політичної економії. Політична економія, за його висловом, має справу зі складними явищами, тому в дослідженні не можна користуватись штучно поставленим дослідом, за допомогою якого виділяються для аналізу окремі сторони явищ. Піхно називає чотири методи дослідження: 1) метод одиничних, або конкретних спостережень; 2) метод масових спостережень, або статистичний; 3) історичний; 4) дедуктивний. Він застерігає щодо захоплення дедуктивним методом і разом з тим наголошує, що в теоретичних науках він є необхідним. Піхно заперечує застосування чисто математичного методу, яке перетворило б «экономические вопросы в математические теоремы» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 12).<br /> <br /> Систему політичної економії Піхно будує за схемою: потреби, виробництво, розподіл, споживання. «Производство, распределение и потребление хозяйственных благ, – пише автор, – составляют три главных процесса, из которых слагается хозяйственная жизнь; а потребности служат руководящей силою, направляющею эти процессы» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 14).<br /> <br /> Дослідження політичної економії Піхно починає з аналізу потреб, розкриває їхню сутність, джерела, розробляє їх детальну класифікацію. На основі цього аналізу автор робить висновок про те, що потреби служать і початковим стимулом господарської діяльності, викликаючи цю діяльність, і постійним її керівником саме тому, що від «направления в развитии потребностей и изменения их зависит направление и изменения хозяйственной жизни» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 38). Варте уваги зауваження Піхна про те, що йдеться не про якісь непевні і мрійні побажання, а лише про такі потреби, які дійсно збуджують господарську діяльність і мають засоби для їх задоволення.<br /> <br /> Д. Піхно розуміє і з’ясовує значення потреб в житті суспільства. Їх розвиток забезпечує гармонійний розвиток як окремих осіб, так і суспільства в цілому. І що важливо, необхідно, щоб мала місце «соответствие между потребностями частных лиц и общественных союзов, из которых слагается народ» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 39).<br /> <br /> Аналіз виробництва вчений починає з його визначення: «Производством называется хозяйственная деятельность, направленная на добывание полезностей и приспособление их к человеческим потребностям» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 40).<br /> <br /> Аналізуючи продуктивні сили, або «фактори виробництва», вчений, керуючись «загальноприйнятою класифікацією», виділяє три фактори: 1) природу, 2) працю і 3) капітал. Але до них він додає четверту категорію – 4) культурно-історичні сили народу.<br /> <br /> Д. Піхно дає досить детальну характеристику кожного фактора і визначає їх роль у господарській діяльності. Праця з економічного погляду у Піхна – це зусилля людини, спрямоване на досягнення якоїсь мети. «Труд, достигающий известной полезной цели, будет трудом производительным» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 46). Капітал – це результати минулої господарської діяльності, що служать для полегшення і посилення подальшої діяльності. Важливим є висновок Піхна про роль четвертого фактора виробництва. «Производительность трёх основных факторов – природы, труда и капитала оказывается весьма различной в зависимости от культурно-исторических условий народного хозяйства или, говоря иначе, от культурно-исторических сил народа» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 67–68). Вчений підкреслює, що народ не лише нагромаджує речовий капітал, а й створює духовні блага і сили, які переходять із покоління в покоління. Ці сили, що оточують людину, можуть або сприяти зміцненню народного господарства, або відігравати негативну роль. Їх вплив, зазначає Піхно, не можна визначити чітко, але на нього необхідно зважати. «Важнейшие из этих сил, постоянно воздействующих на хозяйственную деятельность как отдельных лиц, так и всего народа, следующие: нравы и обычаи, мораль, образованность, энергия, дух предприимчивости, законодательство и общественный строй жизни» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 68). Він не лише називає ці фактори, а й чітко розкриває роль кожного з них у суспільному виробництві. Отже Піхно, по суті, аналізує позаекономічні фактори суспільного розвитку, які становлять основу інституціоналізму. Інституціоналізм, як напрям суспільно-економічної думки, на той час ще не склався. Мова могла йти лише про його джерела, пов’язані з історичною школою, представники якої підкреслювали значення етичних, психологічних і особливо правових факторів у господарському розвитку. Піхно, як і Бунге, – прихильник історичної школи. Він сприймає її інституційно-емпіричні традиції. В «Основаниях политической экономии» Піхно, зокрема, посилається на В. Рошера і запозичує у нього класифікацію видів праці. Вчений високо оцінює Кніса. Разом з тим у Піхна інституціональний елемент посідає важливіше місце. «Культурно-історичні сили народу» автор виділив в окремий фактор, впливу якого він надавав великого значення. А це дає підстави твердити, що Піхна слід вважати одним із засновників інституціоналізму.<br /> <br /> Теорію розподілу Піхно поділяє на дві частини: 1) теорію обміну, або обігу господарських благ, і 2) теорію доходів. У теорію обміну він відповідно включає вчення про цінність, ринок, про засоби сполучення і торгівлю.<br /> <br /> Безумовно центральне місце в теорії обміну відводиться категорії цінності. Піхно, як і Бунге, – прихильник теорії попиту і пропонування. І якщо Бунге накреслив лише її загальні контури, то Піхно присвячує їй спеціальну працю: «Закон спроса и предложения. (К теории ценности)» (1886). Цю працю, або, як пише Піхно, «этюд», він називає вступною главою до іншого спеціального дослідження про цінність. І дійсно це – фактично глава його праці «Основания политической экономии». Вже у вступі до праці Піхно пише, що в основу дослідження «положено учение о спросе и предложении Мальтуса и Германа» (Пихно Д. И. Закон спроса и предложения / Д. И. Пихно. – Киев, 1886. – С. 2).<br /> <br /> Але більш ґрунтовно і послідовно Д. Піхно досліджує категорію цінності у праці «Основания политической экономии». Він, як і Бунге, заявляє про важливість і складність дослідження цієї категорії і підкреслює її велике значення в системі економічних наук. Д. Піхно висловив цікаву думку про зв’язок цієї категорії з усіма господарськими процесами. «Ценность возникает из производства, как его результат; она окончательно определяется в обмене, как меновая ценность и цена, и в то же время в значительной мере зависит от условий потребления» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 130).<br /> <br /> Отже, перш за все, цінність виникає з виробництва, як його результат. Але це твердження абсолютно не збігається з наступним визначенням цінності автором. Піхно починає з того, що ототожнює цінність і придатність, які служать для задоволення людських потреб і або надаються природою як готовий дар, або є результатом певних труднощів, зусиль, пов’язаних з їх придбанням.<br /> <br /> Саме уявлення про труднощі придбання «годности» надає останній нову якість, що зветься «ценностью». Таким чином цінність – це суб’єктивна оцінка «годности» і визнання труднощів її добування. «Момент этого сознания, – пише Піхно, – есть, следовательно, момент возникновения ценности, который внешним образом выражается в стремлении к фактическому или юридическому присвоению ценности частным лицом или обществом» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 131).<br /> <br /> Отже йдеться про усвідомлення цінності. Якщо вона виникає в окремих осіб, які оцінюють придатність речі і труднощі її придбання, то така індивідуальна оцінка створює «'''индивидуальную ценность'''». Якщо придатність речі і труднощі її придбання визнаються суспільством, «то ценность превращается в общественную». Залежно від мети придбання цінності Д. Піхно виділяє '''суб’єктивну''' й '''об’єктивну''' цінність.<br /> <br /> Аналізує автор і таку категорію, як «меновая ценность». Мінова цінність – це «способность потребностей к обмену», це їхня купівельна сила (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 132). Визначення однієї цінності з допомогою певної кількості іншої цінності Піхно називає '''ціною'''. Кожна мінова угода передбачає двох контрагентів, що відчужують одні цінності і набувають інші, або їх грошовий еквівалент.<br /> <br /> Д. Піхно визначає «меновою ценность или цену», а часом ототожнює їх, коли пише про «меновою ценность или цену» і ставить питання про її величину. «Меновая ценность или цена» встановлюється в залежності від двох складових, що визначають цінність, а саме: придатності речі і трудності її придбання. Саме ці елементи оцінюються учасниками угоди. «Эта двусторонняя оценка, со всеми входящими в неё субъективными и объективными моментами, побуждениями, силами и внешними условиями, носит техническое название спроса и предложения» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 133).<br /> <br /> Д. Піхно дає визначення попиту і пропозиції і підкреслює, що йдеться про платоспроможний попит, тобто забезпеченість угоди коштами. Мінова угода відбудеться тоді, коли оцінки учасників угоди співпадуть, тобто коли співпадуть попит і пропозиція.<br /> <br /> Вчений ставить цікаве питання: за яких умов попит і пропозиція співпадуть, зрівняються, адже мова не може йти про однаковість бажань. Бажання представників попиту і представників пропозиції – протилежні. Визначення мінової цінності відбувається через поєднання, врівноваження економічних факторів. Їх визначення вимагає дослідження елементів попиту і пропозиції. Піхно проводить відповідний їх детальний аналіз і робить висновок, що визначальним елементом попиту є платоспроможність покупця, а пропозиції – витрати виробництва.<br /> <br /> «Совокупность элементов спроса и предложения в их взаимодействии вообще и в каждом данном случае, – робить висновок автор, – оправдывают цену продукта или услуги» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 153). Вчений детально і послідовно, що притаманно йому, як досліднику, прослідковує взаємодію елементів попиту і пропозиції та визначає їх роль в ціноутворенні. Він виділяє різні форми ціноутворення: 1) встановлення ціни індивідуальною оцінкою; 2) встановлення ціни ринком; 3) встановлення ціни законом і звичаєм. Панівною формою є процес ринкового ціноутворення. Вчений висловив цікаві думки з приводу процесів ціноутворення, розглянув вплив різних факторів на формування ринкових цін, зокрема, показав роль конкуренції і монополії.<br /> <br /> Як бачимо, Піхно проблемі цінності приділяє велику увагу. У її визначенні він стоїть на суб’єктивно-психологічних позиціях. Цінність у нього – це суб’єктивна оцінка придатності (корисності) суб’єкта. Основна увага в дослідженні приділяється міновій цінності та ціні.<br /> <br /> У класиків основна проблема теж – мінова цінність. Своє завдання її представники бачили в тому, щоб виявити об’єктивну основу ціни товарів, «природну ціну». Таку основу вони пов’язували з працею. Фактична, або ринкова ціна коливається навколо природної ціни під впливом попиту і пропозиції. Отже, у класиків не попит і пропозиція визначають мінову цінність і ціну. Останні формуються незалежно від співвідношення попиту і пропозиції, які впливають лише на ринкову ціну. У Піхна вони її визначають.<br /> <br /> Варте уваги розуміння Піхном ролі держави в економічному житті суспільства. Перш за все, він високо оцінює цю роль, проте зазначає, що мова «может быть не о том, уместно ли вмешательство государства в хозяйственную деятельность, а о целесообразных границах такого вмешательства» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме / Д. И. Пихно. – Киев, 1889. – С. 4). Різні погляди на роль держави ускладнюють розуміння цього питання. Піхно робить, на наш погляд, правильний висновок, що «вопрос не может быть решен по одному какому-либо принципу раз и навсегда и для всех случаев, он решается по совокупности данных обстоятельств и условий исторических» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. – С. 4).<br /> <br /> Д. І. Піхно, аналізуючи конкретно питання зовнішньої торгівлі, схиляється до свободи торгівлі, але «не виключає опікування держави». Загальний його висновок полягає в тому, що держава повинна спрямувати «свои усилия и заботы на создание общих благоприятных для народного хозяйства условий и на воспитание и укрепление производительных сил народа общими положительными мерами, служащими всем отраслям промышленности» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. – С. 25).<br /> <br /> Одним із важливих питань, яке стояло в центрі уваги представників різних напрямів економічної думки в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., було аграрно-селянське питання і шляхи його вирішення. Цього питання торкається Піхно, обговорюється воно на сторінках редагованого ним «Киевлянина». Білімович у своїх спогадах зазначає, що це питання завжди турбувало Піхна, може тому, що він сам селянського роду і сільському господарству надавав першорядного значення в економічному розвитку країни. Ще 1882 р. він відгукнувся на проблему переселення селянства, опублікувавши брошуру «К переселенческому вопросу», в якій дав оцінку цьому процесові, яка розходилась з офіційною.<br /> <br /> У 90-х роках у літературі жваво обговорювалось питання про ціни на хліб, викликане їх зниженням на світових ринках. Група московських економістів і, зокрема, Чупров та Посніков опублікували працю «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства» (1897), в якій доводили, що для Росії низькі ціни вигідні, тому що селянин не продавець, а покупець хліба. Блискучу критику цієї позиції московських авторів дав Піхно у праці «Значение для России хлебных цен (По поводу книги «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства)» (1897). Думку московських авторів він назвав неправильною і тенденційною та висловився на підтримку «заможної верстви селянства» як «здорового ферменту і соціальної опори для покращення становища й усієї іншої маси».<br /> <br /> Д. Піхно виступає прихильником великого господарства, упорядкованого і процвітаючого, як сили «высшего технического знания и капитала, а в связи с этим – арены более смелой и широкой предприимчивости и прогресса» (Пихно Д. И. Влияние некоторых экономических условий на сельское хозяйство / Д. И. Пихно. – Киев, 1901. – С. 17). Разом з тим він наголошує на необхідності розвитку середніх і дрібних господарств, на мирному їх співіснуванні.<br /> <br /> Д. І. Піхно – противник общини. Він – прихильник приватної селянської власності на землю. В рецензії на працю О. Поснікова «Общинное землевладение» (1875) Піхно пише, що «автору не вдалося довести переваги общинного землеволодіння над приватною селянською власністю». Та й для цього немає жодних підстав. На противагу общині він віддає перевагу розвиткові селянського господарства, заснованого на приватній власності на землю. «Тільки право власності, – пише Піхно, – може дати землеробу ту енергію, яка вимагається від нього для переходу господарства від хижацьких форм експлуатації ґрунту до господарства, основаного на внесенні в землю значної підготовчої праці та капіталу і на ретельному догляді за землею» (Пихно Д. И. Главнейшие нужды русского сельского хозяйства / Д. И. Пихно. – Киев, 1902. – С. 15). Ліквідація общини дасть «землі господаря-власника» (Пихно Д. И. Главнейшие нужды русского сельского хозяйства. – С. 62). Цю думку і докази на користь вільних дрібних селянських господарств Піхно висловив і у праці «Раскрепощение крестьянской земли» (1908), написаній з нагоди закону 9 листопада 1906 року. Видання закону й інші заходи по звільненню надільної землі з общинної неволі, а селянського господарства з кайданів черезсмужжя і примусової сівозміни – все це створить умови появи здорових і вільних дрібних господарств замість хворих і кволих, що занепали в общинній неволі, опікуванні і в павутинні всіляких утисків (Див.: Пихно Д. И. Раскрепощение крестьянской земли / Д. И. Пихно. – Киев, 1908. – С. 44–45).<br /> <br /> М. Цитович у спогадах про Д. Піхна, висвітлюючи його діяльність, робить висновок про відмінність його поглядів від поглядів московських економістів, які дотримувались народницьких поглядів і бачили Росію як країну, що не має сприятливих умов для розвитку капіталізму. Піхно, навпаки, «…в фактах русской экономической жизни не усматривает никаких доказательств того, что наше отечество … должно идти другими путями, нежели те, какими до настоящего времени шел весь мир» (Цитович Н. М. Воззрения Д. И. Пихно в области экономической политики / Н. М. Цитович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цитовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 30). Цей погляд, притаманний представнику Київської школи, зазначає Цитович, не має нічого спільного як із народництвом, так і з марксизмом, який з’явився в Росії у 90-х роках ХІХ ст. на противагу народництву.<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Відомі вчені та авторитетні джерела про Дмитра Івановича Піхна&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Володимир Карпович Дмитрієв (1868–1913) – російський економіст, математик і статистик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…все теории спроса и предложения, начиная с первых попыток и кончая такими «последними словами» науки, как, например, работа Пихно (Пихно Д. И. Закон спроса и предложения. Киев, 1886), представляющая в некотором роде сводку всего, что высказывалось по этому вопросу различными представителями этой теории, грешат одним общим им всем недостатком – давая подробное (даже иногда слишком подробное) ''описание'' явления, они совершенно не делают того, на что претендуют – ''объяснения'' анализируемого явления. В этом отношении работа Пихно является типичной для данного направления: перечислив с изумительной подробностью все факторы, могущие влиять на высоту цен, он заключает: «Перечисленные факторы цены... входят в действительной жизни в самые разнообразные комбинации, создающие видимое разнообразие цен и их колебания» (Пихно Д. И. Указ. соч. С. 85).<br /> <br /> Но по каким законам совершается взаимодействие этих факторов между собой, и какова функциональная зависимость между ними (или их равнодействующей) и ценой, –остается совершенно без рассмотрения».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Дмитриев В. К.''' Экономические очерки / В. К. Дмитриев. – Москва : Высш. шк. экономики, 2001. – С. 249–250.&lt;/small&gt;<br /> &lt;br /&gt;<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…теоретичні викладки Д. Піхна доволі чіткі й однозначні, доведені до високого рівня конкретизації, придатної для математичної формалізації. Однак Д. Піхно не надто захоплювався математичними методами, вважаючи їх недостатніми для розкриття складних господарських процесів і їх закономірностей. Водночас увесь характер роздумування, вся система теоретичних побудов, потреба у науковій доказовості сприяла адаптації економічної теорії до методів математичної формалізації».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 382.<br /> &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Микола Сергійович Шухов (1936–2007) – російський економіст, доктор економічних наук&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…наиболее глубокий анализ механизма спроса и предложения как факторов, определяющих высоту меновой ценности, дал Д. И. Пихно, которого высоко ценил В. К. Дмитриев, указывая что автор дал наиболее ценную сводку всего, что высказывалось по данному вопросу различными представителями этой теории. Перечислив с изумительной подробностью все факторы, могущие влиять на высоту цен, Д. И. Пихно заключает: «Перечисленные факторы входят в действительной жизни в самые разные комбинации, создающие видимое разнообразие цен и их колебания». Но по каким законам совершается взаимодействие между собой и какова функциональная зависимость между ними (или их равнодействующей) и ценой, Д. И. Пихно подробно не освещает, предоставив это делу будущего. Именно это, как известно, и установил В. К. Дмитриев.<br /> <br /> Д. И. Пихно резко выделяется среди современников как сторонник теории спроса и предложения. Хотя труды этого эконо¬миста относятся к 80-м и даже 90-м годам, на его теории спроса и предложения вовсе не отразилось влияние учения о предельной полезности. Элементами спроса, согласно этой теории, являются желания покупщика, которые определяются: 1) потребностью, 2) степенью годности, 3) трудностью приобретения. Элементы предложения основаны на желании отчуждения. Эти желания зависят: 1) от цели производства, 2) физических и экономических свойств отчуждаемого продукта, 3)организации производства, 4) трудности сбыта. В этой капитальной книге автор много внимания уделил установлению понятий индивидуальная ценность, общественная ценность, субъективная, объективная и меновая цен¬ность и цена, которую он анализирует с помощью закона спроса и предложения. По нашему мнению, Д. И. Пихно во многом предвосхитил теорию спроса – предложения А. Маршалла, книга которого «Принципы экономики» вышла в том же 1890 г.».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Шухов Н. С.''' Ценность и стоимость (опыт системного анализа) : [монография] / Н. С. Шухов. – Москва : Изд-во стандартов, 1994. – Вып. 1, ч. 2 : Теории ценности и стоимости в отечественной экономической науке. – С. 77. – (Экономическая мысль России: единство теории полезности и трудовой теории стоимости).&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Лариса Павлівна Горкіна (1941–2013) – український науковець, доктор економічних наук, професор, лауреат премії імені М. І. Туган-Барановського&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;«Питання про роль держави у розвитку економіки країни, яке Д. Піхно вважав «одним з найбільш важких питань в теорії і практиці, у державотворенні та економічній науці ...», залишалося в центрі його уваги і надалі. Критичний аналіз різних точок зору на цю проблему в її історичному розвитку привів ученого до висновку, що кореспондується з сучасним баченням проблеми. За умов достатньо розвинутої ринкової економіки, коли взаємозв'язок і взаємозалежність приватних господарств з народним господарством перетворює їх на органічну складову останнього, питання полягає «не в тому, чи доречне втручання держави у господарську діяльність, а в доцільних межах такого втручання. Це загальне питання, – підкреслював учений, – не може бути вирішене за одним якимось принципом раз і назавжди і для всіх випадків; воно розв'язується за сукупністю даних обставин і умов історичних»».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Історія народного господарства та економічної думки України''' : зб. наук. праць / ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot; ; [відп. ред. Т. І. Дерев’янкін]. – Київ, 2005. – Вип. 37–38. – С. 269.&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Енциклопедія «Фінансова думка України»&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«Свої політекономічні погляди найповніше виклав у підручнику «Основи політичної економії» (1899), який присвятив своєму вчителеві М. X. Бунге, засвідчивши цим ідентичність розуміння політекономічних проблем. Щоправда, порівняно зі своїм учителем Д. Піхно повніше і конкретніше сформулював політекономічні категорії, чіткіше окреслив їх систему. Зокрема, аналізуючи процес розподілу, учений розробив «систему розподілу» і дав характеристику елементам цієї системи (розглядаються поняття: «цінність», «ринок», «форми і засоби обміну», «торгівля» і т. п.)».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 316.&lt;/small&gt;<br /> <br /> «Д. Піхно зробив перший крок в українській економічній думці щодо ви¬ділення з економічної науки трьох таких її частин: політична економія (загальна або теоретична частина, яка викладає загальні принципи); економічна політика і наука державного упорядкування, яка включає в себе більш детальний аналіз різних галузей господарської діяльності із вказівкою державних заходів, які сприяють народному добробуту; державні фінанси (тобто наука про господарство власне держави та її органів)».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 339–340.&lt;/small&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Твори&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''В осаде''' : политические статьи / Д. И. Пихно. – Киев, 1905. – 399, 128 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В016277'''<br /> &lt;li&gt;'''Влияние некоторых экономических условий на сельское хозяйство.''' Речь в собрании членов Киевского общества сельского хозяйства по случаю его двадцатипятилетия 14 февраля 1901 г. / Д. И. Пихно. – Киев, 1901. – 22 с. – Отт. из № 47 «Киевлянина» за 1901.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в:'' '''НБУВ, відділ газетних фондів'''<br /> &lt;li&gt;'''Железнодорожные тарифы''' : Опыт исследования цены железнодорожной перевозки [Электронный ресурс] / Д. И. Пихно. – Киев : Типолитогр. И. Н. Кушнерева и К°, 1888. – VIII, 255 с. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076470'''<br /> &lt;li&gt;'''Закон спроса и предложения.''' К теории ценности / Д. И. Пихно. – Киев, 1886. – [4], ІІ, 3–132 с. – Отд. отт. из &quot;Унив. известий&quot; 1885 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076666'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 085313'''<br /> &lt;li&gt;'''Значение для России хлебных цен''' : (По поводу книги «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства») / Д. И. Пихно. – Киев, 1897. – 144 с. – Из &quot;Киевлянина&quot;, №№ 69, 72 и 74. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076395'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''А 84677'''<br /> &lt;li&gt;'''Коммерческие операции Государственного банка''' [Электронный ресурс]. Вып. 1. I. Учреждение Государственного банка. II. Общий обзор операций. III. Средства Государственного банка / Дмитрий Пихно. – Киев : Унив. тип., 1876. – [2], II, 121 с. – Из &quot;Унив. известий&quot; 1876 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076471'''<br /> &lt;li&gt;'''Основания политической экономии''' / Д. И. Пихно. – Киев, 1890. – Вып. 1. – [2], IV, [2], 168 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 152611/1'''<br /> &lt;li&gt;'''Основания политической экономии''' / Д. И. Пихно. – 2-е изд. – Киев, 1899. – Вып. 1. – [2], IV, 176 с. ; Вып. 2. – 260 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 94804'''<br /> &lt;li&gt;'''Основи політичної економії''' / Д. Піхно // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 274–283.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;li&gt;'''Про свободу міжнародної торгівлі та протекціонізм''' / Д. І. Піхно // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Екон. думка, 2010. – Т. 3, ч. 1 : Хрестоматія. – С. 357–367.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336(09) Ф59'''<br /> &lt;li&gt;'''Торгово-промышленные стачки''' [Электронный ресурс] : [Доклад, читанный в заседании Киевского юридического общества 13 апреля 1885 года] / Д. Пихно. – Киев : Унив. тип., 1885. – [2], 100 с. – Отд. отт. из &quot;Университетских известий&quot; 1885 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076665'''<br /> &lt;li&gt;'''Финансовые заметки''' [Электронный ресурс] / Д. И. Пихно – Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, [1909]. – 48 с. – Извлеч. из &quot;Киевлянина&quot;, 1909. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076472'''<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Література&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1898. – Т. 23а (полутом 46). – С. 748. – Режим доступу: '''https://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Пихно,_Дмитрий_Иванович'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь'''. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 46. – С. 748.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''<br /> &lt;li&gt;'''Экономическая энциклопедия. Политическая экономия''' : в 4 т. / гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1979. – Т. 3. – С. 241.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э40'''<br /> &lt;li&gt;'''Юридична енциклопедія''' : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2002. – Т. 4. – С. 524.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''34 Ю70'''<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия''' : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 37. – С. 10.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''<br /> &lt;li&gt;'''Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г.''' : энциклопедия : в 2 т. / рук. проекта, отв. ред. Ю. А. Петров. – Москва : РОССПЭН, 2009. – Т. 2. – С. 283–284.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33С1 Э40'''<br /> &lt;li&gt;'''Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 315–340.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336(09) Ф59'''<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2011. – Т. 8. – С. 263–264. – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?libid=7074'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''<br /> &lt;li&gt;'''Амет В.''' Преодоление себя и времени / В. Амет. – Ярославль, 2003. – С. 89–91.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) А61'''<br /> &lt;li&gt;'''Билимович А. Д.''' Памяти Д. И. Пихно / А. Д. Билимович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цытовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 3–17.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В0306135'''<br /> &lt;li&gt;'''Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1834–1884)''' / сост. и изд. под ред. В. С. Иконникова. – Киев, 1884. – С. 553. – Режим доступу: '''http://www.rare.univ.kiev.ua/ukr/showbook/showbook.php3?0477576'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 199254'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича&lt;/font&gt;''':'' '''378(К.ун-т)'''<br /> &lt;li&gt;'''Витте С. Ю.''' Избранные воспоминания, 1849–1911 гг. / С. Ю. Витте. – Москва : Мысль, 1991. – С. 109–111, 112–113.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С)1 В54'''<br /> &lt;li&gt;'''Горкіна Л. П.''' Піхно Дмитро Іванович / Л. П. Горкіна // Фінанси. Бюджет. Податки : національна та міжнародна термінологія : у 3 т. / Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, Держ. навч.-наук. установа «Акад. фін. упр.» ; за ред. Т. І. Єфименко. – Київ, 2010. – Т. 1. – С. 394–400.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НПБ України&lt;/font&gt;''':'' '''В62064'''<br /> &lt;li&gt;'''Горкіна Л. П.''' Погляди Д. І. Піхна на основні аспекти економічної політики держави / Л. П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot; ; [відп. ред. Т. І. Дерев’янкін]. – Київ, 2005. – Вип. 37–38. – С. 264–276.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33С1 І-90'''<br /> &lt;li&gt; '''Гриценко І. С.''' Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920 / І. С. Гриценко ; [редкол.: Л. В. Губерський, Г. І. Балюк, І. А. Безклубний та ін.]. – Київ : Либідь, 2009. – С. 135–138.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича&lt;/font&gt;''':'' '''СФ 1629956'''<br /> &lt;li&gt;'''Зінченко О. В.''' Представники України в Державній раді Російської імперії : монографія / Олена Зінченко. – Харків : НТМТ, 2013. – С. 66–75. – Режим доступу: '''http://dspace.nulau.edu.ua/bitstream/123456789/1853/1/Zinchenko_1906-1917_2013.pdf'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''ВА759376'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посіб. / С. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 207–210.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 379–382.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' «Основи політичної економії» Д. Піхна / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 171–175.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''<br /> &lt;li&gt;'''История русской экономической мысли''' / АН СССР, Ин-т экономики ; под ред. А. И. Пашкова, Н. А. Цаголова. – Москва : Соцэкгиз, 1959. – Т. 2, ч. 1. – С. 52–53.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) И90'''<br /> &lt;li&gt;'''Історія економічних учень''' : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., виправ. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 2. – С. 150–151.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) І-90'''<br /> &lt;li&gt;'''Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Незабутні постаті''' : довідково-біографічне вид. / [редкол.: Скопенко В. В. (голова), авт.-упоряд. О. Матвійчук, Н. Струк]. – Київ : Світ успіху, 2005. – С. 129.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''37 К38'''<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київський нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 191–198. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''<br /> &lt;li&gt;'''Коцюбинский Д. А.''' Русский национализм в начале ХХ столетия : Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза / Д. А. Коцюбинский. – Москва : РОССПЭН, 2001. – С. 347–348, 351–354.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1ФС К75'''<br /> &lt;li&gt;'''Кришталь В. В.''' Дмитрий Иванович Пихно – ученый с активной общественной позицией [Электронный ресурс] / В. В. Кришталь // Экономическое возрождение России. – 2010. – № 2 (24). – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Kryshtal.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 144–148&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.<br /> &lt;li&gt;'''Кудласевич О.''' Українські джерела теорії підприємництва : монографія / О. М. Кудласевич ; [наук. ред. В. В. Небрат] ; НАН України, ДУ &quot;Ін-т економіки та прогнозування НАН України&quot;. – Київ : ДУ &quot;Ін-т економіки та прогнозування НАН України&quot;, 2014. – 256 с. – С. 103–107: економічні погляди Д. Піхна.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К88'''<br /> &lt;li&gt;'''Маршев В. И.''' История управленческой мысли : учебник / В. И. Маршев. – Москва : ИНФРА-М, 2010. – С. 415–424. – (Учебники экономического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги'': '''301 М30'''<br /> &lt;li&gt;'''Мухин А. Б.''' К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. Пихно [Электронный ресурс] / А. Б. Мухин // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 8, Менеджмент. – 2002. – Вып. 2 (№16). – С. 147–166. – Режим доступа: '''http://www.vestnikmanagement.spbu.ru/archive/pdf/28.pdf'''.<br /> &lt;li&gt;'''Новікова І. Е.''' Історичний розвиток банківської системи в Україні в умовах становлення ринкового господарства (друга половина XIX – початок XX ст.) : [монографія] / І. Е. Новікова. – Кам’янець-Подільський : Друг-Сервіс, 2011. – С. 126–127.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336.5/7 Н73'''<br /> &lt;li&gt;'''Д. И. Пихно''' / сост. А. Е. Кауфман. – СПб. [и др.] : Правда, 1907. – 32 с. – (Друзья и враги евреев ; № 17).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''АО262496'''<br /> &lt;li&gt;'''Професори Київського університету''' : біогр. довідник / Міністерство освіти і науки України, Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка ; упоряд. С. Ю. Алтухова та ін. – Київ, 2014. – С. 376 – 377.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''37 П84'''<br /> &lt;li&gt;'''Ретроспектива ринкових перетворень в Україні''': сучасний дискурс / [Л. П. Горкіна, С. О. Біла, В. В. Небрат та ін.] ; за ред. Л. П. Горкіної ; НАН України, Ін-т екон. та прогнозування. – Київ : ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot;, 2010. – 760 с. – С. 75–82: про Д. Піхна.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Р44'''<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 3.3 : Теорія цінності Дмитра Піхна. – С. 106–112.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Ідеї інституціоналізму в економічній думці України XIX - початку XX ст. [Електронний ресурс] : монографія / Ю. В. Ущаповський ; Київський нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана. – Київ : КНЕУ, 2012. – С. 150–152, 212–218. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''<br /> &lt;li&gt;'''Фещенко В. М.''' Деякі питання еволюції капіталізму в наукових працях економістів України на рубежі ХІХ – ХХ ст. / В. М. Фещенко // Дослідження з історії економічної думки в Україні (кінець XIX-XX ст.) / ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ : Наук. думка, 1996. – С. 38, 39, 43–44, 45, 46.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Д70'''<br /> &lt;li&gt;'''Фещенко В. М.''' Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини XIX-початку XX ст. : монографія / В. М. Фещенко. – Київ : КНЕУ, 2003. – С. 62–63, 67–70, 80–81, 95–97.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Ф47'''<br /> &lt;li&gt;'''Цитович Н. М.''' Воззрения Д. И. Пихно в области экономической политики / Н. М. Цитович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цытовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 18–34.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В0306135'''<br /> &lt;li&gt;'''Цитович М. М.''' Погляди Д. І. Піхна у сфері економічної політики [Електронний ресурс] : пер. з рос. / М. М. Цитович // Економічні праці викладачів КНЕУ (перша третина XX ст.): хрестоматія / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ &quot;Київ. нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана&quot; ; упоряд. С. Н. Антонюк. – Київ : КНЕУ, 2013. – С. 278–286. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33 Е45'''<br /> <br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Фотогалерея&quot;&gt;&lt;gallery widths=200px heights=220px perrow=2&gt;<br /> Файл:Pihno135.jpg|&lt;small&gt;'''Гриценко І. С.''' Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920 / І. С. Гриценко ; [редкол.: Л. В. Губерський, Г. І. Балюк, І. А. Безклубний та ін.]. – Київ : Либідь, 2009. – С. 135.&lt;/small&gt;<br /> Файл:Alma mater559.jpg|&lt;small&gt;'''Alma mater'''. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції. 1917-1920 : матеріали, документи, спогади : у 3 кн. / [уклад. В. А. Короткий]. – Київ : Прайм, 2000. – Кн. 1. – С. 559. – (Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників : засн. у 1994 році).&lt;/small&gt;<br /> Файл:V osade.jpg|&lt;small&gt;'''Пихно Д. И.''' В осаде : политические статьи / Д. И. Пихно. – Киев, 1905. – 128 с.&lt;/small&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki http://wiki.kneu.edu.ua/EcoOpinionOfUkr/index.php?title=%D0%9F%D1%96%D1%85%D0%BD%D0%BE_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&diff=3588 2016-10-28T12:28:14Z

<p>Mainwiki: </p> <hr /> <div>[[Файл:Pihno.JPG|left|150px]]&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Піхно Дмитро Іванович&lt;br&gt;<br /> (1 (13) січня 1853 – 29 липня (11 серпня) 1913) – &lt;br&gt;<br /> український та російський фінансист, економіст&lt;br&gt;<br /> та державний діяч кінця ХІХ – початку ХХ століття.<br /> &lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;<br /> <br /> <br /> &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Життя та діяльність&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;p&gt;Дмитро Іванович Піхно народився на хуторі Нестерівка Чигиринського повіту Київської губернії у селянській родині. Його батько утримував млин на хуторі у місцині, яку впродовж багатьох десятиліть місцеві жителі називали «Піхнов хутір». Вже на схилі віку Іван Піхно почав працювати управителем маєтку одного з «піонерів» цукрового виробництва в Україні Яхненка. Ця своєрідна зміна соціального статусу дозволила колишньому селянину приписатися до чигиринського міщанського товариства, а його дітям в анкетах у графі «походження» писати «з міщан».&lt;/p&gt;<br /> Сім’я Івана Піхна була багатодітною: з дружиною Євдокією Ігнатівною він виховував сімох дітей. Змалку Іван Піхно привчав дітей до важкої селянської праці та разом з цим вважав за необхідне давати й уроки з азів грамотності. Дмитро ріс кмітливим хлопчиком, досить рано навчився читати і писати, виконувати нескладну облікову роботу на млині. Зважаючи на здібності сина, батько не пожалкував коштів і в 1862 році направив вчитися до другої Київської гімназії. Тут у шостому класі вже успішно навчався його старший син, який допоміг Дмитру написати заяву про вступ на ім’я директора гімназії. Проте сімейних статків вистачило тільки на оплату першого семестру навчання Дмитра, а з другого він вже навчався за рахунок опікунського фонду як здібний, але неплатоспроможний гімназист. У той час «в городе существовала спасительная Сулимовка. Когда-то богатый помещик Сулима оставил капитал для помощи бедным гимназистам. Там было общежитие, где их кормили и одевали. Сверх того, перейдя в старшие классы, будущий Дмитрий Иванович стал давать уроки младшим сулимовцам, или, как тогда говорилось – репетировал их, за что платили особо. От платы за учение Дмитрий Иванович был освобожден и в гимназии, и в университете (бедных, если они успевали в учебе, освобождали от платы). Впоследствии он не раз повторял: «Мое образование стоило мне шесть рублей, которые я заплатил за первое полугодие в гимназии»», – зазначається у мемуарах пасинка Д. Піхна В. В. Шульгіна – відомого громадського та політичного діяча (Шульгин В. В. Тени, которые проходят / В. В. Шульгин. – Санкт-Петербург : Нестор-История, 2012. – С. 89).<br /> <br /> Дмитро виправдав сподівання родини: у 1869 році з відзнакою закінчив гімназію. Проте йому було лише шістнадцять років, а до вищих навчальних закладів брали з сімнадцяти. Тому юнак рік пропрацював домашнім вчителем в сім’ї відомого педагога Костянтина Дмитровича Ушинського.<br /> <br /> У 1870 році Дмитро Піхно вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира, де почав спеціалізуватися по цивільному праву. Але вже в останні роки навчання під впливом професора '''[Бунге Микола Християнович|М. Х. Бунге]''' захопився проблемами політекономії та поліцейського права. Студентське життя у губернському місті було нелегким. Щоб виглядати більш-менш пристойно серед сокурсників, переважно дітей дворян та багатих підприємців, син мельника вимушений був у вільний від занять час працювати: давати приватні уроки та писати статті у київські газети і журнали. Та це аж ніяк не вплинуло на результати навчання. Авторитет Піхна серед студентів був настільки великим, що ті довірили першокурснику ще у 1871 році очолити юридичний гурток. На відміну від багатьох подібних гуртків університету, на юридичному розглядали виключно спеціальні фахові та наукові питання та майже зовсім оминали політику. Концентрація Піхна на здобутті знань та науковій творчості принесла свої плоди. Так, за твір «Исторический очерк мер гражданских взысканий по русскому праву» він отримав золоту медаль, а після закінчення у 1874 році університету був залишений стипендіатом на кафедрі державного права (в кінці 1874 року був переведений на кафедру поліцейського права) для підготовки дисертації. Треба зазначити, що під час навчання в університеті Д. І. Піхно працював у початковій школі, заснованій сім’єю Шатових у передмісті Києва Деміївці. Ця діяльність значно вплинула на його подальшу долю. Пізніше, ставши викладачем в університеті, а згодом і членом Державної ради, він завжди пам’ятав про потреби та проблеми початкової і середньої освіти. Ним була розроблена і затверджена низка законопроектів, спрямованих на підтримку початкової та середньої шкіл. Окрім того, він до смерті був попечителем Ставецької сільськогосподарської школи Київської губернії (Див.: Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. Пихно / А. Б. Мухин // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 8, Менеджмент. – 2002. – Вып. 2 (№ 16). – С. 148–149).<br /> <br /> Під впливом професора київського університету М. Х. Бунге молодий науковець захопився економічною теорію, примкнув до лав ліберально налаштованих «бунгістів» та став одним з найулюбленіших учнів свого вчителя. У 1876 році, склавши магістерський екзамен з політичної економії і поліцейського права, Піхно захистив дисертацію на тему «Коммерческие операции Государственного банка» та отримав звання магістра поліцейського права. Як зазначають професори М. В. та А. М. Лушнікови, «Н. Х. Бунге, представляя его, подчеркнул, что это замечательное сочинение в ряду не только русских, но и иностранных. В этой магистерской диссертации сказывалась общность научных интересов ученика и учителя. Н. Х. Бунге посвятил теории кредита докторскую диссертацию, его ученик магистерскую диссертацию посвящает анализу деятельности главного кредитного учреждения России. Эта магистерская диссертация была первой работой, в которой анализировались операции государственного банка. После краткой характеристики дореформенных кредитных учреждений и описания причин, вызвавших реформу, автор дал детальный анализ операций банка со времени его основания (1860 г.) по 1875 г.» (Лушникова М. В. Российская школа финансового права: портреты на фоне времени : монография / М. В. Лушникова, А. М. Лушников ; М-во образования и науки Рос. Федерации, Ярослав. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. – Ярославль : ИНДИГО, 2013. – С. 613). З 1877 року він як приват-доцент почав читати лекції на кафедрі політичної економії і статистики Київського університету.<br /> <br /> У цей же період розкрилися і неабиякі журналістські здібності Дмитра Івановича. Свої гострі, редакційно майже бездоганні, проте далеко неоднозначні з наукової точки зору політичні та економічні статті він публікував переважно в газеті «Киевлянин» як штатний експерт з економічних та юридичних питань. Головним редактором газети на той час був київський професор В. Я. Шульгін (1822–1878). Піхно повністю поділяв редакційну політику газети і вважав, що вирішення «національного питання» в Україні є одним з пріоритетів у подоланні фінансово-економічної кризи, яка охопила імперію. «Киевлянин» на той час вважався прогресивним виданням, яке на своїх шпальтах закликало до проведення негайних економічних реформ. Саме з цим виданням пов’язані головні моменти в житті Д. І. Піхна. Як високоосвіченого економіста та людину здравомислячу, його поступово почали залучати до практичної роботи громадських та урядових установах (Див.: Мухин А. Б. К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. – С. 149).<br /> <br /> У 1878 році В. Я. Шульгін помер і головним редактором газети «Киевлянин» був призначений Д. І. Піхно. У той же рік він одружився з вдовою Шульгіна, яка була значно молодшою за свого померлого чоловіка та мала доньку і сина.<br /> <br /> У 1879–1880 роках Піхно залучався до роботи Київської підкомісії з дослідження залізничної справи в Росії. Тодішній керуючий Південно-Західною залізницею граф С. Ю. Вітте так писав про Піхна: «Этот Дмитрий Иванович Пихно, в сущности говоря, человек недурной, мало образованный в заграничном смысле: за границей мало бывал, совсем не знает языков, не знает заграничную науку, совсем не знает культуру заграничную, но по природе он человек умный; долго был профессором (кажется, статистики, во всяком случае какой-то экономической науки) в Киеве; был редактором «Киевлянина»; вообще он представляет собою человека, довольно выдающегося в общественной деятельности России» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания, 1849–1911 гг. / С. Ю. Витте. – Москва : Мысль, 1991. – С. 109).<br /> <br /> Мабуть Дмитро Іванович на той час і сам відчував, що йому бракує теоретичного та практичного іноземного досвіду. Він домігся дозволу керівництва університету і у 1883–1884 роках перебував у тривалому закордонному науковому відрядженні, метою якого була підготовка докторської дисертації.<br /> <br /> З 1884 р. Д. І. Піхно обіймав посаду екстраординарного професора Київського університету. У 1885 р. вчений, за запрошенням міністра фінансів М, Х. Бунге, перейшов на службу до його міністерства на посаду урядовця з особливих доручень, а з 1886 р. став членом новозапровадженної Ради у залізничних справах. У 1887 р., у зв’язку з переміщенням М. Х. Бунге на посаду голови Комітету міністрів, Дмитро Іванович пішов з міністерства фінансів через розбіжності з новим міністром і повернувся до Києва. «Однако, – як зазначав В. Шульгін, – его успели уже произвести в чин действительного статского советника. Он сделался особой IV класса – «его превосходительством». Вместе с тем он стал наследственным дворянином, то есть и дети его стали дворянами» (Шульгин В. Годы. Дни. 1920 / В. Шульгин. – Москва : Новости, 1990. – С. 109). У 1888 р. Д. І. Піхно здобув науковий ступень за дослідження «Железнодорожные тарифы : Опыт исследования цены железнодорожной перевозки» та отримав посаду ординарного професора кафедри політичної економії у Київському університеті.<br /> <br /> Цікаво, що С. Ю. Вітте почав свою наукову діяльність у галузі фінансів з тієї ж тематики, але дещо раніше, і став деякою мірою опонентом Д. І. Піхна. Більш того, вони вели постійну полеміку на сторінках періодичних видань з питань фінансування залізниць. Піхно займав у цій полеміці більш ліберальну позицію, однак і він не був категоричним противником державної експлуатації залізниць, хоча і не підтримував зайвого державного втручання у справи приватних товариств. С. Ю. Вітте писав: «Полемика наша с Пихно по поводу тарифов дала ему материал для составления докторской диссертации, которую он написал через 1–2 года после издания моей книги «Принципы железнодорожных тарифов». Эта диссертация была представлена в Киевский университет для получения учёной степени доктора финансового права. Таким образом, благодаря полемике, которую я вёл с Пихно, он сделался доктором финансового права и ординарным профессором в университете» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания. – С. 113).<br /> <br /> Професор Піхно присвятив викладацькій та науковій роботі в Київському університеті майже 25 років. Як згадував В. Ф. Романов, «Д. И. Пихно был внешне плохой лектор; глухой голос, манера тянуть «е-е», пока найдется подходящее выражение мысли, повторение за подлежащим соответственного местоимения, например: «наука „е-е“ она» и т. д. Но все окупалось серьезностью и, главное, искренней любовью к науке профессора. Поэтому, несмотря на «левое» настроение большинства студентов, консерватор Пихно пользовался должным уважением. На первой своей лекции он дал нам понять значение Университета – Universitas litterarum, по сравнению с различными специальными учебными заведениями; здесь, говорил он, читаются все науки; студенты в стенах Университета имеют возможность слушать лекции по любому, интересующему их предмету, а не только по своей специальности, а главное, путем постоянного обмена сведениями и мнениями с товарищами-студентами различных факультетов, расширять свой умственный кругозор. Пихно был прав: ни одно учебное заведение, кроме Университета, не дает больших возможностей к широкому гуманитарному образованию, к выработке цельного миросозерцания; специалисты – технологи, путейцы, электротехники и проч. работают гораздо усерднее и больше, но лучшие из них – обычно проходили раньше через Университет» (Романов В. Ф. Старорежимный чиновник. Из личных воспоминаний от школы до эмиграции, 1874–1920 гг. / В. Ф. Романов. – Санкт-Петербург : Нестор-Историк, 2012. – С. 49–50). Д. І. Піхно підготував багато талановитих науковців, опублікував чимало наукових праць з юриспруденції та політичної економії. Вчений виконав великий обсяг дослідницької статистичної роботи. Так, у 1897 році він взяв участь в організації та проведенні Всеросійського перепису населення.<br /> <br /> Прослуживши на посаді професора кафедри економічних наук до 1902 р., Д. І. Піхно вийшов у відставку за станом здоров’я, але не полишив наукової та публіцистичної діяльності. Також він займався проблемами розвитку сільського господарства. За його ініціативою у Києві були організовані Товариство взаємного страхування землеробів Південно-Західного краю, Курси для сільськогосподарських службовців при Київському політехнічному інституті і Пенсійно-ощадна каса для сільськогосподарських службовців та робітників. Остання установа не знайшла підтримки серед землевласників і її діяльність була припинена. За його ж ініціативою у Києві виникло Товариство боротьби з заразними хворобами, яке заснувало Київський бактеріологічний інститут.<br /> <br /> Революційні події 1905–1907 років Піхно зустрів досить негативно. Він очолив реакційне Київське відділення так званого Союзу Російського Народу. У 1905 р. Д. І. Піхно пише ряд політичних статей, які були видані окремою книгою під назвою «В осаде». С. Ю. Вітте писав: «…Когда в 1905 г. вспыхнула так называемая наша революция, то Пихно сразу, как сумасшедший, ринулся на правую сторону и, сделавшись адептом «Союза русского народа», начал проповедовать самые крайние реакционные мысли в «Киевлянине»… Вследствие такого крайнего черносотенного направления, конечно, Пихно был сделан членом Государственного совета и теперь там отличается своими черносотенными взглядами» (Витте С. Ю. Избранные воспоминания. – С. 113).<br /> <br /> 5 березня 1906 р. Д. І. Піхно було призначено членом Державної ради з річним утримуванням у розмірі 10 тисяч рублів та з пенсією за 25-літню службу у 2 тисячі 400 рублів. 4 квітня 1907 р. прізвище Д. І. Піхно знову було внесено до списку присутніх членів Державної ради. Він увійшов до правої групи і став членом її бюро. З цього часу Д. І. Піхно обирався до фінансової комісії і багаторазово до особливих комісій та узгоджувальних комісій для обговорення багатьох законопроектів. Д. І. Піхно був одним з кращих ораторів Державної ради.<br /> <br /> Відносно цього призначення «…Император Николай ІІ сказал: «Я нахожу необходимым назначать членами Гос. Совета людей русских и крепких. Таковым первым моим кандидатом является проф. Пихно – редактор «Киевлянина». Уведомьте его об этом и передайте ему вместе с тем мою надежду, что он будет продолжать свое полезное издание и по назначению членом Гос. Совета»» (Цит. за: Черная сотня : историческая энциклопедия / [сост. А. Д. Степанов, А. А. Иванов ; отв. ред. О. А. Платонов]. – Москва : Институт русской цивилизации, 2008. – С. 397).<br /> <br /> Одночасно з виконанням обов’язків члена Державної ради, з 1908 р. Д. І. Піхно працював мировим суддею Ковельського округу, а з 1911 р. – Ковельського та Острозького округів.<br /> <br /> Прибічник тотальної русифікації України і Білорусії, Піхно був обраний ще й почесним членом Київського Клубу Руських Націоналістів, членом Руських Зборів, Всеросійського Національного Союзу. У 1908 році він став ініціатором створення та одним із співзасновників Руського Окраїнного Товариства, метою якого було зміцнення російської державності в західних губерніях імперії.<br /> <br /> Проте, не зважаючи на офіційну позицію своєї партії з економічних питань, Піхно наукову істину ставив вище політичної доцільності. Так він, разом з іншим київським професором А. Я. Антоновичем, був чи не єдиним політиком у стані чорносотенців, який розумів необхідність проведення реформ П. А. Столипіна і відкрито виступив на їх підтримку.<br /> <br /> 29 липня 1913 року, перебуваючи на злеті своєї політичної кар’єри, Дмитро Іванович Піхно несподівано помер від серцевого нападу. Похований на хуторі Агатовка Острозького повіту Волинської губернії.<br /> <br /> Найбільш відомими науковими творами з творчої спадщини вченого стали: «Исторический очерк мер гражданского взыскания по русскому праву» (1874 р.), «Коммерческие операции Государственного банка» (1876 р.), «О чиншевом владении» (1877 р.), «Торгово-промышленные стачки» (1885 р.), «Закон спроса и предложения. (К теории ценности)» (1886 р.), «Политическая экономия» (1887 р.), «Железнодорожные тарифы. (Опыт исследования цены железнодорожной перевозки)» (1888 р.), «Основания политической экономии» (1890 р., 2-ге вид. – 1899 р.), «Значение для России хлебных цен (По поводу кн. „Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства“)» (1897 р.), «Финансовые заметки» (1909 р.).<br /> <br /> Найбільш ґрунтовно питання політичної економії викладені Піхном у праці «Основания политической экономии». Автор дає визначення предмета і метода політичної економії, показує її зв’язок з іншими науками та роль в практичній діяльності.<br /> <br /> «Политическая экономия или наука о народном хозяйстве, – пише Піхно, – изучает хозяйственные явления в народной жизни и внутренние законы, которым подчинены эти явления» (Пихно Д. И. Основания политической экономии / Д. И. Пихно. – Киев, 1890. – Вып. 1. – С. 1). Автор деталізує це визначення через аналіз таких категорій, як господарство, корисність, потреби, цінність, багатство. «Предмет этой науки, – пише він, – изучение общественной стороны хозяйственной деятельности». «Политическая экономия ставит себе целью исследование … экономических законов» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 8).<br /> <br /> Цікавою є постановка вченим питання про метод дослідження політичної економії. Політична економія, за його висловом, має справу зі складними явищами, тому в дослідженні не можна користуватись штучно поставленим дослідом, за допомогою якого виділяються для аналізу окремі сторони явищ. Піхно називає чотири методи дослідження: 1) метод одиничних, або конкретних спостережень; 2) метод масових спостережень, або статистичний; 3) історичний; 4) дедуктивний. Він застерігає щодо захоплення дедуктивним методом і разом з тим наголошує, що в теоретичних науках він є необхідним. Піхно заперечує застосування чисто математичного методу, яке перетворило б «экономические вопросы в математические теоремы» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 12).<br /> <br /> Систему політичної економії Піхно будує за схемою: потреби, виробництво, розподіл, споживання. «Производство, распределение и потребление хозяйственных благ, – пише автор, – составляют три главных процесса, из которых слагается хозяйственная жизнь; а потребности служат руководящей силою, направляющею эти процессы» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 14).<br /> <br /> Дослідження політичної економії Піхно починає з аналізу потреб, розкриває їхню сутність, джерела, розробляє їх детальну класифікацію. На основі цього аналізу автор робить висновок про те, що потреби служать і початковим стимулом господарської діяльності, викликаючи цю діяльність, і постійним її керівником саме тому, що від «направления в развитии потребностей и изменения их зависит направление и изменения хозяйственной жизни» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 38). Варте уваги зауваження Піхна про те, що йдеться не про якісь непевні і мрійні побажання, а лише про такі потреби, які дійсно збуджують господарську діяльність і мають засоби для їх задоволення.<br /> <br /> Д. Піхно розуміє і з’ясовує значення потреб в житті суспільства. Їх розвиток забезпечує гармонійний розвиток як окремих осіб, так і суспільства в цілому. І що важливо, необхідно, щоб мала місце «соответствие между потребностями частных лиц и общественных союзов, из которых слагается народ» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 39).<br /> <br /> Аналіз виробництва вчений починає з його визначення: «Производством называется хозяйственная деятельность, направленная на добывание полезностей и приспособление их к человеческим потребностям» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 40).<br /> <br /> Аналізуючи продуктивні сили, або «фактори виробництва», вчений, керуючись «загальноприйнятою класифікацією», виділяє три фактори: 1) природу, 2) працю і 3) капітал. Але до них він додає четверту категорію – 4) культурно-історичні сили народу.<br /> <br /> Д. Піхно дає досить детальну характеристику кожного фактора і визначає їх роль у господарській діяльності. Праця з економічного погляду у Піхна – це зусилля людини, спрямоване на досягнення якоїсь мети. «Труд, достигающий известной полезной цели, будет трудом производительным» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 46). Капітал – це результати минулої господарської діяльності, що служать для полегшення і посилення подальшої діяльності. Важливим є висновок Піхна про роль четвертого фактора виробництва. «Производительность трёх основных факторов – природы, труда и капитала оказывается весьма различной в зависимости от культурно-исторических условий народного хозяйства или, говоря иначе, от культурно-исторических сил народа» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 67–68). Вчений підкреслює, що народ не лише нагромаджує речовий капітал, а й створює духовні блага і сили, які переходять із покоління в покоління. Ці сили, що оточують людину, можуть або сприяти зміцненню народного господарства, або відігравати негативну роль. Їх вплив, зазначає Піхно, не можна визначити чітко, але на нього необхідно зважати. «Важнейшие из этих сил, постоянно воздействующих на хозяйственную деятельность как отдельных лиц, так и всего народа, следующие: нравы и обычаи, мораль, образованность, энергия, дух предприимчивости, законодательство и общественный строй жизни» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 68). Він не лише називає ці фактори, а й чітко розкриває роль кожного з них у суспільному виробництві. Отже Піхно, по суті, аналізує позаекономічні фактори суспільного розвитку, які становлять основу інституціоналізму. Інституціоналізм, як напрям суспільно-економічної думки, на той час ще не склався. Мова могла йти лише про його джерела, пов’язані з історичною школою, представники якої підкреслювали значення етичних, психологічних і особливо правових факторів у господарському розвитку. Піхно, як і Бунге, – прихильник історичної школи. Він сприймає її інституційно-емпіричні традиції. В «Основаниях политической экономии» Піхно, зокрема, посилається на В. Рошера і запозичує у нього класифікацію видів праці. Вчений високо оцінює Кніса. Разом з тим у Піхна інституціональний елемент посідає важливіше місце. «Культурно-історичні сили народу» автор виділив в окремий фактор, впливу якого він надавав великого значення. А це дає підстави твердити, що Піхна слід вважати одним із засновників інституціоналізму.<br /> <br /> Теорію розподілу Піхно поділяє на дві частини: 1) теорію обміну, або обігу господарських благ, і 2) теорію доходів. У теорію обміну він відповідно включає вчення про цінність, ринок, про засоби сполучення і торгівлю.<br /> <br /> Безумовно центральне місце в теорії обміну відводиться категорії цінності. Піхно, як і Бунге, – прихильник теорії попиту і пропонування. І якщо Бунге накреслив лише її загальні контури, то Піхно присвячує їй спеціальну працю: «Закон спроса и предложения. (К теории ценности)» (1886). Цю працю, або, як пише Піхно, «этюд», він називає вступною главою до іншого спеціального дослідження про цінність. І дійсно це – фактично глава його праці «Основания политической экономии». Вже у вступі до праці Піхно пише, що в основу дослідження «положено учение о спросе и предложении Мальтуса и Германа» (Пихно Д. И. Закон спроса и предложения / Д. И. Пихно. – Киев, 1886. – С. 2).<br /> <br /> Але більш ґрунтовно і послідовно Д. Піхно досліджує категорію цінності у праці «Основания политической экономии». Він, як і Бунге, заявляє про важливість і складність дослідження цієї категорії і підкреслює її велике значення в системі економічних наук. Д. Піхно висловив цікаву думку про зв’язок цієї категорії з усіма господарськими процесами. «Ценность возникает из производства, как его результат; она окончательно определяется в обмене, как меновая ценность и цена, и в то же время в значительной мере зависит от условий потребления» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 130).<br /> <br /> Отже, перш за все, цінність виникає з виробництва, як його результат. Але це твердження абсолютно не збігається з наступним визначенням цінності автором. Піхно починає з того, що ототожнює цінність і придатність, які служать для задоволення людських потреб і або надаються природою як готовий дар, або є результатом певних труднощів, зусиль, пов’язаних з їх придбанням.<br /> <br /> Саме уявлення про труднощі придбання «годности» надає останній нову якість, що зветься «ценностью». Таким чином цінність – це суб’єктивна оцінка «годности» і визнання труднощів її добування. «Момент этого сознания, – пише Піхно, – есть, следовательно, момент возникновения ценности, который внешним образом выражается в стремлении к фактическому или юридическому присвоению ценности частным лицом или обществом» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 131).<br /> <br /> Отже йдеться про усвідомлення цінності. Якщо вона виникає в окремих осіб, які оцінюють придатність речі і труднощі її придбання, то така індивідуальна оцінка створює «'''индивидуальную ценность'''». Якщо придатність речі і труднощі її придбання визнаються суспільством, «то ценность превращается в общественную». Залежно від мети придбання цінності Д. Піхно виділяє '''суб’єктивну''' й '''об’єктивну''' цінність.<br /> <br /> Аналізує автор і таку категорію, як «меновая ценность». Мінова цінність – це «способность потребностей к обмену», це їхня купівельна сила (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 132). Визначення однієї цінності з допомогою певної кількості іншої цінності Піхно називає '''ціною'''. Кожна мінова угода передбачає двох контрагентів, що відчужують одні цінності і набувають інші, або їх грошовий еквівалент.<br /> <br /> Д. Піхно визначає «меновою ценность или цену», а часом ототожнює їх, коли пише про «меновою ценность или цену» і ставить питання про її величину. «Меновая ценность или цена» встановлюється в залежності від двох складових, що визначають цінність, а саме: придатності речі і трудності її придбання. Саме ці елементи оцінюються учасниками угоди. «Эта двусторонняя оценка, со всеми входящими в неё субъективными и объективными моментами, побуждениями, силами и внешними условиями, носит техническое название спроса и предложения» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 133).<br /> <br /> Д. Піхно дає визначення попиту і пропозиції і підкреслює, що йдеться про платоспроможний попит, тобто забезпеченість угоди коштами. Мінова угода відбудеться тоді, коли оцінки учасників угоди співпадуть, тобто коли співпадуть попит і пропозиція.<br /> <br /> Вчений ставить цікаве питання: за яких умов попит і пропозиція співпадуть, зрівняються, адже мова не може йти про однаковість бажань. Бажання представників попиту і представників пропозиції – протилежні. Визначення мінової цінності відбувається через поєднання, врівноваження економічних факторів. Їх визначення вимагає дослідження елементів попиту і пропозиції. Піхно проводить відповідний їх детальний аналіз і робить висновок, що визначальним елементом попиту є платоспроможність покупця, а пропозиції – витрати виробництва.<br /> <br /> «Совокупность элементов спроса и предложения в их взаимодействии вообще и в каждом данном случае, – робить висновок автор, – оправдывают цену продукта или услуги» (Пихно Д. И. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 153). Вчений детально і послідовно, що притаманно йому, як досліднику, прослідковує взаємодію елементів попиту і пропозиції та визначає їх роль в ціноутворенні. Він виділяє різні форми ціноутворення: 1) встановлення ціни індивідуальною оцінкою; 2) встановлення ціни ринком; 3) встановлення ціни законом і звичаєм. Панівною формою є процес ринкового ціноутворення. Вчений висловив цікаві думки з приводу процесів ціноутворення, розглянув вплив різних факторів на формування ринкових цін, зокрема, показав роль конкуренції і монополії.<br /> <br /> Як бачимо, Піхно проблемі цінності приділяє велику увагу. У її визначенні він стоїть на суб’єктивно-психологічних позиціях. Цінність у нього – це суб’єктивна оцінка придатності (корисності) суб’єкта. Основна увага в дослідженні приділяється міновій цінності та ціні.<br /> <br /> У класиків основна проблема теж – мінова цінність. Своє завдання її представники бачили в тому, щоб виявити об’єктивну основу ціни товарів, «природну ціну». Таку основу вони пов’язували з працею. Фактична, або ринкова ціна коливається навколо природної ціни під впливом попиту і пропозиції. Отже, у класиків не попит і пропозиція визначають мінову цінність і ціну. Останні формуються незалежно від співвідношення попиту і пропозиції, які впливають лише на ринкову ціну. У Піхна вони її визначають.<br /> <br /> Варте уваги розуміння Піхном ролі держави в економічному житті суспільства. Перш за все, він високо оцінює цю роль, проте зазначає, що мова «может быть не о том, уместно ли вмешательство государства в хозяйственную деятельность, а о целесообразных границах такого вмешательства» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме / Д. И. Пихно. – Киев, 1889. – С. 4). Різні погляди на роль держави ускладнюють розуміння цього питання. Піхно робить, на наш погляд, правильний висновок, що «вопрос не может быть решен по одному какому-либо принципу раз и навсегда и для всех случаев, он решается по совокупности данных обстоятельств и условий исторических» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. – С. 4).<br /> <br /> Д. І. Піхно, аналізуючи конкретно питання зовнішньої торгівлі, схиляється до свободи торгівлі, але «не виключає опікування держави». Загальний його висновок полягає в тому, що держава повинна спрямувати «свои усилия и заботы на создание общих благоприятных для народного хозяйства условий и на воспитание и укрепление производительных сил народа общими положительными мерами, служащими всем отраслям промышленности» (Пихно Д. И. О свободе международной торговли и протекционизме. – С. 25).<br /> <br /> Одним із важливих питань, яке стояло в центрі уваги представників різних напрямів економічної думки в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., було аграрно-селянське питання і шляхи його вирішення. Цього питання торкається Піхно, обговорюється воно на сторінках редагованого ним «Киевлянина». Білімович у своїх спогадах зазначає, що це питання завжди турбувало Піхна, може тому, що він сам селянського роду і сільському господарству надавав першорядного значення в економічному розвитку країни. Ще 1882 р. він відгукнувся на проблему переселення селянства, опублікувавши брошуру «К переселенческому вопросу», в якій дав оцінку цьому процесові, яка розходилась з офіційною.<br /> <br /> У 90-х роках у літературі жваво обговорювалось питання про ціни на хліб, викликане їх зниженням на світових ринках. Група московських економістів і, зокрема, Чупров та Посніков опублікували працю «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства» (1897), в якій доводили, що для Росії низькі ціни вигідні, тому що селянин не продавець, а покупець хліба. Блискучу критику цієї позиції московських авторів дав Піхно у праці «Значение для России хлебных цен (По поводу книги «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства)» (1897). Думку московських авторів він назвав неправильною і тенденційною та висловився на підтримку «заможної верстви селянства» як «здорового ферменту і соціальної опори для покращення становища й усієї іншої маси».<br /> <br /> Д. Піхно виступає прихильником великого господарства, упорядкованого і процвітаючого, як сили «высшего технического знания и капитала, а в связи с этим – арены более смелой и широкой предприимчивости и прогресса» (Пихно Д. И. Влияние некоторых экономических условий на сельское хозяйство / Д. И. Пихно. – Киев, 1901. – С. 17). Разом з тим він наголошує на необхідності розвитку середніх і дрібних господарств, на мирному їх співіснуванні.<br /> <br /> Д. І. Піхно – противник общини. Він – прихильник приватної селянської власності на землю. В рецензії на працю О. Поснікова «Общинное землевладение» (1875) Піхно пише, що «автору не вдалося довести переваги общинного землеволодіння над приватною селянською власністю». Та й для цього немає жодних підстав. На противагу общині він віддає перевагу розвиткові селянського господарства, заснованого на приватній власності на землю. «Тільки право власності, – пише Піхно, – може дати землеробу ту енергію, яка вимагається від нього для переходу господарства від хижацьких форм експлуатації ґрунту до господарства, основаного на внесенні в землю значної підготовчої праці та капіталу і на ретельному догляді за землею» (Пихно Д. И. Главнейшие нужды русского сельского хозяйства / Д. И. Пихно. – Киев, 1902. – С. 15). Ліквідація общини дасть «землі господаря-власника» (Пихно Д. И. Главнейшие нужды русского сельского хозяйства. – С. 62). Цю думку і докази на користь вільних дрібних селянських господарств Піхно висловив і у праці «Раскрепощение крестьянской земли» (1908), написаній з нагоди закону 9 листопада 1906 року. Видання закону й інші заходи по звільненню надільної землі з общинної неволі, а селянського господарства з кайданів черезсмужжя і примусової сівозміни – все це створить умови появи здорових і вільних дрібних господарств замість хворих і кволих, що занепали в общинній неволі, опікуванні і в павутинні всіляких утисків (Див.: Пихно Д. И. Раскрепощение крестьянской земли / Д. И. Пихно. – Киев, 1908. – С. 44–45).<br /> <br /> М. Цитович у спогадах про Д. Піхна, висвітлюючи його діяльність, робить висновок про відмінність його поглядів від поглядів московських економістів, які дотримувались народницьких поглядів і бачили Росію як країну, що не має сприятливих умов для розвитку капіталізму. Піхно, навпаки, «…в фактах русской экономической жизни не усматривает никаких доказательств того, что наше отечество … должно идти другими путями, нежели те, какими до настоящего времени шел весь мир» (Цитович Н. М. Воззрения Д. И. Пихно в области экономической политики / Н. М. Цитович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цитовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 30). Цей погляд, притаманний представнику Київської школи, зазначає Цитович, не має нічого спільного як із народництвом, так і з марксизмом, який з’явився в Росії у 90-х роках ХІХ ст. на противагу народництву.<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Відомі вчені та авторитетні джерела про Дмитра Івановича Піхна&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;h3&gt;&lt;center&gt;Володимир Карпович Дмитрієв (1868–1913) – російський економіст, математик і статистик&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…все теории спроса и предложения, начиная с первых попыток и кончая такими «последними словами» науки, как, например, работа Пихно (Пихно Д. И. Закон спроса и предложения. Киев, 1886), представляющая в некотором роде сводку всего, что высказывалось по этому вопросу различными представителями этой теории, грешат одним общим им всем недостатком – давая подробное (даже иногда слишком подробное) ''описание'' явления, они совершенно не делают того, на что претендуют – ''объяснения'' анализируемого явления. В этом отношении работа Пихно является типичной для данного направления: перечислив с изумительной подробностью все факторы, могущие влиять на высоту цен, он заключает: «Перечисленные факторы цены... входят в действительной жизни в самые разнообразные комбинации, создающие видимое разнообразие цен и их колебания» (Пихно Д. И. Указ. соч. С. 85).<br /> <br /> Но по каким законам совершается взаимодействие этих факторов между собой, и какова функциональная зависимость между ними (или их равнодействующей) и ценой, –остается совершенно без рассмотрения».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Дмитриев В. К.''' Экономические очерки / В. К. Дмитриев. – Москва : Высш. шк. экономики, 2001. – С. 249–250.&lt;/small&gt;<br /> &lt;br /&gt;<br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…теоретичні викладки Д. Піхна доволі чіткі й однозначні, доведені до високого рівня конкретизації, придатної для математичної формалізації. Однак Д. Піхно не надто захоплювався математичними методами, вважаючи їх недостатніми для розкриття складних господарських процесів і їх закономірностей. Водночас увесь характер роздумування, вся система теоретичних побудов, потреба у науковій доказовості сприяла адаптації економічної теорії до методів математичної формалізації».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 382.<br /> &lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Микола Сергійович Шухов (1936–2007) – російський економіст, доктор економічних наук&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«…наиболее глубокий анализ механизма спроса и предложения как факторов, определяющих высоту меновой ценности, дал Д. И. Пихно, которого высоко ценил В. К. Дмитриев, указывая что автор дал наиболее ценную сводку всего, что высказывалось по данному вопросу различными представителями этой теории. Перечислив с изумительной подробностью все факторы, могущие влиять на высоту цен, Д. И. Пихно заключает: «Перечисленные факторы входят в действительной жизни в самые разные комбинации, создающие видимое разнообразие цен и их колебания». Но по каким законам совершается взаимодействие между собой и какова функциональная зависимость между ними (или их равнодействующей) и ценой, Д. И. Пихно подробно не освещает, предоставив это делу будущего. Именно это, как известно, и установил В. К. Дмитриев.<br /> <br /> Д. И. Пихно резко выделяется среди современников как сторонник теории спроса и предложения. Хотя труды этого эконо¬миста относятся к 80-м и даже 90-м годам, на его теории спроса и предложения вовсе не отразилось влияние учения о предельной полезности. Элементами спроса, согласно этой теории, являются желания покупщика, которые определяются: 1) потребностью, 2) степенью годности, 3) трудностью приобретения. Элементы предложения основаны на желании отчуждения. Эти желания зависят: 1) от цели производства, 2) физических и экономических свойств отчуждаемого продукта, 3)организации производства, 4) трудности сбыта. В этой капитальной книге автор много внимания уделил установлению понятий индивидуальная ценность, общественная ценность, субъективная, объективная и меновая цен¬ность и цена, которую он анализирует с помощью закона спроса и предложения. По нашему мнению, Д. И. Пихно во многом предвосхитил теорию спроса – предложения А. Маршалла, книга которого «Принципы экономики» вышла в том же 1890 г.».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Шухов Н. С.''' Ценность и стоимость (опыт системного анализа) : [монография] / Н. С. Шухов. – Москва : Изд-во стандартов, 1994. – Вып. 1, ч. 2 : Теории ценности и стоимости в отечественной экономической науке. – С. 77. – (Экономическая мысль России: единство теории полезности и трудовой теории стоимости).&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Лариса Павлівна Горкіна (1941–2013) – український науковець, доктор економічних наук, професор, лауреат премії імені М. І. Туган-Барановського&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;«Питання про роль держави у розвитку економіки країни, яке Д. Піхно вважав «одним з найбільш важких питань в теорії і практиці, у державотворенні та економічній науці ...», залишалося в центрі його уваги і надалі. Критичний аналіз різних точок зору на цю проблему в її історичному розвитку привів ученого до висновку, що кореспондується з сучасним баченням проблеми. За умов достатньо розвинутої ринкової економіки, коли взаємозв'язок і взаємозалежність приватних господарств з народним господарством перетворює їх на органічну складову останнього, питання полягає «не в тому, чи доречне втручання держави у господарську діяльність, а в доцільних межах такого втручання. Це загальне питання, – підкреслював учений, – не може бути вирішене за одним якимось принципом раз і назавжди і для всіх випадків; воно розв'язується за сукупністю даних обставин і умов історичних»».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Історія народного господарства та економічної думки України''' : зб. наук. праць / ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot; ; [відп. ред. Т. І. Дерев’янкін]. – Київ, 2005. – Вип. 37–38. – С. 269.&lt;/small&gt;<br /> <br /> &lt;h3&gt;&lt;center&gt;Енциклопедія «Фінансова думка України»&lt;/center&gt;&lt;/h3&gt;«Свої політекономічні погляди найповніше виклав у підручнику «Основи політичної економії» (1899), який присвятив своєму вчителеві М. X. Бунге, засвідчивши цим ідентичність розуміння політекономічних проблем. Щоправда, порівняно зі своїм учителем Д. Піхно повніше і конкретніше сформулював політекономічні категорії, чіткіше окреслив їх систему. Зокрема, аналізуючи процес розподілу, учений розробив «систему розподілу» і дав характеристику елементам цієї системи (розглядаються поняття: «цінність», «ринок», «форми і засоби обміну», «торгівля» і т. п.)».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 316.&lt;/small&gt;<br /> <br /> «Д. Піхно зробив перший крок в українській економічній думці щодо ви¬ділення з економічної науки трьох таких її частин: політична економія (загальна або теоретична частина, яка викладає загальні принципи); економічна політика і наука державного упорядкування, яка включає в себе більш детальний аналіз різних галузей господарської діяльності із вказівкою державних заходів, які сприяють народному добробуту; державні фінанси (тобто наука про господарство власне держави та її органів)».&lt;br&gt;&lt;small&gt;'''&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;&amp;nbsp;Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 339–340.&lt;/small&gt;<br /> &lt;/div&gt;&lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Твори&quot;&gt;&lt;div align=&quot;justify&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''В осаде''' : политические статьи / Д. И. Пихно. – Киев, 1905. – 399, 128 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В016277'''<br /> &lt;li&gt;'''Влияние некоторых экономических условий на сельское хозяйство.''' Речь в собрании членов Киевского общества сельского хозяйства по случаю его двадцатипятилетия 14 февраля 1901 г. / Д. И. Пихно. – Киев, 1901. – 22 с. – Отт. из № 47 «Киевлянина» за 1901.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в:'' '''НБУВ, відділ газетних фондів'''<br /> &lt;li&gt;'''Железнодорожные тарифы''' : Опыт исследования цены железнодорожной перевозки [Электронный ресурс] / Д. И. Пихно. – Киев : Типолитогр. И. Н. Кушнерева и К°, 1888. – VIII, 255 с. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076470'''<br /> &lt;li&gt;'''Закон спроса и предложения.''' К теории ценности / Д. И. Пихно. – Киев, 1886. – [4], ІІ, 3–132 с. – Отд. отт. из &quot;Унив. известий&quot; 1885 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076666'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 085313'''<br /> &lt;li&gt;'''Значение для России хлебных цен''' : (По поводу книги «Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства») / Д. И. Пихно. – Киев, 1897. – 144 с. – Из &quot;Киевлянина&quot;, №№ 69, 72 и 74. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076395'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''А 84677'''<br /> &lt;li&gt;'''Коммерческие операции Государственного банка''' [Электронный ресурс]. Вып. 1. I. Учреждение Государственного банка. II. Общий обзор операций. III. Средства Государственного банка / Дмитрий Пихно. – Киев : Унив. тип., 1876. – [2], II, 121 с. – Из &quot;Унив. известий&quot; 1876 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076471'''<br /> &lt;li&gt;'''Основания политической экономии''' / Д. И. Пихно. – Киев, 1890. – Вып. 1. – [2], IV, [2], 168 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 152611/1'''<br /> &lt;li&gt;'''Основания политической экономии''' / Д. И. Пихно. – 2-е изд. – Киев, 1899. – Вып. 1. – [2], IV, 176 с. ; Вып. 2. – 260 с.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 94804'''<br /> &lt;li&gt;'''Основи політичної економії''' / Д. Піхно // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 274–283.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У45'''<br /> &lt;li&gt;'''Про свободу міжнародної торгівлі та протекціонізм''' / Д. І. Піхно // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Екон. думка, 2010. – Т. 3, ч. 1 : Хрестоматія. – С. 357–367.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336(09) Ф59'''<br /> &lt;li&gt;'''Торгово-промышленные стачки''' [Электронный ресурс] : [Доклад, читанный в заседании Киевского юридического общества 13 апреля 1885 года] / Д. Пихно. – Киев : Унив. тип., 1885. – [2], 100 с. – Отд. отт. из &quot;Университетских известий&quot; 1885 г. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076665'''<br /> &lt;li&gt;'''Финансовые заметки''' [Электронный ресурс] / Д. И. Пихно – Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, [1909]. – 48 с. – Извлеч. из &quot;Киевлянина&quot;, 1909. – Режим доступа: '''http://books.e-heritage.ru/book/10076472'''<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Література&quot;&gt;&lt;ul type=&quot;square&quot;&gt;&lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь''' / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1898. – Т. 23а (полутом 46). – С. 748. – Режим доступу: '''https://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Пихно,_Дмитрий_Иванович'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''<br /> &lt;li&gt;'''Энциклопедический словарь'''. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 46. – С. 748.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э68'''<br /> &lt;li&gt;'''Экономическая энциклопедия. Политическая экономия''' : в 4 т. / гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1979. – Т. 3. – С. 241.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Э40'''<br /> &lt;li&gt;'''Юридична енциклопедія''' : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2002. – Т. 4. – С. 524.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''34 Ю70'''<br /> &lt;li&gt;'''Большая энциклопедия''' : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 37. – С. 10.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''03 Б79'''<br /> &lt;li&gt;'''Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г.''' : энциклопедия : в 2 т. / рук. проекта, отв. ред. Ю. А. Петров. – Москва : РОССПЭН, 2009. – Т. 2. – С. 283–284.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33С1 Э40'''<br /> &lt;li&gt;'''Фінансова думка України''' : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 315–340.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336(09) Ф59'''<br /> &lt;li&gt;'''Енциклопедія історії України''' / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2011. – Т. 8. – С. 263–264. – Режим доступу: '''http://www.history.org.ua/?libid=7074'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С2) Е68'''<br /> &lt;li&gt;'''Амет В.''' Преодоление себя и времени / В. Амет. – Ярославль, 2003. – С. 89–91.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) А61'''<br /> &lt;li&gt;'''Билимович А. Д.''' Памяти Д. И. Пихно / А. Д. Билимович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цытовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 3–17.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В0306135'''<br /> &lt;li&gt;'''Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1834–1884)''' / сост. и изд. под ред. В. С. Иконникова. – Киев, 1884. – С. 553. – Режим доступу: '''http://www.rare.univ.kiev.ua/ukr/showbook/showbook.php3?0477576'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В 199254'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича&lt;/font&gt;''':'' '''378(К.ун-т)'''<br /> &lt;li&gt;'''Витте С. Ю.''' Избранные воспоминания, 1849–1911 гг. / С. Ю. Витте. – Москва : Мысль, 1991. – С. 109–111, 112–113.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''9(С)1 В54'''<br /> &lt;li&gt;'''Горкіна Л. П.''' Піхно Дмитро Іванович / Л. П. Горкіна // Фінанси. Бюджет. Податки : національна та міжнародна термінологія : у 3 т. / Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, Держ. навч.-наук. установа «Акад. фін. упр.» ; за ред. Т. І. Єфименко. – Київ, 2010. – Т. 1. – С. 394–400.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НПБ України&lt;/font&gt;''':'' '''В62064'''<br /> &lt;li&gt;'''Горкіна Л. П.''' Погляди Д. І. Піхна на основні аспекти економічної політики держави / Л. П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць / ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot; ; [відп. ред. Т. І. Дерев’янкін]. – Київ, 2005. – Вип. 37–38. – С. 264–276.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33С1 І-90'''<br /> &lt;li&gt; '''Гриценко І. С.''' Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920 / І. С. Гриценко ; [редкол.: Л. В. Губерський, Г. І. Балюк, І. А. Безклубний та ін.]. – Київ : Либідь, 2009. – С. 135–138.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича&lt;/font&gt;''':'' '''СФ 1629956'''<br /> &lt;li&gt;'''Зінченко О. В.''' Представники України в Державній раді Російської імперії : монографія / Олена Зінченко. – Харків : НТМТ, 2013. – С. 66–75. – Режим доступу: '''http://dspace.nulau.edu.ua/bitstream/123456789/1853/1/Zinchenko_1906-1917_2013.pdf'''&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''ВА759376'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посіб. / С. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 207–210.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С. М.''' Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 379–382.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''<br /> &lt;li&gt;'''Злупко С.''' «Основи політичної економії» Д. Піхна / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 171–175.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) З-68'''<br /> &lt;li&gt;'''История русской экономической мысли''' / АН СССР, Ин-т экономики ; под ред. А. И. Пашкова, Н. А. Цаголова. – Москва : Соцэкгиз, 1959. – Т. 2, ч. 1. – С. 52–53.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) И90'''<br /> &lt;li&gt;'''Історія економічних учень''' : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., виправ. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 2. – С. 150–151.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) І-90'''<br /> &lt;li&gt;'''Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Незабутні постаті''' : довідково-біографічне вид. / [редкол.: Скопенко В. В. (голова), авт.-упоряд. О. Матвійчук, Н. Струк]. – Київ : Світ успіху, 2005. – С. 129.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''37 К38'''<br /> &lt;li&gt;'''Корнійчук Л. Я.''' Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київський нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 191–198. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К67'''<br /> &lt;li&gt;'''Коцюбинский Д. А.''' Русский национализм в начале ХХ столетия : Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза / Д. А. Коцюбинский. – Москва : РОССПЭН, 2001. – С. 347–348, 351–354.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''1ФС К75'''<br /> &lt;li&gt;'''Кришталь В. В.''' Дмитрий Иванович Пихно – ученый с активной общественной позицией [Электронный ресурс] / В. В. Кришталь // Экономическое возрождение России. – 2010. – № 2 (24). – &lt;u&gt;'''[[Медіа:Kryshtal.pdf|&lt;span style=&quot;color:#3366BB&quot;&gt;С. 144–148&lt;/span&gt;]]'''&lt;/u&gt;.<br /> &lt;li&gt;'''Кудласевич О.''' Українські джерела теорії підприємництва : монографія / О. М. Кудласевич ; [наук. ред. В. В. Небрат] ; НАН України, ДУ &quot;Ін-т економіки та прогнозування НАН України&quot;. – Київ : ДУ &quot;Ін-т економіки та прогнозування НАН України&quot;, 2014. – 256 с. – С. 103–107: економічні погляди Д. Піхна.&lt;br&gt;<br /> ''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) К88'''<br /> &lt;li&gt;'''Маршев В. И.''' История управленческой мысли : учебник / В. И. Маршев. – Москва : ИНФРА-М, 2010. – С. 415–424. – (Учебники экономического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги'': '''301 М30'''<br /> &lt;li&gt;'''Мухин А. Б.''' К вопросу о развитии управленческой мысли в России: взгляды Д. И. Пихно [Электронный ресурс] / А. Б. Мухин // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 8, Менеджмент. – 2002. – Вып. 2 (№16). – С. 147–166. – Режим доступа: '''http://www.vestnikmanagement.spbu.ru/archive/pdf/28.pdf'''.<br /> &lt;li&gt;'''Новікова І. Е.''' Історичний розвиток банківської системи в Україні в умовах становлення ринкового господарства (друга половина XIX – початок XX ст.) : [монографія] / І. Е. Новікова. – Кам’янець-Подільський : Друг-Сервіс, 2011. – С. 126–127.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''336.5/7 Н73'''<br /> &lt;li&gt;'''Д. И. Пихно''' / сост. А. Е. Кауфман. – СПб. [и др.] : Правда, 1907. – 32 с. – (Друзья и враги евреев ; № 17).&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''АО262496'''<br /> &lt;li&gt;'''Професори Київського університету''' : біогр. довідник / Міністерство освіти і науки України, Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка ; упоряд. С. Ю. Алтухова та ін. – Київ, 2014. – С. 376 – 377.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''37 П84'''<br /> &lt;li&gt;'''Ретроспектива ринкових перетворень в Україні''': сучасний дискурс / [Л. П. Горкіна, С. О. Біла, В. В. Небрат та ін.] ; за ред. Л. П. Горкіної ; НАН України, Ін-т екон. та прогнозування. – Київ : ДУ &quot;Ін-т екон. та прогнозування НАНУ&quot;, 2010. – 760 с. – С. 75–82: про Д. Піхна.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Р44'''<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 3.3 : Теорія цінності Дмитра Піхна. – С. 106–112.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''<br /> &lt;li&gt;'''Ущаповський Ю. В.''' Ідеї інституціоналізму в економічній думці України XIX - початку XX ст. [Електронний ресурс] : монографія / Ю. В. Ущаповський ; Київський нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана. – Київ : КНЕУ, 2012. – С. 150–152, 212–218. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) У96'''<br /> &lt;li&gt;'''Фещенко В. М.''' Деякі питання еволюції капіталізму в наукових працях економістів України на рубежі ХІХ – ХХ ст. / В. М. Фещенко // Дослідження з історії економічної думки в Україні (кінець XIX-XX ст.) / ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ : Наук. думка, 1996. – С. 38, 39, 43–44, 45, 46.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Д70'''<br /> &lt;li&gt;'''Фещенко В. М.''' Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини XIX-початку XX ст. : монографія / В. М. Фещенко. – Київ : КНЕУ, 2003. – С. 62–63, 67–70, 80–81, 95–97.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33(09) Ф47'''<br /> &lt;li&gt;'''Цитович Н. М.''' Воззрения Д. И. Пихно в области экономической политики / Н. М. Цитович // Памяти Д. И. Пихно : сообщения профессора А. Д. Билимовича и профессора Н. М. Цытовича. – Санкт-Петербург, 1913. – С. 18–34.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги в '''&lt;font color=&quot;FF0000&quot;&gt;НБУВ&lt;/font&gt;''':'' '''В0306135'''<br /> &lt;li&gt;'''Цитович М. М.''' Погляди Д. І. Піхна у сфері економічної політики [Електронний ресурс] : пер. з рос. / М. М. Цитович // Економічні праці викладачів КНЕУ (перша третина XX ст.): хрестоматія / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ &quot;Київ. нац. екон. ун-т імені Вадима Гетьмана&quot; ; упоряд. С. Н. Антонюк. – Київ : КНЕУ, 2013. – С. 278–286. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.&lt;br&gt;''Шифр зберігання книги:'' '''33 Е45'''<br /> <br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> &lt;br&gt;<br /> &lt;spoiler text=&quot;Фотогалерея&quot;&gt;&lt;gallery widths=200px heights=220px perrow=2&gt;<br /> Файл:Pihno135.jpg|&lt;small&gt;'''Гриценко І. С.''' Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920 / І. С. Гриценко ; [редкол.: Л. В. Губерський, Г. І. Балюк, І. А. Безклубний та ін.]. – Київ : Либідь, 2009. – С. 135.&lt;/small&gt;<br /> Файл:Alma mater559.jpg|&lt;small&gt;'''Alma mater'''. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції. 1917-1920 : матеріали, документи, спогади : у 3 кн. / [уклад. В. А. Короткий]. – Київ : Прайм, 2000. – Кн. 1. – С. 559. – (Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників : засн. у 1994 році).&lt;/small&gt;<br /> Файл:V osade.jpg|&lt;small&gt;'''Пихно Д. И.''' В осаде : политические статьи / Д. И. Пихно. – Киев, 1905. – 128 с.&lt;/small&gt;<br /> &lt;/spoiler&gt;<br /> [[Category: За алфавітом]]<br /> [[Category: За датами життя]]</div>

Mainwiki